«Етимологія крові»

перейдеш битий шлях убрід

і зоставиш тінь

потойбіч

всупереч

забобонам

я зупинене серце до ніг жбурляю

тобі

як собаці жбурляють

шматок від крові солоний

обома руками

схопи і не відпускай

як невічний свій день

як останній свій шанс

як жінку

над прозорістю часу

прозрієш хоч ти

нехай

бодай на одну хвилинку

перейдеш – іще б пак -

найрозбитіший в небі шлях

найжертовнішу зірку пригорнеш

до моїх вікон

я кричатиму

так

як кричить від болю земля

вивергаючи чоловіка

перейдуть і ті інші

але ж вони крадькома

не покажуть облич

їхні очі змішаються з пилом

у розгорненій книзі

стількох сторінок нема

на тутешній землі

такі

глибокі могили

Майже щоночі мені сняться однаково химерні сни – зі знайомими обличчями та іменами. З весільними квітами та кров’ю землі. З обрієм, до якого можна дійти. Від таких сновидінь притлумлюється дійсність, адже вони видаються реальнішими за саме життя…

Я народилася 26 квітня 1978 року в містечку Іванкові, за вісімдесят кілометрів від Києва.

Спершу ми з батьками мешкали у Страхоліссі. Біля моря. Велике, таємниче і страшне – Київське море. Але я любила його, хоча б за те, що воно у нашому селі. Влітку ми в ньому купалися. Взимку, коли замерзала вода, каталися на ковзанах та санчатах.

Коли мені виповнилося сім років, я отримала в дарунок від мами величезний набір фломастерів. До малювання ніколи не мала охоти. Проте, фломастери годилися мені в іншій, вельми цікавій, справі. За допомогою того модного (на той час) канцелярського приладдя можна було сміливо передавати усілякі знайомі і незнайомі слова. Багато слів. Різнобарвних, яскравих. Світлих і темних. Писала їх на папері, шпалерах, тюлі, паркані… Моїй радості не було меж. Це нагадувало чари: літери, які самі по собі не мають жодного значення, складаються в ряд і починають раптом щось означати. І ти можеш передавати літерами все, про що думаєш. Або чого не можеш вимовити вголос.

Того ж самого року в моєму житті сталося ще декілька важливих подій.