«Комедії»

Комедії (fb2) - Комедії 1415K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Аристофан

Арістофан КОМЕДІЇ

©    — україномовна пригодницька література

Переклад із старогрецької

Вступна стаття ОЛЕКСАНДРА БІЛЕЦЬКОГО

Примітки, словник імен і назв ЙОСИПА КОБОВА

НЕПОВТОРНИЙ АРІСТОФАН

Комедії Арістофана — найдавніші зразки комедійного жанру в літературах Європи. Але ми цінимо Арістофана не тільки як, «батька комедії» (так назвав його Ф. Енгельс), не тільки як незрівнянного художника слова, але і як полум’яного агітатора за мир, як борця проти загарбницької війни. З глибини віків його голос приєднується до голосів багатьох мільйонів, які в наші дні вимагають організації міжнародних відносин на основі взаємної поваги і справедливості. Багато тем, зачеплених Арістофаном, залишаються і в наші дні актуальними.

Чи не перебільшення це? Невже й справді дві тисячі з лишком років не провели між Арістофаном і нами непрохідної межі, не перетворили його творчість в музейну цінність? З усіх видів драматургії комедія найщільніше зв’язана з злободенністю. Навіть сатиричні стріли Мольєра протягом трьох, століть встигли притупитися, і половина його спадщини в наші дні належить історикам літератури і театрові, втративши своє живе звучання.

Однак Мольєр живе, оскільки в багатьох своїх образах він розкрив неминущі в класовому суспільстві риси людських характерів і прагнень. Та деякі образи Мольєра вдїє вкрилися павутиною часу.

Що ж сказати після цього про Арістофана людям, які живуть в епоху величезних соціальних змін, економічних катастроф, пережили воєнні зіткнення, перед якими найбільші війни і чвари грецького світу здаються метушнею в розворушеному мурашнику?

Читача, який вперше приступає до Арістофана, твори стародавнього комедіографа можуть збити з пантелику, викликати подив уже однією своєю формою. Його комедії погано вкладаються в звичне уявлення про даний драматургічний жанр. У багатьох з них сюжети ледве намічені і побудовані з цілковитим нехтуванням зовнішньої правдоподібності, звичної для нас логіки. В них відсутні розвинуті і всебічно змальовані характери. В них часто не дотримуються елементарні вимоги благопристойності.

Перше враження від театру Арістофана схоже на те, яке в «Фаусті» Гете відчувають герой і його супутник, піднявшись на Брокен в розпалі відьомського шабашу Вальпуржиної ночі:

Біжать, летять, свистять, стукочуть, Скриплять, шиплять, киплять, клекочуть, Смердять, іскрять, горять, печуть! Відьомський дух повсюди чуть![1]

Замість людей — фантастичні істоти, що виступають на такому ж, найчастіше фантастичному фоні — в повітряному просторі, в підземному світі — «царстві мертвих». Учасники хору вдають із себе жаб, ос, птахів, небесні хмари. Герой п’єси «Мир» летить на небо, до оселі богів, осідлавши відгодованого жука-гнойовика. На сцену виносять у клітках, як двох півнів, приготованих до бою, Правду і Неправду, і вони починають сперечатися між собою. До людської мови домішуються голоси тварин, химерні звуконаслідування: Кої, кої, кої! Мімі-мімі-мімі! Бомбакс-бомбалобомбакс-брекекекекс, коакс, коакс!

Вирує вир каламбурів, двозначностей, непристойностей. Перед нами світ «вивернутий навиворіт». Громадянин, незадоволений затяжною війною, укладає в індивідуальному порядку сепаратний мир з ворожою державою (комедія «Ахарняни»). Батько віддав сина учитися, та, повернувшись, син сам навчає батька і б’є його за нетямущість і неслухняність («Хмари»). Жінки беруться за керування державою, віддаючи чоловікам кухню та догляд за дітьми («Жінки в народних зборах»). Держави вимушені припинити затяжну війну, бо жінки відмовляються жити з своїми чоловіками («Лісістрата»). У підземному царстві, «на тім світі», відбувається літературний диспут, внаслідок якого визнаний переможцем драматург одержує дозвіл повернутися на землю і продовжувати перервану смертю діяльність («Жаби»).

А в цілому — незвичайне поєднання цирку, оперетки, огляду, комічного балету — г— що завгодно, тільки не те, що ми звикли називати комедією. Не кажемо вже про свавілля автора, який випускає на сцену акторів з іменами живих, добре відомих глядачам осіб — сучасного драматурга, популярного філософа, високопоставленого політичного діяча, відомого полководця…

* * *

Та навіщо гадати, що форма комедії зупинилась на тій стадії, якої вона досягла за часів пізнього феодалізму і в епоху капіталізму? Невже можливості комедії вичерпуються тими комічними подіями в чотирьох стінах сімейного дому, у вузькому колі ізольованого життя, в якому діють обдурені чоловіки і хитрі жінки, дотепні й заповзятливі слуги, безпорадні влаштувати своє щастя закохані, нестерпні тещі і сварливі свекрухи, в якому дія будується на немудрих містифікаціях, на раптових впізнаннях, — невже всі ці образи й ситуації, багато раз повторені — від коміка Стародавнього Риму Плавта до Лопе де Веги, від сучасника Шекспіра — Бен Джонсона до Мольєра і далі до плодовитого французького «драмороба» XIX ст. Скріба, — раз і назавжди обмежили фантазію комедіографів непорушними рамками?

Ще Гоголь звертав увагу на те, що в новий час любовна інтрига вже недостатня для комедії. Його «Ревізор», такі комедії Островського, як «Доходне місце», такий витвір російської драматургії, як трилогія Сухово-Кобиліна, показали, що соціальна сатирична комедія широкого масштабу сміливо ламає традиційні форми.

Тим менше в них може знайти вираз комедія, що є соціально-політичною сатирою.

Буржуазне суспільство не давало їй можливості розвиватися. А потреба в ній безперечна.

І за наших днів робилися неодноразові спроби вийти за межі канонічного комедійного жанру і спробувати піти шляхом старогрецької політичної комедії V століття до нашої ери. Їх не так багато. Можна згадати з-поміж французьких авторів, наприклад, Ромена Роллана з його п’єсою «Лілюлі», Муссінака і Вайяна Кутюр’є — «Батько Липень» (виродження «липневої» французької революції 1789 p.).

В російській радянській літературі блискучими зразками комедії «арістофанівського» типу є п’єси Маяковського «Містерія Буфф», «Клоп», «Баня», які створювались без всякої думки про Арістофана, але незрівнянно ближчі до нього, ніж німецькі спроби XVIII ст., що прямо наслідували комікові Стародавньої Греції, хоч деякі з цих наслідувань підписані ім’ям великого Гете.

Комедії Арістофана можуть мати для нас не тільки пізнавальне значення. До певної міри вони можуть бути також і школою комедійної майстерності.

Але для того, щоб оцінити це пізнавальне значення, щоб ввійти в цю «школу», усвідомити комедії Арістофана, як твори мистецтва, — треба зрозуміти, чим обумовлена своєрідність цих творів, які так і лишилися «неповторними» в пізнішій історії європейської драматургії і театру.

Почати доведеться з питання, як виникла стародавня аттічна комедія.

* * *

Звичайно вказують на два джерела стародавньої грецької комедії.

Одним був комічний хор, неодмінний учасник старогрецького весняного свята на честь бога врожаю і родючості Вакха-Діоніса. Це свято («коммос» — грецькою мовою) відповідає частково слов’янській масниці або західноєвропейському карнавалу.

Основне населення стародавньої Аттіки — селяни, хлібороби та винороби. Реалізація врожаю, перша проба молодого вина, готування до нового сезону сільськогосподарських робіт — великі події в житті сільського колективу. «Коммос» супроводжувався піснями, танцями, іграми. Від цих веселих, розгульних пісень нібито й пішла комедія.

Вказують і на друге джерело. Воно так само йде від села.

Добросусідські відносини між селянством і міськими людьми встановились не відразу, та й добросусідськими їх можна назвати тільки умовно. Антагонізм міста й села досить яскраво позначається і в комедіях Арістофана. Зі слів одного стародавнього автора, городяни кривдили селян; останні захищались, як могли, а серед засобів захисту неабияким був виступ комічного хору.

Надамо слово античному авторові.

«Комедія виникла так. Селяни, яких кривдили афінські громадяни і які хотіли заплямувати їх, приходили до міста, коли там вкладалися спати, і, йдучи вулицями, перелічували заподіяні їм кривди, голосно вигукуючи імена тих, хто їх образив. Сусіди слухали. Це було ганьбою для кривдника і не раз примушувало його відмовлятись надалі від такого способу дій. Часті повторення подібних виступів значно зменшили число кривдників. Тоді міська влада їх розшукала і запропонувала повторити це в театрі».

Пояснення має вигляд трохи спрощений і наївний. Але факт існування таких викривальних виступів колективу цілком імовірний. Згадаймо сцену з «Майської ночі» Гоголя. Сільський голова і його приятелі чують під вікном шум і тупіт танцюючих. Це з ініціативи Левка, під його керівництвом парубки прийшли «віддати шану» сільському голові. «Пісня зашуміла, як вихор, — каже Гоголь:

Гей, чи чули, хлопці, ви? Чи голів ви позбувались? У старого голови Клепки всі порозсипались».[2]

Сценка, звичайно, не видумана, а навіяна Гоголю реальними фактами народного побуту. Це — один з прикладів викривального хору, подібного до тих, про які розповідає цитований вище стародавній автор. Театралізований виступ (у Гоголя частина парубків розмалювала собі обличчя, поприв’язувала бороди, наділа навиворіт кожухи) викликає загальний інтерес і сміх на адресу правителів сільської громади. А з другого боку, помста сміхом утримує від інших способів розправи, може, і неможливої, якщо супротивник сильніший.

В народному українському вжитку такі хорові пісні зустрічаються часто. Глузливі пісні входили, наприклад, в складне купальське дійство[3]. В пісенній формі парубки ведуть задирливу сварку з дівчатами. Парубки висміюють дівчат, які граблями витягають сучку, що впала в казан з борщем. А дівчата сміються над Корнійком, який везе Христю на торбині, або над Кононом, який «причепив жорна до пояса, а сам полетів під небеса, вгорі летить, крупи дере, а куди стане, опалає, сучку доїть, кашу варить, своїй дівчині живіт парить» і т. п.

Розкривши будь-яку комедію Арістофана, побачимо, що хору в ній належить досить важливе місце. Хор, як і в наших купальських та інших танкових іграх, ділиться на два півхори. Один — стверджує, другий заперечує; виникає змагання, по-грецьки — агон, — неодмінна частина майже кожної комедії. В комедії Арістофана «Лісістрата» старі чоловіки, що охороняють місто і є прихильниками війни, сперечаються з жінками, поборницями миру. Жінки оволоділи міською фортецею (Акрополем). Діди приходять із хмизом і жаровнями, щоб підпалити ворота фортеці; жінки заливають вогонь водою. Перегукуються дві групи:

— А я на цьому вогнищі твоїх підсмажу подруг. — А я вогонь цей загашу водичкою своєю… — Оцей ти бачиш смолоскип? — От припечу тебе я. — Шукай-но мила! Зараз я тобі влаштую ванну…[4]

Зовсім, як у старовинній, ще із загальнослов’янських часів, грі «сіяння проса», де дівочий хор перегукується з парубоцьким;

— А ми просо сіяли, сіяли! — А ми просо витопчем, витопчем…

У фольклорі всіх народів такі суперечки двох хорів — часте явище. Сперечається Весна з Зимою, Масниця з Постом і т. ін.

Від стародавнього «коммоса» запозичила комедія цю форму сперечання, «агона». Звідти ж, від народних святкових ігор, беруть свій початок фантастично-химерні переодягання і заключні танці та пияцтва, на зразок тих, якими кінчаються комедії Арістофана «Ахарняни», «Мир», «Лісістрата». Звідти ж походить і та неможлива ні на якій іншій сцені свобода і відвертість вислову, що не соромиться назвати всі речі своїми іменами, не вибирає слів при знущанні з того, що хоче осміяти автор. Час весняного сільського свята — це час, хоч і недовгого та удаваного, але цілковитого звільнення з-під влади буднів, з-під ярма соціальних відносин. Тут наймит може безкарно висміяти господаря, тут бідняки можуть збиткуватися над сільськими багатіями і представниками влади так, як в інший час вони ніколи не насмілилися б. Свято весняного Діоніса — свято свободи: цю свободу висловлювання — правда, не завжди безкарного — зберегла і стародавня аттічна комедія.

Змагання хорів у ній художньо організовані. Хор, що складається з 24 осіб, поділений пополам на два півхори. Починає перший: його пісня називається ода. Продовжує другий: це антода. Іноді слідом за короткою піснею хору йде виступ заспівувача («корифея» — провідці хору), що за розміром вірша зветься анапестом. За ним знову йдуть ода і епіррема (виконуються речитативом), далі антода другого півхору і аптепіррема його корифея і т. ін. В багатьох комедіях ми зустрічаємо ще один особливий виступ хору, так звану парабазу. Після того, як основна лінія сюжету з’ясувалась, діалог на деякий час припиняється; хор повертається обличчям до глядачів і в своїй пісні або розповідає про наміри комічного поета, про його заслуги, або прославляє богів рідної землі, або прямо говорить про ті недоліки суспільного життя, проти яких спрямував поет зброю свого сміху.

Але і при наявності театральних елементів (гримування, переряджання) один виступ і змагання хорів не може ще бути комедією. Комедія почала створюватись тільки тоді, коли до хорових партій приєднались виступи скоморохів, народних розважальників, добре відомих і Стародавній Русі, і Україні, і античній Греції.

Ще в «Іліаді», найдавнішій пам’ятці грецької літератури, ми знаходимо такий опис танкової гри:

В пишних вінках на чолі виступали вродливі дівчата, Хлопці на срібному ремені мали меча золотого. Ось розів’ються ряди і на одних одні наступають, Легко кружляють укупі, подібно до того, як кола Спритний гончар, у руках його стиснувши, пробує швидкість. Ось розів’ються в ряди і на одних одні наступають, Тут же навколо стоїть, з насолодою дивиться натовп. Ладно співає співець і на цитрі собі супроводить, Схожий на бога. Й весь час, поки пісню свою він співає, Два скоморохи в’юнкі в цьому колі стрибають, кружляють![5]

Тут скоморохи тільки танцюють і скачуть. А взагалі вони розважають народ і виставами, нехитрими комічними сценками, про характер яких ми можемо судити по наших старовинних інтермедіях, а ще більше по вертепу, російському театру Петрушки, турецькому Карагезу, іранському Кечель-Пехлевану. Головна «блазнівська персона» стикається там з іншими, сперечається, б’ється, розганяє їх, а іноді і сама дістає стусанів, нарешті, стає переможцем, якщо тільки не з’являється інший, дужчий за неї.

В старих збірниках серед танкових пісень ми знайдемо немало зародків таких комедій. Серед «Народних пісень Галицької та Угорської Русі», зібраних Я. Головацьким, маємо, наприклад, гаївку, яка є майже готовою комедією з сімейного побуту: переодягнена парубком дівчина вибирає серед граючих наречену; зображується сватання, сімейні чвари, втеча «дружини», її розшуки «чоловіком», від якого «дружина» ховається в хорі, і т. д.[6] Улюбленим комічним образом у піснях буває буркотливий і незграбний хлопець Явтух або Северин — особа типова і разом з тим індивідуалізована. Згадаймо його широко популярну по всій Україні розмову з хором:

Хор. Северин, Северин, Севериночку! Северин. Чого? — Посватай ти у нас та дівчиночку! — На врага! — У нашої дівчини карі очі. — Може, такі, як морква? — Вона гуляє аж до півночі. — Бо дуже чесна, як жидівський патинок. — Усе та дівчина так процвітає… — Як макуха під лавою. — Вона перед всяким так смиряється… — Як вовк перед вівцями. — І до всякого притуляється… — Як горбатий до стіни. — Коли так це, плюнь на дівчину. — Нехай її поб’ють циганськії злидні!

В нашому старому фольклорі (як і в фольклорі інших слов’янських народів) ми маємо не тільки грунт, але й паростки, із яких, природно, могли б розвинутися драматичні жанри і особливо комедія. В повісті «Великий шум» І. Франко змальовує гучне селянське весілля. «Всю ніч іще йшла гульня, грали музики, ходили кухлі пива і чарки горілки з рук до рук, велася гучна забава… Посеред молодіжі частіше лунали сороміцькі пісні, безсоромні, смілі, пластичні і оригінальні, та при тім наївні й чисті в своїй натуральності, як твори Сапфони й Арістофана» (підкреслення моє. — О. Б.).

Природно, виникає питання: чому ж із цих ігор, пісень, обрядів у нас не виникла комедія, а в античній Греції виникла, і не тільки виникла, але й дала чудові наслідки у вигляді комедій Арістофана? Що заважало? Звичайно, не те, що наш народ був менш художньо обдарованим. В такому плані не можна навіть і ставити питання. І не через те, що християнська церква боролася проти народної обрядовості, намагалася покласти край всяким «бісівським», за її термінологією, «ігрищам», художній самодіяльності трудового народу. Вона «намагалась», але з її намагань майже нічого не виходило. Річ не в цьому.

Річ у тім, що опорою демократичного «міста-держави», якою стала Афінська республіка, була не «військова демократія», як це було в Стародавній Київській Русі, не феодальне панство, а якраз селянство, без якого ця «держава-місто» і не виникла б. Драматичне мистецтво Стародавньої Греції розквітло якраз тоді, коли грецьке селянство в спілці з дрібними ремісниками й торговцями звільнилося з-під влади землевласницької аристократії і заклало основи культури тих «держав-міст», серед яких перше місце зайняла Аттіка і її столиця Афіни.

Після того, як греки, саме на чолі з афінянами, переможно відбили натиск. полчищ персидського царя, почався найблискучіший період життя Афін. Перемоги поставили Афінську республіку на чолі всіх грецьких держав. Неподільним стало панування Афін на морі і в усіх напрямках від Архіпелагу до північних берегів Чорного моря, де розквітли грецькі колонії, стали плавати торговельні грецькі судна. Завдяки вкладам в афінську скарбницю, які повинні були робити союзники, надзвичайно збільшився матеріальний добробут Афін. Новими спорудами прикрасився афінський кремль — Акрополь. Корпорації художників і. вправних ремісників Афін відливали чудові статуї з бронзи, вирізьблювали образи богів і героїв з мармуру, карбували золото, гранували дорогоцінні камені, виточували вироби із слонової кості. Відомий скульптор Фідій створював грандіозні статуї богів — в образах Зевса і Афіни втілював високу мудрість і велику силу. ©

А поруч з образотворчим мистецтвом і архітектурою розвивались і досягли високої досконалості література (особливо драматична), театр, історична проза (Геродот), філософія (Анаксагор, пізніше Демокріт, Сократ і ін.).

Рабовласницька демократія досягла верхів’я своєї могутності.

Історик Фукідід у своєму творі наводить промову тодішнього голови Афінської держави Перікла, який багато зробив для політичного й культурного процвітання Афін. Ця промова (не має, значення, чи відтворена вона по пам’яті, чи написана Фукідідом) є яскравим виявом свідомості правлячої верхівки Афін. Перікл прославляє в ній А фінську державу як справді демократичну, засновану на рівноправності всіх громадян, як центр освіти, як світовий ринок, куди надходить продукція найрізноманітніших країн, як спілка людей, у всьому «гідних здивування».

«Ми любимо, — говорив Перікл, — красоту без вибагливостей і мудрість без розпещеності; ми користуємося багатством, як зручним засобом для діяльності, а не для хвастощів на словах, і признаватися в бідності у нас не сором, навпаки, набагато ганебніше не вибиватися з неї працею»[7].

Як бачимо, в цій промові показана лише зовнішня, «світла» сторона суспільства, яке жило рабською працею, суспільства, зовсім далекого від рівноправ’я, тому що не тільки раби, а й чужоземці — купці та ремісники (так звані «метекі»), а й вільні жінки не користувалися ніякими правами. Факт майнової нерівності залишався, хоч біднякам — як і в сучасних нам капіталістичних країнах — пропонувалось трудитися для того, щоб розбагатіти…

Під блискучою зовнішністю уже таїлися елементи, внутрішнього розкладу, тієї політичної й економічної кризи, яка під кінець V століття поклала край процвітанню Афівської республіки.

Арістофан народився незадовго до того, як ця криза цілком виявилась — близько 446 року до нової ери. Про його особисте життя ми знаємо мало. Знаємо, що він був сином не дуже великого землевласника, що вже дев’ятнадцятирічним юнаком він дебютував як драматург і на черговому конкурсі драматургів у 427 році одержав другу нагороду. За стародавніми свідченнями ним було написано більше сорока комедій, з яких до нас повністю дійшло одинадцять, найчастіше озаглавлених, як це прийнято у грецьких драматургів, відповідно до характеру діючого у них хору. За винятком останніх комедій Арістофана, хору в усіх інших комедіях — спадщині селянського коммоса — належить дуже важливе місце. Слідом за прологом, який дає зав’язку нескладної дії, йде пар од, тобто виступ хору на круглу площадку перед сценою (так звану «орхекстру»); закінчується комедія як правило ексодом, тобто залишенням орхестри хором.

В хронологічному порядку комедії Арістофана, що збереглися, розташовуються в такій послідовності: «Ахарняни» — 425 р. (хор зображає жителів села Ахарни, недалеко від Афін), «Вершники» — 424 р. (хор — представники родової афінської молоді — «кінна гвардія»), «Хмари» — 423 р. (хорфантастичне уособлення небесних хмар), «Мир» — 421 p., «Птахи» — 414 p., «Жіноче свято» і «Лісістрата» — 411 p., «Жаби» — 405 p., «Жінки в народних зборах» — 392 р. і «Плутос» (бог багатства) — 388 р.

Помер Арістофан в 385 році.

Відомий старогрецький філософ-ідеаліст Платон в числі учасників свого філософського діалога «Бенкет» виводить Арістофана як співбесідника знаменитого у свій час трагічного поета Агафона (про нього дуже високої думки Арістотель, але твори Агафона до нас не дійшли), філософа-мораліста Сократа (ми зустрінемося, з його ім’ям в комедії Арістофана «Хмари»), а також представника «золотої» афінської молоді, пізніше видатного політичною діяча Алківіада і ін. Це могло б засвідчити належність Арістофана до культурної верхівки афінського суспільства V століття, якщо припустити, що філософська бесіда, відтворена Платоном, взята з дійсного життя[8]. Але комедії Арістофана, одначе, показують, що він аж ніяк не був поетом, заглибленим у філософські міркування, а навпаки, жив загальнонародними інтересами, відгукуючись на найпекучішу «злобу дня» словом, зрозумілим масовому глядачеві.

Ці комедії б’ють буйними фонтанами сміху, проте створювались вони, як сказано, в дуже тяжкі для Афінської республіки часи.

В 431 році (до н. е.) почалась тривала, так звана Пелопоннеська війна, яка поділила грецьке суспільство на два ворожих табори.

Гегемонія (зверхність) Афінської республіки в грецькому світі, що здавна турбувала стару суперницю Афін, аристократичну Спарту, привела нарешті до відкритих збройних сутичок. Перевага Афін над Спартою на морі була безсумнівною. Афіни й розраховували на це, але також на допомогу своїх численних союзників. І все ж війна для Афін була в цілому безуспішною, а кінець її майже катастрофічним. І не тому, що весь інший грецький світ був настроєний «антидемократично». А тому, що для нього все більше тяжкою ставала своєкорислива, загарбницька, гендлярсько-зажерлива політика самих Афін, які в кращу свою пору були центром стародавньої грецької культури.

В Афінах період цієї війни був часом жорстокої боротьби партій, соціального розкладу, погіршенням добробуту мас.

На зміну Періклу, який мав безперечні організаторські здібності і вмів якоюсь мірою мирити торговельно-промислову[9] демократію з усуненими від керма правління землевласниками-аристократами, прийшли ще одвертіші демагоги, для яких особистий успіх і матеріальний добробут стояли на першому плані.

Помітною особою серед них був Клеон, власник шкіряних майстерень, завзятий прихильник війни, який особливо часто зазнавав різних нападів з боку комедії. Арістофан пробував висміювати його вже в ранній, що не дійшла до нас, комедії «Вавілоняни» 426 р. Кажуть, що Клеон, незважаючи на безкарну свободу театральних вистав, хотів притягти Арістофана до відповідальності за образу представника влади, а отже, і народу (!) в спектаклі, на якому були присутні іноземці. Чим закінчився цей конфлікт драматурга з демагогом — невідомо. Але уже через два роки (в 424 р.) була поставлена нова комедія Арістофана «Вершники», де «пафлагонець», (Клеон) і вуличний крамар-ковбасник, двоє рабів, суперничають за вплив на господаря. А господар цей — Демос, якого Арістофан наважився змалювати дряхлим, вередливим дідом-самодуром. Демос у всьому довіряє своєму рабові, пафлагонцю-шкірянику, а той користується його довір’ям, щоб, зухвало обдурюючи його, гнобити своїх товаришів по рабству. Доведені до відчаю, вони звертаються до оракула й дізнаються, що «шкірянику» судилося загинути від іншого, ще більшого негідника ковбасника. Його відшукують, приводять, і вся наступна дія — це тривала суперечка між двома противниками, що кінчається перемогою ковбасника. Більш вправний пройдисвіт переміг… Але комедія не може так закінчитися. Ковбасник, перемігши, змінюється сам і змінює свого господаря. Вводячи в закінчення казковий мотив (поширений і в наших казках), Арістофан примушує колишнього ковбасника «зварити в казані» старого Демоса, повертаючи йому колишню «марафонську» молодість… Арістофанівська комедія завжди оптимістична в силу своїх народних коренів. І за старою народною традицією вона звичайно закінчується веселими піснями й танцями.

Читання Арістофана для того, хто вперше знайомиться з ним, може здатись тяжкою справою. Але є чимало читачів серед нашої молоді, які скаржаться на те, що Щедріна їм теж важко читати. Великий російський сатирик одного разу так характеризував свою творчість: «Моє писання до такої міри просякнуте сучасністю, так щільно приладнане до неї, що коли й можна гадати, що воно матиме якусь цінність у майбутньому, то лише і тільки як ілюстрація цієї сучасності»[10].

Час, одначе, показав, що ця самохарактеристика Щедріна однобічна і що щедрінська «сучасність» дуже живуча, хоч і набирає інших зовнішніх форм. Твори Арістофана не менш «щільно приладнані» до його сучасності. І все ж, читаючи їх, як і твори Щедріна, ми відчуваємо в них щось «неминуще» або, краще сказати, щось ще не зовсім минуле, і разом з обома великими письменниками добираємось до таких глибоких пластів людської природи і суспільних відносин, які дуже нескоро ще стануть «палеолітом».

Померкло вже багато злободенних натяків. Часто у віршах комедій трапляються імена, які в свій час викликали пожвавлення в натовпі театральних глядачів, а тепер вимагають спеціальних коментарів. Читач може уявити собі, наприклад, Перікла, Клеона, Сократа, Евріпіда, Есхіла, але зовсім не зобов’язаний знати, хто такі Клеонім, Гіпербол, Клісфеи, Клеофонт, Пісандр. А афінська публіка при згадуванні імені Клеоніма, виведеного ненажерою, боягузом, який загубив у бою щит, товстуном, схожим трохи на шекспірівського Фальстафа, реготала до безтями. Мимо її уваги не проходили глузування над подібним до жінки Клісфеном, над «вельми радикальним» Клеофонтом, завзятим прихильником війни «до переможного кінця», над хабарником і боягузом Пісандром. Вона не могла не оцінити влучної характеристики талановитого, але безпринципного індивідуаліста Алківіада, яка дається Евріпідом і Есхілом в «Жабах». Евріпід каже про нього: «Не терплю я громадян, хто гається допомагать вітчизні й швидко шкодить їй». А Есхіл підсилює сказане образом: «Не слід у місті левеня виховувать, — хто ж виховав — корися злому норову». Всі ці й подібні їм епіграматичні стріли в свій час влучно попадали в ціль. Але щоб оцінити цю влучність, треба уявити собі мішень.

Звичайно, для повного розуміння Арістофана треба знати історію його часу, історію Афінської республіки часів злощасної Пелопоннеської війни.

Уявіть собі Аттіку, спустошену ворожими набігами, і Афіни, перенаселені біженцями із сільських місцевостей і приміських околиць. Ці біженці скупчились за мурами і укріпленнями столиці. Їм несила забути, що знищені їх виноградники, вирубані фігові й оливкові дерева, сплюндровані поля. Багатьом з них доводиться жити в місті під голим небом, харчуватись урядовими подачками, переживати жах епідемій і терпляче чекати кінця війни, яку афінські верховоди, подібно до європейських генералів 1914–1918 років, теж, мабуть, обіцяли закінчити «за три місяці». Крім усього іншого, людину мучить вимушене неробство. Добре ще, наприклад, Стрегісіаду («Хмари»), який давно покинув село й думає лише, як виплутатися з боргів, в які вліз через сина, любителя кінного спорту. Та ось проста людина — Дікеополь («Ахарпяни») марно намагається на народних зборах почути хоч одне розумне слово про припинення війни. Замість цього він слухає фальшиві звіти послів, яких було послано в Персію та у Фракію, щоб укласти союз для продовження війни, бачить лише якихось шахраїв, які нібито є представниками присланого на допомогу фракійського війська або якогось юродивого з аристократів, якого послали для переговорів зі Спартою, та не видали командировочних. Збори шаленіють від одного слова «мир», і, махнувши на збори рукою, Дікеополь повертається в рідне село, щоб укласти там фантастичний «сепаратний» мир для себе і своєї сім’ї.

Конфлікти розв’язуються жартом, — вторгненням казкової фантастики. Але під цими жартами ми, зіставляючи їх з історичною дійсністю, відкриваємо глибоко серйозні і, зрештою, скорботні роздуми драматурга про кризу, яку переживає його вітчизна. Були спроби виставляти Арістофана ідеологом землевласницького класу, ворогом демократії, реакціонером. Але Арістофан ніколи не виступає проти основ демократичного ладу, хоч і таврує вождів сучасної йому «демократії».

Навпаки, він високо цінить і звеличує ту демократію, яка колись переможно відбила навалу персів, відбудувала наново Афіни, заклала основу їх політичної й культурної могутності,' об’єднала всі прогресивні сили тодішнього еллінського світу. — Вона вміла виховувати молодь за правилами суворої моралі і чесності. Головний «агон» в комедії «Хмари» — це суперечка «Правого» й «Неправого» («Правди і Кривди»). Правий, звертаючись до юнака, кличе його на той шлях, на якому виростало колись плем’я героїв. Якщо ти підеш за мною, каже Правий, то —

І, здоровий, квітучий, міцний, ти свій час у гімнасіях будеш проводить, А не в дотепах пишних, як люблять тепер, на міському вправлятись майдані, Чи у позвах крутійських, нікчемних, дрібних по судах цілоденно тягатись. Ти в гаях Академії, в тиші олив плодовитих гулятимеш скромно Із розумним ровесником, в світлих вінках з очеретяних білих листочків. Аромати дзвіночків вчуватимеш там і тополі сріблястої шелест, На дозвіллі радіючи в час весняний, коли ясен з платаном шепоче. Як моїх ти послухаєш добрих порад І всією душею пристанеш на них, будеш завжди міцний, Будуть груди могутні, обличчя ясне, Плечі сильні, кремезні…[11]

Перед нами ніби античний барельєф, освітлений сонцем серед зелених весняних гілок. Але це мрія, якій уже не відповідає дійсність часів Арістофана. В педагогіці, як і в філософії його часів, головне місце посіли тепер софісти (вчителі мудрості, які проповідували відносність всякої моралі, як і всякого пізнання. Парадоксальні твердження блискучих, широкоосвічених ораторів приголомшували й захоплювали слухачів, яким переконливо доводили, що «чорне» є насправді «біле» й навпаки. У нас збереглося в мові слово «софізм» для означення невірних тверджень, зовні побудованих ніби цілком логічно. Звичайно, було б помилково виходити з цього слова при оцінці софістів V століття до н. е. Але те, що вони розхитували традиційне світосприймання, сіяли скептицизм до старих вірувань, прокладаючи шлях новій раціоналістичній філософії, — безперечно.

В галузі поетичного мистецтва старі «марафонські» часи висунули таку титанічну постать як автор «Прометея закутого», «Орестеї», «Персів» і трагедії «Семеро проти Фів» — Есхіла. В комедії «Жаби» — чудовому зразку античної літературної критики, втіленому в драматичній формі, — монументальному мистецтву Есхіла протиставлена творчість Евріпіда, з якого Арістофан постійно глузував і в інших своїх комедіях.

Мистецтво, на погляд Арістофана, повинно служити вихованню мас у дусі любові до вітчизни, моральної стійкості й готовності до героїчних подвигів. Цій меті, на думку комедіографа, ніяк не можуть служити твори Евріпіда, сповнені «крутійства, софізмів, хитромудрощів», які знижували високий стиль стародавньої трагедії, розм’якшуючи душу глядача жалісливими сценами, заплутуючи його думку в діалектичних протиріччях.

Арістофан, звичайно, несправедливий до Евріпіда. Але від сатирика тяжко вимагати неупередженості і спокійної об’єктивності. Та зрештою він нападає не стільки на Евріпіда, скільки на новий напрямок мистецтва, що так само відображає розклад старого суспільного ладу, як і філософія софістів, як несправедлива війна, розпочата афінськими демагогами.

Арістофана часто вважають ідеологом селянства, інтереси якого в першу чергу були принесені в жертву цій війні. В більшості комедій Арістофана центральною особою є якраз селянин — то один з «Біженців» (Дікеополь), то вже осілий в місті, що зберіг у собі всі риси патріархального селянина (Стрепсіад). У комедії «Мир» селянин Трігей, відгодувавши жука-гнойовика, піднімається на ньому в небо, до богів, щоб вимагати від них втручання на користь миру. Але Гермес повідомляє, що боги розгнівались і пішли з Олімпу. Залишився тільки один Полемос — бог війни. А богиня миру замкнена у в’язниці. Трігей скликає землеробів та ремісників, звільняє богиню миру, спускає її на землю. Починається радісне трудове життя в тиші і спокої, яких не можуть зруйнувати фабриканти зброї, тому що виготовлені ними військові труби й шоломи вже нікому не потрібні.

Арістофан одверто співчуває і Дікеополеві, і Трігею, він яскравими фарбами змальовує мирне життя землеробів. У комедії «Плутос» («Багатство») саме селянин Хреміл відводить бога Плутоса в храм Асклепія, бога лікування, щоб той вилікував Плутоса від сліпоти, — після чого болюче питання про справедливий розподіл благ, одвічний антагонізм між бідністю і багатством відпадає. Уособлена Бідність марно пробує переконати Хреміла в необхідності свого існування. Адже тільки вона спонукає людей до праці; без неї не було б ні знань, ні мистецтва. Але Хреміл говорить їй про бідняків, одягнених у лахміття, тремтячих від холоду, про бідняків, що сплять на лантуху соломи, в якій повно блощиць, їдять замість хліба траву, — і проганяє геть цю худющу і страшну богиню.

Але світогляд Арістофана, звичайно, ширший, ніж світогляд сучасного йому патріархального селянства. Бачити в ньому ідеолога селянства так салю невірно, як бачити в ньому «типового аристократа»— Всі такого гатунку ярлики є результатом вульгарно-соціологічного підходу до літератури, намаганням втиснути багатогранну і в деякій мірі суперечливу творчість класика на визначену поличку, без врахування конкретно-історичних умов, у яких творив письменник. Догматичний підхід до марксизму знає тільки плюс чи мінус. Він не усвідомлює того, що висловив Гете словами, які любив цитувати В. І. Ленін:

Grau, teuer Freund, ist alle Theorie Und grim Lebens goldner Baums. — Теорія завжди, мій друже, сіра, А древо жизні — золоте[12].

Ставлячись із симпатією до простих людей села, Арістофан не ідеалізує їх, не зв’язує себе їх забобонами. Він вільно ставиться, наприклад, до традиційних уявлень про богів, і бог-покровитель театру Діоніс у «Жабах» зображений боягузом та блазнем — так само, як комічними фігурами виставлені боги в комедії «Птахи» або один з богів Гермес у комедії «Мир».

Арістофан виступає не тільки від імені селянства («дрібних і середніх землевласників»), але й від імені усіх тих верств афінського народу, які спостерігають розклад колишньої політичної й моральної єдності афінської демократії, яким ненависна згубна, несправедлива, безконечна війна; що прискорює цей розклад.

У комедії «Лісістрата» тема війни і миру розроблена у формі буффоно-еротичного анекдота. Жінки-афінянки, дружини й матері, об’єднуються в своєрідному страйку, щоб зажадати від чоловіків довгожданого миру. Зусилля їх увінчуються цілковитим успіхом. Комедія відтворює не те, що було в дійсності, а те, що повинно було б бути. Вона пропагує ідею миру, не рахуючись із тим, що серед глядачів, напевно, було немало таких, які належали до військової партії. Але вона паралізує їх можливий протест своєю формою, своїм стилем, мовою, в якій всі речі названі своїми іменами. Вона обеззброює їх своїм сміхом. Та все ж крізь цей сміх проникають серйозні ноти. Глядач уже не сміється, коли Лісістрата каже: «Чи на те ми народжуємо синів, щоб їх убивали на війні?»

З глибини далекого минулого це питання відгукується скорботною луною і в серцях матерів пізнішого часу. Арістофан не знає і не може знайти виходу з тяжкого становища, в якому опинилась його батьківщина. Історія не може вернутись назад. Афінська демократія не могла вже стати такою, якою вона була за часів славних перемог під Марафоном і Саламінами — або навіть за часів Перікла. Вона повинна була, в силу своїх внутрішніх протиріч, поступитися місцем перед іншими політичними формами. Та письменник-патріот не міг не переживати хворобливо картину розкладу, яку він спостерігав. Він сміється над нею, але під комічною маскою ховається обличчя, засмучене глибокою журбою.

В історії світового театру і драматургії Арістофан лишився, як сказано, неповторним епізодом. Але якщо не драматичною формою, то змістом, засобами сатири, її характером Арістофан рідниться з багатьма великими сатириками пізніших часів, і суть його творчості лишається безсмертною.

Олександр БІЛЕЦЬКИЙ

АХАРНЯНИ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Дікеополь, хлібороб.

Амфітей.

Окличних.

Афінські посли.

Лже-Артаб, посланець перського володаря.

Теор, посол.

Хор старих ахарнян.

Дочка Дікеополя.

Слуга Евріпіда.

Евріпід.

Ламах, воєначальник.

Мегарець.

Дві дочки мегарця.

Донощик.

Беотієць.

Нікарх, другий донощик.

Слуга Ламаха.

Селянин.

Дружка молодого.

Вісник.

Особи без слів:

посли, євнухи,

фракійські найманці,

жінка Дікеополя,

подруга молодої,

раби, танцюристки, флейтисти.

ПРОЛОГ

Дія відбувається на Пніксі, площі для народних зборів.

Першим входить селянин Дікеополь.

Дікеополь

Не раз, бувало, смуток дошкуляв мені.

Щось раз, од сили двічі — радість трапилась.

А прикрощами в очі, мов піском мело.

Стривай, коли ж то й справді я веселим був?

Ага, згадалось: ще тоді, як виблюнув

Клеон наш п'ять талантів. То-то втішивсь я!

Їй-богу, як ніколи. Тож за подвиг цей,

Еллади гідний, полюбив я вершників.

Зате пройнявся гнівом по-трагічному,

10 Коли, розкривши рота, я Есхіла ждав,

А вчув: «О Теогніде, ти свій хор веди!»

Тоді-то, пам'ятаю, аж трясло мене.

Та вже як після Мосха Дексітей заграв

На флейті беотійській — вдруге рад я був.

Недавно ж мало шиї не скрутив собі,

Коли Херід-співака наче з шкури ліз.

А все ж, відколи милом я вмиватись став,

Ніщо, повірте, в очі не в'їдалось так,

Як той Пнікс безлюдний, хоч і мав би він

20 Кишіти людом у ту пору вранішню.

На площі галас. Од шнура червоного

Усяк свій бік рятує. Метушня кругом.

Не видно лиш пританів: може, сплять іще.

А потім, мов шалені, ринуть купами,

Вовтузяться, штовхають один одного,

Щоб сісти в першій лаві. А на мир тоді

Начхати їм. О місто, де рятунок твій?

А я тут — спозаранку. Сам-самісінький.

Сиджу, мов дурень: звісна річ, нудьга бере.

30 Cоплю, верчусь, гикаю, волоска скубну,

Про щось міркую, щось там підраховую.

Думками ж я — на полі. Спраглий спокою,

Клену те місто, мрію про село своє.

Там гендляра не чути: «Ось вугілля вам!»,

«Кому олії, оцту?» — бо й купців нема:

Що треба, те й беруть там, не купуючи.

Ото рішив я нині, як ішов сюди,

Заткати рота всякому промовцеві,

Як тільки не про мир він говоритиме.

40 Та ось притани, опівденні птиці, йдуть.

А що, чи не казав я? Глянь, як кожен з них

До перших лав одразу проривається.

Окличник

Вперед проходьте!

Проходьте всі на площу, де посвячено!

Вбігає Амфітей.

Амфітей

Вже почалося?

Окличник

Хто промовить?

Амфітей

Я б хотів!

Окличник

Ти хто?

Амфітей

Звусь Амфітеєм.

Окличник

Ну й оказія!

Ти бог, виходить?

Амфітей

Амфітей, Деметри син

І Тріптолема, сина мав, Келеєм звавсь.

Келей той, дід мій, в парі з Фенаретою

50 Лікіна породили. Я ж — Лікіна син.

Тому всевишні лиш мені довірили

Зі Спартою миритись… Але й богові

Здались би гроші, на дорогу, їх, однак,

Не видають притани.

Окличник

Ну ж бо, лучники!

Амфітей

Келею, Тріптолеме, поможіть мені!

Вартові проганяють Амфітея.

Дікеополь

Притани, цим ви кривду зборам чините.

Нащо того прогнали, хто нам мир хотів

Укласти, а щити всі — на стіну прибить!

Окличник

Сиди-но мовчки!

Дікеополь

Далебі, кричатиму,

60 Аж поки справи миру не порушите.

Окличник

Посли вже повернулись од володаря.

Дікеополь

Володаря? Якого? Хай їм грець усім —

Отим послам-хвалькам-базікам-павичам!

Окличник

Замовч!

Входять посли.

Дікеополь

Ну й нарядились! От так Персія!

Посол

Ви нас було послали до володаря,

За Евтімена-архонта, з оплатою

Дві драхми денно…

Дікеополь

Кляті, все процвиндрили!

Посол

Було нам важко на полях Каістрія,

Під тінню балдахінів знемагали ми,

70 Обклавшись подушками, натрясло ж таки

На колісницях.

Дікеополь

Ну, а я лежав собі

Під насипом у смітті та й біди не знав.

Посол

В гостях ми вина різні хоч-не-хоч пили,

Незмішані, солодкі; кухлі ж сяяли

І склом… і злотом…

Дікеополь

Гей, Афіни, чуєте?

Посли ці туполобі вас на глум беруть.

Посол

Того лиш за людину мають варвари,

Хто їсть і п'є без міри, той в пошані там.

Дікеополь

(вбік)

У нас же — товстозаді та розпусники.

Посол

80 По трьох роках прийшли ми до володаря,

Та він із військом по потребі вирушив

На злотоверхі гори й вісім місяців

Сидів там гордо…

Дікеополь

Й підтиравсь не кваплячись?

Посол

Аж повня заясніла, він тоді лише

Додому повернувся і запечених

Биків на стіл подав нам.

Дікеополь

Що? Запечених…

Биків? Та хто видав це? Ну й брехун же ти!

Посол

А ще дали нам птицю, в разів зо три щось

Жирнішу, ніж Клеонім, — півнем звуть її.

Дікеополь

90 Тому ти на дві драхми так розпіявся.

Посол

Ми нині Лже-Артаба привели до вас,

Цареве око.

Дікеополь

Хай би ворон виклював

Це царське око і посольське теж при нім!

Окличник

Цареве око.

Входить Лже-Артаб в оточенні євнухів.

Дікеополь

О Геракле, владарю!

Мов корабель той суне… Що ж ти око те

Так вирячив, чи, може, мис обходячи,

Пливеш у гавань? Замість вій — шнури висять.

Посол

Скажи-но, Лже-Артабе, що афінянам

Володар твій сьогодні сповістить велів?

Лже-Артаб

100 І артамане Ксаркса сатра артана.

Посол

Второпали щось?

Дікеополь

Я — анічогісінько.

Посол

Послав для вас володар, — каже, — золото.

(До Лже-Артаба).

Чіткіше вимов, щоб почули: «зо-ло-то».

Лже-Артаб

Не вам, іонай товстозаді, золото!

Дікеополь

Тепер дібрав, прокляття!

Посол

Ну, так що сказав?

Дікеополь

Що ми роззяви, дурні товстозаді ми,

Коли й насправді вірим у те золото.

Посол

Але ж про повні скрині, чув я, мова йшла.

Дікеополь

Які ще скрині? Що верзеш ти, йолопе?

110 Я сам поговорю з ним… Ти йди геть звідсіль!

(До Лже-Артаба).

Ану кажи, лиш ясно, та брехать не смій,

Бо пику розмалюю! То пришле чи ні

Нам золото в дарунок повелитель ваш?

Лже-Артаб заперечливо хитає головою.

Невже посли-паскуди обманули нас?

Лже-Артаб і євнухи ствердно кивають головами.

Поглянь, он ті кивнули, наче елліни!

Тутешні, певно. Гей, чи не Клісфен, бува,

Оцей ось євнух? Він, їй-богу! Знаю я

Того поганця: це ж синок Сібертія!

Розпуснику плюгавий з задом голеним,

120 Погана мавпо, ти ще смієш євнухом

З такою бородою прикидатися?

А хто цей другий? На Стратона схожий він.

Окличник

Сиди-но мовчки!

До Пританеї збори вже запрошують

Цареве око.

Посли і Лже-Артаб виходять.

Дікеополь

Ну, тепер хоч вішайся!

Щоб я, немов на муках, на камінні тім

Просидів хтозна-доки, а там питимуть?

Ну, ні вже, дзуськи! Діло намічається.

Лиш Амфітей пропав десь…

Вбігає Амфітей.

Тут я, тутечки.

Дікеополь

130 Ось вісім драхм тут маєш. Уклади за них

Для мене, і для жінки, й для дітей моїх —

Та більше ні для кого — мир зі Спартою.

А ви в послів тут бавтесь або ґав ловіть.

Амфітей виходить.

Окличник

Посол Сіталка хай промовить!

Входить Теор.

Теор

Я посол!

Дікеополь

Ось ще один базіка до промови став.

Теор

Не пробули б ми довго так у Фракії…

Дікеополь

(сам до себе)

Коли б вам не платили грошенят за це.

Теор

Та Фракію снігами геть засипало,

Й позамерзали ріки. Це тоді було,

Коли в театрі Теогнід змагався тут.

А ми з Сіталком день при дні пили собі.

За вас, до речі, — і в вогонь, і в воду він.

Ще й стіни в себе геть усі посписував

У знак любові: «Молодці афіняни».

А син його, недавно з ласки нашої

Афінянином ставши, забажав собі

Ковбас аттичних, тож просив у батенька

Допомогти вітчизні, й той під мухою

Дав слово надіслать вам стільки воїнів,

150 Що скажете: не військо — сарана повзе.

Дікеополь

Хоч ріж мене на місці, — не повірю в те.

Брехня, та й годі!.. Окрім сарани хіба.

Тeор

Щонайгрізніше плем'я, слава Фракії

Прийшло вам на підмогу.

Дікеополь

Ясно, ясно вже.

Окличник

Сюди, фракійці, нездоланне воїнство!

Входять фракійці.

Дікеополь

Це що за лихо?

Тeор

Одоманти, воїни.

Дікеополь

Які ще одоманти? Чи не ти, бува,

Те військо нижче пупа обчикрижив так?

Тeор

Пусте! Ви дайте денно зо дві драхми їм —

160 І сараною вкриють всю Беотію.

Дікеополь

Кому дві драхми денно? Голопуцькам тим?

Ото вже застогнав би корабельний люд,

Афін опора!

Фракійці тим часом крадуть у нього часник.

Ой-ой-ой! Ой лишенько!

Амфітей

Приніс, аякже, три сорти для вибору.

Надпий собі спочатку п'ятирічного.

Дікеополь надпиває з першої пляшки.

Дікеополь

Тьху!

Амфітей

Що, не до вподоби?

Дікеополь

Поганенький щось:

190 Cмердить смолою, кораблями свіжими.

Амфітей

Запий десятирічним, чей смачніший він.

Дікеополь надпиває з другої пляшки.

Дікеополь

І цей не кращий: віддає посольствами —

Застоявсь, певне, як і ті союзники.

Амфітей

Тепер візьмися до тридцятирічного

На морі й суходолі.

Дікеополь п'є з третьої пляшки.

Дікеополь

Діонісе мій!

Нектару запах чую, смак амбросії!

Не тхне пайком триденним і не булькає,

А так і каже: «Йди, куди бажання є».

Його приймаю, узливаю, п'ю його,

200 Начхавши на ахарнян. Хай їм грець усім!

І йду вже, вільний, не на війни, злигодні,

А в поле, святкувати Діонісії.

(Виходить).

Амфітей

Я ж від ахарнян далі утікатиму.

(Втікає).

ПАРОД

Вулиця в Афінах. Вбігають розгнівані старі ахарняни.

СТРОФА І

Провідця першої половини хору

Гей, біжи за ним, хто може, в перехожого питай,

Чи не бачив, чи не знає, де втікач — найти його

Нам для міста конче треба, гей, скажіть,

скажіть мені.

Де подівсь той мироносець, у який він бік шмигнув?

Перша половина хору

Зник з очей

той втікач!

Слід простиг. Ой, біда!

210 Вік не той,

сил нема.

В молодості вихором з кошем вугілля,

Повним вщерть,

так я біг,

Так я мчав,

що й Фаіл-

Скороход

порожнем

Не встигав,

Ледве плівсь.

Зникнути тоді вже мироносець не зумів би, звісно.

Легко та безкарно так, їй-богу, не ушився б він.

АНТИСТРОФА І

Провідця другої половини хору

А тепер, коли у мене, бач, коліна вже тремтять

220 І підкошуються ноги в Лакратіда-дідуся, —

Дременув, але догнати мусимо його, щоб він,

Втікши, з нас, ахарнян літніх, не глумився опісля.

Перша половина хору

Зевсе наш

і боги!

Лиходій

підлий цей

Тайкома

мир уклав

З ворогом! До нього пломенію гнівом.

Він мені

дасть одвіт

За поля,

Стоптані,

230 Cпалені:

гострий кіл

Вб'ю йому

в тіло я!

Помсти не уникне цей злочинець,

щоб не думав більше

Наші виноградники витоптувати, нищити.

Провідця першої половини хору

То в погоню, з пильним оком, з каменюкою в руці

З краю в край біжіть, аж поки не піймається втікач!

А тоді вже каменюки і кийки пускайте в хід!

Дікеополь

(за сценою)

Тихо! Всі благоговійте!

Провідця другої половини хору

Гей, тихіше! Чи не чули? Вже почав

молитву хтось.

Ось він, той, кого шукаєм! Гей, з дороги всі, сюди!

240 Глянь, він близько вже. Здається, хоче

жертву принести.

З дому виходить Дікеополь з жінкою, дочкою і рабами.

Дікеополь

(за сценою)

Тихо! Всі благоговійте!

Пройди вперед ще трохи, дочко, з кошиком.

Ти, Ксантію, пряміше й вище фал тримай.

Постав свій кошик, дочко. Починаємо.

Дочка

А ти подай, матусю, черпака сюди.

Підливою поллю ще пирога твого.

Дікеополь

Вже все на місці. Не гордуй приносом тим,

Владарю Діонісе, і прийми його

Від мене й мого дому. Нам дозволь за те,

250 Щити повикидавши, на полях своїх

Це свято Діонісій славно справити.

Хай мир тридцятилітній посприяє нам.

Неси свій кошик, дочко. Та гарненько йди,

Дарма що пусто в шлунку. Заживе ж отой,

Кому дітей наплодиш, що під досвіток

Повітря в хаті, як і ти псуватимуть!

Ну, йди, гляди лиш: як в юрбі притисне хтось, —

Дівочого віночка не позбудься там.

Ти, Ксантію, за нею крокуватимеш,

260 За фал відповідаєш: опускать не смій.

Я — вже за вами з піснею фалічною,

А ти з покрівлі, жінко, поглядай на нас.

Похід іде через орхестру. Дікеополь співає.

Фалесе, Вакха спільнику,

Що з ним гуляєш ніч у ніч,

Розпуснику! Як радо я

По шостім році знову тут,

В своїм селі, молюсь тобі,

Уклавши мир для себе лиш,

Турбот позбувшися, війни

270 І Ламаха позбувшись!

Фалесе, гей, Фалесе, чи не краще то

Фракіянку, рабиню Стрімодорову

Гарненьку, в лісі підстерігши з хмизом, враз

Обнять її,

притиснути,

На землю впасти,

Фалесе мій!

То пий-гуляй же з нами, а над досвіток

Ще на похмілля мирний келих вихилиш,

А щит тим часом хай висить над вогнищем.

Хор кидається на Дікеополя.

Корифей

280 Ось він, утікач, той самий!

Кидай, кидай, кидай, кидай!

Бий цього негідника!

Бий його! Бий його!

СТРОФА II

Дікеополь

Що таке? Геракла ради, не розбийте глечика!

Перша половина хору

Поб'ємо тебе камінням, чув чи ні, мерзотнику!

Дікеополь

А за що, скажіть, шановні дідусі-ахарняни?

Перша половина хору

Ще й питать

смієш ти,

Покидьку?

Де ж твій сором?

290 Батьківщини зраднику, єдиний ти

з нас усіх

З ворогом погоджуєшся й дивишся

в очі нам?

Дікеополь

Хоч умови тої згоди звольте вислухати ви.

Перша половина хору

Нам тебе

вислухати? —

Град каміння

покладе

Край тобі!

Дікеополь

Що ви, що ви! Схаменіться, дайте слово вимовить.

Перша половина хору

Плач — не плач —

все дарма:

Слухати тебе не стану,

Ти мені —

Сіллю в оці,

300 Ти для мене —

сам Клеон.

Ремнів з нього

я наріжу

Та й оддам

вершникам.

Корифей

Довго слухати не стану я базікання твого:

Мир з лаконцями уклав ти — то й поплачуйся тепер.

Дікеополь

Ви лаконців не чіпайте, краще ось послухайте,

Люди добрі, чи уклав я справедливо мир, чи ні.

Корифей

Справедливість — і лаконці?.. Це вже ти заговоривсь:

їм же чхати на присяги, на довір'я, на богів!

Дікеополь

Натякни лиш на лаконців — ми на лайку мастаки,

310 Хоч не всіх поневірянь тих ми зазнали через них.

Корифей

Як не всіх? Агей, брехуне, ти ще смієш в очі нам

Отакі слова казати? Ні, пощади й не проси!

Дікеополь

А таки не всіх, кажу я, й доведу вам, що й вони,

Ті лаконці, натерпілись, мали кривду, й не одну.

Корифей

Що таке? Від слів тих, вірте, прямо дрож мене бере.

Як ти смієш перед нами ворогів оправдувать!

Дікеополь

Що ж, коли кажу неправду й видаюсь вам брехуном, —

Говоритиму, схиливши на колоду голову.

Корифей

Гей, для чого ж те каміння, земляки, в руках у нас?

320 Розмалюймо на червоно, друзі, бовдура цього!

Дікеополь

Гнів, яким ви спалахнули, геть вам розум закоптив.

О ахарняни, невже ж то слухать ви не будете

Слів моїх?

Корифей

Авжеж не будем.

Дікеополь

Значить, тут

і смерть мені!

Корифей

Щоб я слухав? Ні! Нізащо!

Дікеополь

Схаменіться,

дідусі!

Корифей

Знай, загинеш тут на місці.

Дікеополь

Зараз ви

на інший лад

Заспіваєте, як друзів наймиліших вам уб'ю.

Як заложників їх маю — от і підуть всі

під ніж.

Корифей

Що це значить? Може, й справді тут якась біда грозить

Нам, ахарнянам, а може… може, там дитя чиє

330 Він притяг до свого дому? Щось він дуже смілим став.

Дікеополь виносить із дому кошик з вугіллям і піднімає над ним ніж.

Дікеополь

Що ж, як хочете, жбурляйте, та того я вб'ю-таки.

Хто з вас дбає про вугілля, зараз я побачу це.

Корифей

Горе! Кошик цей — земляк мій, з одного ми дему з ним.

Не роби того, благаю, не роби, молю тебе!

АНТИСТРОФА II

Дікеополь

Що ж, кричіть. Тепер-то я вже не бажаю

й чути вас.

Друга половина хору

О невже, невже загине кошик цей, мій побратим?

Дікеополь

А мене, мене ти слухав, як просив я і благав?

Друга половина хору

Що ж давай,

розкажи.

Ми тебе

слухаємо,

340 Як з лакедемонцями здружився ти,

Знюхався,

Кошичка улюбленого я під ніж

Не віддам.

Дікеополь

Ви спочатку все каміння повитрушуйте з плащів.

Друга половина хору

Ось, поглянь:

камені вже

витрушені.

Тож і ти

ніж одкинь.

Дікеополь

Може, ще хтось каменюку під полою приховав?

Друга половина хору

Ось вони,

як один,

глянь, на купу витрушені.

Нас не муч

видумками,

хитрощами —

ніж одкинь!

Ось під вітром

поли наші

лопотять —

маються.

Дікеополь

Ага, таки притихли, а то мить іще, —

350 Й коли б отак дуріли по-ахарнському,

Парнеського вугілля б ви позбулися.

А клятий кошик з переляку сажею

Мене намазав, наче каракатиця.

Біда, коли глупота вдарить в голову:

Хапають каменюки, щось викрикують,

Розумного й не чують. Ось і я хотів

Сказати про лаконців, що на думці мав,

Поклавши на колоду свою голову, —

А головою дорожу я все-таки.

СТРОФА III

Перша половина хору

360 Де ж колода ця?

Ну тягни ж її.

Ми ждемо тепер,

що казатимеш

Ти, дурисвіте.

Я й сам знати б рад,

Як повчати нас,

дурню, будеш ти.

Провідця першої половини

хору

Ну що ж, тягни колоду й, мов осуджений,

Як сам постановив ти, промовляй до нас.

Дікеополь викочує з двору колоду.

Дікеополь

Ну ось колода, гляньте, люди, он яка,

А ось який промовець, мов мізинчик той.

Але не бійтесь, хитрувать не думаю,

370 Хоч і тремчу весь! Я-то добре знаю вже

Селянську вдачу: їм, як дітям, радісно,

Коли якийсь базіка щедро хвалить їх

І місто їхнє, хоч би й незаслужено.

Тоді й брехня їм видається правдою.

Але й старих я знаю: їм не терпиться

Когось дійняти до живого вироком.

Мене торік самого мав загнати вже

Клеон до гробу — все через комедію:

Притяг мене до ради й ну блювати там

380 Мені брехнею в очі, лютий, в піні весь,

Мов Кіклобор у повінь, так що, тямлю я,

З отих помиїв ледве-ледве випірнув.

Отож дозвольте, поки мову мовити,

Вдягти найгірший одяг на всяк випадок.

АНТИСТРОФА ІІІ

Друга половина хору

Ти що? Крутиш вже?

Кинь ті видумки!

Дарма гаєш час.

Чуб Гієроніма

Густий-прегустий

мерщій випроси,

390 Cтань невидимим —

ось рятунок твій.

Скоріш пригадуй хитрощі Сізіфові,

Бо відсіля так легко не втекти тобі.

Дікеополь

Ну що ж, пора кріпитись, як ніколи ще:

До Евріпіда доведеться рушити.

(Стукає в двері).

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Дікеополь

Гей, рабе!

Раб

Хто там?

Дікеополь

Чи хазяїн дома твій?

Раб

І так, і ні. Розумний — не здивується.

Дікеополь

(сам до себе)

І так, і ні? Щось дивно…

Раб

Що тут дивного? —

Душа пісні складає хтозна-де тепер,

Не дома, тобто; сам же — дома, високо

400 Трагедію він творить.

Дікеополь

О блажен той муж,

У кого на хазяйстві навіть раб мудрець!

(До раба).

Поклич його.

Раб

Не можу.

Дікеополь

Спробуй все-таки.

Я, бач, упертий, буду в двері гримати.

Гей, Евріпіде, Евріпідоньку!

Якщо ти смертних слухав, то й мене почуй.

З Холлід я, Дікеополь, тебе кличу тут.

Евріпід

(ізсередини)

Не маю часу.

Дікеополь

Спустися.

Евріпід

Ні, не можу.

Дікеополь

Ну, а все-таки.

Евріпід

Ну що ж, хіба спущуся — сходить ніколи.

За допомогою театральної машини повертається декорація, і видно кімнату, де, лежачи на постелі, складає трагедію Евріпід. Довкола — театральні маски, одяг, усяке начиння.

Дікеополь

410 Гей, Евріпіде!

Евріпід

Що там?

Дікеополь

Хоч на ноги стань,

Як твориш. Хай один хоч, не кульгаючи,

Герой твій ходить. Дай мені з трагедії

Якоїсь лахманини. Ти ж дідів одних

У світ пускаєш. Глянь, прошу навколішках —

Лахміття дай із драми найстарішої:

Промова довга перед хором жде мене,

Скажу якусь дурницю — голова злетить.

Евріпід

Чи те лахмання, у якім Еней старий,

Убогий, нещасливий виступав колись?

Дікеополь

420 Ні, не Ойнея. Є ще жалюгідніше.

Евріпід

То, може, лахи Фенікса, сліпця того?

Дікеополь

Був інший хтось у тебе, ще нужденніший.

Евріпід

Якого ж лаття, чоловіче, ще тобі?

Про Філоктета думаєш злиденного?

Дікеополь

О ні, був інший, незрівнянно вбогіший.

Евріпід

Беллерофонт кульгавий теж у мене мав

Смердюче дрантя. Ти про нього думаєш?

Дікеополь

Ні, не про нього, хоч і він каліка був,

Зухвалець, і базіка, і прошак нудний.

Евріпід

430 Ах, Телефа-місійця!

Дікеополь

Тьху! Згадав-таки!

Його, його ганчір'я подаруй мені!

Евріпід

Гей, рабе, принеси-но руб'я Телефа.

Лежить воно десь зверху, на Фієстовім,

Там же й Іно є шмаття.

Раб

Бачу. Ось воно.

(Подає Дікеополеві).

Дікеополь

О всевидющий Зевсе, наскрізь бачиш ти,

Вдягни ж мене, як можеш, найнужденніше.

(До Евріпіда).

Якщо цей мотлох ти зичливо дав мені,

То хай вже цілість буде: подаруй іще

Місійську шапку, щоб укрити голову.

440 Я нині мушу жебраком прикинутись:

Собою бути — іншим видаватися.

Щоб глядачі пізнали з перших слів мене,

А ті, що в хорі, — щоб зостались дурнями.

Тоді ще я словами посміюся з них.

Евріпід

Бери. Тонкий і мудрий, бачу, задум твій.

Дікеополь

Щасливий будь, а Телеф… Ні, мовчатиму,

В мені промова, чую, визріває вже.

Ще б костура якого — й до побачення.

Евріпід

(даючи палицю)

Бери й покинь ворота твердокамінні!

Дікеополь

450 О серце, бачиш, як з двора женуть мене!

А я того, й того ще, і того хотів.

Тож причепись, уприся, докучай йому.

Дай кошик надгорілий від світильника,

О Евріпіде.

Евріпід

Що ж ти з ним робитимеш?

Дікеополь

Та так, нічого. Варт би мати все-таки.

Евріпід

Це вже зухвальство! Геть-но,

геть з очей моїх!

Дікеополь

Гай-гай… Щасти тобі так само, як і матері.

Евріпід

(даючи йому дірявий кошик)

Ну геть же, геть од мене!

Дікеополь

Ще одну лиш річ

Прохаю в тебе: глечик дай надщерблений.

Евріпід

460 Візьми і йди вже! Гість такий — то нудь одна.

Дікеополь

(до себе)

А сам він скільки люду міг занудити!

Прошу востаннє, Евріпіде, милий мій, —

Дай отой глечик, що заткнутий губкою.

Евріпід

Зруйнуєш, чоловіче, всю трагедію!

Візьми і забирайся!

Дікеополь

Йду вже, йду тепер.

(Виходить).

Чекай… О горе! Ще забув я річ одну,

Потрібну до зарізу, Евріпідоньку.

Візьму її швиденько — і нема мене:

Зела сухого дай мені до кошика.

Евріпід

470 Кінець. Бери вже. Прощавай, трагедіє.

Дікеополь

Ну все, пішов я. Бачу й сам, що надто вже

Терпінням величавим зловживать я смів.

(Повертається знову).

Пропав, пропав я! Річ якнайважливішу

Забув узяти. Милий Евріпідоньку,

Найкращий, найсолодший! Бий тут грім мене,

Коли до тебе просьбу мав би ще якусь,

Крім однієї, справді вже останньої:

Капусту дай ще, попроси у матері.

Евріпід

Це насміх. Зачиніте ж двері ковані!

Театральна машина повертається.

Дім Евріпіда зникає.

Дікеополь

480 О серце, без капусти йти доводиться.

Чи відчуваєш, на яку борню йдемо,

Поклавши за лаконців заступитися?

Вперед же, серце! Ось уже й мета близька.

Ти що? Снаги ж у тебе Евріпід улив

Доволі, тож кріпися, серце втомлене.

Туди прямуй-но, там, сміливо голову

Приклавши до колоди, чесно все скажи.

Сміліш! Тобою, серце, я захоплений.

Хор

Ну що скажеш нам?

490 І що вдієш тут?

Згубив сором ти,

згубив совість ти:

Для міста, у заставу давши голову,

Один-єдиний смієш всім перечити,

та ще й кирпу гнеш?

Давай, починай!

Ти ж сам — чи ж не так?

Просив слова в нас.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Дікеополь

Ви, глядачі, не дуже ображайтесь тим,

Що я, жебрак останній, до промови став

У справах міста, і то де? В комедії.

500 Та доля правди не чужа й комедії.

Незвично, але чесно говоритиму.

Цим разом не засудить і Клеон мене,

Що при гостях на край свій наговорюю.

На цім Ленейськім святі нині — ми лише.

Гостей немає. Не ідуть з податками,

Й союзників не видно. На виставі цій

Лиш ми зібрались, чисті, пересіяні.

Метеки — це полова, сміття міст вони.

Щодо лаконців, знайте: їх ненавиджу.

510 Хай Посейдон Тенарський добре струсить їх,

Ще й крівлі їхні звалить їм на голову.

І в мене всенький виноградник стоптано.

Але скажіть-но — тут свої лиш, друзі всі, —

Чому лише лаконців звинувачуєм?

І серед нас не мало — я не місто все

На думці маю, чуєте, не місто все —

Людців облудних, підлих, шахраїв отих,

Лукавих, віроломних, що на все ідуть

І пильно слід мегарця скрізь винюхують!

520 Угледять поросятко, зайченя мале,

Часник, чи пучку солі, чи гарбуз який —

І все доносять: «Ось товар мегарський там».

Та це дрібниці, так вже повелось у нас.

А ось в Мегарах наші хлопці, п'яні вже,

Якусь Сімефу-дівку потягли собі.

Мегарці знов, скипівши, їм у відповідь

В Аспасії повій аж двоє викрали.

Так почалася та гризня між еллінів,

А винні… три повії. І Перікл тоді,

530 Мов олімпієць, потрясав Елладою,

Пройнявшись гнівом, блискав і громи метав.

Уклав закони, мов пісні при келиху:

«Мегарців гнати з ринку — так покладено —

З морів і суходолів, і країв усіх».

Мегарці, врешті, ледь живі од голоду,

Лаконців просять відмінити рішення,

Що через тих розпусниць були прийняті.

І нас благали — й ми не пожаліли їх.

Тоді вже всі почули, як щити дзвенять.

540 Даремно, скажуть. Але що ж лишалось їм?

Коли б ото лаконець на човні малім

Серіфцеві шуліку чи щеня відняв,

Усиділи б ви дома? Шкода й думати! —

До моря з триста суден постягали б ви —

І потонуло б місто в гамі воїнів,

У криках трієрархів. Там платню дають,

Там кораблі лаштують і оздоблюють,

Усе гуде, вирує, ходить ходором,

Пайки вже ділять, міхи закуповують,

550 Вінки, флейтистки, оселедці, ляпаси,

Там весла стружуть, молотками грюкають,

Сюрчать, свистять ріжками, грають сурмами.

Таке б ви заварили.

Чи ж не так-ото

І Телеф учинив би?

