— У мене й сестри. Пісні, танці, трохи клоунади та старих перевірених номерів. Глядачі завше у захопленні від таких вистав. Це має принести гроші…
Моя нова знайома багатослівно розповідала про свої справи. Чимало термінів були мені незнайомі і незрозумілі. Однак вона все більше зацікавлювала мене. В ній, здавалось, дивно уживалася дитина з дорослою жінкою. І хоч, за її власним зізнанням, в неї було досить досвіду і розуму, аби подбати про себе, в такому прямодушному ставленні до життя і незламній рішучості «досягти успіху» прокльовувалося щось дуже щире.
Проминули Ам'єн. Ця назва навіяла мені багато спогадів. Юна актриса немов прочитала мої думки.
— Згадуєте війну?
Я ствердно хитнув головою:
— Воювали?
— Довелось. Був поранений, а після Сомми демобілізувався по інвалідності. Зараз працюю особистим секретарем у депутата парламенту.
— Оце робота! Треба, напевне, багато метикувати?
— Навпаки. Майже нема чого робити. За дві-три години можна з усім упоратися. Марудне заняття. Відверто кажучи, не знаю, що б і робив, якби не було у мене невеличкого захоплення.
— Невже колекціонуєте жуків?
— Ні. Наймаю квартиру спільно з вельми цікавою людиною. Він — бельгієць, в минулому детектив. Оселившись у Лондоні, зайнявся приватною практикою, і його справи йдуть чудово. Він грандіозний спец, хоч і дуже малий на зріст. Безліч разів успішно проникав у таємниці, де поліція анічогісінько не могла зробити.
Супутниця слухала мене з широко розплющеними очима.
— Цікаво! Я у захваті від злочинів. Не пропускаю жодного детективного фільму. А коли в газетах пишуть про якесь убивство, я просто смакую таким повідомленням.
— Ви пам'ятаєте злочин у Стайлзі? — запитав я.
— Заждіть… Це не про ту стару пані, котру отруїли? Десь в Есексі?
Я ствердно хитнув головою:
— То була перша велика справа Пуаро. Якби не він, злочинець уникнув би покарання. Такий успіх не часто випадає детективові.
Захопившись спогадами, я розповів їй про всіх осіб, причетних до справи, і довів повість до переможної, хоча й несподіваної, розв'язки. Дівчина слухала, як зачарована. Ми обоє так заговорилися, що отямилися лише тоді, коли потяг зупинився в Кале.
Я кликнув двох носіїв, і за мить ми стояли на платформі. Дивакувата супутниця простягнула мені руку.
— На все добре. В майбутньому обіцяю бути ввічливішою.
— Невже не дозволите мені подбати про вас на кораблі?
Комментарии к книге «Запізніла розплата», Аґата Кристі
Всего 0 комментариев