Євген Камінський Безликий: Остання справа
Під редакцією Яніни Броніславівни Сміліченко
Глава 1
Осінній Херсон. Місто з головою поринає у жовте листя. Всі жителі відходять від літньої пори, хоча спека все ще залишилась і тихенько навіювала спогади про літо. Єдиним, кому осінь робила багато клопотів — це двірники. Які з байдужим виглядом прибирали вулиці.
На всю цю красу спостерігав дідусь, який йшов по вулиці Суворова. Він був одягнений у сірий костюм радянської епохи. І повільно перебирав своїм ціпком, який був гарно оздоблений. Повільними, але впевненими кроками, дійшов до міського драмтеатру.
Зайшовши в хол театру, він відразу почав розглядати все навколо. Там була купа людей, яка хотіла насолодитися виставою. Пройшовши процедуру розривання білету, дідусь пройшов до глядацької зали. Зайняв своє місце, біля виходу у коридор, він поставив під ногами свій ціпок. Пролунали три дзвінки, погасло світло і заграла музика. Гамірний зал затих, всі почали дивитися на початок акту. Тільки погляд однієї людини був направлений на лівий партер, а не на сцену. Там сидів чоловік в солідному костюмі разом зі своєю дружиною, з якою він постійно обговорював виставу. Прискіпливий погляд не зупинявся ні на хвилину.
Ось уже і підійшов антракт. Навіть в буфеті, попиваючи філіжанку кави, не зводив погляду дідусь з того чоловіка, який не помічав цього. Повернувшись у глядацьку залу, спостереження продовжилося. Але при темряві дід помітив, що його ціль почала вставати і виходити зі свого партеру. Дідусь теж тихенько встав, попросивши людей, по сусідству, дати йому пройти.
— Вибачте, а як пройти до вбиральні? — запитав дідусь працівницю театру, перед виходом з зали.
— Чоловіча вбиральня на другому поверсі.
Побачивши, що в коридорі нікого не було, дід почав швидко бігти по сходах на другий поверх. Опинившись на другому поверсі, він якраз помітив, що двері вбиральні закриваються. Почав одягати чорні рукавиці. Зайшовши туди, побачив молодого чоловіка, який на ту мить мив руки. Дід похлопав його по плечу. Як тільки чоловік повернувся, на зустрів йому був хук у щелепу. Від удару той впав непритомний.
— Що там коїться?! — пролунав голос з кабінки.
Посмішка з’явилася на обличчі діда. Чоловік почав виходити з кабінки, але удар ногою по дверях відштовхнувши його назад. Відкривши двері, дід почав гамселити свою жертву ногою. Намагання встати, зустрічалося новими ударами. Коли вже дід зупинився, взяв свій ціпок, і на її рукоятці зажав частину візерунка. Миттєво з неї виліз невеликий клинок. Замахнувшись над собою, він почав колоти лежачу жертву. Стогони ставали все сильнішими з кожним ударом. Кров почала текти по підлозі. Коли вже стогони затихли, дід зупинився. Діставши хустинку, він витер клинок, і засунув його всередину рукоятки. Перевіривши, що жодна капля крові не потрапила йому на одежу, спокійно видихнув. Дістав з кишені папірець, засунув його в кишеню піджака своєї жертви. Вийшов з вбиральні і спокійно зняв свої рукавиці. Швиденько спустившись, він попрямував до виходу. На вулиці його зустрів тихий осінній вечір.
* * *
Кава і цигарки. Це дві речі, без яких не проходить будні дні капітана відділу з розкриття вбивств — Беспалого Віктора Анатолійовича. Він був прагматичною людиною, і завжди вів свої справи до кінця. Недаремно він кращий у відділі. Сьогодні сталося нове вбивство. Він під’їхав до драмтеатру на службовому авто. Тримаючи вже холодну каву, біг на другий поверх. Його зустріла купа людей, які загородили вхід до чоловічого туалету. Біля дверей плакала молода жінка і кричала. Прориваючись крізь натовп шокованих людей, капітан нарешті пройшов до місця злочину. Судмедекспертиза вже оглядала тіло, яке лежало в калюжі крові.
— Що тут у нас? — запитав капітан і почав пити каву. Він звик до мерців, і ніякої огиди вже не відчував.
— Бізнесмен Артур Соловйов. Закололи. 18 колотих ран. — відповів експерт, який оглядав труп.
— Свідки є?
– Є, зараз в лікарні, отримав добряче по щелепі. Працівники театру кажуть, що раніше всіх вийшов старий дід з ціпком.
— Мені здається, що вбити чоловіка він не зміг би. Відбитки пальців?
— Ми перевірили, немає. Є тільки відбиток ступні вбивці 44 розміру і записка в кишені піджака вбитого.
— Оригінально, і що там?
— Та нічого такого. Там було надруковано одне слово — «Безликий».
— «Безликий»? Це мені нічого не каже. Гаразд, забирайте тіло до моргу.
* * *
Наступного дня, отримавши всі висновки від експертизи і матеріали з вбивства, капітан сидів у своєму кабінет перебираючи все. Зрозуміло було відразу, що працював професіонал. Філігранна точність в часі, швидкість вбивства і майстерне зникнення з місця злочину. Побиття свідка, який був більшим і молодшим за нього. У свідка була вивихнута щелепа.
До цього всього, вбивця не залишив жодного сліду. І коли капітан дивився на запис камер спостереження, то не вірив, що це міг зробити дідусь з ціпком. Жаль у туалеті немає камер, і є тільки записи, як дід швидко заходить у туалет. Але найбільше запитань викликав папірець, з єдиним написом «Безликий». Може це ім’я замовника вбивства? А конкурентів було багато в жертви. Все-таки він був бізнесменом в аграрній справі. Згадки з дев’яностих? Брудна конкуренція? Кинуті партнери?
— А до біса все це! — не витримуючи цих роздумів, вимовив капітан, взяв цигарки і пішов на вулицю.
Глава 2
— Як тут все таки гарно. — сказав про себе молодий чоловік, який сидів в гущавині Цюрупинського лісу. Біля нього стояла старенька Волга, і стіл, на якому було декілька мішків. В сто метрах від столу стояли картонні мішені. Він ходив по колу, щоб трохи зігрітися. Чорне пальто, в якому він був, не занадто його гріло. А довге і пряме волосся рухалось від шквального вітру. Раптово почувся шум автомобіля. І через декілька хвилин біля нього зупинився дорогий джип. З нього вийшли троє кремезних чоловіків в спортивних костюмах. Найбільшу увагу привертав самий товстий із них. Вони разом підійшли до нього.
— Ну що, показуй товар. — промовив товстун.
Чоловік з довгим волоссям посміхнувся і підійшов до столу. З одного мішка дістав автомат Калашникова.
— АК 47,- сказав він і пересмикнув затвор — Ціна 3500 гривень.
— Непогано.
— Пістолет ПСМ, — діставши з другого мішка пістолет у гарному стані — Ціна тисяча гривень.
— У нас такі є. Є щось серйозніше?
– І «гість програми» — рушниця Taurus ST-12. — дістав останню рушницю — Рушниця дванадцятого калібру, місткість магазину сім патронів. Ціна п’ять тисяч гривень.
— Чому у вас такі низькі ціни?
— Ми пограбували один зі складів зброї, і тому хочемо швидко все продати. Будемо перевіряти зброю?
Він взяв автомат і почав вести прицільний вогонь по мішенях. Від точності пострілів вони всі попадали. Це придало поваги у замовників зброї.
— Як бачимо, автомат працює відмінно. Потрібно поставити мішені знову, щоб продемонструвати вам рушницю. Хтось з вас повинен зробити це.
— А чого це ми? Ти ж нам пропонуєш товар.
— Тому що вас троє, а я один. Плюс, біля вас буде зброя.
Товстун згодився на аргумент і послав одного зі своїх на цю справу. Компаньйон копирсався в піску і поставив усі мішені. За ним пильно дивився торговець зброї, який вже тримав заряджену рушницю. Як тільки він поставив всі мішені, то змахнув рукою. По змаху руки торговець підняв рушницю і вистрелив у нього. Від подій, що сталося покупці зброї були шоковані. Повернувшись, торговець вистрелив у другого, який не встиг дістати пістолет. Товстун відкрив рота, коли дуло рушниці було направлено на нього. Пролунав постріл у ноги останнього. Картеч пролетіла наскрізь, і товстун впав на землю. — Хто ти в біса такий? Тебе знайдуть шматок лайна. — кричав на всю горлянку товстун від болю. — Климе, повір, мені чхати на твої погрози. — вимовив стрілець — Невже Виродка не впізнаєш?
— Виродок! Якого біса?! — мовив Клим.
— Де Хліб знаходиться?
— Я не знаю де він, і заради цього питання ти це все зробив?
— Шкода. Думав від тебе буде більше сенсу. — з сумом сказав стрілець і, націлившись, вистрілив Климу в обличчя.
* * *
Після допиту жінки вбитого бізнесмена, Беспалий підпалив цигарку і почав розмірковувати. Конкурентів у вбитого було дійсно багато. Але не факт, що це було замовне вбивство. Вбивця залишив записку. Кілери навпаки роблять усе, щоб не залишати слідів. Можливо, це новий маніяк у місті. Капітан мав вже справу з такими. Тільки його смутило одне — жертва була в людному місці. І впорядкованість дій наводило на сумніви в цьому стверджені. Роздуми обірвалися, коли задзвонив мобільний.
— Так, слухаю.
— Привіт. У нас тут справа така. До нас один дід прийшов. У нього викрали стареньку «Волгу».
– І що з того? Я не займаюся викраденнями.
— Та це якраз пов'язано з твоїм персонажем з театру. Їдь в Цюрупинський ліс. На потрібному повороті тебе зустрінуть.
За годину капітан був на місці вбивства. Стояв джип, а не далеко від нього лежало два трупи. Третій лежав біля стоячих мішенях. Експерти оглядали місце вбивство.
— Що тут у нас? — запитав Беспалий в іншого слідчого, який йому дзвонив.
— Потрійне вбивство. Твій персонаж приспав діда, викрав його автомобіль. А потім знову повернув машину у двір старого.