Дурні, дурні ви!

Провідця першої половини хору

То ти й насправді, пакосний негіднику,

Брудний жебраче, хочеш тут повчати нас

І смієш насміхатись із донощиків?

Провідця другої половини хору

560 Клянуся Посейдоном, все, що каже він, —

Одна лиш правда. Я брехні не чую тут.

Провідця першої половини хору

Як правда, то тим більше, — хай мовчить собі.

Йому ця смілість нині боком вилізе.

(Підбігає до Дікеополя).

Провідця другої половини хору

Гей, ти, на місце! Спробуй лиш торкни його —

То пожалієш тут же, що до бійки ліз.

Зчиняється бійка.

Перша половина хору

Агей, Ламаху!

Сюди, друже наш!

Метни іскрами,

Посій страх кругом!

570 Агей, вояки, гей, воєначальники!

Сюди, сюди до мене. Я в оточенні!

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Зі свого дому в повному озброєнні виходить Ламах.

Ламах

Це відкіля долинув битви відгомін?

Куди спішити? На кого страху нагнать?

Дікеополь

Героє пишногривий, закитичений…

Перша половина хору

(вказуючи на Дікеополя)

Отой негідник вже давненько, Ламаху,

Паплюжить наше місто і ганьбить його.

Ламах

То ти на це спромігся, ти, обідранцю?

Дікеополь

Пробач, герою славний, не зважай на це,

Коли селюк убогий щось не так сказав.

580 А що казав ти?

Дікеополь

Вже забув.

Ламах

Та як це так?

Дікеополь

Від зброї слабне пам'ять і нудить мене.

Відсунь, відсунь хоч трохи те страховище.

(Показує на щит).

Ламах

(кладе щит)

Ну ось.

Дікеополь

Переверни ще вниз Горгоною.

Ламах

Поклав.

Щит, покладений опуклою стороною вниз, нагадує плювальницю.

Дікеополь

(нахилившись над щитом)

Одну пір'їну дай ще з китиці.

Ламах

Бери.

Дікеополь

А ще підтримай мені голову,

Бо на блювоту зводить! Це од китиць тих.

Ламах

Пір'їною блювоту викликатимеш?

Це з китиці пір'їна!

Дікеополь

А скажи мені,

Чи не з індика вискуб ти пір'їну цю?

Ламах

590 Загинеш, дурню!

Дікеополь

Гинути й не думаю.

Тобі це не під силу. Заперечуєш?

Ну що ж, коли ти збройний, то зґвалтуй мене.

Ламах

Перед вождем, жебраче, так злословити?

Дікеополь

По-твоєму, жебрак я?

Ламах

Ну, а хто ж іще?

Дікеополь

Хто? Чесний громадянин, а не вискочень:

Війна — й мене до війська зараховують,

Війна — тобі платню вже нараховують.

Ламах

Мене ж обрали…

Дікеополь

Три зозулі кукнули.

А мир уклав я, бо таке вже зло бере,

600 Як посивілі на війну шикуються,

А ти й подібні бевзні, де ви, де тоді? —

Ті,Тизамени, Гіппархідопідлії, —

Чкурнули і послами вже у Фракії,

А ті — в Хареті, інші — у Хаонії.

Геретотеодори, Діомейхвальки —

У Камарині, в Гелі, в Сміхогороді.

Ламах

І їх обрали…

Дікеополь

А чому пішло вже так,

Що вигідна посада вам трапляється,

А тим ніколи?

(Звертається до одного з ахарнян).

Маріладе, сам скажи:

610 Ти он посивів, а послом хоч раз бував?

Марілад заперечливо хитає головою.

От бач, а розторопний, працьовитий він.

А ти, Дракіле, ти, Прініде, й інші з вас

Бували, може, в Персії, в Хаонії?

Всі заперечливо хитають головою.

Ну от. А Ламах був там. І Кесірій був.

Хоч за борги недавно власні друзі їх

За двері викидали, наче сміття те,

Що то під вечір з хати за поріг летить.

Ламах

Народна владо! Це вже годі стерпіти!

Дікеополь

Ну, звісно, як не буде грошей в Ламаха.

Ламах

620 Усім пелопоннесцям оголошую

Війну нещадну. Де б лише не стрінув їх,

На морі й суходолі, — скрізь каратиму.

(Заходить в свій дім).

Дікеополь

А я пелопоннесцям оголошую

І жителям Мегари та Беотії:

Торгуйте всі зі мною, а не з Ламахом.

(Виходить).

ПАРАБАСА

Корифей

Переміг чоловік той словами мене й заохотив народ наш до миру.

Тож одкиньмо плащі й легконогим гуртом затанцюймо на лад анапестів.

З того часу, як хором комічним поет, наш провідця, керує на сцені,

Ще ніколи він сам не приходив сюди, щоб умінням своїм хизуватись.

630 Та театр очорнили його вороги серед вас, легковірних афінян:

Непристойно, мовляв, насміхається він у комедії з міста й народу.

Отже, вам, легковірним, сьогодні поет хоче слово в свій захист сказати,

Добре знаючи те, що для міста свого не одне він зробив добродійство.

О коли б не поет, то давно б уже ви потонули в хвальбі чужоземців.

Не радійте — він радив — чужій похвальбі, будьте пильними в справах державних.

А, було, хитромудрі союзні посли, аби лиш туману напустити,

Називали фіалковінцевими вас, ну а ви на слова ті відразу

Аж сопіли від радості, дерли носи, ледь торкаючись лави задами.

А буває й таке, що підлиза меткий промовляє: «Блискучі Афіни!»

640 Геть усе ви готові оддати тому, хто згадав вам про блиск… оселедців,

Поступаючи так, має нині поет не одну перед вами заслугу,

Ще й про владу народну не раз говорив, як в союзних містах вона править,

Ось тому, коли з різних окраїн посли вам нестимуть належну данину, —

Так і знайте: не терпиться бачити їм найславнішого в світі поета,

Що афінянам зважився правду гірку прямо в очі відверто сказати.

І далеко світами та слава пішла про нечувану смілість поета,

Так що перський володар, спартанських послів у своєму приймаючи царстві,

Їх докладно випитував спершу про те, хто на морі хазяїн між греків,

А потому — кого серед греків поет найчастіше корить і картає.

650 Ті, на кого він сварить, — володар сказав, — стануть кращими, люди з них будуть.

На війні ж ворогів подолають лиш ті, в яких він за порадника буде».

Ось тому-то спартанці настирливо так закликають вас нині до миру.

Повернути Егіну бажають вони, але йдеться не тільки про острів:

їх не так, може, й острів цікавить, як те, щоб із ним захопити поета.

Та глядіть, не віддайте нікому його: сміючись, він казатиме правду.

Не одну ще розумну пораду вам дасть, щоб щасливими справді були ви.

Не втішатиме грішми, ні словом масним, ані блиском пустих обіцянок,

Ні підленьким крутійством, ні злудою, ні, — добрим ділом і словом хорошим.

А Клеон… ну що ж — хай своїм живе:

660 Хай сплітає обман, хай пастки кладе.

Справедливість, добро — мої спільники.

З ними в бій іду, й не закинуть мені,

Що від міста свого одрікаюсь я,

Бо не з тих я людців, що негідник той.

ОДА

Перша половина хору

Гей, сюди, злинь до нас,

Музо сіл і полів!

Запал свій, порив свій

Вилий нам піснею.

Над вогнем — іскор сніп.

Міх сопе, дмухає,

Рибка на пательні у підливі зарум'янена

Смажиться — потріскує, і хліб уже вимішують.

670 Тож приходь, не барись.

Ми давно ждем тебе,

Музо життєрадісна і пристрасна,

Серце нам

Запали

Піснею!

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Ми, діди, сьогодні в гніві; ми до міста чуєм жаль.

Чи ж не ми ще юнаками кров лили в боях морських,

І таку подяку маєм, хліб такий на схилі літ?

Сивих, немічних, похилих, ще й під суд оддаєте

680 На потіху тим хлопчиськам, жовтодзьобим риторам?

Що ми нині? Пучка духу, ледь живі, напівглухі.

Посох цей — опора наша, Посейдон — наш опікун.

Ледве плямкаючи ротом, стоїмо перед судом,

На біду й сльозяться очі — вже й не суд, а мла якась.

А промовець не вгаває, так і сипле, мов з мішка,

Хитромудрими словами, заганяє нас у кут.

Раз у раз дає питання, ловить нас у сіті слів,

Ось Тіфона рве, шматує, душу всю вимотує.

Він же мимрить щось під носом і, осуджений таки,

690 Йде додому, стріне друга й нарікає, сльози ллє;

«Наскладав було на гріб я — суд проклятий все зідрав».

АНТОДА

Друга половина хору

Чи ж не гріх, не ганьба

дідуся сивого

На суді мучити?

Він не раз у боях

Піт жаркий витирав

на чолі мужньому,

Край свій захищаючи на полі Марафонському.

О, під Марафоном ворогів колись гонили ми!

А тепер гонить нас,

і то хто? Дурень цей

Гонить, переслідує, замучує,

700 Що на те

Скажеш ти,

Марисію?

Провідця другої половини хору

Чи годиться це, щоб літній і поважний Фукідід

Пропадав у тому суді, мов у скіфському степу,

Щоб синок Кефісодема так обплутував його?

Я аж плакав з люті й жалю, дивлячись, як бовдур той,

Скіфський найманець, крутив ним, дідусем, туди й сюди.

О коли б то Фукідіду та й не ті роки тепер, —

Ну тоді усій Ахеї він такого б не простив,

А з десяток тих Еватлів заразом би він поклав.

Лук напнувши, перебив би він усю рідню його,

Лиш гукнув би, — полягло б там десять тисяч лучників.

А якщо заповзялись ви сон псувати дідусям, —

Хоч змініть порядок суду, розгляд справ хоч розділіть:

З дідусем — дідусь беззубий хай говорить на суді,

З молодим же — товстозадий балакун Алківіад.

І надалі хай так буде: хай всі вироки у нас

Дідусеві дід виносить, молодому — молодий.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

З дому виходить Дікеополь. В руках у нього — три батоги.

Дікеополь

Ось межі мого ринку. Можуть вільно тут

720 Усі пелопоннесці, беотійці всі

І всі мегарці різними товарами

Зі мною торгувати, лиш не з Ламахом.

Наглядачами ринку згідно з жеребом

Три батоги лепрейські нині обрано.

Донощикам з'являтись — заборонено,

Підлиз усяких — це також стосується.

Стовпа ще треба вбити з договором тим, —

Ось тут найкраще, — щоб усяк читати міг.

(Заходить у дім).

Появляється мегарець з двома дівчатками.

Мегарець

Вітай, афінський ринку, наша радосте!

730 Cтуживсь я за тобою, мов за матір'ю.

(До дівчаток).

Ну, ворушіться, кляті, ну, бідо моя!

Скрізь нишпорте, мо', кусень хліба знайдете.

А покрутіть-но, поміркуйте шлунками,

Чи вас продати, чи морити голодом?

Дівчата

Продай, продай нас!

Мегарець

Я й сам не проти, та чи є купець такий,

Що вас придбав би на здорову голову?

Є спосіб! По-мегарськи піддурю його:

Як поросят продам вас. Лиш копитця ті

740 Вдівайте хутко, щоб одразу бачили,

Що мати ваша — це свиня, й не будь-яка.

А вернетесь додому — на той раз уже,

Клянусь Гермесом, з голоду попухнете.

Ще рильця поросячі надягніть собі.

Тепер до міха, гайда!

Зодягає двох дівчаток і саджає їх у мішок.

Та кричіть-но там

На ціле горло, рохкайте і хрюкайте,

Як поросята під ножем на вівтарі.

А я гукну тим часом Дікеополя.

Гей, купиш поросяток, Дікеополе?

З дому виходить Дікеополь.

Дікеополь

750 Ти хто, мегарець?

Мегарець

Так. Поторгувать прийшов.

Дікеополь

Ну як там справи?

Мегарець

Добре. Голодуємо.

Дікеополь

(дивиться на міх)

Не зла музика. Ще й флейтист би здався тут

А, крім голодування, що ще робите?

Мегарець

Та так, усяке… Ось як я ішов сюди,

В мегарській раді всі ламали голови

Над тим, як би то швидше місто знищити.

Дікеополь

Полегшає вам скоро.

Мегарець

Та пора б уже.

Дікеополь

Такі-то справи… Ну, а хліб почім у вас?

Мегарець

В нас хліб дорогоцінний, як боги самі.

Дікеополь

760 А сіль тут маєш?

Мегарець

Сіль? Вона ж у вас тепер.

Дікеополь

Часник, напевно, маєш?

Мегарець

Ха, сказав таке!

Ви ж, як ті миші польові, прете на нас

І всі поля кілками, знай, дірявите.

Дікеополь

Так що там в тебе?

Мегарець

(розв'язує міх)

Та жертовні свинки тут.

Дікеополь

Оце товар! Показуй.

Мегарець

Лиш оближешся.

Такі пухкенькі, гарні… Та вже сам дивись.

Дікеополь

(приглядається до поросятка)

Це що за диво?

Мегарець

Порося, клянусь тобі.

Дікеополь

Та що ти? Звідки?

Мегарець

Та з Мегар, а звідки ще?

Їй-богу, поросятко.

Дікеополь

Щось не віриться…

Мегарець

770 І де такий ти взявся, недовірливий?

Так об заклад побиймось: глечик солі дам,

Якщо це місце, що взялось щетинкою,

Не поросятком зветься серед еллінів.

Дікеополь

Хіба в людини…

Мегарець

Ну, а я й кажу про те.

Моя робота. Ти гадав, чиє воно?

Послухай, що за голос.

Дікеополь

Що ж, послухаю.

Мегарець

Ану захрюкай, свинко, обізвись до нас.

Мовчиш? Чекай-но, кляте, віднесу тебе

Назад, клянусь Гермесом, до Мегар твоїх.

Дівчатка

780 Хрю-хрю…

Мегарець

А що, не свинка, скажеш?

Дікеополь

Нині свинка це,

А підгодуєш трохи, років зо три ще…

Мегарець

В усім, будь певен, дорівняє матері.

Дікеополь

Та жертви з них не вийде.

Мегарець

Та чому ж би то

їх жертвувать не можна?

Дікеополь

Бо без хвостика.

Мегарець

То байка, бо мала ще. Не оглянешся —

Коли товстий, червоний хвіст їй трапиться.

Бери на відгодівлю — не жалітимеш.

Дікеополь

Ну й схоже в них те місце!

Мегарець

Бо пішли вони

790 Від того ж батька і тієї ж матері.

А ще як трохи згрубне й обросте як слід, —

Прекрасну жертву Афродіті матимеш.

Дікеополь

Для Афродіти — свинка? Ще образиться.

Мегарець

Ти так гадаєш? Саме їй і жертвують,

Бо м'ясо свинки, як рожном проб'єш його, —

Найкраще, найсолодше, найприємніше.

Дікеополь

Ну, а самі, без мами, вже їдять вони?

Мегарець

Клянусь тобі, вже й батько не потрібен їм.

Дікеополь

А чим їх пригощаєш?

Мегарець

Що даси, з'їдять.

800 А ти спитай їх.

Дікеополь

Свинко, свинко!

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

А жолуді їсте ви?

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

А висушені фіги?

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

То ви й до фіг охочі?

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

Згадав лиш їм про фіги — горло, бач, деруть.

Гей, винесіть хто-небудь фіги сушені,

Чи будуть їсти свинки.

Раб приносить фіги.

Ну й сміховина!

Ти глянь, як уплітають, аж луна іде.

Звідкіль вони, ти кажеш, з Голодонії?

Мегарець

Чекай, одної фіги не помітили

810 Якимось чудом — хоч одну я з'їм собі.

Дікеополь

Таку худібку гріх було б проґавити.

То як їх ціниш? Говори, сторгуємось.

Мегарець

Он ту за в'язку часнику віддам тобі.

За другу — мірку солі, та й розійдемось.

Дікеополь

Ну, згода! Почекай тут.

(Заходить у дім).

Мегарець

Діло йде-таки!

Гермесе, опікуне торгу, дай мені

Ще й жінку так пустити разом з матір'ю.

Входить Донощик.

Донощик

Ти звідки?

Мегарець

Я з Мегари. Зі свиньми прийшов.

Донощик

Ага, попався! Донесу, що свині ті —

820 3 ворожого нам краю. Ти ж — вивідувач.

Мегарець

Ось де початок лиха, корінь зла всього.

Донощик

Ти ще заплачеш нині! Ну, даєш мішок?

Мегарець

Схопив мене донощик, Дікеополе!

Дікеополь

Донощик? Де він? Гей, наглядачі мої,

Вкажіть йому, де вихід, язикатому.

Чому наосліп, без огню, никаєш тут?

(Бере до рук батіг).

Донощик

Я ж ворогів шукаю.

Дікеополь

Ох, жалітимеш,

Як не чкурнеш найдалі! Там шукай собі.

Мегарець

Це справжнє лихо для Афін — людці такі.

Дікеополь

830 Кріпись, мегарче! Ось тобі за свинок цих

Часник і мірка солі, як умовились, —

І йди щасливо.

Мегарець

Та яке там щастя в нас!

Дікеополь

Ну що ж, тоді зоставлю при собі його.

Мегарець

Тепер без батька, поросята, пробуйте

Поїсти хліба-солі, може, дасть вам хто.

Мегарець виходить.

Дікеополь бере мішок і заходить у дім.

СТРОФА IV

Перша половина хору

Ото щасливий чоловік! Чи чули ви, як славно

Облагодив це діло він? Тепер багате жниво,

На ринку сидячи, пожне,

А прийде Ктесій чи який

840 Донощик інший — їм тоді

Влетить по заслузі.

АНТИСТРОФА IV

Друга половина хору

І тут ніхто із шахраїв тебе вже не піддурить.

Препід свій зад товстий ніяк до тебе не просуне.

Не потурбує Клеонім.

У білім одязі гуляй:

Гіпербол осудом брудним

Тебе не замаже.

СТРОФА V

Перша половина хору

На площі стрінувшись, тепер до тебе не підійде

Кратін, розпусник той бридкий,

хоч виголений гладко.

850 І той мерзотник Артемон,

Що так і рветься до пісень,

А в нього батьківським козлом

Смердить під пахвами.

АНТИСТРОФА V

Друга половина хору

Тебе на глум не візьме вже Павсон,

ота паскуда.

Холарга сором, Лісістрат, на площі вже не займе.

В біді по вуха він зав'яз,

І що не місяць — тридцять днів

Голодний і холодний він,

І так щороку.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Входить Бeотієць з рабом і флейтистами.

Бeотієць

(знімаючи зі спини величезний мішок)

860 Ну й в'ївсь, клянусь Гераклом, той мішок мені!

Знімай-но з мене цей вантаж, Ісменію.

А ви, фіванські свистуни-дударики,

Під хвіст собаці дуйте — не в сопілки ті.

Дікеополь

(виходячи з дому, до флейтистів)

Тихіше, кляті! Гетьте звідси, оси в'їдливі!

Звідкіль взялись ви, трясця вашій матері,

Херідові музики, на дворі моїм?

Флейтисти розбігаються.

Бeотієць

Клянуся Іолаєм, ти — рятунок мій:

Від самих Фів за мною, знай, висвистують,

Аж цвіт і листя м'яти геть обсипались.

870 Ось і товар мій, друже, — вибирай собі

Чи сарану, чи птицю, що вподобаєш.

Дікеополь

Привіт мій ласунові беотійському!

Ну що в міхах тих?

Бeотієць

Все добро Беотії:

Салата, м'ята, килими, світильники,

Качки, галки, лисухи, чайки, рябчики,

Нурці, перепелиці, дикі голуби…

Дікеополь

Пташиним роєм ти зваливсь на ринок мій.

Бeотієць

А ще бобри, лисиці, гуси, кролики,

Кроти, тхори, куниці, видри, зайчики

880 І ще вугри копайські найдобірніші.

Дікеополь

Вугор? Ця рибка — найсолодші ласощі!

Дозволь хоч привітати славну рибку ту.

Бeотієць

(до вугра)

Тобі, як і годиться, п'ятдесятому,

Слід гостя привітати. Поклонись йому.

Дікеополь

О рибко довгождана, ти прийшла-таки!

Прийшла ти, мріє хору комедійного

І Моріха розрадо! Гей, несіть сюди

Жарівницю з міхами роздувальними!

Приходять раби.

Дивіться, що за рибка! Чи ж є краща де?

890 Шість років ми чекали — й ти з'явилась нам.

(До рабів).

Ото ж вітайте гостю. Я ж придбаю вже

Вуглинок якнайкращих у догоду їй.

Несіть її за мною.

(Співає).

«Тільки смерть одна

Мене розлучить…» з юшкою і рибкою.

Бeотієць

Чекай, а хто ж за рибку розрахується?

Дікеополь

Віддай її, як мито — й ми сквитовані.

А може, ти надумав ще продати щось?

Бeотієць

Еге ж, купуй, що хочеш.

Дікеополь

Купувати лиш?

А що, коли б міняти?

Бeотієць

То давай мені,

900 Що є в Афінах, а нема в Беотії.

Дікеополь

Сардин фалеронських та горшків я дам тобі.

Бeотієць

Горшки, сардини? Ними в нас хоч гать гати.

Згадай-но, чим багаті ви, афіняни.

Дікеополь

Згадав нарешті! Дам тобі донощика,

Як горщик упакуєш.

Бeотієць

Це вже інша річ!

Товар цей прибутковий: лиш подумати —

Таку хитрющу мавпу привезти собі.

Дікеополь

Ось і один з них. Це Нікарх. Слідить когось.

З'являється Нікарх.

Бeотієць

Який хирлявий!

Дікеополь

Зате злом начинений.

Нікарх

910 Чиї товари?

Бeотієць

Та мої, з Беотії,

Клянуся Зевсом.

Нікарх

Донесу, що ворог тут

Щось затіває.

Бeотієць

З глузду зсунувся!

Ти наготовивсь воювати з птицею?

Нікарх

Тебе таки оскаржу.

Бeотієць

В чім тут винен я?

Нікарх

Зібрались люди, бачу. Ради них скажу:

Світильники приносиш нам від ворога.

Бeотієць

Ти свідчити зібрався й про світильник

цей?

Нікарх

Майстерні корабельні нам попалить він.

Бeотієць

Майстерні… цей світильник?

Нікарх

Звісно.

Бeотієць

Як же то?

Нікарх

920 А так. Скажімо, ворог комара піймав,

Що то водою біга, й до ноги йому

Світильник прив'язавши, у рівчак пустив.

Рівчак пливе у гавань, ще й Борей подме —

І ось тобі й пожежа.

Бeотієць

Ну й додумався!

Комар, вода, світильник, кораблі горять…

Нікарх

(до глядачів)

Ви будете за свідків.

Дікеополь

Та заткни його!

Подай соломи. Буду пакувати вже.

Ловлять донощика й запаковують його.

СТРОФА VI

Перша половина хору

930 В'яжи, пакуй як слід його,

Щоб у дорозі гостеві

Ця покупка

на кусні не розбилась.

Дікеополь

Авжеж, подбаю я про це.

Хай стогне, плаче цей горщок,

Що тріс в огні,

проклятий небом посуд.

Перша половина хору

Яка ж із нього користь?

Дікеополь

Він для всього придатний:

зливати бруд, мутити суд,

А ще наклепникам світить.

І добре в нім

Варити всякі… справи.

АНТИСТРОФА VI

Друга половина хору

940 Та хто схотів би для потреб

Тримати дома цей горщок,

що день і ніч

Тріщить, не зна спокою?

Дікеополь

(закінчивши пакувати)

Та витривалий він зате:

сюди-туди кружи-верти.

Не лусне він,

Хоч став уверх ногами.

Друга половина хору

Оце так упаковка!

Бeотієць

Я зароблю не мало.

Друга половина хору

Ну й на здоров'я, гостю наш!

Бери його — й щаслива путь.

950 Неси його,

Куди провадять очі.

Дікеополь

Запакував паршивця. Фу, аж піт пройняв!

Бери вже, беотійцю, той горщок собі.

Бeотієць

Підстав-но спину під вантаж, Ісменію.

Дікеополь

Нестимеш обережно, хоч і ноша ця —

Не варта й жмуту клоччя, але все-таки

Хоч тим примітна, що тим разом зиск якийсь

Людині буде навіть… від донощика.

Беотієць виходить.

ЕПІСОДІЙ ШОСТИЙ

Вбігає слуга Ламаха.

Слуга Ламаха

А де хазяїн?

Дікеополь

Я ось тут. Чого тобі?

Слуга Ламаха

960 Для узливання Ламах наказав мені

На драхму в тебе закупити рябчиків,

На три — вугрів копайських, то прошу тебе…

Дікеополь

Який ще Ламах захотів тих ласощів?

Слуга Ламаха

Страшний: Горгона люта на щиті його,

А на шоломі — три хвостища-китиці.

Дікеополь

Хоч би й щита заставив, не продам йому;

Над воблою хвостищем хай помахує.

(Показуючи на батоги).

А крик учиниш, — ось наглядачі мої.

(Бере закуплені товари).

Ну що ж, іду я. Бач, куріпки, рябчики

970 Мене обсіли. Чим погані китиці?

(Виходить).

СТРОФА VII

Перша половина хору

Гей, поглянь,

місто все,

Глянь-но ти на мужа того,

Хитрого-премудрого:

Лиш собі мир уклавши,

різними товарами торгує він.

І придбав-закупив

те, без чого дім — не дім:

Посуд, хліб,

ще й до хліба.

Провідця першої половини хору

Блага всі самі собою радо йдуть йому до рук.

Ні, війни я вже ніколи в свою хату не пущу.

За моїм столом, розлігшись, не співати більше їй,

980 Cивій злюці, на підпитку пісню про Гармодія.

В дім щасливий і заможний увірвавшися, вона

Все і трощить, і плюндрує, все вверх дном переверта,

Громить, нищить, шаленіє. А коли порадиш їй:

Ляж, спочинь, вина старого мирний келих ти пригуб, —

Ще лютіше бешкетує, палить огорожі нам,

Чавить грона виноградні, топче, клята, геть усе.

АНТИСТРОФА VII

Друга половина хору

Гляньте ви,

Гордо як

він до столу он сідає,

стравами пишаючись.

Пір'я птиць, знак достатку,

купами зсипає за порогом він.

Посестро-подруго

Афродіти і Харіт,

злинь до нас,

мила Згодо!

Провідця другої половини хору

990 О як довго, ясночола, уникала ти мене!

Я не знаю, як це досі нас Ерот не поєднав,

Хлопчик, наче на малюнку, ще й з віночком круг чола?

Може, я тобі не пара, може, надто вже старий?

Та, коли моєю будеш, — три дарунки дам тобі:

Виноградом для початку гарну площу засаджу,

А тоді її у коло візьмуть смокви молоді.

Ну і знову підуть лози — все старому по плечу!

І, нарешті, все оточить ряд оливкових дерев,

Щоб, коли настане місяць, тіло змащували ми.

ЕПІСОДІЙ СЬОМИЙ

Окличник

1000 Народе, слухай! Нині з діда-прадіда

Всі п'ють під звуки трубні. Переможцеві —

Роздутий міх, як пузо Ктесіфонтове.

Дікеополь виходить з дому.

Агей, жінки і діти, чи не чуєте —

Трубив окличник. Що, позакладало вам?

Варіть, зайців білуйте, смажте рябчиків,

Місіть, саджайте і вінки несіть сюди.

Рожен подай-но, хай дроздів насмажу я.

СТРОФА VIII

Перша половина хору

Твій розум мати я б хотів,

А ще скоріше б я засів

1010 За стіл твій, чоловіче.

Дікеополь

А як побачите дроздів,

Підсмажених, рум'яних?..

Перша половина хору

Ти і тепер, як завжди, прав.

Дікеополь

Роздмухайте багаття!

Перша половина хору

Дивись, як варить він обід, —

Усе як треба, все як слід, —

Майстерно куховарить.

Входить селянин.

Селянин

Ох, бідний я!

Дікеополь

Геракле, хто це йде сюди?

Селянин

Та чоловік нещасний.

Дікеополь

Ну, то геть звідсіль!

Селянин

1020 О любий мій, у тебе, тільки в тебе мир,

Мені хоч трохи, хоч на кілька літ надлий.

Дікеополь

А що з тобою?

Селянин

Ох, волів позбувся я!

Дікеополь

Та як?

Селянин

З-під Філи беотійці викрали…

Дікеополь

І все ще походжаєш в білім одязі?

Селянин

Волів моїх рогатих, годувальників…

О лихо, лихо!

Дікеополь

Але я до чого тут?

Селянин

Я очі всі за ними, бідний, виплакав.

Отож коли Деркета з Філи жаль тобі, —

Закапай очі миром, бо й не бачу вже.

Дікеополь

1030 Ти відчепись од мене, я ж не лікар тут!

Селянин

Закапай, милий, може, знайду воликів.

Дікеополь

Не буде діла. Йди канюч до Піттала.

Селянин

Одну хоч краплю в цю пляшчину, любий мій,

Одну-єдину краплю капни, змилуйся.

Дікеополь

Ні краплі! Забирайся, поки добрий я!

Селянин

О я нещасний! О робочі волики!

АНТИСТРОФА VIII

Друга половина хору

Він миром ласує один,

Мов нектаром, і більш ні з ким

Не думає ділитись.

Дікеополь

Полийте медом цей пиріг

І скумбрію засмажте.

Друга половина хору

Послухай, що за гамір там.

Дікеополь

Вугрі — на сковорідку!

Друга половина хору

Вже слинка котиться мені.

Сусідам грає в животі

Від слів тих милозвучних.

Дікеополь

(до раба)

Пильнуй вугрів, хай добре зарум'яняться.

ЕПІСОДІЙ ВОСЬМИЙ

Входять дружка жениха й подруга молодої.

Дружка

Гей, Дікеополе!

Дікеополь

Ну хто там ще приліз?

Дружка

Жених для тебе зі стола весільного

1050 Прислав печеню.

Дікеополь

Молодець, хвалю таких.

Дружка

Тебе ж натомість просить — у пляшчину ту

Надлити миру, бач, не до війни йому.

Коли під боком жінка та й гаряча ще.

Дікеополь

Не хочу того м'яса, миру теж не дам:

Йому ціни немає, не торгую ним.

А хто ця друга?

Дружка

Молодої подруга.

їй молода веліла щось шепнуть тобі.

Дікеополь

Ну-ну, розказуй.

Та шепче йому на вухо.

Тьху ти, згинеш зо сміху:

Вона прохання має, радше вимогу,

1060 щоб жениха знаряддя їй зоставили.

(До раба).

Подай-но мого миру — тільки їй наллю:

Те, що на світі війни, — не жінок вина.

Давай пляшчину, жінко, та затям лише,

Як уживати миру: молодій скажи,

Коли в похід заграють, жениху тоді

Хай миром те помаже, що потрібно їй.

(До раба).

Мир віднеси вже. А тепер черпак подай:

Пора поналивати вже ті келихи

ЕПІСОДІЙ ДЕВ'ЯТИЙ

Корифей

Насуплений, сердитий хтось біжить сюди.

1070 Якусь погану, певно, вістку вчуємо.

Вбігає окличник.

Окличник

Війна, походи, і страхи, і Ламахи!

Ламах виходить з дому.

Ламах

Це хто кричить близь дому мідносяйного?

Окличник

Вожді велять, щоб нині ти в похід рушав

І то негайно, з вершниками й пішими,

І став на чати в сніговій ущелині,

Бо їм шепнули, що якісь розбійники

З Беотії грозять нам саме в свято це.

Дікеополь

Вожді славетні не умом, а кількістю!

Ламах

Пропало моє свято і бенкет пропав!

Дікеополь

1080 Рушай; походе Ламахо-прославлений!

Ламах

То що за кара! Знову з мене кпиш собі?

(Замахується на Дікеополя).

Той бере в кожну руку по два пташиних крильця.

Дікеополь

З чотирикрилим Геріоном бій ведеш?

Ламах

Гай-гай! Ото вже вісник нині засмутив мене!

Дікеополь

Гай-гай, але й мені вже вісник вість несе!

Вбігає вісник.

Вісник

Йди на бенкет негайно, Дікеополе!

Бери корзину, не забудь і глек з вином.

Жрець Діоніса каже привести тебе

І то негайно: ти бенкет затримуєш.

Так поспішай же. Там давно готове все:

1090 Cтоли, стільці, підстилки, подушки м'які,

Олії і повії, квіти й ласощі.

Булки, варення, паляниці, пірники,

І танцюристки, й пісеньки Гармодія.

Біжи, біжи щодуху!

Ламах

Не щастить мені!

Дікеополь

Зате ось щит у тебе, ще й з Горгоною.

(До раба).

А зачини-но двері. Час обідати.

Ламах

Мішок похідний, рабе, принеси мені.

Дікеополь

А ти корзину, рабе, принеси мені.

Раби Ламаха, Дікеополя вбігають у дім і повертаються з вантажем.

Ламах

Мені ще солі-кмину й часнику подай.

Дікеополь

1100 Мені дай шинку, бо часник приївсь мені.

Ламах

А ще сухої риби в листі фіговім.

Дікеополь

Мені — свинини кусень, я підсмажу там.

Ламах

Мені ще до шолому дві пір'їни дай.

Дікеополь

Мені — дроздів печених, ну і рябчиків.

Ламах

Красиве білосніжне пір'я струсьове!

Дікеополь

Красиве та рум'яне м'ясо рябчика!

Ламах

Не смій з моєї зброї насміхатися!

Дікеополь

А ти не смій дроздами любуватися!

Ламах

Подай і піхви для моєї китиці!

Дікеополь

1110 Для мене — заячини миску винеси.

Ламах

А що, як міль поїла пір'я струсьове?

Дікеополь

А що, як до обіду з'їсти рябчика?

Ламах

Мене перекривляти смієш, Ламаха!

Дікеополь

Ну що ти, що ти! Ми з рабом поспорили:

Чи сарана смачніша, а чи рябчики.

(До раба, вказуючи на Ламаха).

Давай його спитаєм, він розсудить нас.

Ламах

Ти що, глузуєш?

Дікеополь

(до раба)

Сарани прихильник він.

Ламах

Гей, рабе, спис із дому ти неси сюди!

Дікеополь

Гей, рабе, кишку з кухні ти тягни сюди!

Ламах

1120 Зі списа зніму піхви.'

(До раба).

Помагай мені!

Дікеополь

(до раба)

І ти берись за кишку. Натягай її!

Ламах

А для щита підставку, рабе, винеси.

Дікеополь

Мені ж печеню на підносі винеси.

Ламах

Дай щит горгоноверхий, загартований.

Дікеополь

Пиріг дай сироверхий, зарум'янений.

Ламах

Від жартів тих вже нудно людям робиться.

Дікеополь

Від пирога вже слинка людям котиться.

Ламах

Налий олії.

Раб поливає щит олією.

Бачу, наче в дзеркалі,

Старого, що плаксиво під батіг іде.

Дікеополь

1130 Налий-но меду.

Раб наливає мед у кухоль.

Бачу я: старий отой

У пику плюнув Ламаху з Горгоною.

Ламах

Неси сюди мій панцир, міцно кований.

Дікеополь

Готуй для мене келих — ним озброюся.

Ламах

Я ворогів у ньому нині битиму.

Дікеополь

Навперегони з нього нині питиму.

Ламах

І до щита підставку прив'яжи мені.

Дікеополь

А ти в корзину пірник уложи мені.

Ламах

Беру я міх похідний і крокую вже.

Дікеополь

А я на плечі тільки плащ накину ще.

Ламах

1140 Ти щит бери, хлопчино, та й рушаємо.

Ще й сніг пішов. Прокляття! Ну й намокнемось!

Дікеополь

А ти бери корзину. Ну й насмокчемось!

Розходяться.

Корифей

Хай в щасливу годину рушає похід.

Але й різні шляхи ви обрали собі!

Тому — пити-гуляти, ввінчавши чоло,

А тобі — замерзати на чатах вночі,

а йому у той час —

Умлівати від любощів аж до зорі

З молодим прехорошим дівчатком.

СТРОФА IX

Перша половина хору

Хай Антімах,

син слинтяя,

горе-поет,

1150 Кепських пісень писака,

згине, скона,

Словом, нехай

Зевс його сам скарає.

Хором було

він керував

та й не вгостив

Нас, а прогнав, голодних.

Хотів би я, щоб перед ним,

Голодним, виплигнув з води

Вугор у саму миску, вже засмажений,

Та тільки руку як простягне він —

Хай пес вугра

1160 Забере — і драла.

АНТИСТРОФА IX

Друга половина хору

Ось йому ця

помста одна,

Друга ж його

Хай уночі спіткає!

Йтиме назад

з кінних змагань,

Ледве живий, спітнілий, —

Саме тоді

П'яний Орест

Каменем хай

В пику йому затопить.

1170 За каменем нагнувшись, він

нехай наосліп зачерпне

Добрячу жменю з купки ще тепленької,

Тим «каменем» в Ореста кинувши,

Хай схибить він

і в Кратіна влучить.

ЕПІСОДІЙ ДЕСЯТИЙ

Вбігає слуга Ламаха.

Слуга Ламаха

Гей, хто там, хто там дома, слуги Ламаха!

Води, води нагрійте в баняку якім,

Готуйте мазі, полотно нарізуйте,

Скубіть овечу вовну, наготуйте ще

Тугих пов'язок: Ламах через рів стрибав

Та й на кола наткнувся, й ногу вивихнув,

1180 І головою вдарився об камінь він,

Аж від щита Горгона відвалилася.

А ще коли побачив, що на камені —

Й перо його найкраще, заволав герой:

«О сонце славне, світе мій! Востаннє вже

Вас бачу нині. Гасне зір. Нема мене…»

І з тим скотивсь в канаву, але знов ожив

І груди розпрямляє, ворогів жене,

Грозить їм списом, коле, переслідує.

Та ось він сам. Герою — двері отвором.

Входить, шкутильгаючи, Ламах.

ЕКСОД

Ламах

1190 Ай-ай-ай-ай!

Нечувано страждаю! Ох, нещасний я!

Пробито списом… моє тіло… гину вже!

Та ждуть мене

Іще страшніші муки, —

Як тільки Дікеополь із тих ран моїх

І немочі

Та насміхатись буде.

З'являється Дікеополь з двома дівками.

Дікеополь

О ха-ха-ха!

Не груденята в тебе — спілі яблучка!

1200 Давай-но поцілуймось ніжно, золотце!

Цілуйте, не жартуйте, ніжно, з присмоком,

Бо келих свій

вже першим осушив я!

Ламах

Така-то доля в мене проклятущая,

гай-гай-гай-гай!

О рани, рани болісні!

Дікеополь

Ага, ага!

Як живеш, Ламашеньку!

Ламах

О горе мені!

Дікеополь

О лихо мені!

Ламах

Цілуєш мене?

Дікеополь

Кусаєш мене?

Ламах

1210 В бою від мене доля відвернулася!

Дікеополь

(до дівок)

Пили, та й голова вам завернулася?

Ламах

Пеане мій, Пеане мій!

Дікеополь

Хіба ж сьогодні молимось Пеанові?

Ламах

Тримайте ногу! Ой нога, нога моя!

Дужче, ось отак держіть!

Дікеополь

Мене тримайте, любі, нижче пояса!

Дужче, ось так держіть!

Ламах

Здається, що від болю я блюватиму —

В мряці увесь тону.

Дікеополь

(до дівок)

Здається, вас на ложі обніматиму —

1220 В любощах весь тону.

Ламах

Несіть мене, не гаючись, до Піттала!

Повільно, обережно.

Дікеополь

Мене ж — до верховоди-виночерпія,

І міх звитяжний дайте!

Ламах

А вістря списа вражого пробило кістку наскрізь!

Дікеополь

Дивіться, келих вже сухий — звитяжцю

честь оддайте!

Хор

Дзвінкими трубами твою прославим перемогу!

Дікеополь

І ще, погляньте, випив я вина міцного келих!

Хор

Хвала героєві, хвала! З мішком рушай в дорогу!

1230 А ми — позаду і тобі

Хвалу співатимем усі,

Тобі й твоєму міху!

Хор і актори залишають орхестру.

ХМАРИ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Стрепсіад, старий чоловік.

Фідіппід, його син.

Ксантій, слуга Стрепсіада.

Сократ, мудрець.

Сократові учні.

Правий.

Неправий.

Пасій, Аміній — позикодавці.

Свідок Пасія.

Херефонт.

Хор хмар з двадцяти чотирьох жінок.

Дія відбувається в Афінах.

На сцені два будинки — Стрепсіада і Сократа.

ПРОЛОГ

Стрепсіад і Фідіппід удосвіта дрімають на ґанку Стрепсіадового дому. Стрепсіад прокидається.

Стрепсіад

Ой-ой, ой-ой!

О Зевсе-царю, що за ночі стали в нас!

Без краю ніч! Коли ж то вже розвидниться?

Давно я чув, як проспівали півні десь.

Раби хропуть. Раніше не було б цього.

Ой, скільки ж лиха з війн, бодай пропасти їм!

Вже й слуг не вільно у руках тримати нам.

(Показуючи на сина, що спить поруч).

А цей моторний парубок без просипу

Вилежує тут нічку й тільки бахкає,

10 У п'ять керей козиних весь укутаний.

Ну, що ж, поспім ще трохи й ми, закутавшись.

(Перевертається з боку на бік).

От горе — не засну ніяк. Гризуть мене

Витрати всякі, ясла та борги мої.

А все через синочка. Чубом вихрячи,

Гасає верхи, править колісницею,

Лиш кіньми й снить. Я ж гину з жаху, дивлячись,

Як з місяцем строк виплати кінчається.

Борги ж ростуть.

(Гукає слугу).

Гей, хлопче, засвіти ліхтар!

І принеси-бо книгу. Хочу глянути,

20 Кому я винен, та підрахувать борги.

Слуга вносить світильник і книгу.

Кому ж я винен?

(Читає).

«Пасію дванадцять мін».

Як, Пасію дванадцять мін? За віщо це?

«За жеребця таврованого». Лишенько!

Вже краще око витаврувать дав би я!

Фідіппід

(крізь сон)

Не химеруй, Філоне! Навпростець прямуй!

Стрепсіад

Ну, от оте нещастя, що загубить нас!

Йому й у снах лиш гони все ввижаються.

Фідіппід

(так само)

Багато гонів їдеш на змаганні ти?

Стрепсіад

Вже заганяв ти батька до останнього.

30 Кому ж і за що винен я, крім Пасія?

«Три міни за колеса й віз — Амінію».

Фідіппід

(крізь сон)

Остигнуть дай і в стайню зажени коня.

Стрепсіад

Мене ти з дому незабаром виженеш!

Нас позови обсіли, й за лихву мене

Всього опишуть.

Фідіппід

(прокинувшись)

Що з тобою, батечку?

Чого ворочаєшся та бурчиш всю ніч?

Стрепсіад

Гризе мене якийсь демарх під ковдрою.

Фідіппід

Чудний же ти! Не заважай-бо спать мені.

Стрепсіад

То й спи собі. Та тільки знай, борги мої

40 Тобі ж самому упадуть на голову.

Ох!

Бодай би навіть сваха та загинула,

Що шлюб з твоєю матір'ю нараяла.

Розкішне в мене на селі життя було —

Я безтурботним лежнем на дозвіллі жив,

Серед овець, олив і медоносних бджіл.

Сам селянин, побрався я з небогою

Мегакла, мов сама Кесіра гордою,

Заможною, значною городянкою.

От одружились ми і спати вдвох лягли, —

50 Від мене стійлом, вовною й достатком тхне,

Від неї — все духами, поцілунками,

Витратами й жагою коліадською,

А роботяща, — ткать не лінувалася.

Бувало, їй подертий плащ показую

Й кажу: «Щось тонко ти прядеш, дружинонько!»

Слуга

Немає більш оливи у світильнику.

Стрепсіад

Овва! Чи не п'янюга ж цей світильник твій?

Підходь, поб'ю тебе.

Слуга

За віщо ж битимеш?

Стрепсіад

За те, що надто грубий ґніт заправив ти.

(Прогнавши слугу, сам до себе).

60 От народився згодом цей синок у нас —

У мене і дружиноньки ласкавої.

Тут за ім'я ми стали сперечатися.

Вона коня тулила все до імені,

Щоб був Ксантіпп, Харіпп чи Халліппід, а я

Назвати Фідонідом хтів, по дідові.

Довгенько ми змагалися, та зрештою

Назвали сина спільно Фідіппідом ми.

Вона синка голубить, примовляючи:

«От підростеш, і в місто колісницею,

70 Як дядько твій Мегакл, поїдеш в мантії».

Я ж мовив: «Підростеш і кози пастимеш,

Як батько, в горах, свій кожух накинувши».

Та слів моїх синочок не послухався, —

І кінську в дім приніс мені пропасницю.

Сьогодні міркував я ніч цілісіньку

Й до засобу чудового додумався:

Якщо умовлю сина — я врятований.

Але спочатку треба розбудить його.

Та як би розбудити лагідніше? Як?

80 Мій синку, Фідіппідоньку!

Фідіппід

Чого тобі?

Стрепсіад

А поцілуй мене і праву ручку дай.

Фідіппід

Ну, на! А що?

Стрепсіад

Скажи, чи любиш ти мене?

Фідіппід

Авжеж, клянуся Посейдоном-вершником!

Стрепсіад

Ой, ні! Не треба, ні, не треба вершника!

Цей бог усіх нещасть моїх причиною.

Якщо мене всім серцем щиро любиш ти,

То слухайся, мій синку.

Фідіппід

В чім же слухатись?

Стрепсіад

Переміни свої якшвидше звичаї

Та йди учитися, куди пораджу я.

Фідіппід

90 Куди ж це?

Стрепсіад

А послухаєш?

Фідіппід

Послухаю,

От Діоніс нам свідок.

Стрепсіад

Ну, то глянь сюди.

Он бачиш там хатину й тин із хвірткою?

Фідіппід

Звичайно, бачу. Що ж із того, татоньку?

Стрепсіад

Це для умів високих школа думання.

Живуть там дивні люди. Як послухать їх,

То небо — горно, що стоїть навколо нас,

А ми у ньому — як малі вуглиночки.

Як дать їм грошей, то навчать однаково

Здолати словом правого й неправого.

Фідіппід

100 Та хто ж вони?

Стрепсіад

Як звати їх, не знаю я,

А мудрії з них добрі, запопадливі.

Фідіппід

Тю, знаю. Це хвальки оті, дурисвіти,

Бліда ота босота, злидні зморені —

Сократ безтямний, та і Херефонт із ним.

Стрепсіад

Цить, цить, мовчи! Не говори дурниць таких.

Як до гаразду батька не байдужий ти,

Пристань до них, а кінської зречись їзди.

Фідіппід

Ні, свідчусь Діонісом, хоч би й всіх мені

Ти дарував фазанів Леогорових.

Стрепсіад

110 Прошу тебе, мій любий, мій ріднесенький,

Іди учитись.

Фідіппід

А чого учитися?

Стрепсіад

Дві мови, кажуть, є в кмітливих цих людей:

Правдива — краща, й гірша — неправдива є,

І можна, кажуть, мовою облудною

Перемогти, неправим бувши, правого.

Якби навчивсь ти мови неправдивої,

То з тих боргів, що через тебе вліз я в них,

Нікому ні обола не сплатив би я.

Фідіппід

Не згоден я. Бо як би міг я вершникам

120 Тоді, змарнілий, схудлий, показатися?

Стрепсіад

Як так, — клянусь Деметрою! — не ждіть тепер

Кормів — ні ти, ні коні й жеребці твої!

Геть, до ворон тебе я з дому вижену.

Фідіппід

Не дасть Мегакл, мій дядько, щоб зостався я

Без коней. От піду до нього — й байдуже.

(Іде геть).

Стрепсіад

Та й я ж, упавши, довго не лежатиму.

Богам ось помолюся й сам учитися

Подамся зараз до тієї думальні.

Ох, як старому, длявому забудькові

по Отих словесних тонкощів навчитися?

(Йде через хвіртку до сусідньої хатини).

А все ж піду. Чого б то мав я гаятись?

Чом не постукать в двері? Хлопче, хлопчику!

(Стукає).

Учень

(виходить)

Геть, до ворон! Хто тут у двері грюкає?

Стрепсіад

Це я, з Кікінни Стрепсіад, Фідонів син.

Учень

От неук, Зевсом свідчусь! Нерозсудливо

Ногою в двері грюкнув так, що викиднем

Я скинуть можу думку ненароджену.

Стрепсіад

Пробач мені, — з селян я темних, здалеку.

То про який це говорив ти викидень?

Учень

140 Про це лиш учням знати дозволяється.

Стрепсіад

Кажи, не бійся. Я ж бо й сам прийшов сюди

Як учень, щоб у думальні повчитися.

Учень

То слухай і вважай це таємницею.

Недавно Херефонта запитав Сократ:

На скільки кроків блошачих стрибне блоха?

Одна-бо з них вкусила Херефонта в лоб

І на чоло Сократу перескочила.

Стрепсіад

І як він зміряв?

Учень

Найвлучнішим способом!

Віск розтопивши, взяв блоху і ніжками

150 У віск топлений злегка умочив її.

Віск остудивши, мав блошині капці він

І, знявши з ніжок, ними відстань виміряв.

Стрепсіад

Великий Зевсе! Ну й дотепна ж вигадка!

Учень

А що сказав би ти про інший винахід

Сократів?

Стрепсіад

Про який? Прошу, скажи мені.

Учень

Раз Херефонт, сфеттієць, запитав його,

Якої думки він про комариний спів:

Комар гуде гортанню чи гузницею?

Стрепсіад

І що ж сказав про співи комарині він?

Учень

160 Він пояснив, що комарине черево

Вузеньке, й через це повітря з силою

Крізь нього тисне до проходу заднього.

Вузьким пройшовши ходом до розширення,

Воно із гузна гучно виривається.

Стрепсіад

То комарине гузно — це сурма якась?

Потрійно ви щасливі, гузн дослідники!

І позову позбутись — це як плюнути,

Якщо й в кишках ви комариних знаєтесь.

Учень

А раз глибока думка через ящірку

170 Загинула.

Стрепсіад

Та як це? Розкажи мені.

Учень

Вночі досліджував він обіг місяця,

Й, коли дивився вгору, рот роззявивши,

Його з покрівлі ящірка обгидила.

Стрепсіад

Це ж сміх! Обгидила Сократа ящірка!

Учень

А вчора ми не мали чим вечеряти.

Стрепсіад

Овва! Які ж він роздобув харчі для вас?

Учень

В палестрі стіл посипав злегка попелом,

Зігнув рожен, до того взяв ще важеля

Та й потягнув з палестри м'ясо жертовне.

Стрепсіад

180 Чого ж ми ще того Фалеса хвалимо?

То відчиняй же швидше школу думання

Й мерщій, мерщій Сократа покажи мені.

Я вчитись прагну. Відчиняй мені, мерщій!

Двері відчиняються, видно Сократових учнів.

Геракле славний! Що це за страховище?

Учень

Дивуєшся? За кого ж ти вважаєш їх?

Стрепсіад

Та за лаконців, в Пілосі захоплених.

Чого ж вони очима в землю втупились?

Учень

Шукають під землею.

Стрепсіад

Мабуть, хочеться

Цибулі? Та даремно не турбуйтеся.

190 Я знаю місце, де велика й гарна є.

А ті над чим так низько там нагнулися?

Учень

Глиб темряви під Тартаром досліджують.

Стрепсіад

А цей чого сидницю в небо виставив?

Учень

Це так він сам вивчає астрономію.

(До учнів, що повиходили).

Заходьте, щоб надворі не застав він вас.

Стрепсіад

Ні, ні, не треба! Хай побудуть трохи тут!

Свою їм справу хочу розказати я.

Учень

Але ж не вільно на повітрі свіжому

Час дорогий так довго учням гаяти.

Стрепсіад

(розглядаючи наукове приладдя)

200 Ім'ям богів — це що таке? Скажи мені.

Учень

Отам? Це астрономія.

Стрепсіад

А це, отут?

Учень

Це геометрія.

Стрепсіад

А нащо вам вона?

Учень

Так землю ж мірять.

Стрепсіад

Жеребком наділену?

Учень

Та ні, всю землю взагалі.

Стрепсіад

Цікава річ!

Воно корисна й для народу вигадка.

Учень

А це ось — карта світу. Бачиш, ось

Афіни.

Стрепсіад

Що ти кажеш? Ні, не вірю я:

Присяжних тут не видно засідателів.

Учень

Та ні бо, це ж і справді наша Аттика.

Стрепсіад

210 То є десь і Кікінна тут, село моє?

Учень

Он долі там. А це — Евбея. Бачиш, он

Яка велика й як далеко тягнеться.

Стрепсіад

Авжеж. Це ми з Періклом розтягли її.

А де ж тут Лакедемон?

Учень

Де він? Ось він де.

Стрепсіад

До нас так близько? Конче постарайтеся

Від нас його десь далі пересунути.

Учень

Ніяк не можна.

Стрепсіад

Свідок Зевс, поплатитесь!

(Помічає Сократа у висячому кошику).

А хто це там у кошику гойдається?

Учень

Він сам.

Стрепсіад

Хто сам?

Учень

Сократ.

Стрепсіад

Привіт Сократові.

(До учня).

220 Гукни-но, хлопче, трохи голосніш йому.

Учень

Гукай вже сам його, мені-бо ніколи.

Стрепсіад

Сократе!

Сократоньку!

Сократ

Чого, недовгоденку мій?

Стрепсіад

Скажи мені спочатку, що ти робиш там?

Сократ

В повітря лину і про сонце думаю.

Стрепсіад

Ти й про богів міркуєш там у кошику?

Хіба з землі не краще?

Сократ

(поважно й урочисто)

Не здолає ум

Збагнути речі понадземні правильно,

Не знявшись вгору витонченим розумом,

230 В таке ж тонке повітря не полинувши,

З низин угору дивлячись, нічого я

Не бачив би. Землі бо сила спраглої

До себе вільгу думання притягує.

Те саме відбувається й з квасолею.

Стрепсіад

Невже?

То думка тягне вільгу і квасолю теж?

Зійди ж тепер до мене, мій Сократоньку,

Навчи того, для чого я прийшов сюди.

Сократ

Чого ж прийшов ти?

Стрепсіад

Вчитись красномовності.

240 Через борги з відсотками нестерпними

Я пропадаю, гину, весь описаний.

Сократ

Ти ж як в борги так необачно вплутався?

Стрепсіад

Ох, їсть мене зараза кінська поїдом.

Отож такої мови научи мене,

Щоб не платити лихварям. А я тобі

Віддячу щедро, от богами свідчуся.

Сократ

Яких богів ти мислиш? Тут боги твої

Й гроша не варті.

Стрепсіад

Як же присягатися?

Чи не грошем залізним, як у Візантії?

Сократ

250 Чи хочеш справжню божественну істину

Ти знати?

Стрепсіад

Хочу, свідок Зевс, якщо він є.

Сократ

Бажаєш ти розмову мати з хмарами,

Що за богів у нас?

Стрепсіад

Ще й як бажав би я!

Сократ

Ну, то сідай же на священне ложе це.

Стрепсіад

(сідає)

Сідаю.

Сократ

А тепер візьми вінок оцей.

Стрепсіад

Вінок? Ой-ой, Сократе! То ви хочете,

Як Адаманта, в жертву принести мене?

Сократ

Та ні. Ми всім, кого ми втаємничуєм,

Так робимо.

Стрепсіад

А що я з того матиму?

Сократ

260 В розмові тертим, як мука, розсипчастим

Ти станеш. Не тремти лиш.

(Посипає Стрепсіада борошном).

Стрепсіад

Зевс! Чи правда ж це?

Обсипаний, я стану й сам, мов борошно.

Сократ

Заспокойся, старий чоловіче, й помовч

та послухай молитви побожно.

(Молиться).

О владико й державче! Повітря ясне,

що землі широчінь обіймаєш,

Світлосяйний Ефіре і Хмари легкі,

громовинновогнисті богині!

Злиньте вгору, всевладні, свій образ явіть

мудролюбному неба дізнавцю.

Стрепсіад

Постривай, постривай, хоч закутаюсь я,

а то зовсім, до рубчика змокну.

От нещастя! Чому шкіряного бриля

не вдягнув я, виходячи з дому!

(Закутується).

Сократ

О всечасно шановані Хмари, прийдіть,

звідусіль перед нами постаньте!

270 Чи Олімпа священне верхів'я гуртом

сніжносяйливим ви обступили,

Чи в підводних садах Океана-отця

Ведете нероїд хороводи,

Чи із Нільського устя ви зливи-дощу

в золоті набираєте відра,

В Меотійськім болоті туманом лягли,

чи на скелях Міманта льодистих, —

Звідусіль нас почуйте і жертву прийміть,

і цій нашій молитві радійте.

ПАРОД

Здалека лунають співи Хмар.

ОДА

Перша половина хору

Хмари одвічно живі!

Встаньмо, явімося, росяномлисті, легкі, швидкоплинні!

З лона отця Океана бурхливого

Злиньмо на гори високі та бескиди,

280 Лісом одягнені,

З далекоглядних верхів неозористих

Гляньмо на ниви родючі, зволожені,

Й ріки, що світлими плетуться хвилями,

І на моря, бурунами запінені.

Сяйвом невтомним виблискує око Ефіру,

Даль у сліпучім промінні.

Скиньмо ж тумани, дощами насичені,

З тіл невмирущих і оком всевидячим

290 Землю огляньмо священну.

Гримить грім.

Сократ

О великоповажні Хмари ясні, ви почули мій заклик побожний!

(До Стрепсіада).

А до тебе долинули їх голоси в божественному гуркоті грому?

Стрепсіад

Та звичайно, й шаную, всечесні, я вас

І на ваше готов гуркотіння

Відповісти своїм: так сполохався я, так увесь я тремчу з переляку.

Вже пробачте — пристойно це буде чи ні, а до вітру повинен я бігти.

Сократ

А ти кинь свої дотепи й жарти дурні й не вдавай балаганного блазня.

Стань побожно й послухай: з піснями сюди наближається рій божественний.

АНТОДА

Друга половина хору

Діви, дощами рясні!

300 Злиньмо на землю розкішну Паллади,

Ми славне мужами

Прагнем Кекронове місто побачити.

Там невимовні, священні містерії, —

Всім втаємниченим

Двері святилища там розкриваються;

В дар наднебесним богам побудовані

Храми там висяться, пишно оздоблені.

Там найсвятіших блаженні процесії,

Жертви, вінками уквітчані й пишні бенкети, —

310 Там цілий рік святкування.

Прийде весна, і на ігрищах Бромія —

Співів змагання і танців загонистих,

Музика флейт гучномовних.

Стрепсіад

Зевсом-батьком благаю, Сократе, скажи, хто ці діви, що так милозвучно,

Так врочисто й велично співають? Скажи,

чи не вславлені то героїні?

Сократ

Зовсім ні, піднебесні то Хмари, людей бистроумних богині великі,

Що дарують нам розуму й мислення міць, і уміння словесно змагатись,

Балакучість, плести небувальщину хист, переконувать, зваблювать словом.

Стрепсіад

От чому, як почув я їх співи лункі, то душа моя злинула вгору

320 і дотепних про дим зажадала розмов, і тонких міркувань про тумани,

Щоб думками чиїсь побивати думки, позмагавшись у гострому слові.

Якщо можна, то дуже хотів би тепер я на них подивитися зблизька.

Сократ

Ну, то глянь же сюди, на горбистий Парнет!

Бачу, як вони тихо й спокійно

Звідти сходять додолу.

Стрепсіад

Де, де? Покажи.

Сократ

Он густими надходять рядами

Де по схилах лісних, де й по диких ярах,

стороною.

Стрепсіад

Оце дивовижа!

Я не бачу нічого!

Сократ

Уже під дверми.

Стрепсіад

От тепер я ледь-ледь розбираю.

Сократ

Аж тепер ти побачив їх! Замість очей в тебе, видно, гнилі кабачини.

Стрепсіад

Свідок Зевс, я вже бачу! Шановні мої! Все навколо вони заслонили.

Сократ

А раніш ти не знав, що богині вони, й не складав їм належної шани?

Стрепсіад

330 Зевсом свідчусь, не знав я, вважав їх за дим, за туман або росяний випар.

Сократ

Помилився ти, Зевсом клянусь! Отже, знай: це вони мудріїв поживляють,

Лікарів, ворожбитів, у перснях нероб кучерявих, що нігті фарбують,

Танцюристів у хорі й невдах-піснярів та дурисвітів-зорелічильців,

Дармоїдів годують усяких, а ті їх у віршах своїх прославляють.

Стрепсіад

От чому вони хмари вславляють швидкі, що «громницями згубними» мечуть,

«Стоголового смерча чуприну страшну», «буревійного вітру буяння»,

«Криводзьобих, метких, хижооких птахів, що в небесних ширяють просторах»,

Та ще «зливи потоками з росяних хмар», а зате на обід вони мають

І «форелі грайливої» ласий шматок, і з «дроздів співомовних» смаженю.

Сократ

340 А хіба це було незаслужено?

Стрепсіад

Ні, ти скажи, я прошу тебе щиро,

Коли справді це хмари небесні, — чому до жінок вони смертних подібні?

Мають іншими бути на вигляд вони.

Сократ

Як же мають вони виглядати?

Стрепсіад

Та напевне не знаю. Мабуть, чи не так, як куделиця вовни летюча,

Тільки, Зевс мені свідок, не схожі вони на жінок. А оці — ще й носаті.

Сократ

Ні, то от, що питатиму — відповідай.

Стрепсіад

То запитуй, — що хочеш ти знати?

Сократ

От скажи, коли-небудь не бачив ти хмар, щоб скидались вони на кентавра

Чи на вовка, бика, леопарда?

Стрепсіад

Авжеж, свідок Зевс! Що ж із того?

Сократ

Обернутися можуть — як схочуть вони. Кучерявого вглядять вродливця,

З гультяїв безпробудних, патлатих гульвіс, от, наприклад, синка Ксенофонта,

350 І, глузуючи з шалу скаженого їх, обертаються враз на кентаврів.

Стрепсіад

А як Сімона стрінуть, державних скарбів крадія, чим тоді вони стануть?

Сократ

Викриваючи хижу природу його, на вовків перекинуться раптом.

Стрепсіад

От чому, як зустрівсь їм гладкий Клеонім, що згубити свій щит умудрився,

То лиш глянули на боягуза вони — й полохливі з них олені стали.

Сократ

А сьогодні Клісфена зустріли вони — й на жінок обернулись, як бачиш.

Хор жінок-Хмар поволі входить на сцену.

Стрепсіад

(до Хмар)

О, привіт вам, владичиці неба, привіт! Якщо будь-коли ви дозволяли

Чути смертним ваш голос з високих небес, то дозвольте й мені, о всевладні*

Провідця хору

І тобі наш привіт, сивочолий старий, красномовства й науки мисливче!

(До Сократа).

Ну, а ти, марнослів'я премудрого жрець, розкажи нам, чого ти бажаєш?

360 Так охоче нікого не слухаєм ми з мудролюбних дізнавців сучасних,

Окрім Продіка, славного бистрим умом і знаннями глибокими. Ти ж нам

Любий тим, що поважно так ходиш, на всіх поглядаючи звисока й згорда,

Хоч ти й босий, в лахмітті, у злиднях, нужді, та повагу до нас виявляєш.

Стрепсіад

Що за голос, о земле! Врочистий, дзвінкий і чудесної святості повний!

Сократ

Отже, знай: це вони лиш — богині святі, а все інше — то вигляд безглуздий.

Стрепсіад

Ну, а Зевс? Заклинаю землею, скажи, — то не бог уже й Зевс олімпійський!

Сократ

Що за Зевс? Та ніякого ж Зевса нема! Не верзи цих дурниць.

Стрепсіад

Що ти кажеш!

Ну, а хто ж нам дощі посилає? Оце ти з'ясуй мені спершу докладно.

Сократ

(показуючи на хмари)

Ось — вони. І багато тобі наведу на те доказів я безперечних.

370 Ну, скажи, чи ти будь-коли бачив, щоб Зевс та без хмари дощем окропив нас?

Адже міг би і з ясного неба він дощ нам послати, — ну сам ти подумай.

Стрепсіад

От, клянусь Аполлоном, розумні слова! Переконувать ти таки вмієш.

А раніше гадав я, що й справді то Зевс відливає крізь сито небесне:

Ну, а хто ж це гримить там, скажи ти мені, — бо увесь аж тремчу я від грому.

Сократ

Та вони ж і гримлять, обертаючись.

Стрепсіад

Як? Розкажи, о відважний в усьому!

Сократ

Як водою наповняться хмари ущерть і на обрій пливуть ваговито,

То, набухши дощем, мимоволі вони прогинаються й долі звисають

І, одна на одну набігаючи, враз вибухають і лунко гуркочуть.

Стрепсіад

Ну, а хто ж їх одна на одну, чи не Зевс, громовиць володар, насуває?

Сократ

380 Зовсім ні, тільки Вихор.

Стрепсіад

Лиш Вихор? А я й не чував ще, признатись, ніколи,

Що немає вже Зевса, і Вихор тепер замість нього над світом царює.

Але все ж ти нічого мені не сказав про грозу й громове гуркотіння.

Сократ

Ти ж не слухав. Як хмари набухнуть дощем і почнуть набігати взаємно,

То, як я вже сказав, гуркотять і гримлять від великого згущення й тиску.

Стрепсіад

Та невже хтось повірить цьому?

Сократ

Отже, все на самому тобі поясню я.

Як щерби наїсися донесхочу ти, погулявши на Панафінеях,

То у тебе хіба не бурчить в животі, не гуркоче від тісняви в шлунку?

Стрепсіад

Аполлон мені свідок, страшенно бурчить у кишках від щерби отієї,

І гуркоче, немовби справжнісінький грім, булькотить і клекоче страшенно.

390 Напочатку, щоправда, легенько — бур-бур, а тоді й голосніше — бурр-бурр-бурр,

А коли вже до вітру біжу, то як грім з тої хмари гуркоче — буррр-буррр-буррр!

Сократ

Ну, от бач, коли пузом нікчемним своїм стільки гуркоту сам ти вчиняєш,

То з яким же могуттям повітря гримить у безкраїх просторах небесних.

Стрепсіад

Тим-то й схожі такі між собою слова — гуркотати чи пузом бурчати

А сліпучо-яскравий вогонь блискавиць — поясни, відкіля він береться

Як улучить в людину — вбиває на смерть, а живою лишивши — обсмалить.

Не інакше, як мече перунами Зевс на отих, що клянуться облудно.

Сократ

Ну, і дурень ти, справді. Увесь аж протух в забобонах часів допотопних!

Як карає цим клятвопорушників він, то чому не згорів ще ні Сімон,

400 ні Феор з Клеонімом? Хто ж більше за них присягався та клявся облудно!

Але ж ні, він у храми влучає свої, або в Суній, нагір'я афінське,

Або в дуб велетенський. Чого воно так? Адже клятви дуби не ламають?

Стрепсіад

Вже й не знаю. Та видно, що правда твоя. Але звідки ж оті блискавиці?

Сократ

Коли вітер сухий аж до хмар залетить і упреться у них мимоволі,

То зсередини їх надимає, як міх, а потому, під натиском сили,

Розрива їх і далі шалено летить, і від того бурхливого руху

Та від гомону й шуму, від тиску й тертя сам від себе займається раптом.

Стрепсіад

Свідок Зевс, і зі мною недавно було таке саме у свято Діасій.

Раз я смажити шлунок почав для сім'ї, та забувся його проколоти.

410 Ну, а він як надметься увесь на вогні та зненацька як лусне на мене,

Гак відразу всі очі мені й заліпив і геть-чисто попік все обличчя.

Провідця хору Хмар

Щонайвищої мудрості ти через нас побажав досягти, чоловіче!

О, яким ти щасливим і славним тоді між афінян і еллінів станеш,

Якщо ти пам'ятливий, ретельний в труді, коли розум допитливий в тебе,

Як ще втоми ніколи не знатимеш ти, чи стояти, чи йти доведеться,

Не тремтітимеш, хоч би і холод терпів, не проситимеш їсти й голодний,

Від вина, та гімнасій, та інших дурниць ухилятись повздержливо будеш

І найкращим вважатимеш тільки одне, як і личить порядній людині,

Всіх долати на зборах, нарадах, в судах, вміти скрізь язиком воювати.

Стрепсіад

420 Щодо вміння терпіти, твердої душі, та безсонних думок серед ночі,

Та покут постових на порожній живіт, та обідів з одної цибулі,

То, будь певен, заради мети, на собі я дозволю й залізо кувати.

Сократ

І не будеш ти інших богів шанувать, окрім тих, кого ми визнаємо, —

Всеосяжного Хаоса, Хмар, Язика — оцієї священної трійці?

Стрепсіад

Ані словом до інших тепер не озвусь, хоч би й стрінув їх я коли-небудь,

Ні приносить їм жертв, ні вина проливать, ні курить фіміаму не буду.

