«Смерть ходить по музею»

627

Описание

До збірника включено зарубіжні детективи, опубліковані в журналі «Всесвіт», — твори Агати Крісті, Фредеріка Брауна, Реймонда Чандлера, Джона Болла, Яна Мортенсона, Анни Клодзінської та ін. ЯН МОРТЕНСОН — сучасний шведський письменник, який здобув у себе на батьківщині широку популярність гостросюжетними романами. Незмінний герой цих творів — детектив-аматор, власник антикварної крамниці Юхан Хуман. Роман «Смерть ходить по музею» написаний 1977 р. Сюжет його при всій,  здавалося б,  винятковості — з  Національного музею у Стокгольмі  загадково  зникають стародавні королівські регалії — можна назвати цілком типовим для сьогоденного західного світу, де викрадення музейних цінностей стало справжньою пошестю.  



1 страница из 146
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Смерть ходить по музею (fb2) - Смерть ходить по музею [Döden går på museum] (пер. Юрий Георгиевич Попсуенко,Сергей Б. Плахтинский) (Юхан Хуман - 5) 905K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Ян Мортенсон Ян МортенсонСМЕРТЬ ХОДИТЬ ПО МУЗЕЮ

Упорядник О. I. Микитенко

Редактор Ю. С. Чикирисов

Ілюстрації художників: B. А. Радько, О. Ю. Федоренко, C. В. Цилова, Ю. И. Шерстобитова

Ян МортенсонСМЕРТЬ ХОДИТЬ ПО МУЗЕЮ

Переклали зі шведської Юрій Попсуєнко та Сергій Плахтинський.

Перекладено за виданням. Jan Martenson. Döden dar pa museum. Slockholm. 1977. ASKJLD Askied and Kärnekull. Forlag AB.

І

Він приніс із собою задавнений запах спирту. Але не того, який довгі роки витримують у дубових бочках у темних підвалах, а звичайнісінького перегару. Його, наче хмарою, оповивало смердючим, настояним за ніч сивушним духом. Чутно було й інші запахи: наче аж солодкуватий — лосьйону, якихось ліків, проте вони анітрохи не пом'якшували сивушного смороду, а навпаки, відтіняли й увиразнювали його. Отож наївна спроба замаскувати спиртний перегар дала якраз протилежні наслідки.

Голився він, мабуть, поспіхом. На брижуватій шиї тут і там стриміли кущики сивої щетини. Під носом лезо схибило, лишивши після себе тоненьку різану ранку — смужку підсохлої крові. Один передній зуб був зламаний і стирчав, як жовте ікло хижака. Він знав про цю свою ваду і, коли говорив, витягував донизу верхню губу. А коли сміявся, то затуляв рота долонею, приховуючи свій прикрий гандж.

— Надумав зайти, еге? Давненько не бачились. Де ти пропадав? Невже зазирнув просто так? — сказав я і налив кави з червоного емальованого кавника в голубу чашку.

Він усміхнувся, не показуючи зубів. Його губи скривились, і було видно, що він намагається дихати вниз і вбік, аби я не почув запаху. Так ото він і сидів, дихаючи сумішшю м'ятних таблеток та перегару. Думав, осуджуватиму його? Дарма, я не любитель читати іншим мораль. Він, певне, гульнув учора, а зранку похмелився доброю чарчиною. Та це його особиста справа. А ще й очі його виказували. Тонкі червоні прожилки змережували повіки, а райдужна оболонка мала по краях той непевний відтінок, який буває у людей літніх, віком під шістдесят. Приблизно стільки йому й даси, думав я, сидячи того листопадового дня у своїй крамничці на Чепмангатан та розмовляючи із Стігом Емануелом Стрембергом, більше відомим як Скіпка.

Комментарии к книге «Смерть ходить по музею», Ян Мортенсон

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!