— Якось не логічно. А з чого ти взяв, що це пов'язано з моєю справою? І з чого ти зробив висновок, що це мій персонаж скоїв?
— В автомобілі він залишив рушницю і записку. В записці написано зізнання цього вбивства і точне місце знаходження тіл. А підписався він «Безликим».
— Надрукована чи рукою написана?
— Надрукована.
— Так може це власник Волги і скоїв?
— Не факт. Його син знайшов прив’язаним до ліжка у власному будинку. Сам себе зав’язати він не міг. Всі речі з справи уже у відділку.
Глава 3
Злість бурлила у душі капітана. Мало того, що веде справу про якогось діда, який одним ударом вирубив молодого чоловіка. Та ще вбив чотирьох осіб. І при цьому, не залишає ні на чому своїх відбитків пальців. За два тижні розслідування не зрушило з місця. Так ще підполковник відволікає від розслідування, викликавши його в конференц-зал. Якраз до якого, капітан вже підходив.
— Добрий день, Сергій Іванович, — зайшовши в конференц залу промовив слідчий. В невеликому приміщені сидів підполковник з якимось чоловіком. Вони відразу встали.
— Добрий день. Знайомся. Це польський слідчий Януш Яговський.
— Рад знайомству, — сказав польський слідчий з польським акцентом. Одягнений в сірий костюм і тримав в руці шкіряний портфель. Маленькі сірі очі виднілися крізь окуляри. Він був лисий, з густими сідими вусами і величезним пузом. Таке відчуття, що його піджак не застібався через нього.
— Ми відправили запит щодо людини на прізвисько «Безликий», — продовжив підполковник — Відгукнулася польська поліція і пан Яговський приїхав з самої Варшави до нас, щоб разом розслідувати справу.
— Так, так. Я займаюся цією справою вже більше двох років.
— Стоп, мені здається, що я зможу сам знайти вбивцю. Вбивця — це оскаженілий дід. Я думаю, що з ним не буде особливих проблем.
— Ти навіть не уявляєш з ким ти маєш справу. — спокійно відповів підполковник і підійшов столу. — Пан Яговський мені розповів.
— Це не просто найманий вбивця. Це справжня кримінальна легенда. — мовив поляк. — Його особливість у тому, що він може змінювати своє обличчя. Я до цього часу не збагну як. Одне з моїх тверджень, що він використовує маски. Скоріше всього з латексу. Щось на зразок тих, що використовують у кінематографі.
— Як у фільмі Місіс Даутфаєр?
— Так, але Безликий вбиває людей. Він може мати будь-яке обличчя. Навіть різного кольору шкіри і статі. Має різні імена і документи. По моїм розслідуванням, працював на теренах США, центральної і східної Європи і країнах СНД, володіє декількома мовами і постійно змінює місце дислокації. Його послуги дуже ціняться. Володіє багатьма прізвиськами, але найбільш поширене — це Безликий. В мене є купа доказів. Відомо, що має зріст приблизно метр вісімдесят п’ять і взуття від сорок другого розміру. Може змінювати розмір носа, вух і використовує вставні щелепи.
Поляк відкрив свій портфель, з якого випала купа світлин, документів і всіляких дисків.
— Я вважаю, це все вигадки. На нього можна звалити будь-яке не розслідуване вбивство. Якщо він такий відомий, чому його не шукає Інтерпол?
— Немає його справжньої фотографії. Він завжди ходить з маскою. Купа його різних перевтілень там в пошуку. Але всі безрезультатні.
— До речі, Віктор. — Тут втрутився в діалог підполковник. — Що там у справі про вбитих трьох чоловіків і вкрадену стару «Волгу»?
— Поки що нічого.
— Ну, тоді бажаю вам удачі в розслідуванні, — мовив підполковник і пішов з конференц зали.
* * *
Був вечір. У під’їзд одного з херсонських будинків зайшов чоловік. У нього була коротка стрижка і був одягнутий в чорне пальто. На ногах були брудні туфлі. Піднявся на третій поверх, став перед квартирою сто три. Подзвонив у дзвінок. Відчинивши двері, перед ним стояв п’яний чоловік, який ледве тримався на ногах.
— Чого тобі? — ледве запитав він. Але замість відповіді, таємничий гість з під пальто дістав пістолет з глушником. Тихий постріл і той впав на підлогу. В квартирі пролунав крик. Обійшовши труп, вбивця побачив двох чоловіків, які сиділи біля столу. Під столом було багато пустих пляшок дешевої горілки. Посеред кухні стояла жінка, закривши руками обличчя.
— Всім мовчати, — сказав незнайомець і закрив за собою вхідні двері. Чоловік, який сидів скраю столу, почав підводитися і хотів йти на вбивцю. Але куля зупинила його, і його мозок опинився на стіні. Від такого, його сусід відразу протверезів. Незнайомець дістав з кишені широкий скотч і наручники, кинувши їх біля жінки.
— Закрий свій рот скотчем і прикуй себе до батареї.
Жінка підняла ці речі, і тремтячими руками, почала виконувати вказівки. Коли вже щільно закрилися наручники, вона із заплаканими очима подивилася на нього. Той взяв однією рукою за своє обличчя, і, знявши маску, показав своє справжнє лице. Від побаченого всім стало лячно.
— Виродок, якого? — тут мовив уже чоловік за столом.
Замість відповіді, гість підійшов до плити. На пательні смажилось м’ясо. Взявши виделку, він спокійно став куштувати вже підгорілий шматок.
— Млявий, твоя жінка не погано готує.
— Ти вбив двох моїх товаришів, щоб м’яса поїсти?
— Суспільство не сильно буде страждати від їхньої втрати. Жінка твоя чоловіка кращого знайде.
Після таких слів Млявий зрозумів до чого натякає його старий знайомий.
— Послухай, ну чого ти? Ми ж не були в тюрмі ворогами. І я ні чого поганого не зробив. Я про тебе вже двадцять років нічого не чув. Як я думаю і ти про мене. Я зав’язав з криміналом давно.
— Мені байдуже. Що ти, і як ти. Де знайти Хліба?
— А я звідки знаю? Чув, що він давно вже скотився нанівець. Може вже й здох давно. А я он працюю, я із співкамерниками давно вже втратив зв’язки. Може ти відпустиш мене і дружину.
— Ні, пробач, — промовив Безликий і вистрелив у нього. Після цього подивився на його дружину, яка ридала і тряслась від побаченого. Перед виходом надягнув свою маску.
* * *
— Ну, що тут у нас? — спитав капітан у сержанта Дмитрова, коли з Янушем втрьох стояли перед дверима квартири.
— Вчора на вулиці Робочій 21, в квартирі 103 було скоєно потрійне вбивство — промовив Дмитров, відкривши двері. Там вони побачилися труп чоловіка, якого вже оглядав експерт. Пройшовши до кухні, відразу побачили стінку, яка на половину забризкана кров’ю. На столі лежало два бездиханних тіла. Над ними вже копирсалися експерти. Біля столу стояла жінка і не переставала плакати.
— Добрий день, ви Марина Стець? — почав капітан.
— Так, це я.
— Розкажіть що вчора відбулося?
— Ви не бачите?!Вбили мого чоловіка! Невідомий виродок у масці.
— А ви бачили його справжнє обличчя? — інтригуючи запитав поляк.
— Спочатку зайшов брюнет з горбатим носом і округлим підборіддям. Потім він стягнув своє обличчя. І під маскою було найстрашніше обличчя яке я коли-небудь бачила. Навіть у фільмах жахів і то кращі. Живого місця на ньому не було. Без носу, без вух. Все обличчя червоно-чорне.
— А вони про щось розмовляли?
— Так, я зрозуміла, що вони сиділи у тюрмі разом. І те страхіття, питало чоловіка про якогось Хліба. Мій чоловік відповів, що не знає про нього нічого, і після цього його було вбито.
— Сержанте Дмитров.
— Так.
— Сержанте, знайдіть всіх з ким відсидів вбитий. Всю зібрану інформацію принесіть мені в кабінет.
Закінчивши розмову капітан повернувся до двох трупів на столі. Їх почав фотографувати Януш до своєї колекції знімків. Вийшовши з квартири, детективи першим ділом взяли кожний по цигарці. Купа зівак на вулиці стало біля автомобілів поліції і щось бурно обговорювали. Поліцейський розпитував у сусідів, чи чули вони щось вчора вночі. Відійшовши подалі від цього шуму, детективи сіли на лавку і почали курити.
— Януш, ти бачив щось подібне?
— Та бачив, і по гірше траплялося. Я дивуюсь, чого він показав своє обличчя? Ще й свідка в живих залишив. Він ніколи такого не робив. Його легендарність тільки і стоїть, на нерозкриті справжнього обличчя.
— Він спеціально це робить.
— Але навіщо?
— Не знаю ще, але у нас є зачіпка. Все залежить від того, з ким сидів вбитий. І треба знайти інших співкамерників.
* * *
Беспалий сидів і чекав сержанта з архіву. Януш невпинно і монотонно розповідав про свою чудову дружину українку і двох своїх дітей, і всю свою біографію. Від того моменту як його батьки переїхали з України в Польщу і до сьогодні. Від цих розповідей Беспалому хотілося закрити йому рота. Але капітан невпинно слухав все і робив вигляд, що йому цікаво. В кабінет нарешті зайшов Дмитров з папками у руках. Поклав на стіл три справи і перехопивши подих, сказав:
— Ось всі співкамерники вбитого. Один із них, до речі,був убитим у лісі. Мою увагу найбільше привернув ось цей персонаж.
Він взяв одну із папок. Перше, що вони побачили — це фотографія. Обличчя було все в шрамах і слідах від опіків. Не було вух, а також повність відсутній ніс, виднілась тільки носова перегородка. Губ майже не було, крізь них виднілися декілька зубів. Хоча фотографія була чорно-біла, але вже викликала огиду.
— Це справа Олександра Стародубова, — продовжив сержант. — Народився в селищі міського типу Чаплинка в 1972 році. В 16 років його покалічили троє виродків. Двоє з них були вбиті після цього. Підозра впала на нього, але він мав алібі. Відсидів три роки пробув в виховній колонії за хуліганство. Вийшов в 1992 році. Подальша доля невідома.