Провідця хору Хмар

Говори сміливіше, чого ти хотів, — той відмови од нас не почує,

Хто вславляє й шанує з побожністю нас і бажає мислителем стати.

Стрепсіад

О могутні владичиці! Треба мені, з ласки вашої, зовсім малого!

430 Щоб на стадій хоч зо сто попереду я за всіх еллінів став у розмовах.

Тїровідця хору Хмар

Будь по-твоєму, вволимо волю твою. Тож віднині на зборах народних

Перемоги в промовах, яких ще ніхто не здобув, будеш ти добувати.

Стрепсіад

Та не треба великих мені перемог, зовсім інше на думці я маю.

Я законом, як дишлем, вертіти б хотів, — кому винен, усіх ошукати.

Провідця хору Хмар

Так і станеться все, як ти сам побажав, — небагато від нас ти жадаєш.

Передай же себе без вагання тепер нашим щирим та відданим слугам.

Стрепсіад

Добре, так і зроблю, довіряючись вам. Не охота, нужда мене гонить.

Розорили тавровані коні мене та одруження те нещасливе.

Хай що хочуть, те й роблять зі мною тепер,

440 На поталу їм тіло своє віддаю.

Хай же голодом, спрагою морять мене,

Хай мордують та б'ють, хай тримають у бруді,

Виганяють на холод, хай шкуру деруть, —

Аби тільки уникнути сплати боргів!

А тоді хай би й кожен про мене казав:

От зухвалий нахаба, пустий дурноляп,

От мерзенний вигадник, безстидний брехун,

Велемовний базікало, хитрий крутій,

Лис лукавий, пронира, пройдисвіт, шахрай,

450 Лицемір, підлабузник, падлюка, хвалько,

Баламут безсоромний, гульвіса, плазун, мисколиз, дармоїд!

Хай так кожен зустрічний взиває мене,

Що кому заманеться — хай роблять мені,

От Деметрою свідчусь, хай тіло моє На ковбаси беруть

І дають на обід мудролюбам.

Провідця хору Хмар

Видно, вдачі він твердої —

Не лякливий, а відважний!

Отже, знай:

460 Нашу науку здобувши, до неба ти славен

Станеш серед смертних.

Стрепсіад

То що ж робить?

Провідця хору Хмар

Лишайся у мене весь час

І будеш віднині

Жить життям завидним.

Стрепсіад

Справді тепер

Кращу побачу я долю?

Провідця хору Хмар

Юрмами будуть сидіти при дверях твоїх

Прихідці, що схочуть

470 Ради твоєї спитати,

Мати з тобою розмову, —

В плутаних справах і позвах, у кожній скруті

Здавшись на розум твій світлий та на пораду твою.

(До Сократа).

То бери в свої руки цього старика,

Що початків науки чекає,

Пильно випробуй розум його, досліди

Його здібності й пам'ять.

Сократ

Отож тепер про себе розкажи мені,

Щоб, вдачу знаючи твою, до тебе я

480 Новітні міг застосувати засоби.

Стрепсіад

Ти що ж, о боги, з тараном на мене йдеш?

Сократ

Ні, лиш про дещо хочу розпитать тебе.

Ти пам'ятливий?

Стрепсіад

Свідок Зевс, це як коли:

Якщо мені хто винен — пам'ятаю все,

А винен я — ой лихо! — забуваю зсе.

Сократ

Чи є до красномовства в тебе здібності?

Стрепсіад

До красномовства — ні, до ошуканства є.

Сократ

А як же вчитись будеш?

Стрепсіад

Буде все гаразд!

Сократ

Гляди ж! Як кину я з високих мудрощів

490 Cлівце тобі, ти на льоту лови його!

Стрепсіад

Це ж як? Чи пес я, щоб хапати мудрощі?

Сократ

Ото невіглас! От дикун справжнісінький!

Боюсь, старий, не обійтись без хльости нам!

Що ти почнеш, як битимуть?

Стрепсіад

Що? Дамся бить,

А згодом заперечу справу свідками

Й ще трохи згодом в суд покличу кривдника.

Сократ

Скидай же плащ.

Стрепсіад

Хіба вже провинився я?

Сократ

Ні, та сюди є звичай входить голими.

Стрепсіад

Та я ж прийшов до тебе не для обшуку.

Сократ

Скидай! Чого базікаєш?

Стрепсіад

Скажи мені:

Якщо ретельно і старанно вчитимусь,

На кого з ваших учнів стану схожий я?

Сократ

На Херефонта будеш зовсім схожий ти.

Стрепсіад

Ой лихо! Схожий буду на півмертвого!

Сократ

Не теревень! За мною вслід слухняно йди.

Та йди ж мерщій.

Стрепсіад

Раніше в руки дай мені

Медяника напутнього. Боюсь я так,

Неначе йду в печеру до Трофонія.

Сократ

Заходь, чого ти під дверима топчешся?

Сократ і Стрепсіад заходять до думальні.

ВЕЛИКА ПАРАБАСА

Провідця хору Хмар

510 То заходь же щасливо! Вітаєм тебе

За відважність твою!

Хай пощастить доля тому,

Хто в похилому віці

Прагне своє сиве чоло,

Наче юнак, квітом нових

Знань і наук тут прикрасить, —

Хоче здобути мудрість.

Перед вами я, глядачі, хочу сміло висловить

Щиру правду, свідок мені — Діоніс, керманич мій.

520 Як звитяги прагну собі, щоб талантом славитись,

Так вважаю й вас за знавців, справедливо судячих,

А мою комедію цю — за найкращий витвір мій,

Я вже раз був ставив її. Скільки праці щирої

Я доклав до неї, та все ж перед грубим натовпом

Без вини провалу зазнав. От на це-то й скаржуся

Перед вами, мудрими, я, для яких старавсь оце.

Я готов віддати себе вам на справедливий суд,

Бо й раніш немало здобув похвали я щирої

Від людей, що чули моїх «Скромника» й «Блудливого».

530 Був тоді мов дівчина я, явно ще не міг родить,

Довелось підкинуть дитя, інша сповила його,

Й ви самі виховували і ростили бережно.

З того дня прихильності я сподіваюсь вашої.

Мов Електра, нині до вас ця прийшла комедія, —

Чи не знайде знов, як колись, приязних цінителів?

Тільки гляне — й зразу впізна брата милі кучері.

Що на вдачу скромна вона, ви й самі побачите:

Не прийшла з ремінним шитвом, спереду причепленим,

І червоним зверху й товстим, хлопцям на сміховище.

540 Не глузує з лисих вона, не танцює кордака,

Старики, говорячи вірш, тут не б'ються палками,

Щоб прикрить пошлоту своїх безсоромних дотепів,

Не кричить «ой лихо!» вона, не ганяє з факелом,

Тільки в силу віршів своїх та у себе вірячи.

Отже, й я, хоч славний поет, чуба не вирощую

І дурить не хочу я вас, знов те саме ставлячи,

А щораз звертаюсь до вас я з новітнім витвором,

І немає схожих між них, тим-то і цікаві всі.

Як Клеон у силі ще був, я під груди бив його,

550 А як він долілиць упав, я не бив лежачого.

Ці ж, як тільки раз довелось схибити Гіперболу,

Затовкли нещасного вкрай, разом з його матір'ю.

Першим Евполід приволік краденого «Маріка» —

Підлий, підло викроїв він п'єску з наших «Вершників»,

Тільки п'яну бабу стару приточив для кордака,

Ту, що Фрініх в море китам вже давно як викинув.

А тоді знайшовся й Герміпп, вилаяв Гіпербола,

Вслід за ним і інші гуртом скубають Гіпербола, —

В каламуті ловлять угрів, за моїм же висловом.

560 Тим, хто має втіху від них, — в мене не знайти її.

Якщо ж я і твори мої будуть до вподоби вам,

То назавжди вславитесь ви за людей розсудливих.

ОДА

Перша половина хору

З горніх висот могутнього

Зевса, богів велителя,

Кличемо в хор наш першим.

Звем владаря тризубця ми,

велетня хвиль,

Чий колихає лютий гнів

Землю й море солоне.

Нашого батька преславного кличемо, —

570 Cвітлий Ефір, що усе оживляє собою.

З ними й тебе, сонця візник,

Ти-бо ясним сяйвом живиш

Землю простору, — славен ти

Між людьми і богами.

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Приділіть і нам увагу, велемудрі глядачі!

На свою велику кривду ми поскаржимося вам.

Хто з богів про місто ваше дбає більше, аніж ми?

Й тільки нам, що вас бороним, ви ні жертв, ні узливань

Не вчиняєте побожних. Ви лаштуєте похід

580 Необдуманий, а ми вам посилаєм дощ і грім.

Ви нелюбого безсмертним пафлагонця-кушніра

Обираєте стратегом, — гнівно хмурим брови ми

Й вас лякаємо, «гуркоче грім крізь пломінь блискавиць».

І покинула Селена путь одвічну, і сховав

Геліос свою світильню, і грозивсь обличчя вам

Не показувати, поки на чолі у вас Клеон.

Ви ж, проте, його обрали. Нерозсудливість давно

В вашім місті оселилась, та щоразу боги вам

Необачливі помилки обертають на користь.

590 І тепер позбутись лиха легко вас ми навчимо.

Як Клеєна, хижу птицю, за злодійство й хабарі

Ви засудите суворо і заб'єте в колодки, —

Все забудеться минуле, всі гріхи простяться вам,

Все лихе на добре вийде, і для міста, і для вас.

АНТОДА

Друга половина хору

Світлий владарю Делоса

Й скель стромовини Кінфської,

Фебе, побудь із нами!

Й ти, що в Ефесі сяє твій

Храм золотий, —

600 Нас не забудь, лідійських дів

славо й шано щаслива!

Ждемо й тебе, о вітчизни заступнице,

Рідна богине, Афіно егідодержавна!

З ними й тебе, о Діоніс,

Боже п'янкий, весь-бо Парнас

Сяйвом огнистим ти окрив,

Вождь вакханок дельфійських.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця другої половини хору

Саме в той час, як в дорогу ми ладналися до вас,

Стріла нас Селена й от що переказувала вам:

Всім афінянам від неї й їх союзникам привіт!

610 Cердиться на вас богиня — ви образили її,

А вона ж бо не словами, ділом помагає вам.

Скільки драхм на світлі в місяць зберігає вам вона?

Адже кожен з вас говорить, з дому ввечері йдучи:

«Не купуйте смолоскипів, повен місяць угорі!»

Безліч інших послуг мали ви від неї, а самі —

З ліку днів її ви збились, все перевертом пішло.

От чому її всі боги лають, — каже, — щоразу,

Як від жертовних обідів повертаються ні з чим,

Не потрапивши на свято через плутанину днів.

620 Прийде жертви день, а ви що? Чините розправу й суд.

А ще й так не раз бувало: саме піст у всіх богів,

Мемнона чи Сарпедона смерть оплакуємо ми,

Ви ж почнете узливання й смієтеся. От за те

І з Гіпербола зірвали ми вінок, коли його

Ви торік послом обрали, — не забуде він тепер,

Що за місяцем у небі слід лічити дні життя.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Виходить з дому Сократ, згодом Стрепсіад.

Сократ

Клянусь повітрям, хаосом і випаром,

Такого неотеси ще не бачив я,

Такого дурня, йолопа й безпам'ятка!

630 Зубрив якусь дрібницю, та вже й те забув,

Не встигши навіть визубрить. Сюди його,

За двері, та на світло денне викличу.

Гей, Стрепсіад! Бери тапчан та йди сюди!

Стрепсіад

(з думальні)

Не можу! Не управлюся з блощицями!

Сократ

Мерщій винось і пильно слухай.

Стрепсіад

(виходить з тапчаном)

Слухаю.

Сократ

Скажи-бо, з чого б нам почати вивчення

Наук, яких ти досі не вивчав іще?

З ладів чи, може, з розмірів, з граматики?

Стрепсіад

Та з розмірів почнімо. Обдурив було

640 Аж на два гарнці мукосій мене.

Сократ

Не те питаю. Що волієш краще ти —

Чотиримірні чи тримірні розміри?

Стрепсіад

Чотиримірні. От півчвертки взяв би я.

Сократ

Дурний ти, чоловіче!

Стрепсіад

Об заклад поб'юсь,

Чотири гарнці у півчверть вміщається!

Сократ

Та йди до лиха, бовдуре нетесаний!

А може, краще ти лади засвоїв би?

Стрепсіад

А що до хліба з тих ладів я матиму?

Сократ

Ти між людьми доладним бути вмітимеш,

650 І лад ходи військової, і танців лад

Так само, як і лад на пальцях, знатимеш.

Стрепсіад

На пальцях?

Сократ

Зевсом свідчусь!

Стрепсіад

Знаю я!

Сократ

Невже?

Стрепсіад

Хіба ж при цьому пальці треба іншого?

Ще хлопчиком маленьким ним я бавився.

Сократ

Мужлан! Невіглас!

Стрепсіад

Киньмо це, мій голубе!

Не вчитимусь цього я.

Сократ

А чого ж тобі?

Стрепсіад

Тієї… Як це?.. Мови неправдивої.

Сократ

Спочатку треба дещо інше вивчити.

Які тварини роду чоловічого?

Стрепсіад

660 Ну, це я знаю, з глузду ще не з'їхав я.

Баран, козел, собака, бик, фазан іще…

Сократ

От, бач, і помилився. Тож фазаном ти

Самця й самицю зватимеш однаково.

Стрепсіад

Це ж як?

Сократ

А так. Його й її фазаном звуть.

Стрепсіад

Так, свідчусь Посейдоном. Як же звати їх?

Сократ

Самця — фазаном, самочку ж — фазинею.

Стрепсіад

Фазиня? Здорово! Клянусь повітрям я,

Готов тобі я за одну науку цю

Крупи хоч конов ячної насипати.

Сократ

670 Знов помилка. Виходить в тебе конов — він.

А не вона.

Стрепсіад

Та як же це виходить так?

Я ж не казав, що конов — він.

Сократ

А вийшло так,

Як Клеонім.

Стрепсіад

Та як це? Поясни мені.

Сократ

За родом конов рівний Клеонімові.

Стрепсіад

Ну, друже, що той конов Клеонімові?

Він тісто місить в кипариснім кадовбі.

То як же називати?

Сократ

Називати як?

Та кінвою, так як Сострату кличеш ти.

Стрепсіад

Виходить, кінва — це вона.

Сократ

Звичайно, так.

Стрепсіад

680 То кінва й Клеоніма — це однаково.

Сократ

Ні, треба власні імена нам вивчити,

Щоб не мішать жіночих з чоловічими.

Стрепсіад

Та знаю я й жіночі.

Сократ

Ну, скажи, які?

Стрепсіад

Лісілла, Клітагора чи Деметрія.

Сократ

А чоловічі?

Стрепсіад

їх ще більше знаю я, —

Мелесій, Філоксен, Аміній, — безліч їх!

Сократ

Та це ж не чоловічі, — ну й дурний же ти!

Стрепсіад

У вас не чоловічі?

Сократ

Взагалі ніде!

Ну, як же ти покликав би Амінія?

Стрепсіад

690 Як кликав би? Сюди, сюди, Амініє!

Сократ

От бачиш, жінку кличеш ти, Амінію!

Стрепсіад

І правильно, чом не іде до війська він?

Навіщо й вчить того, шо й так відомо всім?

Сократ

Та годі, свідчусь Зевсом! Ляж-но!

Стрепсіад

Нащо це?

Сократ

В самого себе думкою заглиблюйся.

Стрепсіад

Лише не тут, благаю, не на ліжку цім!

Дозволь вже долі, на землі заглибитись.

Сократ

Ні, ні, не можна.

(Йде до думальні).

Стрепсіад

Ох, і нещасливий я!

Яку пеню блощицям я платитиму!

(Лягає на тапчані).

ОДА

Перша половина хору

Думай, міркуй, мислі збирай,

700 Мозком своїм і глуздом

Крути жвавіше!

А в безвихідь зайдеш, у кут глухий,

На іншу думку

Умом перескакуй. Солодкий сон

Геть від очей відганяй!

Стрепсіад

Ой-ой-ой!

Ой-ой-ой!

Провідця хору Хмар

Заслаб ти? Чим хворий?

Стрепсіад

Пропав я, бідолашний! Загризуть мене

710 Корінфяни, що з ліжка повилазили!

Роздирають під ребрами боки мені,

Всю висмоктують душу і кров мою п'ють,

І ядерця немов видирають мої,

І проорюють борозни в темний прохід,

Геть живцем заїдять!

Провідця хору Хмар

Та не скигли занадто вже голосно ти!

Стрепсіад

Що ж робити, скажи?

Був маєток — загув, був рум'янець — загув,

І душа — загула, і взуття — загуло.

720 Й на довершення лиха того і нещасть —

Пропадаю без сну, —

Видно, й сам загуду незабаром.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Сократ

(виходячи з думальні)

Гей, ти, що робиш? Думаєш?

Стрепсіад

Хто, я? Авжеж.

Клянуся Посейдоном!

Сократ

Що ж ти думаєш?

Стрепсіад

Чи з мене що після блощиць зостанеться.

Сократ

А, пропади ти!

Стрепсіад

Й так пропав я, голубе!

Сократ

Ти не маніжся, а щільніше кутайся!

І винайди нам довід заперечливий,

Та ще й облудний.

Стрепсіад

(до себе)

Ой, і як же витягти

730 З-під бараниці думку заперечливу?

Мовчання.

Сократ

Ану, погляньмо спершу, що він робить там?

(Розкриває ковдру над Стрепсіадом).

Гей, ти? Ти спиш?

Стрепсіад

Клянуся Аполлоном, ні!

Сократ

Натрапив?

Стрепсіад

Ні ще, свідок Зевс!

Сократ

Нічого ще?

Стрепсіад

Натрапив ось рукою наконечника.

Сократ

Невже нешвидко мислиш ти й закутаний?

Стрепсіад

Над чим же думать? Ну, скажи, Сократоньку!

Сократ

Що хочеш, перший видумай і сам скажи.

Стрепсіад

Чого я хочу — сто разів ти чув уже:

Боргів нікому не платить хотів би я!

Сократ

740 Закутайся і, на частки малесенькі

Розчленувавши думку, обміркуй цю річ,

Все розбери й розглянь уважно.

Стрепсіад

Бідний я!

Сократ

Не ворушись.

(Продовжуючи).

Якщо в думках заблудишся,

Покинь їх на часину й знов вернись до них,

Надай їм руху й закріпи у висновку.

Стрепсіад

О любий мій Сократоньку!

Сократ

Чого, старий?

Стрепсіад

Знайшов-таки я думку заперечливу.

Сократ

Доводь її.

Стрепсіад

Скажи, а що, як…

Сократ

Далі що?

Стрепсіад

Що, як найнять чаклунку-фессаліянку

750 Та з нею місяць уночі стягнути вниз

І в сундуку його сховати круглому,

Мов дзеркало, та пильно стерегти його?

Сократ

І що ж тобі це допоможе?

Стрепсіад

Як то що?

Не буде більше місяць в небі сходити,

Не буду і відсотків я платить.

Сократ

Чому?

Стрепсіад

Тому, що їх начислюють помісячно.

Сократ

Гаразд. Тепер щось інше загадаю я.

Як з тебе п'ять талантів будуть правити,

Скажи, як позову тога позбувся б ти?

Стрепсіад

760 Як? Як? Не знаю. Треба ще подумати.

Сократ

Весь час у себе не тримай думок своїх.

А відпусти в повітря, мов жука того,

За лапочку прив'язаного ниткою.

Мовчання.

Стрепсіад

Знайшов я спосіб мудрий збутись позову, —

І ти з ним будеш згоден,

Сократ

Що ж ти винайшов?

Стрепсіад

Чи в лікарів тобі траплялось бачити

Прозорчастий, гарненький камінець, що ним

Вогонь вони видобувають?

Сократ

Скло, мабуть?

Стрепсіад

Еге ж. А що, як скло те роздобуду я

780 І, поки писар позова писатиме,

Поодаль стану, прямо проти сонечка,

І позов розтоплю, по воску писаний?

Сократ

Гаразд, клянусь Харитами!

Стрепсіад

От радий я,

Що борг на п'ять талантів перекреслено.

Сократ

Тепер мерщій берись за інше.

Стрепсіад

Що ж воно?

Сократ

Як позов обернуть на супротивника,

Коли, за браком свідків, програєш його?

Стрепсіад

А дуже легко й просто!

Сократ

Ну, скажи!

Стрепсіад

Скажу:

Коли лишиться до моєї справи ще

идин лиш позов, — утечу и повішуся.

Сократ

Ет, мелеш!

Стрепсіад

Свідки боги всі, що так зроблю!

Ніхто ж покійника не позиватиме.

Сократ

Верзеш таке! Йди, більш тебе не вчитиму.

Стрепсіад

Чому? Для всіх богів, Сократе, змилуйся!

Сократ

Усе, що вивчив, зразу ж забуваєш ти.

Скажи от, що спочатку нині вчили ми?

Стрепсіад

Спочатку? Що спочатку вчили? Дай згадать.

Не те, у чім місити тісто? Як воно?

Ну, як же?

Сократ

Чи не-те, щоб до ворон ти йшов,

790 Cтарий забудьку, несусвітний йолопе?

Стрепсіад

Біда, та й годі. Що й робить, не знаю вже.

Пропав я, не навчуся язиком молоть!

Хоч ви порадьте, Хмари, бідолашного!

Провідця хору Хмар

А ось ми, діду, як тебе порадимо:

Якщо ти маєш сина повнолітнього,

Пришли його замісто себе вчитися.

Стрепсіад

Є в мене син — вродливий і хороший він,

А вчитися не хоче. Що я вдію тут?

Провідця хору Хмар

Й ти терпиш?

Стрепсіад

Надто вже міцний, кремезний він,

800 Ще й родом від Кесіри гордовитої.

А все ж піду по нього. Не послухає,

То хоч би й що, його я з дому вижену.

(До Сократа).

Зайди до себе й трохи підожди мене.

(Виходить).

АНТОДА

Друга половина хору

(до Сократа)

Бачиш тепер, скільки добра

Маєш від нас, єдиних

Богинь прихильних!

У всьому, що скажеш, готовий він

Тебе послухать.

Поглянь, цілком очманів старий,

810 Явно схитнувся з розуму.

Отже, тепер швидше тягни з нього усе,

Що впаде до рук. Щастя таке

Скоро минутись може.

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

З дому виходять Стрепсіад і Фідіппід.

Стрепсіад

Клянусь туманом, дома не зостанешся!

Іди, гризи стовпи будов Мегаклових!

Фідіппід

Та що з тобою? От чудний ти, батечку!

Зевс-олімпієць — свідок, збожеволів ти!

Стрепсіад

Дивіться-но! Зевс-олімпієць! Дурощі!

Як вигнався, а й досі в Зевса вірує!

Фідіппід

820 Чого ж смієшся?

Стрепсіад

Та сміюся з тебе я:

Ти ж не дитина, щоб байкам тим вірити.

Ходи-но ближче, більшого дізнаєшся.

Таке скажу, що станеш враз дорослим ти.

Але гляди ж, нікому не кажи про це!

Фідіппід

Гаразд. Ну й що ж то?

Стрепсіад

Зевсом щойно клявся ти?

Фідіппід

Авжеж.

Стрепсіад

От бачиш, як важливо вчитися:

Нема вже, синку, Зевса.

Фідіппід

Ну, а хто ж тепер?

Стрепсіад

Якийсь царює Вихор, — Зевса вигнав він.

Фідіппід

Ну, й що ти мелеш?

Стрепсіад

Правда це, повір мені.

Фідіппід

830 І хто сказав це?

Стрепсіад

Та Сократ із Мелоса

І Херефонт, що скік блохи вимірює.

Фідіппід

І то на стільки з глузду з'їхав ти,

Що віриш їм, скаженим!

Стрепсіад

Більше чемності!

Не мов погано про людей освічених,

Достойних і розумних. Для ощадності

Ніхто із них не бриється, не мажеться,

Не ходить в баню митись. Ти ж майно моє

Так змилюєш, неначе я в труні уже.

Іди-но краще замість мене вчитися!

Фідіппід

840 Чого ж в них можна доброго навчитися?

Стрепсіад

Ото ще! Та всього, що зветься мудрістю!

Збагнеш, який ще неук грубошкірий ти.

Але зажди на мене тут хвилиноньку.

(Йде до Сократового дому).

Фідіппід

(сам)

І що ж робити? Збожеволів батько мій.

Чи встановить опіку над недоумком,

Чи гробарям сказати, що готовий він?

Стрепсіад

(приносить пару фазанів)

Скажи-но, як би птицю ти назвав оцю?

Фідіппід

Фазан.

Стрепсіад

Ну, добре. А оцю ти як назвеш?

Фідіппід

І це фазан.

Стрепсіад

Обидві? Ну й смішний же ти!

850 Надалі не кажи так. Називай його

Тепер фазаном, а її — фазинею.

Фідіппід

Фазинею? То от яких ти мудрощів

Тут у новітніх научився велетнів!

Стрепсіад

Та й іншого багато. Лиш од старості

Відразу й забуваю все, що вивчу я.

Фідіппід

Мабуть, тому-то й плащ ти свій посіяв там?

Стрепсіад

Та не посіяв, а промудрував його.

Фідіппід

А де ж ти, безголовий, черевики дів?

Стрепсіад

Взяв їх Перікл той «на належні витрати».

860 Ходім же швидше. Потім жируватимеш,

А зараз батька слухай. Тож і я тебе,

Лепетуна, послухав шестирічного,

Й за перші гроші, у суді зароблені,

Придбав тобі візочка на Діасіях.

Фідіппід

Гаразд, але щоб потім ти не каявся.

Стрепсіад

Ну, добре, що послухав. Гей, сюди, сюди,

Виходь, Сократе. Сина я привів тобі,

Хоч ледь його умовив.

Сократ

(виходить)

Він дитина ще,

Не звик у нашім кошику гойдатися.

Фідіппід

870 Бодай би сам ти на гіллі гойдався тут!

Стрепсіад

Геть, до ворон!

Так лаяти учителя?

Сократ

Ну, «на гіллі»! А як погано вимовив!

Ще й губи починає він копилити!

Хіба ж йому навчитися оскарження,

Подання, позивання, заперечення?

А втім, Гіпербол за талант всього навчивсь.

Стрепсіад

Пусте, навчиться! Тямовитий зроду він.

Сказати правду, ще хлоп'ям малесеньким

880 Ліпив хатки він, човники видовбував,

Вмів із цурпалок змайструвати возика,

Жабок з лушпинок яблучних. Ти ж думав як?

Отож нехай навчається обох наук, — і кращої, і отієї гіршої,

Що кращу може подолати кривдою.

А ні, то хоч одної — неправдивої.

Сократ

Хай Правий і Неправий тут навчать його,

А я піду.

Стрепсіад

То пам'ятай, повинен він

Уміти всяку правду заперечити.

Хор співає і танцює.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

Правий — в простій одежі,

Неправий — в модному платті філософа.

Правий

А виходь-но сюди, покажись глядачам,

890 Хай побачать, який ти зухвалий крутій.

Неправий

Я — до послуг твоїх. На очах у людей

Я тим легше тебе знищу словом своїм.

Правий

Знищиш — ти? А ти хто ж?

Неправий

Я — наука.

Правий

Крива.

Неправий

А здолаю тебе, хоч і Правим зовеш

Ти себе.

Правий

Але як? Мудруванням яким?

Неправий

Та новітніх думок я багато знайду.

Правий

Бур'янами вони розцвітають тепер

У безглуздих людей.

Неправий

Ні, в розумних людей.

Правий

Без жалю тебе знищу я.

Неправий

Як же, скажи?

Правий

900 Cловом правди.

Неправий

А я з заперечень почну,

І спростую усе, й доведу, що ніде

Тої правди нема.

Правий

Правди, кажеш, нема?

Неправий

Ну, скажи, де ж вона?

Правий

У безсмертних богів.

Неправий

Де ж та правда в богів? Не загинув же Зевс,

Хоч і рідного батька свого закував

У кайдани?

Правий

Ого! Бач, до чого дійшло, —

Аж недобре мені! Дайте цебрик мерщій!

Неправий

Ах, ти, дурню старий! Вижив з розуму ти!

Правий

Безсоромний розпутник, нахаба гидкий!

Неправий

910 Ці слова — мов троянди мені.

Правий

Скоморох!

Неправий

Мов вінок із лілей!

Правий

Батьковбивця бридкий!

Неправий

Сам не знаючи, ллєш мені дощ золотий!

Правий

Та раніш тобі пельку свинцем залили б!

Неправий

А тепер це найкраща оздоба мені!

Правий

Ну, й зухвалий же ти!

Неправий

А ти — дрантя старе!

Правий

Через тебе уже

Навіть хлопчики вчитись не хочуть тепер.

Та збагнуть всі афіняни скоро, чого

Ти навчаєш отих безголових людей.

Неправий

920 Ти жахливо брудний!

Правий

Ну, а ти — чепурний.

А недавно ти старцем блукав по світах

І місійцем Телефом себе називав

І з торбини глодав

Панделетових мудрощів крихти.

Неправий

Жаль тих мудрощів…

Правий

Жаль божевілля твого!

Неправий

…Про які ти згадав.

Правий

Жаль і міста того,

Що годує тебе —

Безневинної молоді згубу й ганьбу.

Неправий

(показуючи на Фідіппіда)

Чи тобі ж її вчити, шкарбане старий?

Правий

930 Так, нехай хоч його урятую, щоб він

Вмів не тільки вправлятись в пустих балачках.

Неправий

(до Фідіппіда)

Йди до мене, хлопчино, хай сказиться він!

Правий

Ой заплачеш, хай пальцем торкнешся його.

Провідця хору Хмар

Годі лаятись вам і сваритися тут!

(До Правого).

Покажи нам, якої науки учив

Ти старі покоління.

(До Неправого).

А ти познайом

З вихованням новим, щоб, послухавши вас,

Сам би вчителя вибрав хлопчина собі.

Правий

Я хоч зараз готов.

Неправий

Я так само готов.

Провідця хору Хмар

940 Ну, то хто ж говоритиме

Першим із вас?

Неправий

(показуючи на Правого)

Уступаю йому.

Я ж пізніше на мову його відповім

І, мов стрілами, градом нових міркувань

І дотепних словечок засиплю його.

А коли, наостанку, і писне він щось,

То я прямо в обличчя і в очі йому

Стільки доводів роєм осиним сипну,

Що під ними він тут же й загине.

АГОН ПЕРШИЙ

ОДА

Перша половина хору

950 Треба тепер кожному з вас

Влучним, дотепним словом,

Блиском ідей, грою думок

Нам довести виразно,

Хто з-поміж вас кращий митець

Славного красномовства.

Мудрості всій нині настав

Час небезпек, випробувань, —

Друзі мої за неї тут

Розпочали змагання.

ЕПІРРЕМА

Провідця хору

(до Правого)

960 Ти, що нрави старих поколінь уквітчав похвали гомінкої вінками,

Нині голос гучний піднеси й розкажи про звичаї, що їх уподобав.

Правий

Отже, я розкажу вам про те, як колись виховання юнацтва велося,

Коли я, справедливості друг, процвітав і чеснота була у пошані.

Перш за все нам на вулиці крику хлоп'ят не доводилось чути ніколи.

Звідусіль-бо гуртками пристойно вони прямували у дім кіфариста,

Повсякчас у легенькій одежі своїй, хоч би й сніг на них сипав крупою,

А сідаючи, навхрест не клали колін, і навчав їх музика співати

«О Палладо, ти грізно руйнуєш міста» або «Луни далекосяжні»,

І заводили повагом всі в однолад, за прабатьківським звичаєм давнім.

970 А почав би хто пустощі, жарти які, або витівок тих витинати,

Що силкуються їх, на Фрініда зразок, витворяти тепер сміховинно,

То відразу б дістав прочуханки отой, хто насмілився Муз ображати.

А в палестрі сідаючи, хлопцям усім простягати належало ноги.

Щоб сторонньому оку не можна було запримітити щось непристойне,

А вставали, то й слід після себе в піску мусив кожен тоді зарівняти,

Щоб закоханим обрису юних принад не лишати на сласну спокусу.

Жоден хлопчик оливою тіла тоді не мастив собі нижче од пупа,

Й кучерявився юний між стегон пушок, так, неначе на свіжім гранаті,

Сам не біг до коханця наввипередь він, не заводив солодкої мови,

980 Не поводив очима у томній жазі, сам себе пропонуючи звабно.

За вечерею дітям не вільно було вибирать собі редьку найкрашу.

Чи від старших раніше укріп запашний та селеру зі столу хапати,

Наїдатися риби, дроздом ласувать або ногу на ногу закласти.

Неправий

О, яка це старизна! Діполій часи і цикад золотих у волоссі,

Дні Кікідових од і Буфоній гучних!

Правий

Так, старі це часи і звичаї,

Та бійців марафонських зростило на них старовинне моє виховання.

А тепер у м'які загортатись плащі юнаків ти ізмалку навчаєш.

Я готов удавитись, коли подивлюсь, як у танці на Панафінеях

Прикривають щитом вони стегна свої, не соромлячись Трітогенеї.

990 Отже, сміло, юначе, до мене іди, обери собі правди науку.

Ти навчишся майдани гучні зневажать, уникати залюднених лазень,

Гидувати огидними вчинками, глум випікати палаючим гнівом,

Перед старшими ввічливо з місця вставать, коли входять вони до кімнати;

Не робить неприємностей рідним батькам, взагалі не чинити лихого,

Щоб твоя соромливість окрасу тобі, а для інших зразок становила;

Не вриватись в домівки пустих танцівниць ні на вроду їх рот роззявляти,

Щоб за яблуко ласки продажної їх не позбутися доброї слави,

Не перечити батьку ні в чім, не взивать за старого Япета старішим,

Не платити невдячністю злою йому за турботи його довголітні.

Неправий

1000 Як послухаєш, хлопче, поради його, То клянусь Діонісом, ти станеш

На синків Гіппократових схожий, синком ти матусиним зватися будеш.

Правий

І, здоровий, квітучий, міцний, ти свій час у гімнасіях будеш проводить,

А не в дотепах пишних, як люблять тепер, на міському вправлятись майдані,

Чи у позвах крутійських, нікчемних, дрібних по судах цілоденно тягатись.

Ти в гаях Академії, в тиші олив плодовитих гулятимеш скромно

Із розумним ровесником, в світлих вінках з очеретяних білих листочків.

Аромати дзвіночків вчуватимеш там і тополі сріблястої шелест,

На дозвіллі радіючи в час весняний, коли ясен з платаном шепоче.

1010 Як моїх ти послухаєш добрих порад

І всією душею пристанеш на них, будеш завжди міцний,

Будуть груди могутні, обличчя ясне,

Плечі сильні, кремезні, короткий язик,

Зад великий, гладкий і малий передок,

А волієш на звичай новий перейти —

Буде завжди у тебе обличчя бліде,

Плечі немічні, згорблені, груди вузькі,

Довжелезний язик, зад маленький, худий,

Передок завеликий і слів — без кінця, і привчиш ти себе

1020 Все погане, ганебне вважать за добро,

А добро — за ніщо.

На додаток до всього погрязнеш увесь

В Антімахове блудне паскудство.

АНТОДА

Друга половина хору

О, золотих мудрості веж

Ти охоронче славний!

Мова твоя запашно так

Скромності квітом сяє!

Добре жилось людям колись

В давні часи щасливі!

(До Неправого).

1030 Отже, тепер треба й тобі,

Слів красномовних майстре,

Словом новим вразити нас, —

В тебе суперник сильний!

АНТЕПІРРЕМА

Провідця хору Хмар

Всю зброю доводів у хід повинен ти пустити,

Щоб переспорити його й не викликати сміху.

Неправий

Давно палаю серцем я, горю від нетерпіння

Всі доводи противника нещадно розтрощити.

Мене Неправим через те й прозвали між учених,

Що зважився найперший я у позовах судових

1040 Змагатися з законами й доводити противне.

Проте чи не дорожче нам від тисячі статерів —

Хоч і кривим іти шляхом, а все ж перемагати?

(До Фідіппіда).

Поглянь, як осоромлю я це хибне виховання.

Не дозволяє він тобі у теплій ванні митись.

(До Правого).

Скажи, за віщо ганиш ти купання в теплих банях?

Правий

Бо то найгірше зло — вони розслаблюють людину.

Неправий

Стривай! Тепер попався ти і не втечеш од мене,

Скажи, хто з Зевсових дітей найдужчий, найсміліший,

Хто з них, на погляд твій,

трудом найбільшим потрудився?

Правий

1050 Cлавнішого нікого я не знаю від Геракла.

Неправий

А де ж холодні бачив ти «Гераклові» купелі?

І хто мужніший був, як він?

Правий

Такі ось викрутаси

Із молоді балакунів і роблять цілоденних,

Що бані переповнюють, в палестрі ж їх не видно.

Неправий

Промови на майданах ти ганьбиш, а я їх славлю.

Коли б це щось лихе було, Гомер не змалював би

Промовцем Нестора і з ним всіх однодумців мудрих.

Тепер про красномовство. Ти вправлятися у ньому

Забороняєш юнакам, я ж, навпаки, їм раджу.

1060 ти скромності навчаєш їх. Дві помилки страшенні!

Скажи, чи бачив ти коли, щоб сильним хто чи славним

Став через скромність?

Доведи, застав мене мовчати.

Правий

Не раз я бачив.

От Пелей меча дістав за скромність

Неправий

Меча? Ну й нагорода ж це чудова бідоласі!

А от Гіпербол з ліхтарів, шахраювавши вміло,

Не меч — талантів сотню мав,

от Зевсом присягаюсь!

Правий

Здобув ще скромністю Пелей Фетіду за дружину…

Неправий

Що кинула його й втекла.

Не був він сластолюбний,

Не ласий з нею в ліжку він всі ночі ночувати.

1070 д жіНці хтивій — любо це. А ти — стара

кандиба!

(До Фідіппіда).

Бач, хлопче мій, куди веде повстримлива звичайність,

Скількох вона тебе утіх і радощів позбавить —

Ігр, хлопчиків, жінок, вина, веселощів, бенкетів.

А без усіх принад оцих навіщо й жить на світі?

Та хай вже! Перейдім тепер до нахилів природних.

От закохавсь ти, впав у гріх, звів жінку і попався.

Пропав! Бо ти неговіркий. А підеш ти зі мною —

Віддайсь природі, смійсь, танцюй, злим не вважай нічого.

Як упіймають на блуді, умій одговоритись,

1080 Що ти не винен тут нічим. Пошлися і на Зевса,

Адже коханню і жінкам не раз він піддавався.

То як же, смертному, тобі від бога дужчим бути?

Правий

А вставлять редьку в зад йому і вискубають шерстку,

То як він доведе тоді, що він не товстозадий!

Неправий

А хоч би й товстозадий, чим погано це?

Правий

Чого ж бо ще зазнати можна гіршого?

Неправий

Що скажеш, як на цьому розіб'ю тебе?

Правий

Та змовкну, шо ж інакше?

Неправий

От скажи мені,

Судовики у нас з яких?

Правий

1090 Із товстозадих.

Неправий

То ж бо й є.

Поети-трагіки з яких?

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Правильно.

Ну, а промовці із яких?

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Отже, сам

Збагнув ти, що дурниць наплів?

Тепер на глядачів поглянь, —

Яких тут більш?

Правий

Та от дивлюсь.

Неправий

Що ж бачиш ти?

Правий

Клянусь богами, більшість тут

Із товстозадих. І того

1100 Принаймні знаю, і цього,

І кучерявого того.

Неправий

Що ж скажеш ти?

Правий

Блудяги, подолали ви!

В ім'я богів, візьміть у мене плащ оцей, —

До вас перебігаю.

(Кидає свій плащ і втікає).

Неправий

Ну, як, додому сина взяти хочеш ти

Чи хай у мене вчиться красномовності?

Стрепсіад

Учи, тримай у шорах, пам'ятай лише,

Гостри обидві хлопчакові щелепи,

Щоб гриз маленькі однією позови,

1110 А другою й великі перегризти вмів.

Неправий

Та не турбуйся, вченим він повернеться.

Фідіппід

(до себе)

Ой ні, змарнію, стану жовтий, зморений.

Неправий веде хлопця в думальню.

Провідця хору Хмар

Ідіть собі!

(Вслід Стрепсіадові, що йде до свого дому).

А ти про це ще, мабуть, пошкодуєш!

(До глядачів).

Хочу, судді, вам сказати, скільки вигід буде вам,

Як прихильно, по заслузі, наш оціните ви хор.

Перше — як поля орати вам весною прийде час,

Вам ми першим дощ проллємо, а сусідам вже пізніш.

Будем вам охороняти ваші ниви й виноград,

1120 Щоб ні спека їх не била, ані злива дощова.

А не буде хто із смертних шанувати нас, богинь,

Хай він знає, не минеться без покари це йому:

Ні вина, ані пшениці не здобуде з поля він;

Щойно лози виноградні чи оливи зацвітуть —

Все загине: мов із пращі, зразу винищимо все.

Запримітим — цеглу сушить, — заллємо її дощем,

На покрівлі черепицю градом круглим поб'ємо.

Схоче справити весілля, — сам, хто з друзів чи з рідні, —

Цілу ніч ми лити будем, так що зводить краще він

1130 Без дощу в Єгипті скніти, ніж неправдою судить.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Стрепсіад

(виходить з дому з мішком за плечима, лічить на пальцях)

Ще п'ятий і четвертий, потім третій день,

Та другий, і, нарешті, той, що я його

Найбільш боюсь, лякаюсь і ненавиджу, —

Старий і молодий то день. Усі, кому

Я винен, в день той в пританею позови

На мене подадуть, щоб погубить мене,

А я у них проситиму полегкості:

«Не стягуй нині боргу з мене, голубе»,

З тим «зачекай», а те «даруй». — «Нічого так

1140 Ми, — скажуть, — не одержимо», і вилають

Дурисвітом, та ще й судом страхатимуть.

Ну, що ж, судіться, а мені то байдуже,

Аби лиш Фідіппід мій промовляти вмів.

Постукаю до думальні й дізнаюся.

(Стукає).

Гей, гей! Агов!

Сократ

(виходить з дверей)

Вітання Стрепсіадові!

Стрепсіад

Й тобі вітання! Спершу ось візьми оце, —

(Дає йому мішок).

Повинні ж ми учителю віддячити.

Скажи, чи тої мови сина ти навчив,

Яку мені недавно сам пояснював?

Сократ

1150 Навчив.

Стрепсіад

Гаразд! О всецарице хитрощів!

Сократ

Віднині позов хоч який ти виграєш.

Стрепсіад

Якщо й при свідках брав я гроші в позику?

Сократ

Тим краще! Хай тих свідків будуть тисячі!

Стрепсіад

(співає, пританцьовуючи)

У крик тоді я голосно кричатиму!

О-го! Бодай би, лихварі, подохли ви,

І з позиками вашими, й відсотками!

Тепер мені нічого ви не зробите.

Такий-бо у домі моїм

Дивний син росте, — язиком

1160 Виблискує він двогострим.

Мій щит, сім'ї рятунок, ворогів чума,

Він визволитель батька з незліченних бід.

(До Сократа).

Іди-но швидше і сюди поклич його.

Сократ заходить до свого дому.

Дитино, сину!

Виходь із дому,

Послухай батька!

Сократ

(виходить разом з Фідіппідом)

Ось і парубок цей.

Стрепсіад

Любий мій! Любий мій!

Сократ

Забирай додому сина.

(Вертається до свого дому).

Стрепсіад

1170 О-го, дитя! Оце-то так!

По-перше, рад твоє я личко бачити.

Тепер крутійством, вмінням сперечатися

І звичним цим, улюбленим «що кажеш ти?»

Воно розквітло. Скривдивши, образивши,

Ти скривдженого вміло удаватимеш.

Та й вигляд маєш справжнього ти аттика!

Ну, то рятуй же, як раніш губив мене.

Фідіппід

Та що ж тебе страшить?

Стрепсіад

Старий і новий день.

Фідіппід

А що ж це за «старий і новий день»?

Стрепсіад

Це день,

1180 Коли мене потягнуть до пританії.

Фідіппід

Пропаще їхнє діло! Чи можливо ж це,

Щоб з однієї днини дві зробилося!

Стрепсіад

Це неможливо?

Фідіппід

Аж ніяк. Адже старій

Не можна разом бути й молодицею.

Стрепсіад

Та це ж закон.

Фідіппід

Я думаю, закону суть

Не зрозуміли.

Стрепсіад

Як же розуміть його?

Фідіппід

Старий Солон — народолюбець справжній був.

Стрепсіад

Але «старий і новий день» до чого тут?

Фідіппід

Два дні для скарг судових і для позовів

нот Установив він — день старий і новий день,

Щоб починать їх розгляд з новомісяччя.

Стрепсіад

Ну, а старий навіщо ж день?

Фідіппід

На те, чудний,

Щоб винуватець мирно із позивачем

Напередодні міг договоритися,

А ні — то в новомісяччя на суд прийти.

Стрепсіад

Чому ж тоді притани й в новомісяччя

Стягають мито, і в «старий та новий день»?

Фідіппід

Вони це діють, наче жрець-випробувач:

Щоб митні швидше проковтнути грошики,

1200 Вони їх ще напередодні пробують.

Стрепсіад

Гаразд.

(До глядачів).

Чого ж ви, дурні, тут розсілися?

Для мудріїв пожива, купа каменю,

Число порожнє, стадо, битий посуд ви!

На честь собі і синові на радощах

Я заспіваю пісні величальної:

«Ти щасливий, Стрепсіад!

Сам удався мудрий ти

Й сина молодця зростив!»

Це потвердять друзі всі

1210 І сусіди, —

Завидно їм, що словом ти в судах перемагаєш.

Ходім додому, — от тепер тебе я почастую!

Входять у дім Стрепсіада.

ЕПІСОДІЙ ШОСТИЙ

Входить Пасій і веде за собою свідка.

Пасій

Невже я мав би ще й борги прощать йому?

Ніколи!

Краще вже було без сорому

Нагнать його, ніж починати позов цей.

А я тепер, щоб власні гроші вирвати,

Тебе тягну за свідка, й лютим ворогом

Напевне стану землякові доброму.

1220 Та поки жив, не поганьблю вітчизни я.

(Гукає).

Гей, кличу Стрепсіада в суд!

Стрепсіад

(виходить напідпитку)

Ти хто такий?

Пасій

«На день старий і молодий».

Стрепсіад

(до свідка)

За свідка будь:

Два дні назвав він. У якій же справі суд?

Пасій

Дванадцять мін ти в мене взяв, щоб сірого

Коня купити.

Стрепсіад

Чуєте? Коня купить!

Та знають всі, що коней я ненавиджу.

Пасій

Клянусь, ти Зевсом присягавсь віддати борг.

Стрепсіад

Клянуся Зевсом, ще мій Фідіппід тоді

Не знав науки неспростовних доводів.

Пасій

1230 Отже, тепер і боргу ти зрікаєшся?

Стрепсіад

А то яку ж би користь мав з науки я?

Пасій

Й ім'ям богів готовий ти поклястися?

Стрепсіад

Яких богів?

Пасій

Гермеса, Зевса…

Стрепсіад

Свідок Зевс,

Готовий, ще й в додачу три оболи дам!

Пасій

Бодай би ти загинув, безсоромнику!

Стрепсіад

Натерти б сіллю, вийде з тебе добрий міх!

Пасій

Ти ще й глузуєш?

Стрепсіад

Відер так на шість, мабуть.

Пасій

Клянуся Зевсом і всіма богами я,

Це так тобі не пройде!

Стрепсіад

Ну, й дивуєш ти!

1240 Богами й Зевсом клястись — сміх для вченого!

Пасій

За все це згодом ще даси ти відповідь.

А зараз не затримуй і кажи мені:

Чи вернеш гроші?

Стрепсіад

Постривай хвилиночку.

Тобі ґрунтовну зараз дам я відповідь.

(Заходить до свого дому).

Пасій

(до свідка)

Як ти вважаєш — що він зробить? Верне борг?

Стрепсіад

(повернувшись із кінвою)

Де той, що гроші з мене править? Ну, скажи,

Це що таке?

Пасій

Що ж може бути? Конов це.

Стрепсіад

І ти ще гроші хочеш з мене правити?

1250 Та навіть і обола я не дам тому,

Хто цю ось кінву називає коновом.

Пасій

Не віддаси?

Стрепсіад

Та, видно, й не подумаю.

А чи не потрудився б ти забратися

Геть від дверей?

Пасій

Та я піду, а тільки знай:

Не житиму, як в суд не притягну тебе.

(Виходить разом із свідком).

Стрепсіад

(йому навздогін)

То більше, ніж дванадцять мін, утратиш ти!

Але тобі лихого не бажаю я,

Хоч і назвав ти здуру кінву коновом.

ЕПІСОДІЙ СЬОМИЙ

Аміній

(входить)

Ой-ой! Ой-ой!

Стрепсіад

Ого!

1260 Хто там так гірко плаче? Не голосить то

Якийсь божок плаксивий з драм Каркінових?

Аміній

Хто я такий — дізнатись ви бажаєте?

Нещасна я людина!

Стрепсіад

Ну, то йди собі.

Аміній

О божество жорстоке! Доле зла, що мій

Розбила повіз! О Палладо-згубнице!

Стрепсіад

«Що ж злого заподіяв Тлеполем тобі?»

Аміній

Ти не глузуй, мій друже! Краще синові

Скажи, щоб швидше гроші повернув мені,

Бо в мене вже до скрути докотилося.

Стрепсіад

1270 Які ж то гроші?

Аміній

В мене ним позичені.

Стрепсіад

Погані в тебе справи, як погляну я.

Аміній

Божуся, — коней гнав я й випав з повозу.

Стрепсіад

А сам таке ти мелеш, мов з осла упав.

Аміній

Це ж як — мелю? Вернути гроші хочу я.

Стрепсіад

Ні, видно, ти не при своєму розумі.

Аміній

Як так?

Стрепсіад

Здається, в тебе чи не мозку струс.

Аміній

Клянусь Гермесом, потягну я в суд тебе,

Якщо не вернеш грошей.

Стрепсіад

От скажи мені,

Як ти вважаєш: чи на кожну зливу Зевс

1280 Нову збирає воду, чи ту саму знов

З землі здіймає вгору сила сонячна?

Аміній

Не знаю я, та й ні до чого це мені.

Стрепсіад

Хіба ж ти правосильний гроші правити,

Як на небесних явищах не знаєшся?

Аміній

Якщо тобі сутужно, то віддай мені

Хоч лихву.

Стрепсіад

Лихву? Що воно за звір такий?

Аміній

А це — коли із кожним днем і місяцем

Поволі більше й більше виростає борг

З упливом часу.

Стрепсіад

Це ти мовив правильно.

1290 Ну, а скажи, про море як ти думаєш,

Стає воно повнішим?

Аміній

Свідчусь Зевсом, ні!

Йому не поповнішать.

Стрепсіад

Бідолашний ти!

Якщо без краю хвилі рік приймаючи,

Все ж море не повнішає, то як же ти

Свої зростити гроші сподіваєшся?

Чи не забрався б від мого ти дому геть?

(До слуги).

Подай стрекало!

Аміній

(до глядачів)

Будьте всі ви свідками.

Стрепсіад

Рушай, чого спинився? Но, буланчику!

Аміній

Чи не зухвала ж це наруга?

Стрепсіад

Зрушиш ти?

ізоо д то штрикну під хвіст, як орчикового!

Таки тікаєш? І не ждеш, щоб я тебе

Двигнув з твоїми кіньми і колесами!

Аміній тікає, Стрепсіад вертається до свого дому.

ОДА

Перша половина хору

Оце воно — в злих звичаях залюблення!

Зарозумілий дід

Всі гроші заборговані

Загарбати збирається!

Не далі ж, як сьогодні з ним

Зла пригода скоїться,

Й доведеться мудрієві нашому

1310 Усю плутню, всі каверзи

Спокутувати тяжко.

АНТОДА

Друга половина хору

Здається нам, дідок оцей

знайшов-таки

Те, що давно шукав:

Вже й проти правди син його

Уміє сперечатися

І мовою брехливою

Побивати кожного,

Хоч би й тричі сам неправий був,

Та скоро, скоро схоче дід,

1320 Щоб онімів синочок.

ЕПІСОДІЙ ВОСЬМИЙ

Стрепсіад

(вибігає з дому, за ним біжить Фідіппід)

Ой-ой! Ой-ой!

Сусіди, друзі, приятелі, родичі!

Рятуйте, хто як може! Тяжко б'ють мене!

Голівонько нещасна! Бідні щелепи!

Ти батька б'єш, мерзотнику?

Фідіппід

Так, батька б'ю.

Стрепсіад

(до глядачів)

Ви чули, признається сам, що б'є!

Фідіппід

Атож.

Стрепсіад

Мерзотник, харцизяка, батьковбивця ти!

Фідіппід

Полай, полай ще трохи! Невдогад тобі,

Яка для мене втіха — лайку слухати!

Стрепсіад

1330 Ах, товстозадий!

Фідіппід

Осипай трояндами!

Стрепсіад

Ти батька б'єш?

Фідіппід

Ще й доведу, клянусь тобі,

Що б'ю по праву.

Стрепсіад

Он як, мерзосвітнику!

Та хто ж дав право бити батька рідного?

Фідіппід

Ось доведу — й переконаю враз тебе.

Стрепсіад

Ти доведеш?

Фідіппід

О, дуже просто й легко це.

Котрою скажеш сперечатись мовою?

Стрепсіад

Котрою ж це?

Фідіппід

Кривою чи правдивою?

Стрепсіад

Зевс бачить, дурню, не на те я вчив тебе

В судах змагатись, щоб тепер ти каверзно

1340 Мені доводив, ніби справедливо це

Й похвально — сину бити батька рідного.

Фідіппід

Усе це так я маю довести тобі,

Щоб ти не міг, почувши, й суперечити.

Стрепсіад

Що ж, слів твоїх готовий я послухати.

АГОН ДРУГИЙ

ОДА

Перша половина хору

Подумай, старче, як цього противника

Тобі подолати.

В собі не мавши певності, не був би він

Такий безсоромний.

У нього, видно, є підстави, — надто в нім

1350 Буяє зухвалість.

ЕПІРРЕМА

Провідця хору Хмар

Та ви громаді розкажіть, чому і як між вами

Розпочалася сварка ця, — зробіть це неодмінно.

Стрепсіад

Як і чому розпочали ми лаятися вперше,

Я вам скажу. Після обіду, — певно, й вам відомо,

Взять ліру я його прошу і трохи поспівати

Із Сімонідових пісень, — як «барана» обстригли.

А він відмовив, що дурний це звичай — за чарками

Співать під ліру, мов жінки, що ячні крупи мелють.

Фідіппід

Хіба ж не мусив я тебе побить, ще й потоптати?

1360 Cпівати загадав мені й частуєш, мов цикаду!

Стрепсіад

Отак же само, як тепер, і дома говорив він.

Ще й Симоніда узивав поетом препоганим.

Хоч через силу, а себе я стримував спочатку,

А далі попросив його узяти віття мирта

Й Есхіла почитать мені. А він говорить прямо:

«Так, я Есхіла визнаю серед поетів першим —

В балаканині гомінкій, в нескладнім велемовстві».

Як ви вважаєте, чи міг я серцем не скипіти?

Проте, свій прикусивши гнів, сказав я: «То принаймні

1370 Щось із новіших прочитай розумне і дотепне».

Із Евріпіда він почав про те, — й сказати сором! —

Як одноматерню сестру звів брат її безчесний.

Ну, тут уже не стерпів я і з лайкою й ганьбою

Дав добру нагінку йому. А потім, як звичайно,

За словом слово, та й пішло! Як схопиться він раптом

Та й ну душить, товкти мене, гатити й лупцювати!

Фідіппід

Хіба ж не варто, адже ти не хвалиш Евріпіда

Премудрого?

Стрепсіад

Премудрого? О, я тобі сказав би!

Але ти знов поб'єш мене.

Фідіппід

Поб'ю, Зевс бачить, і за діло!

Стрепсіад

1380 За діло? Де ж бо сором твій! Тебе ростив

я змалку,

В дитячім лепеті твої я вгадував бажання!

Ти тільки вимовиш: «Пи-и», даю тобі я пити,

Попросиш «папи» — я в ту ж мить ліплю м'якушку

хліба;

Не встигнеш мовити «е-е», несу тебе за двері

І там потримаю… А ти почав мене душити,

І хоч кричав, і ойкав я,

Й просивсь надвір, проте мене,

Негіднику не виніс ти,

А все душив, і мусив я

1390 під себе наробити.

АНТОДА

Друга половина хору

Мабуть, серця аж тріпотять у молоді —

Всі ждуть його мови.

Якщо він зможе балакнею виправдать

Свої неподобства,

Ми навіть горошинки не дамо тоді

За шкуру старіших.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця хору

Тож постарайся, знань нових вигаднику й ковалю,

Так промовляти, щоб здалось, що правду ти говориш.

Фідіппід

Як любо знатись на нових науках напутенних

1400 І застарілі звичаї свідомо зневажати!

Не міг докупи й трьох я слів без помилки зліпити.

А з того часу, як мене віднадив він од цього,

В турботи, мислі і слова я витончені вдався

І можу довести, що сам карати батька властен.

Стрепсіад

Ні, бався кіньми, свідок Зевс! Вже краще годувати

Для тебе коней четверо, ніж гинути з побоїв.

Фідіппід

Вернусь до думки, на якій в розмову ти втрутився,

Тебе спитаю спершу я:

Ти бив мене малого?

Стрепсіад

Я? Для твого ж добра я дбав про тебе.

Фідіппід

А скажи-бо,

Чом з добрим наміром і я тебе не можу бити,

Якщо однаково — побить чи кращого бажати?

Чом спину під удари ти підставити не згоден,

А я повинен? Адже я теж вільним народився.

Хай діти плачуть, думав ти, а батькові — не личить?

Це, скажеш, давнім для дітей встановлено звичаєм.

Тобі на це я відповім: старі — подвійно діти,

Суворіше, ніж молодих, старих карати треба,

Бо помилятись — це для них річ зовсім непростима.

Стрепсіад

1420 Немає ж звичаю ніде батькам таке терпіти.

Фідіппід

А хто ці звичаї завів, не був така ж людина,

Як ти і я, й не умовляв так само предків словом?

Чому ж і я новий закон не можу запровадить,

Щоб за побій могли й сини батьків відлупцювати.

А про синці, що мали ми до видання закону,

Забудьмо й попустімо їм безкарними лишитись.

На півнів подивіться ви й на будь-яку тварину —

Як дістається в них батькам! А чим вони різняться

Від нас? Лиш тим, що в них нема написаних законів.

Стрепсіад

1430 Якщо від півнів приклад ти у всьому хочеш брати,

Чом не їси ти кізяків, на сідало не лазиш?

Фідіппід

Та це ж бо зовсім не одно, — так і Сократ вам скаже.

Стрепсіад

Ну, то не бий мене, а ні, сам потім пожалкуєш.

Фідіппід

Чому?

Стрепсіад

Як я тепер тебе, так і свого ти сина,

Коли він родиться, карай.

Фідіппід

Якщо ж його не буде?

То я наплакався дарма, а ти й помреш зі сміхом?

Стрепсіад

(до глядачів)

Здається, приятелі, це він до ладу говорить,

Готовий перед молоддю я в цьому поступитись —

Як не по правді робимо, то варто й нас побити.

Фідіппід

1440 ще и інший довід ти розглянь.

Стрепсіад

Ну, зовсім я загинув!

Фідіппід

Та ти й на те, чого зазнав, досадувать не будеш.

Стрепсіад

Невже? То поясни ж мені, чим ти мене потішиш.

Фідіппід

Поб'ю я й матір, як тебе.

Стрепсіад

Що кажеш ти? Що кажеш!

Та ще страшніший злочин то!

Фідіппід

А як переконаю

Потоком неправдивих слів,

Що бити слід і матерів?

Стрепсіад

Коли і це здолаєш ти,

Тоді лишається одно —

В провалля з кручі вас зіпхнуть

1450 3 Сократом разом

І з словом неправдивим!

Стрепсіад

(до хору Хмар)

Це через вас я, Хмари, стільки витерпів,

Із усіма вам справами довірившись.

Провідця хору Хмар

Ні, сам свого нещастя ти причиною, —

Свої-бо справи повернув на хибну путь.

Стрепсіад

Чому ж цього раніше не сказали ви,

Ще й підбивали селюка старенького?

Провідця хору Хмар

А це ми завжди учиняєм кожному,

У кого нахил до лихого бачимо.

1460 В вир злигоднів такого ми вкидаємо,

Щоб він богів боятись призвичаївся.

Стрепсіад

Ох, і жорстоко, Хмари, це, та правильно!

Позичених я грошей не повинен був

Привласнювать.

(До сина).

Ходімо ж зараз, любий мій,

Поб'єм Сократа з Херефонтом капосним!

Тебе й мене в облуду завели вони.

Фідіппід

Та як я можу вчителів зневажити!

Стрепсіад

Йди, йди! Шануй лиш Зевса наших прадідів!

Фідіппід

Чи не старий ти бевзень!

Зевса прадідів!

1470 Хіба ж він є?

Стрепсіад

А є!

Фідіппід

Та ні, давно уже

Царює Вихор, що з небес прогнав його.

Стрепсіад

Та не прогнав, дарма що й сам я думав так,

Повіривши у Вихра. Ну й безтямний я!

За бога я нікчемну визнав вигадку!

Фідіппід

Ну й божеволій, і базікай сам собі.

(Виходить).

Стрепсіад

Яке безглуздя! Зовсім вижив з розуму!

Не визнавав богів через Сократа я!

(Звертаючись до статуї Гермеса на орхестрі).

Гермесе, любий, зглянься-бо, не гнівайся,

Не допусти загинути, прости мені, —

1480 3 балаканини тої збожеволів я!

Порадь мені — чи скаргу написать на них

Письмову, чи до інших вдатись заходів?

(Прислухається).

Доладно радиш — не заводить позову,

А якнайшвидше хату тим базікалам

Спалити.

(До свого слуги).

Гей, сюди, сюди, мій Ксантію!

Тягни драбину, запасись сокирою,

І як свого ще любиш ти господаря,

Вилазь наверх, розкидай дах на думальні, —

Нехай він їм на голови завалиться.

1490 Мені ж подайте смолоскип палаючий!

Примушу їх сьогодні ж розплатитися

За все, зіб'ю я гонор із хвальків отих.

(Вилазить на дах із смолоскипом).

Учень

(з вікна)

Ой-ой! Ой-ой!

Стрепсіад

Палай, мій смолоскипе, буйним полум'ям!

Учень

Що робиш, чоловіче?

Стрепсіад

Що роблю? Не інше що,

Глибокодумно розмовляю з кроквами.

Другий учень

(з вікна)

Ой лихо! Хто будинок наш підпалює?

Стрепсіад

Той, в кого плащ останній потягнули ви.

Третій учень

Погубиш нас, погубиш!

Стрепсіад

Це й мета моя.

1500 Коли б надій сокира лиш не зрадила

І сам не впав я й в'язів не скрутив собі.

Сократ

(з вікна)

Гей, справді, що ти робиш на покрівлі там?

Стрепсіад

В повітря лину і про сонце думаю.

Сократ

Ой, бідний я, нещасний, — задихаюся!

Херефонт

(вибігаючи)

Я ж, бідолашний, зовсім вже підсмажився!

Стрепсіад

А ви богів навіщо зневажаєте?

Навіщо вам Селени путь вимірювать?

(До слуги).

Жени їх, бий, рубай їх, заслужили-бо,

І що найбільше — до богів зневагою!

Будинок завалюється.

Хор

1510 Ну, ходімо додому! Виставу-бо ми

Відіграли сьогодні на славу.

Хор і актори залишають орхестру.

ОСИ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Сосій, Ксантій — Раби Філоклеона.

Бделіклеон, син Філоклеона.

Філоклеон, старий афінянин.

Хор Ос, старих присяжних.

Хлопчик.

Пес Лабет (без слів).

Пес Кідафінейський.

Гості.

Дарданіда, флейтистка (без слів).

Міртія, вулична хлібна торговка.

Позовник.

Свідок (без слів).

Танцюристи — 1— й, 2-й, 3-й

Дія відбувається в Афінах, перед будинком Філоклеона.

ПРОЛОГ

На сцені будинок Філоклеона. Сосій і Ксантій валяються на ґанку.

Сосій

(прокидаючись)

А що ти робиш, бідолашний Ксантію?

Ксантій

Стараюся нічної варти збутися.

Сосій

Гляди, щоб не набрати по потилиці.

Якого звіра стережемо, знаєш ти?

Ксантій

Авжеж, та трошки задрімати хочеться.

Сосій

Ну що ж, відважся. В мене теж, признатися,

Солодка млость по віях розливається.

Мовчання. Сосій раптом схоплюється.

Ксантій

Ти не здурів, буває, не збезумився?

Сосій

Ні, сон найшов на мене від Сабазія.

Ксантій

10 Йому, як бачу, ми обидва служимо:

Бо ж і на мене щойно, мов мідієць той,

Напав якийсь куняйло, клюнув носом я —

І тут мені химерний сон примарився.

Сосій

Й мені таке приснилось, як ніколи ще,

Та перше свій розказуй.

Ксантій

Так верзлось мені:

Орел великий закружляв над площею

І, пазурями щит схопивши мідяний,

Поніс його угору, а тоді той щит

Вже Клеонім, не птах той, упустив згори.

Сосій

20 Ну й вийшла тут на Клеоніма загадка!

Ксантій

Яка ж?

Сосій

Тепер при чарці можна кинути

Таке ось для розгадки: «А який то звір

На морі, в небі й на землі все щит губив?»

Ксантій

Ого! Якого ж лиха сподіватися,

Як сон такий приснився?

Сосій

Марно журишся.

Не скоїться нічого надзвичайного.

Ксантій

А страх, коли людина зброю кидає!

Тепер свій сон розказуй.

Сосій

Бач, великий він, —

Про всю будову корабля державного.

Ксантій

30 Ти тільки снасть будови покажи мені.

Сосій

Спочатку снилось, що на Пніксі нашому

Посіли вівці та й про віщось радяться,

В плащах кудлатих, з палицями довгими.

І до тії отари — так приснилося —

Сам кит усежерущий промовляти став,

Застугонівши, мов кабан годований.

Ксантій

Ай-яй!

Сосій

Ну що з тобою?

Кса нтій

Годі, годі вже!

Бо шкурою гнилою засмердів твій сон.

Сосій

І ось той кит потворний вже вагу бере

40 І лій воловий важить.

Ксантій

Ой біда, біда!

Заллє той звір за шкуру лою містові!

Сосій

А поруч, бачу, на землі Феор сидить,

І голова не людська в нього — рисяча.

Алківіад гаркаво враз шепнув мені:

«А голова в Феора, бачиш, лисяча».

Ксантій

На цей раз чисту правду прогаркавив він!

Сосій

Чи не лихе знамення, що Феор ось так

Зробився риссю?

Ксантій

Дуже добре!

Сосій

Що?

Ксантій

Авжеж!

З людини став він риссю несподівано;

50 Ну, як же з цього не зробити висновку,

Що хутко риссю він відсіль тікатиме.

Сосій

Ну, як тобі не дати зо два оболи

За те, що сни так славно розтовкмачуєш!

Ксантій

(до глядачів)

Тепер ми драму, глядачі, з'ясуємо,

Спочатку вас про дещо попередивши.

Не сподівайтесь ні чогось високого,

Ні грубих жартів, у Мегарі крадених.

У нас немає ані двох рабів з кошем,

Що кидаються в глядачів горіхами,

60 Ані Геракла, як обід проґавив він;

Ганьбити Евріпіда ми не будемо,

З Клеона, що засяяв несподівано,

Приправи теж удруге не робитимем.

Ми вигадали непогану баєчку,

Яка й до ваших підійшла б голів, і все ж

Сягнула б вище, ніж пусті комедії.

У нас господар є великий, бачите,

Що тут дрімає, пишний, під покрівлею.

Він батька держить під замком, а нам казав

70 На варті бути, щоб старий не випорснув.

А в батька давня слабість, ще й чудна така,

Що вам ані вгадати, ні придумати,

Як ми не скажем. Отже, домудруйтеся!

Сосій

Аміній, син Пронапа, каже впевнено,

Що наш старий — азартний в грі.

Ксантій

Вигадує,

По собі, певно, про людей міркуючи!

Але причина лиха все ж у пристрасті.

Сосій

Сосікл, я чую, жебонить Деркілові,

Що він пияка.

Ксантій

Отже, помиляється:

80 На це порядні люди лиш нездужають.

Сосій

А Нікострат, Скамбона син, той думає,

Що, наче філоксера, ненажерний він.

Ксантій

І Нікострат не влучив, присягаюсь псом!

То, певно, Філоксена він на думці мав.

