Стоїцизм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до P. X. Своє ім’я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (букв, «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив як самостійний учитель. Стоїки вважали логіку, фізику та етику частинами філософії. Відоме їхнє порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що ґрунтується на певних (зумовлено-визначених) принципах й обмежений певними рамками. Стоїцизм був впливовим філософським напрямом від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. У межах стоїцизму встановлюється розрізнення трьох основних галузей філософського знання: вчення про природу (фізика), вчення про пізнання та мислення (логіка) і вчення про належне життя (етика). У стоїцизмі світ розглядали як організоване ціле, пройняте животворним логосом, який є іманентною породжувальною силою і законом, що скеровує світовий розвиток. Останній мислиться як циклічний процес з періодичними спалахами світового вогню, виявленнями творчого Бога-Логоса. Душу людини розглядали як частину світової душі; після смерті вона відділяється від тіла і втрачає особистісні ознаки. Через прилученість усіх людей до Логоса вони є громадянами єдиної світової держави — «космополісу». Але вони мають брати участь і в громадському житті реальних держав, якщо тільки це не змушує їх до аморальних вчинків. За неможливості жити і діяти розумно та морально вважається виправданим самогубство. Головною метою людини проголошується доброчесне життя у згоді з природою, Логосом. Ідеал стоїцизму — мудрець, що досяг душевної незворушності (атараксії) і завжди діє у згоді з природним законом, відповідно до накреслень долі. Надалі поняттям «стоїцизм» стали позначати моральну позицію, яка передбачає витриманість, стійкість, суворе дотримання моральних вимог, незалежно від сподівань на винагороду (щастя), гідну поведінку за будь-яких обставин.
">[8], зі світом та усім, що є в ньому, трапляється те, що передбачено долею. Тому все, що з нами коїться, є тим, що нам було наперед призначено, і ніхто не має можливості від того втекти. А випадковостей просто не існує. Так принаймні він це розумів.
Комментарии к книге «Азартні ігри з долею», Иво Брешан
Всего 0 комментариев