«Чарівна круговерть»

Настала тепла літня ніч.

Велике місто поволі засинало...

Один за одним згасали у вікнах яскраво вогні, стихав гуркіт численних моторів.

На околиці міста, у затишному березовому гайку, розташувався літній дитячий садок "Парасолька". Спокійна тиша панувала в чепурненькому білому будиночку.

На ліжечках солодко спали діти. В розчинені вікна линуло свіже нічне повітря, насичене духмяними пахощами різнотрав'я.

На веранді погойдувався гамак, у якому дрімала вихователька Олеся Василівна. Навколо неї літали нічні метелики, обвиваючи прохолодою розпашіле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмішка...

Заснув навіть у своїй затишній буді вірний друг дітлахів - пес Яквас. Проте спав він сторожко - після вечері куховарка тітка Килина дала йому велику кістку, яку він не встиг догризти й заховав у найпотаємнішому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазіхнув би на його скарб.

Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру і лагідну вдачу. З його поведінки діти вгадували й характери людей, які з'являлися в садку. Ось приходить відвідувач, а до нього з гавканням підстрибує Яквас.

- О-о! - починає загравати гість. - Гарний собачка! І як же його звати?..

- Яквас! - хором відповідають діти.

- Що?! - дивується той.

- Як-вас! - уже виділяючи кожен склад, повторюють усі й нестримно сміються. Якщо відвідувач теж починає сміятися, то у нього добра вдача, бо жарти розуміє і не ображається. Але були й такі, що сердито буцали Якваса і йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна річ - погані люди. На таких і Яквас сердито гавкав.

Але тепер він спав і бачив чудові сни тільки про добрих людей, які його навперебій частували.

Не спав лише найневгамовніший і найпустотливіший хлопчик - Івасик. За маленький зріст його лагідно кликали - Малько-Ванько. Зараз він з головою укрився ковдрою, щоб усі думали, ніби спить.

Та як він міг заснути?

Або хоча б склепити повіки?

Якщо поруч була...

...ЧАРІВНА КІМНАТА!

Про це сказала Олеся Василівна. А вона ніколи не говорила неправди.

Та воно й так було зрозуміло, що кімната - чарівна.

Якось уранці дядьки в комбінезонах занесли до кімнати великий-превеликий ящик, на якому рябіли барвисті написи та незрозумілі малюнки. Від натуги дядьки голосно кректали.