Балакаєте зайве. Не вгадаєте!

Мовчіть, коли дійти до правди хочете, —

Скажу вам, що за слабість у господаря:

Суди він любить, як ніхто й ніколи ще;

Закоханий в судах він, тяжко зойкає,

90 Коли не в перших лавах засідателів.

Вночі не спить ніколи ані кришечки;

А хоч і задрімає, все ж думками він —

Де водяний годинник час відмірює.

В руці держати черепочок звикнувши,

Він і вві сні, три пучки держить складені,

Немов на вівтар хоче ладан сипати.

Побачивши на дверях десь написане:

«Ти гарний, Деме, чадо Шрілампове»,

Допише: «Гарний суд у демократії».

100 Почне співати півень пізно ввечері,

Він каже: «Підкупили півня позвані,

Щоб я не міг поспіти на засідання!»

Лиш від вечері, вже кричить: «Взуватися!» —

І в суд біжить над північ, і дрімає там,

Прилипши до колони, мов слимак отой.

Від злості довгу риску всім присуджує,

Мов джміль або бджола він, повертаючись,

Приносить купу воску попід нігтями.

Щоб на суді в запасі черепки були,

110 Він дома все засипав черепашками.

Такий шалений! Спробуєш умовити, —

Ще гірше скаженіє. От ми й держимо

Під наглядом старого, щоб не втік, бува.

Безумством батька тяжко син засмучений.

Спочатку словом добрим умовляв його

В той плащ судейський більш не зодягатися

І з дому не виходить; той не слухає.

Обмив його, очистив, — ні до чого все.

Лічив танками корибантів, — він, як був,

120 3 тимпаном увігнався знов у судище,

Коли не помогли вже навіть таїнства,

Тоді в Егіну з ним поїхав син — і там

Поклав старого на ніч в храм Асклепія,

А він на ранок знов перед решіткою!

Ось відтоді вже ми його пильнуємо.

Та він і димоходом утікав-таки,

І рівчаками. От позатикали ми

Всі отвори лахміттям та ганчірками, —

То й що? Понабивав він по стіні кілків

130 І, мов та галка, геть по них вискакував.

Ми обснували дворище тенетами,

Де лиш могли, та й пильно стережем тепер.

Так ось Філоклеоном батька звуть цього,

Бделіклеоном — сина, Зевсом свідчуся.

На вдачу запальний він, набундючений.

Бделіклеон

(із вікна)

Гей, Ксантій! Сосій! Де ви? Чи поснули там?

Ксантій

Ой, лихо!

Сосій

Що?

Ксантій

Бделіклеон прокинувся!

Бделіклеон

Біжіть сюди хто-небудь! Швидше, чуєте?

(Виходить з дому).

Старий прокравсь до кухні, щось там нишпорить

140 І шемрає, як миша. Поглядай мені,

Щоб він не виліз діркою помийною!

А ти плечем уприся в двері!

Ксантій

Слухаю.

Бделіклеон

О Посейдоне, що це грюка в комині?

Філоклеон вистромляє голову з димаря.

Ти хто?

Філоклеон

Я дим: угору з димаря іду.

Бделіклеон

Ти дим? А то з яких же дров?

Філоклеон

Із фігових.

Бделіклеон

Клянуся Зевсом, найгіркіший в світі дим!

Та не втечеш, одначе. Де тут заткало?

Назад! Ану поліном прикладу як слід.

Отак! Десь-інде пошукаєш пролазу.

150 А я… Чи є на світі хтось нещасніший?

Тепер я «сином диму» називатимусь!

Сосій

Хто торгає дверима?

Бделіклеон

Обіпрись на них

Що сили є! Я зараз підсоблю тобі!

Ключа пильнуй лиш, поглядай на засувку,

Щоб він борідку згризти не наважився.

Філоклеон

(за дверима)

Гей, що ви, що ви! Відпустіть, мерзотники!

Невже не буде Драконтід засуджений?

Бделіклеон

Тобі журба велика?

Філоклеон

В Дельфах Аполлон

Прорік мені, що я на тріску висохну,

160 Коли який підсудний в мене вискочить.

Бделіклеон

О Фебе-рятівниче! Ну й провіщення!

Філоклеон

Отож пусти, благаю, не губи мене!

Бделіклеон

Клянуся Посейдоном, не пущу тебе!

Філоклеон

То я зубами прогризу тенета ці!

Бделіклеон

А де ті зуби в тебе?

Філоклеон

Ой, біда, біда!

Ну як тебе вмертвити? Гей, меча сюди,

Меча або судейський черепок несіть!

Бделіклеон

Цей чоловік намислив страховинне щось!

Філоклеон

(з вікна)

Богами свідчусь, зовсім ні. Я хтів би лиш

170 Осла продати й упряж: молодик якраз

Настав тепер на небі.

Бделіклеон

Ну а я хіба

Не можу сам продати?

Філоклеон

Та не так, як я!

Бделіклеон

Клянуся Зевсом, краще!

Філоклеон

Ну, виводь осла!

(Зникає).

Сосій

Який надумав привід, як прикинувся,

Щоб тільки вийти з дому!

Бделіклеон

Марно трудиться:

Я розгадав відразу хитрий намисел.

Ану, піди-но сам тварину виведи,

Щоб він мені за двері ані виткнувся.

Ксантій іде і виводить осла.

Чого сумуєш, осле? Що на торг ідеш?

180 Ану жвавіше! Стогнеш? Може, й ти несеш

Якогось Одіссея?

Ксантій

А несе-таки,

Клянуся Зевсом! Ось він, ось, під черевом!

Бделіклеон

А дай, погляну! Де він тут? Оцей, либонь?

Витягають Філоклеона з-під осла.

А хто ти, чоловіче?

Філоклеон

Бачить Зевс, «Ніхто»!

Бделіклеон

Ніхто? Звідкіль?

Філоклеон

З Ітаки, син Утікача.

Бделіклеон

То знай, Ніхто, ніщо тебе не визволить.

(До Ксантія).

Тягни його хутенько! Ти куди заліз,

Хитруне підлий! Як же там, під черевом,

Ти на малого віслюка скидаєшся!

Філоклеон

190 Добром пускайте, бо судитись будемо!

Бделіклеон

За віщо нам судитись?

Філоклеон

За ослячу тінь.

Бделіклеон

Недобрий ти, лукавий, безрозсудливий!

Філоклеон

Недобрий? Я? Нічого ти не відаєш!

Ні, я смачний. Побачиш сам, як спробуєш

Порібрини старого засідателя!

Бделіклеон

Ну, ну, махай додому ти з ослом своїм!

Філоклеон

Клеоне! Друзі судді! Поможіть мені!

Його впихають назад у двері.

Бделіклеон

Тепер собі викрикуй: двері замкнені.

(До Ксантія).

Ану завалюй двері тими брилами

200 І знову добре зачини на засувку,

Підстав ще ту колоду й прикоти сюди

Кругляк великий!

Ксантій

Слухаю.

Філоклеон вилазить ізсередини будинку на дах.

Нещасний я!

Це ж відкіля на мене глина сиплеться?

Бделіклеон

Десь, певно, миша ненароком скинула.

Ксантій

Яка там миша! То судця покрівельний,

Вгорі з-під черепиці, бачиш, висунувсь!

Бделіклеон

Біда! Тим разом горобцем зробився він!

От-от спурхне! Стривай-но! Сітка, сітка де?

А киш! А киш! О Зевсе, та вже краще б я

210 Cтеріг Скіону, аніж батька рідного!

Філоклеона знову заганяють у дім.

Ксантій

Тепер його ми добре наполохали;

Уже ніяк він нишком не втече від нас, —

То, може, нам здрімнути капелиночку?

Бделіклеон

Дурний же ти! Тут зараз ціла кишнява

Збереться судців — будуть батька кликати.

Ксантій

Та де, ще рано! Ледве зазорілося.

Бделіклеон

Вони сьогодні через щось загаялись.

А то здебільша сходяться опівночі;

З ліхтариками сунуть, ще й кургикають

220 Cолодких фрініхо-сідонських співанок,

Та й будять батька.

Ксантій

А хіба не можемо,

Як прийдеться, камінням їх закидати?

Бделіклеон

Чудний! Не знаєш норову старечого?

На ос вони подібні, як розсердяться.

Під стегнами укрите в них жало кольке,

Вони дзижчать, і тнуть ним, і підскакують,

І, наче іскри від багаття, прискають.

Ксантій

Ти не журися! Лиш би каменюк найти —

Я цілий рій судейський розполохаю!

Всі троє сідають на ґанку і незабаром засинають.

Входить хор дідусів, одягнених осами, з торбинками

й палицями, в супроводі хлопчиків з ліхтарями.

ПАРОД

Корифей

230 Ану жвавіш! Наддай ходи!

Гей, Комію, прокинься!

Клянусь, ти перше інший був,

міцний, як псячий ремінь

А нині Харінад іде куди прудкіш од тебе.

Гей, контілієць Стрімодор,

товаришу найкращий!

Чи є між нами Евергід? Чи тут Хабет із Флії?

Ой-ой-ой-ой, ох-ох-ох-ох!

Осталося нас трошки

З того юнацтва, що колись

зійшлося в Візантії.

З тобою ми служили вдвох

і раз — ти пам'ятаєш? —

Вночі блукаючи, стягли ми в булочниці діжку

Та й, поколовши на тріски, городину варили.

240 Але мерщій! Сьогодні ми судитимем Лахета.

Є поголос межи людьми,

що в нього вулик грошей.

То вчора нам казав Клеон приходити завчасно

І злості лютої собі пайок триденний взяти.

Аж нині прийме кару він

за всі свої злочинства!

Але не гаймося, ходім, бо хутко зазоріє.

Світім дорогу, навкруги уважно роззираймось,

Щоб камінь нам не підвернувсь

та й не накоїв лиха.

Хлопчик

Гей, діду, діду, стережися:

тут грузьке болото!

Корифей

Стеблинку підійми з землі та поправ ліхтарик!

Хлопчик

250 Пощо стеблинка? Я отак ґніт тобі направлю!

Корифей

Безглуздий, хто тобі казав

пальцем ґніт рівняти?

Чи ти не знаєш, як тепер трудно на оливу?

Тобі нема журби, а нам дорого купити!

(Б'є хлопчика).

Хлопчик

Ану лиш знову спробуй нас вчити стусанами!

Ми ліхтарі погасимо та й пурхнем додому;

Тоді у темряві нічній, без вогню і світла,

Немов та чапля будеш ти болота місити!

Корифей

Овва! Траплялося мені й не таких карати!

Але, здається, я іду просто по баюрах.

260 Тепер, напевне, вже скажу, знову днів чотири

Дощитиме невтомно бог зрання до смеркання.

Поглянь лишень, які гриби на ґнотах насіли, —

Ознака певна, — злива в нас буде неодмінно.

Та й добре, що негода йде: овочі неранні

І вітру з півночі, й дощу дуже потребують.

(Наближаючись до дому Філоклеона).

Але чому назустріч нам не виходить з дому

Наш приятель, суддя старий? Що з ним за пригода?

Він досі млявий не бував. Ні, бувало, завжди

Іде попереду усіх, весело співає,

270 Він дуже Фрініха любив. Станьмо, милі друзі,

Та заспіваймо! Може, він заклик наш почує

І з тої радості хутчій виповзе за двері.

Хор зупиняється біля дверей будинку.

СТРОФА І

Перша половина хору

Що ж за диво, що старий наш не виходить,

Що на голос не озветься?

Може, часом погубив він

Черевики? Може, пальця

збив у пітьмі ненароком,

Та й нога йому напухла?

Все при старості можливе!

Може, пах роздувся в діда?

Був він перше межи нами,

Безперечно, найгостріший,

нічиїх благань не слухав,

А як хто почне просити,

то насупиться, бувало,

Та й відкаже: «Камінь вариш!»

АНТИСТРОФА І

Друга половина хору

Чи вчорашній наш підсудний

в тім причинен?

Одурив, не дався в руки,

запевняв, що друг афінян

І що перший сповістив нас

про події на Самосі.

Чи не тим старий лютує,

аж заслаб на лихоманку?

Це людина норовлива!

Встань, товаришу, не сердься,

Не роби собі гризоти!

Є у нас багач підсудний

з перекинчиків фракійських, —

От його і запакуєм!

290 Підпровадь нас, хлопче!

СТРОФА II

Хлопчик

Татку, татку, подаруєш

те, чого попрошу в тебе?

Корифей

Певна річ, синочку милий!

Говори ж, чого ти хочеш,

Що купити гарне? Певно,

Хлопчик мій про кості мріє?

Хлопчик

От і ні, купи, татусю,

Фіг, вони солодші!

Корифей

Фіг вам?

От і ні, хоч ви повісьтесь!

Хлопчик

Отже, вас не будем більше

проводжати!

Корифей

300 На мою нікчемну плату,

ох-ох-ох!

Мушу я на три душі

М'яса, хліба, дров купити,

А тобі на думці фіги!

АНТИСТРОФА II

Хлопчик

А як архонт не захоче,

Щоб сьогодні суд судив,

Що тоді? Відкіль сніданок

Візьмеш нам? На що надію

Покладаєш? Чи порадиш

Тільки «путь священну Гелли?»

Корифей

310 Ой-ой, горе! Ой-ой, горе!

Присягну, що й сам не знаю,

відкіля обід добудем!

Хлопчик

«Нащо мене бідна мати породила?»

Корифей

Щоб з тобою супокою я не мав,

Хлопчик

О торбинко! «Непотрібна ти окраса,

більш нічого!»

О, о! Наша доля — сльози!

Філоклеон

(за сценою)

Я отут, край вікна,

і сумую давно,

Чую, чую ваш спів,

та не вийду ніяк!

Що робити? Мене

Вороги стережуть,

320 Не пускають до урн

Разом з вами піти —

Засудити когось.

Громовладний наш Зевсе, благаю

тебе, —

Загрими з-під небес, оберни мене

в дим,

У хвалька Проксеніда мене

перекинь,

Або ні — в крутія, сина Селла!

О владарю, зроби мені ласку таку,

Пожалій моїх сліз!

Або блискавки вістрям торкнися

мене,

330 Щоб я попелом став,

А тоді підійми, і далеко завій,

І в солоній киплячій підливі звари,

Або, врешті, хай каменем стану

твердим,

Щоб на нім черепочки лічили.

СТРОФА III

Перша половина хору

Хто ж замкнув тебе та й держить

за дверима? Розкажи нам,

Адже ми товариші!

Філоклеон

Син мій власний! Але тихше, не горлайте!

Ось він спить

Там, на ґанку, перед домом.

Поспускайте паруси!

Корифей

Але за що ж, бідолахо, ображає він тебе?

340 в чому зачіпку знайшов?

Філоклеон

Не дає суддею бути, зла чинити не велить,

У добрі тримати хоче. А мені навіщо те?

Перша половина хору

Ну й негідник! Ну й облудник той…

Демологоклеон!

Все тому, що ти лиш правду,

говорив про кораблі.

Ні, якби не був він змовник, то ніколи б

так казати не насмів?

Корифей

Коли так, то не можна баритися більш!

Неодмінно нове щось придумай

І знайди собі спосіб дотепний зійти,

потай злої сторожі, додолу.

Філоклеон

Що ж придумати можна? Шукайте самі!

Я на всяку пораду пристану.

Так кортить мені мимо тих лав судових

з черепашкою в жмені пройтися.

Корифей

350 Подивись, чи немає де-небудь діри!

Коли є, то пролізь через неї

Та й, укрившись лахміттям старим, утікай,

як тікав Одіссей хитромудрий.

Філоклеон

Позабивано все, що не можна ніде

й комарові малому промкнутись.

Ні, десь-інде шукайте рятунку мені!

Я ж не можу пролізти крізь шпарку!

Корифей

А згадай же, старий, як колись на війні

ти накрав десь рожнів та й моторно,

Мов по сходах, спустився по них зо стіни;

це було, коли Наксос ми брали.

Філоклеон

Пам'ятаю, та що з того? Час той минув,

а сьогодні не ті уже справи;

Молодий тоді був я і красти митець,

і в усім собі сам давав раду,

І ніхто не стеріг мене, — можна було

Утікати безпечно. Сьогодні не те:

360 Цілий відділ закутих у зброю людей

Заступив усі виходи з дому мого.

Бачу, двоє стоять біля самих дверей

І чатують на мене з рожнами в руках,

Мов на кішку, що м'ясо вхопила.

АНТИСТРОФА III

Друга половина хору

Не барись! Якмога швидше

інші хитрощі придумай!

Бджілко, ранок настає!

Філоклеон

Що тут думати? Зубами перегризти треба сіть!

А мисливиця Діктінна за тенета хай простить!

Корифей

Хто шукає порятунку, той наважиться й на це.

370 Ну, давай зубам роботу!

Філоклеон

(з 'являється на даху)

Перегризено! Готово! Але нишком, не кричіть!

Стережімося, щоб шуму не почув Бделіклеон.

Друга половина хору

Ти не бійсь нічого, друже!

Хай-но тільки

писне він, —

Буде гризти власне серце і тремтіти за життя,

Буде знати, що то значить — гордувати

Найсвященнішим судом!

Корифей

Ну, живенько! Мотузку вчепи до вікна!

Обмотай себе нею круг стану,

380 Пригадай Діопейта й відвагу його та й поволі

спускайся додолу.

Філоклеон

Ну, а що, як ті двоє угледять мене і, піймавши,

неначе ту рибу,

На мотузці потягнуть назад у вікно? Що тоді

почнете ви? Кажіть-бо!

Корифей

Одностайно тобі допомогу дамо, мов дубові,

обстанем за тебе,

І не зможуть вони удержати тебе. Так і зробим,

май певну надію!

Філоклеон

Учиню вашу волю, звіряюсь на вас! Та глядіть,

коли скоїться лихо,

Підійміть моє тіло, оплачте мене, поховайте

в суді край порога.

Корифей

Не страхай себе марно, не буде біди. Не лякайся,

мій друже, нічого,

Сміливіше злізай, лиш отчизним богам не забудь

наперед помолитись!

Філоклеон

О сусіде, герою, владарю наш Лік! Ти так само,

як я, полюбляєш

390 Безнастанні зітхання і сльози людей, що стають

на суді перед нами.

Ти навмисне прийшов оселитися тут,

щоб їх зойками тішити серце,

Ти один із героїв сподобав собі

близь оселі ридання сидіти!

Пожалій же мене і сусіда врятуй у пригоді,

а я присягаюсь,

Що ніколи в горожу твою не зайду ні в малій,

ні в великій потребі.

Філоклеон починає спускатися з даху на мотузці.

Бделіклеон прокидається й будить рабів.

Бделіклеон

Гей, прокинься скоріше!

Ксантій

(прокидаючись)

А що там?

Бделіклеон

Кругом

наче шелест і гомін я чую.

Може, знову надумав старий утекти?

Ксантій

О, нещастя, це ж він на мотузці

Хоче злізти додолу!

Бделіклеон

Негіднику, стій! Все одно ж не втекти

тобі звідси!

(До Ксантія).

Побіжи-но наверх, стань у другім вікні,

та й чухрай його ззаду різками!

400 Може, вчувши удари оливних гілок,

він обернеться знову кормою.

Філоклеона б'ють і тягнуть на мотузці назад.

Філоклеон

Порятуйте ж мене, усі ті, що в суді

засідатимуть в нинішнім році!

Смікітіон, Хремон, Тісіад, Фередейпн!

Розміркуйте самі, як не зараз,

То коли ж мені в помочі станете ви? Чи тоді,

як назад мене втягнуть?

СТРОФА IV

Корифей

Ну, чого ждемо, питаю, і тамуємо свій гнів?

Чи дозволим так безкарно ворушить осиний рій?

Перша половина хору

Нум тугіше, нум тугіше

Напинаймо наші жала,

ворогам несімо помсту!

(До хлопчиків).

Гайда, хлопці, гайда, хлопці, поскидайте

сорочки

І біжіте, і гукайте, і Клеона сповістіть,

410 І сюди його покличте

Проти зрадника, що вартий

Смерті злої, проти того,

Хто зухвало повстає

На суди і суддів.

Бделіклеон

Спершу вислухайте діло, угамуйтесь, не кричіть!

Корифей

До небес підіймем голос!

Бделіклеон

Я старого не пущу!

Корифей

Ну, хіба це не жахливо? Чи ж не тиранія це?

О державо! Феоре-безбожнику й ви,

Брехуни, лестуни, що при владі у нас!

Ксантій

420 О Геракле, й жала мають! Бачиш, мій

господарю?

Бделіклеон

Ними й згублено Філіппа, учня Горгія, в суді.

Корифей

І тобі те саме буде! Оберніться всі сюди,

Вистромляйте мстиві жала, нападайте, тніть, коліть,

Станьте в ряд, сповніться гнівом,

розбудіте в серці лють!

Хай довіку пам'ятає, чий він вулик дратував.

Ксантій

Зевсом свідчуся, як дійде до побою, лихо нам!

Я й поглянути боюся на ті жала-гостряки.

Перша половина хору

Кинь його, відійди, бо позаздриш, клянусь,

Тій черепасі, що в твердому панцирі.

Філоклеон

430 Нуте, судді, люті оси, дорогі товариші!

Нападайте ж бо! Ви спритно постромляйтесь

їм у зад,

Ви ж їх жальте прямо в очі, тніть

у пальці ворогів!

Бделіклеон

(хапаючи старого)

Хай біжать сюди Масінтій, Фріг, Мідас!

Мерщій, мерщій!

Заберіть його й дивіться, щоб ніхто

не відібрав,

Як не хочете сидіти у кайданах без їди!

Чув я часто й добре знаю, як тріщить

горющий лист.

Корифей

(до Бдвліклеона)

Гей, пусти його, бо наскрізь протнемо тебе жалом!

Філоклеон

(захищаючись від рабів)

О Кекропе, наш герою, Драконтіде, змію злий!

Не віддай мене, благаю, на поталу варварам,

440 Що, бувало, їх годую стусанами досхочу!

Корифей

Скільки лиха, скільки горя нам несе похилий вік!

Ось господаря старого живосилом двоє слуг

Відтягають, про минуле спогадати не хотять,

Про кожухи й безрукавки, що, було, купує їм,

Про шапки, про те, що взимку їх від холоду

хистив,

Щоб не мерзли в ноги, в пальці! Та не видно

їм в очах

Ані сорому, ні згадки про взуття оте старе.

Філоклеон

(до Ксантія, який тримає його)

Не пускаєш, зла тварюко? Десь забувся, як тебе

В винограднику попав я на злодійстві, приволік

450 До оливи та гарненько, дуже добре відчухрав, —

Всім на заздрощі? Як бачу, в тебе вдячності нема!

(До обох рабів).

Ну, пустіть мене обидва, поки син мій не надбіг!

Корифей

Постривайте, незабаром нам за все заплатите,

Щоб повік ви пам'ятали, що за норов у людей

Запальних і справедливих, з лютим поглядом очей!

Починається бійка.

Бделіклеон

(прибігаючи на допомогу)

Бий їх, Ксантію, лупи їх, відганяй від дому ос!

Ксантій

Я й жену!

Бделіклеон

(до Сосія)

А ти їм диму, більше диму

підпускай!

Геть! До лиха! Неохота? Ні? То бий же їх

дрючком!

Обкури-но їх Есхіном, сином Селла, обкури!

Ксантій

460 Ну, нарешті пощастило вас погнати звідсіля!

АНТИСТРОФА IV

Бделіклеон

Зевсом свідчуся, так легко не скараскався б

ти їх,

Якби всі вони наїлись тих філоклових пісень!

Хор змушений відступити.

Друга половина хору

Ну, хіба не видно бідним,

Що прокралась непомітно

В наше місто тиранія,

Коли ти — новий Аміній, ти — гультяй і пелехань,

Без ніякої підстави, без улесливих промов,

Самовладно і свавільно

Відірвав нас від законів,

470 Що народ постановив!

Бделіклеон

Чи не можна нам без бійки

Та без криків голосних

Розпочать переговори, згоди доброї дійти?

Корифей

Нам ладнати? З самовладцем,

Що ненавидить народ?

Хто твій друг? Не Брасід? Зраднику!

Носиш ти

Вовняні сорочки, бороди не стрижеш!

Бделіклеон

Зевсом свідчусь, я волів би зовсім батька

відкректись,

Ніж із напастю такою воювати день у день.

Корифей

Де та напасть? Ще до рути та селери

не дійшло, —

Як говорить тригрошева приповіданка. Тепер

Ти не маєш чим журитись! От нехай обвинувач

Згодом візьметься до тебе, знайде

спільників твоїх!

Бделіклеон

Бога ради, чи сьогодні ви облишите мене,

А чи будем до смеркання з вами скубтися отут?

Друга половина хору

До кінця! Поки є в цих руках слід життя,

Я не примирюся з тиранією!

Бделіклеон

Скрізь вам сниться тиранія, всюди змовники

для вас!

Про велику чи нікчемну річ ідеться — все одно.

490 Я принаймні півстоліття про тиранів

не чував,

А тепер солона риба в меншій славі,

як вони.

Покотилось по базарах осоружне слово це!

Прийде хто за камбалою, а плотиці не бере,

Так і знай, шо скаже злісно, хто плотицю продає:

«А поглянь-но, цей поживність вибирає,

мов тиран!»

А чи редьки хто питає, щоб заправити сардель,

Зеленярка гляне скоса та й промовить: «От який!

Захотілось редьки їсти… Тиранії, певно, ждеш?

Чи тобі Афіни мусять дань приправами нести?»

Ксантій

500 от і я: зайшов учора до повії під обід —

Осідлать її надумав — а вона як спалахне:

«Що? Ти здумав відновити владу Гіппія? Тиран!»

Бделіклеон

До сподоби їм це слово! І мені ж за те, що я

Хочу батька-бідолаху відучити від судів,

Від пораннього вставання, наклепів, намов,

гризот,

Щоб, як Моріх, безтурботно міг він жити, —

і мейі

Закидають тиранію, називають змовником!

Філоклеон

Добре роблять, так і треба! За пташине

молоко

Не віддам життя, якого позбавляєш ти мене!

510 Ні угрів мені не треба, ані скатів; а зате

Радо з'їв би я маленький, в глеку

смажений… процес!

Бделіклеон

Ну, звичайно, в тебе давня звичка ласувати цим.

Але дай мені сказати те, що хочу, помовчи,

І побачиш сам, надіюсь, як ти тяжко помилявсь.

Філоклеон

Я, судця, та помилявся?

Бделіклеон

Подивися добре: ті,

Перед ким ти гнеш коліна, роблять з тебе сміх

собі!

Раб ти, а того не знаєш!

Філоклеон

Ти про рабство не кажи!

Я країною владаю.

Бделіклеон

Не владаєш, служиш ти!

Тільки думка, що владаєш! Отже, батьку, поясни,

520 В чім прибуток твій і шана, що з Еллади

дань береш?

Філоклеон

(показуючи на хор)

Я скажу, а ці розсудять нашу спірку.

Бделіклеон

Згоден я!

Ну, пустіть тепер старого!

Філоклеон

Принесіть меча сюди!

Не здобуду перемоги, — на той меч грудьми впаду!

Бделіклеон

Ну, а що, коли їх присуд ти відхилиш, як тоді?

Філоклеон

Щоб мені богам на славу не спивати більш вина!

АГОН

ОДА

Перша половина хору

(до Філоклеона)

Отже, тепер, речнику наш,

Мислі нові в себе знайди,

Щоб довести виразно…

Бделіклеон

(до рабів)

Нехай хто-небудь принесе приладдя до писання.

(До хору).

530 Короткий зміст його речей

Я запишу на пам'ять.

Перша половина хору

Розважним будь, не заривайсь,

Мов молодик той! Бачиш сам, —

Спір не на жарт завзявся.

Все ми з тобою втратим,

Якщо, — рятуйте, боги! —

Візьме гору ворог наш.

Філоклеон

Ану який, цікаво, ти, коли тебе дратують?

(До хору).

Що скажете, коли мій син мене переговорить?

Перша половина хору

540 Cкажемо те, що ми, старі —

Мотлох, сміття, хто знає що!

Будуть тоді по всіх кутках

З нас глузувати діти.

Скажуть: «Гілки носити їм,

Цим судовим лушпайкам».

Корифей

Ти повинен тепер довести ворогам нашу владу,

величність і силу.

Починай же і сміливо всім покажи язика

красномовного вправність!

ЕПІРРЕМА

Філоклеон

Починаю змагання і зразу ж таки постараюся

вам показати,

Що не менша нічим і не гірша нічим наша влада

від царської влади.

550 Хто на світі так світло й блаженно живе,

хто грізніший з усіх земнородних,

Хто розкошів таких зазнає, як суддя, особливо

суддя посивілий?

Я з постелі встаю, а на мене давно біля суду

юрба дожидає,

Та все люди високого роду, значні. Ще не встигну

до них підійти я,

А мені простягають вже руку гладку, що бувала

в державній скарбниці,

І благають, згинаючи спину в дугу, розливаючи

жалісні зойки:

«Пощади мене, батечку, зглянься, прости,

може, й сам ти гріха не встерігся,

Постачаючи військові хліб на війні

або бувши на гарній посаді!»

А не знав би про мене, що в світі живу,

якби вже не судився раніше.

Бделіклеон

Запишу собі в пам'ятну книжечку те,

що сказав ти про сльози підсудних.

Філоклеон

60 От нарешті, обтяжений просьбами, в суд

я приходжу, лагідний, без гніву;

Але тих обіцянок, які надавав, і на думці

не маю сповняти.

Тільки слухаю я, як на всі голоси коло мене

заводять: «Помилуй!»

Якби знав ти, яких тільки лестощів тут

не почує суддя від підсудних!

На нестатки свої нарікають одні, і до дійсного

лиха приточать

Небувале й таких навигадують бід,

що зрівняються в злиднях зо мною.

Той розкаже нам казку цікаву, а цей

щось веселе утне із Езопа,

Ну а дехто й жартує, щоб я засміявсь та й забув

свою вічну суворість.

А коли вже і це не впливає на нас, то маленьких

дітей поприводять,

Той синка, а той доню за руку веде.

Я сиджу собі, слухаю згорда.

570 Діти, збившись у купу, ревуть і ревуть,

а їх батько тремтить і, мов бога,

Заклинає мене хоч заради дітей не карати

його за провину.

«Коли голос ягнятка тебе веселить,

то власкався на хлопчиків голос,

Коли милі тобі поросятка малі, ради доні

мене пожалів би!»

Ми тоді лагідніші до нього стаєм,

струни гніву в душі попускаєм.

І ти скажеш, що це не могутність, не вдасть,

не ганьба для значних і багатих?

Бделіклеон

Із промови твоєї і це запишу — про ганьбу

для значних і багатих.

Але в чім же вигоди твої, поясни, —

ти ж казав, що Елладою правиші

Філоклеон

Під час огляду хлопчиків можемо ми

милуватися їх наготою^

А коли нам Еагр попадеться на суд,

то не думай, що вернеться цілий,

580 Як не схоче вперед прочитати суду

щонайкращий уривок з «Ніоби».

А чи, трапиться, виграє діло флейтист,

то й від нього нам є нагорода:

Наложивши на губи реміння своє,

він з музикою нас проводжає.

А як батько, вмираючи, доні своїй,

спадкоємиці, визначить мужа, —

До його заповіту нам діла нема, ні до тих

величавих печатей,

Що у мушлі лежать, хай на море пливуть

у тій мушлі вітрам на забаву:

Ми дочку з її віном тому віддаєм, хто зуміє

нас краще вблагати.

І ніхто нас не може карати за те, — цеї влади

не дано нікому.

Бделіклеон

Що ж, за це лиш одно я готовий тебе

таки справді щасливим назвати,

Тільки зле ти робив, що ламав заповіт

про дочку, спадкоємицю батька.

Філоклеон

590 А як трапиться часом, що рада й народ

не розв'яжуть важливого діла,

То осібним наказом підсудних велять

передати до суду присяжних.

Отоді ж то Еватл і сам Клептонім,

що покинув щита серед бою,

Запевняють, що зрадити нас не хотять

і що все за народ вони тягнуть.

І на зборах народних ніколи ніхто

не доб'ється свого, як не скаже,

Щоб присяжні могли розійтись по домах

після розгляду першої справи.

Сам Клеон-горлодер, що на всіх накричить,

тільки нас не гризе й не кусає,

А в потужній руці стереже від біди,

відганяючи мух осоружних.

Я ось батько тобі, а ніколи мені

не вчинив ти подібної втіхи!

А, приміром, Феор? Адже цей чоловік

від Евфемія мало чим менший,

600 А проте, не вагаючись, губку бере

і взуття наше чистить над тазом.

Подивися ж тепер, до якого добра

ти дорогу мені заступаєш, —

Ще й зухвало хотів довести, що я раб,

що до служби себе принижаю.

Бделіклеон

Говори скільки влізе, а прийде пора —

марність влади своєї пізнаєш

І тоді перестанеш хвалити себе, —

переможець з невмиваним задом!

Філоклеон

А іще я забув розказати про те,

що мені над усе наймиліше:

От я, плату забравши, додому іду.

Тільки в двері, — мене обступають

І вітають ласкаво — я ж гроші приніс! —

а найперше за всіх моя доня

І обмиє, і ноги мені намастить,

і, схилившись до мене, цілує,

Каже: «Таточку мій!», а сама язиком

тріобол витяга мені з рота.

610 От підходить дружина, влещає мене,

подає мені хлібчик ячмінний

І припрошує, сівши край мене сама:

«Покуштуй-но цього, мій миленький!»

Та «поїж-но того!» Я щасливий тоді,

і нітрохи мені не потрібно

Ні дивитись на тебе, ні дбати про те,

коли кухар, бурмочучи лайку,

Приготує нарешті сніданок мені.

Якщо він забариться в пекарні, —

От заслона моя проти лиха й біди,

проти стріл моя зброя незламна:

Якщо ти не наллєш мені зараз вина,

я приношу до хати «ведмедя».

Вщерть він повен вина; нахиляю й тягну,

а ведмедик, роззявивши рота,

На твій кухоль маленький реве і гуде —

войовничо, і гучно, й розлого!

То хіба ж не велика потуга моя,

620 Чи не рівний я владою з Зевсом самим?

Адже часто я чую те саме, що Зевс!

Як ми здіймемо інколи бучу в суді,

Перелякано каже прохожий народ:

«О володарю Зевсе! Сьогодні в суді

розбуялись громи!»

А метну блискавицю, то тільки

«цмок! цмок!»

Та й нароблять під себе усі багачі —

Гордовиті чваньки.

Ти і сам до нестями боїшся мене,

Присягаюсь богами, боїшся, а я,

630 Щоб я вмер, як тебе я боюся!

АНТОДА

Друга половина хору

Ні, присягнусь: зроду мені

Ясних таких, мудрих речей

Не випадало чути!

Філоклеон

Легенько думав він собі мій виноград зібрати!

А знає ж добре, що нема промовця понад мене!

Друга половина хору

Все розібрав, усе згадав,

Не поминув нічого. Ми

Слухали і розцвітали!

Думали, суд ми судим

640 На островах блаженних —

Так промовляв він красно.

Філоклеон

Уже закорчило його, не тямиться від злості!

Сьогодні добре канчуком тебе я полякаю!

Друга половина хору

Щоб боронитися, мусиш ти

Бути тепер хитрим, метким,

Трудно бува втишити гнів

серця мого — надто тому,

Хто сперечавсь зо мною!

Корифей

Через те постарайся добути собі свіжотесане

жорно млинове,

Що могло б розмолоти мій гнів, як тобі вже

й слова не поможуть нічого!

АНТЕПІРРЕМА

Бделіклеон

650 Річ тяжка, потребує багато ума; і акторові,

мабуть, над силу —

Залічити хворобу, що з давніх-давен

угніздилася в нашому місті.

А проте поможи мені, батьку Кронід…

Філоклеон

Замовчи і не батькай даремно!

Як не зможеш негайно мені довести,

що направду марнію я в рабстві, —

Жити більше не будеш, хоча б довелось

мені участі в жертвах позбутись.

Бделіклеон

То послухай же, тату, й хоч трохи розгладь

між бровами чоло своє хмуре!

Напочатку приблизно мені полічи,

без камінчиків, просто на пальцях,

Скільки всяких податків надходить до нас

від народів, що з нами в союзі?

А потому окремо оплатки додай, десятини

та соті частини,

Гроші з пристаней, рудень, торгів і судів,

конфіскації, плату з маєтків, —

660 Я гадаю, всього набереться не менш,

як дві тисячі наших талантів.

З цеї суми доходів тепер відлічи

однорічну оплату присяжних!

їх шість тисяч; гадаю, що більше того

і не знайдеться в нашій державі.

От і вийде, що нам припадає яких

півтораста талантів — від сили!

Філоклеон

То виходить, що ми з тих прибутків усіх

і десятої частки не маєм?

Бделіклеон

А, звичайно, не маєте!

Філоклеон

Де ж, поясни,

подівається решта багатства?

Бделіклеон

А на тих крикунів: «Не продам ворогам

галасливого люду афінян!»

«Буду битися завжди за вбогий народ!» —

І подумай, що сам же ти, батьку,

Обираєш і ставиш при владі таких,

їх облесливі речі почувши!

А вони безсоромно беруть хабарі

й по півсотні талантів одразу

670 Вимагають нахабно з союзних держав,

ще й грозяться й лякають при тому:

«Заплатіть нам податок, бо знищим усе,

до останку сплюндруємо місто!»

А ти любиш цю владу і тішишся тим,

що недогризки маєш від неї!

А союзники бачать і знають про те,

що весь набрід афінський, всі злидні,

Тільки з урни поживу находять собі

і посьорбують юшку нікчемну, —

Ось вони й поважають, мов Конна, тебе;

а отим багачам-пустомелям

Все багатство дарують: вино, килими,

сир та мед, подушки та накидки,

Глеки, келехи, добрі намиста, вінки,

всякі кубки, життя та здоров'я,

А тобі, що блукав по землі, по морях,

поки влади й держави здобувся,

Із підвладних твоїх, ні зубця часнику

не дарує ніхто до печені!

Філоклеон

680 Не дарує, це правда! Я сам посилав

три пучки в Евхаріда купити.

Та не муч мене більше й нарешті з'ясуй,

в чім ти рабство моє добачаєш?

Бделіклеон

А хіба це не рабство, скажи, не ганьба,

що вони і самі урядують,

І підлизники їх на посадах сидять,

та ще й гроші за це побирають,

А тобі три оболи нещасних дадуть,

і ти рад, хоч за ті три оболи

Потрудився немало, міста здобував,

воював на землі і на морі!

Лиш на тебе гукнуть, ти повинен іти.

Мені серце аж пухне від злості,

Як до тебе в господу той хлопець гидкий,

син Херея розпусний, приходить,

Виступає отак, вихиляється весь,

випинає розпещене тіло

І велить тобі вдосвіта бути в суді,

не спізнятись, приходити вчасно,

690 Бо суддя, який трохи запізно прийшов, —

трьох оболів своїх не дістане!

А йому все одно — хоч би як запізнивсь! —

оборонцеві драхму заплатять!

А коли хто з підсудних підкупить його,

він поділить з ким-небудь із суддів

Той хабар, а тоді, зговорившись удвох,

обертають по-своєму діло

І працюють у згоді, мов ті пилярі:

цей потягне, а другий попустить.

А ти рота роззявиш на плату свою

та й не бачиш нічого круг себе!

Філоклеон

То отак вони діють? О горе важке!

Ти мій розум до дна скаламутив.

Вся увага моя — на промові твоїй.

Що ти робиш зо мною, не знаю!

Бделіклеон

Подивись: ти в багатстві купатися б міг.

Багачами ви всі могли б стати,

Та не відаю, як обкрутили тебе

ті, що звикли «народ боронити»!

700 Від Сардинії-острова тисячі міст

аж до Понта в обладі у тебе,

А тобі дістається лиш плата твоя,

так і ту видають не відразу,

А щоб тільки не вмер ти, по краплі малій,

мов олію на клаптику вовни.

їм потрібно, щоб ти проживав у біді,

а навіщо, скажу тобі зараз:

Щоб ти в пам'яті мав, хто приборкувач твій,

і як тільки тебе нацькує він

На своїх ворогів, то щоб ти, як той пес,

накидався на них у нестямі.

А хотіли б народові дати життя, —

це легенько було б їм зробити;

Адже тисяча міст, або й більше того,

нам данину щорічну приносять,

І коли б наказали, щоб кожне із них

годувало хоч двадцять афінян, —

Двадцять тисяч людей проживати могли б

у достатках, на смажених зайцях,

7і0 Без турбот, уквітчавши вінками чоло,

на молозиві та на сметані.

Так належало б жити країні людей,

що здобули трофей марафонський,

А тепер, як нещасні олив збирачі,

біжите ви услід наймачеві.

Філоклеон

Горе! Що це мені? Одубіння якесь

по руках розлилося. Ой, лихо!

Я не здужаю більше держати меча.

Знемагаю, нема в мене сили!

Бделіклеон

А як іноді страх нападає на них,

то тоді віддають вам Евбею

І пшениці півсотні медімнів за раз

обіцяють на кожного дати.

А чи видали що? Тільки раз ти дістав

п'ять медімнів ячменю недавно,

Але й те по зеренцю дали аж тоді,

як довів їм, що ти не чужинець.

Через те й замикав я тебе! Я хотів

720 Cам тебе годувати, щоб ті шахраї

Не могли тебе брати на глум та на сміх.

І тепер, чого хочеш, усе тобі дам.

Не дозволю лише

Молоком… скарбника ласувати!

Корифей

Безперечно, розумний був той, хто сказав:

не суди, не прослухавши перше

Обох супротивників… Так! Ти здолав:

перемога твоя очевидна.

Ослабає поволі наш гнів. Подивись:

ми дрючки пошпурляли на землю.

(До Філоклеона).

Але ти, о товаришу любий наш, ти,

друже нашого віку старого…

СТРОФА V

Перша половина хору

Послухай нас, послухай, не роби дурниць!

730 Надто твердий не будь, гордість свою вгамуй!

Коли б і в мене родич був чи опікун,

Щоб так на добрий розум наставляв мене!

Вочевидь бог якийсь твоїм другом став!

Тобі допомагає він,

дарує ласку і добро.

Дар його ти прийми!

Бделіклеон

Далебі ж, і догляну, і все йому дам,

Що потрібно старому: пшеничний кисіль,

Щоб хлебтав собі, плащик м'якенький, кожух

І дівчатко, щоб терло йому передок

740 І обидва стегна!

Тільки все він мовчить, не промовить слівця;

Щось не тішить мене це мовчання.

АНТИСТРОФА V

Друга половина хору

Нарешті схаменувся він, отямився;

Дикий свій дур збагнув, бачить, що зле робив.

Тепер і сам вважає він за помилку

все те, у чім не хтів тобі коритися.

Певна річ, прийме він твої всі слова;

перемінивши норов свій,

Він буде слухатись тебе

завжди в усіх ділах.

Філоклеон

Ой-ой, горе мені!

Бделіклеон

Ну, чого ж ти кричиш?

Філоклеон

750 Не потрібні мені обіцянки твої,

Серцем лину туди, все єство моє там,

Де окличник питає: «Хто голосу ще

Не подав? Підведись!»

І я встав би, я б тихо до урни пішов,

Черепок мій останнім укинув би я!

О душе, поспішай! Де блукає душа?

Розступися, о пітьмо! Гераклом клянусь,

Відтепер і Клеона в присяжнім суді

Я не зможу скарати за крадіж!

Бделіклеон

760 Ну, батьку, ради всіх богів послухайся!

Філоклеон

На все пристану. Тільки про одне мовчи!

Бделіклеон

Про що?

Філоклеон

Щоб суд я кинув. Сам Аїд нехай

Мене розсудить, перше ніж послухаюсь!

Бделіклеон

Коли тобі це діло так сподобалось,

То хоч не йди нікуди! Зоставайся тут

І в себе дома суд чини над челяддю.

Філоклеон

Удома? Що ти мелеш?

Бделіклеон

Все, як там, роби:

Коли відчинить потай двері дівчина,

Нехай заплатить драхму — ось і кара їй.

770 Адже те саме й на суді робилося!

І добре ж буде! Як погода випаде,

Суди на сонці. В холоднечу сядь собі

При вогнищі. При зливі ти під крівлею

Влаштуйся. Ось тоді вже хоч півдня проспи:

Перед тобою не зачинять судища.

Філоклеон

Та це ж чудово!

Бделіклеон

Як занадто довгу хто

Почне промову, голодом не млітимеш,

Не будеш гризти, і себе й підсудного.

Філоклеон

А як же зможу справу розібрати я,

780 Коли, напхавши повен рот, жуватиму?

Бделіклеон

Далеко краще! Недаремно ж мовиться:

«Хотіли свідки збити суд неправдою,

Та судді розжували справу плутану».

Філоклеон

Ти вже мене схиляєш. Лиш таке скажи:

Хто видасть мені плату?

Бделіклеон

Я.

Філоклеон

Ну, добре те,

Що я окремо гроші діставатиму.

Той Лісістрат-негідник одурив мене!

Недавно драхму нам на двох з ним видали;

Він розміняв монету десь у рибника,

790 А сам мені три окуневих лусочки

Подав. Я думав — гроші, та й у рот поклав.

Смердить! Мене знудило — геть все виблював!

Потяг його до суду.

Бделіклеон

Що сказав він?

Філоклеон

Що?

Та те сказав, що в мене шлунок півнячий;

Сміявся: «Гроші хутко перетравляться!»

Бделіклеон

Ось бачиш — буде користь і на цім тобі,

Філоклеон

Та ще й велика. Що ж, роби задумане.

Бделіклеон

Зажди. Я все, що треба, принесу сюди.

(Виходить).

Філоклеон

Дивися, стало дійсністю провіщене!

800 Адже чував я, що колись афіняни

Почнуть суди судити по домах своїх,

Збудує кожен судище малесеньке

Перед дверима дому, як Гекатова

Божничка завелика. Що не дім, то суд!

Бделіклеон

(входить)

Поглянь-но! Що ти скажеш? Поприносив я

Усе, що мав принести, навіть більш того:

Ось маєш горщик; закортить маленького,

То близько на кілочку буде висіти.

Філоклеон

Хвалю! Коли буває, що сеча не йде,

810 Це — перші ліки, помічні при старості.

Бделіклеон

А от жаровня. Юшка на вогні стоїть,

Захочеш — сьорбай сміло.

Філоклеон

Й це до речі теж.

Нехай хоч трясця, плати не позбудуся!

І хай просиджу дома — юшку їстиму.

Але навіщо півня принесли сюди?

Бделіклеон

Здрімнешся, може, тих промов наслухавшись,

Нехай тебе він збудить кукуріканням.

Філоклеон

Усе чудово. Одного нема!

Бделіклеон

Чого?

Філоклеон

Ти Лікову божничку не приніс іще.

Бделіклеон

820 Оце ж вона! А ось же — й сам владика в ній!

Філоклеон

Герою владний! Вигляд твій страшний мені!

Бделіклеон

Таким от видається нам і Клеонім.

Філоклеон

А справді! Хоч герой він, а щита нема.

Бделіклеон

Коли б скоріше сів ти, то б і позов я

Почав скоріше.

Філоклеон

Починай! Давно сиджу.

Бделіклеон

Яку ж би справу взяти нам на перший раз?

Хто в хаті шкоду заподіяв з челяді?

А, знаю! Фратта присмалила глечика.

Філоклеон

Стривай, стривай! Ти мало не згубив мене.

830 Cуд починати без решітки думаєш?

Та це ж у нас найперша, найсвятіша річ!

Бделіклеон

Нема решітки, бачить Зевс!

Філоклеон

Я вибіжу

Та сам що-небудь зараз принесу сюди.

(Виходить).

Бделіклеон

От чудасія! Так до місця звикнути!

Ксантій

(вбігає)

Прокляття! Нагодуй лиш ось такого пса!

Бделіклеон

Що сталося?

Ксантій

А ось що: пес Лабет якось

Забіг до кухні, клятий, та й із'їв оце

Шматок великий сиру сицилійського!

Бделіклеон

Його злочинство для початку батькові

840 На суд подам я. Ти — обвинувачувач.

Ксантій

Нізащо! Другий пес вже зголосивсь на це,

Нехай внесуть лиш скаргу на негідника.

Бделіклеон

Веди ж обох до мене.

Ксантій

Так і зробимо.

Ксантій виходить; вертається Філоклеон.

Бделіклеон

А що це в тебе?

Філоклеон

«Поросятник» Гестії.

Бделіклеон

Що? Святокрадець!

Філоклеон

Ні, згубити винного

Завзявся я, то й починаю з Гестії.

Та швидше, швидше! Не діждуся засуду!

Бделіклеон

Я зараз! Принесу ще стиль і дощечку!

(Вибігає).

Філоклеон

Ото морока! Та скоріш, не муч мене!

850 Я й на піску зробити можу борозну.

Бделіклеон

(вертається)

Ну, ось!

Філоклєон

Та починай же!

Бделіклеон

Зараз.

Філоклєон

Перший хто

У нас тут піде?..

Бделіклеон

Тьху ти! Ну й оказія!

Забувся зовсім урни повиносити.

Філоклєон

Куди летиш?

Бделіклеон

По урни!

Філоклєон

Та не треба їх.

Дивися, скільки тут маленьких кухликів!

Бделіклеон

Ну, добре. Отже, все, здається, маємо.

(Схаменувшись).

А водяний годинник? Де б найти його?

Філоклєон

(показуючи на горщик)

А це не може за годинник правити?

Бделіклеон

Це добре ти придумав, по-аттичному.

860 Мерщій вогню хто-небудь принесіть сюди!

Та й миртового гілля, й трохи ладану!

Вперед усього ми богам помолимось.

Корифей

Приєднавшись сьогодні до тих узливань,

Ми під час молитов

Привітаєм вас добрим бажанням за те,

Що з недавньої сварки, з лихої війни

Так шляхетно прийшли ви до згоди.

СТРОФА VI

Перша половина хору

Мовчіть усі, сповнімося побожністю!

Феб-Аполлон Піфійський, будь

прихильний нам!

870 Хай діло, що сьогодні

тут перед домом він почав,

Кінчиться радістю для всіх!

Уже в нас досить хиб!

Рятівний Пеане!

Бделіклеон

Агійєю, сусіде, владарю сильний,

що стоїш коло дому мойого!

Цю нечувану жертву, владико, прийми,

ми для батька її учиняєм.

Омири його вдачу занадто шорстку,

угамуй його норов дубовий,

Його душу, просяклу гірким полином,

пом'якши хоч краплиною меду,

Щоб нарешті ласкавим і добрим він став

До нещасних людей,

880 Щоб віднині він більше підсудних жалів,

а не їх ворогів,

Щоб на голос ридання і сам він ридав,

Щоб забув свою вічну суворість і злість

І щоб видер з душі

Кропиву всю, що в ній розрослася.

АНТИСТРОФА VI

Друга половина хору

Про те ж і ми з тобою вкупі молимось.

Співаючи, твій суд ми вихваляємо.

Тебе ми любим, — бачим,

Що ти народові добра

Бажаєш щиро, як ніхто

90 Із молоді сьогодні.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Слуги вводять двох псів.

Бделіклеон

Гей, хто ще з судців за дверима?

Входьте вже!

Бо як почнеться діло, — не впускатимем.

Філоклеон

Хто позваний?

Бделіклеон

(показуючи на пса)

Та ось він.

Філоклеон

Ну й влетить тобі!

Бделіклеон

Ось слухайте! Лабета, пса ексонського,

Оскаржує кідафінейський пес, що він,

Кружало вкравши сиру сіцилійського,

Сам з'їв його. Батіг хай буде карою.

Філоклеон

І смерть собача, як розкриють злочин цей!

Приводять Лабета.

Бделіклеон

Перед тобою став обвинувачений.

Філоклеон

900 Негіднику! І очі ж як у злодія!

Хвостом мотає, одурити думає.

А де ж позовник? Де кідафінейський пес?

Пес

Гав, гав!

Бделіклеон

Отут він.

Філоклеон

Як Лабет справжнісінький!

Мастак горшки вилизувати й гавкати.

Бделіклеон

Сиди-но мовчки.

(До Ксантія).

Ти ж обвинувачуй вже!

Філоклеон

А я тим часом підкріплюся юшкою.

Пес Кідафінейський

Присяжні, ви мій позов проти пса того

Недавно чули. Тяжко-тяжко скривдив він

Мене і тих, що в морі «Гей-я! Гей!»

кричать,

910 Шматок великий сиру ухопив собі,

В куток забіг він та й пожер у темряві.

Філоклеон

Клянуся Зевсом, правда! От недавно ще

На мене сиром він ригнув огидливо.

Паскудний пес!

Пес Кідафінейський

Просив я — він не дав мені.

Чи ж той вам вірний буде, хто, як бачите,

Й мені, собаці, не лишив ні кришечки?

Філоклеон

Він і зі мною не хотів ділитися.

Це теплий хлопець, теплий, як ця юшечка!

Бделіклеон

Не смій лиш, батьку, наперед вирішувать!

920 Обох спочатку вислухай.

Філоклеон

Та що тобі?

Це діло очевидне, аж само кричить.

Пес Кідафінейський

Не відпускайте шельми! Між собаками

Прожер таких немає: сам з'їдає все.

Понад краями діжку обпливаючи,

З країв повідгризав він сирні шкурочки!

Філоклеон

А я й горшка не маю чим заклеїти!

Пес Кідафінейський

Хай не уникне кари він! «Два злодії

Не житимуть ніколи під кущем одним».

І щоб мені не марно нині гавкати!

930 А коли ні, то й гавкати не хочу більш!

Філоклеон

Ой, лихо, ой!

В яких його шахрайствах тут оскаржено!

Несосвітенний злодій! Правда, півнику?

Клянусь, моргнув він, — отже, теж так думає!

Хто головує? Хай подасть горщок мені!

Бделіклеон

І сам дістанеш! Треба свідків кликати.

Лабета свідки? Будьте тут! Гей, баліє,

Жаровне, миско, сиротерко, глечику!

І все начиння, що сюди запрошене!

(До Філоклеона).

940 А ти все ллєш у горщик і не сів іще?

Філоклеон

(показує на Лабета)

До вітру хутко і йому захочеться!

Бделіклеон

Та годі вже бурчати, годі гніватись!

На кого зуб у тебе? На підсудного!

(До Лабета).

Ставай, обороняйся! Ну чого мовчиш?

Філоклеон

Йому, як видно, й говорити нічого.

Бделіклеон

Ні, та, либонь, те саме з ним сподіялось,

Що з Фукідідом на суді було колись, —

Йому замкнуло мову несподівано.

Іди! Обороняти буду сам тебе.

950 О судді, це нелегко — проти наклепу

Пса боронити, але я попробую.

Він добрий пес, вовків ганяє здорово.

Філоклеон

А, де там добрий! Злодій, змовник,

от він хто!

Бделіклеон

Нема від нього поміж псами кращого!

Він міг би керувати і отарою.

Філоклеон

Яка ж із того користь, коли сир він їсть?

Бделіклеон

Яка? За тебе б'ється, стереже дверей.

Всього уміє. А коли поцупив що,

То вибач. На кіфарі він не учений.

Філоклеон

960 Та вже нехай би зовсім неписьменний був,

Щоб не складав промови оборонної.

Бделіклеон

Тепер, суддя шановний, свідків вислухай.

Встань, сиротертко, говори нам голосно!

Скажи нам ясно — ти ж бо скарбником була —

Чи ти розтерла, що на військо видане?

Розтерла, каже.

Філоклеон

Бреше, Зевсом свідчуся!

Бделіклеон

Суддя шановний! Зглянься на нещасного!

Ну що він їсть, Лабет цей! — Тільки

покидьки

Та кісточки! Ганяє безперестанку.

970 А той — зугарний тільки дім свій стерегти;

Лежить у дверях, а як хто приносить що,

То просить частку. Не дадуть — кусається!

Філоклеон

Що за біда! Чого це я розчулився?

Біда! Мене потроху переконують!

Бделіклеон

Благаю, батьку! Згляньтесь, пожалійте пса,

Не погубіть! Де діти безталанного?

Ходіть сюди, поганці! Вийте жалісно,

Просіть, благайте, слізьми умивайтеся!

Філоклеон

Кінчай, кінчай, кінчай, кінчай!

Бделіклеон

Кінчаю вже.

980 Хоч не один, я знаю, був одурений

Оцим «кінчай», одначе я кінчаю вже.

Філоклеон

До лиха ця робота — юшку сьорбати!

Нізащо я б сьогодні не розплакався,

Коли б не здумав підживитись юшкою.

Бделіклеон

Він виправданий, значить?

Філоклеон

Та не знати ще.

Бделіклеон

Ну, таточку, зласкався, стань прихильнішим!

Візьми цей жереб та й укинь, заплющившись,

У праву урну. Виправдай підсудного!

Філоклеон

Ні, годі, на кіфарі я не учений!

Бделіклеон

990 А коли так, дай підведу до урн тебе!

(Вертить старого).

Філоклеон

(закрутившись)

Оце ось ліва урна?

Бделіклеон

(показуючи на праву)

Так!

Філоклеон

Кладу сюди.

Кидає жереб.

Бделіклеон

Повірив! Мимоволі пса він виправдав!

Дай висиплю!

Філоклеон

Ну, як там розсудили ми?

Бделіклеон

(викидає жереб)

От я дивлюся. Ти оправданий, Лабет!

Старий падає.

Гей, батьку, батьку, що тобі? Води сюди!

Слуга приносить воду.

Отямся!

Філоклеон

(опритомнівши)

Повтори-но, правда це?

Він звільнений?

Бделіклеон

Клянуся!

Філоклеон

То кінець мені!

Бделіклеон

Чудний! Чого журитись? Вище голову!

Філоклеон

Ні, гризтимуся вічно тим, що виправдав

1000 Підсудного. О, що зо мною станеться?

Але пробачте, о боги всевладнії,

Я ж мимоволі!.. А насправді — інший я!

Бделіклеон

Та не сумуй же. Буду берегти тебе,

Леліяти, водити за собою скрізь —

На учти, на вечері, на видовища.

Розкішно в мене віку доживатимеш!

Тебе Гіпербол більше не дуритиме.

Зайдімо в дім.

Філоклеон

Зайдімо. Хай по-твоєму.

Всі, крім хору, виходять.

ПАРАБАСА

Корифей

То ідіть же і будьте щасливі!

(До глядачів).

А ви,

1010 Міріади людей, незліченний народ,

Не дозвольте на те,

щоб на землю пусто-дурно

Мудре слово наше впало.

Пам'ятайте:

можна неукам простити,

А не вам такий учинок.

Громадяни, сподіюсь уваги від вас,

якщо ви полюбляєте правду.

Докоряти сьогодні своїм глядачам

має намір поет комедійний.

Він вважає, що ви ображали його,

хоч багато добра він робив вам.

Напочатку таємно, укрито від нас,

помагаючи іншим поетам,

За зразок собі маючи розум тонкий

і пророчий талант Евріклея,

1020 зін ховався в черева чужі і відтіль

проливав на вас речі дотепні;

А вже потім одверто, не криючись більш,

перед вами насмілився стати,

Не чужих і не зайшлих гнуздаючи муз,

а своїх беручи за вудила.

Хоч високо піднісся й шанований був,

як ніхто і ніколи в країні,

Та не каже, що він — досконалий митець,

не згордів, від пихи не роздувся,

По палестрах не вештався, молодь хистку

спокушаючи; жоден розпусник,

Що лихий прибігав і поета просив

його хлопчика взяти на поглум,

Не дістав його згоди на діло гидке;

не бажає співець благородний,

Щоб натхненниця-муза, владарка його,

перед світом за звідницю стала.

І відколи уперше в театр увійшов,

не людців викликав він до бою,

1030 Але з гнівом Геракла в душі запальній

нападав він на сильних, потужних.

І на самім початку відважно повстав

на найбільшого пса-гострозуба;

Очі пса блискотіли жахливим огнем,

як у Кінни, бридкої повії,

А кругом голови сто кричущих голів,

сто облесників слину пускали;

А гарчання його, — як бурхливий потік,

що несе руйнування й загибель.

Він смердить, як тюлень, ззаду — наче верблюд,

як у Ламії перед немитий.

Отаке-то страхіття угледівши, він

не злякався, не дався на підкуп,

А ще й досі невтомно воює за вас.

От недавно, минулого року,

На хвороби напав невсипущий поет —

за гарячки й пропасниці взявся,

Що як змора душили батьків по ночах,

та й дідам не давали дихнути.

1040 І, прилігши на постіль до тих громадян,

хто шукає дозвілля й спокою,

Накидали їм позови, виклики в суд,

вимишляли доноси та скарги;

Не один, було, кинувши ліжко в страху,

полемарха метався шукати!

І такому захиснику, другу в біді,

визволителю вашого краю,

Учинили ви зраду торік, коли він

кидав сім'я нової науки!

Не могли ви збагнути високих ідей

і дали їм так марно пропасти,

І коли б не робив узливання поет,

присягається він Діонісом,

Що ніхто і ніколи ще кращих промов

не чував з комедійної сцени.

Отже, стид вам, що ви не відразу могли

перевагу його зрозуміти!

А поета так само шанують знавці,

його слава ні трохи не меркне,

1050 Хоча він, обігнавши своїх ворогів,

погубив тим і замисел власний.

Диваки, пам'ятайте пораду мою:

коли хто із поетів захоче тепер

Відшукати й сказати вам слово нове, —

Величайте такого, шануйте, любіть,

Зберігайте укохані думи його,

Поскладайте в кошівниці, в скрині замкніть,

Замість яблук та груш.

Отоді, коли зробите так, через рік

Будуть ваші плащі

Розумінням належним пахтіти.

ОДА

Перша половина хору

1060 В дні минулі, в дні далекі

і в танках були ми мужні,

І міцні на війні;

І ніхто, ніхто не міг нас

пересилити в нічім.

Так було колись, було!

Все минуло. Наче крила лебедині,

Білі голови у нас.

Але є в старих руїнах

зерно сили молодої!

Знаю, краща наша старість,

Ніж сучасного юнацтва

Довгі кучері, і постать,

1070 І гладкий, широкий зад.

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Глядачі, коли б хто-небудь зачудовано спитав

Про мою осину постать, перетягнений живіт,

І навіщо нам ці жала, і яка причина їх, —

Все це легко я з'ясую

навіть тим, хто муз не знав.

Тільки ми в країні нашій,

ми, хто має жала ці, —

Діти Аттики, природні, давні жителі її.

Плем'я мужніх, ми багато

потрудилися в боях,

Боронивши рідну землю в час,

як варвар наступав.

Він вогнем обкинув місто,

чорним димом нас душив,

1080 Щоб насильно відібрати

наші гнізда й стільники.

Ми списи й щити побрали,

в поле вибігли ту ж мить

І, терпкою люттю п'яні,

дружно з ворогом стялись —

Воїн з воїном, пліч-о-пліч,

гнівно губи гризучи.

Стріли хмарами летіли, заступали сонця світ,

Але нам боги сприяли, на ніч ми перемогли:

Перед тим сова недаром облетіла табір наш!

Утікав безладно ворог, ми погналися услід,

В щоки, в брови їх кололи,

били вістрями у зад.

Ще й тепер у царстві персів

ходить поголоска скрізь:

1090 «Що на світі найстрашніше?

Гнів аттицької оси».

АНТОДА

Друга половина хору

Був страшний я, був потужний

і нікого не боявся.

В морі бив недругів,

Випливаючи далеко на військових кораблях.

Не старались ми тоді

Красномовно говорити. Не любили

Хитросплетених обмов.

Веслярів міцних і вправних

шанували ми. Тому-то

Стільки міст забрали в персів,

І держав, і дань здобули,

1100 щo тепер так легковажно

Розкрадають юнаки.

АНТЕПIРРЕМА

Провідця другої половини хору

Нас оглянувши уважно, ви побачите в ту ж мить,

Що життям і всім звичаєм ми скидаємось на ос.

Ні одна жива істота, як роззлостити її,

Не поводиться так люто,

так запальчасто, як ми.

Та й у навичках усяких теж нагадуємо ос.

Ми збираємось роями і, як оси, летимо

Хто туди, де одинадцять, хто до архонта, одні

В Одеоні засідають, інші десь коло стіни

1110 Збились купою тісною і, пригнувшись до землі,

Ледве видно ворушаться, мов черва у стільнику.

Та всілякої поживи завжди досить є у нас;

Без розбору всіх кусаєм, добуваючи на хліб.

Отже, є між нами й трутні;

від природи гострих жал

їм не дано, ці нероби ждуть поживності від нас

І живуть собі безжурно нашим потом і трудом.

А для нас це найприкріше, коли хто, страхополох,

Зажирає нашу плату, хоч в війні за рідний край

Ні меча не брав, ні броні, не натерши мозолів.

1120 Cловом, от що я пораджу, громадяни: відтепер

Трьох оболів не давати тим, у кого жал нема.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Філоклеон і Бделіклеон виходять з дому.

У Бделіклеона в руках дорогий плащ і нові черевики.

Філоклеон

Кожуха не покину, поки житиму.

Це ж він було в походах рятував мене,

Коли Борей могутній нападав на нас.

Бделіклеон

Як видно, сам не хочеш ти добра собі.

Філоклеон

Добра мені не буде від плаща твого.

Уже ж бо раз, об'ївшись рибок смажених,

Я вовняреві три оболи викинув.

Бделіклеон

Та ти зроби хоч спробу, ти ж віддав себе

1130 Мені в опіку, обіцяв коритися.

Філоклеон

Чого ж ти вимагаєш?

Бделіклеон

Скинь веретище

І в цей тонкий, м'якенький плащ укутайся.

Філоклеон

Ну, от! Заводься дітьми і виховуй їх!

Та він мене вдушити нині думає!

Бделіклеон

Бери, вдягайся, перестань дурне плести!

Філоклеон

Це що за лихо, ради всіх богів, скажи?

Бделіклеон

Хто називає «перський плащ», хто «кавнака».

Філоклеон

Я шкірою назвав би фіетідською!

Бделіклеон

Немає дива! Не бував у Сардах ти,

1140 Тому и не знаєш, а так знав би.

Філоклеон

Де вже там!

Не знаю, Зевсом свідчусь! Хоч, по-моєму,

Це дуже схоже на убрання Моріха.

Бделіклеон

Е, говори! Ці речі в Екбатанах тчуть.

Філоклеон

Що? В Екбатанах роблять сукна з потруху?

Бделіклеон

От вигадав! Дивак ти! Таж у варварів

Не мало грошей тратять на ті вироби,

І плащ мій вовни на талант, не менше, з'їв.

Філоклеон

То краще «вовно'щом» назовім його,

Не кавнакою.

Бделіклеон

Не балакай зайвого,

1150 Стій тихо: надягаю!

(Накидає плащ).

Філоклеон

(зриваючи з себе плащ)

Ой, біда моя!

Проклятий! Жаром так і обілляв мене.

Бделіклеон

Не вдягнеш?

Філоклеон

Ні, нізащо. Як на те пішло,

То краще просто піччю обгорніть мене!

Бделіклеон

Давай тоді я сам вже одягну тебе!

Філоклеон

Так приготуй виделку!

Бделіклеон

А навіщо ж то?

Філоклеон

Щоб, доки я не розварюся, витягти!

Бделіклеон

Тепер свої погані шкарбани скидай,

Лаконські черевики підв'яжи собі!

Філоклеон

Щоб устромив я ногу на біду собі

1160 у те, що позшивали наші недруги?

Бделіклеон

Не гайся, любий! Назувай і сміливо

Ступи в лаконську землю.

Філоклеон

Мене кривдиш ти,

Висаджуючи на ворожім березі.

Бделіклеон

Давай же другу ногу!

Філоклеон

Ні, ніяк не дам.

Там палець є — лаконців страх ненавидить!

Бделіклеон

Інакше неможливо.

Філоклеон

От біда мені!

І мерзнути на старість заборонено!

Бделіклеон

Ну, ну! Підв'язуй швидше! Як багач тепер

Ходи пихато, задом вихиляючись.

Філоклеон

1170 Отак? Поглянь на постать! Подивись як слід,

Кого з багатих я найбільш нагадую?

Бделіклеон

Чиряк, часничним пластирем обліплений!

Філоклеон

Отож воно й крутити задом хочеться.

Бделіклеон

А вмієш ти поважну мову мовити

Серед людей пристойних і освідчених?

Філоклеон

Еге ж.

Бделіклеон

А що б казав ти?

Філоклеон

Всяку всячину.

Як насмерділа Ламія застукана;

І як колись-то Кардопіон з матір'ю…

Бделіклеон

Покинь казки. Про людське, про звичайніше

1180 Кажи, про що ми дома розмовляємо.

Філоклеон

Я от що розказав би на домашній лад:

«Були собі на світі мишка й ласочка…»

Бделіклеон

Невіглас! Бовдур! Це ж золотарю колись,

Розгнівавшись на нього, Феоген сказав

Верзти при людях про мишей і ласочок!

