«Люди навпроти»

©    — україномовна пригодницька література

З французької переклала Каріна МАЙСТРЕНКО[1]

Перекладено за виданням: Georges Simenon. Les gens d'en face. Roman. 1960. Presses Pocker, Paris, 1977.

Малюнки Святослава Коштелянчука

Невелике грузинське місто Батумі (невелике навіть за грузинськими мірками) за якоюсь примхою долі посіло хай не велике, а все ж помітне місце у світовій літературі. Я кажу «світовій», бо, по-перше, поняття «радянська література» перетворюється на очевидний анахронізм, а по-друге, літературна «батуміана» не обмежується грузинським та російським письменством — славнозвісним «Залізним театром» Отара Чіладзе, коштовними мініатюрами мандельштамівських нарисів, сумнозвісною п'єсою М. Булгакова «Батум», у якій талановито оспівано революційну юність товариша Сталіна, або драматичним фіналом стільцевої одіссеї отця Федора — того самого, що «не корысти ради, а токмо волею пославшей мя жены»…

Містечко Батум, яке час від часу перекочовувало то з Російської імперії в Оттоманську, то навпаки, залишило слід і в турецькій літературі, хоча наш читач може знати про цей слід хіба що з прози Назима Хікмета.

Нині ж, на шостому році перебудови, виявилося, що місто сталінської юності, місто Залізного театру не обійшла увагою й французька література. Дія «Людей навпроти» Жоржа Сіменона відбувається з першої й до останньої хвилини у цьому місті. Сам Сіменон у Батумі, судячи з усього, не бував, пізнавав його з чужих слів (не виключено, саме зі слів колишнього консула), й тому ми можемо лише дивуватися письменницькій сумлінності у відтворенні літературного образу ніколи не баченого міста — не лише його географії (точніше, топографії), а й маси побутових, психологічних, політичних деталей — усієї тієї безлічі дрібниць, із яких укладається цілісний образ вмираючого міста, населеного ніби живими людьми із убитими (чи, в кращому разі, напівживими) душами.