Підходити до крупного звіра, котрий впав, навіть коли він лежить нерухомо, слід лише ззаду і зі спини.
Рушниця мусить бути повністю готова до пострілу, бо звір, що видається вбитим, нерідко кидається на мисливця, що наближається до нього.
(Витяг з правил безпеки при проведенні облавного полювання)Автор свідомий того, що в реальному житті мова переважної більшості головних та другорядних дійових осіб — російська або суржик.
Усі події вигадані, назви міст та прізвища взяті довільно, але наведені тексти віршів написані реальними особами
Перше наближення 1— Не вбивайте.
Цю фразу сотні разів промовляли жертви у книжках та кінобойовиках. Коли читаєш, як проситься людина, котру мають забити, не завжди уявляєш собі інтонацію, з якою подібна фраза мусить промовлятися. Зате в кіно актори стараються, грають, і жодного разу в них не виходить природно. Можливо, через те, що, дякувати Богові, вони самі не дивилися ніколи в обличчя смерті. А може бути, їм не доводилося бачити, як саме поводяться люди перед неминучою смертю. Їм головне, аби прозвучало якомога жалісніше. Про натуральність перед камерою не йдеться.
Той, хто перебрав на себе функції ката, здивувався, мимоволі зловивши себе на подібних, зовсім недоречних тут думках. А тому, хто стояв тепер на колінах, роздягнутий до трусів, було все одно, як збоку сприймуть його фразу. Він не хотів помирати, принаймні не так і не тут, у вогкому брудному льосі з земляною підлогою. Та в кутку вже завбачливо приготували яму. Його підвели до могили, змусили ступити в неї, потім — лягти долілиць, а тоді він ніби крізь вату почув наказ підрівняти край, де будуть ноги, не вгадали з розмірами трошки.
— Не вбивайте, — вкотре повторив Руслан Микитенко, який лише тиждень тому виставляв могорич цим самим хлопцям, котрі тепер збираються вбити його і закопати тут, у льоху, на свій двадцять третій день народження. Усього освітлення — тьмяна лампочка на дроті під низенькою стелею, тому вчорашні приятелі, що не так давно піднімали чарки за його здоров'я, видавалися тінями, безтілесними янголами смерті. Руслан Микитенко боявся: ось він помре просто зараз від переляку — не витримає серце. І одночасно хотів цього — ще більше боявся моменту, коли почнуть вбивати.
Страчувати. Даня сказав — страчувати.
Комментарии к книге «Повзе змія», Андрей Анатольевич Кокотюха
Всего 0 комментариев