— Це точно він! З такою пикою нікуди не вийдеш. Тому маски були його основним виходом, — закричав Януш, коли побачив фотографію Стародубова. — А хто третій із співкамерників?
— Владислав Вуй. Відсидів за крадіжку. Прізвисько Хліб.
— Це про нього питав Безликий. Щось відомо про нього?
— Нічого. Він ніде не прописаний: ні в місті, ні в області. Можливо, він безхатько.
— Потрібно його знайти раніше за Безликого. Можливо, він щось знає. А родичі у Стародубова є?
— Так, у нього є молодший брат Сергій.
— Януш, завтра зранку виїжджаємо. Я під’їду до твого готелю. Дмитров, знайди адресу його брата. Надішлеш мені повідомленням.
Глава 4
Дорога до Чаплинки була дуже напруженою. Всю дорогу капітан слухав нескінчені історії поляка. Частину з яких оповідав українською мовою, а іншу частину польською мовою, яку капітан ніколи не вчив. І неймовірна радість охопила його, коли він вже побачив знак при в’їзді в Чаплинку.
Будинок Сергія Стародубова був двоповерховий і дуже гарний. Після довгих очікувань біля воріт, їх зустрів власник будинку.
— Доброго дня, чим вам можу допомогти?
— Доброго дня, я — капітан Беспалий Віктор Анатолійович, а цей мій польський колега пан Януш Яговський. Ви Сергій Стародубов?
— Так, це — я.
— У нас декілька запитань до вас, щодо вашого брата.
— Так, проходьте в будинок.
Зайшовши в будинок, Стародубов зробив чай. Двоє синів і дружина хазяїна будинку пішли з кухні. Януш почав дивитися старі світлини в фотоальбомах. Олександр був дуже гарним хлопцем: густе чорне волосся, грайлива посмішка і чарівні блакитні очі. Поляк із захопленням роздивлявся кожну фотографію. А капітан сів напроти власника будинку і спитав:
— Коли Ви в останній раз бачили свого брата?
— Двадцять два роки тому. Отримував від нього лише листи.
— Що Ви можете розказати про нього в юнацькі роки?
— Ну, до 16 років він був звичайним підлітком. Поки він одного разу не відбив дівку в одного телепня. Та пішла від нього, бо мій брат був набагато симпатичніший. Ревнивець з двома виродками, п’янущі до чортів, виловили Сашка, облили його голову бензином і підпалили. А потім глумилися, били і різали його обличчя. Що казати більше, вони йому зрізали вуха і викинули їх. Після цього він пробув з півроку в лікарні. Його ледве витягли з того світу. Жодна операція не допомогла йому змінити або виправити обличчя. Він повернувся в село виродком. Батьки з жахом прийняли це.
— В його справі мало інформації щодо цього. Його підозрювали у вбивстві двох односельчан. Та Ви підтвердили його присутність у власній хаті, у час здійснення злочину.
— Так.
— Але ж Ви, як і я, знаємо що Ви збрехали. У нього був мотив це зробити. Бо вбиті були ті хлопці, що глумилися над ним.
— Так, я збрехав тоді.
— А Ви розумієте що ви завадили правосуддю?
— Правосуддю?! Тих трьох покидьків спокійно відпустили, тому що батьки одного з них підкупили сусідів. У свою чергу, сусіди сказали суду, що бачили на городі їх трьох: вони вночі викопували картоплю. І міліція повірила в цю нісенітницю, і спокійно їх відпустила на волю. А те, що вони ледве не згубили життя мого брата і зробили його виродком на все життя, нікого не хвилювало. Коли він вийшов з лікарні, його обходило все село. Одного ката він зарубав сокирою. Другого, він запхнув у бочку, підпалив її, кинув котитися в річку. Слідству я збрехав, що в час скоєння цих злочинів він був дома.
— А Ви тоді не зрозуміли, що він став психопатом. У справі написано, що його посадили за побиття.
— Мені тоді було страшно, а батькам стало байдуже. Так, він привселюдно побив третього мучителя через образи на свою адресу. Його посадили на 3 роки, вийшов він уже при незалежній.
– І що було після того, як він вийшов?
— Він сидів дома без роботи. Тоді майстри своєї справи не знаходили робочих місць. А що вже казати про відсидівшого юнака зі страшним обличчям. Він займався з шести років боксом. І після тюрми ходив тільки на секцію з боксу. На одному з занять до нього підійшли рекетири і запропонували роботу. Вибивати гроші. І він погодився.
– І довго він так пропрацював?
— Десь два роки. Після цього втік з України.
— А що сталося з останнім кривдником?
— Третій переїхав у Херсон. Казали в селі, що його жорстоко вбили.
— Ви знали, що ваш брат використовує маски для вбивства?
— Я про нього давно не чув. Він просто надсилав гроші і листи.
— За них ви побудували такий великий будинок. І накупили землі для вирощування різних культур. А ви ніколи не думали, яким способом були зароблені ці гроші?
— Гроші не мають запаху чи совісті. Мені було байдуже на це.
— Ви чули про вбивство в театрі, яке трапилось два тижні тому.
— Чув, у новинах розповідали.
— Так ось, ваш брат під підозрою. На його совісті ще додатково шість трупів. І всі докази проти нього. Як його можна знайти?
— Не знаю. Можливо він сам вас знайде.
— Зрозуміло. Ми поїхали. Януш збирайся.
— А можна з собою взяти кілька фотографій? — запитав Януш.
— Так, беріть. Там все одно всі фотографії з дитинства.
Взявши фотографії, поляк поклав їх у свою громіздкого портфеля. Вийшовши з подвір’я, два детективи відразу сіли в автомобіль. Беспалий дістав мобільний телефон і подзвонив сержанту Дмитрову.
— Дмитров, постав спостереження за братом цього маніяка. Щось він у мене викликає підозру.
* * *
Повернувшись в Херсон, капітан зупинився біля одного кафетерію. В народі таке місце називають «генделиком».
— Януш, виходь. Зараз зайдемо до одного знайомого.
Вже був вечір, тому всередині було повно народу. Шум лунав зі всіх шпарин. Кілька клієнтів почали нервувати, коли в заклад зайшли детективи. Капітан підійшов до барної стійки. За нею кремезний чоловік з густими чорними вусами наливав горілку своїм клієнтам. Коли побачив капітана, то посмішка зникла з його повного обличчя.
— Привіт Борисе. Нам потрібно з тобою поговорити у тихому місці.
Бармен покликав офіціантку і попросив її його замінити. Борис повів двох гостей в комірчину. В ній стояв столик і кілька стільців. Відкривши пару пляшок пива, поставив їх на стіл.
— Знайомся — це мій колега з самої Варшави, Януш Яговський, — почав капітан. — Я до тебе щодо одного питання. Ти пам’ятаєш вишибалу з дев’яностих з жахливим обличчям?
— Він без вух?
— Так.
— Звісно пам’ятаю — це Крюгер. Правда Фредді Крюгер симпатичніше буде. Молодий колектор. Люди платили йому відразу як бачили його пику. А якщо не хотіли, то отримували від нього сильних стусанів. Було відбите створіння. Я вже давно про нього нічого не чув. Навіщо він тобі?
— Він у місті, на його рахунку вже семеро трупів. Крюгер став найманим вбивцею. Робить собі маски і завдяки ним вбиває. І зараз залишає записки зі своїм прізвищем «Безликий».
— «Безликий»?! — перебив його Борис. — Тоді все зрозуміло. До міста приїжджають кримінальні елементи з різних куточків нашої країни і шукають його. Зараз у багатьох це прізвище на вустах. Чув від своїх знайомих.
— Цікава інформація. Дізнайся про нього більше. І ми закриємо очі на твої останні витівки.
— Я отримав умовний термін. Може досить цим маніпулювати.
— А можеш отримати реальний термін. Так що думай, — закінчив капітан. Допивши пиво, разом з Янушем пішов до виходу.
* * *
Вже потемніло. Все місто починає світитися. Правда тільки там, де проїжджають автомобілі і знаходяться справні ліхтарі. Старий, брудний чоловік йшов по приватному сектору Шуменського мікрорайону. На плечі він ніс мішок, з якимись речами. Його чорна борода була дуже густою і закривала пів обличчя. А довге і немите волосся закривало все останнє. Тільки очі виглядали крізь волосся. Нарешті він дійшов до рідної хати. Яка була в такому ж занедбаному стані, як і її власник. Усі вікна були забиті дошками. На стінах вже утворились тріщини. Зайшовши через скрипучі двері, переглянув чи ніхто за ним не йшов. Кинувши речі в куток, він дістав пістолет. Перевіривши, що нікого в будинку немає, він зняв маску. Нарешті можна вдихнути с полегшенням. У будинку було дві кімнати. В одній стояв стіл з великою кількістю різноманітних масок, надітих на воскові форми. Різноманітні інструменти і матеріали для їх створення лежали на підлозі. В старій і пошарпаній шафі лежали вставні щелепи, косметика для гриму, форми носів. А в іншій кімнаті на підлозі лежала купа одягу.
— Все таки радий тут побувати, — сам до себе промовив Безликий. Він уважно дивився через вікно, де рідко горіли фари проїжджаючих автомобілів. Ностальгічні думки відразу захопили його, як тільки приїхав у місто. Так все змінилося. Хоча він побував у багатьох країнах і містах, але Херсон він ніколи не забуде. На жаль, в цьому місті у нього були одні розчарування. Як він зі страшним обличчям вибивав гроші, і ганяв по ринку продавців. А «стрілки»… Це взагалі незабутнє. З радістю би прийшов до старих авторитетів, на яких він працював. Правда, більшість з них уже давно в історії, або в могилах. Але Безликий не просто так приїхав.
— Скоро все місто здригнеться. Чекай те… — засміявшись, підійшов до свого столу і почав дивитися на свою найулюбленішу маску. Темне густе волосся, прямий ніс, округла форма обличчя і білосніжна шкіра. За основу взято лице одного німецького хлопця, якого Безликий і вбив. Хлопчина просто переспав з дочкою кримінального авторитета. Через це, він втратив власне життя. Але його обличчя так сподобалося вбивці. Що вирішив зробити точну копію. Нажаль немає часу захоплюватися цією маскою, потрібно підготуватися до наступного замовлення.