Філоклеон

Про віщо ж говорити?

Бделіклеон

Про поважне щось.

Як їздили в посольство ти, Клісфен, Андрокл.

Філоклеон

Куди ж я їздив? Був разок на Паросі,

Та й то лиш два оболи денно мав за це.

Бделіклеон

1190 То розкажи нам, як то раз Ефудіон

З Аскондом на кулачках славно бій провів.

Старий він був і сивий, але мав, проте,

Дебелі стегна, дужі руки й поперек,

І груди — панцир.

Філоклеон

Що ти мелеш? Годі вже!

Як міг він битись навкулачки в панцирі?

Бделіклеон

Такі розмови між людьми порядними.

Тепер скажи: на учті з незнайомими,

За чаркою, яким ти славним подвигом

З років юнацьких міг би похвалитися?

Філоклеон

1200 Оцей, оцей мій подвиг найславетніший:

В Ергасіона кіл потяг із саду я.

Бделіклеон

Біда мені з тобою! Кіл! Згадай лише,

Як вепра ти чи зайця вбив, як з факелом

На грищах бігав — про юнацьке, сміливе.

Філоклеон

Одне згадав відважне: я ще підлітком

Фаілла-скорохода переслідував…

Судом за лайку — і його засуджено.

Бделіклеон

Покиньмо це. Лягай-но. Я навчу тебе,

Як бути милим, ввічливим на бесіді.

Філоклеон

1210 Ну, як лягти? Кажи ж бо!

Бделіклеон

Красовито ляж.

Філоклеон

Отак велиш лягати?

Бделіклеон

Ні, цілком не так!

Філоклеон

А як інакше?

Бделіклеон

Мов атлет, розслабившись,

Пролий себе на килим непримушено.

Ну, похвали потому келех мідяний,

Поглянь на стелю, полюбуйся тканками…

Води для рук подайте! Ставте столики!

Обмились… Узливаєм… Час обідати!

Філоклеон

Богами свідчусь, цей обід приснився нам!

Бделіклеон

Флейтистка починає. Співучасники

1220 Бенкету нині: Фан, Феор, Есхін, Клеон,

Акестор, біля нього — із чужинців хтось.

Підхопиш ти застільну?

Філоклеон

Повним голосом.

Бделіклеон

Ні, справді?

Філоклеон

Як ніхто у всій Діакрії!

Бделіклеон

Ну що ж. Скажім, Клеон я; про Гармодія

Почав я пісню; ти її підхоплюєш.

(Співає).

«Не було ще в Афінах такого мужа…»

Філоклеон

(підхоплює)

«Такого злодюги, пройди такого…»

Бделіклеон

Ти не роби так, бо тебе оглушить він,

Грозитиме, що знищить, умертвить тебе,

1230 Засудить на вигнання.

Філоклеон

Хай залякує!

А я, клянуся, заспіваю іншої:

«Злий! Покинь домагатися влади великої!

Ти руйнуєш державу, ведеш до загибелі!»

Бделіклеон

А як Феор, що тут приліг, край ніг твоїх,

Клеона руку взявши, так співатиме:

«Слів Адмета повік не забувай:

добрих люби людей», —

Ти як йому підтягнеш?

Філоклеон

Я ось так почну:

1240 «Звиватися лисом гидко,

Двох таборів другом бути —

Соромно».

Бделіклеон

Тоді Есхін, син Селла, муж освічений,

Друг музам, заспіває так у відповідь:

«Грошей і засобів

Ми з Клітагорою

Та фессалійцями…»

Філоклеон

«Перевели без ліку, я з тобою…»

Бделіклеон

Ну, це, я бачу, ти засвоїв здорово.

1250 Ходімо ж на бенкет до Філоктемона.

(До раба, що за сценою).

Гей, хлопче, Крезе,

йди зготуй запаси нам!

Сьогодні п'яні будем.

Філоклеон

Ні, не питиму!

Недобре пити, від вина ж і біди всі:

Розбиті двері, бійка, ребра ламані,

З похмілля потім ще й платити грошики!

Бделіклеон

Такого не буває поміж знатними!

Коли образять, перепросять ввічливо;

Або ти сам дотепне щось розкажеш їм —

Езопову чи сибарітську байку — з тих,

1260 Котрі на учтах повідають. Так усе

На жарт обернеш та й додому вернешся.

Філоклеон

Десь тих байок чимало треба вивчити,

Щоб за погані вчинки не платитися.

Бделіклеон

Ходімо ж! Хай ніщо нас не затримує.

МАЛА ПАРАБАСА

ОДА

Перша половина хору

Часто спритним і кмітливим

я здавався сам собі

І ніколи не дурним.

Ще спритнішим був Аміній,

кучерявий Селла син —

Не гранатами живився; пам'ятаю, раз у раз

В Леогора він гуляв.

1270 Тепер збіднів, як Антіфонт!

Був відряджений з посольством

до Фареала, але й там

Із фессалійців

Лиш з голотою водився,

Сам убогий і злиденний, як ніхто із голяків.

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Автомене, ми щасливцем величаємо тебе:

Вельми здібних до мистецтва

ти сплодив собі дітей!

Перший син, усім приємний,

дуже вчений чоловік,

Чарівний Харіт коханець,

незрівнянний кіфаред;

Другий син — актор чудовий,

трудно кращого знайти;

або третій, Аріфрад, удався

найздібніший серед них.

Сам собою, каже батько, без учителя і книг,

Лиш від мудрої природи, научився третій син

По домах публічних вправно калатати язиком.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця другої половини хору

Дехто каже, що з Клеоном замирився я, коли

Він завзявся проти мене

і термосив, і жахав,

Називав злочинцем лютим.

А як з мене шкуру дер,

То юрба вітала сміхом зойки болісні мої,

І ніхто не дбав про мене,

всі цікавились одним:

Чи, затиснений в лабети,

я ще кину жарт якийсь,

1290 Cпостерігши цю байдужість,

я, як мавпа, завиляв;

Та тепер ось, бачте, знову

«одурив лозу кілок».

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Ксантій

(вбігає з криком)

О, горе! Черепахи, як я заздрю вам!

Щасливі ви під покришкою вашою!

Від стусанів як мудро, як обачливо

Ви захистили спину черепицею!

А я кийком ось, гляньте, посмугований!

Корифей

Що сталось, хлопче?

(До глядачів).

Адже «хлопцем» кличемо

Ми й дідуся старого, як наб'ють його.

Ксантій

Чи ж то старий наш не чума, не пагуба?

1300 Cеред гостей він був найбезсоромніший,

Хоч був там Лісістрат, Лікон і Антіфонт,

Гіппіл і Теофраст, весь почет Фрініха;

Перевершив усіх він там нахабністю.

Живіт напхавши ласими шматочками,

Скакав, і реготався, і погрюкував,

Як той осел, ячменем нагодований,

Із криком «рабе!» люто одлупив мене.

А Лісістрат на все це так сказав йому:

«На вискочня ти схожий, на осла того,

1310 Який допавсь до паші після голоду!»

Старий до нього: «Ти як сарана ота,

В якої плащ обдертий висить клаптями!

Сфенел ти, що одежу з себе випродав!»

В долоні заплескали, Теофраст лише —

Мовляв, не з тих я — покосивсь презирливо.

Старий тоді до нього: «Ти чого, скажи,

Із себе пана строїш, величаєшся?

А хто був блазнем у вельмож? Не ти хіба?

Отак по черзі всіх ганьбив і лаявся,

1320 Глузуючи зухвало та говорячи

Украй невідповідні і дурні слова.

Тоді напився добре й, повертаючись

Додому, перехожих бив по-п'яному.

Та ось і він надходить кроком плутаним.

Втечу я, поки цілий, з-під руки його!

(Утікає).

Філоклеон

Виходить з флейтисткою і факелом. За ним женуться гості.

Відступись, відійди!

Буде каятися гірко,

Хто іде за мною вслід.

Забирайтесь геть, поганці,

1330 Бо як ні, то смолоскип цей

На печеню вас спече!

Гості

Будь певний, завтра ти за це

заплатиш нам,

Хоч як тепер храбруєш і заносишся!

Юрбою прийдем і потягнем в суд тебе.

Філоклеон

Го-го! Го-го! Потягнем в суд!

Старе лахміття!

Знайте, — про суди мені

вже й слухати не хочеться!

Ого!

(Показує на флейтистку).

От краса! А урни киньте!

1340 Забирайся! Де суддя тут?

Де він? Зник навіки він!

(До флейтистки).

Сюди, мій жучку золотий! Сюди зійди!

Візьмись рукою за оцю мотузочку!

Лиш обережно, бо гнила мотузочка,

хоча тертя не завдає їй прикрості.

А правда, хитро вкрав тебе я з бенкету,

Коли гостей ти починала бавити?

За це потіш гарненько і помилуй мене!

Та де там! Не потішиш і не спробуєш,

Одуриш, покепкуєш, скільки схочеться.

1350 Ти сміх собі робила з багатьох уже.

А може, будеш добра жіночка, то я

Тебе, мою маленьку свинку, викуплю,

Як син помре, й візьму за полюбовницю.

Тепер я не хазяїн у добрі своїм.

Я молодий ще й досі під опікою.

Синок мене пильнує. Буркотливий він

І скупердяй — ділив би зерно макове.

Боїться, щоб не став я марнотратником:

У нього ж, бачите, єдиний батько я.

Виходить на сцену Бделіклеон.

360 Та от і він, здається, вже біжить до нас.

Ану, скоріше тут із смолоскипом стань,

А я вже з нього посміюся здорово,

Як він сміявся з мене до посвячення.

Бделіклеон

Ах ти, пустомолоте, ти, розпуснику!

Забаглося кохатись із хорошою…

Труною? Будеш ти за це покараний!

Філоклеон

А ти процесу захотів з підливою?

Бделіклеон

Іще й смієшся? Хто ж украв із бенкету

Флейтистку?

Філоклеон

Що? Флейтистку? Ну, а де вона?

1370 Щось мелеш ти, неначе з гробу вихопивсь.

Бделіклеон

А ось та Дарданіда, Зевсом свідчуся!

Філоклеон

Та ні, це на майдані смолоскип горить.

Бделіклеон

Це смолоскип?

Філоклеон

Ти ж бачиш — ще й тавро на нім.

Бделіклеон

А що це тут чорніє посередині?

Філоклеон

Смола стікає, під вогнем розтоплена.

Бделіклеон

А що це з цього боку: чи не зад, бува?

Філоклеон

Та ні, це просто паросток на дереві.

Бделіклеон

Що кажеш? Паросток?

(До флейтистки).

Ану, ходи сюди!

Філоклеон

Е, є, ти що намислив?

Бделіклеон

Заберу її,

1380 Бо що тобі вже з неї? Ти ж гнилий увесь,

Не здатний до нічого.

Філоклеон

Ось послухай-но!

Коли на грища їздив я в Олімпію,

Ефудіон з Аскондом бився сміливо,

Хоч був уже він літній, кулаком, однак,

Старий боєць на землю юнака звалив.

Гляди ж, попідбиваю і тобі синців!

Бделіклеон

Запам'ятав же ти свою Олімпію!

Вбігає пекарка, що торгує хлібом на вулиці.

Пекарка

(до Бделіклеона)

Богами заклинаю, поможи мені!

(Вказує на Філоклеона).

Це він, той самий, що мене понівечив,

1390 Бив смолоскипом, а в болото викинув

На десять грошей хліба і чотири ще.

Бделіклеон

Так ось що ти накоїв! Тож і суд тепер,

І клопіт будем мати. Нащо пив?

Філоклеон

Пусте!

Відвернем лихо байкою дотепною.

Побачиш сам, як легко поладнаєм ми.

Пекарка

Богинями клянуся: ти за дівчину,

Дочку Сострати й Анкіліона, Міртію,

Відповіси! Навіщо мій товар псував?

Філоклеон

Послухай, жінко. Ось я розповім тобі

1400 Цікаву байку.

Пекарка

Я не хочу й слухати!

Філоклеон

Колись Езоп вертався з учти ввечері,

І раптом сука, п'яна і настирлива,

Ну гавкати! А він їй: «Суко, слухай-но!

Коли б ти замість язика паскудного

Купила хліба, я хвалив би розум твій!»

Пекарка

Знущаєшся? За шкоду заподіяну,

Хто б ти не був, до права притягну тебе!

(Вказує на глядачів).

От Херефонт у мене свідок виклику.

Філоклеон

Та ні, послухай, може, це вподобає:

1410 Раз позмагатись з Ласом Сімонід хотів,

А Лас йому і каже: «Я начхав на те!»

Пекарка

Он як!

Філоклеон

(до глядачів)

Гей, Херефонте, саме ти б зумів

За свідка бути в цеї баби жовтої,

В Іно, що в Евріпіда сторчака летить.

Бделіклеон

А от іще хтось, бачу я, біжить сюди!

Тягти на суд, напевно; ось і свідок з ним!

Вбігають позовник і його свідок.

Позовник

Ой-ой! Тебе, старого, за образу я

В суд викликаю!

Бделіклеон

Слухай, не роби цього!

Вже краще кару заплачу я зараз же,

1420 яку ти сам присудиш, ще й подякую.

Філоклеон

Ну що ж, я згоден: так порозуміємось.

Признаюсь, що набив я й повалив тебе.

Та підійди-но! Чи на мене звіришся,

Щоб я тобі відшкодування визначив,

Та й будем друзі, чи назначиш сам ціну?

Позовник

Ні, ти зроби це: не люблю судитися.

Філоклеон

Колись із колісниці сибарит упав

Та й, падавши, пошкодив сильно голову;

Не був, як видко, у їзді досвідчений.

1430 При тому нагодився друг і так сказав:

«Хай кожен робить тільки те, в чім знається!»

Іди ж і ти до Піттала лічитися!

Бделіклеон

І тут себе не зрадив. Все однаковий!

Позовник

(до свідка)

Запам'ятай же добре, що сказав він нам.

Філоклеон

Та не біжи, послухай! Сибаритянка

Розбила глечик…

Позовник

(до свідка)

І на це за свідка будь!

Філоклеон

Отак і глечик свідків запросив собі.

Тоді вона: «Клянуся, — каже, — Корою,

Коли б ти хутче, замість свідків кликати,

1440 Купив пов'язку, — більше було б користі».

Позовник

Глузуй, знущайся, поки в суд не кликали!

(Виходить).

Бделіклеон

(до Філоклеона)

Деметрою клянуся, тут не лишишся!

Візьму, на плечі скину…

Філоклеон

Ну, та й що?

Бделіклеон

Та й що?

Та й віднесу додому, бо, як бачу я,

Не вистачить і свідків для позовників.

Філоклеон

Езопа раз дельфійці…

Бделіклеон

Я начхав на це!

Філоклеон

Обмовили, що келех, мов, у храмі взяв,

Тоді він і повів їм, як-то жук, було…

Бделіклеон

З жуками тими пропади ти пропадом!

(Бере батька на плечі й виносить).

СТРОФА VII

Перша половина хору

1450 на твіи талан заздрять усі.

Зустрів ти щастя, діду!

Минувся злиднів час, турбот,

І ти пізнав світле життя.

Тепер тебе потягне

На легкий хліб, ситий шматок.

А може, ні! Може, й не так?

Нелегко нам збутися вад,

Що в нас ввійшли з кров'ю батьків.

Проте і так часто бува,

1460 що добрий вплив інших людей

Переміняє вдачу в нас.

АНТИСТРОФА VII

Друга половина хору

Тобі хвала, шана тобі

Від нас і всіх, хто мудрий.

За те, що ти — батькові друг,

За розум твій славим тебе,

Філоклеона сину!

Такі, як ти, де вони є?

Ласкава річ, чемність твоя

До тебе всіх ваблять серця.

1470 Ти добре знав, що ти робив,

Коли ставав з батьком на прю.

Одна мета в тебе була:

Щоб твій старий спокійно жив!

ЕКСОД

Ксантій

(вбігає)

О Діонісе, от діла нечувані!

В господу нашу демон прикотив якийсь!

Старий господар довго пив та й пив вино,

А опісля, зачувши флейту, так зрадів,

Що цілу ніч танцює безперестанку

Давно забуті танці, ще Феспідові,

1480 Трагіків сучасних називаючи

Сміттям і дрантям, кличе на змагання їх.

З'являється Філоклеон, украй п'яний.

Філоклеон

(співає)

«Хто це тут біля брами надвірної сів?»

Ксантій

От іде вже, іде наше лихо сюди!

Філоклеон

Відчиняйтесь, запори, спадайте, замки,

Розпочався танець!

(Танцює).

Ксантій

Розпочалися дурощі, краще скажи!

Філоклеон

(танцюючи)

У швидких поворотах звивається стан,

Роздимаючись, ніздрі шумлять, аж ревуть,

Затріщали хребці!

Ксантій

Чемериці напийсь!

Філоклеон

(танцюючи)

1490 І біснується Фрініх, мов півень який…

Ксантій

Ти зачепиш мене!

Філоклеон

(танцюючи)

До небес підкидаючи стегна!

Ксантій

Роззявляється зад…

Філоклеон

(танцюючи)

За собою дивись!

І так легко, так вільно всі члени у нас

Обертаються в чашках суглобів.

Входить Бделіклеон.

Філоклеон

Що, гарно?

Бделіклеон

Препогано! Ти збезумився.

Філоклеон

Стривай, от зараз викличу суперників!

Гей, вийди, хто з трагедів за танцівника

Себе вважає, — будемо змагатися!

1500 Ну; є охочі чи нема?

Входить 1-й танцюрист.

Бделіклеон

Один лише.

Філоклеон

Хто ж він, нещасний?

Бделіклеон

Хто він? Середущий син

Каркіна-рака.

Філоклеон

Ну, цього я вмить ковтну!

На місці «танцем кулака» вколошкаю, —

Цього не тямить зовсім він.

Виходить 2-й танцюрист.

Бделіклеон

Нещасний ти!

Дивися, другий рачок наближається,

Брат першого.

Філоклеон

Чудово! Буде закуска!

Виходить 3-й танцюрист.

Бделіклеон

О Зевсе! Що це? Ось і знову рак повзе!

І це вже третій із синів Каркінових!

Філоклеон

Та що це, справді? Краб чи павучок якийсь?

Бделіклеон

1510 А це таке дрібненьке раченя, воно

За всіх найменше. Пише все трагедії.

Філоклеон

Щасливий ти, Каркіне, дітьми! Глянь лише:

Пташата сунуть цілою навалою!

Ну що ж, іду я з ними позмагатися.

А ти до них підливу приготуй мені.

Танець.

Корифей

Відійдімо ж і осторонь станьмо усі!

Поступімо танцюючим місця,

Щоб вони без завади стрибати могли

і в переверти йти перед нами.

СТРОФА VIII

Перша половина хору

Виходьте, уславлені діти

Водяного бога!

1520 Веселі скачіть по піску,

Там, де хлюпає моря прибій,

Рачаче поріддя!

АНТИСТРОФА VIII

Друга половина хору

Стрибайте, вертіться чимдуж!

Як бувало Фрініх,

Брикайте; нехай глядачі,

Побачивши ноги вгорі,

Охкають і стогнуть!

Хор

Крутись, виступаючи влад,

в живіт руками бийся,

До неба стопу підкидай,

вертись, немов та дзиґа!

1530 Великий правитель морів,

сам рачий батько лізе,

Потрійним нащадком своїм

пишається, щасливий.

(До танцюристів).

Як любите нас, то тепер

веселим хороводом

За двері хутчій проведіть!

Ще досі не бувало,

Щоб хор комедійних співців

з орхестри вийшов з танцем.

Хор і актори, танцюючи, покидають сцену.

МИР

ДІЙОВІ ОСОБИ

Трігей, виноградар.

Перший раб Трігея.

Другий раб Трігея.

Дівчинка, дочка Трігея.

Гермес, бог винаходів і торгівлі.

Полемос, бог війни.

Пострах, слуга Полемоса.

Гієрокл, віщун.

Зброяр.

Коваль.

Син Ламаха.

Син Клеоніма.

Корифей хору.

Торгівці зброєю.

Хор хліборобів.

Особи без слів

богиня Миру та її подруги —

Достача і Веселість

ПРОЛОГ

У дворі, перед домом виноградаря Трігея, двоє рабів готують їжу для жука-гнойовика.

Перший раб

Давай, давай жукові тих плескачиків!

Другий раб

Ось на, припрошуй гнояка триклятого!

Солодших страв до скону хай не нюхає!

Перший раб

Подай ще коржик із лайна ослячого!

Другий раб

Встигай лиш брати. Гей, та що це діється?

Вже й ті змолов?

Перший раб

Аякже! він ще й нас готов, —

Клянуся Зевсом, — перем'яти лапами.

Отож вимішуй туго та й ліпи мерщій.

Другий раб

О гноярі, благаю, пособіть мені!

10 Не дайте задихнутись в тому смороді!

Перший раб

Тепер ліпи з посліду від розпусника —

Хлопчини: попоївши, хоче ласощів.

Другий раб

Ось на.

(До глядачів).

Єдина в цій роботі вигода:

Не скажуть, що при кухні дещо й сам лизну.

Перший раб

Ой-ой! Давай, давай же! Ще і ще давай!

І ще замішуй!

Другий раб

Годі. У гноївці тій,

Клянуся Аполлоном, я втоплюсь-таки.

Перший раб

А що, коли корито притягти йому?

Другий раб

Та хай вам грець! Ізгиньте — він і ти за ним!

(До глядачів).

20 Чи хтось, бува, не знає, у кого б мені

Купить такого носа, щоб дірок не мав?

Ото робота! Краще вже на муки йти,

Ніж готувати їжу цьому виродку.

Свиня чи то собака, як нагидить хто, —

Зжеруть одразу. Він же, гнойовик отой,

То їсть, то крутить носом: недогода все.

Хіба скачаю кульку та й під ніс йому

Подам, неначе вередливій жіночці.

Ану, крізь ту щілинку гляну потайки,

30 Чи їсть іще, чи врешті вже наситився.

(Зазирає, прихиливши двері).

Жери і напихайся без передиху,

То, може, й луснеш, навіть не отямившись!

Ну й уминає, клятий, і до того ще

Зубами клаца, мов борець на ігрищах!

Ворушить головою, задом, лапами,

Цілком так само, ніби той, що з запалом

Канати грубі корабельні скручує.

Гидка ж істота, ненажерна, сморідна!

Ніяк не доберу я, хто й створив її.

«Щоб Афродіта, — далебі, не віриться.

І не Харіти, звісно.

Перший раб

Ну, а хто ж тоді?

Другий раб

Це чудо Зевс із гною громом викликав.

Перший раб

(до глядачів)

Тепер, напевно, кине молодик якийсь

Питання хитромудре: «В чім тут річ, однак?

І гнойовик до чого? Та сусід його,

Кмітливий іонієць, підсміхнеться лиш:

«Гадаю, на Клеона натякають нам:

Послід, мовляв, з'їдає він без сорому».

Пора, однак, жукові вже й пиття нести.

(Виходить).

Другий раб

50 А я цю справу роз'ясню й недоліткам,

І юнакам, а потім — рядовим мужам,

І тим мужам, що інших перевершили,

І, врешті, наймужнішим розтовкмачу все.

Хазяїн мій дуріє, лиш не так, як ви.

По-своєму, кумедно божеволіє.

Що день — то по-дурному в небо очі пне

Та й Зевсу дорікає, ба ще й лається:

«Гей, Зевсе, там на небі, що затіяв ти?

Не бавсь мітлою, бо Елладу виметеш!»

(Наслухаючи, до глядачів).

60 Ну ось.

Тихіше! Щось почув я. Наче б, голос чийсь.

Трігей

(за сценою)

Гей, Зевсе, що ти чиниш з людом еллінським?

Немов насіння, нам міста вилущуєш.

Другий раб

А що, чи не казав я? Меле казна-що.

Послухай, хто не чув ще божевільного.

А знаєте, що мовив сам до себе він,

Як лиш почав дуріти? Ось послухайте.

«Мені б отак до Зевса навпростець майнуть!»

Сяк-так драбину зладив із дощок тонких —

70 І ну по ній спинатись, та схитнувся враз —

І в землю головою, тільки хруснуло.

А вчора хтозна-звідки він жука пригнав,

Немов коняку добру. Ось і конюхом

Зробив мене насилу. Правда, й він, бува,

Його, як вершник, гладить, примовляючи:

«Пегасику крилатий, чистокровний мій,

Домчи мене до Зевса, до палат його!»

Ану, загляну нишком, що там діється.

(Виходить і тут же вбігає, переляканий).

Біда! Сюди, на поміч! Гей, сусідоньки!

80 Хазяїн мій — в повітрі. Ось підноситься

Все вище й вище на жукові верхи він!

Трігей

(верхи на жукові)

Та не рвись так, агов, ти з копита у галоп!

Не гарцюй завчасу, не хизуйся аж так,

Своїх сил, запальний, по-пустому не трать,

Поки тіло, зігрівшись, не стане гнучким,

Не стужавіють м'язи від розмаху крил.

Лиш мені не чади, ради бога, під ніс,

Бо коли й у дорозі смердітимеш так,

То лишайся вже краще, де був, у хліві.

Другий раб

90 О мій бідний владико, ти й справді звихнувсь!

Трігей

Гей, замовкни внизу!

Другий раб

Ти куди ж так пливеш тим рогатим човном?

Трігей

Я Елладі усій присвятив свій політ.

На новий, на нечуваний подвиг іду.

Другий раб

Але нащо летіти? Чи ти ошалів?

Трігей

Занімійте побожно! Радіти пора,

А ніяк не скиміти. Я людям усім

Язика за зубами тримати велю.

А всі ями помийні, відхожі місця

юо Перекрити новим цегляним покриттям

І зади найщільніше заткнути.

Другий раб

А я не змовкну, поки не признаєшся,

Куди зібравсь летіти.

Трігей

А куди ж бо ще,

Як не до Зевса, в небо?

Другий раб

Гей, а то чого?

Трігей

Щоб розпитати, що задумав діяти

З усім-усім народом нашим еллінським.

Другий раб

Ну, а коли не скаже?

Трігей

Що ж, назву його

Злочинцем, що запродав персам еллінів.

Другий раб

Хіба що через труп мій, присягаюся.

Трігей

110 Мене тим не зупиниш.

Другий раб

Ой-ой-ой-ой-ой!

(До дітей Трігея).

О діти! Гляньте — батько покидає вас.

Ось нишком він у небо підіймається.

Просіть, хай завертає, бідні сироти.

Дівчинка

Батьку, мій батьку, чи дійсно правдива

Чутка, що нібито, нас позабувши,

Ти під чотири вітри відлітаєш

Легко до воронів, наче пір'їна?

Батьку, скажи, чи це правда,

Якщо нас хоч трішечки любиш.

Трігей

120 Так-таки так, мої донечки.

Жаль вас, одначе, сердешних.

Просите хліба не раз ви так жалісно:

батеньку, батьку!

В мене ж — нема ні гроша за душею,

ніде ані крихти.

Хай-но звершу я це діло, — вернуся,

й тоді вже від мене

Добра хлібина вам буде й гарненький

плескач на закуску.

Дівчинка

На чому ж ти в дорогу вибираєшся?

Не корабель же небом повезе тебе.

Трігей

Конем крилатим — не судном летітиму.

Дівчинка

Чи при умі ти, батьку? До богів отак,

Жука запрігши, думаєш добратися?

Трігей

130 В байках Езопа, доню, ясно сказано,

Що жук один з крилатих долетів туди.

Дівчинка

Оте гидке створіння? Що ти, батеньку? —

Та й до богів долине? Щось не віриться.

Трігей

Хіба ж не він, з орлами ворогуючи,

Добувсь до них, розкидав їх гніздо колись?

Дівчинка

А може б, на Пегасі краще рушити:

Постанеш перед Зевсом ще трагічніше.

Трігей

Дурна! Тоді подвійно запасатися

Харчами треба. Ну, а жук з'їдатиме

Те все, чим я живлюся й перетравлюю.

Дівчинка

140 Дну; шубовсне в море жук твій, що тоді?

З води, крилатий, знову як він випірне?

Трігей

Стерном я вже запасся передбачливо.

Тоді човном наксоським жук служитиме.

Дівчинка

В яку ж то гавань ти скеруєш човен свій?

Трігей

В Пірей, у гавань Жукову я мчатиму.

Дівчинка

Гляди лиш там, — схитнувшись, сторчака не дай,

А то, звихнувши ногу, станеш образом

Для Евріпіда у новій трагедії.

Трігей

Мені вже тим журитись! До побачення!

150 Але випорожнятись ні вітрів пускать

Три дні не смійте, поки я трудитимусь

На ваше благо, бо як те зачує він, —

Шугне стрілою, скине миттю вершника.

(Трігей піднімається вгору на жукові).

Гей же з богом, Пегасе, в дорогу рушай!

Золотою вуздечкою в небі дзвени,

Наставляй своє вухо, загострюй свій зір.

Та ти що? Не дурій! Куди носа звернув?

Чи не свіжим послідом війнуло з землі? —

Не зважай, усе вище та вище лети.

160 Простирай, розминай свої крила прудкі.

Навпростець мене мчи до небесних осель.

Лиш, гляди, не вишукуй усяких гидот

І забудь на цей час про щоденний свій харч.

(Дивиться на землю).

Гей, а хто там присів у Піреї в кутку,

Біля дому повій спорожняти живіт?

Ти погубиш мене. Закопай хоч той скарб

І землею обсип, і як слід притопчи.

А тоді чебрецем ще той горбик засій,

І олію розлий запашну, бо якщо

170 Упаду я з жука, то хіоський народ

П'ять талантів заплатить по смерті моїй.

А в усьому твій зад буде винний.

Жук швидко піднімається вгору.

Ух, страшно стало! Це вже непереливки!

Гей ти, біля машини! Не старайся так,

Бо в животі неначе похолонуло.

Якщо не схаменешся — накормлю жука!

Жук підлітає до «Олімпу».

Здається, до безсмертних наближаємось.

Авжеж, ось бачу я палати Зевсові.

Хто воротар у Зевса? Відчиняй мені.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Гермес

(виходить на оклик Трігея)

180 Звідкіль тут дух людини?

(Побачивши жука).

Гей, це що таке?

Мара якась, Геракле!

Трігей

Буйногривий жук.

Гермес

Негіднику, зухвальче, безсоромнику,

Мерзотнику мерзенний, наймерзенніший!

Ти як сюди добрався, гей, пройдисвіте?

А як тебе хоч звати?

Трігей

Зви Пройдисвітом.

Гермес

А звідки родом будеш?

Трігей

Із Пройдисвітів.

Гермес

А батько твій?

Трігей

Мій батько? Із Пройдисвітів.

Гермес

Помреш, клянусь Землею, або скажеш нам,

Звідкіль прийшов і як ти називаєшся.

Трігей

190 Трігей я, виноградар із Афмонії.

З доносів не живу я, ні з сутяжництва.

Гермес

Чого ж прийшов ти?

Трігей

Ось м'ясця приніс тобі.

Гермес

(лагідно)

Кудою ж це, бідненький?

Трігей

Бач, одразу я

З пройдисвіта — бідненький. Ну й ласун же ти!

Гаразд, поклич-но Зевса.

Гермес

Легко мовити —

Нема вже тут ні Зевса, ні богів нема:

Ще вчора всі поспішно звідси вибрались.

Трігей

На іншу землю?

Гермес

Землю?

Трігей

А куди ж іще?

Гермес

Далеко. Під склепіння неба злинули.

Трігей

200 д ти чого стовбичиш, наче палець, тут?

Гермес

Та ось начиння їхнє допильновую:

Ті дзбаночки, і кухлики, й тарілочки.

Трігей

А що, місця обжиті вже набридли їм?

Гермес

На греків розгнівившись, небожителі

Війні охоче місцем поступилися.

Нехай, мовляв, товче їх аж донесхочу.

Самі ген-ген знеслися, щоб не бачити

Тих міжусобиць ваших і не слухати

Благань і скарг постійних та набридливих.

Трігей

210 А чим же так безсмертним ми дошкулили?

Гермес

А чом до бійки лізли, хоч не раз боги

Робили перемир'я, але варто лиш

Спартанцям хоч би трішки переважити —

«Дамо, — горлають, — перцю тим афінянам,

Близнятами клянемось!» Хай лиш верх беруть

Афіняни, а Спарта хоче миру вже —

Тоді афінян чути: «Ні, не вірте їм!

Афіною клянемось, — нас обдурюють!

Вони не раз ще прийдуть ради Пілоcу».

Трігей

220 Немов і справді чую співвітчизників.

Гермес

Тому я сумніваюсь, чи побачите

Колись богиню Миру.

Трігей

Ну, а де ж вона?

Гермес

Сам Полемос в печері ув'язнив її.

Трігей

В якій печері?

Гермес

Там, внизу. Ще й брилами

Він привалив до верху, щоб ніхто звідтіль

Не вивів полонянки.

Трігей

А скажи мені,

Що з вами він робити наміряється?

Гермес

Того не знаю. Але стій… Учора він

Притяг під вечір ступу дивних розмірів.

Трігей

230 А що це він затіяв, як ти думаєш?

Гермес

Міста товкти в ній хоче. Ну, пора мені.

Здається, він надходить: шум оглушливий

Зсередини розлігся.

Трігей

Ой, біда мені!

Ану, дам ходу звідси. Наче й сам я чув

Глухі удари ступи войовничої.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

З'являється Полемос з величезною ступою в руках.

Полемос

О смертні, смертні! Горе вам, страждальники!

Ух, і заниють зараз ваші щелепи!

Трігей

(заховавшись)

Владико Фебе! Це ж не ступа — жах один!

І Полемос, як гляне — кров стинається.

240 Так ось хто нас постійно переслідує —

Страшний, що всіх на землю ницьма кидає.

Полемос

(нахилившись над ступою)

Спартанці часникові, о нещасні ви

Стократно й многократно, вам — кінець уже!

(Кидає в ступу часник).

Трігей

(до глядачів)

А наша хата з краю. Нам і байдуже.

Не ми в біду попали, а лаконяни.

Полемос

Мегаро, гей, Мегаро! Я й тебе умить

Зімну, стовчу в цій ступі, в порошок зітру.

(Кидає цибулю).

Трігей

Гай-гай! Ото Мегара буде плакати,

Пекучими сльозами заливатися!

Полемос

250 Тепер на тебе черга, гей, Сициліє!

(Кидає сир).

Трігей

Таку країну та й оберне в місиво!

Полемос

Ану, ще меду піділлю аттичного.

(Доливає меду).

Трігeй

(перелякано)

О ні, благаю, тільки не аттичного,

Чотири ж він оболи нині коштує!

Полемос

Гей, Постраху, — до мене!

Пострах

Ось я. Слухаю.

Полемос

(тицяє йому кулаком у ніс)

Забув, чим пахне? Чом без діла швендяєш?

Трігей

Ну й кулачина!

Пострах

(плаче)

Ой, не бий, хазяїне!

Трігей

(сам до себе)

Невже цибулю взяв у жменю Полемос?

Полемос

Товкач мені потрібний. Ну, чого стоїш?

Пострах

260 Ми тут лиш від учора… Не придбали ще.

Полемос

Тоді мерщій — в Афіни. Там позич його.

Пострах

Еге ж, біжу, щоб знову не заплакати.

Трігей

(до глядачів)

Людці, людці мізерні, що тут діяти?

Загроза явна, бо, як тільки вернеться

Він з товкачем, то зразу сяде Полемос

Міста дробити в ступі запопадливо.

Хай згине, Діонісе, посланець його!

Вбігає Пострах.

Полемос

Гей, ти!

Пострах

В чім річ?

Полемос

Позичив?

Пострах

Лихо трапилось:

Пропав товкач афінський, шкіряник отой,

270 Що всю Елладу м'яв і перемішував.

Трігей

О владарко Афіно, як доречно він

Сконав на благо міста! Аж не віриться,

Що вже нам не заварить каші свіжої.

Полемос

То гайда в Спарту, пошукай там іншого!

Та швидко!

Пострах

Ну аякже.

Полемос

Не барись мені!

Трігей

(до глядачів)

Ой люди, що то буде? Це ж не жарти вже!

Якщо в самофракійські таїнства хто з вас

Посвячений, то саме час молитися.

Щоб посланець, упавши, ногу вивихнув.

Пострах

(прибігає знову)

280 Ой, ой, нещастя, ой, нещастя трапилось!

Полемос

То як, ти знов без нього?

Пострах

Не моя вина:

Товкач пропав і в Спарті.

Полемос

Як, негіднику?

Пострах

Лакедемонці Фракії позичили.

Коли ж із рук пустили — загуло за ним.

Трігей

О Діоскури, як чудово склалося!

Ще є надія! Смертні, вище голову!

Полемос

Збери ті речі та й назад їх винеси,

А я піду і зладжу товкача собі.

Обидва виходять.

Трігей

(виходить із сховку)

Тепер Датідову згадаймо пісеньку,

290 Який опівдні сам себе розпалював:

«Як любо і приємно, як то солодко!»

(До глядачів).

Пора настала, побратими елліни! —

Закиньмо чвари, і гризню, і сутички!

Звільнім богиню Миру, найдорожчу всім,

Ще поки тут нового товкача нема!

Гей, рільники, торговці, рукодільники,

Ремісники, чужинці, зайшлі жителі,

Всі остров'яни, весь народ, сюди спішіть!

Швидше, швидше! В руки — кайла,

і лопати, і шнурки!

Нині жде на вас робота, —

не баріться, в добрий час!

ПАРОД

На орхестру швидким кроком виходить хор афінських селян.

Між ними також спартанці, беотійці, аргосці та мeгарці.

Корифей

Гей, сюди, на шлях свободи,

дружно, твердо всяк ставай!

Гей, хто еллін — в гурт єдиний!

Сили всіх — в один кулак!

Гей, забудем про походи,

про війну, що смерть несе.

День заблис, — і можна врешті

чхати всім на Ламаха.

(До Трігея).

Тож кажи нам, що робити,

будь у праці вожаком,

Нині з нас ніхто нізащо

не спочине, вір мені,

Поки важелем і шнуром не повернем волі знов

Наймогутнішій богині, опікунці наших лоз.

Хор починає гучний танець.

Трігей

Цитьте, цитьте, схаменіться,

бо на гамір, тупіт ваш

310 Може Полемос неждано знов присунути сюди.

Корифей

Але ж як тут не радіти,

чи ж не ти нам кинув клич,

Інший, ніж оте: «Прибути,

взявши хліба на три дні!»

Трігей

Та, глядіть, щоб ваших криків

під землею не почув

Кербер та й, оскаженівши,

як бувало на землі,

Нам богиню увільнити

не завадив нині знов.

Корифей

Ні, ніхто богині Миру

в нас не викраде, ніхто.

Хай лиш нам до рук потрапить.

Не турбуйся. Го-го-го!

(Танцюють безупинно).

Трігей

Ну й погибель мені з вами!

Цитьте, кляті, бо ось-ось

Він примчить і все сплюндрує,

і потрощить, переб'є.

Корифей

320 Хай гуде земля під нами,

шкереберть усе летить —

Ми веселощів сьогодні

не покинем, так і знай!

Трігей

Що за лихо? Що це з вами?

Цитьте, ради всіх богів!

Через ваші крики-скоки піде прахом діло все.

Корифей

Я й не думаю скакати, та на радощах, дивись,

Хоч стою, а ноги скачуть, хочу я того чи ні.

Трігей

Може, хоч тепер доволі? Ну й шалена крутія!

Корифей

От і все, ми зупинились.

Танець триває.

Трігей

Не на ділі — на словах.

Корифей

Ще хоч раз, ще круг останній

і на тому — вже кінець.

Трігей

Згода. Хай ще цей, останній,

але більше — ані руш!

Корифей

330 Лиш тобі знадобимося,

ось тоді — прощай танок.

Трігей

Ти поглянь… Танцюють знову.

Корифей

Вже востаннє, свідок Зевс.

Ми піднімем праву ногу та й опустим.

От і все.

Трігей

Хай по-вашому вже буде, але годі, годі вже!

Корифей

Так, але у нас ще й ліва є нога, не забувай.

Ось і скачу я, радію, і сміюся, і соплю.

Щит відкинув — і, здається,

з ним я й шкіру зняв стару.

Танцюють.

Трігей

Не радійте, поки діла до кінця не довели,

Ось врятуєте богиню — хоч на головах ходіть.

340 Галасуйте, регочіться!

Ось тоді вже буде можна

Вволю пити, жерти, спати,

Обійматись, чепуритись,

Святкувати, ґав ловити,

І гуляти,

і горлати: го-го-го!

СТРОФА

Перша половина хору

О, якби-то вже скоріше

той блаженний день настав!

Натерпівсь не мало я:

Спав не в ліжку — на соломі,

Животів, як Форм іон.

Не дивитимусь з-під лоба,

мов сердитий той суддя.

350 Злагіднію, усміхнусь,

Оживу, відмолоджусь,

Позабувши про війну.

Скільки літ поневірялись ми в походах на війні!

Гонять нас, як баранів:

Із Лікею — до Лікею,

Щит при боці, спис — в руці.

Корифей

Як тобі в пригоді стати, пособити чим, скажи?

Бо ж тебе за верховода добра доля нам дала.

Трігей

Ану лиш гляну, як знести ці камені.

(Підходить до печери).

Гермес

(вибігає із брами палацу)

360 гей, телепню зухвалий, що ти робиш там?

Трігей

Поганого нічого, як і Кіллікон.

Гермес

Загинеш, підлий!

Трігей

Що ж, як жереб випаде…

А ти вже добре знаєшся на жеребах.

Гермес

Вважай, що ти загинув.

Трігей

А якого дня?

Гермес

У цю хвилину.

Трігей

Але ж я не взяв собі

Ні хліба, ані сиру, щоб на смерть іти.

Гермес

Ну, ось, ти вже зітертий.

Трігей

Гей, а як це так,

370 Що й насолоди не відчув я жодної?

Гермес

Хто самовільно б визволяти зважився

Богиню Миру, тому — смерть: так Зевс велів.

Трігей

То я померти мушу?

Гермес

Ще й дивуєшся!

Трігей

Тоді позич три драхми — порося куплю:

Бо ж треба перед смертю посвятитися.

Гермес

О Зевсе-громовержцю!

Трігей

(злякано)

Ради всіх богів,

Лиш не донось на мене, о володарю!

Гермес

І не проси. Не змовкну.

Трігей

Ради м'яса хоч, —

А м'ясо те я щиро дарував тобі.

Гермес

(лагідніше)

380 Дурненький, таж зі мною Зевс

розправиться,

Якщо таке дозволю, не кричатиму.

Трігей

Гермесику, не треба, зглянься, любий наш!

(До хору).

Гей, а ви чого замовкли, стали мов укопані?

Ну, відкрийте рота, кляті! Хочете, щоб він гукав?

АНТИСТРОФА

Друга половина хору

Ні, володарю, Гермесе, ні, не смій кричати, ні!

Змилуйся, якщо хоч раз

Ласував ти поросятком,

Подаруночком смачним.

Не забудь про це сьогодні, віднеси

на користь нам.

Трігей

390 Чуєш, як уклінно просять, о володарю, тебе?

Друга половина хору

Вислухай ласкаво нас,

найприхильнійший для смертних,

Найщедріший із богів, —

нині нам не борони

Викрасти богиню Миру,

намір наш благослови,

Як пиха й шолом Пісандра опротивіли тобі.

Ми ж за це тебе, ласкавий,

Будем жертвами вславляти.

Ти посеред нас, людей,

Матимеш на вік віків

Шану й честь.

Трігей

400 Здійсни нарешті просьби їх, молю тебе.

Поглянь, — вони благають, як ніколи ще.

Гермес

Бо на таку йдуть кражу, як ніколи ще.

Трігей

З тобою поділюся таємницею.

У ній — страшна загроза небожителям.

Гермес

Ану, розказуй. Може, зворушуся тим.

Трігей

Так-от Селена і негідник Геліос

На нас давно вже між собою змовились!

Запродати Елладу хочуть варварам.

Гермес

А то ж навіщо?

Трігей

Свідок Зевс тому лише,

410 Що ми приносим жертви вам, а варвари —

Лиш місяцю і сонцю. Ось тому вони

Надумали усіх нас перенищити

Й забрати жертви, що богам призначені.

Гермес

Так ось чому все крадуть наші дні вони

І знай хитрують, шахраї, на закрутах.

Трігей

Тож помагай нам, любий, не лінуючись,

її на світло денне нині вивести.

Тобі ж Панафінеї ми влаштуємо

Та й інші свята, для богів призначені, —

420 Містерії, Діонії, Адонії.

І всі міста-держави, війн позбувшися,

Спасителя Гермеса шануватимуть.

І всякі інші блага звеселять тебе.

А на початок — ось від мене кухоль цей.

(Подає йому дарунок).

Гермес

О, в золото я змалку був закоханий!

Трігей

(до хору)

А тепер — вже наше діло. Всі сюди!

Гуртом усі!

Кайла в руки — й до роботи. Вибивайте брили ці.

Корифей

Ми готові. Ти ж роз'яснюй, наймудріший із богів,

Що до чого, як робити, словом, працею керуй.

430 А тоді вже сам побачиш — варті ми чогось чи ні.

Трігей

Тож подай скоріше келих, щоб насамперед богам

Помолитись та й одразу до роботи приступить.

Гермес

(піднімає келих)

Узливання! Узливання!

Всі замовкніть! Всі замовкніть!

Молімось, друзі, хай віднині еллінам

Нарешті усміхнеться доля радісно.

І хто тягтиме що є сил за шнур оцей,

Нехай щита ніколи не торкається.

Трігей

Нехай. Нехай у мирі вік вікує він

440 Із подругою разом біля вогнища.

Гермес

А хто війну воліє, — поки житиме,

Одне заняття, Діонісе, дай йому…

Трігей

Висмикувати стріли з тіла власного.

Гермес

А хто, в похід зібравшись, невдоволений,

Що ти, богине, скоро станеш вільною…

Трігей

Хай буде з ним те саме, що з Клеонімом.

Гермес

Якщо ж ті люди, що торгують зброєю,

Війни захочуть для своєї вигоди…

Трігей

До розбишак попавши, хай ячмінь жують.

Гермес

450 Чи той, хто мріє про воєнні почесті,

Чи раб, готовий стати перебіжчиком…

Трігей

Колесувати клятих! Дати різок їм!

Гермес

А нам — удачі. Гей, пеан заспівуймо!

Трігей

Лиш «Гей!» та без пеану: він приївся нам.

Гермес

Гаразд. Тепер лиш «гейя, гей» гукатимем.

Трігей

На честь Гермеса, Афродіти, Ор, Харіт.

Гермес

Ареса звати?

Трігей

Ні.

Гермес

А Посейдона?

Трігей

Ні.

Гермес

(до хору)

Берімось за мотузку, гей, взялись усі!

(Усі беруться за шнур, щоб відвалити каміння з печери, де ув'язнена богиня Миру).

СТРОФА

Хор

О гейя!

Гермес

460 Гейя, ще раз!

Хор

О гейя!

Гермес

Гейя! Нумо, ще раз.

Хор

О гейя, о гейя!

Трігей

Не бере. Бо не тягнуть на совість усі.

Ну чого там надулись? Ану, до шнура!

Ой, заплачете ви, беотійці!

Гермес

Гейя, враз!

Трігей

Гейя, гей!

Корифей

Але й ви там обоє не стійте — тягніть.

Трігей

470 Та чи ж я не стараюсь з усіх своїх сил?

Напинаюсь, тягну, аж темніє в очах.

Корифей

Чом же топчемось марно на місці?

Трігей

А ти чого ще тут розсівся, Ламаху?

Ану з дороги, разом з тим страховищем!

Аргосці теж не тягнуть. Насміхаються

Давно над нами, хоч і биті лихом ми.

А їм подвійно йдуть прибутки з лихвами.

Гермес

Зате лаконці, милий, не лінуються.

Трігeй

А знаєш, ті, що мають діло з деревом,

480 Одні лиш тягнуть; ковалі — завадою.

Гермес

Мегарці теж дармують. Час від часу лиш

Смикнуть, немов щенята, зуби шкірячи.

Трігeй

Мабуть, од голоднечі так знесилились.

Гермес

Не клеїться в нас діло. Гей, наляжемо

Громадою всією. Дружно, з запалом!

АНТИСТРОФА

Хор

О гейя!

Гермес

Гейя, ще раз!

Хор

О гейя!

Гермес

Гейя, ради небес!

Хор

490 А діла немає.

Трігей

Та нехай йому грець! Неподобство якесь:

Той туди тягне шнура, цей — смиче сюди.

Ой, влетить же вам нині, аргосці!

(Знову тягнуть).

Гермес

Гейя, враз!

Трігей

Гейя, гей!

Корифей

Не інакше як зрадники є серед нас.

Трігей

(до афінян)

То хоч ви, що за миром занудились так,

Своїх сил не жалійте, завзято тягніть!

Корифей

Але ж покидьки нам заважають.

Гермес

500 Агей, мегарці! Пропадіть ви пропадом!

Богиня вас, паскудних, пам'ятатиме:

Це ж ви змастили перші часником її.

Не мучтеся даремно й ви, афіняни:

Не там, де треба, поставали й тягнете,

Тому на те лиш здатні, щоб судитися.

Якщо богиню увільнити хочете —

До моря трохи ближче пересуньтеся.

(За шнур беруться лише хлібороби з Аттики. Інших розганяють Трігей з Гермесом).

Корифей

Ану візьмімось тільки ми, селяни-хлібороби!

Гермес

На лад у вас пішли діла, в руках горить робота!

Корифей

510 Ви чули всі? Пішли діла. Тягни щосили кожен!

Трігей

Повернуть мир нам лиш вони, селяни-хлібороби.

Хор

Ось тепер — усі враз.

Гермес

Налагодилось діло.

Хор

Тепер, глядіть, не попустіть!

Ану дружніше! Ну, взялись!

Гермес

Ну от, усе в порядку!

Хор

О, гейя, всі! О гейя, враз!

О гейя, гейя, гейя всі!

О гейя, гейя, гейя враз!

Відвалюється камінь. З печери повагом виходить

богиня Миру. Побіч неї — Достача й

Веселість.

Трігей

Богине, опікунко виноградників!

Звідкіль візьму я слово многоамфорне

Тобі на привітання у хатині тій?

Вітання й вам, Достачо і Веселосте!

Яка ж бо ти красива, о Веселосте!

Як солодко відчути, люба, подих твій!

Війнуло миром і кінцем вояччини.

Гермес

А може, зразу й військовим наплічником?

Трігей

Начхав я на вояку з тою торбою,

Що тхне цибулекислою відрижкою.

530 А тут — бенкет, веселі Діонісії,

Вистави, флейти і пташині щебети,

Пісні Софокла, Евріпіда віршики.

Гермес

Брехня! Богині Миру — та й полюбляться

Ці дріб'язкові чвари-нісенітниці?

Трігей

Тут — бекання отари, плющ, цідильний міх,

Жіночі груди в метушливім натовпі,

Служниця п'яна, кухлі перекинуті.

Куди не глянеш — очі розбігаються.

Гермес

Ось глянь — міста як мирно забалакали,

540 Усміхнені, веселі, задоволені.

Трігей

Хоч під очима й досі ще синці у них,

І кровоточать рани, ще не згоєні.

Гермес

А глядачі… Поглянь лиш — мов написано

В них ремесло на лицях…

Трігей

Далебі, що так.

Гермес

Там китичник, озлившись, глянь, вискубує

Волосся власне.

Трігей

А мотичник тільки-но

Ригнув щосили прямо в пику мечнику.

Гермес

А онде серпник аж сіяє з радості.

Трігей

Ще б пак! І тиче дулю майстру-списнику.

Гермес

550 Cкажи, хай хлібороби вже розходяться.

Трігей

Гей, чули, хлібороби? На поля свої

З риштунком хліборобським, гайда!

Рушили!

Гей, в похід, але без списа, без щита і без меча!

Давній мир міцний довкола грає, плеще через край.

Дружно, з піснею на поле, до роботи кроком руш!

Корифей

О благословенна днино! Як чекав тебе рільник!

Припаду до лоз я нині, сльози радісні проллю,

Обійму красуню-смокву, — я ж малим садив її, —

Рвусь туди, до них, до рідних, після

довгих-довгих літ.

Трігeй

560 Наперед богині Миру, друзі, шану віддамо:

Це ж вона, вона звільнила нас від китиць і Горгон.

А потому вже майнемо легконого на поля,

Закупивши на дорогу про запас рибин смачних.

Гермес

Ну й ідуть, аж любо глянуть: крок твердий,

плече в плече.

Не юрба — суцільна маса, наче тісто у діжі.

Трігей

Справді так. А глянь, до сонця раз у раз

виблискують

То мотики гостролезі, то залізні трійчаки.

Скоро так, як по шнурочку, зійдуть лози на полях.

Ой, не терпиться, їй-богу, знов, як то було колись,

570 Обробляти, доглядати скромний свій шматок землі.

Як жилось нам славно, браття,

У той час, коли між нами

Ще була богиня Миру!

Пригадайте ті варення

І ті смокви, і ті мирти,

Молоде вино солодке

І фіалки край криниці.

Ті маслини, що за ними

Так стужились.

580 За те все богині Миру,

Тільки їй — земний уклін.

СТРОФА

Перша половина хору

О вітай, вітай, богине! Ти прийшла. Як мило нам.

Ми без тебе сохли тут.

Все хотіли вийти в поле,

За роботу взятися.

Ти ж бо — скарб неоціненний, владарко,

Для нас усіх,

Тих, що орють, сіють, жнуть.

Ти — єдина нам підмога

У щоденному труді.

590 Cкільки

Натерпілись ми,

Поки ти прийшла, солодка,

Мила, безкорислива!

Хліборобам ти — спасіння, хліб насущний

На щодень.

Ось тому тобі назустріч

Усміхаються щасливо

Смокви й лози молоді.

Все живе благословляє

600 Твій прихід.

Корифей

Та чому її так довго ми не бачили, чому?

Де була вона, скажи нам, найприхильніший з богів.

Гермес

О розумні хлібороби, пильно слухайте мене.

Розкажу вам по порядку, що з богинею було.

Відтоді все почалося, як злочинцем

Фідій став.

А Перікл, щоб і на себе не накликати біди, —

Він же знав, на що ви здатні, бачив часто

вищир ваш, —

Запалив поспішно місто, іскру кинувши малу, —

Про мегарців постанову,

й затріщало і пішло.

610 Задиміло, розгорілось, зайнялась така війна,

Що від диму всі ридали, вся Еллада,

тут і там.

Мить одна — і зашкварчали виноградники

в огні.

І бочки одна об одну билися, потрощені.

Не було ніде й просвітку, і богиня

зникла враз.

Трігей

Ось про це, клянуся Фебом, я ніколи

ще не чув.

І не знав я, що богиню щось із Федієм

ріднить.

Корифей

Та і я це вперше чую. Видно, через те вона

Отака красуня пишна. Не одне почуєм ще.

Гермес

А міста, що вам підвладні, тільки лиш

побачили,

620 Як гризетесь між собою, зуби скалячи,

мов пси,

Боячись податків, тут же обплели

обманом вас.

І тоді вельмож-лаконців підкупили,

а вони,

Від природи вже підступні, запопадливі

на зиск,

Підло вигнали богиню і війну розпочали.

Ну, і знову їхня користь стала збитком

рільникам:

Звідси в море відпливали їм на помсту

кораблі,

Щоб останню смокву зжерти там, в невинних

поселян.

Трігей

Так і треба їм, поганцям! Хто ж зрубав,

як не вони,

Смокви ті, що власноручно я садив і сам

плекав?

Корифей

630 Так і треба, Зевс посвідчить! Певно, хтось

із них влучив

У мій глек шестивідерний, і його —

мов не було.

Гермес

А коли сюди, до міста, з піль робочий

люд наплив,

То й не знав, що ним торгують так же само,

як колись.

І позбувшись винограду, ще й улюблених

маслин,

До промовців прислухався люд бідняцький,

а вони,

Хоч і знали, що в нестатках знемагає

весь народ,

Геть богиню проганяли язиком, як вилами,

Бо вона з'являлась часто, щиро люблячи

наш край.

І союзників багатих без жалю вони трясли,

640 Наче грушу, й примовляли: «Це — Брасіда

спільники!»

Ви ж на жертву налітали, мов собаки

звідусіль.

Місто, зблідле з переляку, всю брехню,

увесь той бруд,

Що лили тоді на нього, поїдало смачно все.

А союзники, не в силах переносити знущань,

Узяли й заткнули пельки тим промовцям

золотом.

Так вони й розбагатіли. Ви ж не знали

дотепер,

Як спустошена Еллада. Хто ж тут винен?

Тільки він,

Шкіряник той.

Трігей

Досить, досить! О Гермесе,

припини,

Не чіпай його, не треба, з-під землі

не викликай!

650 він тепер не нам належить, чоловік той,

лиш тобі.

Називай його, як хочеш, —

Чи хвальком пустим, плюгавцем,

Заколотником поганим,

Чи донощиком брехливим.

Тим усім наділиш нині

Одного з твоїх людей.

Трігей

(звертається до богині Миру)

Але чому, богине, ти мовчиш усе?

Гермес

До глядачів богиня не обізветься,

Бо через них немало натерпілася.

Трігей

660 То, може, дещо скаже хоч тобі вона?

Гермес

Скажи, богине, що про них ти думаєш,

О ти, що війни, як ніхто, ненавидиш?

Скажи на вухо.

(Перешіптуються).

Ясно, чим обурена.

(До глядачів).

Так слухайте. Скажу вам, чим розгнівана.

Сама вернулась після справ у Пілосі

З мішком, ущерть набитим договорами.

Голосували проти неї тричі там.

Трігей

(до богині)

Ми винні, але вибач: був наш ум тоді

На шкіряному ринку, а не в Пілосі.

Гермес

670 А ще таке спитала в мене тільки що:

Хто тут для неї ворог найзапекліший,

А хто прихильник, що війну ненавидить?

Трігей

Та Клеонім для неї найприхильніший.

Гермес

Ну, а в військових справах як щастить йому?

Трігей

В бою — не з боязких він, тільки ось біда:

Не рідним сином батькові доводиться.

Підкинутий, тому-то і щита свого

В кущі підкине, хай лиш бій зав'яжеться.

Гермес

А ось іще спитала в мене тільки-но,

680 Кому сьогодні владу ви довірили.

Трігей

Тепер почесне місце — у Гіпербола.

(До богині Миру).

Стривай, чому ти раптом відвернулася?

Гермес

За вас, дурноголових, мабуть, соромно,

Що ви вождя такого десь надибали.

Трігей

Та це лиш тимчасово. Бачиш, склалось так —

Народ осиротілий, мов оголений,

Обрав, кого надибав, тут же, похапцем.

Гермес

Скажіть, а що на тому місто виграє?

Трігей

Розсудливіші станем.

Гермес

Ов! Чого ж би то?

Трігей

690 Та, бачиш, він ліхтарник. Тож, як досі ми

Всі справи наші розглядали помацки,

То нині з ліхтарями все вирішуєм.

Гермес

(перешіптуючися з богинею)

Ого-ого!

Але й питань у неї!

Трігей

Чим цікавиться?

Гермес

Та всім, що тут, при ній ще, відбувалося.

По-перше, що з Софоклом, як ся має він.

Трігей

Гаразд. Лише з ним чудасія скоїлась.

Гермес

Яка?

Трігей

З Софокла раптом Сімонідом став.

Гермес

Та як це?

Трігей

Бач, трухляк цей ради користі

Плисти готовий хоч би й на рогожині.

Гермес

700 А що з Кратіном мудрим?

Трігей

Той давно помер,

При нападі лаконців.

Гермес

Як це трапилось?

Трігей

Та кадуб розтрощили, й він, побачивши,

Яке вино пропало — тут же й сам сконав.

Пригод чимало й інших місто звідало!

(До богині).

Тому тепер ніколи не розлучимось!

Гермес

Ото з тим словом, дорогий, одружуйся

З Достачею й укупі на полях своїх

Живіть і доглядайте виноградників.

Трігей

(до Достачі)

Тож підійди, красуне, поцілуймося!

(До Гермеса).

710 А чи не напитаю я біди собі,

Як обійму Достачу після довгих літ?

Гермес

То полинівки випий про всяк випадок.

Бери також Веселість і веди її

До Ради, там, де бути їй належиться.

Трігей

Блаженна Радо! Славну маєш подругу!

Ну й об'їсися юшки там триденної!

Кишок і м'яса скільки буде з'їдено!

Ну, будь здоровий, о Гермесе!

Гермес

Й ти рушай.

Щасливої дороги! Пам'ятай мене!

Трігей

720 Гей, жуче мій, додому відлітаємо!

Гермес

Його нема тут.

Трігей

Але де ж подівся він?

Гермес

У колісниці Зевса возить блискавки.

Трігей

А чим же він, бідненький, там харчується?

Гермес

Амброзію з'їдає Ганімедову.

Трігей

А як спущусь я?

Гермес

Легко. Тою стежкою

З богинею під руку швидко спустишся.

Трігей

(до Достачі й Веселості)

До мене, любі, швидше! Земляки мої

Всі очі вигляділи, вас чекаючи.

Трігей з Достачею і Веселістю виходять.

Хор залишається.

ПАРАБАСА

Корифей

Вирушай же в дорогу щасливо! А ми — зберемо

те начиння тим часом

730 Та й до нього сторожу приставим, бо тут,

біля сцени, весь час сновигає

Всяка погань, пройдисвіти різні, то так

і гляди: щось потягнуть з-під носа.

Тож пильнуйте і ґав не ловіть. Ну, а ми

до людей, що зібралися нині,

Кілька слів і від себе ще тут додамо

і розкриємо все, що на думці.

Сторожам не завадило б гнати звідсіль

усіх тих комедійних поетів,

Що самі анапестами хвалять себе

привселюдно без міри і стриму.

Але, Зевсова дочко, коли вже не гріх

похвалити того, хто найкращий

Із поетів усіх комедійних поет, хто досяг

щонайбільшої слави,

То наставник наш певний, що й він у людей

заслужив похвали немалої.

Він-бо перший з поетів усіх переміг

жалюгідних отих сміхотворів,

740 Що над лахами, знай, викривлялись усе,

а боролися — тільки з вошами.

І Гераклів зі сцени поет наш прогнав,

жерунів, що постійно голодні.

Він їх висміяв перший з усіх, а рабам,

що брехали тоді й метушились,

А нарешті лягали й самі під батіг,

не доводилось більше при ньому

Появлятись на сцені з ганебним плачем,

завиваючи, тільки для того,

Щоб, таких-от побачивши, приятель-раб

міг отак поглумитись над ними:

«Гей, а хто ж то, небоже, списав так тебе?

Виглядає, немов би колючі

Батоги налетіли на тебе гуртом —

та й ушкварили дружно по спині».

Наш наставник відкинув цей мотлох увесь,

ті брудні, заяложені жарти.

Величаве мистецтво створив ради вас

і воздвиг ще небачену вежу

750 Із промовистих слів і глибоких думок,

і з найтонших і рідкісних жартів —

Не з дрібноти сміявся поет, не з жінок,

не глумився над людом невинним, —

Він боровся із сильними світу сього

непохитно, з напором Геракла.

Через сморід страшний шкіряний він пройшов,

через вир закипілої злоби.

Я один лиш піднявся з драконом на бій.

Це той самий дракон гострозубий,

Що з очей божевільних, огидних очей,

сипав іскри розпусниці Кінни.

А довкруг голови його сотня підлиз

вигиналась, лизала, шептала.

І гримів його голос, як той водоспад,

що затягує жертву; смердів він,

Мов тюлень, був як Ламія завжди брудний,

як верблюд він викручував задом.

Перед ним я не зблід, а двобій розпочав

і змагався щоденно завзято

760 ради вас, ради всіх остров'ян, і за це

вам трапляється нині нагода

Відплатити по-людськи, добром за добро,

за мої перед вами заслуги.

Та й раніше, як доля всміхалась мені,

не вчащав на палестри я гордо,

Не принаджував хлопців, а швидко збирав

свої речі й зникав непомітно.

Я вас рідко засмучував, часто смішив

і сповняв свій обов'язок чесно.

Ось тому вам зі мною тепер по путі —

І мужам, і хлоп'ятам, але, зокрема,

Я звертаюсь до лисих, уклінно прошу,

Щоб сприяли вони перемозі моїй.

А коли переможу, тоді за столом

770 На бенкетах, обідах гукатиме всяк:

«На ось, лисому це подай, лисому те,

І горіхів, і пряників. Щедро гостім

Того мужа, який хоч би лисим чолом

На поета великого схожий».

ОДА

Перша половина хору

Музо, війну позабувши,

Зі мною, другом твоїм,

Нині стань до танцю.

Весілля богів оспівай,

Бенкети смертних,

780 Забави блаженних

Прослав.

Це ж бо — твоя турбота.

Не слухай Каркіна лише:

Не бери

Синів його

В коло своє,

Хоч як би він плакав,

Ти їм руки не подай.

Всі вони, знай, — покидьки.

790 Перепели-голопуцьки і танцівники

довгошиї,

Карлики, бібки козині і витівники

туполобі.

Сам же їх батько признався, що зроджену

Ним несподівано драму

Кіт під вечір схрумав.

АНТОДА

Друга половина хору

Пісню таку, це творіння

Прекрасноволосих Харіт,

Хай співець натхненно

Співає,

Коли ластівки

800 Звіщають людям

Дзвінким щебетанням

Весну.

Тільки б тоді мовчали

Морсім і Меланфій

Із хорами враз.

Я чув його вереск бридкий:

Він хором трагічним

З братом своїм керував,

Наче Горгони надуті,

810 Два ласуни,

Два мерзотники,

Гарпії дві рибожерні,

Два смердюхи козлошкурі,

Коханці

Старих неохайниць.

Плюнь їм у пики, о Музо, по щирості.

Плюнь — а мені, о богине,

Руку дай до танцю.

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

З'являються Трігей, Достача і Веселість.

Трігей

Нелегке діло — прямо так відвідати

820 Богів на небі: ноги — наче з дерева.

Але й малі ж ви, як згори поглянути!

І з неба видаєтесь поганенькими,

А на землі поглянеш — погань справдішня.

Вибігає раб Трігея.

Раб

Хазяїн повернувся?

Трігей

Та подейкують.

Раб

Ну, як ся маєш?

Трігей

Повернувшись, ніг своїх

Неначе б і не маю.

Раб

Гей, хазяїне!

Трігей

Чого тобі?

Раб

А хто ще небом вештався,

Крім тебе?

Трігей

Я один був, ну і ще дві-три

Душі поетів, славних дифірамбами.

Раб

830 А що робили?

Трігей

Заспіви ловили там

Розпливчасто-туманно-набубнявілі.

Раб

А правда те, що ніби після смерті ми

Стаєм зірками в небі?

Трігей

Так, без сумніву.

Раб

А хто ж там нині в небі світить зіркою?

Трігей

Іон Хіоський, що й колись, між нами ще,

Зорю ранкову славив. Переставившись,

Одразу ж і прозвався він зірницею.

Раб

А що то за світила, що, палаючи,

Шугають небесами?

Трігей

Це вертаються

840 Зірки від зір вельможних після гулянки

З ліхтариками, в кожному — по вогнику.

(Показуючи на Достачу).

Ну, а тепер до хати запровадь її.

Нагрій водиці, добре вимий балію

І нам весільне ложе гарно вистели.

Упоравшись, вертайся. Сам же поки що

До Ради запроваджу її подругу.

(Показує на Веселість).

Раб

Ти де таких надибав?

Трігей

В небі, де ж іще?

Раб

Гроша боги не варті, раз отак, як ми,

Звичайні смертні, живляться розпустою.

Трігей

850 На жаль, і в небі дехто промишляє тим.

Ходім.

Раб

А чим же кралю цю кормитиму?

Трігей

Нічим. Вона ж ні хліба, ні рогаликів

І так не буде їсти: між безсмертними

Вона лизати звикла лиш амброзію.

Раб

Ну що ж, і тут їй знайдем полизати щось.

Раб веде Достачу в дім.

СТРОФА

Перша половина хору

Ото вже щастить йому!

Старому тепер усе

Іде, як по маслу.

Трігей

А ще як зухом-женихом блисну я перед вами!

Перша половина хору

860 Позаздрим тобі, старий!

Ти вдруге на світ родивсь, напахчений, свіжий.

Трігей

Ще б пак! А надто, як торкнусь

грудей її кругленьких!

Корифей

Позаздрять радості твоїй

і скакуни Каркіна.

Трігeй

А так і треба: чи ж не я, жука всідлавши, врятував

Елладу, щоб спокійно в селах еллінам

І працювалось, і жилось,

І спалось-обіймалось.

Раб

(повертається).

Ну ось, дівча обмите ззаду й спереду.

І коржик спікся, коровай заквітчано.

870 Окраса ж того свята — в молодого є.

Трігей

Та перш до Ради треба відпровадити

Веселість.

