«Слово о полку Ігоревім в перекладі Максима Рильського»

Слово о полку Ігоревім переклад Максима Рильського Чи не гоже було б нам, браття,Розпочати давніми словамиСкорбну повість про Ігорів похід,Ігоря Святославовича?А зачати нам отую піснюПо сьогоденних бувальщинах,Не по намислу Бояновім,Боян-бо наш віщий,Як хотів кому пісню творити,Розтікався мислю по дереву,Сірим вовком по землі,Сизим орлом попід хмарами.Спогадає перших днів усобиці —Випускає він десять соколівА на зграю лебединую:Котру сокіл доганяє,Та перша і пісню зачинає —Чи старому князю Ярославові,Чи Мстиславові хороброму,Що зарізав РедедюПеред полками касозькими,А чи красному Роману Святославовичу.Боян же, браття, не десять соколівНапускав на зграю лебединую, —Накладав він на живі струниВіщі персти свої,І самі вони славу князям рокотали.Зачнемо ж ми, браття,Від старого ВолодимираДо Ігоря сьогоденного.Ігор сей, славен князь,Міццю розуму оперезав,Мужністю сердечною нагострив,Ратного духу виповнивсяТа й повів полки свої хоробріНа землю Половецьку,За землю Руську.О Бояне, солов’ю наш давній!Тобі б сей похід ощебетати,По дереву мислі пурхаючи,Розумом ширяючи під хмарами,Давню славу звиваючи з новою,Летючи тропою ТрояновоюЧерез степи на море.Тобі б співати пісню Ігореві,Ігореві, Олега внукові:«Не буря ясних соколівЗанесла через поля широкі, —Галич лине зграямиК Дону великому».А чи так би заспівати тут,Віщий Бояне, внуче Велесів:«Іржуть коні за Сулою,Слава дзвенить у Києві,Сурми сурмлять в Новгороді,Стяги мають у Путивлі-граді,Дожидає Ігор брата Всеволода.Каже йому буй-тур Всеволод:«Один брат, один світ світлий, Ігорю,Обидва ми Святославовичі.Сідлай, брате, свої коні бистрі,Мої-бо вже готові стоять,Під Курськом осідлані.А мої куряни — вправні воїни,Під сурмами сповиті,Під шоломом викохані,З кінця списа годовані.Всі путі їм відомі,Яруги їм знайомі,Луки в них напружені,Сагайдаки відкриті,Шаблі нагострені;Самі скачуть, як вовки сірі в полі,Шукаючи собі честі,А князеві слави».* * *Глянув Ігор на ясне сонцеТа й побачив — військо тьма покрила,І сказав до дружини-вояцтва:«Браття мої, друзі вірні!Лучче нам порубаними бути,Ніж полону зазнати!А сядьмо, браття,На бистрі свої коні,На синій Дон погляньмо».Зажадалося князевіНа провіщання не зважати,Пошукати долі на Дону великім.«Хочу, — каже, — з вами, русичі,Чи списа зломитиПри полі ПоловецькомуТа й наложити головою,Чи шоломом пити воду з Дону».Ой же ступив та Ігор-князьУ золоте стременоТа й поїхав по чистому полю.Сонце йому тьмою шлях закрило,Буря розбудила птаство,Звіра в табуни ізбила свистом.