* * *
До нічного клубу зайшла жіночка, яка відразу привернула увагу більшості присутніх. Довге темне волосся, неймовірно гарне обличчя і блакитні очі. Вузькі джинси повністю обхопили її великі стегна. Біла сорочка з темним піджаком надавали їй поважного вигляду. І звісно брендові чоботи підіймали, і без того, високу пані. Вона спокійно пройшла повз танцюючих людей на танцполі і сіла за барну стійку. Замовивши дорогий коктейль, почала роздивлятися навколо. Її погляд зупинився за одним столиком, де пила компанія молодих чоловіків. П’ять хлопців щось сильно обговорювали і постійно кликали офіціантів за новими замовленнями. Особливу її увагу привернув один із них, який вже хильнув забагато. Розвалившись на дивані, він відпочивав від розмов. Їхні погляди зустрілись. Вона підморгнула йому, а у відповідь на цю дію, хлопчина підняв брову. Але між поглядом став чоловік, який нахилився на барну стійку біля неї.
— Привіт, що така пташка тут робить?
— Пішов геть звідси, телепень, — прошепотіла вона йому на вухо. Він явно неочікував такої відповіді, невпевнено відійшов. Коли вже пані знову побачила приміченого хлопчину, то він вже виганяв алкоголь на танцполі. Вона допила свій коктейль і пританцьовуючи стала впритул до нього. Своїми рухами вона приманювала його, а хлопець лише посміхався і продовжував танцювати. Все таки, він запропонував їй випити. Вона не відмовилась. Підійшовши до столу, вони залишились тільки удвох. На столі лежало багато закуски, кілька пакетів соку і майже повна пляшка горілки. Випивши першу чарку, він заговорив:
— А як Вас звати?
— Ну, чого ти? Пупсику, я вже й не така стара. Можна й на ти. А звати мене Світлана. А тебе як?
— Мене звати Антон. А чим ти займаєшся по житті?
— Я маю власний бізнес у Києві. Займаюсь нерухомістю.
— А що ти в Херсоні забула?
— Приїхала відпочити від столиці. Тим більше тут такі гарні хлопчики, — промовила вона і відразу почала з ним цілуватися. Побачивши, що коїться за їхнім столом, друзі Антона вирішили не турбувати його.
— Пішли в туалет… — після не довгих поцілунків запропонувала вона.
— Так, пішли, — сказав він. Взявши її за руку, повів до чоловічої вбиральні. Зайшовши у вільну кабінку, вони пристрасно лапали один одного. Вже був знятий ліфчик, і соски її видивлялися крізь сорочку. Він почав лапати її за груди третього розміру, а після цього вона стала стогнати. Обкрутивши свій ліфчик навколо його шиї і ніжно промовила:
— Знімай з мене джинси…
Він присів, зняв ремінь. Різко спустив джинси разом з трусами. Але там було зовсім не те, що він очікував побачити. Після цього, так звана Світлана, почала душити його своїм бюстгальтером.
— Так, так, давай… — кричала вона, щоб заглушити стук руками жертви по стінкам кабінки. Коли нарешті не було ніяких рухів, настала тиша. Перевіривши пульс на руці, якого вже не було, перевдягнений вбивця дістав пластиковий пакетик, в якому знаходився маленький папірець. Записка була заштовхана в одну із чашечок ліфчика, який залишився на жертві. Підтягнувши штани, Світлана вийшла з кабінки. В туалеті якраз нікого не було. І плавною ходу пішла з клубу.
Глава 5
Вже пройшло два тижні після вбивства Млявого і двох його приятелів. За цей час справа не зрушила з місця. Беспалий мовчки сидів у своєму кабінеті і розглядував все, що мав у справі. Один свідок, жодного відбитку. Навіть той дідуган, в якого вкрали Волгу, нічого не бачив. Безкінечні пошуки доказів на місці скоєння вбивств також безрезультатні. Безсонні ночі проходили в роздумах і пошуку хоча б якоїсь зачіпки. За один ранок він допивав третю філіжанку кави. І ще цей польський геній дедукції постійно під ногами вештається. Дружина хоче його на вечерю запросити. І на роботі з ним капітан постійно вештається, так ще ййого додому вести. Без Януша звісно важкувато було б Беспалому, але поки від нього користі мало.
— До речі, а де він? — мовив капітан про себе, взявши телефон. З першим гудком поляк відразу бере слухавку і відповідає:
— Я скоро буду, в мене є новини! — прокричав він і відключився. Через декілька хвилин він заходить в кабінет. Януш виглядав набагато гірше ніж його колега. Поміж густих вусів, почала виднітися сива борода, червоні від недосипу очі, навіть трохи схуд за цей час.
— Безликий скоїв нове вбивство. Вчора. В клубі…
— Стій. Почекай. Давай з початку.
— Вчора було скоїне вбивство юнака Антона Станицького.
— Станицький? Син головного податківця Херсона. І як це сталось?
— Так. Його задушили бюстгальтером.
— Хм, оригінально. А Безликий тут до чого? Він бюстгальтери не носить.
— Помиляєшся. Мене викликав підполковник і показав дещо.
Він дістав зі свого чемодану диск. Включивши відео фрагмент, на якому хлопець виводить якусь жінку з території танцполу. Поляк зупинив відео на моменті де було видно її обличчя.
– І що? Його задушила повія. Ми тут до чого? У нас і так семеро трупів.
Замість відповіді, Януш почав ритися в своїх фотографіях. І дістав одну фотокартку, на якій була та ж жінка, і в тому ж одязі.
— Це він в Амстердамі, три роки тому. Тоді він таким же чином вбив одного мільйонера. Згідно з деякими джерелами, за справу йому заплатили півмільйона «зелених». На місці вбивства залишив знову записку зі своїм ім’ям.
— Він ще й трансвестит?! О боже! — закричав капітан. Уважно придивившись на зупинений фрагмент запису він продовжив. — Зачекай, а як же руки? З відеозапису видно що в нього манікюр. І руки зовсім не чоловічі. Маячня якась.
— Мені самому це важко пояснити. Скоріше всього якісь рукавички чи загримував свої руки під жіночі.
До кінця дня думки не сходили щодо останнього вбивства. Але ось в голові капітана пролетіла думка.
— А ви не намагалися вийти на нього як замовник?
— Намагалися, і не раз. Але Варшава — велике місто. Він працює не через інформаторів, а через електрону пошту. Тільки проблема в тому, що цей імейл відомий вузькому колу людей, які задіяні в криміналі. І займають найвищі ланки. А у нас інформаторів з такого оточення зовсім не було.
— Зв’язки у мене є. Пішли до Бориса. Можливо він щось дізнався.
Коли вони приїхали в знайомий генделик, то Борис підготував для них гарну звістку. Безликий дійсно зв’язується із замовниками через електронну пошту. Розіславши посилання найбільш впливовим особам у місті. Присилати потрібно ціль і суму замовлення. Тоді Безликий сам вибирає, за яку справу братися. Борис дізнався його електронну адресу. У детективів загорілися очі від почутого. Не тільки можуть спіймати кілера, так ще й вийти на замовників. Капітан відразу направив імейл до технічної експертизи. Після аналізу прийшов результат — на імейл заходять з Канади.
— Шифрується, зараза. — підсумував Януш.
Детективи відправили на пошту Безликого потенційну жертву і кругленьку суму. Залишилося надіятись тільки на те, що план спрацює.
Увечері капітан зі своєю дружиною і сином чекав вечері на поляка.
— Кохана, це взагалі обов’язково було? — з сумом запитав капітан, коли його дружина поправляла йому краватку.
— Звісно, мені цікаво познайомитись з твоїм закордонним компаньйоном. Ти і так нічого не розповідаєш мені про роботу. Може він щось цікаве розкаже.
Пролунав дзвінок. На порозі стояв Януш з букетом квітів і коробкою цукерок. Після привітань, усі сіли за стіл. Поляк почав невпинно розповідати різні історії зі свого життя, і, звісно, показуючи фотографії своєї сім’ї. Віктор їв вечерю і не слухав що там розказував його колега. Раптово залунав телефон. Прийшло повідомлення. Як тільки прочитав повідомлення, капітан відразу дав подивитися Янушу. В повідомлені йшлося:
«Добрий день. До мене дійшло ваше замовлення. Я згоден виконати замовлення. Зустрінемося завтра о 14 годин на зупинці Площа Свободи.»
Від прочитаного обоє аж підскочили. Вони забули про вечерю, про все на світі. Капітан відправив: «Як вас упізнати?». Через кілька хвилин прийшла відповідь «Лисий чоловік у темній куртці і в джинсах. Усі матеріали на жертву покладіть до конверту і передасте мені.»
Наступного дня патрулі поліції охопила всі близькі куточки. Потрібно щоб Безликий нічого не запідозрив. Слідчі томилися від очікування, особливо Януш. Таке відчуття, ніби він перший раз йшов на побачення з дівчиною. Капітан був спокійний і розглядував все навколо. Разом з поляком сиділи удвох біля зупинки і чекали. Було вже приблизно без двадцять хвилин на третю, і нікого схожого не було. І ось нарешті з маршрутки вийшов лисий чоловік. Був одягнений в той самий одяг, про який йшлося в повідомленні. Ставши на зупинці, почав нахмурено роздивлятися. Побачивши детективів, які підходилидо нього, відразу почав бігти. Детективи почали бігти за ним, діставши зброю.
— Стій! Тепер ти не сховаєшся.
Чоловік вибіг на проїжджу частину. Де його мало не збили кілька автомобілів. Перебігши на ту сторону, відразу сів в автомобіль, який чекав на нього там. Машина відразу дала газу і поїхала за поворот.
— Всім підрозділам, зупинити БМВ трійку, номера ВТ 4503 АЕ. — прокричав одразу капітан у рацію. — Ти бачив водія?
— Ні, там затонові вікна, — з сумом промовив поляк.
