© — україномовна пригодницька література
Художник Є. РЯБОВА
Розділ IТОМКА З БОГОТОЛА НАРАДА ТРЬОХЗ сарая долітали приглушені хлоп'ячі голоси. Біля дверей дрімала охорона — руда меланхолійна Найда та її син, молодий і лукавий Галас. Собаки грілись на сонці, ліниво виклацуючись від настирливих мух. Згодом Галасові набридло лежати без діла, він потягнувся, шкрябиув лапою двері і гавкнув.
Двері прочинились, і в щілину виглянуло задерикувате хлопчаче обличчя. Оглянувши метким поглядом високі стоси смолистих соснових колод і підозріло придивившись до буйної зелені кущів, що підступали від самого лісу, хлопчак заспокійливо сказав:
— Нікого немає. Звичайна Галасова провокація.
Він повчально ляснув собаку долонею по лобі і знову зачинив двері.
Галас радісно виснув і знову почав шкрябати лапами по дверях. Двері розчинились навстіж, і сонце потоком залило прохолодну півтемряву сарая. Долі лежало троє хлоп'ят, голови їх були схилені над папером, схожим на топографічну карту.
— Спершу підемо через дослідну ділянку. — Стрижений під машинку крутолобий хлопчик ткнув червоним кінцем двоколірного олівця в карту. — Іти треба обережно, щоб не причепився лісників Генка.
— Генка теж проситься з нами… — нерішуче сказав невеликий, щупленький хлопчик з лагідними синіми очима. — Може, візьмемо, Славко?
— Мені що, — здвигнув плечима Славка. — Як Сергійко…
— Генку? — закричав Сергійко (той, що визирав з сарая). — Отого вітряка? Нізащо в світі! Хіба Генка може зберігати таємницю? Ти, Костику, просто не розумієшся в людях! От нехай хоч Славка скаже: є в Генки сила волі?
— Немає в Генки сили волі, — подумавши, вирішив Славка. — Не візьмемо Генку.
І, ткнувши вже синім кінцем олівця в карту, продовжував:
— За дослідною ділянкою через оцей ярок вийдемо на дорогу і зайдемо до населеного пункту Л.
— Генка говорив, що в Лисичках, у магазині, є батарейки до кишенькових ліхтариків, — сказав Костик.
— Генка? Гм… За неперевіреними даними, у населеному пункті Л. є батарейки. Зайти і перевірити; коли Генка не збрехав, — купити. Далі…
— У Лисичках зайдемо на пошту і напишемо додому листи, — перебив Сергійко.
— Для чого? — здивувався Славка. — Ми ж завтра і повернемось.
Комментарии к книге «Скарб Вовчої криниці», Лариса Михайловна Письменная
Всего 0 комментариев