«Пригоди Електроніка (квадрологія)»

ЕЛЕКТРОНИК - ХЛОПЧИК З ЧЕМОДАНА

Фантастична повість

ЧЕМОДАН З ЧОТИРМА РУЧКАМИ

Раннього травневого ранку до готелю “Дубки” підкотив світло-сірий автомобіль. Відчинилися дверці, з машини вискочив чоловік з люлькою в зубах. Побачивши привітні обличчя, букети квітів, він зніяковіло усміхнувся. Це був професор Громов. Почесний гість конгресу кібернетиків приїхав із Синьогорська, сибірського наукового містечка, і, як завжди, вирішив зупинитися в “Дубках”.

Директор “Дубків”, який організував урочисту зустріч, зайнявся речами. З роззявленої пащі багажника стримів заокруглений ріг здоровенного чемодана.

- Еге-ге, навіть такий силач, як ви, не підніме його, - сказав професор, помітивши, що директор заглядає в багажник. - Це дуже важкий чемодан.

- Дрібниці, - обізвався директор.

Він обхопив чемодан мускулястими руками й поставив на землю. Обличчя його почервоніло. Чемодан був довгий, чорного кольору, і чотирма ручками. Своєю формою він скидався на футляр Контрабаса. Проте написи точно визначали вміст: “Обережно! Прилади!”

- Ну й ну... - похитав головою директор. - Як же ви справлялися, професоре?

- Запрошував чотирьох носіїв. А сам керував, - сказав Громов.

- Ми залишили вам той самий номер. Не заперечуєте?

- Прекрасно. Вельми вдячний.

Директор і трьома помічниками взялися за ручки й віднесли чемодан на другий поверх. Піднявшись за ними, професор задоволено оглянув голубуваті стіни готелю, зручні меблі, маленький робочий стіл біля широкого, на всю стіну, вікна. Він відчув, що в кімнаті пахне сосновим лісом, і посміхнувся.

Директор натиснув на одну з кнопок біля дверей:

- Пахощі хвої не обов’язково. Якщо бажаєте, можна квітучі луки, фіалки й навіть морозяний день. Це кнопки генератора пахощів. Для настрою.

Він посадив Електроника на стілець, дістав з-під його куртки маленький штепсель на еластичному розтяжному проводі і встромив його в розетку.

- Ой! - сіпнувся Електроник.

- Нічого, нічого, потерпи, - заспокійливо сказав професор. - Це необхідно. Ти сьогодні багато рухатимешся. Треба підживитися електричним струмом.

Залишивши Електроника, професор підійшов до відеотелефону, набрав на диску номер. Засвітився блакитний екран. Громов побачив знайоме обличчя.

- Так, так, Олександре Сергійовичу, я вже тут, - попихкуючи люлькою, весело сказав Громов. - Самопочуття? Чудове!