Тод відкинув із чола пасмо білявого чуба і цементованою стежкою покотив велосипед до ганку. Він не переставав усміхатись, і його усмішка була щира, очікувальна і гарна — диво сучасної стоматології та фторованої води. Орудуючи носаком кросівки «найке», хлопець поставив велосипеда на приступку, підняв з долішньої сходинки ще не розгорнену газету і побачив, що то не місцева «Кларіон», а «Лос-Анджелес таймс». Він тицьнув її під пахву і зійшов на ганок. За гратчастими металевими дверима, взятими на засувку, видніли другі масивні дерев’яні двері без жодного вічка. Праворуч на одвірку чорнів дзвінок, під ним — дві таблички, акуратно прикручені до дерева і зверху вкриті пластиком для захисту від сонця та дощу. Німецька завбачливість, подумав Тод, і усмішка на його обличчі стала ще ширша. То була думка дорослої людини, а Тод завше себе вітав, коли в нього з’являлися такі думки.
На горішній табличці красувалося: «АРТУР ДЕНКЕР».
На нижній - напис: «ЗБИРАЧІ ПОЖЕРТВ, ГЕНДЛЯРІ та КОМІВОЯЖЕРИ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ».
Усе так само всміхаючись, Тод натис на дзвінок.
Звідкись із глибини будиночка долинуло приглушене дзинчання. Тод відпустив ґудзика і трохи схилив голову, сподіваючись почути кроки. Але їх не було. Він зиркнув на «таймекс» (винагорода за продаж вітальних листівок): стрілки показували дванадцять хвилин на одинадцяту. Не може бути, щоб господар іще спав. Сам Тод завжди не пізніше як о пів на восьму був уже на ногах, навіть улітку під час вакацій. Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.
Він зачекав ще тридцять секунд: у будиночку — тиша. Тоді він знову натис на гудзик дзвінка, не відводячи очей від годинникової стрілки. Рівно за сімдесят одну секунду всередині нарешті зачовгало. Капці, здогадався він, прислухаючись до характерних звуків. Тод кохався в методі дедукції. Останнім часом мріяв, як виросте, стати детективом.
— Зараз! Зараз! — дратливо озвався чоловік, що видавав себе за Артура Денкера. — Вже йду! Не дзвоніть. Іду!
Тод облишив тиснути гудзик й оглянув пучку вказівного пальця. На ній червоніло маленьке кружальце.
Забряжчав ланцюжок — на нього було взято цільні внутрішні двері. І ось двері рвучко розчахнулись.
Комментарии к книге «Здібний учень», Стивен Кинг
Всего 0 комментариев