Люди відразу почали оглядатися на них. Підтягнулися інші патрулі. Погоня нічого не дала, автомобіль зміг втекти від переслідувачів. Злість брала всіх. Особливо Януша. Розуміння того, що ціль всього його життя втекла, прямо з під його рук, не на жарт розчарувала поляка.
На дворі був кінець листопада. Херсон охопила тепла погода. Краєвидом на Херсон насолоджувався чоловік. Роздивляючись місто через вікно автобуса, який був вщент забитий. Білий костюм і борода надавала йому достойного вигляду. Єдине, що не підходило під костюм — це забитий пакет з супермаркету і чорні рукавиці. Постійно дивився в свій смартфон.
— Ви можете мені поступитися місцем? — запитала його жінка, постійно б’ючи його ноги сумкою.
— Пішла в дупу, стара шкапо, — нахабно відповів він. У маршрутці почали відразу обговорювати голосно грубіяна, але йому було байдуже. І ось автобус почав рухатися на перехресті вулиць Ушакова і Декабристів. Його очі загорілися від побаченого на екрані смартфону. Чоловік відразу підскочив, діставши з пакету автомат Калашникова.
— Всім лягти і зупинити автобус, — закричав він і відтягнув затвор. Автобус зупинився на середині перехрестя, перекривши проїзд цілій полосі. Прицілившись, почав стріляти через вікно в автомобіль на першому ряді.. Люди лежали і кричали від страху. Випустивши пів магазину, стрілець відразу підійшов до водія.
— Швидко повертай вліво.
Водій відразу його послухався і дав по газам. Проїхавши декілька метрів, пролунав наказ зупинитися. Всі інші пасажири тихо лежали на підлозі, зі страхом дивилися на терориста. Коли автобус зупинився, стрілець спокійно дістав пачку грошей і спокійно промив:
— Це за вікно і за проїзд.
Автобус відразу поїхав вперед. Стрілець побіг в недобудову і розчинився в темряві.
Глава 6
Віктор з Янушем стояли в кабінеті підполковника немов діти, які утнули дурницю і будуть отримувати стусанів за це. Сергій Іванович подивився на годинник і мовчки увімкнув телевізор, де якраз починалися новини. У першу чергу телеведуча почала ефір про вчорашні події:
— В Херсоні стався теракт. Було вбито екс-кандидата в мери Олексія Рубича і його дружину. Обстріл вівся з маршрутного автобуса о восьмій годині вечора. Пасажири були взяті в заручники. Після розстрілу автобус повернув з перехрестя і вбивця втік. Поліція продовжує пошуки. І не дає коментарів…
На цьому моменті телевізор вимкнувся.
— Януш, можеш вийти, будь-ласка, — піднявшись, спокійно мовив підполковник. Поляк покірно повернувся і вийшов з кабінету. Як тільки двері зачинилися, почався крик:
— Що за неподобство! Стріляють в центрі міста з автомату. Розстрілюють автомобіль з автобуса, наповненого людьми. А ти ніяк не можеш піймати цього покидька…
— Ми намагаємось зрушити цю справу. У нас є все — свідки, записи…
– І що з того?! Цей покидьок повинен вже гнити в буцегарні довічно. Мені дзвонив сам міністр внутрішніх справ. Що повинно прискорити твою дупу? Дзвінок Президента? Чи може місію ООН сюди запросити, щоб спіймати його? Ти був кращий у відділку. На тобі майже сотня розкритих справ. А тепер, ти не можеш із цим розібратися. Я не маю нікого, щоб на нього звалити ці справи. Поляку нічого не буде, він лише допомагає слідству. А ось тобі треба думати, твоя посада зараз висить на волосині. Ви знайшли щось вчора?
— Так, ми знайшли в недобудові клаптик його костюма, автомат і флешку. На автомобілі був знайдений маячок. Завдяки ньому він і стежив за рухом автомобіля.
— Ця сволота ще й флешки залишає, — спокійним тоном пробуркотів керівник. — Ти дивився що там?
— Ні. Ці речі зараз в технічній експертизі.
— Тоді геть з мого кабінету, і щоб без цього покидька не повертався. І Януша не забудь із собою взяти.
За годину детективи були в центрі судмедекспертизи. На автоматі знаходились відбитки пальців. Зрівнявши їх із відбитками Стародубова, було видно їх схожість. Тепер залишилось подивитися, що було на флешці. Повернувшись у кабінет капітана, відразу ввімкнули комп’ютер. Засунувши флеш накопичувач в комп’ютер, на ній був лише один відео запис. Сівши з Янушем навпроти монітора, капітан увімкнув відео файл. На моніторі вони побачили Безликого без маски. Він постійно посміхався, і було видно відсутність майже всіх зубів. Він сидів на фоні білого покривала. Безликий почав говорити:
— Привіт, сищикам. Ви напевно вже заморилися мене шукати. Поганенько ви мене ловите і від цього вже почав нудьгувати. Я знаю, хто займається моєю справою. І радий бачити тебе Януше.
Поляк зробив злісну гримасу, коли це почув. Весь час, він ненависним поглядом дивився відео запис. А Безликий продовжував:
— Якщо не спіймав мене у Варшаві, то вважаєш, що тут тобі посміхнеться удача? Чи пониження по службі не дало тобі зрозуміти, що всі твої дії не мають сенсу? А тепер, ви, капітане Беспалий. Я впевнений що над вами також сміється весь відділок. Вважає вас дурнем, завдяки безрезультатній гонитві за мною. Ще трохи, і ви станете таким же невдахою, як ваш вірний колега. У вас був шанс спіймати мене тиждень тому на зупинці. Але тепер таке не повториться. Я займусь вами двома. Якщо ви не зупинитесь, то просто поповните список моїх жертв. А тепер бувайте.
Запис різко зупинився, закрився програвач відео. І прийшов авто запуск флеш накопичувача. На якому вже нічого не було.
— Цей покидьок використав вірус, — підвів підсумок Беспалий. — Януш віднеси цю флешку в технічний відділок. Нехай спробують відновити файл, а я подзвоню підполковнику.
Залишившись один в кабінеті, капітан набирав підполковника.
— Сергій Іванович, пройшов витік інформації. Безликий знає про приїзд Януша, і те, що я веду справу.
— Хм, у нас є кріт? Я повинен тобі дещо сказати. Вже місяць СБУ перевіряє всіх, хто пов'язаний зі справою. Підслуховування, стеження і так далі. Ви з Янушем чисті. Сержант Дмитров теж чистий. Скоріше всього хтось із відділку. Я постараюсь провести перевірку. Але розумій, що скоріше всього, це не дасть особливого результату.
Закінчивши розмову, у капітана був легкий шок.
Наступний день не пророкував біди. Ранок, як завжди, починався з кави і аналізу матеріалів у справі. Януш і Віктор безперервно обговорювали відео запис від Безликого. Раптовий дзвінок обірвав розмову.
– Є хороші новини. На флешці змогли відновити відео запис. Так що, Януш, збирайся, виїжджаємо. — промовив капітан.
Коли детективи вийшли з відділку, поляк раптово помітив, що щось забув:
— Курва, я забув свою папку в кабінеті.
— Давай швидше.
Як тільки капітан докурив цигарку і пробурмотів собі під ніс про неуважність свого колеги, то поляк вже вийшов. Вони вже підходили до автомобіля. Раптово пролунав вибух. Від вибухової хвилі обоє лежали на землі. Відкривши очі, капітан побачив Януша на землі. Із його руки текла кров. Службовий автомобіль горів. Інші поліцейські почали піднімати обох постраждалих детективів. Викликали швидку. Зіваки з вулиці почали підбігати і невпинно питати що сталося. За десять хвилин Януша забрала швидка. Капітан отримав лише кілька подряпин. Зрозуміло було одне, що тепер вони вдвох під прицілом у маніяка. Тепер жертва стає хижаком.
* * *
До закінчення робочого дня Януш уже повернувся. Уламок лише зачепив його руку. Медики забинтували рану. Сказали, що нічого страшного не має. Януш був заляканий. Капітану теж вперше стало лячно від розуміння того, що сталося. Але він не показував цього. Пролунав стук у двері і зайшов сержант Дмитров.
— Капітане, у нас тут гість. І він вас зацікавить.
За декілька хвилин вони вже бачили його. Це був безхатько. Їдкий сморід від нього йшов у всьому відділку.
— Здорова товариші захисники закону. — почав він. — Я маю деяку інформацію як знайти вашого злочинця. Я відсидів разом з ним.
У обох слідчих загорілися очі. Вони відразу відвели його в вільний кабінет. Януш дістав нотатник і готовий записувати все, що той скаже.
— Ну короче кажучи, я так зрозумів, що ви шукаєте Виродка?
— Так, а звідки ти дізнався?
— Від різних джерел. Особливо після смерті Млявого і Клима. Я мав поганяло Хліб.
— Він питав про тебе у Млявого. Це розповіла вдова вбитого. Розкажи, чому він вбиває своїх співкамерників з дитячої колонії?
— Не знаю що на нього найшло. Ми спочатку почали на нього гнати, як тільки він попав до колонії. Хотіли опустити його, але по мордякам він давав вправно. Він мало з ким говорив. Постійно мовчав. Я потрапив туди за крадіжку. А потім ще відсидів років двадцять…
— Нам це не цікаво. Ти сказав, що маєш інформацію, що допоможе його знайти.
— Так, звісно. Бачите відсутність цього зуба, — він відкрив свого рота і показав на відсутній зуб у верхній щелепі. В нього і так було багато відсутніх зубів. — Так ось, якось він його мені вибив. І він відсидів за це у карцері. І там щур з’їв частину його мізинцю на лівій нозі, ні, на правій. Точно, на правій нозі.
Інтрига відразу зникла. Обоє слідчих сиділи розчаровані.
– І це все?
— Так.
– І що нам це дало? Ми в грудні будемо ходити містом і знімати у всіх черевики, щоб побачити є там палець чи немає?!
— Слухайте, я розказав все що знав. Врятуйте мене! Він прийде по мене, і прикінчить як останнього собаку.
Вийшовши з кабінету, капітан підійшов до сержанта Дмитрова.
— Засунь цього бомжа на 15 діб. Хай сидить там, потім подумаємо куди його всунути. І зі шлангу добренько його помийте.
