Вереснь — місяць
тиші,
льоту павутини, невисокого сонця -
безгучних дощів.
(Прикмети)І вітерець легенький змовк,Ледь задзвенівши,Мов той курок.Точнісінько —Немов курокНа зводі!Леонід Мартинов. Розділ перший 1.Я дістався до «передбанника» та й упав на гарячий пісок, устелений глицею. Густий дух хвої лоскотав ніздрі. Земля гріла й наганяла на мене сон.
Я чув, як сиплеться пісок під мурашиними ніжками… Тиша — дивовижна річ. Два з половиною роки я не знав її. Щоправда, за час боїв нас кілька разів одводили на відпочинок, але фронт був не так уже й далеко, за обрієм безугавно гуркотіло, рвало брезент; земля була неспокійна, вона легенько гула, як вулик уночі. Усією своєю шкурою, — тоді ще зовсім цілою, ніде не продірявленою шкурою — я відчував цей прихований гомін навіть коли спав. Мене ніби увімкнули в якийсь акумулятор. Досить було натиснути кнопку, щоб ноги самі пірнули в чоботи і ремінь щільно обхопив гімнастерку. Недарма Дубов казав, що бере до своєї групи тільки таких хлопців, які витрачають на збирання не більше десяти секунд. «Даю вам десять секунд» — це була улюблена примовка Дубова, старшого лейтенанта з дивізійної розвідки.
Тепер фронт відійшов од мене. З ним пішли Дубов і хлопці. А я залишився… Лежу в сосняку і слухаю тишу. Вона як вода — тиша. У неї стріляли фугасними, акумулятивними, трасуючими, а вона все увібрала в себе та й зімкнулась, як тільки стрілянина закінчилась. Позагоювала всі рани, немов їх і не було.
Я перевернувся на спину і втупив очі в небо, підтримуване верховіттями молоденьких сосонок. Хто й коли охрестив посадку «передбанником»? Тут завжди жарко. Навіть коли в лісі на притінених схилах ярів лежить сніг, посадка, немов піч, дихає теплом.
… Небо було в довгих білих смугах. Наче й туди вітер заніс осіннє павутиння. Легке, світле небо. Я розкидав руки. Тепле марево підхопило мене та й понесло, немов течія. Запаморочилась на мить голова — не так, як від хлороформу, а приємно, легенько.
Комментарии к книге «Тривожний місяць вересень», Виктор Васильевич Смирнов
Всего 0 комментариев