«Чорний замок Ольшанський»

©  україномовна пригодницька література

Авторизований переклад з білоруської Карла Скрипченка

Перекладено за виданням: Уладзімір Караткевіч. Чорны замок Альшанскі. Мінск, «Мастацкая літаратура», 1983.

В. К., якій цей роман обіцяв десять років тому, з вдячністю

З чого мені, чорти б його забрали, розпочати? З тієї передвесінньої пори, коли за вікном були сутінки і йшов мокрий сніг? А що вам до торішнього снігу і сутінків? Почати з того, хто я такий? А що вам, зрештою, до мене, звичайної людини у великому місті? І навіщо вам моя самохарактеристика?

Одразу брати бика за роги й розповідати? А яке я маю право на вашу увагу? Те право, що ви заплатили гроші. Хіба мало за які нікчемні історії люди платять ті гроші.

Розбігаються думки. Все, що сталося, — стосується ж мене, а не вас. І потрібно це поки що не вам, а тільки мені. Хіба тільки мені? Так, поки я не розповім усього, — тільки мені.

Я знаю, з чого почну. Оскільки до певного часу це тільки моя історія, я почну з самовиправдання. І тільки потім перейду до того, хто я такий і що трапилося того сніжного і мокрого березневого вечора.

І — щоб ви не сказали «а яке діло нам до всього цього?» — я обіцяю, що розповім вам найдивовижнішу і найневірогіднішу історію мого життя. А — може тому, що це було зі мною, — мені здається, що це навіть найневірогідніша історія, яка сталася на білоруській землі за останню чверть століття. Зрештою, поміркуйте самі.

Різні дурні чутки ходять про неї, про моє лиходійство, про той закритий процес, на якому я нібито був чи то підсудним, чи то свідком.

Щодо підсудного — дурниця. Не ходив би я на волі, якби був підсудним. А оскільки справа була пов'язана з убивством, з кількома вбивствами, то якось надто вже швидко я, підсудний, воскрес на цій землі. Але тінь правди була в тіні підозри, яка тимчасово впала на мене. Свідком я також не був.

Був я дійовою особою. Можливо, занадто дійовою. Часом більше, ніж треба було. Робив дурниці — і робив розумні речі. Плутав — і йшов прямо до мети.