Глава 7
На дворі вже був вечір. Черговий нудьгував біля витверезної камери, і грав в ігри на телефоні. Очікував на свого колегу по зміні. Двері відчинилися і зайшов лейтенант Дуров з пакетом з супермаркету.
— Привіт, ти запізнився на чергування на тридцять хвилин.
— Та, дружина затримала. — мовив він і підняв пакет. — Довго готувала їжу на зміну. З мене пиво.
— Ну, добре, бувай. — зібрав свої речі черговий і залишив лейтенанта на чергуванні. Приступивши до зміни, Дуров дістав газету з пакету і почав читати.
У витверезнику був Хліб і двоє п’яничок, які дебоширили в центрі міста. Безхатько розповідав їм історії про своє минуле. А ті, від його побрехеньок, засинали. Приблизно одругій годині ночі лейтенант відклав газету і підійшов до клітки з пакетом. З нього дістав кілька рулонів скочу. З решіток камери він замотав руки двом сплячим дебоширам. І, коли почав замотувати руки безхатьку, той прокинувся від цього.
— Що ти робиш? Ти очманів! Чи здубу з’їхав?
— Я думав, ти будеш більш зі мною люб’язний.
— Начальнику, так на минулій зміні все було нормально. Що за фігня коїться?
Замість відповіді, поліцейський зайшов у саму камеру і заліпив губи сусідам по камері Хліба, які від цього прокинулися і не відразу зрозуміли що коїться.
— Невже Хліб ти думав, що втечеш від мене?
— Виродок — це ти? Якого біса?
— Так, так. Ти вважав, що вони тебе захистять від мене? А ти тільки прискорив свою загибель.
— Ну, слухай, слухай. Ми ж нормально спілкувались раніше. Чого ти починаєш?
— В покарання за твої ігри, ти будеш мучитися. І я вже придумав навіть як, — промовив Безликий і дістав з пакету великий секатор і резинові рукавиці і поклав це на підлогу.
– І що ти докажеш? Я може і шмат лайна, але маю обличчя і особистість, на відмінну від тебе. Охорон… — почав кричати з безвиході Хліб, але скотч зупинив його. Остання фраза не на жарт розлютила вбивцю. Надягнувши резинові рукавиці, він взяв секатор і почав знімати старі, пошарпані і смердючі черевики. Тримаючись від їдкого запаху ніг, почав різати пальці ніг секатором. Один за одним. Від болю Хліб аж пищав і здригався. Почав відбиватися ногами. Але після невдалих спроб, їх замотали разом. І продовжилися його страждання. Коли на ногах залишилось по великому пальцю, його мучитель лише посміхнувся. Почав повільно здавлювати секатор руками, і виламувати пальці. Нарешті, коли пальців на ногах не залишилося, він встав. Півкамери було в крові. Двоє п’яничок, відразу ж від побаченого протверезіли. Хліб сопів і плакав від болю. Вбивця розкрив секатор і приклав до його шиї.
— Бувай, — промовив він і здавив ручки. Допоки леза не зайшли на половину в шию. Безликий спокійно зняв рукавички, кинув в свою торбу. І швидким темпом пішов до виходу.
— Зачекай, ти куди? — запитав його слідчий за віконцем. Але замість відповіді, лейтенант в крові вже вийшов за двері і побіг кудись.
* * *
Януш і Віктор зайшли в білу кімнату. В ній був тільки стіл і три стільця. На одному із них сидів Безликий в своєму справжньому вигляді. Навпроти нього сіли детективи. Він посміхався беззубим ротом і від цього ставалось лячно, постійно тер свої наручники.
— Ну, ось ти й і спіймався, вбивця. — спокійно почав капітан.
— Ну чому відразу вбивця? Я щось на зразок митця.
— Ти вбивав людей за гроші, — скрикнув Януш.
— Але як красиво. І, взагалі, чому мої методи такі погані? Чим я відрізняюся від жінки, яка після гарячого сексу з коханцем, розповідає рогатому чоловіку як сильно вона його любить. Чи від бізнес партнера, який підписує контракт, а потім тікає з грошима ошуканих компаньйонів. Та навіть від підлітка, який бреше матері, що його друзі палять і він стояв біля них, а сам скурив пів пачки. Люди одягають потрібну маску і образ в різних ситуаціях. А я просто роблю це в буквальному значенні. А ви не думали, чому в мене все так гарно виходить? Люди вірять словам і обличчям, а не справам.
— Досить нам тут розпинатися! Ти розумієш, що тобі кінець. Твоя епопея закінчилася.
— Ха-ха-ха. Ні, якраз у мене все тільки починається, а от до вас прийшов кінець.
Опустивши руки під стіл, Безликий дістав пістолет. Пролунав постріл. Капітан лежав на підлозі в калюжі крові і з діркою у голові. Потім пролунав другий постріл.
Януш прокинувся у власному ліжку. Важко дихав і весь спотів. То був лише сон. Дзвонив телефон. Знайшовши його у темряві, він відразу почув коли підняв слухавку:
— Януш, прокидайся у нас ЧС. Вбили бомжа. Виходь, я біля твого готелю.
У відділку було багато людей. Експерти почали оглядати тіло. З його ніг до цього часу текла кров. Двоє свідків тряслися від побаченого і заїкаючись, ще досі розказували все, що тут коїлося.
— Лейтенанта Дурова знайшли замотаного в простирадло в каналізаційній ямі. Каже, що йшов на роботу, коли хтось оглушив ззаду. Більше нічого не пам’ятає, — промовив капітану поліцейський, який з огидою роздивлявся труп. Капітан мовчки вийшов з відділку. Вже був ранок. Закуривши цигарку, почав розмірковувати про те що сталося. Зрозуміло було одне — у Безликого є інформатор в поліції. Ні його брат, ні Борис не знали, що Хліб тут. І тим пачезнати, хто в яку зміну чергує. Тепер і підозрюваних немає.
* * *
Після ранкових подій ніхто не зміг відійти. Двоє детективів сиділи сонні і вже не пам’ятають скільки випили філіжанок кави. За вікном почався легкий сніжок. На вулиці чувся галас людей, які почали скуплятися на Новий рік. Їх зовсім не бентежили останні події в місті. Капітан мовчки спостерігав, що коїлось за вікном кабінету. Януш мовчки сидів і щось бубнів собі під ніс польською мовою. Раптово їхню тишу обірвав сержант Дмитров, який забіг в кабінет.
— У мене є хороші новини. Ми спіймали вашого вбивцю, — голосно закричав він. Від почутого обидва швидко піднялися зі стільців і побігли в слідчий ізолятор. Там сидів знайомий чоловік, який втік від перехвату на автомобілі. Він був в тій же одежі. Змінилось тільки одне — він відростив бороду.
— Я нічого не зробив, не чіпайте мене. — закричав він у весь голос. Закривав своє обличчя руками.
— Ми оглянули його, на ньому немає ніякої маски, — сказав Дмитров.
— Якого біса ти зробив це? — закричав Беспалий.
— Якось до мене підійшов якийсь дідуган, — почав арештований — Запропонував безпонтову справу, мов вийди на зупинці, втечи від ментів і сядь в машину. А я, за це тобі і водію, по дві с половиною тисячі дам кожному. Так я і подумав, що не погане діло. Тим більше, що роботи на той час не мав. І липові номера на автомобіль теж виділив. Коли вже я втік від вас, той дід дав по сім тисяч кожному. І сказав, щоб не виходити принаймні тижнів зо три. Ну ось, я сидів і пив весь цей час. А як тільки вийшов на вулицю, і мене взяли…
Після своєї розповіді, арештант почав плакати, уявивши, що його посадять за вбивства. Всі мовчки дивилися на нього.
– І що з ним робити? — запитав поляк після довгої тиші.
— Нічого, хай дасть опис того діда. Ми його можемо тільки за порушення прав дорожнього руху оштрафувати і все. Дмитров, перевір відбитки пальців, може він співучасник злочинів. Якщо ні, то відпустіть його.
Після опису замовника цієї операції, було зрозуміло одне — то був той самий дід, який вчинив перше вбивство в театрі. Відбитки не співпадали. День був багатий на події. Вже темніло і втома вдавалась обом слідчим взнаки. Януш збирався йти до полковника з докладом про сьогоднішні події. Беспалий вирішив поїхати додому.
— Ти давай, не доводь старого до інфаркту. Все не розказуй. — порадив поляку капітан, коли одягав куртку.
— Маю надію, що він мене не вб’є, а тільки покричить. Я до речі з ним поїду до архіву, потрібно знайти зв'язок між трьома його вбитими співкамерниками.
— Ну, добре, до завтра.
* * *
Після такого насиченого подіями дня, Віктор вирішив хоча б трохи відпочити. Купив собі пива і мовчанням відповідав на запитання дружини щодо роботи. Вона дуже переживає за чоловіка, особливо після замаху.
Наливши в кухоль собі пива, сидів за своїм комп’ютером. Капітан вирішив зайти на сторінку Януша в Фейсбуці. На ній були фотографії з Херсону, і купа постів як він сумує за своєю родиною. Але найбільше зацікавила сторінка його дружини, яка була заблокована. Капітан бачив її тільки на світлинах Януша. Але чому вона заблокована? Звичка докопуватися до всього почала знову діяти. Ввів в пошук Олена Яговська, і поставив місто Варшава. Знайшлося декілька сторінок. На одній з них він впізнав дружину поляка. Її останні фотографії були без Януша, а взагалі з іншим чоловіком. Це занепокоїло капітана. І він вирішив додзвонитися їй в скайпі. Вона прийняла виклик і на екрані він побачив жінку в білому светрі і з рудим волоссям.
— Доброго дня. А ви хто? — спокійно запитала вона.
— Доброго дня. Я Беспалий Віктор Анатольович. Слідчий зубивству в місті Херсоні. Працюю з вашим чоловіком Янушем…
— З моїм чоловіком?! — грізно закричала вона. — Ви вважаєте це смішно? Він був вбитий рік тому. Як ви можете з ним працювати? Спочатку хтось створює мою сторінку і мого вбитого чоловіка, постійно кидає якісь фотографії. А тепер кажуть що він в Херсоні. Ваш жарт не вдався, козел.