Раб

(невдоволено)

Ото маєш… А це хто така?

Трігей

Та це ж та сама, що колись в Бравроні ми,

Набравшись, обіймали. Ну й набігались

Тоді за нею! Тямиш?

Раб

(приглядається до неї)

Ох, і зад який!

Для признаку розпусти ніби створений.

Трігей

(до глядачів)

Гей, хто між вами чесний, щоб зумів її

До Ради передати в повній цілості?

(До раба, який крутиться біля Веселості).

Ти що там робиш?

Раб

Та намета хочу ось

880 На Істмі обладнати для товариша.

Трігей

(до глядачів)

Так що, нема охочих?

(До Веселості).

Що ж, до мене йди:

Народу під опіку я оддам тебе.

Раб

Ось той моргнув їй.

Трігей

Хто?

Раб

Таж Аріфрад

її до себе просить.

Трігей

Глупа голово!

Такий, допавшись, духа з неї випустить.

(До Веселості).

Склади на землю свої речі поки що.

Трігей з Веселістю стають перед пританами.

Притани! Радо! Ось Веселість. Бачите,

З яким добром сьогодні я прийшов до вас.

Отож не гайтесь. Ноги ставте нарізно

800 Та й можна тут же до забави братися.

А ось де кухня.

Раб

Є на що поглянути!

Ну й кіптяви ж насіло! За рожном при ній

Притани до війни ще радо порались.

Трігей

Чудові грища з нею в парі завтра вже

Почати можна: боротьбу насамперед

Навстоячки, і рачки, і навколішках.

Тоді в багатоборстві тілом змащеним

Зійтися щільно — бити, м'яти, пхатися.

На третій день — змагання колісницями:

900 Одна на одну хай в бігу звертаються

Гарячі колісниці,

На їздця нехай

їздець наскочить, сопучи, пітніючи.

Біля мети безсило хай попадають

Погоничі, знемігшись і розпарившись.

Ну що ж, притани, до смаку Веселість вам?

Глянь, як притан уклінно запросив її.

А спробуй безкоштовно привести когось,

Сказав би: «Нині свято. Не приймаємо».

АНТИСТРОФА

Друга половина хору

910 Та це не Трігей, а скарб.

Для нас, громадян усіх, — це знахідка справжня.

Трігей

Ще більш оціните мене, коли дозріє жниво.

Друга половина хору

Та й нині вже ясно всім,

Що ти — рятівник людей

Всієї Еллади.

Трігей

Хвали тоді, коли хильнеш вина нового кухоль.

Корифей

З богами поруч і тебе вславлятимемо радо.

Трігей

Ще б пак! На славу потрудивсь

Трігей з Афмонії для вас.

920 Від горя-лиха вибавив я люд простий

І хліборобів-рільників,

Гіпербола смиривши.

Раб

Ну, а тепер скажи нам, чим зайнятися?

Трігей

Чим? А миски для жертви хто їй злагодить?

Раб

Миски? Богиня ж — не Гермес задрипаний.

Трігей

А що присвятим, чи бика рогатого?

Раб

О ні! Щоб не трубити у похідний ріг.

Трігей

Тоді свиню добірну.

Раб

Ні.

Трігей

А чом би ні?

Раб

А то ще вийде свинство Феогенове.

Трігей

930 А що нарешті?

Раб

Що? Козлятко, думаю.

Трігей

Невже?

Раб

Клянуся Зевсом.

Трігей

Поясни чому.

Раб

Коли на Раді про війну рішатимуть,

«Не вийде! — скільки духу закричать усі, —

Ми — люди врешті, не козли відпущення».

Трігей

Розумна рада.

Раб

Кожен стане лагідним

І мирно, мов козлята, будем бавитись,

І лагідніші будем до союзників.

Трігей

Ну, гайда — за козлятком! Не барись лише!

А я тим часом і жертовник злагоджу.

СТРОФА

Перша половина хору

940 Як добре йдуть усі діла, коли боги сприяють!

Що задумали ми — те збувається все

Саме в пору, одне вслід за одним.

Трігей

(повертаючись)

І справді так: біля дверей жертовник вже

готовий.

(Заходить у дім).

Перша половина хору

Не баріться ж тепер, поки, з ласки богів,

Дме погожий вітрець, супротивний війні.

Нема сумніву — небо для нас

Рятівну переміну послало.

Трігeй

(повертаючись)

Ну ось і кошик, і ячмінь, і квіти, й ніж готові.

Уже й вогонь палахкотить. Бракує лиш козлятка.

Перша половина хору

950 Ану прудкіше всі, ану!

А то непрохано до вас

Присуне з флейтою Херід

І як задме, як засопе —

Тоді, клянусь, йому від вас

Перепаде що-небудь.

Трігeй

(до раба)

Отож, узявши кошик і кропильницю,

Праворуч обійди вівтар, не гаючись.

Раб

Готово. Обійшов я. Ну, а далі що?

Трігeй

Подай-но смолоскип. В воді змочи його.

(Окроплює жертву).

960 Cтруси гарненько. А тепер ячмінь подай.

Скропивши руки, дай мені кропильницю.

Осип ячменем глядачів.

Раб

А далі що?

Трігей

Усіх посипав?

Раб

Звісно всіх. Не знайдеш там,

Гермесом присягаюсь, ані одного,

Кому б ячменик не влетів за пазуху.

Трігей

Жінки, одначе…

Раб

Не журись: під вечір їм

Чоловіки усиплють.

Трігей

Що ж, помолимось.

Хто є у зборі? Де тут благочесті?

Раб

Дай покроплю їх, благочесних. Ось вони.

Трігей

970 Вони тобі здаються благочесними?

Раб

Чому ж би ні? Водою, бач, зливаю їх,

Вони ж — ні кроку з місця, наче вкопані.

Трігей

Ну що ж, молімся швидше.

Раб

Що ж, молімося.

Трігей

(урочисто)

О владарко, богине Миру ясна,

Нам найдорожча!

Опікунко весіль, опікунко забав,

Нашу жертву сердечну сьогодні прийми.

Раб

Прийми, о прийми, найдорожча,

Ради Зевса самого. Лиш так не роби,

980 Як то звикли робить легковажні жінки:

Вони двері свої прихиливши ледь-ледь,

У щілинку вузьку визирають собі.

А довірся лукавим — і тут же вони

Поховаються всі!

Обмини їх — вони визиратимуть знов.

Не глумись так над нами, богине, хоч ти.

Трігей

А в усій своїй величі гордо постань

Перед нами, — в тобі ж ми не чуєм душі,

За тобою тужили ми, сльози лили

990 літ тринадцять підряд.

Припини ворожнечу, й тобі ми дамо

За той подвиг ім'я — Усмирителька війн.

Увільни нас од злоби, брехні й підозрінь,

Не дозволь, щоби ми

Обмовлялись взаємно, меткі на язик.

Поверни нам той сік, що в крові своїй чув

Кожен еллін колись:

Розуміння і дружби взаємної сік,

У серця наші чуйність колишню вдихни.

1000 Хай наш ринок потоне в усякім добрі,

Хай рясніють на ньому гранати, грушки,

Свіжі яблука, дині, мегарський часник,

Одежина всіляка дрібна для рабів.

Хай з Беотії знову нам безліч несуть

Каченят, гусенят, голубів і чирят.

Хай копайські вужі примандрують в кошах.

Тим заваленим ринком посунемо й ми

Метушливим, крикливим, хапливим гуртом.

Ось і Моріх, Главкет і Телей тут як тут,

1010 Ласуни славнозвісні. А вже після всіх

Запізнілий Меланфій надсуне. Та ба! —

Вже розпродано все, і в розпуці тоді

Він заводить плаксиво з «Медеї» таке:

«О пропав я, пропав! Сиротою зоставсь!

Не побачу вже тих, що в городі зросли!»

І тоді всі довкола регочуть.

Нехай, богине, все це стане дійсністю!

(До раба).

Візьми ножа і вправно, по-різницькому,

Заріж козлятко.

Раб

Ні, не можна.

Трігей

Як це так?

Раб

1020 А так Богиня Миру кров'ю бридиться

І вівтарем кривавим.

Трігей

То всередину

Зайди і, заколовши, м'ясо винеси.

Козлятко ж ціле лишиться хорегові.

АНТИСТРОФА

Друга половина хору

А ти отут, біля дверей, візьмись уже

за діло:

Понаколюй— полін, потім вогнище зладь

І все інше придбай для обряду.

Трігей

Погляньте, як я дрова склав, неначе жрець

справдешній.

Друга половина хору

Ну, аякже? Без сумніву, так. Чи ж не ти

На всі руки мастак? Чи ж тобі позичать

1030 Розторопності, вміння, снаги,

Сили духу у праці й нещасті?

Трігей

А дрова вже взялись огнем: Стілбіда

дим задушить,

Ось тільки стіл ще принесу — й раби

не знадобляться.

Друга половина хору

Ну як не похвалить його,

Що так на совість потрудивсь

Заради того, щоб з біди

Священне місто врятувать?

Довіку буде гідний він захоплення й пошани.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

Трігей

(до раба, що повертається з м 'ясом)

Усе готово. Поклади, хай смажиться,

1040 А я тим часом побіжу за потрухом.

Раб

Цим я займуся.

(Побіг у дім).

Трігей

(нетерпляче)

Піде — як по смерть свою.

Раб

(прибігає)

Ну, ось і я. А правда, швидко впорався?

Трігей

Засмаж гарненько.

(Дивиться на дорогу).

От біда! Несе когось.

Ось бачиш, постать у вінку лавровому.

Раб

То що за птиця?

Трігей

На хвалька скидається.

Раб

Пророк неначе.

Трігей

Де там! Це лиш Гієрокл.

Отой віщун з Орея завітав до нас.

Раб

Ану, що скаже.

Трігей

Легко здогадатися:

Бурчати буде, перемир'я лаючи.

Раб

Ю5о та ні він, певно, чує носом смажене.

Трігей

(до раба)

Його не помічаєм. Чув?

Раб

Домовились.

Гієрокл

Це хто складає жертву і кому з богів?

Трігей

(до раба)

Мовчи і смаж уважно. Хвіст — насамперед.

Гієрокл

Кому ця жертва?

Трігeй

(до раба)

Як там справи з хвостиком?

Раб

Чудово, о богине Миру, владарко!

Гієрокл

Тепер відріж первинки і подай мені.

Трігей

Підсмажимо ще краще.

Гієрокл

Не старайся так.

Воно ж готове.

Трігей

Не повчай, не просимо.

(До раба).

Відріж.

Гієрокл

Стола не бачу.

Трігей

(до раба)

За вином сходи.

Гієрокл

1060 Язик окремо ріжуть.

Трігей

Пам'ятаємо.

(До Гієрокла).

Ти знаєш, чим займися?

Гієрокл

Чим?

Трігей

Мовчанкою.

Ні пари з уст! Богині Миру молимось.

Гієрокл

Смертні, ви в дурні пошились!

Трігей

Накаркуй на себе, триклятий.

Гієрокл

Ви збожеволіли всі, проти волі богів

помирившись,

Люди, зі стадом здичавілих мавп, які

світять очима.

Трігей

Ха-ха-ха-ха!

Гієрокл

Ти чого?

Трігей

Мені смішно з тих мавп банькуватих.

Гієрокл

Дурні ви, дурні безмозкі! Знайшли,

кому вірить на слово —

1070 Лисам, підступним думками й душею.

Трігeй

Коли б то язик твій

Так зашкварчав на вогні, пустомеле,

як той, що ми смажим!

Гієрокл

Тож якщо Німфи святі не здурили Бакіда,

а смертних

Той же Бакід не здурив, а Бакіда —

знов-таки Німфи…

Трігей

Хай тобі грець! Ти вже вуха мені

тим Бакідом протуркав!

Гієрокл

Таж не роковано нам увільнити

богиню з кайданів.

Поки ще, перше ніж…

Трігей

(до раба)

Сіллю ще трохи

посип цю печеню.

Гієрокл

Навіть блаженним богам не угодно

тепер припиняти

Війни-усобиці, поки ще вовк

не побрався з вівцею.

Трігей

Де це ти бачив, паскудо, щоб вовк

та з вівцею побрався?

Гієрокл

1080 Поки тарган, утікаючи, сморід нестерпний

пускає,

Поки кваплива щиглиха виводить незрячих

щигляток,

Доти й не думайте навіть про мир чи якесь

перемир'я.

Трігей

Значить, по-твоєму, нам без кінця

воювати, чи, може,

Кинути жереб, кому з нас прийняти

найбільші терпіння?

Ми ж, помирившись, могли б управляти

Елладою разом.

Гієрокл

Ні, не доб'єшся повік, щоби рак

та поповз тобі прямо,

Трігей

Ні, в Пританеї повік не засядеш

уже до обіду.

Знай, що тобі відтепер уже нічого

буде робити.

Гієрокл

Як не старайсь, а їжак із колючого

ніжним не стане.

Трігей

1090 Ну а ти сам іще довго морочити

будеш афінян?

Гієрокл

Згідно з яким пророцтвом те м'ясо

ви смажите в жертву?

Трігей

Ось воно, складене мудрим Гомером,

прекрасне пророцтво:

«Хмару зловіщу війни розігнавши,

вони до богині

Миру припали і їй посвятили

належную жертву.

Стегна спалили і нутрощі всі

розділили між себе.

Потім вино узливали, а я за вождя

послужив їм.

Лиш віщунові ніхто не подав

злотосяйної чаші».

Гієрокл

Що мені, дурні, до того? Сівілла

не так віщувала.

Трігей

Ось що сказав ще Гомер справедливо,

Зевсом клянуся:

1100 «Звіром, вигнанцем безродним і проклятим

той нехай буде,

Хто міжусобицям радий і розбратам

кровопролитним».

Гієрокл

Будь насторожі, а то ще шуліка,

тебе обдуривши,

Викраде м'ясо.

Трігей

(до раба)

А й справді пильнуй,

бо страшна небезпека

Після такого пророцтва на нутрощі

наші чигає.

В чаші вино наливай і подай мені

дещо з печені.

Гієрокл

Ну, як пішло вже на те, то і я

розпущу свого паса.

Трігей

Час узливання, час узливання.

Гієрокл

(рабові)

Ось і мій келих. Налий.

І печені подай на закуску.

Трігей

Знай же — не бути тому, що блаженним

богам не угодне,

1110 Нам до вина треба братись тепер,

а тобі — ушиватись.

(Урочисто).

Хай же ніхто нас повік не розлучить

з богинею Миру!

Гієрокл

Дай язика мені!

Трігей

Краще тікай зі своїм, поки цілий!

Раб

Я узливаю.

Трігей

Бери ось цей кусень собі, тільки швидше!

Гієрокл

Так і ніхто не подасть мені нині хоч кусня печені?

Трігей

Раді б — не можемо, поки ще вовк

Не побрався з вівцею.

Гієрокл

Ось на коліна я став.

Трігей

Надаремно благаєш, небоже.

(До глядачів).

Гей, глядачі! До столу щиро просимо.

Гієрокл

А я?

Трігей

Ти їж Сівіллу на здоров'ячко.

Гієрокл

Клянусь Землею, вам мене не спекатись.

1120 Урву й для себе дещо з кухні спільної.

(Хапає м 'ясо, Трігей відбирає і б'є його).

Трігей

Лупіть Бакіда!

Гієрокл

(до глядачів)

Вас покличу свідками.

Трігей

І я. Бо ти — базіка ненажерливий.

(До раба).

Гони плутягу в шию! Києм, палкою!

Раб

Ти бий, я — шкуру обдеру з негідника,

Що нею так проворно він закутався.

Трігей

(до Гієрокла)

Ану, зі шкури! Чув чи ні, святеннику!

Ти бач — орейський ворон набундючений!

Ану, назад в Елімній! Ну, вивітрюйся!

Трігей з рабом переслідують, б'ють Гієрокла і покидають орхестру.

МАЛА ПАРАБАСА

ОДА

Перша половина хору

Я сміюсь, веселюсь!

1130 Геть шоломи, геть мішки

з сиром та цибулею!

Не любив я зроду війн.

Інша річ — при вогні

день при дні з друзями

Попивать за столом

Та й полін до вогню,

Літом іще рубаних,

раз у раз докидать.

І горішки, і каштани

На вуглинках припікати

І служницю обнімать,

Поки жінка миється.

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Ось вона, пора блаженна: вже закінчено сівбу,

За вікном — Сіріє мжичка. Знехотя пита сусід:

«Як гадаєш, Комархіде, що робитимем тепер?»

«Як на мене, — треба пити: засльотилось, дощ іде.

Жінко, чуєш? Нам квасолі миски зо три підсуши.

Борошна підсип до неї. Про маслини не забудь.

Сіра хай Манеса кликне — адже нині не пора

Виноградник обробляти, підрізать лозу витку,

Не пора і підгортати: бач, розкисла вже земля.

Принесіть іще від мене пару зябликів, дрозда

1150 І підливу, і чотири ніжки заячі, якщо

Кицька ввечері учора їх собі не потягла,

Щось вона вже надто довго, клята, поралася там.

Нам подай три ніжки, хлопче, а четверту — батькові.

В Есхінада гілку мирту попроси, лише рясну.

Заразом і Харінада,

Друга нашого гукни.

Хай і він хильне між нами

В час, коли сприяє небо

Нашим нивам і садам».

АНТОДА

Друга половина хору

1160 Кожен раз навесні,

Лиш цикади залящать,

О, як любо йти мені

Крізь ряди лемнійських лоз!

Все дивлюсь — чи, бува,

Виноград-первісток

Не дозрів. Бачу, там

Стигне вже смокви плід,

Прийде час — обірву.

Смачно їм, і між тим

1170 «Весно мила!» — промовляю.

Клин товчу, напій мішаю.

І за літо я стаю

Кругловидим, повним сил.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця другої половини хору

Гірша річ, коли з тобою проклятущий таксіарх.

На шоломі — три султани, а на плечах —

плащ-огонь.

«Плащ мій, — хвалиться хвалько той, — в Сардах

мочено в багрець»,

А коли запахне боєм, плащ огнистий зі страху

Він забарвлює на жовте, і червоно-жовтий весь

Утікає. Глянеш збоку — чи то півень, чи то кінь.

1180 Лиш султанами стрясає. Я ж стою ні в сих

ні в тих.

А коли такі вже дома, ну й даються узнаки!

Тих записують до війська, цих — виписують, і так

Без кінця, аж поки раптом: «Завтра на зорі —

в похід».

А харчів не закупили. Бо ж не знали ні про що.

Підбіжиш до Пандіона, глянеш — списки на стовпі,

Ось і ти в них. Плюнеш з горя і чвалаєш навмання.

Так-то з нас, селян, кепкують більше,

ніж із вас, міських,

Щитомети ці, огидні для людей і для богів.

Прийде час, дозволить доля — з ними

поквитаюсь я.

1190 Через них життя не мав я,

Тих, що левами є вдома, але лисами — в бою.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

З дому виходить Трігєй зі слугами.

Трігей

Ого, о-о!

Ото гостей весільних понасходилось!

(До раба).

Зітри столи султаном. Хоч для того він

Тепер нам знадобиться. І неси мерщій

Всього побільше — пряників, і печива,

Дроздів, і заячини, і калачиків.

На весілля приходять коваль і гончар.

Коваль

А де Трігей?

Трігей

Ось тут я. Смажу рябчиків.

Коваль

О милий друже! Як ти ущасливив нас,

Добившись миру! За серпа недавно ще

1200 й півшеляга ні в кого я не випросив,

Тепер — п'ять драхм за штуку я вторговую.

(Киває на гончара).

А той три драхми у селян за глек бере.

Тобі ж ми безкоштовно подаруємо

Чи глек, чи серп найкращий — вибирай собі.

Ми добре заробили і з подякою

Тобі дари весільні ці складаємо.

Трігей

Гаразд. Отут поставте біля мене все

Й до столу поспішайте. Онде бачите

Зброяр, мов хмара, суне, злий, насуплений.

Коваль і гончар виходять.

З'являються торговці зброєю.

Зброяр

1210 Це ти, Трігею, зруйнував ущент мене!

Трігей

Ти що, небоже, очманів од панцирів?

Зброяр

І ремесла, й прожитку ми позбавлені —

І я, і списник — через тебе, клятого.

Трігей

По чому пара китиць?

Зброяр

Ну, а сам за них

Ти скільки дав би?

Трігей

Скільки? Щось і соромно,

Але робота добра… Так і буде вже —

Три мірки смокв одсиплю — дай дві китиці,

Бо й так не маю дома добрих віників.

Зброяр

Ну що ж, іди по смокви. Краще все-таки

1220 Що-небудь, ніж нічого. Я погоджуюсь.

Трігей

(пильніше оглядає султани)

Ану вшивайся з ними! Геть, негіднику!

Та з них волосся лізе! За непотріб цей

Я ні одної смокви не віддам тобі.

Зброяр

А ось мій панцир бездоганно кований.

Що з ним робити? Десять мін він коштує.

Трігей

На панцирі вже збитків ти не матимеш.

Ану, подай. Не стану й торгуватися.

Нічний горщок добрячий з нього зладжу я.

Зброяр

Не смій із мого краму насміхатися!

Трігей

1230 Підставлю три цеглини — будеш заздрити.

Зброяр

А як же підітрешся, дурню? Думав ти?

Трігей

Ось так просуну руки через отвори.

Зброяр

Обидві?

Трігeй

Звісно. Щоби не пійматися,

Як отвір корабельний затикатиму.

Зброяр

І так стомінний панцир осквернятимеш?

Трігeй

А як же? Зад мій, бовдуре, по-твоєму,

І сотні мін не вартий? Помиляєшся.

Зброяр

То йди по гроші.

Трігей

(сідаючи на панцир)

Почекай… А хай тобі!

Ну й прищемило зад мій! Не куплю тепер.

Зброяр

1240 А як сурму цю збути? Я ж купив її

За шість десятків драхм на свою голову!

Трігей

(оглядаючи сурму)

Свинцю налий у лійку, потім паличку

Приправ до неї зверху — от і матимеш

Готовий коттаб.

Зброяр

Ти і далі жартами

Мене збуваєш.

Трігей

Або ще пораджу я:

Раніш, як ми казали, ти свинцю залий,

Потому — шальки прив'яжи шнурочками.

Тоді вже сміло можеш на вазі такій

Своїй прислузі смокви в полі важити.

Зброяр

1250 Злощасна доле! Ох, яка руйнація!

Колись на ці шоломи видав міну я.

Тепер морока з ними: хто відкупить їх?

Трігей

В Єгипті, може, хтось блювотні засоби

У них мішав би. Ось туди й подайтеся.

Зброяр

Біда, шоломоробе! Ще й яка біда!

Трігей

Для тебе — так. Для нього ж — тільки півбіди.

Зброяр

Кому ж потрібний нині той шолом його?

Трігей

А хай доробить вуха. На товар такий

Тепер великий попит — не застоїться.

Зброяр

1260 Гей, списнику, ходімо!

Трігей

Почекай-но ти!

Ось ті списи у нього я куплю-таки.

Списник

А що даси?

Трігей

За сотню цілу драхму дам,

Лиш розпиляй їх навпіл на кілки мені.

Зброяр

Ходім, небоже! Бачу, нас на глум беруть.

ЕПІСОДІЙ ШОСТИЙ

З дому виходять два хлопчики.

Трігей

А ось гостей синочки з дому вибігли.

Паркан поллють і, певно, повторятимуть

Пісні, з якими нині кожен виступить.

Гей, ти, малий, признайся, чим потішиш нас?

Підходь, не бійся. Спершу я послухаю.

Перший хлопець

(співає)

1270 «Пісню про воїнів збройних послухайте…»

Трігей

Стій, зупинися!

«Воїни збройні» — сказав ти? І то,

коли мир вже панує?

Слухай, ти що, очманів? Тобі клепки

бракує, шмаркачу?

Перший хлопець

(продовжує)

«Лиш підійшли вони близько і перші ряди

їх зітнулись,

Тут же і бій розпочався, опуклі щити задзвеніли».

Трігей

Що за щити? Ти не смій мені більше

про них заїкнутись!

Перший хлопець

«Потім почулися зойки мужів і крик переможний».

Трігей

«Зойки?» Клянусь Діонісом, ти зойкнеш і сам,

якщо й далі

Будеш про зойки мужів і щити гостроверхі

співати!

Перший хлопець

Ну, а про що заспівати? Скажи, що душі

твоїй миле?

Трігей

1280 Хоч би таке: «А тоді вони м'ясо биків

розділили».

Можеш і те: «До обіду їм подано страви

розкішні».

Перший хлопець

«М'ясо биків розділили тоді і змилених коней

Повипрягали. Війною вони наситились досхочу».

Трігей

Добре зробили: «До їжі взялись, наситившись

війною».

Ось і співай лиш про те, як вони все пили

й наїдались.

Перший хлопець

«Добре поївши й попивши…»

Трігей

Пісень заспівали, напевно?

Перший хлопець

«Рушили знов на твердині завзято

з пронизливим криком».

Трігей

Пропадь, плюгавий хлопче, з тими війнами!

Одне й те саме плещеш. Чий же будеш ти?

Перший хлопець

1290 Хто, я?

Трігей

Та ти ж, а хто ще?

Перший хлопець

Я син Ламаха.

Трігей

Ось воно що!

Як же я зразу в тобі не впізнав горезвісної вдачі

Страхо-ламахо-ломако-шоломно-проломного роду!

Іди собі! Підспівуй в ногу списникам!

А де син Клеоніма? Заспівай-но щось.

Для проби. Хоч і знаю, що про війни ти, —

Якщо пішов у тата, — не співатимеш.

Другий хлопець

(співає)

«Гордо саієць якийсь приміряє мій щит

бездоганний,

В битві мені довелось кинуть його у кущі».

Трігей

1300 Хлопче, скажи-но мені, ти, бува,

не про батька співаєш?

Другий хлопець

(продовжує)

«Душу зате врятував я…»

Трігей

Навіки свій рід осоромив.

Заходьмо в хату. Далебі, ця пісенька

Про щит тобі назавжди в пам'ять врізалась.

Ти щодо цього, бачу, — батько вилитий.

ЕКСОД

Трігей

(до хору)

А вас, що сіли за столи, нехай одне турбує:

Жувати, хрумати усе на совість, не на жарти.

Ану, скоріш пускайте в рух

Обидві щелепи, ану! На те й у вашім роті

1310 Біліють зуби-гостряки, щоб ними гризти, м'яти.

Корифей

Довір уже цю справу нам. Спасибі за пораду.

Ану, хто голоду зазнав, — на заячину кинься!;

Не кожен день таке бува,

Щоб під ногами пироги отак собі валялись.

Тож уминайте, дорогі, щоб потім не жаліти!

Трігей

Друзі, тепер нам замовкнути треба: пора

наречену виводити з дому;

І смолоскипи весільні нести, закликати

усіх і гуртом веселитись.

Потім на поле ми вийдемо всі зі знаряддям

селянським своїм, та спочатку,

Гей, потанцюймо на славу, попиймо,

Гіпербола геть у три шиї прогнавши!

(Танцюють.)

1320 Помолімся ж усі, нехай з ласки богів

Розквітає Еллада у щасті й добрі,

Хай добірний ячмінь заколоситься в нас,

Хай не бракне вина, хай нам смокви дають

Соковиті плоди.

Нехай славних дітей нам народять жінки,

Хай усе те добро, що з війною пішло,

Нам повернеться знов, але більше стократ.

Хай ніколи вже меч не заблисне!

З дому рушає весільний похід з нареченою Достачею.

Трігей зустрічає її.

Трігей

Майнемо на поле, жінко!

1330 Отам уже ми поспимо

Уволю з тобою!

Гімен-Гіменей, о!

(Обнімає Достачу).

Корифей

Досяг справедливо ти

Блаженства найвищого.

Хор

Гімен-Гіменей, о!

Гімен-Гіменей, о!

Трігей

Що зробимо з нею?

Хор

Що зробимо з нею?

Трігей

Наситимось нею!

Хор

1340 Наситимось нею!

Корифей

Ану жениха беріть

На плечі — і кроком руш!

До виходу, друзі!

Хор

Гімен-Гіменей, о!

Гімен-Гіменей, о!

Трігей

Щасливо живіть собі,

Не знайте турбот війни,

А смокви зривайте!

Хор

Гімен-Гіменей, о!

1350 Гімен-Гіменей, о!

Корифей

Добрячий сучок його,

М'яка її смоква!

Трігей

То їжте ви, їжте всі,

Вином напивайтеся!

Хор

Гімен-Гіменей, о!

Гімен-Гіменей, о!

Трігей

(до глядачів)

Ну щастя-здоров'я вам!

А хто хоче ласощів —

До нас прилучайся!

Весільний похід покидає сцену.

ЛІСІСТРАТА

ДІЙОВІ ОСОБИ

Лісістрата, Калоніка, Мірріна — афінянки.

Лампіто, спартанка.

Хор стариків.

Стрімодор, Дракет, Філург — їх провідці.

Хор жінок.

Стратілліда, їх провідця.

Афінський радник.

Кілька жінок.

Кінесій, чоловік Мірріни.

Слуга і дитина Кінесія.

Спартанський вісник.

Спартанські й афінські посли.

Скіфи, вартові.

Афіняни.

Дія відбувається перед афінським Акрополем у дні Пелопоннеської війни.

ПРОЛОГ

Сцена являє собою афінський Акрополь.

На площадку перед ним виходить Лісістрата.

Лісістрата

Коли на Коліаду й Вакханалії

А чи на свято Пана їх покликати, —

Не розминутися тоді з тимпанами.

А нині жінки ще немає жодної,

Окрім сусідки, що надходить першою.

Входить Калоніка, стара афінянка.

Вітаю Калоніку!

Калоніка

Й Лісістрату теж.

Що трапилось? Чого ти, дочко, хмуришся?

Тобі не личить брови гнути луками.

Лісістрата

Що ж, Калоніко, як палаю серцем я,

10 Жіночим нашим горем все печалюся, —

Вважають-бо занадто нас лукавими

Чоловіки.

Калоніка

Так, далебі, і є воно.

Лісістрата

Коли ж сюди зібратись їм наказано,

Щоб про важливі справи нам порадитись,

То сплять і не приходять.

Калоніка

Прийдуть, подруго!

Адже нелегко з дому жінці вибратись.

Одна — ще чоловіком заклопотана,

Гукає та рабиню, та — з дитиною

Не впоралась, а та — з пранням чи сніданням.

Лісістрата

20 Але ж і інші, важливіші є у них

Турботи.

Калоніка

Що ж це, Лісістрато, любонько?

Для чого нині нас, жінок, скликаєш ти?

Яка там справа?

Лісістрата

Та велика.

Калоніка

Й груба теж?

Лісістрата

Зевс свідок, груба!

Калоніка

Як же не зібратись нам!

Лісістрата

Не в тому річ. А то б швиденько збіглися!

Та незвичайну справу я замислила,

Без сну всі ночі я над нею думала.

Калоніка

І річ тонку напевне ти надумала?

Лісістрата

Таку тонку, що для Еллади цілої

30 Єдиний порятунок у жінках лише.

Калоніка

В жінках? Не так багато вже й бракує нам!

Лісістрата

Від нас залежить доля міста нашого,

А ні — пропасти всім пелопоннесянам!

Калоніка

Оце найкраще, далебі! Пропасти всім!

Лісістрата

І беотійці мають всі загинути.

Калоніка

Не зразу всі, — облиш хоча б угрів для нас!

Лісістрата

Щодо афінян, то не говоритиму

Про них нічого — й так все зрозумієш ти.

Коли усе жіноцтво об'єднається, —

40 Всі беотіянки, пелопоннесянки

І ми, — Елладу разом ми врятуємо.

Калоніка

Що ж можем ми, жінки, зробить розумного

І славного, ми, чепурненько прибрані,

У жовтожарих платтях, нарум'янені,

В хітонах кіммерійських і сандаліях?

Лісістрата

Від них-то порятунку сподіваюсь я —

Від черевичків, хусточок шафранових,

Духів, рум'ян і платтячка прозорого.

Калоніка

Та як же це?

Лісістрата

А так, що із мужів ніхто

50 Не візьме списа вже один на одного.

Калоніка

Шафраном плаття, далебі, я викрашу.

Лісістрата

Мечів не візьмуть…

Калоніка

В кіммерійський стрій вдягнусй

Лісістрата

Ані клинків.

Калоніка

Куплю собі сандалії!

Лісістрата

Хіба ж не слід було жінкам посходитись?

Калоніка

Та ні, клянуся Зевсом, прилетіть їм слід!

Лісістрата

Побачиш, чи поквапляться афінянки, —

Що б не робили, завжди опізняються.

Але й з жінок Примор'я не прийшов ніхто

Та й з саламінянок.

Калоніка

Ці на човнах своїх,

60 Мабуть, аж до світанку забарилися.

Лісістрата

І ті, кого найбільше сподівалась я

Тут першими побачити, — ахарнянки

Теж не прийшли.

Калоніка

Дружина Феогенова,

Мабуть, ворожить, чи годиться йти сюди.

Але поглянь-но, вже надходять деякі.

А он ще й інші сунуть. Гей, сюди! Сюди!

А звідки ж ці?

Лісістрата

З околиці Полинної.

Калоніка

Мені здається, сам полин іде сюди.

Звідусіль надходять жінки, серед них і Мірріна.

Мірріна

Прийшли ми, Лісістрато, не останніми?

70 Мовчиш ти? Не говориш?

Лісістрата

Не хвалю тебе!

Важлива справа, а приходиш пізно ти.

Мірріна

Я пояс ледве відшукала поночі.

Ну, говори, що треба, вже ж посходились.

Лісістрата

Ні, далебі, ще почекаймо трошечки, —

Хай беотійки та пелопоннесянки

Підійдуть.

Мірріна

Так, це справедливо мовиш ти.

Та он, поглянь, і Лампіто іде сюди.

Входить Лампіто та інші жінки.

Лісістрата

Спартанку милу, Лампіто, вітаю я!

А як ти гарно виглядаєш, любонько!

80 Лицем рум'яна й тілом пишна стала ти!

Та ти й бика задушиш!

Лампіто

Чом би й ні, бігме!

Я ж недарма стрибаю і змагаюся.

Лісістрата

А груди в тебе — красота, багатий скарб!

Лампіто

Ти що ж мене, як жертву жрець, обмацуєш?

Лісістрата

З якого краю та он, молодесенька?

Лампіто

Вона як представниця із Беотії

Прийшла до вас.

Лісістрата

В час добрий, беотіянко!

Чудове лоно в тебе!

Калоніка

І гарнесенько,

Клянуся Зевсом, весь бур'ян прополото.

(Обмацує її).

Лісістрата

90 А це дівчатко?

Лампіто

О, бігме, корінфянка —

Така гарненька!

Калоніка

Непогана, свідок Зевс,

Куди не глянь, — однаково гарнесенька.

(Повертає її).

Лампіто

Хто ж цю юрбу жіночу поскликав сюди

З усіх країн?

Лісістрата

Це я.

Лампіто

З якого ж приводу?

Чого ти хочеш?

Мірріна

Поясни, у чому річ!

Калоніка

Скажи нам, що у тебе є важливого?

Лісістрата

Усе скажу я зараз, та раніш у вас

Спитаю дещо.

Мірріна

Все, що забажаєш ти.

Лісістрата

Чи за батьками діток ви не скучили?

іоо За тими, що в поході? Добре знаю я —

Без чоловіка кожна залишилася.

Мірріна

Та от у Фракії уже п'ять місяців

Євкрата стереже мій бідолашний муж!

Калоніка

А мій — вже вісім місяців у Пілосі!

Лампіто

А мій — з свого загону тільки вирветься,

І знов — за щит свій, гей би й не було його!

Лісістрата

Коханці й ті, мов іскри з димом, зникли всі.

Відколи нас мілетці підло зрадили,

Не бачила ні разу й восьмипальця я,

110 Що шкіряною був нам допомогою.

Чи схочете, якщо я спосіб винайду

Війну скінчити?

Мірріна

Поклянусь богинями, —

Як треба, то готова хоч би й зараз я

Свої вбрання продать і геть пропити їх!

Калоніка

Авжеж, а як потрібно, то нехай мене

Розріжуть навпіл зараз, наче камбалу.

Лампіто

А я б і на Тайгетські кручі вилізла,

Щоб тільки мир хоч там могла я видіти!

Лісістрата

Ну, то скажу я, думки не ховатиму.

Отож, жінки, якщо примусить хочемо

До миру ми чоловіків, то треба нам

Утриматись…

Калоніка

Від чого?

Лісістрата

А чи зробите ж?

Мірріна

Все зробим, хоч би й вмерти довелося нам.

Лісістрата

Отож нам слід від любощів утриматись.

Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?

Стулили губки й чолами хитаєте?

Аж мінитесь в обличчі? Ще й заплачете?

То згодні чи не згодні? Не вагайтеся!

Мірріна

Ні, я не згодна! Хай і далі йде війна!

Калоніка

130 І я, клянусь, не згодна! Хай іде війна!

Лісістрата

Ти он як? Ах ти, камбало! А щойно ти

Себе давала надвоє розрізати.

Калоніка

Порадь щось інше. І в огонь я з радістю,

Як треба, вскочу. Все, що схочеш, крім цього!

Та це ж найгірше, Лісістрато, любонько!

Лісістрата

(до Мірріни)

А ти що скажеш?

Мірріна

Теж волію вогнище.

Лісістрата

О, повний похоті жіночий роде наш!

Про нас недарма сказано в трагедії:

Не більше ми, як Посейдон з човном його.

(До Лампіто).

140 А ти, спартанко мила, як би ти одна

Була зі мною, — ми б урятували все.

Погодься ж ти хоч!

Лампіто

Далебі, нелегко нам,

Жінкам, самим на ложах залишатися.

Та хай вже так! І мир також потрібний нам!

Лісістрата

О люба! Лиш одна з усіх ти женщина!

Калоніка

Якщо ж утримаємось ми, як кажеш ти

(О, хай не буде так!), — невже настане мир

Від цього?

Лісістрата

Так, клянуся вам богинями!

Якщо, натершись пахощами пряними,

150 Ми у тоненьких сорочках сидітимем

Півголі дома, виполовши дельту всю, —

Розпаленим мужчинам ласк захочеться,

А ми утримаємось, не дамося їм, —

То знаю добре — швидко дійдуть згоди всі.

Лампіто

І Менелай, на голі перса глянувши

Єлени-кралі, мабуть, меч свій виронив.

Калоніка

А що, дурненька, як мужчини кинуть нас?

Лісістрата

Як Ферекрат сказав: бий пса побитого!

Калоніка

Усе це пустослів'я та базікання!

160 А що, як схоплять і до спальні силою

Тягтимуть?

Лісістрата

За одвірок ухопись міцніш.

Калоніка

А як почнуть ще й бити?

Лісістрата

Проти волі дай.

Яка утіха в тім, що взято силою?

А досадить всіляко можна! Певна будь —

Відчепляться! Як жінці не захочеться,

Не буде насолоди й чоловікові.

Калоніка

Якщо ви ухвалили це, то згодні й ми.

Лампіто

Своїх ми чоловіків, може, й змусимо

До миру щиросердого і чесного,

170 Але ж, про це дізнавшися, афіняни

На нас підступно не учинять нападу?

Лісістрата

Тоді самі про себе ми подбаємо.

Лампіто

Допоки є трієри в нас і золото

В Акрополі, — не буть Елладі мирною.

Лісістрата

І це також давно вже передбачено.

Сьогодні ж і Акрополь ми захопимо.

Я доручила найстарішим женщинам

В той час, як ми тут з вами домовляємось,

В храм увійти немов з курінням жертовним.

Лампіто

180 Як там, то, річ видима, буде все гаразд.

Лісістрата

Чому ж того, на чому ми погодились,

Нам не скріпити клятвою нерушною?

Лампіто

То говори присягу, й ми повторимо.

Лісістрата

Гаразд.

(До служниці).

Чого ти задивилась, скіф'янко?

Цей щит зворотним боком догори постав

І гострий ніж подай.

Калоніка

Якою клятвою

Ти клястись хочеш, Лісістрато?

Лісістрата

Клястись як?

Щитом своїм, як клявся ще Есхіл колись,

Ягнят коловши.

Калоніка

Ні, не бойовим щитом

190 Нам треба, Лісістрато, присягать за мир!

Лісістрата

То чим же нам поклястись?

Мірріна

От би білого

Коня впіймати й вирізати нутрощі!

Лісістрата

Де ж білий кінь?

Калоніка

То що ж би нам надумати?

Лісістрата

Клянуся Зевсом, добре я пораджу вас:

Великий чорний келих ставте вгору дном

Та міх вина заколемо фасоського

І поклянемось випить без води увесь!

Лампіто

Оце так клятва! Що й казати, схвалюю!

Лісістрата

Ну, то несіть же з дому міх і келих!

(Приносить великий ківш і глиняний посуд з вином).

Калоніка

200 Оце так посуд, жіночки-голубоньки!

Його у руки взяти — й то приємно вже!

Лісістрата

Сюди його поставте й кабана кладіть!

Владичице Піфо, хай буде жертва ця,

Ця чаша дружби для жінок сприятлива!

(Наливає вино в келих).

Калоніка

На колір — справжня кров, — приємно лить її!

Лампіто

Приємно й пахне, от клянусь вам Кастором!

Лісістрата

То хай же перша присягну я, жіночки!

Калоніка

Ні, свідок Афродіта! Кинем жереб ми!

Лісістрата

Усі ківша торкніться! Лампіто, стань тут!

210 Хто-небудь з вас за мною хай повторює,

А ви усі цю клятву теж підтверджуйте.

«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві…»

Калоніка

«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві…»

Лісістрата

«Бажань не вдовольняти…» Говори ж бо, ну!

Калоніка

«Бажань не вдовольняти…» Леле-лелечко!

Коліна, Лісістрато, угинаються!

Лісістрата

«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»

Калоніка

«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»

Лісістрата

«В шафрановому платті, нарум'янена…»

Калоніка

220 «В шафрановому платті, нарум'янена…»

Лісістрата

«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»

Калоніка

«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»

Лісістрата

«Та добровільно мужеві не дамся я…»

Калоніка

«Та добровільно мужеві не дамся я…»

Лісістрата

«А як примусив би мене він силою…»

Калоніка

«А як примусив би мене він силою…»

Лісістрата

«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»

Калоніка

«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»

Лісістрата

«До стелі перських туфель не закину я…»

Калоніка

230 «До стелі перських туфель не закину я…»

Лісістрата

«І під скребло не стану я левицею…»

Калоніка

«1 під скребло не стану я левицею…»

Лісістрата

«Дотримуючи клятви, п'ю до краплі все…»

Калоніка

«Дотримуючи клятви, п'ю до краплі все…»

Лісістрата

«А зраджу — хай водою келих сповниться!»

Калоніка

«А зраджу — хай водою келих сповниться!»

Лісістрата

Всі поклялись зі мною?

Мірріна

Бачить бог — усі!

Лісістрата

Ось я приношу жертву.

(П'є).

Калоніка

Уділи й мені,

Щоб ми були й надалі щирі подруги.

П'ють з ковша всі по черзі. За стіною галас.

Лампіто

240 Що там за галас?

Лісістрата

Чи не говорила ж я!

Жінки заволоділи вже Акрополем

Богині. Швидше, Лампіто, до себе йди

І з вашими жінками все, як слід, владнай.

А тих, що тут, покинь нам у заложниці,

Ми ж увійдемо разом до Акрополя

І браму засувами загородимо.

Калоніка

Гадаєш, проти нас не позбігаються

Мужчини?

Лісістрата

А мені до того байдуже!

Ні сила, ні погрози їх, ні полум'я —

250 Ніщо в Акрополь брами не відчинить їм,

Аж поки так не зроблять, як ми скажемо.

Калоніка

Ніщо, Кіпріда — свідок! А як ні, хай звуть

Гидкими нас і до борні нездатними!

Всі жінки прямують за Лісістратою до Акрополя,

крім Лампіто, яка йде в інший бік.

ПАРОД

Двома групами входять дванадцять старих афінян з оберемками дров за плечима, в руках у них жаровні з палаючим вугіллям.

Стрімодор, провідця хору стариків

Веди, Дракете, кроком всіх! Хай умлівають плечі,

Важкі гілляки несучи зеленої маслини.

Перша половина хору стариків

ОДА І

Багато дивних є речей

В цім житті великім!

Хто сподівався, Стрімодор,

Отаке почути?

260 Жінки, що на свою біду

В домівках викохали ми,

Священну захопили статую,

Й, заволодівши всім Акрополем,

Позамикали брами

На засуви й запори.

Дракет, провідця першої

половини хору

То швидше на Акрополь, в бій!

Філургу, поспішаймо!

Гілля палаючим кінцем оточимо навколо

Всіх, що злочинну справу цю задумали й вчинили.

70 Одним ударом всіх поб'єм, Лікона жінку —

першу.

Друга половина хору стариків

АНТОДА І

Клянусь Деметрою, не дам

Глузувати з мене.

Бо й Клеомен, що перший став

Місто зневажати,

Пішов з ганьбою відціля,

Тамуючи лаконський гнів

І залишивши зброю всю мені,

В плащі подертому пішов ні з чим,

Брудний, небритий, спраглий,

280 Невмиваний шість років.

Філург, провідця другої

половини хору

Отак я подолав цього бентежливого мужа.

При брамі по сімнадцять в ряд щити його стояли.

А цей ненавидний богам, проклятий Евріпідом,

Занадто вже зухвалий рід — невже не подолаю?

Стоїть же й досі мій трофей

над всім Чотириграддям,

(Зупиняється перед пагорком, що веде до Акрополя).

Друга половина хору стариків

ОДА II

От і скінчив свою я путь —

Залишається зійти

На пагорок стрімчастий, до Акрополя.

Та як дотягнемо вантаж

290 Ми без в'ючного осла?

Від важкої деревини спина вже давно болить.

Нумо, треба поспішать

Та вогонь свій роздувать,

Щоб перед кінцем дороги він і зовсім не погас.

Ху-хуі

Ну, і диму ж, у-у-у!

Роздувають вогонь.

Друга половина хору стариків

АНТОДА II

Геракле владний, ну і дим!

Так із горщика і б'є!

300 Так очі й виїдає, мов скажений пес,

Та що ж, лемнійський це вогонь, —

От і вигадка уся!

Ні, ніщо очей гноїстих ще не роз'їдало так!

Поспішим до міста ми,

Щоб богині помогти.

Вже як не тепер, Лахете, то коли ж їй помагать?

Ху-ху! Ну і диму ж, у-у-у!

Провідця хору стариків

(підбігає до брами)

От і прокинувся вогонь, по волі Зевса дише.

Отож насамперед складім під брамою ці дрова,

310 Лозу над жаром у горшку, мов смолоскип, розпалим,

Завихрим полум'я й гуртом всі

киньмося на приступ.

Якщо й по тому засувів жінки не познімають,

То браму ми підпалимо і димом їх задушим.

Ну, то складаймо свій вантаж.

А диму скільки, леле!

Чи не гукнуть на поміч нам

самоських полководців?

Нарешті на хребет мені давити перестало.

Твоя вже справа, горщику, жарини розбудити,

Щоб смолоскип палаючий я перший міг підняти.

Прийди ж, Звитяго-владарко! Хай на жіноче кодло,

320 На їх зухвалий заколот ми свій трофей поставим.

(Запалює смолоскип).

Вбігає хор жінок з глеками на плечах.

Стратілліда, провідця хору жінок

Гляньте, жінки!

Бачите — дим, кіпоть і чад

Хмарами б'є.

Он і вогонь вже спалахнув.

Швидше сюди! Поміч подать

Всі поспішім!

Перша половина хору жінок

ОДА III

Летом лети, Ніко, сюди!

Палять вогнем подруг моїх,

Каліку дим, Критіллу жар

330 Обіймає.

Смертю грозить лютий закон,

Згубна злоба злих стариків.

Пізно, боюсь, ми біжимо,

Встигнуть би допомогти їм.

Вдосвіта я

До джерела

З глеком ішла по воду.

Біля криниць — гомін і гам,

Регіт і крик,

340 Глеків дзвонистий дзенькіт,

Тиск, метушня, сміх, стусани,

Лайка і виск гнаних служниць.

З глеком важким швидко біжу

Подругам я поміч подать —

Тим, що в огні й чорнім диму,

Воду несу я в глеку.

Друга половина хору жінок

АНТОДА III

Бачила я — в місто бредуть

Дряхлі, глухі, злі старики, —

Дровця, мов скарб, несуть ледь-ледь

350 В оберемках, —

Начебто їм баню топить.

Лайка, грізьба бризкає з уст:

«Спалим вогнем підлих жінок,

Жаром палким підсмажмо».

Зглянься на нас,

Славо богинь, —

Женщин не дай палити!

Хай од війни світ захистять —

Місто й людей

360 Дай врятувать з безумства.

Тим вони в храм твій увійшли,

Мідь твоїх кіс — міста оплот;

Тим я й зову в поміч тебе,

З рік і озер славну Тріто, —

Щойно палить стануть мужі,

Воду носи із нами.

Стратілліда

(підбігає до брами)

Облиште, гей! Якого тут вам лиха, лиходії?

Ні, це не діло для мужів поважних і побожних!

Хор стариків

Ну, халепи такої ми ніяк не сподівались!

370 На поміч до обложених біжить жіноча зграя.

Хор жінок

Злякались, боягузи? Що, занадто нас багато?

Та ополчень жіночих це лиш тисячна частина.

Хор стариків

О Федрію! Невже ми їм тут лаятись дозволим?

Невже їм рота не заткнем і не поб'єм киями?

Піднімають палиці.

Хор жінок

Поставмо, подруги, і ми всі глечики на землю,

Щоб нам не заважали в рух свої пустити руки.

Ставлять глеки на землю.

Хор стариків

От з них би кожній, далебі, дать в зуби два-три рази,

Як дав Бупалу Пппонакт, то швидко всі б замовкли.

Хор жінок

А спробуй, вдар! От я стою перед тобою! Тільки

380 Не вчепиться і сука так, як я, тобі у стегна.

Хор стариків

Мовчи, а то як стусону, то виб'ю з тебе й старість.

Хор жінок

Ану, хоч пальцем ти посмій торкнутись Стратілліди.

Хор стариків

Я оперіщу кулаком, то чим даси ти здачі?

Хор жінок

Повириваю печінки, ще й вигризу легені.

Зчиняється бійка. Стариків б'ють.

Хор стариків

Ні, бачу, справді, Евріпід — з поетів наймудріший:

Чи є що безсоромніше за тих жінок на світі?

Хор жінок

Ану, линім, Родіппо, їм водички з глеків наших!

Хор стариків

Чи не боїшся ти богів, чого біжиш з водою?

Хор жінок

А ти ж чого розвів огонь? Себе палити маєш?

Хор стариків

390 А я на цьому вогнищі твоїх підсмажу подруг.

Хор жінок

А я вогонь цей загашу водичкою своєю.

Хор стариків

Мені вогонь загасиш ти?

Хор жінок

Та це покаже справа.

Хор стариків

Оцей ти бачиш смолоскип? От припечу тебе я.

Хор жінок

Шукай-но мила! Зараз я тобі влаштую ванну!

Хор стариків

Ах ти, гниличко! Ванну, ти?

Хор жінок

Авжеж, весільну ванну.

Хор стариків

Яке зухвальство, чуєте?

Хор жінок

Була я завжди вільна.

Хор стариків

Я вас від крику відучу.

Хор жінок

Ні, нас тобі не вчити.

Хор стариків

А підпаліть-но коси їй!

Старики кидаються на них з факелами.

Хор жінок

Нам Ахелой поможе!

Жінки обливають стариків водою.

Хор стариків

Ой, лишенько!

Хор жінок

Що, тепло вам?

Хор стариків

400 Та де там!

Годі!

Перестань!

Хор жінок

Поллю тебе — й розквітнеш ти.

Хор стариків

Змок до рубця я, весь тремчу.

Хор жінок

Але ж у тебе є вогонь, —

Ну, й грійся біля нього!

Танець жінок і чоловіків під бубни й тимпани.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Афінський радник, хор стариків і вартові.

Радник

Чи прийде край розбещенню жіночому,

Гучним тимпанам, оргіям Сабазія,

Адонісіям у жінок на поверсі?

410 Хіба не чув недавно сам у раді я:

Тут Демострат говорить, чи не час пливти

В Сицилію, а там жінки, танцюючи,

Кричать: «Ай-ай, Адоніс!» Пропонує він

З Закінфа збройних набирати воїнів,

Жінки ж сп'яну галасують з поверхів:

«Ой-ой, Адоніс!» Так перемогли вони

Жовч Холозіга, всім богам немилого.

Оце ж вам невгамовна їх розбещеність!

Провідця стариків

А що сказав би ти, якби їх вдачу знав?

420 І лаяли вони нас, і водою з глечиків

Нас обливали, — ось одежу мокру ми,

Немовби пелюшки дитячі, трусимо.

Радник

Клянуся Посейдоном — так і треба нам!

Самі ж бо ми жінкам допомагаємо

Сваволити, розпусти їх самі вчимо,

А потім ще з їх витівок дивуємось.

От інший до золотаря звертається:

«В дружини, вчора ввечері за танцями,

В намисті, золотарю, що ти лагодив,

430 Шпиньок маленький вискочив із застіжки.

А я на Саламін повинен їхати.

Як буде час, зайди до неї ввечері

І той шпиньок їй постарайся вставити».

А інший до чоботаря звертається,

До парубка з природдям недитинячим:

«В моєї жінки, чоботарю, тисне щось

В підйомі і мізинчика їй ніжного

Намуляло. Отож зайди опівдні ти

І розтягни їй трохи, щоб вільніш було».

440 Оце й доводить до таких-от наслідків:

Ось я, ваш радник, я сьогодні йду сюди

Подбати про платню для корабельників,

А тут жінки позачиняли брами всі.

Та справи це не спинить. Дайте лом сюди!

Ох і навчу ж їх я зарозумілості!

(До вартового).

Ти що ж роззявив рота, бевзню, й дивишся?

Оце ти й знаєш тільки, що шинків глядиш?

А підкладіть-но ломик там під брамою

Й підважте звідти разом, я ж ізвідси вам

450 Допоможу!

Ламають браму.

Лісістрата

Даремно ви стараєтесь!

Ось я й сама виходжу. То навіщо ж лом?

Не лома треба тут, а думки й розуму.

Радник

Ну й справді ж ти мерзотниця! Гей, лучник де?

Схопити і зв'язати ззаду руки їй!

Лісістрата

Клянуся Артемідою: рукою-но

Торкни — й заплачеш, хоч і урядовець ти!

Зчиняється бійка. Вартові відступають.

Радник

(до вартового)

А ти й злякавсь? За поперек хапай її!

А з ним і ти! Удвох її здолаєте!

Виступає Калоніка.

Калоніка

Клянусь Пандросою — лиш пальцем ти її

460 Торкнеш — і весь облитий утікатимеш!

Знову бійка. Вартові відступають.

Радник

От, ще й облитий! Де ж це другий лучник дівсь?

В'яжи раніш оту, що розбалакалась!

Лісістрата

Фосфорою клянуся: лиш мізинчиком

її зачепиш — і попросиш вмитися!

Радник

А ще чого? Де ж лучник той? Тягни її!

Я вас вгамую, не втекти від мене вам!

Штовханина.

Калоніка

Клянуся Таврополою — торкнеш її,

То я тобі всі патли повисмикую.

Та ж гра.

Радник

От знов нещастя! Лучник вже й останній зник!

470 Та ми перед жінками не поступимось.

Шикуймось в лави, скіфи, й сміло киньмося

На приступ.

Лісістрата

Знайте ж ви, клянусь богинями,

Жінок у нас в засаді аж чотири є

Загони, з ніг до голови озброєних.

Радник

Скрутіть же, скіфи, руки їм за спинами!

Лісістрата

Сюди, відважні бойові союзниці!

Бублейниці, городниці, перекупки!

Пирожниці, корчмарки і лоточниці!

Тягніть, товчіть їх, всі гуртом їх смикайте.

480 Без сорому їх лайте, рвіть і дряпайте!

З Акрополя вибігають жінки. Бійка. Вартові відступають.

Лісістрата

Спиніться, годі, з трупів не знущайтеся!

Радник

Яке нещастя! Профана баталія!

Лісістрата

А що ж гадав ти? Сподівався стрінути

Рабинь покірних? Чи не знав, що лютою

Буває й жінка?

Радник

Аполлоном свідчуся —

Буває, особливо ж як під чаркою.

Провідця стариків

Багато зайвих тратиш слів, наш раднику поважний!

Навіщо з цими звірами вступати у розмови?

Хіба забув, як нам вони купелю влаштували,

490 Як раптом викупали нас в одежі і без мила?

Провідця жінок

Отож не слід, мій голубе, вам руки простягати

На ближніх! А зачепиш — сам красуйся синяками.

Волію я скромнесенько, як дівчина, сидіти, —

Нікого не покривджу я, не ворухну й билини,

Хай не чіпають лиш мене і, як осу, не дражнять.

АГОН

Хор стариків

ОДА

Батьку Зевс! Як здолать

Зграю цих злих потвор?

Як нам цей стерпіть глум?

Дай в біді поміч нам!

500 Для якої мети

Захопили вони цей Кранаїв уділ —

В кам'янім лоні скель

Недоступну, нерушну твердінь

І святий діви храм?

Танці.

Провідця стариків

Тож допитуй про все, та не слухайся їх

і дізнайся про всі їх безчинства.

Адже соромно буде таку нам тепер

залишити без розсліду справу.

ЕПІРРЕМА

Радник

Хочу й сам я, от Зевсом клянусь, про одно

щонайперше у них допитатись —

Нащо місто вони захопили святе

і на засуви там зачинились?

Лісістрата

А для того, щоб золото ваше здобуть

і щоб ви воювать перестали.

Радник

510 То гадаєш, воюєм за золото ми?

Лісістрата

Так, все лихо заховане в ньому.

Лиш для того, щоб міг наживатись Пісандр

і всі інші, що владу тримають,

Колотнечу весь час учиняють вони…

Задля цього нехай метушаться,

Скільки схочеться їм, тільки золота вже

їм ніколи того не вернути.

Радник

Що ж робити ви будете?

Лісістрата

От запитав!

Ми скарбами почнем керувати.

Радник

Керувати скарбами державними — ви?

Лісістрата

Що ж ти дивного в цьому вбачаєш?

А хіба дотепер не уміли жінки

вашим хатнім добром керувати?

Радник

Ні, це зовсім не те.

Лісістрата

А чому ж це не те?

Радник

Для війни нам потрібні ці кошти.

Лісістрата

В тім-то й річ, що нам зовсім не треба війни.

Радник

А інакше нам як захищатись?

Лісістрата

Ми самі захищати вас будемо.

Радник

Ви?

Лісістрата

Ми, звичайно.

Радник

Оце так нещастя!

Лісістрата

520 Хоч-не-хоч, а врятуєшся й ти!

Радник

Ой, страшне ти говориш!

Лісістрата

Не гнівайся марно.

Все одно те, що треба, ми зробим!

Радник

Клянусь вам Деметрою — вийде лиш

кривда!

Лісістрата

Ні, рятунок лише.

Радник

Ми не просим його.

Лісістрата

От тому він ще більш вам потрібний.

Радник

І чого це усі про війну і про мир

почали ви тепер турбуватись?

Лісістрата

Ми розкажемо.

Радник

Швидше кажи, щоб до сліз не дійшло.

Лісістрата

Ну, то слухай уважно.

Постарайся і волі рукам не давать.

Радник

Ой, несила, — нелегко-бо, справді.

Від обурення й гніву утримати їх.

Кал о ніка

Стережись, а то вийде ще гірше.

Радник

(до Каноніки)

Ой, на себе, старизно, накаркаєш ти!

(До Лісістрати).

Ну, розказуй же!

Лісістрата

Зараз почну я.

На початку війни нам сутужні часи

перетерпіти всім довелося.

Заважала нам скромність жіноча тоді

у діла чоловічі встрявати.

530 Навіть ремствувать нам не дозволили ви,

хоч не все нам було до вподоби.

Тільки згодом достоту збагнули ми вас,

адже часто, клопочучись дома,

Нам чувати доводилось, як негаразд

вирішали ви справи великі.

І, глибоко у серці ховаючи сум,

мовби з усміхом, вас ми питали:

«До якої ж угоди про мир ви дійшли,

що в ухвалах своїх записали

Ви на зборах сьогодні?» — «Навіщо вам це?» —

огризнуться до тебе мужчини:

«Знай своєї, мовчи». Ми й мовчали весь час.

Калоніка

Ну, а я не мовчала б ніколи.

Радник

Не мовчала б, то охала й вила б.

Лісістрата

А я — в себе дома, я мовчки сиділа.

Та щодалі про гірші доводилось нам

дізнаватися ваші учинки.

І хотіли ми вас розпитати, чому

нерозсудливо так ви вчинили.

540 Та, лиш звисока глянувши, кожен гукав:

«Чи пильнуєш ти пряжі своєї?

Бо гляди, не боліла б тобі голова!

А війна — чоловіча турбота!»

Радник

Справедливо це сказано, Зевсом клянусь!

Лісістрата

Справедливо це? Ах ти, нещасний!

То пораду й тоді ми не годні вам дать,

коли радитесь ви по-дурному?

Та коли на усіх уже людних шляхах

ми почули одверті розмови:

«Вже немає ніде у країні мужчин,

свідок Зевс, не лишилось нікого!»

Лиш тоді ми, всієї країни жінки,

поклялись рятувати Елладу —

І жіночий на те ми з'єднали союз.

Та й чого ще було нам чекати?

І тепер, якщо наших корисних порад

ви натомість послухати згодні

І так само мовчати, як ми перед цим,

то ми вам подамо допомогу.

Радник

550 Допомогу? Ви — нам? О, жахливі які

і нестерпні розмови!

Лісістрата

Замовкни!

Радник

Будь ти проклята! Перед тобою б я змовк,

перед поганню з цим покривалом

На дурній голові? О, ніколи в житті!

Лісістрата

Якщо це лиш тобі на заваді,

То візьми вже собі покривало моє

Та навколо чола чепурненько обвинь

I нарешті мовчи!

Калоніка

А до того ще й плетений кошик візьми,

Підтягни поясок і куделю чеши

Та насіння лузай.

А війна — то жіноча турбота!

Обвиває радника покривалом.

Провідця жіночого хору

560 Покиньмо, любі сестроньки, свої дзбанки і глеки,

Щоб участь з подругами взять у захватному танці.

АНТОДА

Хор жінок

В пісні я не спинюсь

І в танку не втомлюсь,

Для колін це не труд,

Лиш палає вся грудь.

Я готова на все

Задля любих моїх. Задля тих, в кому є

І чеснота, й краса,

І відвага, й снага, й до вітчизни любові

570 І розумні думки.

Починають танцювати.

Провідця жінок

О мужніша з усіх прехоробрих жінок,

з язиком, що жалить кропивок.

Всю відвагу й завзяття нещадне збери

і за вітром пускайся попутним.

АНТЕПІРРЕМА

Лісістрата

А як знову солодкоречистий Ерот

і народжена морем Кіпріда!

Нам у груди жагу невимовну вдихнуть,

і жаданням наповнять нам лоно»

І потужність мужам подарують пружну,

і розпалять їх сласним поривом, —

От тоді, сподіваюсь, в Елладі назвуть

Лісімахами нас по заслузі-

Радник

За які ж бо діла!

Лісістрата

А за те, що ми вас щонайперше відучим казитись

І на ринки вдиратись при зброї усій.

Калоніка

Афродіта Пафійська нам свідок!

Лісістрата

От і зараз поглянь: по гончарних рядах,

між лотками старих зеленярок

580 Вже буянять озброєні чоловіки, наче ті корибанти

шумливі.

Радник

Так і личить мужам — от вам Зевсом клянусь!

Лісістрата

Та це сміх, коли воїн при зброї

І з обличчям Горгони на круглім щиті —

скумбрію почина торгувати.

Калоніка

Свідок Зевс, кучерявого бачила я

на коні старшину військового,

Як він яйця в старої торговки купив

і у мідний шолом свій поклав їх,

А то списом недавно й щитом, мов Терей,

потрясаючи, дужий фракієць

Бідолашну інжирницю перелякав

і всі фіги поїв переспілі.

Радник

Ну, а як сподіваєтесь ви припинить

колотнечу у нашій країні

І заплутаних справ розв'язати вузли?

Лісістрата

Дуже просто.

Радник

А як, розкажи-но!

Лісістрата

Якщо пряжа вузлами зіб'ється у нас,

то, узявши її обережно,

590 Порозплутуєм всі ми потроху вузли,

то відціль, то відтіль потягнувшу

І війну так же само розплутаєм ми,

як не будете нам заважати, —

Договір вкладемо, повноважних послів

і відціль, і відтіль ми пошлемо.

Радник

То як вовну чи пряжу гадаєте ви

і державні розв'язувать справи

За прядінням своїм? Нерозумні жінки!

Лісістрата

О, якби ж то були ви розумні,

То й державні діла ви провадили б так,

як ми пряжі пильнуємо й вовни.

Радник

Як же так? Розкажи.

Лісістрата

А насамперед так, як від шерсті овечої в чанах

Віджимаємо спершу весь бруд ми і піт,

слід і вам із державного міста

Повискрібувать нечисть брудну й реп'яхи

всі до одного повиривати;

Що в жмутки, в ковтяхи позбивалося, все

повичісувать дочиста гребенем,

600 Повитрушувать гнид із тепленьких посад

та гуртом їх під ніготь узяти,

А тоді вже усіх до одного коша

громадян позбирать добромисльних,

Поселенців захожих до них приєднать

і чужинців, до нас неворожих.

Хто в державну скарбницю не платить боргів,

їх до спілки також долучити.

І, закликавши в свідки богів, на міста,

що від наших будов розселились,

Подивитись — як смутно поникли вони,

наче вовни розкидані клапті,

Поодинці. їх треба нам всіх позбирать

і одну з них напрясти куделю.

Отоді, поєднавши докупи усіх,

згуртувавши усіх воєдино,

З них великий клубок намотаємо ми —

і хітон для народу зітчемо.

Радник

Це обурливо, справді — державні діла

ви хотіли б тіпати й мотати!

610 Ну, чого б то мішатися вам до війни?

Лісістрата

А ти сам, проклятущий, не знаєш?

Та вона в печінках нам подвійно сидить!

Ми у муках синів породили,

А ще тяжче у військо нам їх виряджать!

Радник

О, замовкни! Не згадуй про лихо!

Лісістрата

А до того ж тоді, коли юність цвіте,

коли радощів хочеш зазнати,

Через брань військову ми самотні спимо,

та не буду про нас говорити.

Я журюся недолею наших дівчат,

що й посивіють в спальнях дівочих.

Радник

А хіба ж і мужчини не сивіють теж?

Лісістрата

Бачить Зевс, це ніяк не те саме.

Хоч і сивий додому повернеться муж,

а дівча за дружину він візьме.

А жіночого віку — недовга пора,

і якщо не взяли її вчасно,

То ніхто не одружиться з нею пізніш,

і сидить вона й марно ворожить.

Радник

620 Та, звичайно, у кого ще сили міцні…

Лісістрата

Ще й оцей буде вчить! І коли ти помреш?

Вже могила готова — купуй лиш труну!

А медяника я приготую сама!

Ось пов'язку візьми похоронну.

Калоніка

І від мене оце ось на саван візьми.

Лісістрата

І візьми ще від мене віночок оцей.

Що ж стоїш ти і ждеш? До човна поспішай!

Тебе кличе Харон, —

Не затримуй йому переправи.

Обвивають Радника стрічками.

Радник

630 І як мені таку образу стерпіти?

От бачить Зевс, — до ради попрямую я, —

Хай всі побачать, що зі мною зроблено.

Лісістрата

Не любо, що тебе ми не оплакали?

Та постривай, на третій день ранесенько

Ми поминки тобі потрібні справимо!

Всі виходять.

ПАРАБАСА

Хор стариків

ОДА І

Нам не слід без діла спати — громадяни вільні ми.

Приготуймося, мужчини, до нелегкої борні.

Пахне тут більшим злом,

Гірших слід ждати справ,

640 Ніж здавалося раніш.

Гіппієву тиранію відчуваю ясно я,

Ой, боюсь, надійшли

Від лаконян сюди,

За намовою Клісфена, злоумисливі мужі

І жінок, богам огидних, встигли хитрістю підбить

Вкрасти нашу казну!

Чим же я без платні

Відтепер проживу?

Провідця стариків

ЕПІРРЕМА І

Жах який! Жінки безтямні мають вчити громадян,

650 Про щити і мідну зброю щось базікають вони,

Ще й беруться нас мирити із лаконськими людьми!

А їм вірити — що вовку, як роззявить пащу він.

Громадяни! Тиранії проти нас плететься сіть.

Та не дам тирану мною керувати — вбережусь.

Гострий меч під віттям мирта я носитиму весь час,

З зброєю на ринок вийду, наче Арістогітон.

