«Спілка рудих»

Якось восени минулого року, зайшовши до свого приятеля, містера Шерлока Холмса, я застав у нього літнього джентльмена, повнотілого, з вогненно-рудим волоссям на голові. Помітивши, що обидва вони захоплені якоюсь розмовою, я вибачився і хотів було піти геть, але Холмс підхопився і майже силоміць затягнув мене до кімнати.

- Як доречно, що ви прийшли, дорогий Вотсоне, - вітаючись, мовив він.

- Боюся, що я невчасно. Адже ви зайняті.

- Справді, я зайнятий. І навіть дуже.

- То, може, я почекаю в сусідній кімнаті?

- Ні, ні… Містере Вілсоне, - звернувся він до товстуна, - цей джентльмен не раз надавав мені дружню допомогу в багатьох моїх найбільш вдалих розслідуваннях. Не сумніваюся, що він буде вельми корисний і у вашій справі..

Товстун підвівся зі свого стільця і, вітаючись, кивнув у мій бік головою; при цьому його маленькі, заплилі жиром очиці з цікавістю поглянули на мене.

- Сідайте сюди, на канапу, - запросив Холмс, а сам опустився в крісло і, як завжди, коли про щось роздумував, склав кінчики пальців обох рук разом. - Я знаю, дорогий Вотсоне, що ви поділяєте мою любов до всього незвичайного, до всього, що порушує буденність і одноманітність нашого життя. Інакше б ви не стали з таким ентузіазмом записувати скромні мої пригоди… Хоча, як на мене, деякі з ваших розповідей подані у трохи прикрашеному вигляді.

- Зовсім ні, - заперечив я. - Ваші пригоди завжди здавалися мені надзвичайно цікавими.

- Пригадую, нещодавно, якраз перед тим, як міс Сазерленд підкинула нам свою нескладну загадку, я говорив вам, що найсміливіша фантазія нездатна уявити собі тих незвичайних і дивовижних випадків, які зустрічаються в повсякденному житті.

- А я відповів, що маю сумніви щодо правильності вашої думки.