«Зарубіжний детектив»

©  україномовна пригодницька література

З англійської переклав Олекса Логвиненко

Перекладено за виданням: The First Rex Stout Omnibus, Penguin Books, Harmonsworth, 1976

Свою розповідь я почну з опису того, що, безперечно, відіграло в нашій історії вирішальну роль. Це був рожевий аркушик паперу завдовжки сім і завширшки три дюйми, де зазначалося, що Перший міський національний банк повинен виплатити Hipo Вулфу сто тисяч доларів нуль-нуль центів. Підпис: Речел Бранер. Аркушик лежав на письмовому столі Вулфа, куди його поклала місіс Бранер. Зробивши це, вона знову сіла в червоне шкіряне крісло.

Місіс Бранер приїхала до нас одразу по шостій і сиділа вже з півгодини. Її секретарка попросила по телефону прийняти свою пані всього три години тому, і хоч для наведення довідок часу залишалося обмаль, проте цілком досить, аби дещо з'ясувати про вдову, якій перейшла у спадщину вся маєтність Ллойда Бранера. Щонайменше вісім будинків з кількох десятків, що дісталися місіс Бранер, мали понад тринадцять поверхів, а одного з них навіть було видно з усіх кінців міста — з півночі, півдня, заходу і сходу. Звичайно, про все це можна було довідатись і в Лона Коуена, зателефонувавши до «Газетт» і спитавши, чи є в редакції які-небудь матеріали про таких собі Бранерів. Однак я подзвонив іншим людям — віце-президентові нашого банку та адвокатові Натаніелу Паркеру. Але не дізнався нічого, хіба що віце-президент почав був:

— О, була одна потішна історія… — І затнувся.

Я перепитав, що ж то за історія. Віце-президент помовчав.

— Та так, нічого особливого, — нарешті озвався він. — Просто містер Ебернеті, наш президент, одержав від тієї жінки книжку…

— Яку книжку?

— Та… Я забув. Даруйте мені, містере Гудвін, але зараз я дуже заклопотаний.