Поруч з ним я гідний стати, —

бо презлющій бабі цій,

Що й богам вже остогидла, дати в зуби хочу я.

Зчиняється бійка.

Хор жінок

АНТОДА І

Отепер і мати дома не пізнає вже тебе.

660 Відкладім, бабуні милі, і своє одіння ми.

Вам тепер мовлю я,

Рать старих громадян,

В честь країни батьків,

Що у радості і щасті змалку виховала нас,

Літ семи я була —

Вже носила я шерсть,

В десять років я молола для владичиці зерно,

Вся в червоному, в Бравроні за ведмедицю була.

Ставши красним дівчам,

670 У коші над чолом

Грона смокв я несла.

Провідця жінок

АНТЕПІРРЕМА І

Як порадою державі можу я допомогти, —

Хоч я й жінкою родилась, не гордуйте мною ви.

Адже й я у спільну справу

вклад свій кращий принесла, —

Наче неба дар прекрасний, я синів вам оддаю.

Ви ж, старі і жалюгідні, що даєте місту ви?

Кажуть, ви перевели вже прадідів мідійський скарб,

А самі й податків навіть у скарбницю не внесли.

Ще дождемо, доведете до загибелі ви нас!

Ще ви смієте щось мимрить? Як зачепить хто мене,

Цим нестоптаним котурном так і дам у зуби я.

Знову бійка.

Хор стариків

ОДА II

Ну, хіба ж це не лихе насильство?

І щодалі їх зухвалість більшає, як видно.

Боронитися нам треба, поки ми в крижах міцні.

Скиньмо ж нашу одіж рабську, хай мужами від мужів

Пахне прямо — прикриватись годі фіговим листком!

Виступайте ж, вовконогі, —

Як в Ліпсідрій мчали ми,

Киньмось так і нині в бій!

690 Час-бо нам помолодіти, знову тіло окрилить

І стряхнути геть одряхлість

Із старих костей своїх.

Провідця стариків

ЕПІРРЕМА II

Якщо ми їм піддамося, як дамо лиш палець їм,

То руками і ногами в нас учепляться вони.

Кораблі вони збудують і в морський похід на нас

Попливуть, немов ефеська Артемісія колись.

А як ні — на конях прийдуть, —

хто опише коней цих,

Хто вправніший в гонах кінських,

як не вершниці-жінки,

Що із сідел не зсковзають! Амазонок пригадай,

700 Що мужів воюють кінно, як Мікон їх змалював.

Ех, найкраще б розложити тут їх покотом усіх

І загнати наші свердла в це трухляве колоддя!

Починається гра.

Хор жінок

АНТОДА II

Будеш злить — клянусь богами,

Вепра нашої відваги я спущу на тебе

І задам такого чосу, що гукатимеш сусід.

Скиньмо й ми, жінки, одіння, — хай запахне і від нас

Жінкою, що з люті й сказу ладна гризти і кусать.

Хто торкнуть мене посміє, —

Не вгризе ні часнику,

710 Ані чорних квасолин.

Скажеш слово ти лихеє, — вся я жовчю аж киплю!

І, мов жук в орла старого, в тебе кігтями вчеплюсь.

Провідця жінок

АНТЕПІРРЕМА II

Зовсім вас я не боюся! Таж зі мною Лампіто

Й благородна Ісменія, юна подруга із Фів.

В тебе ж сил не видно збройних.

Хоч сім раз ти їх скликай —

Не діждеш нікого, всім-бо ти сусідам остогид!

А як вчора в честь Гекати мала свято справить я

Й від сусідів запросити в товариство для дітей

720 Милу й лагідну дитину, — беотійського угра:

«Ні, не можна, — ви сказали, — так ухвалено всіма».

Та відвикнете ви скоро від усіх таких ухвал,

Тільки візьмемо за барки та скрутнемо в'язи вам.

Гра.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Лісістрата виходить з брами.

Провідця жінок

О провіднице наших постанов і дій,

Чому виходиш з дому ти засмучена?

Лісістрата

Від ваших дій і розуму жіночого

Я місця не находжу, все журюся я.

Провідця жінок

Що ти сказала, що?

Лісістрата

Ах, правду, правду лиш!

Провідця жінок

Що ж трапилось? Скажи одверто подругам!

730 Казати сором, а ще тяжче змовчати.

Провідця жінок

Та говори, нещастя не ховай від нас.

Лісістрата

Горять жінки жагою — ось вам коротко.

Провідця жінок

О Зевсе!

Лісістрата

Чого волаєш Зевса? Ах, що є, то є!

Я вже не знаю, як надалі стримувать

їх від мужчин, — тікають та ховаються.

Одну ледь відтягла я від проламини

В тім мурі, що хистить печеру Панову,

По линві інша спритно вже спускалася,

А та переметнулась; та — горобчиком

740 Перелетіть до Орсілоха зважилась, —

її за коси вчора ледь я втримала.

Щоб їм додому повернутись, приводів

Вони знаходять безліч. Ось іде одна.

Гей, ти, куди побігла?

З брами виходять кілька жінок.

Одна з жінок

Я додому йду.

Удома шерсть мілетську залишила я, —

Чи не поточить міль її?

Лісістрата

Яка там міль!

Іди назад!

Жінка

Вернуся миттю я, клянусь!

Лише на ліжку поваляю трошечки…

Лісістрата

Не поваляєш! І не підеш зовсім ти!

Жінка

750 То шерсть моя пропала?

Лісістрата

Так і треба їй.

Друга жінка

Ой лишенько, ой лихо! Льон нечесаний

Я залишила дома!

Лісістрата

От іще одна

Спішить додому — треба їй чесати льон.

Назад! Вертайсь!

Друга жінка

Клянуся Світлоносною, —

Я тільки трохи почешу й назад вернусь!

Лісістрата

Ні, не почешеш! Лиш одній почати дай, —

Тоді і кожній жінці теж захочеться.

Третя жінка

Затримай роди, породіль владичице,

Щоб я дійшла до місця відповідного.

Лісістрата

760 Ти що верзеш?

Третя жінка

От зараз я родитиму.

Лісістрата

Та не була ще вчора ти вагітною!

Третя жінка

А нині… Лісістрато, відпусти мене

Мерщій до повитухи!

Лісістрата

Ну, й речиста ти!

Це що тверде у тебе?

Третя жінка

Та хлоп'я, либонь!

Лісістрата

Не те, клянусь Кіпрідою! Неначе мідь,

Видзвонює. От зараз ми побачимо.

(Обмацує її).

Ганьба! Шолом священний ти пристроїла

Й вагітна, кажеш?

Третя жінка

Та клянусь, вагітна я!

Лісістрата

Ну, а шолом для чого?

Третя жінка

Якби трапились

770 Пологи в місті, немовля родивши, я

В шолом поклала б, як в гніздо голубонька.

Лісістрата

Ото ще вигадала! Ясно, в чому річ!

Лишайся ж тут на день родин шоломових.

Виходять ще жінки.

Четверта жінка

Не згодна більше спати я в Акрополі

З часу, як змій на варті я побачила.

П'ята жінка

А я, нещасна, від сичів загину тут,

Весь час квилять і стогнуть, — не засну ніяк.

Лісістрата

От навіжені! Годі вам дурить мене!

Вам без мужів сутужно? А вони без вас

780 не ТуЖать? о, напевно не солодкі їм

Самотні ночі! Потерпіть же, любоньки!

Часину коротеньку ще протримайтесь!

Оракул обіцяє перемогу нам,

Якщо не забунтуєм, — так віщує він.

Одна з жінок

Скажи нам, що говорить він.

Лісістрата

Та змовкніть же!

«В день, як усі ластівки позлітаються

в місце єдине

Й одудів хіть обминувши,

їх сласних обіймів уникнуть, —

Спокій од злигоднів дасть

і зробить їх вищими з нижчих

Зевс— громовержець!..»

Одна з жінок

То зверху лежать нам тепер доведеться!

Лісістрата

790 «…З дня ж, як на крилах своїх

від священного храму в незгоді

Геть ластівки розлетяться,

за найпохітливішу птицю

Поміж пірнатими скрізь

вважатимуть їх по заслузі».

Одна з жінок

Все ясно, Зевсом свідчуся!

Лісістрата

О, боги всі!

Тож не розходьмось малодушно, подруги.

Вернімося в Акрополь. Адже соромно

Нам, любоньки, пророцтва не дотримати.

Лісістрата й жінки входять в Акрополь.

Хор стариків

ОДА

Хочу

Казку вам розповісти, — цю казку чув я

Ще малим хлоп'ятком.

Жив на світі молодий Меланіон.

800 Щоб уникнуть шлюбу, він в пустелю втік.

Ставши ловцем зайців,

Жив десь у горах він;

Сіті й мережі плів,

Другом собаку мав

Іи додому не вертався

Й нелюбові не зм'якшив.

Он як!

Так ненавидів жінок він, —

От і ми ніяк не менше,

810 В нас-бо, як в Меланіона,

Розум є.

Провідця стариків

Поцілуймося, стара!

Провідин жінок

Чим цибулю ти вгризеш?

Провідця стариків

Ой, як дам ногою в бік!

Провідця жінок

Весь кущами ти обріс!

Провідця стариків

Був такий і Міронід —

Кострубатий і шорсткий,

Був грозою ворогів,

Наче Форміон наш.

Зчиняється бійка.

Хор жінок

АНТОДА

Хочу

820 Казку й я сказати

В відповідь на казку

Про Меланіона.

Жив собі Тімон, незлагідний, лихий,

Неприступний і колючий, мов реп'ях.

Виплід Ериній злих,

Злобний оцей Тімон

Геть від людей пішов,

Жити у нетрях став

І прокляв страшним прокльоном

830 Вас, огидливих мужчин.

Он як!

Так ненавидів він завжди

Чоловічий рід мерзенний,

А жіноцтву був найкращим

Другом він.

Провідця жінок

Хочеш, в зуби так і дам!

Провідця стариків

Ой, не треба, я боюсь!

Провідця жінок

Ой, як дам коліном в бік!

Провідця стариків

І розкриєш хащу всю.

Провідця жінок

«їй Хоч стара я, а тобі

Не уздріти й волоска, —

Чисто виполото все,

Стліло від лампади.

Знову бійка.

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Входить Лісістрата.

Лісістрата

Сюди, сюди, до мене, всі жінки, біжіть

Швиденько!

Одна з жінок

Що за галас? Що там трапилось?

Лісістрата

Мужчина он, мужчина, мов скажений, мчить,

Охоплений шаленством Афродітиним.

Мірріна

О, Кіпру, Пафосу й Кіфери владарко,

На шлях оцей прямісінько скеруй його!

Одна з жінок

850 А хто він де в|н?

Лісістрата

Біля храму Хлої вже!

Одна з жінок

Та ось він, Зевсом присягаюсь! Хто ж це, хто?

Лісістрата

Дивіться, не знайомий?

Мірріна

Свідчусь Зевсом я,

Впізнала: це ж мій чоловік, Кінесій то!

Лісістрата

Ти знай своєї: розпали, підсмаж його,

Дратуй, кохай і не кохай улесливо,

Та пам'ятай, про що клялась над келихом.

Мірріна

Все знаю, не турбуйся.

Лісістрата

Ну, то я раніш

Його подратувати постараюся.

Ох, я ж його піджарю! Відійдіть-но всі.

Жінки ховаються. Входять Кінесій і слуга з дитиною на руках.

Кінесій

860 Ой, лишенько, нещастя! Ой, судомить як!

Аж корчить — мов на колесі катуюся!

Лісістрата

Стій! Хто іде? Застава тут.

Кінесій

Хто ж, я іду.

Лісістрата

Мужчина?

Кінесій

Та мужчина.

Лісістрата

Забирайся геть!

Кінесій

Ти хто ж сама, що гониш?

Лісістрата

Тут на варті я.

Кінесій

Поклич Мірріну, задля всіх богів прошу.

Лісістрата

Покликати Мірріну? А ти хто ж такий?

Кінесій

Кінесій, з Пеоніди, чоловік її.

Лісістрата

Добридень, друже! Чули в нас ім'я твоє!

Не невідомий і не безіменний ти!

870 в своєї ти дружини на устах весь час!

Чи їсть яйце, чи яблуко — «Кінесію,

Здоров будь!» — завжди скаже.

Кінесій

О, хвала богам!

Лісістрата

Клянуся Афродітою! А зайде річ

Про вас, мужчин, то зразу ж і вона додасть:

«Щенята всі проти мого Кінесія!»

Кінесій

Кликни ж її.

Лісістрата

Отож-бо! Що ж даси мені?

Кінесій

Клянуся Зевсом, все, чого б воліла ти.

Одно ось маю, — те, що маю, й дам тобі.

Лісістрата

То я піду й покличу!

(Виходить).

Кінесій

(сам)

Швидше клич її!

880 3 дня, як із дому жінка утекла моя,

В житті не мав я радості ніякої.

Нелюбо й в дім заходить. Весь він пусткою

Для мене став. Я навіть в їжі радості

Не відчуваю, — наче пень стою весь час.

Мірріна

(з муру)

Люблю його, кохаю! Та не прагне він

Мого кохання. Краще і не клич мене!

Кінесій

Що робиш там, Міррінко солодесенька?

Виходь сюди!

Мірріна

Ні, ні, клянуся Зевсом, ні!

Кінесій

Не вийдеш ти, Мірріно, і на заклик мій?

Мірріна

890 Тобі я непотрібна, нащо ж кликати?

Кінесій

Як — непотрібна? Я ж без тебе сам не свій!

Мірріна

Піду я.

Кінесій

Не мене, то хоч дитини вже

Послухай. Клич же, синку, нашу матінку!

(Зміненим голосом).

Ой мамо, мамо, мамонько!

(Продовжує).

Невже тобі не шкода? Це ж дитя твоє,

Вже шостий день не мите й не годоване.

Мірріна

Мені-то шкода! Та ось татку байдуже

До нього.

Кінесій

Йди ж, чудна, візьми дитя своє.

Мірріна

(виходить з брами)

О, муки материнські! Йду, не витерплю!

Кінесій

900 Тепер вона здається і молодшою,

Як гляну я, і набагато кращою.

А що копилить губи і хизується,

То тим жагу шалену лиш роздразнює.

Мірріна

Дитятко найсолодше злого батенька!

Ну, дай же мамі хоч поцілувать тебе.

Кінесій

Дурненька, що ти робиш? Нащо слухаєш

Отих жінок? Таж і мене катуєш ти

Й себе мордуєш.

(Хоче її обійняти).

Мірріна

Волі не давай рукам!

Кінесій

А дома рукоділля хай лишається

910 Напризволяще?

Мірріна

А мені це байдуже!

Кінесій

Як, байдуже, що кури порозтаскують

Все прядиво у тебе?

Мірріна

Далебі, що так!

Кінесій

Та й Афродіти вже ти не вшановуєш

Давненько. Не пора б тобі вернутися?

Мірріна

Зевс бачить, не вернуся, як не змінитесь

І воювать не скінчите.

Кінeсій

То, може, ми

Це й зробимо.

Мірріна

То, може, й ми тоді

Повернемось. А зараз неможливо це.

Кінесій

Ну, то полеж зі мною хоч хвилиночку!

Мірріна

920 Ні, ні! Хоч не сказати, як люблю тебе.

Кінесій

Ти любиш? Ну, то ляжмо тут, Міррінонько!

Мірріна

Який смішний ти! Тут, перед дитиною?

Кінесій

О Зевс! Манес, додому віднеси дитя.

Слуга відносить дитину додому.

От бачиш, люба, вже його й немає тут.

Ну, ляжемо?

Мірріна

Та де ж нам, бідолашний мій,

Лягти?

Кінесій

В печері Пановій, чудово там.

Мірріна

Та як вернусь в Акрополь я нечистою?

Кінесій

Чудово у Клепсідрі ти помиєшся.

Мірріна

А цим, на лихо, клятви не порушу я?

Кінесій

930 Весь гріх — на мене! Не турбуйся клятвою!

Мірріна

То принесу рядно я.

Кінесій

Та навіщо це?

Гаразд і так.

Мірріна

Ні, свідчусь Аполлоном я, —

Не допущу, щоб просто на землі ти ліг.

(Втікає).

Кінесій

Мене дружина любить — це без сумніву.

Мірріна

(вертається)

Ось на, лягай, і я вже роздягаюся.

Але стривай-но! Ще ж потрібна мата нам.

Кінeсій

Ще й мата? Нащо?

Мірріна

Свідчусь Артемідою, —

Бо ж твердо на ряднині.

Кінeсій

Поцілуй мене.

Мірріна

Ну ось!

(Цілує і втікає).

Кінесій

Ой, смачно як! Вертайся ж, серденько!

Мірріна

(вертається з матою)

940 Ну, ось і мата! Ляжмо — роздягаюсь я.

Але стривай-но! Та немає ж подушки!

Кінесій

Не треба!

Мірріна

А мені потрібно, свідок Зевс!

(Втікає).

Кінесій

(сам)

Немов Геракла, нас шанують, друже мій!

Мірріна

(вертається)

Ось, підведись-но трохи. Чи готове все?

Кінесій

Готове все. Мерщій, моє ти золотко!

Мірріна

От розв'яжу лиш пояс. Пам'ятай тепер,

Щодо замирення не обмани мене!

Кінесій

Хай краще згину, бачить бог!

(Намагається її обняти, вона пручається).

Мірріна

А вкритись чим?

Кінесій

Не треба, свідок Зевс! Тебе лиш прагну я!

Мірріна

950 Cтривай, устигнеш! Повернусь швиденько я.

(Втікає знов).

Кінесій

(сам)

Ця жінка вб'є мене своїми ковдрами!

Мірріна

(вертається)

Ну, встань-но!

Кінесій

Встав уже, давно готовий я.

Мірріна

Олією натремось, хоч?

Кінесій

Ні, свідок Феб!

Мірріна

А я — Кіпріда свідок — все ж натру тебе!

(Втікає).

Кінесій

(сам)

Зевс владар! Хай олію розіллє вона!

Мірріна

(вертається)

Простягуй руку і бери, — це добра мазь.

Кінeсій

От свідок Феб, не до вподоби мазь мені!

Чим хочеш, тільки не весіллям тхне вона.

Мірріна

Ой лишенько! Та це ж олія репсова!

Кінeсій

960 Ну, й добре! От чудна ти!

Мірріна

Не кажи дурниць!

(Втікає).

Кінeсій

Будь проклят, хто олію бити перший став!

Мірріна

(вертається)

Ось на, візьми цей слоїк!

Кінесій

В мене інший є.

Лягаймо ж, невгамовна, й не носи вже більш

Нічого.

Мірріна

Артеміда свідок — годі вже!

От роззуваюсь. Ти ж за мир камінчиком

Проголосуєш, любий?

Кінесій

Обіцяю, так!

(Хоче обійняти Мірріну, вона виривається й тікає).

Пропав я! Жінка геть мене замучила!

Аж до живого допекла й тікає десь!

Як же стерпіти це? І кого покохать?

970 Наймиліша з усіх обманула мене.

Як без неї мале немовля годувать?

Де ти, мій Кіналоп?

Біжи наймати мамку!

Хор стариків

Ой, і важко тобі в цій жахливій біді!

Як з обману твоя гірко мліє душа!

Леле, як я тобі співчуваю!

І чиї печінки цей би стерпіли біль,

Чиє серце тверде і незламна душа,

Чиї стегна тугі, чий пружистий хребет

980 І крижі, що тремтять

В напрузі до світанку?

Кінесій

(корчиться на подушках)

Ой, судомить же як! Вже несила, о Зевс!

Хор стариків

Хто ж це кривду таку заподіяв тобі?

Все вона — найгидкіша, мерзенна, бридка!

Кінесій

Свідок Зевс — найсолодша, принадна, п'янка!

Хор стариків

Найсолодша? Авжеж! Ні, гидка та й гидка!

Найогидніша — Зевсе! о Зевс!

Мов стеблину суху, вихром бурі-грози,

Ураганом її аж до хмар піднеси,

990 Буйним смерчем в шалену крутінь закрути,

Приголомш її геть, а тоді відпусти,

Щоб із розмаху впала на землю вона

І наскочила враз

На пружистий рожен до мужчини.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

Виходить спартанський вісник, весь запилений.

Вісник

А де тут рада старшини афінської?

І де притани? Новина важлива є.

Афінянин

(виходить)

А ти хто? Чоловік чи хмара куряви?

Вісник

Клянусь тобі, молодче, Зевсом, — вісник я!

Із Спарти я прийшов — про мир домовитись.

Афінянин

юоо Тому-то списа під пахвою ти приніс?

Вісник

Та ні-бо, Зевсом свідчусь!

Афінянин

Що ж ти крутишся?

Ще й плащ нап'яв? Чи не обсіли опухи

З дороги?

Вісник

Ну, й причепа ж ти! О Касторе!

Афінянин

А що це настовбурчилось, негіднику?

Вісник

Нічого, Зевсом свідчусь! От дурниці ще!

Афінянин

А це ж у тебе що?

(Обмацує).

Вісник

Лаконське берло то.

Афінянин

Таке лаконське берло і у мене є!

Ну, а тепер розповідай по правді все,

Як вам ведеться нині в Лакедемоні?

Вісник

1010 Повстав весь Лакедемон, і союзники

Всі піднялися, — не стає лиш цебрика!

Афінянин

Хто ж винен, що таке вам лихо випало?

Не Пан?

Вісник

Ні, Лампіто розпочала усе.

За нею, гей би на однім налигачі,

Усі по цілій Спарті поклялись жінки

Не допускать чоловіків до лон своїх.

Афінянин

Ну, й що ж ви?

Вісник

Важко, що й казать. Блукаємо,

Мов з ліхтарем по місту, спотикаючись.

Жінки ж наклали на свої смоковниці

1020 Печать мовчання, поки договору в нас

Не буде про замирення з Елладою.

Афінянин

Так он що! То по всій країні змовились

Про це жінки. Тепер я розумію все!

Скажи у Спарті, хай уповноважених

Сюди негайно для переговорів шлють,

Я ж в раді чоловічу поясню біду

Й послів од нас обрати вимагатиму.

Вісник

Лечу на крилах. Це розумно мовив ти.

Обидва виходять.

Провідця стариків

Ой, чи є в цілому світі звір, страшніший за жінок?

1030 не такий вогонь нещадний, не така зухвала рись!

Провідця жінок

Отому ж бо ти зі мною заповзявся воювать.

А могли б ми, бідолахо, в нерушимій дружбі жить!

Провідця стариків

Ні, повік не перестану я ненавидіть жінок!

Провідця жінок

Це вже як ти схочеш! Тільки голим бачити тебе

Я не можу. Глянь, із тебе всі сміються навкруги!

Підійду ось і накину цю одежину тобі.

Гра.

Провідця стариків

Непогано ти вчинила, присягнув би й Зевсом я!

Тож у запалі і гніві з себе скинув я її.

Провідця жінок

От тепер ти як мужчина. Не сміється вже ніхто.

1040 д якби ти не дражнив нас, то із ока я твого

Звіра витягла б лихого, що і зараз там сидить.

Провідця стариків

От чого мені свербіло! На, візьми вже перстень цей.

Витягни із ока звіра й покажи мені, чого

Досі так, клянуся Зевсом, в оці різало мені.

Провідця жінок

Та зроблю вже, хоч мужчина нелюб'язний з тебе був.

Гра.

Це так звір, о Зевс великий! Глянь, який там був

комар!

Бачиш? Ціле комарище з Трикоріфських драговин.

Провідця стариків

Зевс нам свідок, от спасибі! Ну й копав криницю він!

От і зараз ще струмками сльози ллються із очей.

Провідця жінок

1050 Дай тобі я витру сльози, хоч і був сердитий ти,

Й поцілую.

Провідця стариків

Не цілуй лиш!

Провідця жінок

Поцілую — хоч-не-хоч!

Провідця стариків

Не чіпай мене невчасно! Ну й лукаві зроду ви!

Дуже мудро і правдиво каже приказка про вас:

«Ох, із ними нам пропасти, і без них ми пропадем!»

Провідця жінок

Та вже час нам помиритись, і ніколи відтепер

Ми ні вам не зробим лиха, ні зазнаємо від вас.

Отже, станьмо всі до гурту і новий почнімо спів!

Хори поєднуються.

Перша половина хору

ОДА

Годі нам ворогувати!

Хай ніхто не скаже злого

1060 Ні про кого з громадян.

Будьмо ж ми щирі всі

В слові і ділах своїх.

Досить вже лиха нам

І без того випало.

Хай же всяк скаже нам,

Чоловік, чи жінка то,

Чи не хочете ви грошей —

Міни зо дві або зо три,

А то й більше?

1070 Гаманці у нас важкі!

І коли настане мир,

То ніхто про ці борги

Не згадає

І не правитиме з вас.

Друга половина хору

АНТОДА

Ми знайомих із Каріста

Дожидаємо на учту, —

Любих, дорогих гостей.

Є з бобів каша в нас,

Є свіженьке порося, —

1080 І смачне, і стравне,

Тільки-но заколоте.

Йдіть до нас всі гуртом,

До господи просимо!

Вранці вимившись у бані,

Заберіть дітей з собою

І приходьте!

У покої зразу йдіть

Прямо, не питаючи,

Розташовуйтесь як дома,

1090 Мов за вами

Двері скрізь замикані.

Провідця хору

Глянь, од Спарти посли по дорозі бредуть,

довгі бороди низько волочать,

А між стегон у них — так, немов частокіл,

хоч свиней заганяй в ту кошару.

ЕПІCОДІЙ П'ЯТИЙ

Входять спартанці.

Привіт вам, громадяни Лакедемона!

Розказуйте, з чим нині ви прийшли до нас?

Спартанський посол

Та що вже тут багато вам розказувать!

Чого прийшли ми — і самі ви бачите.

Провідця хору

Ой-ой! Понабрякали страшно жили всі,

Й запалення, здається, ще погіршало.

Спартанський посол

1100 Жахливо, що й казати! Хоч би швидше нам

Знайти того, хто може повернути мир!

Провідця хору

Ідуть сюди й тутешні, бачу, жителі,

Немов борці — в накидках, що при поясі

Чогось понадимались. Отже, й хворість їх,

Мабуть, чи не з причини гімнастичної.

Входять афіняни.

Афінський посол

Де Лісістрата, чи хто-небудь скаже нам?

Ось ми, мужчини, — отакі, як бачите.

Провідця хору

І тут ознаки всі тієї ж хворості.

Не корчить вас під ранок, не судомить вас?

Афінський посол

1110 Клянуся Зевсом, знемоглись до краю ми!

Якщо про мир ми швидко не домовимось,

То і самого намнемо Клісфена ми.

Провідця хору

То схаменіться, хоч плащем прикрийтеся,

Щоб часом хто, мов Герму, не зневажив вас.

Афінський посол

А й справді, Зевс нам свідок!

Спартанський посол

Діоскурами

Клянуся, ми уже прикрилися.

Одні й другі прикриваються.

Афінський посол

Привіт, лаконці! Біль страшний ми терпимо.

Спартанський посол

Страшенно й нам болить, мої лебедики!

Не знаю, як ті опухи й показувать.

Афінський посол

і по Розказуйте ж, лаконці, нам по щирості,

Чого сюди прийшли ви.

Спартанський посол

Домовлятися

Про мир.

Афінський посол

Гаразд. Для цього й ми прийшли сюди.

Чому ж нам Лісістрату не покликати?

Вона одна зуміє помирити нас.

Спартанський посол

То кличте ж Лісістрату, задля всіх богів!

Афінсккий посол

Здається, й кликати її нема чого.

Вона вже нас почула і сама іде.

З брами виходить під музику Лісістрата.

Провідця хору

Будь щаслива, з усіх наймужніша жінок!

Покажи нам, що ти незвичайна,

Благородна і лагідна, скромна й тверда,

і досвідчена, й мудра, й ласкава.

1130 Мов захоплені колесом чарів твоїх,

полководці всієї Еллади

Позбирались до тебе і скруту свою

розв'язати тобі доручають.

Лісістрата

Ну, що ж, це справа не важка, якщо вони

Це терплять тільки від палкої пристрасті.

Побачим зараз. О, прилинь, Замирення!

З'являється Німфа Замирення.

Дай спершу руку ти лакедемонянам,

Не силоміць веди їх, не нахабою,

Як то дурні мужчини з нами діяли,

А як жінки — пристойно, тихо й лагідно.

А не дадуть руки — хапай за стегна їх.

1140 Ось так! Тепер афінян приведи сюди!

Веди за те їх, що вони дадуть тобі.

Підходьте ближче, всі лакедемоняни!

І ви усі! І слів моїх послухайте.

Хоч жінка я, а маю досить розуму.

Чимало знань корисних я засвоїла:

Від старших, від батьків, багато чула я,

Проте від них лихого не навчилася.

За руки взявши, хочу вас полаяти

І справедливо. З одного-бо келиха,

1150 Як рідні, зрощуєте ви жертовники

І у Піто, і в Пілах, і в Олімпії,

Й багато де — чи варто перелічувать?

І на очах у зловорожих варварів

Ви і міста, й людей Еллади губите.

Оце одно, що мала вам сказати я.

Афінянин

(про себе)

Мене ж загублять кольки в підчеревині!

Лісістрата

Тепер до вас, лаконці, я звертаюся!

Забули ви, як Періклід-лаконянин

Шукав у вівтарях афінських захисту,

1160 Блідий, як віск, хоч в пурпурному одязі,

Й благав підмоги. Встала-бо Мессена вся,

Ще й землетрусом покарав вас бог тоді.

Та воїв збройних аж чотири тисячі

Привів наш Кімон в Спарту й врятував її.

А ви, заживши від афінян помочі,

їх землю після того ще й плюндруєте!

Афінянин

Чи це ж не кривда, Лісістрато, — свідок Зевс?

Лаконянин

Та кривда ж.

(Про себе).

Клуби ж в неї — красота одна!

Лісістрата

А вам, гадали, я спущу, афіняни?

1170 Забули ви, що скніли в руб'ї рабському,

Як в поміч вам лаконські стали списники,

Й багато фессалійських воїв знищили,

Й багато вбили Гіппія прибічників?

В той час в союзі з вами лиш вони були,

Й вас визволили, й замість руб'я рабського

Вернули громадянський плащ народові.

Лаконянин

(про себе)

Я жінки ще не бачив розумнішої!

Афінянин

(теж)

Я ж кращої не бачив лона лінії!

Лісістрата

Чому ж, колишню згоду забуваючи,

1180 Гризетесь ви і чвар не припиняєте?

Чому не миритесь? Що заважає вам?

Лаконянин

І ми бажаєм миру, лиш околицю

Верніть.

Лісістрата

Яку околицю?

Лаконянин

У Піли вхід.

Давно вже там ми побувати прагнемо.

Афінянин

Клянуся Посейдоном, не дамо ми Піл!

Лісістрата

Віддайте-бо!

Афінянин

А нам куди ж податися?

Лісістрата

Просіть натомість іншої місцевості.

Афінянин

Ну, що ж, тоді віддайте нам… те, як його?

Раніш Ехінську бухту і Малійський мис,

1190 А потім і Мегарські доли й пагорби.

Лаконянин

Не все зараз! Клянусь богами, любий мій!

Лісістрата

Та не сваріться за якісь там пагорби!

Афінянин

А я вже б одіж скинув і орав би лан!

Лаконянин

А я, бігме, раніш його угноїв би.

Лісістрата

От помиріться, то й за рало візьметесь.

Як так, то починаймо вже нараду ми

І запросім на неї і союзників.

Афінянин

Куди їх? І без них ми твердо встоїмо.

А чи того ж не прагнуть і союзники

1200 Весь час?

Лаконянин

Ще й як, клянуся Діоскурами!

Афінянин

Так само карістійці, от вам свідок Зевс!

Лісістрата

Ну, от і добре! Йдіть же і очистіться.

Тоді до міста ми, жінки, запросим вас

І тим, що є в коморах, почастуємо.

Взаємну там дасте ви клятву вірності,

А. потім кожен візьме знов жону свою

Й додому піде.

Афінянин

Ну, то швидше йдім уже.

Лаконянин

Веди сама нас.

Афінянин

Свідок Зевс, мерщій веди!

Виходять.

Перша половина хору

ОДА

Килими в нас кольорові,

1210 Золоті вбрання чудові,

І серпанки є у нас —

Та не жаль їх для вас!

Заберіть їх для дітей.

Хай вдягне їх дочка,

В свято кошик несучи.

Все для вас, все дамо!

Вибирайте з тих скарбів,

Що лежать у скринях наших.

З воску ярого печаті

1220 Позривайте

Й, наче сміття, киньте геть!

Що знайдете — ваше все!

Та нічого той не вгледить,

В кого око

Не зіркіше за моє!

Друга половина хору

АНТОДА

В кого хліба вже немає,

В домі ж — челяді багато

І малесеньких діток,

Хай пшениці для них

1230 В мене лантух візьме він.

Досить гарнця муки,

Щоб спекти їм паляниць.

Йдіть сюди, бідняки,

Всі, хто хоче, сміло йдіть!

Із мішками, із саквами

Поспішайте по пшеницю, —

Вщерть зерна вам

Повсипає мій Манес.

Тільки, прошу, до дверей

1240 Ви і близько не підходьте, —

Стережіться

Пса лихого на цепу.

Танці хору.

ЕКСОД

Афінянин

(виходить з факелом)

Гей, відчиняйте двері! Відступіться всі!

Чого тут поставали? Може, факелом

Вас підсмалить? От мугирі нетесані!

Провідця стариків

Я б не робив так. Та якщо потрібно це,

Щоб догодить вам, — можна перетерпіти.

Провідця жінок

Готові й ми з тобою перетерпіти.

Продовжують танцювати.

Афінянин

Геть, геть! А то по косах всі заплачете!

1250 Геть, геть з дороги! Щоб лакедемоняни

Могли спокійно вийти, пообідавши.

Виходить група афінян.

Другий афінянин

Ні, я такого ще не бачив бенкету!

Й які були люб'язні ті лаконяни!

А ми були при чарці найдотепніші.

Третій афінянин

Отож-бо, а тверезі — не догадливі.

Якби мене афіняни послухали,

Були б весь час в переговорах п'яними,

А то тверезі в Спарту ми приходимо

Та й виглядаєм, як би погуляти нам.

1260 Того, що нам говорять, ми не слухаєм,

Чого ж не кажуть, те ми запідозрюєм,

Чого і не бувало, сповіщаємо.

Тепер — все добре. Хай про Теламона спів

Почавши, Клітагорою закінчують, —

Ми схвалимо, ще й клятвою підтвердимо.

Другий афінянин

(до хору)

Та ось вони вже знову повертаються

Сюди. Чи не пішли б ви геть, негідники?

Третій афінянин

Клянуся Зевсом — гості повиходили!

Виходять спартанці в супроводі флейтистів.

Спартанець

(до флейтиста)

Візьми-но флейту і заграй нам, друже мій,

1270 Я ж потанцюю й заспіваю весело

Про нас і про афінян пісню злагоди.

Афінянин

В ім'я богів, бери свою сопілочку, —

Як любо всіх вас бачити за танцями!

Спартанець

(співає і танцює)

Розбуди в нас,

О Мнемосіно,

Пам'ять днів молодих,

Днів, коли й афінян в битвах

Бачив я поруч.

Артемісія води вітали

1280 Мить славетну,

Як ми мідян гнали.

Пам'ятаю, Леонід

В бій повів нас, наче вепрів,

Що нагострили ікла страшні.

Потом

Пінились лиця бійців,

І піною вкривалися коліна.

А було ж там стільки персів,

Як піску морського!

1290 О Артемідо сільська, о мисливице, —

Злинь до нас, діво лісів!

Згоди жаданої, миру всечасного,

Дружби між нами повік нерушимої

Радість подай нам щедру!

Хай назавжди лисяче лукавство

Відтепер усі забудем ми!

Прилинь же, прилинь-бо,

Діво-мисливице!

Входять Лісістрата і жінки.

Лісістрата

Тепер, коли щасливо все скінчилося,

1300 Беріть, лаконяни, своїх жінок, а ви —

Своїх! Підійде кожен хай до жінки муж,

Жона — до мужа. А тепер на радощах

Богів танком прославмо й стережімося,

Щоб на майбутнє більше не грішити нам.

Хор афінян співає і танцює.

З співом танцюйте,

Харіт закликаючи,

Кличте прекрасну до нас Артеміду!

Ласку вславляйте ясну хороводця Іея,

Славте владику Нісійського,

1310 Вакха, що гронами буйних Менад обдаровує,

Кличте і Зевса, громів повелителя,

З ним і дружину прославлену,

Всі божества закликайте, — хай свідками

Будуть вони, незабутливі,

Нашого миру і щирої злагоди,

Нам від Кіпріди дарованих!

Ала-ла-ла! Іе! Пеан!

Скачіть усі! Іе!

Славте звитягу! Іе!

1320 Евой, евой! Ева, ева!

Лісістрата

Про лад новий нової й ви заспівуйте!

Хор лакедемонян

(співає й танцює)

О, зійди з Тайгета чарівного,

Злинь до нас, о музо лаконійська!

Прослав Аміклейського бога,

Владичицю в мідному храмі

І Тіндарідів ясних —

В танці при хвилях Еврота.

Крутіться жваво, весело стрибайте!

Ми Спарту прославляєм!

1330 Наші співи й тупіт дружний — все на честь богів.

Над Евротом хороводи хлопців і дівчат, —

Жваво стрибають вони гуртом,

Аж пил здіймають.

Коси мелькають, наче в вакханок,

Що скачуть з тірсами в руках.

Вродлива донька Леди

В тім хороводі на чолі.

Вквітчайте коси квітами і тупотіть жвавіше,

Мов стадо оленів! Плещіть всі дружно у долоні!

1340 Богиню в міднім капищі вславляйте переможну!

ЖАБИ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Діоніс, бог театру.

Ксантій, його слуга.

Геракл.

Мрець.

Xарон, — перевізник до підземного світу.

Хор жаб.

Хор посвячених у містерії.

Еак, воротар у підземному світі.

Служниця Персефони, богині підземного світу.

Шинкарка перша.

Платана, шинкарка друга.

Евріпід, Есхіл, трагічні поети.

Плутон, бог підземного царства.

Дія відбувається спершу в Афінах, перед храмом Геракла, потім у підземному царстві мертвих.

ПРОЛОГ

В глибині сцени храм Геракла. Діоніс, убраний у левину шкуру поверх пурпурного хітона, з палицею в руці, і Ксантій з вантажем за спиною, верхи на ослі, проходять через орхестру.

Ксантій

Чи не сказати, пане, жарта звичного,

Щоб глядачі, як завжди, посміялися?

Діоніс

Що хочеш, далебі! Лиш не «Ой, важко як!»,

Лише не це, — занадто наоскомило.

Ксантій

А інший жарт?

Діоніс

Не треба й «Як намучивсь я!»

Ксантій

То що ж тоді? Смішне щось?

Діоніс

Можеш сміливо!

Лиш одного не говори.

Ксантій

А саме що?

Діоніс

Що хтів до вітру б од цієї ноші ти.

Ксантій

І що такий я на собі тягар несу,

10 Що, як його не зняти, стане сморідно?

Діоніс

Прошу, не треба, й так мене занудило.

Ксантій

Навіщо ж мав би ношу цю таскати я,

Коли не втнути жарта, як у Фрініха

Це водиться, чи в Лікія й Аміпсія?

У них є завжди носії в комедіях.

Діоніс

Та ні, не треба! Бо коли в театрі я

На отакі дивлюся мудрі витівки,

То аж на рік старішим повертаюся.

Ксантій

О тричі нещаслива шиє змучена!

20 Хоч перервися, а пожартувати — зась!

Діоніс

Хіба ж це не зухвальство, не розбещеність?

Я — Діоніс, син глеків, і тружуся я,

Йду пішки, а йому дав верхи їхати,

Щоб він не натомився, щоб ваги не ніс.

Ксантій

Чи не несу ж я?

Діоніс

Ні, бо верхи їдеш ти.

Ксантій

Та я ж несу!

Діоніс

Це ж як так?

Ксантій

Аж згинаюся!

Діоніс

Хіба твою поклажу не осел везе?

Ксантій

Що на мені, те й сам несу я, свідок Зевс!

Діоніс

Та як несеш, як самого осел везе?

Ксантій

30 Не знаю як, та плечі — мов побито їх.

Діоніс

Якщо нема підмоги від осла тобі,

То краще злазь і на собі неси його.

Жартома б'ються.

Ксантій

О, чом не бивсь я, бідний, у морських боях!

На весь би голос в мене заволав би ти.

Діоніс

(зупиняється перед храмом Геракла)

Ну, злазь, плутяго! От уже й дістались ми

До тих дверей, де вперше нам належало

Спинитись. Хлопче, хлопче, відчиняй мерщій!

(Стукає в двері).

Геракл

(виходить з дверей)

Хто там у двері грюкає? Хто преться там,

Немов кентавр? Ну, говори, що трапилось?

Діоніс

(ховаючись за Ксантія, шепоче до нього)

40 Гей, слухай.

Ксантій

Що?

Діоніс

Ти не помітив?

Ксантій

Що таке?

Діоніс

Як він злякавсь.

Ксантій

їй-богу, збожеволів ти!

Геракл

(голосно регоче)

Деметра свідок — сміху я не стримаю!

Кусаю губи, а проте сміюся я.

Діоніс

Підходь, диваче! В нас до тебе справа є.

Геракл

Та як же регіт стримати, побачивши

Левину шкуру на шафранній підтичці!

Яке безглуздя! Ці котурни й палиця!

Куди прямуєш?

Діоніс

Морем плив з Клісфеном я.

Геракл

І воював?

Діоніс

Ми потопили ворогу

50 Дванадцять чи тринадцять кораблів його.

Геракл

Ви вдвох?

Діоніс

Феб — свідок.

Ксантій

(до себе)

Отоді й прокинувсь я.

Діоніс

І от, коли на кораблі дочитував

Я «Андромеду», прямо в серце вдарило

Мені бажання, і яке, ти думаєш?

Геракл

Велике?

Діоніс

Ні, маленьке, як Молон отой.

Геракл

До жінки?

Діоніс

Ні.

Геракл

До хлопчика?

Діоніс

Та зовсім ні!

Геракл

До чоловіка?

Діоніс

(з жахом)

Що ти!

Геракл

Спав з Клісфеном ти?

Діоніс

Не смійся, брате, бо мені невесело, —

Жаданням нездоланним я катуюся.

Геракл

60 Яким, братуню?

Діоніс

Та несила й висловить.

А може, якось поясню на прикладі.

Хіть почував до каші ти бобової?

Геракл

До каші? Чом ні, сто разів траплялося.

Діоніс

Сказав я ясно, чи іще з'ясовувать?

Геракл

Та ні, про кашу годі, — зрозуміло все.

Діоніс

Такою ж я до Евріпіда пристрастю

Терзаюсь тяжко.

Геракл

Як це, до небіжчика?

Діоніс

Мене ніхто із смертних не затримає, —

По нього йду.

Геракл

Хоч і в глибінь Ладову?

Діоніс

70 І глибше, якщо буде треба, — свідок Зевс!

Геракл

Пощо?

Діоніс

Знайти поета хочу справжнього.

Одних нема, а хто живий — погані всі.

Геракл

А Іофонт хіба умер?

Діоніс

Мабуть, один

І залишився з кращих він, та й то — хто зна!

Адже я й сам у цьому ще невпевнений.

Геракл

Якщо на те, чи не Софокла б вивести

Відтіль раніш? За Евріпіда кращий він.

Діоніс

А я на Іофонта хтів би глянути, —

Що сам створити може без Софокла він?

80 До того ж цей проноза Евріпід, мабуть,

Втекти сюди зі мною й так спроможеться.

А той — був лагідний, і там він лагідний.

Геракл

А Агафон?

Діоніс

Де він? Пішов, покинув нас,

Поет чудовий, втрата друзям болісна.

Геракл

Та де ж він?

Діоніс

На бенкеті щасливенському.

Геракл

А де Ксенокл?

Діоніс

А хай він згине, свідок Зевс!

Геракл

Піфангел де?

Ксантій

(про себе)

Про мене ж ні словечка він,

Хоч і натер я плечі он як боляче!

Геракл

Чи хлопчиків нема в нас, що трагедії

90 Готують тисячами, язикатіші

За Евріпіда аж на цілу стадію?

Діоніс

Це все лиш пустоцвіти, лиш базікала,

Хор ластівок, в мистецтві партачі лише,

Що зникнуть всі після вистави першої,

Разом лиш намочивши на трагедію.

Хоч як шукай, нема поета справжнього,

Який заговорив би повним голосом.

Геракл

Як повним?

Діоніс

Так, щоб гомонів відважно він

Щось отаке нечувано промовисте:

100 «Ефір — домівка Зевса», «часу крок важкий».

«Не хтів святині розум присягатися,

Поклявсь облудно сам язик, без розуму».

Геракл

Тобі це до вподоби?

Діоніс

Аж не тямлюся!

Геракл

Та це одно блазенство, сам ти згодишся!

Діоніс

Не влазь в мій розум, свій-бо дім у тебе є.

Геракл

Це так погано, що вже далі й нікуди!

Діоніс

Вчи їсти нас!

Ксантій

(до себе)

Про мене ж ні словечка він.

Діоніс

То от для чого в цій чудній одежі я

Прийшов, за тебе вбраний, щоб назвав мені

110 Cвоїх ти друзів, на усякий випадок,

Яких стрічав ти, як ходив до Кербера.

Всіх пригадай, назви й пекарні, пристані.

Шляхи, криниці, роздоріжжя, селища,

Міста, харчевні, бардачки і заїзди,

Де менш блощиць.

Ксантій

(до себе)

Про мене ж ні словечка він!

Геракл

І ти, нещасний, зважився іти туди?

Діоніс

Ти не переч, а краще розкажи мені,

Яким шляхом найближче до Аща йти,

Щоб не гарячий надто й не холодний був.

Геракл

120 Який же, справді, показати шлях тобі?

Один ось від мотузки та ослінчика —

Повіситись.

Діоніс

Кинь, надто він задушливий.

Геракл

Є й інша путь, коротка і вторована —

Крізь ступу.

Діоніс

На цикуту натякаєш ти?

Геракл

Авжеж.

Діоніс

Холодна, зимна путь, засніжена, —

Тут можна і гомілки відморозити.

Геракл

Путь скору і стримливу показать тобі?

Діоніс

Так, задля Зевса, з мене ж не швидкий ходок.

Геракл

Доплентайсь до Кераміка…

Діоніс

А далі що?

Геракл

130 Та й на високу башту вийди…

Діоніс

Й що зробить?

Геракл

Відтіль дивись на перегони факелів, —

Коли ж довкола залунають вигуки:

«Пускай!», тоді пускайся й сам.

Діоніс

Куди?

Геракл

Униз.

Діоніс

Це ж так і мозок можна розтрусити весь.

Ні, шлях цей не для мене.

Геракл

А який же ще?

Діоніс

Яким ти сам спускався.

Геракл

О, це довга путь!

Ти спершу вийдеш на велике озеро

Бездонне.

Діоніс

Як я далі переправлюся?

Геракл

За два оболи в невеличкім човнику

140 Cтарий весляр на той бік повезе тебе.

Діоніс

Ого!

Велику силу мають ті оболи скрізь.

Відкіль вони взялись там?

Геракл

Ще Тесей привіз.

Гадюк і звірів безліч ти побачиш там

Жахливих.

Діоніс

Не залякуй, не страхай мене!

Ти цим мене не спиниш!

Геракл

Непролазна там

Грязюка далі й сморід, в ній покійники, —

Хто чужоземця скривдив подорожнього,

Чи, з хлопчиком поспавши, не платив йому,

Чи руку зняв на матір, батьку в зуби дав,

150 Чи клятвою поклявся неправдивою…

Діоніс

І тих, богами свідчуся, туди ж пора,

Хто співанки вивчає у Кінесія

Або тиради списує у Морсіма.

Геракл

А далі — флейт повіють ніжні подуви,

І дивне сяйво, мов земне, побачиш ти,

І миртові гаї, і юрми радісні —

Мужчин і женщин, і почуєш оплески…

Діоніс

А хто ж вони?

Геракл

Посвячені в містерії.

Ксантій

(до себе)

Я ж, далебі, осел при тих містеріях.

160 Ні, ноші я цієї більш не втримаю.

(Скидає ношу на землю).

Геракл

Вони усе, що треба, пояснять тобі.

Близенько понад їхніми оселями

Дорога йде аж до дверей Плутонових.

Ну, то щасливо, брате!

Діоніс

І тебе хай Зевс

Боронить.

(До Ксантія).

Ну, бери-но знову кладь свою.

Ксантій

Та я ж і знять її не встиг!

Діоніс

Жвавіше, ну!

Ксантій

Ой ні, благаю! Краще б ти найняв кого

З мерців, що оцією йдуть дорогою.

Діoніс

А як не стрінем?

Ксантій

Я нестиму.

Діoніс

Ну, гаразд!

На орхестрі проходить похоронна процесія.

170 Ну, от якраз і винесли покійника.

(До померлого).

Гей ти, до тебе мовлю я, небіжчику!

Не візьмеш, чоловіче, кладь в Аїд нести?

Покійник

(підводячись)

Важка вона?

Діoніс

Дивись.

Покійник

Даси дві драхми й квит?

Діoніс

А менше ні?

Покійник

(знову лягаючи, до свого проводу)

Гей ви, мерщій несіть мене!

Діоніс

Стривай, чудний, все ж, може, договоримось!

Покійник

Дві драхми не даси — й не розмовлятиму..

Діоніс

Скинь три оболи.

Покійник

(обурено)

Краще знову житиму.

Покійника несуть далі.

Ксантій

От клятий перебендя! Щоб не каявся ж!

Я понесу!

Діоніс

Хороший, чесний хлопець ти!

180 Ходім до перевозу.

На орхестру виїжджає човен Xарона.

Xарон

Гоп, причалюймо!

Ксантій

А це що?

Діоніс

Це? Клянуся Зевсом, озеро,

Те, що казав він. Ось і човен бачу я.

Ксантій

А он, клянуся Посейдоном, сам Харон.

Діoніс

Привіт, Харон! Привіт, Харон! Привіт, Харон!

Харон

(підпливши на своєму човні)

Кому в місця спочинку від усіх турбот?

Кому в долину Лети, до Ослиних шкур,

Чи на Тенар, до вороння, до Кербера?

Діоніс

Мені.

Xарон

Заходь же швидше!

Діоніс

Де причалимо?

Близь вороння?

Xарон

Лиш задля тебе, свідок Зевс!

190 Заходь.

Діоніс

(до Ксантія)

Гей, хлопче!

Xарон

Не візьму раба везти,

Якщо не бивсь за власну шкуру в морі він.

Ксантій

Зевс бачить, був тоді слабий на очі я.

Xарон

То обіжиш тепер навколо озера?

Ксантій

Де дожидать вас?

Xарон

При Скорботнім камені,

На пристані.

Діоніс

Збагнув ти?

Ксантій

Та усе збагнув.

Що стрів я, бідний, тільки з дому вийшовши!

(Біжить навколо орхестри).

Xарон

(До Діоніса)

Сідай на весла.

(До глядачів).

Хто ще іде, йдіть мерщій!

(До Діоніса).

Гей, що ти робиш?

Діоніс

Що роблю? Не інше що,

На весла сів, як сам же ти й казав мені.

Xарон

200 То сядь-но далі, череваню!

Діоніс

Ну, уже?

Xарон

Та руки простягни й тримай.

Діоніс

І це — уже.

Xарон

Та не базікай, а упрись ногами в дно

Й греби щосили.

Діоніс

Чи здолаю ж я гребти

З незвички, ані моря ще не знаючи,

Ні Саламіна?

Xарон

Легко це! Почни лише,

І чарівну почуєш пісню ти.

Діоніс

Чию?

Xарон

Жаб-лебедів. Чудово!

Діоніс

Дай же знак мені.

Xарон

О-го-гоп! О-го-гоп!

Харонів човен вирушає. Діоніс гребе в такт жабиного співу.

Хор жаб

Брекекекекс, коакс, коакс!

210 Брекекекекс, коакс, коакс!

Джерел і багн діти ми,

Мов луни флейт, гімнів клич,

Почнімо в лад пісню свою дзвонисту.

Коакс, коакс!

Її Діонісу ми,

Державцю Нісійському,

В болотах співали

В дні, коли п'яно і шумно,

Глеків справляючи свято,

220 Йде люду юрба до священного гаю.

Брекекекекс, коакс, коакс!

Діоніс

А я собі намуляв зад,

Ой, як болить — коакс, коакс!

Та вам, як видно, байдуже!

Жаби

Брекекекекс, коакс, коакс!

Діоніс

Та пропадіть ви з тим «коакс»!

Самі ви лиш одне коакс!

Жаби

А хоч би й так, дозола ти!

Полюбляють наші співи й музи лірозвучні,

230 Й козлоногий Пан, що на сопілці виграває,

Радий нам і Аполлон з кіфарою своєю, —

Тож для неї у болоті ми плекаємо

Дзвінколунні комиші.

Брекекекекс, коакс, коакс!

Діоніс

Я ж водянки понатирав,

І геть зопрів у мене зад,

Лише нагнусь — і загримить!

Жаби

Брекекекекс, коакс, коакс!

Діоніс

Та годі вам, краківки!

240 Замовкніть!

Жаби

Ще гучніше

Заспіваймо, як бувало

В сяйві сонячної днини

Серед рясту ми плигали

І раділи дзвінколунням

Переливчастої пісні;

Як від Зевсової зливи

Ми в глибінь ховались водну

І своїм танком грайливим

Бульки з бризками пускали.

250 Брекекекекс, коакс, коакс!

Діоніс

Брекекекекс, коакс, коакс!

Це і я в вас перейняв.

Жаби

Дуже прикро це нам чути.

Діоніс

А мені ще гірш — на веслах

Від натуги лусну я.

Жаби

Брекекекекс, коакс, коакс!

Діоніс

Стрекочіть — мені байдуже.

Жаби

От і будемо кричати

Цілий день ми без угаву,

260 Поки вистачить горлянок!

Брекекекекс, коакс, коакс!

Діоніс

Брекекекекс, коакс, коакс!

Не переквакать вам мене.

Жаби

Ну й нас не подолаєш ти!

Діоніс

Овва! Як треба, то горлати

І я тут буду цілий день,

Аж поки не здолаю ваше квакання.

Брекекекекс, коакс, коакс!

Ну, от і вгамував я ваше квакання!

Xарон

270 Cтривай, стривай, час веслувать до берега.

Плати й виходь.

Діоніс

Ось два оболи, на, візьми!

Гей, Ксантій! Де ти, Ксантій? Ксантій, де ти? Гей!

Ксантій

(здаля)

Агов!

Діоніс

Іди сюди!

Ксантій

Привіт господарю!

Діоніс

Ну, що ти бачив?

Ксантій

Тільки бруд і темряву.

Діоніс

А ти не бачив там клятвопорушників

І батьковбивць, як говорив Геракл?

Ксантій

А ти?

Діоніс

(показуючи на глядачів)

Я й зараз бачу, Посейдоном свідчуся!

Ну, що ж тепер робити?

Ксантій

Краще далі йти.

Ми ж зараз там, де звірі дикі водяться,

280 Як говорив він…

Діоніс

Буде ще він плакати!

Це лиш мене лякавши, похвалявся він, —

Мою відвагу знаючи, завидував.

Хвальків таких немає, як Геракл отой!

А я волів би з ким жахливим стрітися,

Щоб подвиг, гідний подорожі, справдити.

Ксантій

Якийсь я гомін чую, Зевсом свідчуся!

Діоніс

(злякано)

Де, де?

Ксантій

Здається, ззаду.

Діоніс

Ну, то ззаду йди!

Ксантій

Ні, спереду, здається.

Діоніс

Ну, то йди вперед!

Ксантій

(приглядається)

Зевс свідок, звіра бачу величезного!

Діоніс

Який він?

Ксантій

Дивовижний! Він міняється, —

290 То бик, то мул, а то немовби жінкою

Став чарівною.

Діоніс

(зрадівши)

Де вона? На неї йду.

Ксантій

Це вже не жінка, стала вже собакою!

Діоніс

(з жахом)

То це Емпуса!

Ксантій

Все обличчя полум'ям

Горить на ній.

Діоніс

Нога у неї мідяна?

Ксантій

Одна, а друга — з гною, Посейдоном я

Клянусь!

Діоніс

Куди ж тікати?

Ксантій

А мені куди?

Діоніс

(біжить через орхестру до крісла Діонісового жерця)

Рятуй, мій жрець, і ми з тобою вип'ємо!

Ксантій

Геракле-владче, ми пропали!

Діоніс

Ой, не клич,

Не зви мене цим, чоловіче, іменем!

Ксантій

300 Ну, Діонісе!

Діоніс

Це ще гірше, й так не зви!

Ксантій

Ну, йди вперед! Сюди, сюди, господарю!

Діоніс

А що?

Ксантій

Сміліше! Все на добре вийшло нам,

І можемо, як Гегелох, сказати ми:

«Знов бачу в хвилях після бурі… ласицю!»

Емпуса зникла.

Діоніс

Побожися!

Ксантій

Свідок Зевс!

Діоніс

І ще раз!

Ксантій

Свідчусь Зевсом!

Діоніс

Ще раз!

Ксантій

Свідок Зевс!

Діоніс

Ой, як я, бідний, зблід, її побачивши!

Ксантій

А плащ твій з переляку зовсім порудів!

Діоніс

Ой, відкіля нам стільки лиха випало!

310 Кого з богів винить в моїй загибелі?

«Ефір — домівку Зевса», «часу крок важкий»?

Ксантій

Агов!

Діоніс

Ну, що там?

Ксантій

Ти не чув хіба?

Діоніс

Та що?

Ксантій

Десь флейти грають.

Діоніс

Справді! Ще й повіяло

Так таємниче смольним духом факелів.

Сховаймося і потайки послухаймо!

Хор містів

(за сценою)

Іакх, о Іакх!

Іакх, о Іакх!

Ксантій

Це так і є, господарю. Співають десь

Посвячені, що говорив Геракл про них, —

320 Іакха, наче Діагор, оспівують.

Діоніс

Оце й мені здається. Та найкраще нам

Постоять тихо, й ми про все дізнаємось.

Відходять убік і ховаються.

ПАРОД

На орхестру входить хор з двадцяти чотирьох містів, у білих одіннях і з факелами в руках.

Перша половина хору

ОДА I

О Іакх,

Дорогий трон в вишині ти посідаєш!

Іакх,

О Іакх!

Йди до нас, на левади, оболоні,

А також сам поведи нас!

Хай гілля мирт рясноцвітних

330 Твій красять лоб кучерявий.

Тупотй в лад, вибивай такт хороводу,

Що в грайливому русі

Пориває й полонить,

Вабить в ігри чаровійні,

У забави — святобливі,

Співом містів і танками.

Хор танцює з факелами в руках.

Ксантій

Деметри дочко славна і шановна!

Але й принадно ж пахне поросятина!

Діоніс

Сиди вже нишком, то й ковбаску матимеш!

Друга половина хору

АНТОДА І

340 Хай горить смолоскип твій,

Потрясай ним пломенисто!

Іакх,

О Іакх!

Свят нічних ясна зоре світлодайна!

У вогнях вже оболонь вся,

Вже й старі йдуть танцювати

І турбот сум забувають,

Тягарі літ і журби гніт відігнавши

У служінні священнім.

350 Піднімай же факел свій

І, щасливий, за собою

Поведи нас — хороводом

На ясний цвіт, луговий цвіт!

Хор танцює ще буйніше.

Провідця першої половини хору

Збережімо ж мовчання побожне! Нехай

не вступає до нашого кола,

Хто високої мови цієї не чув,

не очистився в серці і в мислях,

Таємниць благородних од муз не навчивсь

і цурається їх хороводів,

Бикоядця Кратіна вакхічних буянь

оцінить по заслузі не вміє,

А з блазенських втішається жартів пустих,

хоч надмірні вони й недоречні,

Не гамує зловредного розбрату й чвар

і не зичить добра громадянам,

360 Тільки звади кує й ворожнечу міцнить

задля власного зиску й користі;

Хто, правуючи в місті в дні бурних негод,

хабарів вимагає й дарунків,

Корабель чи фортецю віддав ворогам,

чи товар заборонений возить

Із Егіни, як Форікіон-лиходій,

що на митниці брав двадцятину,

Сам же снасть корабельну, і линви, й смолу

в Епідавр посилав потаємно,

Хто срібло в чужину позичать умовляв

на будову ворожого флоту,

Хто в божницю Гекати ходив одливать

ще й побожну наспівував пісню,

Хто на зборах промовисто хліба шматок

вимагає в поетів одгризти,

Як в комедії висміють трохи його

на старинних святах Діоніса,

їм усім я велю, ще й удруге велю,

ще й утретє усім я велю їм —

370 Відступіться від нашого кола! А ви —

опівнічних пісень починайте,

Хороводи і танці веселі ведіть,

як належить на святі врочистім!

Перша половина хору

ОДА II

Ходім тепер сміливо

на луки й оболоні,

Топчімо трави й квіти!

Жартуйте всі,

Гуляйте, веселіться,

Напостували досить!

Друга половина хору

АНТОДА II

Піснями і танками

Богиню-рятівницю

Вславляймо урочисто!

380 Наш край вона

навік обороняє

На злість Форікіону!

Обидва хори танцюють.

Провідця другої половини хору

А тепер іще іншої пісні заводь,

ряснощедру царицю Деметру,

Що плодами землі обдаровує нас,

у піснях божественних прославте!

Перша половина хору

ОДА III

Деметро, таїн пресвятих

Владичице, прийди до нас,

Свій хоровод охороняй,

Щоб без турбот ми цілий день

Гуляли й веселились!

Друга половина хору

АНТОДА III

Удосталь жартів нам дозволь

390 І вдосталь поважніших слів,

Щоб, нагулявшись досхочу,

Як в свято личить, ми могли

Здобуть вінки звитяги!

Обидва хори танцюють.

Провідця хору містів

Анумо!

І бога юного сюди співом закликайте!

Нехай радіє з нами він у танку веселім!

Перша половина хору

Іакх преславний, святкувань веселих

Найбільша радосте, у храм богині

Нас проведи!

400 І покажи, як легко ти

Проходиш путь далеку!

Іакх, о танколюбче, проведи мене!

Друга половина хору

Заради простоти й заради жарту

Узувся ти в сандалії подерті,

В лахміття вбравсь,

Щоб безоглядно ми могли

Гуляти й веселитись!

Іакх, о танколюбче, проведи мене!

Обидві частини хору

Я на дівча гарненьке оглянувся,

410 Що в танцях поряд весело стрибало,

Коли дивлюсь —

А в неї перса крізь хітон

Роздертий виглядають.

Іакх, о танколюбче, проведи мене!

Ксантій

Де всі — і я там, і мені ж бо хочеться

Гуляти й веселитись.

Діоніс

І мені також!

Обидва пристають до хору.

Провідця першої половини хору

Як хочте, пожартуймо гуртом із Архедема!

Сім років мавши, ще не знав він родичів,

А нині порядкує

420 Там, наверху, між мертвих,

І перший став у злиднів і безпутників.

Провідця другої половини хору

Я чую, як в могилі

Клісфенів син волосся

Вищипує іззаду, щоки дряпає,

Колотиться, зігнувшись,

І зойкає, й коханця

Себіна кличе з дема Анафлістського.

Провідця хору містів

А Каллій Гіппоблудів,

В левину вбраний шкуру,

430 Морські бої вже розпочав із дівкою.

Діоніс

(виходить наперед)

Ви б не могли сказати,

Де тут Плутон домує?

З країв далеких щойно ми прийшли сюди.

Провідця хору містів

Не йди нікуди далі

І вдруге не запитуй,

А знай — стоїш при дверях ти Плутонових.

Діоніс

(до Ксантія)

Бери вантаж, хлопчино!

Ксантій

А це вже що за штука?

Повзуть дрібненькі з вантажа корінф'яни.

Провідця хору містів

440 Рушайте

В уквітчаний богині гай,

В її священне коло,

І свято, любе всім богам,

Радісно святкуйте!

Жінки й дівчата в хороводах

Хай ідуть зі мною

У сяйві факелів всю ніч славити богиню!

ОДА IV

Перша половина хору

Ходім на луки росяні,

Де рожі розцвіли,

430 За стародавнім звичаєм

Почнімо хоровод, —

Із Мойрами прихильними

Радіймо щиро й ми!

АНТОДА IV

Друга половина хору

Для нас лиш сяє сонечко,

І світлий день — для нас!

Одні лиш ми, посвячені,

Побожну знаєм путь, —

Привітні і з чужинцями,

І з нашими людьми.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Діоніс і Ксантій підходять до брами Плутонового палацу.

Діоніс

(до Ксантія)

460 Ну, як же бути? Як у двері стукати?

Як між мерцями стукати заведено?

Ксантій

А ти не думай довго, а дверима двинь, —

Ти ж мов Геракл — і мужністю, й потужністю.

Діоніс

(стукає)

Гей, хлопче!

Еак за дверима:

Хто там стукав?

Діоніс

Я, силач Геракл.

Еак

(ввійшов)

Ах ти, нахабо, погань, ти, безстиднику!

Мерзота, мерзосвітник, наймерзенніший!

Це ж ти у нас собаку викрав, Кербера, —

Схопив, душив, набив і поволік кудись!

А я ж його стеріг так! Ну, стривай тепер!

470 Тож невблаганні чорні скелі Стіксові

І Ахеронта бескиди скривавлені

Тебе не пустять. Люті пси Кокітові

І сто голів Єхидни шматуватимуть

Твою утробу і легені начисто

Тартеська з'їсть мурена. А нирки твої

З кишками у залитім кров'ю череві

Тітраські пожеруть Горгони з жадністю.

По них швидкими побіжу я кроками.

(Зникає).

Ксантій

(до Діоніса)

Ти що там?

Діоніс

Обкалявся! Призивай богів!

Ксантій

480 Чи не смішний страхополох! Вставай мерщій,

Щоб хто сторонній не побачив.

Діоніс

Сил нема!

До серця мокру губку приклади мені.

Ксантій

Візьми ось.

Діоніс

Де ж вона?

Ксантій

О золоті боги!

Та де ж у тебе серце?

Діоніс

Із перестраху,

Мабуть, на дні у животі сховалося.

Ксантій

З богів і смертних боягуз останній ти!

Діоніс

Я? Боягуз? Та попросив же губки я?

Чи інший хто б насмілився!

Ксантій

Та де йому!

Діоніс

Та боягуз лежав би й досі нюхав би,

490 А я ж устав, та ще, крім того, й витерся.

Ксантій

От мужність, Посейдон!

Діоніс

Аякже, свідок Зевс!

Хіба ти не злякався грому слів його

І тих загроз?

Ксантій

І не подумав, свідок Зевс!

Діоніс

То йди вперед, якщо такий відважний ти,

їв мене обернись — візьми цю палицю

Й левину шкуру, як такий безстрашний ти,

А я, на зміну, буду носієм твоїм.

Міняються вбранням.

Ксантій

А що ж, давай! Чому ж би й не послухати.

Ну, подивися на Геракло-Ксантія, —

500 Чи схожий він на тебе і відвагою?

Діоніс

Зевс бачить, справжній ти з Меліти шибеник!

Іди вперед, я з вантажем управлюся.

З дверей Плутонової оселі виходить служниця Пер се фони.

Служниця

(до Ксантія, вважаючи його за Геракла)

Прийшов, Геракле, любий? Ну, заходь сюди!

Богиня як про твій прихід дізналася,

То замісила тісто, два-три горщики

Бобів зварила, ще й бика засмажила,

Спекла коржі і пироги. Заходь мерщій!

Ксантій

От дякую, красуне!

Служниця

Фебом свідчуся,

Не підеш ти голодний. Вже й пташатина,

510 І ласощі всілякі наготовані,

І найсолодші вина поналивано.

Ходім зі мною!

Ксантій

(впевнено)

Зараз.

Служниця

Ще й хизується!

Та не пущу тебе я. Є для тебе там

Флейтистка молоденька й танцівниці дві

Чи три.

Ксантій

Та що ти кажеш? Танцівниці є?

Служниця

Гарнесенькі і щойно попідбривані.

Заходь же швидше, — кухар рибу в'ялену

Вже зняв з коптильні, і на стіл накрито вже.

Ксантій

Ну, то спочатку ти до танцівниць піди,

520 І скажеш їм, що зараз же і я прийду.

Служниця

(виходить)

Ну, хлопче, йди за мною з вантажем своїм.

Діоніс

Та постривай! Невже всерйоз приймаєш ти,

Що жартома я за Геракла вбрав тебе?

Не строй із себе дурника, мій Ксантію,

А знов бери на плечі і неси вантаж!

Ксантій

Та що це справді? Відібрати хочеш ти,

Що сам же й дав?

Діоніс

Не хочу, а беру вже.

Скидай вбрання!

