«Таємниця Віті Зайчика»

Повість

І

    Вона з'явилася раптово й нечутно. Вийшла з темного кутка за шафою і спинилася біля столу — у чорному оксамитному плащі з високим коміром, у крислатому капелюшку з вуаллю, струнка й велична, схожа на королеву. Тінь падала на її обличчя. Лише великі сині очі дивилися з-під вуалі.

Вітя завмер.

Дома не було нікого.

Двері замкнені на два замки й ланцюжок.

Вітя чув, як шалено б'ється його серце.

Він сидів на тахті, підібгавши під себе ноги, з книжкою на колінах.

«... містер Паррік, мабуть, досить-таки дивна людина. Якщо міс Персіммон...»

Він не встиг дочитати до крапки...

З вулиці долинав гомін великого міста.

Десь за стіною джмелем гудів пилосос. Поверхом нижче цинькали на піаніно. Та ці віддалені звуки ще більше підкреслювали моторошну тишу, яка панувала в квартирі. Вона ступила ще один нечутний крок, наближаючись до нього. Вітя придивився і враз похолов — ноги незнайомки не торкалися паркету. Він ясно бачив: між гостроносими замшевими її черевичками, що ледь визирали з-під довгого, до п'ят, плаща, й підлогою — відстань. «Так от чому я не чув її кроків!» Вітя втягнув голову в плечі, напружено чекаючи. Не дійшовши двох кроків до нього, вона мовчки зробила владний жест рукою у чорній мереживній рукавичці, запрошуючи його йти за собою.

Вона була така впевнена, що не стала чекати, повернулася й полинула до дверей.

Якусь мить Вітя заціпеніло дивився, як коливається від її рухів плащ. Він помітив, що до чорного оксамиту приліпилася біленька пушинка. Хлопцеві навіть захотілося обережним рухом зняти її (в нього завжди виникало таке бажання, коли він бачив на чужій спині пушинку). Але він, звичайно, не наважився. Тільки підвівся й, відчуваючи у грудях холодок, рушив слідом за нею. У коридорі було напівтемно...

II

Ця велика трикімнатна квартира з високими ліпними стелями і різьбленими дверима, де живе Вітя, належала колись Вітиному прапрадіду, відомому київському професорові Федору Антоновичу Коротницькому. Про це нагадувала потемніла від часу мідна табличка, що висіла на їхніх дверях. Тепер вона лежить в одній із шухляд великого, схожого на старовинний замок буфета: «Професор Ф. А. Коротницький».