Коли закінчився виклик, Беспалий сидів як вкопаний. Він зрозумів, що до чого. Він різко встав і закричав дружині:
— Виклич таксі, і як найшвидше.
Почав швидко одягатися. І за кілька хвилину вибіг з квартири. В під’їзді почав дзвонити сержанту Дмитрову.
— Дмитров, де Януш?
— Він поїхав до архіву з Сергієм Івановичем.
— Викликай спецназ до архіву. Наш надокучливий поляк і є Безликий.
— Хм, а ви впевнені?
— Викликай, потім все поясню.
Глава 8
Думки не полишали капітана. Цей покидьок водив усіх за носа весь цей час. Але який сенс цього? Вести розслідування проти самого себе. Знати кожен крок слідства? Але такий ризик не виправдовував усього. Звісно, він хоче закінчити своє кримінальне минуле. Тому він і вбивав своїх співкамерників, щоб не було відомостей про нього. Але його пам’ятають за його діяннями пів міста. Вбити пів-міста йому не під силу. Можливо, йому було потрібне більше трупів, щоб справа набула більшого резонансу. Коли ж він встигав робити всі вбивства? Ну звісно, майже всі вони були виконані вночі або надвечір коли робочий день був закінчений. Слідкування нічого не дало. Може використовував інше обличчя щоб вийти з готелю. Щоб дізнатися всі ці питання, потрібно взяти його живим. За будь-яку ціну. Найжахливіше було те, що він був у гостях капітана. Те, що він спілкувався з його родиною і їв за спільним столом.
Автомобіль уже зупинився біля архіву.
— Дякую, решти не потрібно, — закричав Беспалий і кинув в кабіну двісті гривень. Спецназ ще не приїхав, тому у капітана була можливість взяти його самотужки. Зайшовши в архів, його зустрів вахтер.
— Чим можу допомогти? — спокійно запитав він.
— Підполковник з сивуватим чоловіком заходив?
— Так, вони в архіві на другому поверсі.
— Проводіть евакуацію всіх. Тут небезпечний злочинець.
Запанікувавши, вахтер почав метушитись і кудись побіг. Підійшовши до сходів, капітан витягнув пістолет з кобури. Увірвавшись до архівної бібліотеки він побачив Януша, підполковника і завідуючого архівом.
— О, Віктор. А ти що тут робиш? — спокійно запитав підполковник.
— Відійдіть від Януша. Він і є Безликий! — закричав Беспалий взявши поляка під приціл пістолета.
Підполковник був здивований і разом з завідуючим відійшли на кілька кроків від Януша. В свою чергу поляк лише посміхнувся, засунув руку в свій портфель з документами і швидко дістав пістолет, повернувся до капітана і пролунав постріл. Пістолет капітана впав на підлогу. Куля потрапила йому в праву руку. Капітан машинально заховався за шафою. Завідувач почав йти на стрілка. Але як тільки зміг схватити його за плече, відразу отримав дві кулі в живіт. Безликий посміхнувся, тримаючи на мушці підполковника, і почав прямувати до пістолету капітана. Беспалий розумів, що ситуація критична і намагався схопитися лівою рукою за свою зброю. Це помітив Безликий. Знову пролунав постріл. Куля потрапила в шафу з документами. Капітан побіг до центру архівних шаф. Підбігши до пістолета, Безликий не побачив капітана. Взявши пістолет, він підійшов до підполковника, який пожалкував, що не взяв свою табельну зброю.
— Все це було заради вас. Вам привіт від Рудченка, — своїм акцентом промовив Безликий і вистрілив йому в голову. Вбивця зняв накладний живіт, в якому було замотані тканиною різні гранати, кілька масок і різні примочки.
— Знаєш, а ти мене здивував колега, — закричав на всю кімнату Безликий, який в урну почав кидати свою справу і витрушувати всі матеріали з портфелю туди ж. — Я думав ти вже не здогадаєшся.
— Твоя гра закінчена Виродку. Споруда оточена. Тобі нікуди тікати, — пролунала відповідь капітана десь в рядах. Замість продовження діалогу, Безликий підпалив урну і посунув її під стіл. За хвилину увімкнулася пожежна система. Пішла вода. Тримаючи пістолет напоготові, вбивця ходив між рядами.
— Де ти ховаєшся?
Раптово Безликий отримав удар у обличчя. Від сильного удару вбивця впав, обронивши пістолет. Перед ним стояв капітан з вогнегасником, яким він і вдарив його. Від удару маска порвалась і було видно справжнє обличчя Безликого в крові. Швидко отямившись, вбивця почав дотягуватися до пістолету. Але піна з вогнегасника в обличчя його зупинила. Капітан розумів, що з пораненою рукою він не зможе його захопити. Кинувши вогнегасник в Безликого, ринувся до дверей. Очистивши свої очі від піни, Безликий відразу нащупав пістолет. Було пізно стріляти. Беспалий вже вибіг через двері тримаючись за руку.
* * *
Спецназ готувався до штурму біля входу до архіву. Більше двадцяти спецпризначинців у повному обмундируванні були готові до штурму. Чекали, коли вийде остання працівниця архіву. Вахтер сидів в автомобілі поліції, і був зайнятий описом будівлі. І, ось, вибігла жінка, яка була мокра. Отримавши дозвіл, загін зайшов усередину. Єдиному, кому та жінка здалася підозрілою, був Беспалий. Незрозуміле взуття великого розміру, велике синє плаття і дивна поведінка спровокувала його встати з автомобіля швидкої допомоги і підійти до неї. Рука була не до кінця забинтована. Медики почали кликати його повернутися, але капітан не зважав на це. В той момент, жінка почала швиденько йти від будівлі архіву. Капітан наздогнав її, коли вона вже відійшла від всіх машин.
— Пробачте, ви щось бачили? — схопивши її за руку, запитав капітан.
— Ні, ні, ви що! Я побігла відразу ж як почула постріли. — стривоженим тоном відповіла вона. Той голос Беспалий впізнав. І блакитні очі, які капітан запам’ятав на все життя, підтвердили його підозри.
— Ти думав так легко втекти… — закричав капітан, але не встиг ніяк зреагувати і отримав удар в щелепу. За секунду, прибиральниця обхопила його шию лівою рукою, а правою приклала пістолет до його скроні.
— Не підходьте або я його застрелю! — прокричав Безликий і тихо відходив назад. Спецназ почав виходити з будівлі, почувши крики. Тісно тримаючи Віктора лівою рукою, долонею почав ритися в платті. Дула автоматів були наведені на них обох. Наступила тиша.
— Прощавай, Вікторе, було класно з тобою працювати, — тихо прошепотів на вухо Безликий капітану. І рукою, що тримав його, кинув гранату. Пролунав вибух. Секунда, і в очах у більшості з’явився білий колір і відлуння у вухах. Капітан, який у момент кидання, схопив за руку вбивцю, відразу ж відпустив її і тримався за свої вуха. Безликий закрив лице тілом капітана, щоб не осліпнути, відразу ж відштовхнув його від себе, коли пролунав вибух. Почулися постріли. Коли всі вже відійшли від сліпової гранати, побачили лежачого капітана в крові і зникаючий силует вбивці, який біг що духу в двори.
Забігши за будинок, він дістав з накладних грудей димову шашку, де також було заховано інші речі. Привів її у дію і побіг, коли почалась димова завіса. Легкий сніг залишав відбитки взуття, тому він біг по розтоптаному снігу. Надія була тільки одна — сховатися в якомусь кварталі, щоб нікого не було. Людей на вулицях було мало, і вони просто дивилися на жінку, яка бігла що духу. І ось нарешті вбивці знову пощастило. Забігши на одну із вулиць, він побачив пусту вулицю і відкритий під’їзд п’ятиповерхового будинку. Закривши безлюдний під’їзд за собою, він віддихувався. Піднявшись по поверхам, знайшов найбільш старі і пошарпані вхідні двері. Було зрозуміло, що там живуть пенсіонери, і вони не зможуть дати відсіч.
Подзвонив в дзвінок, і коли почув, що відкрилися другі двері, почав тихенько благати:
— Допоможіть за мною погоня, я втратила телефон. Дайте подзвонити в поліцію.
Двері відчинилися, і перед ним стояв дідусь в старих спортивних штанях і в сірій футболці. Безликий наставив на нього пістолет і приклав палець до рота.
— Тихенько заходь, — тихо промовив Безликий. Дідусь підняв руки і слухняно відійшов назад. Безликий спокійно зачинив двері, не відводячи погляд від старого.
— Хто там, Сергій? — пролунав голос з кухні. Його дружина з рушником зайшла в коридор. Побачивши гостя зі зброю, ледве трималась на ногах.
— Спокійно. Заходьте, будь-ласка, в кімнату, я вам все поясню, — промовив незваний гість і махнув пістолетом, щоб обоє йшли в кімнату. Крім двох пенсіонерів, в квартирі нікого не було. Вона була однокімнатна, з пошарпаними стінами і старими меблями. Хазяї квартири спокійно сіли на єдиний диван у кімнаті. Безликий вимкнув телевізор, який працювавна повну гучність.
— Непереживайте, я не хочу вас кривдити, — спокійно почав Безликий — І не збираюся вас грабувати. Мені потрібно лише відсидіти у вас один день. І я піду собі спокійно від вас. Домовились?
Обоє не відповідали. Вони були не так налякані зброєю, як жінкою з чоловічою статурою, грубим голосом, різним розміром грудей і правим оком, з якого капали краплі крові. Жінка трималася за серце. Тому, Безликому нічого не залишалося, як знайти ліки від серця. Знайшовши ці ліки, дав бабусі. За годину в двері хтось подзвонив.
— До вас гості повинні прийти? — запитав незваний гість.
— Ні.
Скоріше всього це була поліція. Схопивши діда, він підвів його до дверей.
— Діду, скажи, що нічого не бачив, і спробуй тільки якось натякнути їм про мене. В голові твоїй дружини опиниться куля, — прошепотів йому вбивця, і пішов до кімнати.
Відкривши двері, дідусь висунув обличчя. Тримав їх, щоб ніхто не бачив що коїться всередині. Перед ним стояли двоє поліцейських.
