«Нові пригоди Електроніка»

©  україномовна пригодницька література

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Обкладинка та ілюстрації Вікторії Дунаєвої

З російської переклав Микола Видиш

Будинок прокинувся на світанку.

В легкому ранішньому тумані він скидався на спляче чудовисько. Високо над землею засвітилося рожеве вікно й погасло — неначе моргнуло сторожке око, спостерігаючи, який видався весняний ранок. Приємний легкий морозець, сріблястий іній на деревах, несподівано м’яке повітря.

Спалахи вогнів пробігли по стінах. Вогні дедалі множилися, утворюючи химерні візерунки, й ось. уже весь будинок оперезався ланцюгом електричних сигналів. Будинок ожив, глибоко зітхнув, загудів ліфтами — ледь чутно, сам собі, щоб не заглушити перший капіж з даху. Весна!..

Відчинилося вікно вгорі, і чийсь дзвінкий голос порушив ранкову тишу:

— Е-гей!.. Слухайте всі!.. Я — геній!

Вулиця насторожилася від такого нескромного визнання. Припинився капіж.

А голос уперто повторяв:

— Геній! Геній!

Пискливо обізвалося ще одне вікно:

— Геній — це я!.. Ура! Я відкрив вічну істину…

Грюкнули балконні двері, й хлопчачий басок прогудів:

— Дур-ни-ця! Я найсильніший у світі…

Ким був цей найсильніший у світі, не дав дослухати вітер. Він налетів несподівано, продзвенів бурульками, змішав і поніс із собою слова. Легке сонячне світло позолотило стіни, туман розвіявся. Будинок поволі гасив непотрібні вогні й мав вигляд звичайного будинку, збудованого за всіма правилами теореми Піфагора.

Вийшла з під’їзду школярка з важким портфелем і, оглянувши безлюдну вулицю, скорчила на будинок гримаску:

— Перше квітня допіру — нікому не вірю! — І побігла, хрумкаючи крижинками.