«Я, зомбі»

— Отже… отже-е-е, — протягнув Мурат, зціпивши пальці рук і замислено розглядаючи нігті, — нашу адресу… і телефон… і те, що ми начебто займаємось розшуком, вам повідомив… хто, ви кажете?

Клієнт зітхнув. Це був височезний чолов'яга з конячою фізіономією і цупкою, мов дріт, чуприною. Минуло з півгодини, як він заявився у нашому бюро, і ми ще й досі не могли дійти з ним якоїсь згоди.

— Філософов, — терпляче сказав він. — Філософов, — повторив він трубним голосом, чітко наголошуючи кожен звук цього екзотичного прізвища. — Брокер агентства «Радіал». Послухайте, не витримав він, — може, доста цієї гри в піжмурки? Ви що, за йолопа мене маєте?!

Мурат перевів погляд на мене.

— Хто його пропустив?

Я стенув плечима. Врешті, мене це не обходило.

— Барабаш… чи хто там. Коли я під'їхав, унизу не було й душі!

Запала мовчанка.

— Ні, — думаючи про щось своє, нарешті сказав Мурат. — Ні… мабуть, всетаки не Барабаш… Гаразд! — заявив він, випростуючись у кріслі всією статурою колишнього десантника. — Говорить… то говорить! Отже, нашу фірму вам рекомендував пан Артур Філософов, один з ваших… е-е-е… найліпших друзів. І яких же послуг ви од нас хочете?

— Цілком конкретних, — буркнув чолов'яга. — І конфіденційних. Втім… якщо говорити відверто… — він скоса зиркнув мене, — … вбивствами ваша контора не займається? Вибачте, звісно… але ця назва…

Мурат знову подивився на мене. Я зліз із підвіконня й неохоче почвалав до дверей. Тоді відчинив їх і подав знак Цуцичкові, котра сиділа у приймальні.

— Коханий пане, — неохоче почав Мурат, дивлячись убік і безбожно акцентуючи слова на свій кавказький штиб, — ви, напевне, потрапили… е-е… не в свій город! Ми тут не займаємося платним забійством. І безплатним забійством ми не займаємося теж. І жодним забійством тут не займаються взагалі, зрозумійте! Ми — прості українські… е-е-е…

— … трудівники! — озвавсь я з підвіконня.