— Доброго дня, — почав один із них. — Ми шукаємо жінку спортивної статури з чорним волоссям. Була одягнута у синю сукню. Нам повідомили, що ваші сусіди знизу бачили схожу особу, коли та заходила до вашого під’їзду. Ви щось бачили?
— Ні, я дивився телевізор з дружиною, і ми нічого не бачили, і не чули. Тим більше хто в таку погоду в сукні бігає? А що сталося?
— Було скоєно вбивство, вбито троє людей. Вбивця втік, оглушивши прибиральницю і переодягнувшись в її одяг. Зараз ведеться план перехоплення.
— Зрозуміло, — спокійно мовив дідусь, коли зрозумів хто зараз у квартирі.
— Якщо щось дізнаєтесь, то подзвоніть нам. Бувайте.
Дід закрив двері і зайшов у кімнату. Вже була ніч. Пенсіонери дивилися телевізор. У вечірніх новинах йшлося про сьогоднішні події. Безликий рився в аптечці. Коли знайшов те, що шукав, а саме снодійне, покликав до кухні обох і поставив на газ чайник.
— Отже, слухайте. Зараз ви випиваєте чай зі снодійним. Спите, а я спокійно йду, залишаючи ключі в вашій поштовій скриньці.
Зробивши обом чаю, засипав снодійне. Пенсіонери випили чай і направились до ліжка. Стоячи над ними, Безликий чекав, поки вони заснуть. Коли вже почув від обох храп з легкість видихнув. Взяв бинти, зняв свою маску і підійшов до дзеркала. Він більше десяти років не дивився в дзеркало на своє обличчя. Він вважав його огидним, і до цього часу не зміг змиритися, що воно таке. Довго дивився на себе, врешті решт почав забинтовувати рану від удару вогнегасником. Зробивши це, Безликий дістав третю маску з під нижньої білизни. Досвід показав, що три маски зажди потрібно носити з собою. І сьогоднішні події є цьому підтвердження. Надягнувши її, в дзеркалі замість огидного лику, з’явилося гарне чоловіче обличчя. Після цього почав ритися в речах діда. Знайшовши старі штани, порваний светр, старі пошарпані туфлі і, звісно, стару куртку. Перед виходом захопив з собою стару маску і жіночі речі в пакеті. Як і обіцяв, він залишив ключі в поштовій скриньці. Була вже ніч. Кинувши пакет зі шматтям, спокійно пішов по зимовій дорозі. Телефону і грошей у нього з собою не було, все залишилося в архіві. А забрати гроші в пенсіонерів, у нього совість не дозволила.
Глава 9
Вже вийшло сонце, було приблизно сьома ранку. Коли Безликий опинився на іншому кінці міста. Він був біля річки Кошова, і ходив в очереті. Нарешті, він найшов те, що шукав. А саме клітчату сумку, де знаходились шмаття, маска і купа телефонів, через які він зв’язувався з замовниками. Одягнувшись в звичайний образ алкоголіка, він пішов до своєї схованки. Зайшовши в старий будинок, він не перевірив сам він, чи ні. А відразу ліг на скрипуче ліжко і заснув. Прокинувся вже з настанням ночі. Почав збиратися. Взяв з купи речей, що валялися на підлозі, звичайний чорний костюм і такого ж кольору пальто. Сів навпроти своєї головної маски. Нарешті, справа зроблена, і тепер він буде ходити тільки в ній. Зібравши в одну сумку необхідні йому речі, а в іншу кинув необхідні маски, приладдя для них і документи. Коли все було зібрано, він подивився на те, що залишилося. Безликий виніс сумки надвір і зайшов у будинок. Облив усе бензином. Знову вийшов, підкурив цигарку і кинув сірник у відкриті двері. Всередині все загорілося. Декілька хвилин він мовчки дивився на палаючий будинок. Потім узяв сумки і пішов звідти.
Зранку він вже знаходився на автовокзалі. Сумку з масками відправив поштою до Одеси. І зараз йшов на автобус, який туди їхав. Але його зупинив боєць нацгвардії.
— Доброго ранку. Пред’явіть будь ласка свій паспорт, — мовив він.
— Так, звісно, — спокійно мовив Безликий, діставши з під піджаку липовий паспорт. — А що сталося?
— Це звичайна перевірка. Позавчора сталося потрійне вбивство. В місті почалась антитерористична операція, — гортаючи сторінки паспорту і звіряючи фотографію відповів нацгвардієць. — А ви куди збираєтесь?
— В Одесу, там справи по роботі.
— Ну що ж, вдалої вам поїздки.
Отримавши назад паспорт, Безликий з легкою посмішкою сказав:
— Знайдіть цих терористів. А то вже все місто в страху.
Коли вже автобус залишив межі Херсонської області, Безликий видихнув с полегшенням.
* * *
— Доброго дня. Чим я вам можу допомогти? — запитала секретарша до чоловіка, який щойно зайшов до приймальні власника компанії з судноперевезень.
— Я до пана Радченка, щодо справи підполковника. Він знає.
Після дзвінка до свого начальника, секретарша відразу провела гостя до кабінету. В великому і добре оздобленому кабінеті його зустрів невисокий чоловік у дорогому костюмі.
— Я чекав на вас. Будете щось пити?
— Не відмовлюсь.
Радченко підійшов до шафи і взяв пляшку закордонного віскі і розлив у два стакани.
— Щось ви довго виконували замовлення. Були якісь проблеми?
— Я хотів виконати ще ряд своїх справ. А вже після цього вбити підполковника. Нажаль він довго не мучився, як ви просили.
— Я бачив по телевізору, що була перестрілка.
— Мене розкрили раніше часу.
— Ну, нічого страшного, головне що він вбитий і моя помста здійснилася. На який рахунок вам перевести гроші?
Безликий дістав з піджака реквізити одного зі своїх банківських рахунків, як і всі інші, записаний на інше ім’я.
— Добре, я перерахую вам сто тисяч доларів, як і домовлялись. До речі, вашою роботою зацікавились пару моїх бізнес партнерів. І вони хотіли б, щоб ви якось зайшли до них на каву.
— Нажаль, це була моя остання справа, я хочу вже вийти на відпочинок. Тому передайте — що я більше не в справі.
Вставши з крісла, і допивши віскі, попрощався зі своїм замовником. Вийшов з кабінету.
* * *
Катерина Беспалова зайшла в квартиру після поминальної служби. Вона ніяк не могла збагнути, що її чоловік мертвий. Вона зняла чорну хустину і сіла на крісло. Сльози не переставали йти. Він помер як герой. Вона відчувала, що та справа нічим добрим не закінчиться. В поліції нічого їй не сказали. Чоловік ніколи не розповідав про справи які він вів. До неї підбіг син. В руках тримав конверт, який був адресований їй, від незнайомого адресата. Відкривши його з нього випала банківська картка і був лист. В ньому йшлося:
«Доброго дня, Катерино. Вам пише Безликий. На мене полював ваш чоловік. Хочу відразу сказати, що він помер не від моєї кулі. Хоча, ви можете мені не вірити. Він був гарною людиною і справжнім професіоналом. Нажаль, його не можливо повернути. В знак моєї скорботи, на картці знаходиться сто тисяч доларів. Пінкод — номер його службового авто.»
Від прочитаного вона кинула лист, і почала ще більше плакати.
* * *
Сергій Стародубов, як завжди у вечері, сидів і дивився новини. Він хотів знати більше про події, що сталися в архіві. Тільки по новинах нічого про це не розказували. Він розумів, що з цим пов'язаний його брат. Діти бавились за комп’ютером, а дружина готувала вечерю. Почали гавкати собаки.
— Кого там ще носить? — незадоволено пробуркотів Стародубов і пішов на двір. За огорожею стояв листоноша.
— Сергій, привіт. Вибач за те, що непокою у вечері. Зранку забув занести тобі листа, — мовив листоноша і вручив йому конверт. Адресат був невідомий, і, взагалі, лист був з Одеси. Дома він відкрив конверт, усередині була фотографія і лист. Стародубов відразу почав читати лист, не дивлячись на фотографію. В листі йшлося:
«Привіт. Вибач що не зміг до тебе нормально зайти в гості. Було купа справ. В тебе гарний будинок, і чудові діти. Коли ти читаєш цей текст, я уже далеко за територією України. Можливо навіть не в Європі. Я вирішив закінчити свою кар’єру вбивці. І зробити собі інше життя. Пробач, але ми з тобою ніколи вже не побачимось. Думаю, ти без мене не пропадеш. Твій брат Сашко.»
Дочитавши до кінця, взяв фотографію. Це була фотографія з їхнього дитинства. І відразу згадав, хто взяв її.
* * *
За чотири місяця Безликий зняв всі свої кошти з різних банків Європи і США. В сумі вийшло приблизно дев’ять мільйонів вічно зелених. Довго не вагаючись, купив чудовий маєток за пару мільйонів доларів в Домініканській республіці. І зараз лежить на гамаку біля свого будинку. Насолоджувався заходом сонця і спокійно попиваючи свій віскі. Тиша берега океану обривалась під шум хвиль. Він в тому обличчі, про яке давно мріяв. І єдине, що потрібно — це тільки оновлювати її вигляд. Звісно Безликому хотілось, щоб обличчя було своє, а не заховано під маскою. Але ніяка пластична операція цього не зробить. Безликий розмірковував під таким неймовірним краєвидом. Чи міг мати це все зі своїм нормальним обличчям?
Звісно, що ні. В кращому випадку далі свого рідного села нічого не бачив. Свої недоліки він перетворив на свою перевагу. І нехай на його руках багато крові, але це не бентежило його. З голови не виходила лише одна думка: «А що буде далі з легендою про Безликого? Може вона зникне, а може будуть оповідати її через покоління. Можливо, хтось напише навіть про нього книги.» Джона Франковича, який був власником всього цього маєтку, це не хвилювало. Він просто хоче прожити до кінця своїх днів з одним обличчям і з одним ім’ям. Хоча він утік від минулого за новим обличчям, але від сумління совісті йому не втекти.
Комментарии к книге «Безликий: Остання справа», Евгений Каминский
Всего 0 комментариев