Ксантій

(до глядачів)

До вас я, — будьте свідками! —

І до богів звертаюсь.

Діоніс

До яких богів?

530 Та це ж безглуздо й смішно сподіватися,

Щоб раб і смертний та й Алкмени сином став!

Ксантій

Ну, добре, забирай вже. Тільки матимеш

Ти ще в мені потребу, як призволить бог!

Міняються вбранням.

ОДА

Перша половина хору

Видно, спритний чоловік це,

і досвідчений, розумний,

І в бувальцях побував.

Певна річ, крутитись ловко,

Щоб сухим з води вилазить,

краще, ніж стоять незмінно

Істуканом розписним.

Вміти всюди обернутись,

540 Примоститись вигідніш, —

це такої знак людини,

Як відомий Ферамен!

Діоніс

Ну, а це було б не смішно,

якби Ксантій, раб, розлігшись

На мілетських килимах,

цілував би танцівницю,

Ще й посудини просив би!

Я ж на це дивився б мовчки

та хапався за стручок!

Ну, а він, до всього здатний,

кулаком би розмахнувсь

І ряди зубів передніх

Зразу б висадив мені!

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Вбігає перша шинкарка.

Перша шинкарка

Сюди, Платано, швидше! Тут мерзотник той,

550 Що вдерсь недавно до харчевні нашої

І з'їв шістнадцять хлібів!

Платана

(друга шинкарка)

Свідок Зевс, це він,

Це він і є!

Ксантій

(до себе)

Комусь погано прийдеться!

Перша шинкарка

Та двадцять порцій м'яса з'їв вареного

По півобола!

Ксантій

Ой, перепаде комусь!

Перша шинкарка

Ще й часнику без ліку!

Діоніс

Жінко, брешеш ти!

Не знать, що мелеш!

Перша шинкарка

Думав, як у чоботи

Високі взувсь, то годі вже й пізнать тебе!

Та ба! Про солонину не згадала я!

Платана

Ще й свіжий сир, клянуся Зевсом, був!

560 Він з кошиками разом поковтав його!

Перша шинкарка

Коли ж від нього грошей зажадала я, —

Як визвіриться він та як загримає!

Ксантій

Так, це його рук діло, — він усе такий!

Перша шинкарка

Меч вихопив, — ну, зовсім збожеволів він!

Платана

О боги, от нещастя!

Перша шинкарка

З переляку ми

Аж на саме горище заховалися.

Платана

А він утік з мішками і матрацами.

Ксантій

І це його рук діло.

Перша шинкарка

(до Платани)

Що ж робити нам?

Іди поклич Клеона, оборонця нашого.

Платана

(до першої шинкарки)

570 д ти як стрінеш, то кликни Гіпербола!

От ми його намнемо!

Перша шинкарка

(до Діоніса)

Пелько проклята!

О, залюбки я потрощила б каменем

Ті ікла, що пожерли все добро моє!

Ксантій

А я тебе в провалля з кручі скинув би.

Платана

А я б серпом ту глотку перерізала,

Яка все м'ясо й потрухи поглинула.

Перша шинкарка

Піду я по Клеона, ще сьогодні він

Все витрусить у тебе й відбере назад!

Обидві вибігають.

Діоніс

Щоб я пропав, як не люблю я Ксантія!

Ксантій

580 Е, знаю, знаю! Краще кинь ті хитрощі!

Не буду я Гераклом!

Діоніс

Любий Ксантію,

Не зарікайся!

Ксантій

Як же можна стать мені

Алкмени сином — адже раб і смертний я?

Діоніс

Та бачу, бачу — сердишся, і є чого!

Хоч бий мене, не буду я перечити.

Якщо ж я й далі одіж одбиратиму,

Хай з коренем і сам я, й жінка, й дітоньки,

І гнилоокий Архедем — загинемо!

Ксантій

Ну, якщо так, я згоден, — вірю клятві я!

Знову переодягаються.

АНТОДА

Друга половина хору

590 От і знову ти вдягнувся

в те вбрання, що мав раніше!

Отже, справа вже твоя —

помолодшать, стати гордим

І сердито поглядати,

пам'ятаючи, що знову

Вигляд бога ти прийняв!

А як будеш боягузом

Чи якусь дурницю втнеш,

знов на плечі доведеться

Весь вантаж тобі узять.

Ксантій

Радите не зле ви, друзі,

Тільки й сам я потрапляю

над усім поміркувать!

Пощастить йому хоч трохи —

600 Знаю добре, знов у мене

схоче все він одібрати.

Та держатимусь і я:

буду мужній, і відважний,

І жалкий, мов кропива.

Та й пора вже, — шум і гомін

За дверима чую я!

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Еак

(вбігає з трьома вартовими)

В'яжіть-бо швидше злодія собачого!

На суд його!

Діоніс

(до себе)

Комусь погано прийдеться.

Ксантій

(в одежі Геракла)

Гей, не підходь! Під три чорти!

Еак

Як, битися?

Гей, Скеблій! Гей, Дітіл, Пардок!

Та де ви там?

Мерщій сюди! Та дайте-но як слід йому!

Діоніс

610 Чи не нахаба, справді? Лізе битися,

А сам же вкрав чуже він.

Еак

Це нечувано!

Діоніс

Страшне зухвальство!

Ксантій

Зевсом присягаюся!

Готов я вмерти, як сюди приходив я,

Чи вкрав хоч волосинку із добра твого!

Давай домовимося по-хорошому.

(Показує на Діоніса).

Візьми на допит ось цього слугу мого, —

Як буду винний, то веди на смерть мене!

Еак

Та як допитувати?

Ксантій

Всяким способом!

Підвішуй до драбини, бий, бичем шмагай,

620 Дери, крути суглоби, в ніздрі оцет лий,

На груди цегли наклади, що хоч роби,

Лиш цибулинням, пирієм не бий його.

Еак

Розумна мова! А якщо раба твого

Я покалічу, грішми я сплачу тобі.

Ксантій

Не треба грошей! Можеш так допитувать.

Еак

Я тут почну, — хай правду в вічі скаже він.

(До Діоніса).

Скидай жвавіш поклажу та дивись мені:

Щоб не збрехав ні слова!

Діоніс

Заявляю вам —

Не смій мене торкатися, безсмертний я!

630 А ні, то сам себе винуй!

Еак

Що кажеш ти?

Діоніс

Що Діоніс я, Зевса я безсмертний син,

А це — мій раб.

Еак

(до Ксантія)

Ти чуєш?

Ксантій

Чую добре я.

Але тим більше треба відшмагать його, —

Якщо він бог, то болю не відчує він.

Діоніс

Але ж і сам ти богом називав себе.

Чому ж зі мною і тобі не всипати?

Ксантій

Це справедливо. Тож того із нас обох,

Хто перший заволає чи стогнатиме

Від мук, за бога не вважай безсмертного.

Еак

640 Ну, що й казати, чоловік достойний ти

І любиш справедливість. Роздягайтесь-но!

Ксантій і Діоніс роздягаються.

Ксантій

То як почнеш ти справедливий допит нам?

Еак

А просто — битиму по черзі.

Ксантій

Правильно.

Дивися ж, навіть і не ворухнуся я.

Еак

(б'є Ксантія батогом)

Ну, як я вдарив?

Ксантій

І не чув я, свідок Зевс!

Бак

Тепер його ударю.

(Б 'є Діоніса).

Діоніс

Ну, коли ж ти там?

Еак

Та я ж ударив.

Діоніс

А мені й не чхнулося!

Еак

Не знаю. Ну, то знову до того візьмусь.

(Б'є Ксантія).

Ксантій

Чого ж загаявсь? От так так!

Еак

Що от так так?

650 Чи не болить?

Ксантій

Ні, свідок Зевс! Я згадую,

Коли це в Діомеях був Гераклів день.

Еак

О, муж побожний! Перейду до того знов.

(Б'є Діоніса).

Діоніс

Ай-ай!

Еак

Чого ти?

Діоніс

Он я бачу вершників.

Еак

Чого ж ти плачеш?

Діоніс

Та нюхнув цибулі я.

Еак

То не бере нітрохи?

Діоніс

Хоч би стілечки!

Еак

Як так, то доведеться знов до того йти.

(Б'є Ксантія).

Ксантій

Ой-ой!

Еак

Чого ти?

Ксантій

Ой, занозу витягни.

Еак

Оце так справа! Повернусь до того знов.

Діоніс

О Аполлон, владарю Дельф і Делосу!

Ксантій

(до Еака)

660 Він застогнав. Не чув ти?

Діоніс

І не думав я!

Я тільки ямби Гіппонакта згадував.

Ксанті й

(до Еака)

Нічого так не вдієш! В бік, під ребра бий!

Еак

Так, свідок Зевс! Ну, підставляй-но черево!

Діоніс

О, Посейдон…

Ксантій

Знов стогне він!

Діоніс

Владарю скель

Егейських і безодні моря сивого!

Еак

Деметрою клянуся, не збагну ніяк,

Хто ж бог із вас? Ну, та заходьте разом вже!

670 Нехай же сам господар з Ферсефотою

Розсудить вас, — обидва ж божества вони.

Діоніс

Це — діло! Та було б тобі подумати

Про це раніше, ніж на муки брав мене.

(Заходить в будинок до Плутона).

ПАРАБАСА

ОДА

Перша половина хору

Музо, в священний вступи хоровод,

В наших співах відчуй насолоду!

Глянь на ці юрби численні, — багато

Мудрих між ними сидить.

Всі Клеофонта гідніші, в чиїх балакливих устах

680 Щебетом нудно докучним

Ластівка скиглить фракійська

Варварську пісню свою.

Жалібно стогне, як той соловей, —

Клеофонту загибель,

Хоч би й порівну лягли жеребки…

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Хор священний має місту раду щиру подавать

І навчати на корисне. Отже, перша рада вам —

Громадян в правах зрівняйте,

відженіть усякий страх.

А як схибив хто й потрапив в пастку Фрініха коли,

690 Всіх, кажу я, хто спіткнувся,

треба виправдати нам

І провини їх колишні дарувати нині всім,

Щоб безправним у державі вже ніхто у нас не був.

Це ж одна ганьба!

Хто бився тільки раз в морськім бою,

Той стає у нас платейцем,

справжнім паном із раба!

Та осуджувать цього ми не збирались, навпаки,

Вас ми хвалим, — це єдине, що з умом зробили ви.,

Тільки й тим,

хто поряд з вами у морських бував боях,

Як і їх батьки хоробрі,

хто й по крові рідний вам.

Слід єдиний гріх пробачить, —

щиро просять вас вони.

700 Тож не гнівайтесь надалі, бо з природи мудрі ви!

Всім, хто ходить разом з нами

бити в морі ворогів,

Повернімо громадянство й їх, як рідних, обнімім!

А як з гордістю й пихою ми одвернемось од них

В час, коли вітчизна тоне в вирі лиха і біди, —

То упевнимось пізніше, що розмислюємо зле.

АНТОДА

Друга половина хору

От, коли здатен я долю лиху

Розпізнати у вдачі людини,

Вже не потягне ця мавпа марудна,

Коротконогий Кліген,

710 Банщик огидний,

Золотистого лугу і мила владар,

З мулом замісто селітри

Та вапняком кімолійським, —

Довго не витягне він.

Тим-то він миру не хоче тепер

І без кия не ходить,

Щоб не обчистили п'яним його.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця другої половини хору

Нам здавалося частенько, що тутешніх громадян,

І достойних, і поганих, наше місто цінить так,

720 Як монету старовинну і карбованець новий.

Адже грошей повноцінних, не подріблених ніяк,

Найпевнішої карбівки, щонайкращої з усіх,

Найдобірнішої проби, перевіреної скрізь —

І по всій Елладі нашій, і по варварських краях —

В обіг ми не випускаєм, лиш погані мідяки,

Щонайгіршої карбівки, наспіх вибиті сяк-так.

От розсудливих, статечних, благородних громадян,

Доброчесних, справедливих, доброзичливих людей,

Що зросли в палестрах,

хорах і до Муз прихильні всі,

730 Тих ми гудимо, а іншим, — мідним, рижим чужакам,

Поміж гіршими найгіршим перевагу даємо,

Тим, хто вискочив останнім, і кого недавно ще

Навіть за козлів жертовних наше місто не взяло б.

Хоч тепер ви, нерозумні, ваші звичаї змініть

І на здатних знову здайтесь!

Якщо піде все на лад,

Похвала вам, а не вдасться,

то розумний скаже так:

«Як з міцного дуба впасти,

то не жаль і дуба дать!»

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

Еак і Ксантій виходять з Плутонових дверей.

Еак

Клянуся Зевсом, вдачі благородної

Господар твій!

Ксантій

Чому й не благородної!

740 Йому б лише пиячить та дівок хапать!

Еак

Це ж просто дивно, як він не побив тебе,

Коли ти, раб, назвав себе господарем.

Ксантій

Ну, знав би він у мене!

Еак

Це, як справжній раб,

Сказав ти. Я і сам люблю ці витівки.

Ксантій

Ти любиш це?

Еак

Щасливий аж до неба я,

Коли я нишком вилаю господаря.

Ксантій

А не бурчиш, як прочухана з'ївши, ти

Біжиш у двері?

Еак

До вподоби й це мені.

Ксантій

А скрізь совати носа?

Еак

Й це не зле, клянусь!

Ксантій

750 О, рідний Зевс! А балачки підслухувать

Хазяйські?

Еак

Це люблю аж до нестями я!

Ксантій

І далі їх виносити?

Еак

А чом би й ні?

Це ж все одно, що перебути з дівкою.

Ксантій

Феб Аполлон! То руку простягни мені,

Цілуй мене й тебе поцілувати дай!

Та задля Зевса, нам в побоях спільного,

Скажи, що там за галас, що за крик такий

У домі?

Еак

Евріпід з Есхілом лаються.

Ксантій

Невже?

Еак

Діла, діла великі діються

760 Cеред мерців, зчинився цілий заколот!

Ксантій

Чого ж це так?

Еак

Закон-бо давній діє тут

Для всіх мистецтв високих і шанованих, —

Хто інших перевищує умілістю,

Той харчування в Пританеї матиме

І трон з Плутоном поруч…

Ксантій

Зрозуміло все!

Еак

А інший, дужчий, у мистецтві з'явиться,

То перший має місцем поступитися.

Ксантій

Ну, і чого ж Есхіла це стривожило?

Еак

Віддавна посідав він трон трагедії,

770 Як найславетніший митець.

Ксантій

А зараз хто?

Еак

Коли зійшов під землю Евріпід, зібрав

Усіх він торбохватів та грабіжників,

Усіх бандитів, батьковбивць та зломщиків,

А їх в Аїді сила. Ті, наслухавшись

Його крутні, софізмів, хитромудрощів,

Сказились і поетом кращим визнали.

А загордівши, став він домагатися

Есхілового трону.

Ксантій

Ну, й побитий був?

Еак

Ні, свідок Зевс! Народ з великим галасом

780 Cтав вимагати суду, хто майстерніший.

Ксантій

Ото мерзота!

Еак

Галас аж до неба знявсь!

Ксантій

І що ж, в Есхіла не знайшлось захисників?

Еак

Людей порядних мало й на землі, і тут!

Ксантій

Ну, а Плутон, що думає він діяти?

Еак

Змагання й суд звелів улаштувати він,

Щоб їх мистецтво оцінити.

Ксантій

Чом тоді

За трон цей і Софокл не йде змагатися?

Еак

Не хоче, Зевсом свідчусь! Як зійшов в Аїд,

Поцілував Есхіла й руку дав йому,

790 А той на троні поряд посадив його.

Тепер і він гадає, Клідемід, казав,

Зайняти чергу. Пощастить Есхілові,

То він не зрушить з місця, а як ні, тоді

Сам з Евріпідом вийде на змагання він.

Ксантій

Коли ж це буде?

Еак

Дуже скоро, свідок Зевс!

От, саме тут ця дивина відбудеться, —

На терезах мистецтво будуть важити.

Ксантій

На безмін візьмуть, мов ягня, трагедію?

Еак

Мірила слів, косинці й локті винесуть,

800 Квадратні форми…

Ксантій

Цеглу вироблятимуть?

Еак

І важелі, і клиння. Евріпід казав,

Що по словечку розбере трагедії.

Ксантій

Есхіл, гадаю, дуже цим розгніваний.

Еак

Як бик, він глянув, лобом в землю вставившись.

Ксантій

А хто ж суддя?

Еак

Та вже було мороки з цим!

Людей розумних небагато знайдете,

Та ще й афінян кликать не схотів Есхіл.

Ксантій

Немарно ж їх вважає він за злодіїв.

Еак

А інші всі не тямлять у поезії

810 Нічого. Отже, до твого господаря

Звернулися, — він у мистецтві знається.

Зайдім до мене! Як пани посваряться,

То нам напевне доведеться плакати.

Еак і Ксантій заходять в лвері Плутонового дому.

ОДА

Перша половина хору

Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,

Щойно свого красномовця-суперника вгледить,

що зуби

Точить на нього, і в люті безтямній очима

Він поводити почне.

В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,

Стружки тонкої різьби попливуть у словесного

майстра,

820 Тільки б од збройнокомонних відбитись атак

гострослова,

Від гучних його промов.

Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,

Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він

Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті

і дошки

Рве з хисткого корабля.

Потім словес балакливий митець і дошкульний

цінитель,

Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,

Плетивом дотепів речення пишні здолає,

Щоб легенів не трудить.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід, з ними Діоніс.

Евріпід

830 Не умовляй же, трону не зречуся я!

Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.

Діоніс

Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?

Евріпід

Спочатку задається, — так же само нас

Морочив він, звичайно, і в трагедіях.

Діоніс

Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!

Евріпід

Його я добре знаю, розкусив давно, —

Співець він дикунів самозакоханий,

Що ні вгнуздать, ні зачинити уст його,

Ні переговорить вельбучномовного.

Есхіл

840 ци и справді так, богині плід городньої?

І ти посмів це, теревенів майстре, ти,

Ганчірнику, ти, лахманів зшивателю?

Попам'ятаєш ти!

Діоніс

Есхіле, годі-бо!

Та не розпалюй в серці гнівне полум'я!

Есхіл

Ні, сперше хочу остаточно викрити

Цього калік поета! Й чим пишається?

Діоніс

Ягня, ягня нам чорне приведіть мерщій!

От-от страшенна буря починається!

Есхіл

Це ж ти і критські співомовки винайшов,

850 І кровозмісні шлюби у мистецтво ввів!

Діоніс

Стривай, Есхіле високоповажний!

Ти ж, бідний Евріпіде, утікай чимдуж

Від бурі й граду, якщо в тебе розум є,

Щоб він, важким пустивши в скроню реченням,

Не розтрощив би разом з нею й «Телефа».

А ти, Есхіле, не гнівись, а лагідно

Доводь і слухай доводів, — не личить-бо

Поетам лаятися, мов перекупки.

А то тріщиш, як на вогні дубовий пень!

Евріпід

860 Я не зречусь, готов кусати перший я,

А схоче — хай розпочинає він кусать

Мій вірш, і співи, й жили у трагедії,

Мого «Еола» і «Пелея», свідок Зевс,

І «Мелеагра» і, звичайно, «Телефа».

Діоніс

Скажи, Есхіле, з чого хтів би ти почать?

Есхіл

Волів би тут я зовсім не змагатися —

У нас нерівна боротьба.

Діоніс

Чому це так?

Есхіл

Не умирала-бо моя поезія.

Його ж — з ним разом вмерла, й зараз тут вона.

870 Якщо ж ти хочеш, то готов почати я.

Діоніс

Нехай вогню і ладану внесуть сюди, —

Перед змаганням хочу помолитися,

Щоб мудрим був і справедливим присуд мій.

Ви ж Муз прославте співами похвальними!

Хор

Зевсових дев'ять незайманих дочок,

Музи божисті! Тонкі і розумні ви бачите мислі.

Цих віршотворців натхненних, коли

в сперечанні завзятім

Зброєю слів хитромудрих вони

на двобій виступають.

Музи, прийдіть і погляньте на силу

880 уст, що Творять ваговиті слова,

Тонші від стружки виткої.

Спору великого мудрих рішуча настала година.

Діоніс

(до Есхіла й Евріпіда)

Моліться й ви обидва перед іспитом.

Есхіл

(урочисто)

Деметро-мати, що плекала розум мій,

Твоїх містерій бути гідним дай мені!

Діоніс

(до Евріпіда)

Готуйся й ти свій фіміам курить.

Евріпід

Гаразд!

Та буду іншим я богам молитися.

Діоніс

Нові є в тебе, іншої карбівки?

Евріпід

Так.

Діоніс

То йди, цим особливим помолись богам.

Евріпід

890 Ефіре, хліб мій, важіль язика мого

І ніздрів нюх чутливий! Поможи мені

Того, з ким я змагаюсь, осоромити!

АГОН

ОДА

Перша половина хору

От і ми прийшли послухать,

Як поважні, мудрі люди

За поезії та співи

Йдуть у похід бойовий.

У обох язик лютує

І серця відваги повні,

Думка світла і швидка.

900 Можна сміло сподіватись,

Що тонке, різьблене слово

Скаже з розумом один.

Другий, вирвавши з корінням

речень гай,

Так їх кине, що лиш гомін

перегонами піде.

Хор танцює.

Провідця хору

То починайте вже мерщій! Лиш говоріть дотепно,

Щоб не повторював один того, що скаже інший.

ЕПІРРЕМА

Евріпід

Отож про себе самого і про моє мистецтво

Я вам пізніше розповім, лиш доведу спочатку,

Що він — дурисвіт і хвалько

і глядачам дурненьким,

910 Що виросли на Фрініху, лиш голови морочив.

От виведе він одного Ахілла чи Ніобу,

Посадить їх, закутавши, й обличчя не покаже —

Ляльки трагічні! А вони й не писнуть ані слова.

Діоніс

Це точно, свідок Зевс!

Евріпід

А хор підряд чотири пісні

Із тупотом пробубонить, вони ж усе — ні слова.

Діоніс

Мені ж мовчання їх не менш сподобалось, ніж гомін

Теперішніх балакунів.

Евріпід

Дурний ти був, та й годі, —

Повір мені!

Діоніс

Та, мабуть, так. Навіщо ж він робив це?

Евріпід

Це туману він напускав, щоб ждав глядач покірно,

920 Поки Ніоба звук подасть. Так вся й минає драма.

Діоніс

Ах, він безсовісний! Не раз так і мене дурив він.

(До Есхіла).

Чого ж ти дмешся і сопеш?

Евріпід

Бо дошкуляє правда.

От поки щось там бовкнуть, вже дійшло й до половини

Вистави. Кільканадцять ще додасть він слів бичачих

З хвостами, з гривами — страшні опудала в городі!

Глядач не розуміє їх!

Есхіл

Ой горе!

Діоніс

Та мовчи вже!

Евріпід

Не скаже й слова ясно він.

Діоніс

Не скрегочи зубами!

Евріпід

А все Скамандри та вади, та на щитах дзвонистих

Орли-грифони мідяні, біг речень крутокінних, —

930 не так-то й легко їх збагнуть!

Діоніс

Клянусь богами, часто

Ночами довгими не міг і я склепити очі,

Все думаючи, що за птах рудий твій конепівень?

Есхіл

Ну, й неук же! Це знак такий на кораблях писали.

Діоніс

А я гадав, що птах отой — син Філоксена, Ерікс.

Евріпід

Невже це треба й півня нам виводити на сцену?

Есхіл

А ти, ненавидний богам, кого на кін виводиш?

Евріпід

Не конепівнів, свідок Зевс, не ланекозерогів,

Як ти, і як мідійці їх малюють на завісах!

Коли від тебе я прийняв трагедії мистецтво,

940 Розпухле від вельбучних слів

та речень гордопишних,

Зсушив я спершу тіло їй, огрядності позбавив,

На білі звівши буряки, прогулянки та співи,

З балаканини дав навар, настояний на книгах,

Монодіями годував з Кефісофонтом всуміш.

Не мимрив що попало я, не змішував докупи,

А з першим виходом герой пояснював спочатку

Рід драми.

Діоніс

Краще це, аніж твого б шукав він роду!

Евріпід

По перших же словах ніхто без діла не лишався,

А говорили в мене всі — і дівчина, і жінка,

950 І пан, і раб його, й стара бабуся…

Есхіл

Чи не годен

Ти смерті за зухвальство це?

Евріпід

Ні, Аполлоном свідчусь!

Робив це для народу я.

Діоніс

Ну, це облишмо, друже!

Твої прогулянки в цей бік були не дуже вдалі.

Евріпід

А ще ж я їх балакати навчив…

Есхіл

Це й я підтверджу.

Та краще лопнув би ти сам, аніж такого вчити!

Евріпід

Я вчив до віршів прикладать лінійки й кутоміри,

Дивитись, думать, розуміть, кохати, удавати,

Підозрювати, міркувать про все…

Есхіл

Це й я підтверджу.

Евріпід

Звичайні справи в драму ввів, все,

чим живемо й дишем,

960 що кожен перевірить міг.

І, все збагнувши, кожен

Міг викрить помилки мої. Та я й не вихвалявся,

Не відвертав уваги вбік, нікого не морочив,

Мемнона й Кікна водячи з бляшаним калаталом.

От хоч би й учнів ви його з моїми порівняйте:

У нього вчились — Мегенет,

Манес та ще Формісій, —

Бородані-вернидуби суремносписоносні,

А в мене — гожий Клітофон та Ферамен вродливий.

Діоніс

Як, Ферамен? Це — мудрий муж,

на всі він руки майстер!

Хоч би й доскочив він біди,

стояв би край безодні,

970 То й тут він викрутиться:

«Я — кеосець, не хіосець!»

Евріпід

Аякже, учнів я своїх

Навчив подумати й про це,

В мистецтво розум я завів

І міркування, щоб усі

Могли розглянути як слід

Діла й громадські, і свої

І їм надати кращий лад,

Допитуючись — як це так?

А де ж воно? Хто взяв його?

Діоніс

980 Клянусь богами, в нас тепер

Афінець кожен, тільки в дім

Заходить, вже кричить на слуг:

А де в вас горщики стоять?

А хто в кефалі вже відгриз

Голівку? Що, загинув вже

Той глек, що я торік купив?

А де вчорашній мій часник?

А хто оливку надкусив?

А то, як бевзні, як ляльки,

990 Як мамині синки, сидять,

роти пороззявлявши.

АНТОДА І

Друга половина хору

(до Есхіла)

Світлосяйний Ахілле, ти бачиш це?

Що ж на це тепер ти скажеш?

Та тримай себе у шорах…

Щоб бурхливий гнів тебе

За оливи не замчав!

Страшно він тебе паплюжив!

Ти ж, людина благородна,

Тим же гнівно не плати,

А вітрила всі згорнувши,

1000 Тільки краєм випускай

Та й пливи помалу-малу, обережно,

Поки лагідний, попутний не повіє вітерець.

Провідця хору

(до Есхіла)

Ти між еллінів перший, хто пишних промов

величаві споруди позводив,

Балакнею оздобив трагічною їх, —

сміло хлинь із джерел красномовства.

АНТЕПІРРЕМА

Есхіл

Лиш обурити може розмова така!

І палаю я серцем з досади,

що в оці суперечки вступить довелось.

Та щоб він не сказав, що пасую,

То нехай відповість мені: за що-бо ми

шанувати повинні поета?

Евріпід

За мистецтво й за мудрі поради, за те,

що на кращу ми путь наставляєм

1010 Батьківщини своєї усіх громадян.

Есхіл

А як зовсім інакше ти діяв?

І розумних та чесних, порядних людей

обернув ти на погань мерзенну,

То якої ти кари тоді заслужив?

Діоніс

Годен смерті, — нема що й питати!

Есхіл

А тепер подивися, якими колись

ти у спадок прийняв їх од мене, —

Благородні, плечисті були, кремезні,

Не боялись державної служби,

Не тинялись без діла, мов блазні якісь,

на теперішніх пройд не скидались,

А відвагою дихали, вістрям списів

та шоломами з білим султаном,

Наголінників бронею, лат і щитів,

семи буйволів дужою міццю.

Евріпід

Насувається лихо! Мене він уб'є

брязкотінням іржавих шоломів!

Діоніс

(до Есхіла)

Розкажи-бо нам, що ти робив,

щоб людей благородства навчити?

1020 Говори ж бо, Есхіле, відкинувши гнів

і свою гордовитість уперту.

Есхіл

Духом мужнім я пройняту драму створив.

Діоніс

Та яку ж бо це?

Есхіл

«Семеро в Фівах».

Хто б не бачив її, бойової жаги

і відваги увесь набирався.

Діоніс

Ну, оце ти якраз і недобре вчинив,

бо одні лиш фіванці у тебе

Хоробріші за всіх і сильніші в бою.

От і маєш тепер по заслузі!

Есхіл

Ви так само себе гартувати могли б,

та цього ж ви не прагнули зовсім.

Ще трагедію «Перси» поставив я вам,

громадян наставляючи наших

Перемоги над ворогом завжди жадать, —

я прекрасний оспівував подвиг!

Діоніс

Невимовно радів я, почувши тоді

вже померлого Дарія голос;

1030 Потім вийшов і хор, і руками сплеснув,

і почав голосити: «Ой леле!»

Есхіл

От про це віщувати й повинен поет!

Подивися уважно спочатку,

Чим народові завжди корисні були

благородні душею поети.

Нас Орфей таємничих обрядів навчив,

і убивства звелів уникати;

Лікування хвороб, віщування Мусей показав;

Гесіод — землеробство,

І збирання врожаю, і оранку, й сів описав.

А Гомер богорівний

Чим же славу й пошану здобув, як не тим,

що корисної справи навчив нас —

Збройних подвигів, доблесті й честі в бою?

Діоніс

А проте Пантаклей дурнуватий

Не навчився і в нього! Недавно, коли

в урочистому йшов він поході,

То спочатку шолом надягнув на чоло,

а тоді став султана чіпляти.

Есхіл

1040 ддЄ й доблесних можна багато назвать, —

ось, наприклад, героя Ламаха!

За Гомером услід став і я малювать

доброчесні і доблесні вчинки,

І Патроклів, і Тевкрів, левиних сердець,

щоб піднять громадян батьківщини,

Щоб з героями тими зрівнялись вони,

звук сурми бойової зачувши.

Але, Зевсом клянусь, не писав я про Федр,

Сфенебей я не славив розпутних,

І ніхто докорити не може, що десь

малював я закохану жінку.

Евріпід

Свідок Зевс, адже ти Афродіти й не знав!

Есхіл

Я і знати про неї не хочу!

От тебе і твоїх завітанням своїм

надто часто вона частувала.

То й, мабуть, неабияк прибила тебе.

Діоніс

Щира правда це, Зевсом клянуся!

Що вигадував сам про чужих ти жінок,

те й тебе, наче кара, спіткало.

Евріпід

1050 д яка ж бо то шкода, зухвальче, скажи,

від моїх Сфенебей для держави?

Есхіл

Ти поважним дружинам поважних людей

дав отруйний болиголов пити, —

Тож ганьбою вважали вони на твоїх

навіть глянути Беллерофонтів.

Евріпід

Та хіба ж неправдиво, не те, що було,

розповів я про Федру нещасну?

Есхіл

Свідок Зевс, це було все, та мусить поет

приховати негарне й ганебне.

Не виводить на сцену й не вчити цього.

Як учитель дітей нерозумних

На добро наставляє, так само поет

і дорослих людей научає.

Нам лише про корисне і слід говорить.

Евріпід

А коли ти слова з Лікабет

Чи з Парнас висотою будуєш, невже

на корисне ти цим наставляєш?

Чи не слід би по-людськи з людьми говорить?

Есхіл

Ах, нещасний, сама неминучість

1060 Для думок і для вчинків великих велить

відповідне знаходити слово.

А ясним півбогам взагалі до лиця

лиш велична, піднесена мова,

Адже й їхні одіння за наші земні

незрівнянно пишніші й багатші.

І прекрасно це все показав я, а ти

зіпсував.

Евріпід

Що ж такого зробив я?

Есхіл

Перш за все ти в лахміття царів одягнув,

щоб і з вигляду вбогі й нещасні

Тільки жаль викликали вони у людей.

Евріпід

Ну, що ж бо зробив я лихого?

Есхіл

А тепер через це в триєрархи ніхто

із багатих іти не бажає!

У лахміття закутавшись, плачуть вони

і нестатки свої проклинають.

Діоніс

А під сподом, клянуся Деметрою, в них

із найтоншої шерсті сорочка!

І як тільки їм вдасться в оману ввести,

глянь, у рибнім ряду виринають.

Есхіл

1070 Без пуття просторікати всіх ти навчив,

в марнослів'ї пустому вправлятись,

Через те спорожніли й палестри у нас,

а юнацтво лиш знає сідниці

В балачках протирати; підбив ти усіх,

що в примор'ї, не слухать начальства

І в усьому перечить йому. А колись,

як ще жив я на білому світі,

Тільки й знали вони, що жувати книші

та гукати своє: «Гей, на весла!»

Діоніс

Так, клянусь Аполлоном, і вітри пустить

прямо в рот весляреві-сусіду,

За столом обкалять його, й одіж здирать

з перехожих, на берег зійшовши!

А тепер все горлають, не хочуть гребти

і пливуть, де лиш їм заманеться.

Есхіл

І якого-бо зла не накоїв він нам?

Чи не вивів на сцену він звідниць гидких

1080 і дівчат, що у храмі родили дітей,

І сестер, що з братами у блуді жили,

І жінок, що й життя вже для них — не життя?

Через це-бо у місті багато у нас

Розвелося тепер писарів-скоробрех,

Блюдолизів поганих, облесливих мавп,

Що оманюють вічно і дурять народ!

Вже немає кому й смолоскипа нести, —

Всі незграбні тепер і невправні!

Діоніс

Свідчусь Зевсом, нема! Мало зо сміху я

1090 це умер у святкові дні Панафіней!

Взявся бігти один чоловічок гладкий,

Білотілий; увесь він нагнувся вперед,

Важко дихав, та все відставав. Край воріт

Керамікських його частувать почали —

У живіт, і по спині, під ребра і в зад!

Бідолаха під градом рясним стусанів

Тільки вітри пускав

Та згасив смолоскип, утікавши.

ОДА II

Перша половина хору

В справі цій великі спори і війна завзята йде!

1100 Важко в ній нам розібратись: цей бурхливо нападає,

Той — уміє обернутись, відсіч ворогові дать.

Лиш на місці не товчіться, —

Є-бо доводів багато й влучних засобів борні.

Раз ви вийшли на змагання —

Говоріть, питайте, спортесь

Про старе й нове мистецтво;

Постарайтеся розумно

І дотепно говорить!

АНТОДА II

Друга половина хору

А якщо ви боїтеся, що невчені глядачі

1110 Кращих тонкощів розмови не здолають оцінити,

То даремно не тривожтесь, — не такі тепер часи!

Тут сидить народ бувалий,

І книжки читає кожен, кожен правду розбере.

Від природи є в них розум,

Ще й розвинений він добре.

Тож не бійтеся нічого,

Все докладно розбирайте, —

Глядачі в нас не дурні!

Евріпід

Звернусь раніше до твоїх прологів я,

1120 Щоб першими критично дослідити нам

Частину першу тих трагедій вславлених —

Хід дії невиразно в них показано.

Діoніс

Що ж візьмеш ти на розгляд?

Евріпід

Та багато що!

(До Есхіла).

Спочатку з «Орестеї» прочитай мені.

Діoніс

Усі замовкніть! Ну, читай, Есхіле, нам.

Есхіл

«Гермес підземний, владу взяв ти батькову, —

Рятуй мене, благаю, будь союзником!

Прийшов у рідну землю, повернувся я».

Діоніс

Ну, де ти бачиш хиби?

Евріпід

Кільканадцять хиб!

Діоніс

1130 уа тут всього лиш три короткі віршики!

Евріпід

А в кожному по двадцять хиб та помилок.

Есхіл робить жест заперечення.

Діоніс

Помовч, Есхіле, стережися, знайде-бо

І в трьох він ямбах кільканадцять помилок!

Есхіл

Щоб перед ним мовчав я?

Діоніс

Краще слухайся.

Евріпід

У нього зразу ж мало не до неба хиб!

Есхіл

І що ти мелеш?

Евріпід

Це вже — що доводиться.

Есхіл

Та де ж ті хиби?

Евріпід

Прокажи спочатку вірш.

Есхіл

«Гермес підземний, владу взяв ти батькову…»

Евріпід

То це Орест говорить над могилою

1140 отця померлого?

Есхіл

Не заперечую.

Евріпід

Це ж, як він каже, ніби владу батькову

Прийняв Гермес, коли ганебним підступом

Загинув батько від руки жіночої!

Есхіл

Не те! До благодійника звертаючись,

Підземного Гермеса, зазначає він,

Що той від батька владою наділений.

Евріпід

Ти гірше, ніж я думав, помиляєшся!

Якщо підземна влада в нього — батьківська…

Діоніс

То гробарем був той Орест по батькові!

Есхіл

1150 Не ароматне, Діоніс, вино твоє!

Діоніс

(до Есхіла)

Читай-но далі!

(До Евріпіда).

Ти ж дивись, де хиби є.

Есхіл

«…Рятуй мене, благаю, будь союзником!

Прийшов у рідну землю, повернувся я».

Евріпід

У мудрого Есхіла тут повторення.

Діоніс

Де саме?

Евріпід

От дивись, я поясню тобі:

«Прийшов» додому, каже, «повернувся» він.

Адже «прийти» — те саме, що й «вернутися».

Діоніс

Так, свідок Зевс! Це — як сусіду мовити:

«Позич мені ночовки, чи — корито дай».

Есхіл

1060 Неправда, пустодзвоне, це не все одно.

У мене вірні, щонайкращі вислови.

Діоніс

(до Есхіла)

Чому ж це так? Будь ласка, поясни мені!

Есхіл

В свій край приходить той, хто лиха іншого

Не знає, крім розлуки тимчасової,

А хто прийшов з вигнання, той — вертається.

Діоніс

Так, свідок Феб! Що ж скаже Евріпід на це?

Евріпід

Скажу, Орест додому не «вертається»,

Прийшов він потай, влади не питаючись.

Діоніс

Гермесом свідчусь, добре, хоч не втямив я.

Евріпід

(до Есхіла)

1170 Читай-по далі.

Діоніс

Та мерщій кінчай уже,

Есхіле мій!

(До Евріпіда).

Ти ж додивляйся помилок.

Есхіл

«Благав я батька на горбку могильному —

Почути, вислухати…»

Евріпід

Знов повторення:

Почути, вислухати, — це ж однаково.

Діоніс

Чудний же ти! До мертвих він звертається,

А їх гукай хоч тричі — не докличешся.

(До Евріпіда).

Як ти писав прологи?

Евріпід

Розкажу я все.

Якщо я десь повторююсь чи затички

Вставляю зайві, — плюнь мені межи очі!

Діоніс

1180 То починай же. Треба ж нам послухати,

Чи правильні в твоїх прологах вислови.

Евріпід

«Едіп — щасливий чоловік спочатку був…»

Есхіл

Ні, свідок Зевс, він зроду нещасливий був!

Ще не родивсь, на світ ще не з'явився він,

Як Феб прорік, що батька вб'є він рідного.

То як же це спочатку він щасливий був?

Евріпід

«А потім став із смертних найнещаснішим…»

Есхіл

Ні, свідок Зевс, нещасним був без просвітку!

Чому? А он, як взимку народився він,

1190 Його на стужі в черепку покинули,

Щоб він не став, підрісши, батьковбивцею.

Доповз, хоч пухли ноги, до Поліба він,

Юнак, а одружився із старішою,

Та ще й до того із своєю ж матір'ю,

І врешті осліпив себе.

Діoніс

Ну, й щастя це!

З Ерасінідом тільки не командував!

Евріпід

Пусте! Пишу прологи непогано я.

Есхіл

Клянуся Зевсом, їх не буду скубати

Я по словечку, а із допомогою

1200 Богів, одним порозбиваю слоїком.

Евріпід

То ти поб'єш їх слоїком?

Есхіл

Однісіньким.

Ти пишеш так, що між твоїми ямбами

Торбину легко всунути і слоїка,

І цілу шкурку. Зараз покажу тобі.

Евріпід

Покажеш? Ти?

Есхіл

Звичайно.

Діоніс

(до Евріпіда)

Починай читать.

Евріпід

«Єгипет, як стоустий в'ється поголос,

З п'ятдесятьма синами на судні морськім

Прибувши в Аргос…»

Есхіл

Слоїка загублено.

Діоніс

Це що за слоїк? А бодай би лопнув він!

1210 Читай-но інший нам пролог, — ще глянемо.

Евріпід

«Плющем обвитий і руном оленячим,

Бог Діоніс танцює в сяйві факелів

В гаю Парнаськім…»

Есхіл

Слоїка загублено.

Діоніс

Ой, лихо! Знов побиті ми тим слоїком!

Евріпід

Ну, не страшна то справа! От у цей пролог

Не втисне вже ніякого він слоїка.

«Нема в людини щастя цілковитого —

Високий родом, а живе у злиднях він,

А той, безрідний…»

Есхіл

Слоїка загублено.

Діоніс

1220 Ой Евріпіде!

Евріпід

Що тобі?

Діоніс

Спускайсь на дно!

А то цей слоїк ще навіє лиха нам.

Евріпід

Деметра свідок, навіть не подумаю!

Побачиш, як я зараз виб'ю з рук його!

Діоніс

Ну, починай, та стережися слоїка!

Евріпід

«В дні давні Кадм, славетний Агенора син,

Сідон лишивши…»

Есхіл

Слоїка загублено.

Діоніс

От бідолашний! Ти купив би слоїк той,

А то він всі прологи нам розтрощить!

Евріпід

Що?

Той слоїк купувати?

Діоніс

Ну, послухайся!

Евріпід

1230 Ні, ще багато в мене тих прологів є, —

У них йому вже слоїка не втиснути.

«Пелоп, дитя Тантала, в Пісу їхавши

Баскими кіньми…»

Есхіл

Слоїка загублено.

Діоніс

Дивіться, знову причепив він слоїка!

(До Есхіла).

За всяку ціну, любий, нам продай його.

Ти й за обол для себе знайдеш кращого.

Евріпід

Ні, свідок Зевс, прологів ще багато є.

«Ойней, зібравши…»

Есхіл

Слоїка загублено.

Евріпід

Та дай хоч вірша дочитати повністю!

1240 «Ойней, зібравши з поля урожай рясний

Богам у жертву…»

Есхіл

Слоїка загублено.

Діоніс

Під час обряду? Ні, і хто ж забрав його?

Евріпід

(до Діоніса)

Облиш, мій друже! Хай на це він скаже щось.

«О Зевс! Як промовляє справжня істина…»

Діоніс

Загинеш! Скаже: «Слоїка загублено».

Так на твоїх прологах слоїк сів оцей,

Як на очах сідають ячмені у нас.

Ім'ям богів, ти досліди пісні його.

Евріпід

Я доведу вам, що поет нікчемний він, —

1250 В піснях те саме завжди він повторює.

ОДА III

Перша половина хору

В що ж то виллється диспут цей?

Треба добре подумать нам,

Що він може закинути

Мужу, славному між людьми

Тим, що кращих, лунких пісень

Так багато створив він.

Я дивуюся, як йому,

Майстру співів вакхічних,

Можна чимсь докорити?

1260 Не боюся я за нього!

Евріпід

Пісні чудові, справді! От побачите,

Як я до однієї всі пісні зведу.

Діоніс

А я візьмусь лічити на камінчиках.

Входить флейтистка.

Евріпід

(співає під акомпанемент флейтистки)

«Герой Ахілл! Чуєш боїв мужезгубних ти сильну,

Ой, втому! Чому ж ти не йдеш на підмогу?

Ми предка Гермеса шануєм, з-над озера плем'я,

Ой, втома!

Чому ж ти не йдеш на підмогу?»

Діоніс

Дві вже втоми, Есхіле, у тебе!

Евріпід

1270 «Ахейців вождь!

Скажи, многовладний Атрея нащадку,

Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?»

Діоніс

Ось і третя, Есхіле, втома у тебе!

Евріпід

«Змовкніть, тихо! Ось бджоли священні

уже біля врат Артеміди,

Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?

Владен мужам я надію на путь сповістити щасливу,

Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?»

Діоніс

О Зевсе-царю! Втомам тим кінця нема!

Чи не побігти в лазню та попаритись,

1280 а то нирки вже пухнуть від утом отих!

Евріпід

Стривай, послухай іншої ти співанки,

Вона із номів для кіфари складена.

Діоніс

Ну, то заспівуй, тільки без утом уже.

Входить кіфаристка.

Евріпід

(співає під акомпанемент кіфаристки)

«Владу ахеян двотронну послухавши,

молодь Еллади…

Гойя-гойда!

Гойя-гей!

Сфінкса він, птицю, наслав,

лиховісницю днів нещасливих…

Гойя-гойда! Гойя-гей!

З списом у хижій правиці

для кари помстивої птах той…

1290 Гойя-гойда! Гойя-гей!

Бою зі псами він лютими жде,

що в повітрі літають…

Гойя-гойда! Гойя-гей!

Всі над Аяксом схилились…

Гойя-гойда! Гойя-гей!

Діоніс

І що воно за гойя-гей! І де набрав

Пісень ти марафонського канатника?

Есхіл

Прекрасне переносив я з прекрасного,

Щоб не прийшлося з Фрініхом однакові

1300 Зривати квіти на полях поезії.

А він, мов та повія, натаскав сюди

Мелетових застольних співів з Карії,

І голосінь, і танців. От побачите!

Подай хто-небудь ліру! Та навіщо тут

І ліра! Де та дівчина, що з брязкотом

У бубон б'є? О музо Евріпідова,

Під бубон твій цю пісню проспіваємо.

Входить гола танцівниця з бубоном.

ДІОНІС

О ні, ця Муза, видно, не лесбіянка!

Есхіл

(співає під акомпанемент бубона)

«Чайки, над хвилями моря вічно живого

1310 Ваше квиління лунає.

В росяних бризках виблискують

Ваші тіла і крила зволожені…»

«А в кутках павуки попід стелею

Лапками звільна звива-а-а-ають

Човника витвір співучого —

Ніжне, тонке павутиння…»

«Де подавав дельфін-співолюб

Кілеві вслід темно-синьому

Знаки провіщень і віддалі…»

1320 «Ясен цвіт виноградних лоз,

Грон насолодо цілюща,

О дитя, обійми мене ручками!»

Що за розмір, збагнув?

Діоніс

Збагнув.

Кілька ударів у бубон.

Есхіл

Ну, а цей ти збагнув?

Діоніс

Збагнув.

Есхіл

Так писавши, дерзаєш ти

Ще й мої зневажать пісні?

Мов Кірени дванадцять поз,

Різноладні пісні твої.

Такі хоричні в тебе співи. Хочу я

1330 Ще розібрати і твої монодії.

(Співає під музику).

«Ой ти, чорно-осяйна ніч!

Який з невідомої тьми шлеш мені сон злоповісний,

Гостя з глибин Аїда?

Душа бездушна у нього, сина темної ночі,

Це жахливе, страшне видіння

В мертвенно-чорній одежі,

З зором кривавим, кривавим, з-між пазурів

величезних!

Діви-служниці, світіть же світильники,

Глеками з хвилі черпайте річкової

й ту воду нагрійте,

1340 Хай би я сон цей омила пророчий.

Ай-яй, владна богине!

Ось воно! Гей, сусіди, що за напасть, погляньте!

Ухопила півня в мене з двору Гліка та й побігла.

Німфи, уродженки гір!

Ах, Маніє, держи її!

А я, бідолашна, поринула саме

в своє рукоділля,

Сиджу з веретеном,

Звива-а-а-аючи нитку,

В клубок мотаю,

1350 Щоб вдосвіта в місті на ринку продати…

У блакить він полинув, полинув,

Плавно легкими змахнувши крильми,

Смуток та й смуток мені залишив він,

Сльози та й сльози струмками з очей

Я, бідолашна, лила та й лила…

Гей, крітяни, діти Іди,

Із луками йдіть на підмогу,

Оселю злодійки ви щільним

оточуйте колом!

І ти, Артемідо, мисливице славна,

1360 Зграєю псиць обшукай звідусіль

той будинок!

А ти, о Зевсова дочко, подвійні

Піднявши свої смолоскипи, осяй, Гекато, весь дім, —

Я ввійду і Гліку на гарячім впіймаю».

Діоніс

Та годі вже співати.

Есхіл

Надокучило.

На терезах його я хочу зважити.

Лише на них мистецтво можна вивірить

І ваших речень справжню дослідить вагу.

Діоніс

Підходьте ж! Доведеться і поезію

Нам важити, як важать сир перекупки!

На орхестру вносять величезну вагу.

АНТОДА III

Друга половина хору

1370 Cпритним людям — все до рук!

От і знову диво в нас,

Несподіванка чудна!

Хто б це інший міг придумать!

Ні, клянусь, коли б зустрічний

Став таке розповідати,

Не повірив би, я б думав —

Це він так, жартує!

Діоніс

Обидва станьте край ваги!

Есхіл і Евріпід

(стають біля ваги)

Ну, стали вже.

Діоніс

За шальки взявшись, кожен хай читає вірш,

1380 Tа не пускайте, поки не скажу «ку-ку!».

Есхіл і Евріпід

Взялись.

Діоніс

Тепер читайте вірш над шальками.

Евріпід

«Якби не мчав на крилах корабель Арго…»!

Есхіл

«Сперхею-річко й луки, де волів пасуть…»

Діоніс

Ку-ку!

Есхіл і Евріпід

Пустили.

Діоніс

Набагато більше вниз

Есхілова йде шалька.

Евріпід

І чому ж це так?

Діоніс

Поклав руку на шальку він, мов крамар той,

Що для ваги водою шерсть підмочує,

А ти поклав нам надто легкокрилий вірш.

Евріпід

Хай інший проти мене вірш поставить він.

Діоніс

1390 Беріться знов за терези.

Есхіл і Евріпід

Взялись!

Діоніс

Кажи.

Евріпід

«Нема в Піфо, крім слова, інших святощів…»

Есхіл

«З богів лиш Смерть єдина не бере дарів…»

Діоніс

Пускай, пускай!

(До Евріпіда).

І знову переважив він!

Поклав він Смерть на шальку —

це ж найтяжче зло.

Евріпід

А я переконання — щонайкраще з слів.

Діоніс

В переконанні — ні ваги, ні розуму.

Шукай-но ще міцного вірша, важчого,

Щоб шалька ця на твій бік нахилилася!

Евріпід

Та де ж цей вірш у мене? Де?

Діоніс

Скажу тобі:

1400 «Ахілл дві кості кинув і чотири ще…»

Ну, говоріть, бо важимо востаннє вас.

Евріпід

«Він в руку взяв залізом куту палицю…»

Есхіл

«На повозі там повіз і на трупі труп…»

Діоніс

І знов тебе перехитрив він.

Евріпід

Як же так?

Діоніс

Два повози він положив і трупи два,

Що навіть сто єгиптян не піднімуть їх.

Есхіл

Тут вже не в віршах справа. На вагу нехай

Кефісофонта, жінку і дітей кладе,

Хай сяде сам і візьме всі книжки свої, —

1410 його двома словами переважу я.

Входить Плутон.

Діоніс

Обом я друг, тож я їх не судитиму

І ворогом не буду з них ні одному.

Цього — вважаю мудрим, а того — люблю.

Плутон

Так і того, за чим прийшов, не здійсниш ти?

Діоніс

Якщо ж я вирок висловлю?

Плутон

Тоді бери,

Кого обрав, щоб твій прихід немарним був.

Діоніс

Будь щастен, друже! Ви ж мене послухайте.

Прийшов я по поета.

Евріпід

А навіщо він?

Діоніс

Щоб, місто врятувавши, нам свята справлять.

1420 —Того із вас, хто місту кориснішу дасть

Пораду, я з собою звідси виведу,

Скажіть, по-перше, про Алківіада ви

Якої думки? Місто аж заслабло ним.

Евріпід

Що ж місто думає про нього?

Діоніс

Як-то що?

Бажає, і ненавидить, і прагне знов.

А ви ж якої думки, розкажіть мені.

Евріпід

Тих не терплю я громадян, хто гається

Допомагать вітчизні й швидко шкодить їй,

Собі — встигає, а для міста — ніколи.

Діоніс

1430 Чудово, Посейдоне!

(До Есхіла).

Ти що думаєш?

Есхіл

Не слід у місті левеня виховувать,

Хто ж виховав — корися злому норову.

Діоніс

Спаситель Зевс! Не знаю, що й казати вже:

Один говорить мудро, другий — мудро теж.

То ще одну хай кожен думку висловить —

У чому ви рятунок міста бачите?

Евріпід

Я знаю й хочу розказать.

Діоніс

Кажи мерщій.

Евріпід

Як Клеокріту крила дать Кінесія,

То понесе їх вітер понад хвилями.

Діоніс

1440 От був би сміх! Та що ж на думці маєш ти?

Евріпід

В морських боях, узявши глеки з оцетом,

Вони б ним очі ворогам забризкали.

Діоніс

Ні, кращий спосіб порятунку нам порадь!

Евріпід

«Коли невірне матимем за вірне ми,

А вірне — за невірне…»

Діоніс

Як? Не втямлю я.

Кажи ясніше, та не так по-вченому.

Евріпід

Як громадянам, що тепер їм віримо,

Не довіряти, а кого не слухали,

Послухати, то, може, і врятуємось.

1450 Якщо з нещасть ми досі не вилазили,

Чи не рятунок — навпаки чинити нам?

Діоніс

Чудово, Паламеде, мудра голово!

Чи сам ти, чи Кефісофонт надумав це?

Евріпід

Я сам, Кефісофонт лиш щодо оцету.

Діоніс

(до Есхіла)

А ти? Що скажеш?

Есхіл

Спершу дай-но відповідь:

Хто в нас керує містом? Гідні люди?

Діоніс

Де!

Вони в зневазі!

Есхіл

А в пошані наволоч?

Діоніс

Не дуже, та виходить мимоволі так.

Есхіл

То хто ж і як рятунок тій державі дасть,

і4бо що ні Кожух, ні свита не підходить їй?

Діоніс

Придумай щось, коли на землю хочеш ти.

Есхіл

Я там усе сказав би, тут — не хочу я.

Діоніс

Та ні, ти зараз добру дай пораду нам.

Есхіл

Нехай чужу вважають землю власною,

Свою ж цінують нарівні з ворожою, —

Дохід в морях побачать, а в доходах — зло!

Діоніс

Та всі ж доходи проковтне суддя один!

Плутон

Ну, то вирішуй!

Діоніс

Ось моє вам рішення:

Того візьму я, що душа вподобала.

Евріпід

1470 Згадай богів, якими сам поклявся ти

Вернуть мене додому, — щирим другом будь!

Діоніс

«Язик мій клявся», та обрав Есхіла я.

Евріпід

Що ти зробив, мерзенний чоловіче?

Діоніс

Що?

Есхіла визнав переможцем. Чом не так?

Евріпід

Вчинив підлоту й сміло в очі дивишся?

Діоніс

Де ж тут підлота? Й глядачі так думають.

Евріпід

То ти мерцем, безсовісний, лишиш мене?

Діоніс

Хто знає, чи життя і смерть — не все одно,

А жити — це як пити, вмерти — спать лягти?

Плутон

1480 Зайдіть в мій дім, Есхіле й Діоніс!

Діоніс

А що?

Плутон

Перед від'їздом почастую вас.

Діоніс

Гаразд,

Будь свідком, Зевс! Від цього не відмовлюсь я.

Есхіл і Діоніс заходять до Плутона.

ЕКСОД

ОДА

Перша половина хору

О, щасливий той, у кого

Розум гострий і глибокий, —

Знати це по багатьох!

От, свою довівши мудрість,

знов додому йде поет

На добро співгромадянам,

На добро собі самому.

Близьким, родичам і друзям, —

1490 Все тому, що мудрий він.

АНТОДА

Друга половина хору

Добре, хто біля Сократа

Не сидить у теревенях,

Не забув мистецтва Муз

І трагедії високу

Розуміє ціль і зміст!

Гайнувати час даремно

В балачках високодумних

Та пустому марнослів'ї —

Божевілля явний знак.

Виходять з дому Плутон, Есхіл і Діоніс.

Плутон

1500 йди ж із миром, Есхіле, вертайся на світ

І порадами добрими місто своє

Від нещасть урятуй та виховуй людей

Нерозумних, — у нас їх багато ще є.

Клеофонту від мене цей ніж передай,

А лихим митарям і скарбничим міським —

Нікомаху й Мірмеку — мотузку оцю.

Й Археному — цей яд!

Та скажи їм, хай швидше приходять сюди,

До моєї держави, й не баряться там,

1510 А не прийдуть негайно до мене, то я,

Алоллоном клянуся, їм ноги зв'яжу,

Затаврую навік

І усіх з Адімантом, Левколофа сином,

У підземну глибінь запроторю.

Есхіл

Все зроблю я. Тебе ж я прошу — мій престол

Передати Софоклові, хай стереже

І пильнує його він, аж поки я знов

Повернуся сюди. Я вважаю, що він

Щодо мудрості й розуму — другий поет.

1520 Пам'ятай, щоб лукавий пройдисвіт отой,

Безсоромний брехун і дурний скоморох,

Не посмів би ніколи це місце моє

Самовільно, зухвало посісти.

Плутон

Запаліть смолоскипів священні вогні —

Відпровадьте поета на простір земний!

Хороводом і співом з мелодій його

Звеличаймо ім'я його славне!

Хор

Боги підземні, щасливу дорогу даруйте поету,

Він-бо на землю, осяяну сонячним світлом, виходить!

1530 Місту славетному слави, і щастя, й добра побажаймо!

Так-бо великих тягот і напастей позбудемось скоро,

Зборів і сутичок збройних.

Нехай Клеофонт і всі інші,

Хто воювати захоче, на батьківських нивах воює!

Хор і актори залишають орхестру.

ПРИМІТКИ

Переклад вибраних комедій Арістофана зроблено на основі видань давньогрецького оригіналу, які належать А. Мейнеке (Лейпціг, 1860), І. ван-Левену (Лейден, 1893–1906), В. Кулону (Париж, 1946–1952) і Р. Кантареллі (Мілан, 1951–1954).

Нумерація рядків перекладу відображає традиційну нумерацію оригіналу. Через те фактична кількість рядків між десятками інколи — особливо це стосується хорових партій — може бути більшою або меншою десяти. У примітках подані найнеобхідніші пояснення до тексту. Цифри перед примітками означають відповідні рядки перекладу. Власні імена й географічні назви пояснені в окремому словнику.

АХАРНЯНИ

«Ахарняни» — найраніша з комедій Арістофана, які дійшли до наших днів, і взагалі з усіх творів староаттичної комедії. Це п'єса суто політичного змісту, одна з ланок боротьби великого античного комедіографа за мир, яку він вів зі сцени під час Пелопоннеської війни — братовбивчої війни між Афінами і Спартою за гегемонію у Греції. Поставлена вона була на Ленеях (виноградарському святі на честь Діоніса) 425 р. до н. е. під ім'ям Каллістрата і здобула першу нагороду; друга нагорода була присуджена комедії Кратіна «Люди, які потрапили в бурю», третя — комедії Евполіда «Новомісяччя».

5. У комедії «Вавилоняни», поставленій у 426 р., була, слід гадати, сцена, в якій вершники змушували Клеона виблювати, тобто повернути хабаря в сумі 5 талантів, начебто одержаних Клеоном від афінських союзників.

8. Вершники — другий за своїм політичним значенням майновий клас в Аттиці, противники війни зі Спартою.

11. Свій хор веди — формула офіційного дозволу на постановку драматичного твору.

21. За твердженням античних схоліастів (коментаторів), не бажаючих іти на народні збори громадян заганяли свіжопофарбованим шнуром.

23. Притани — члени однієї з 10 секцій, що обиралася в кожній з 10 філ (на які поділялися Афіни) і керували по черзі народними зборами. Кожна філа обирала раду з 50 членів (буле), вищого адміністративного органу Афін.

44. «…де посвячено!» — Перед будь-якою громадською справою (в даному випадку перед народними зборами) був звичай приносити богам жертву за її успіх, а кров'ю жертовної тварини скроплювали місце зібрання.

61. Од володаря — тобто від персидського царя. Арістофан у карикатурному світлі показує заходи афінської дипломатії будь-що заручитися у війні зі Спартою підтримкою іноземних держав, зокрема могутньої Персії.

100. Деякі вчені вбачають у цьому рядку пародіювання перської мови, інші твердять, що йдеться про справжню, хоча трохи й перекручену, персидську фразу, якої смисл такий: «Мудрий Ксеркс — афінському народу (привіт)». Персидським царем був тоді не Ксеркс, а Артаксеркс (465–424 рр. до н. е.).

130. Драхма — аттична монета, яка дорівнювала 6 оболам.

146. Синові Сіталка Садоку було надано афінське громадянство, тому далі мова йде про аттичні ковбаси — традиційне частування в дні Апатурій — осіннього свята, під час якого афіняни заносили в списки громадян своїх дітей.

149. Урочиста присяга супроводилась узливанням на честь богів.

162. Афінські матроси-гребці одержували по одному оболу на день, отже, вони були б незадоволені, якби платня фракійцям була більшою.

181. Марафонська битва (490 р. до н. е.), в якій грецькі гопліти перемогли персів, була для Арістофана символом сили афінської демократії, а марафонські бійці уявлялись втіленням фізичного й морального здоров'я.

186. В оригіналі тонка гра слів, бо грецьке слово «спонде» означає і «узливання з приводу замирення», і саме «замирення», «мирний договір».

196. Нектар і амбросія — за уявленнями стародавніх греків, напій і їжа богів.

197. Пайок триденний — продовольча норма ополченця, призваного на військову службу.

241-279. Дікеополь з родиною відзначає свято Сільських або Малих Діонісіїв. Кошик з первістками сільськогосподарських плодів і фал — символ родючості — були обов'язковими атрибутами цього свята.

350. Парнеський вугіль — вугіль, виготовлений з лісу, що вкривав схили гірського кряжу Парнесу неподалік від Афін.

378. Натяк на комедію «Вавилоняни», в якій Арістофан виступив на захист афінських союзників, жорстоко експлуатованих правлячими колами Афінської держави. На її постановці в часи Великих Діонісіїв були присутні делегації союзників. Клеон, роздратований нападами на його адресу, обвинуватив Арістофана у підриванні авторитету Афін серед союзників.

384. На судові процеси в Афінах обвинувачені приходили одягнені якнайнужденніше в супроводі заплаканої родини, щоб викликати співчуття у суддів.

394. Наступні рядки відкривають серію глузливих виступів Арістофана проти Евріпіда, що завершуються в комедії «Жаби».

411. Евріпід неодноразово зображав у своїх творах обдертих і кульгавих жебраків. Далі Арістофан дає перелік деяких героїв трагедій Евріпіда.

525. Арістофан гумористично тлумачить виникнення Пелопоннеської війни: вона виникла за жінок легкої поведінки.

546. Трієрархи — найбагатші афінські громадяни, які зобов'язані були на власні кошти оснащувати військові кораблі.

602 і далі. — Тизамени, Гіппархідопідлії… Герешотеодори, Діо-мейхвальки — презирливі імена-епітети, вигадані Арістофаном для означення тих, які під приводом важливих місій уникали військової служби.

609-612. Імена членів хору ахарнян, так звані говорячі назви вуглярів. Так, Марілад означає «жаринка», Прінід — «дубок» і т. д.

628. В часи Арістофана комедіограф був не тільки автором, а й постановником своїх п'єс.

637. Фіалковінцеві — традиційний епітет Афін. Фіалки — улюблені квіти афінян.

724. Лепрейські батоги — батоги, виготовлені в селищі Лепри, яке славилось шкіряними виробами.

728. У Стародавній Греції був звичай записувати важливі повідомлення на кам'яних стовпах (стелах) і виставляти на видних місцях для загального відома.

760. У 427 р. під час Пелопоннеської війни афіняни окупували острів Міною поблизу Мегар, багатий на солончаки.

860. Культ Геракла в Беотії був дуже поширений, тому що Фіви вважалися місцем його народження.

880. Вугри з Копайського озера в Беотії високо цінувалися на ринках Греції.

893. Пародія на сцену з «Алкестіди» Евріпіда, в якій цар Адмет прощається з вмираючою дружиною.

901. Фалерські горшки — горшки, виготовлені в місті Фалері (Фалероні), недалеко від Афін. Керамічна продукція була однією з основних галузей промисловості та експорту афінян.

918. Подібний приклад «диверсії» наведений і в комедії Арістофана «Вершники» (р. 237).

929-930. Донощицтво в Афінах в часи війни набуло нечуваних розмірів. Арістофан відбиває справжню атмосферу в Аттиці.

960. Умивання — мається на увазі другий день свята Антестеріїв, коли стародавні греки частувалися новим вином і влаштовували змагання в пиятиці.

1001. Переможцеві пияцького конкурсу вручали вінок і бурдюк з вином.

1120. Стародавні греки зберігали зброю у чохлі, який знімали, коли доводилось вирушати на війну.

1128. У Стародавній Греції був звичай ворожити за формами розлитої олії.

1174 і далі. Розповідь слуги Ламаха — пародіювання промови вісників у трагедіях.

1190 і далі. Нарікання Ламаха — пародія на так званий комос — «плач» трагічних героїв.

ХМАРИ

Поставлена на Великих Діонісіях 423 р. до н. е., комедія здобула третє місце. Першу нагороду було присуджено тоді комедіографові Кратіну за п'єсу «Пляшка», другу — Аміпсію, авторові комедії «Кони». Пізніше Арістофан пробував переробити «Хмари», проте не завершив до кінця роботи.

17. Строком виплати боргів був останній день місяця.

21. Міна — афінська монета, яка дорівнювала 100 драхмам або 600 оболам.

27. Кінний спорт був улюбленою розвагою багатих юнаків.

37. Демарх — старшина дему (приблизно наш район), до компетенції якого входили також справи погашення боргів приватних осіб і в зв'язку з цим право накладати арешт на майно неспроможних боржників.

63 і далі. Аристократичного походження мати наполягала на тому, щоб новонародженому синові дати якесь ім'я, похідне від слова «гіппос» — «кінь» (такі імена були популярні серед аристократів, які кохалися в конях), а батько, простий селянин, відстоює ім'я «Фідонід», тобто «Ощадливий». Компромісне вирішення назвати сина «Фідіппідом» вражає комізмом.

94 і далі. Насмішка з двох основних тверджень філософії софістів: твердження про механістичну будову всесвіту і про всемогутність діалектики, яка може довести і спростувати будь-яке положення.

177. Палестра — гімнастична школа в античній Греції для хлопчиків віком 13–15 років.

186. Мова йде про загін спартанців, яких після тривалої облоги взяв у 425 р. до н. е. в полон на острові Сфактерії біля Пілосу керівник афінської радикальної партії Клеон.

203. Конфісковану на завойованій території землю афінські власті за допомогою жеребкування розподіляли між бідних афінян, надаючи їм у власність ділянки (т. зв. «клери»).

208. Для Стрепсіада Афіни і суд присяжних (геліея) — невіддільні поняття. Насмішкам з манії засідательства і сутяжництва афінян дав волю Арістофан в комедії «Оси».

211. Евбейські міста за спробу вийти з Морського союзу, в якому керівна роль належала Афінам, жорстоко покарала військова експедиція під проводом Перікла в 445 р. до н. е.

225. Пародіювання астрономічних досліджень, які практикував в Афінах натурфілософ Анаксагор.

285. Око Ефіру — сонце. Ефіром греки називали верхній шар повітря, нижній називався аером.

303. Священні містерії — містерії на честь Деметри і Персефони в місті Елевсіні поблизу Афін.

335 і далі. Пародія на високопарний стиль хорової лірики і трагедії.

380 і далі. Пародіювання вчення давньогрецьких філософів-матеріалістів, зокрема Демокріта, який доводив, що атоми — елементарні неподільні частинки тіла — перебувають у вихровому русі.

430. Стадія (стадій) — одиниця відстані в системі мір стародавніх греків між 147 і 192 м або між 174 і 240 м.

551-559. Арістофан критикує сучасних йому комедіографів Евполіда і Герміппа за примітивне наслідування його «Вершників». Так, Евполід у комедії «Марік» зобразив Гіпербола рабом-варваром на зразок Клеона-Пафлагонця в комедії «Вершники», а його матір — п'яною старою бабою.

566. Владар тризубця — Посейдон, який помахом рибальської остроги — тризуба — нібито здіймав і втихомирював на морі бурю і викликав землетруси.

581. Пафлагонець-кушнір. Мова йде про Клеона, власника шкіряної майстерні, обраного в 424 р. до н. е. стратегом. Під ім'ям пафлагонця Арістофан висміяв Клеона в комедії «Вершники» (424 р. до н. е.).

583 і далі. Пародія на вірш з трагедії Софокла «Тевкр». Арістофан згадує місячне затемнення в 425 р. до н. е. і сонячне затемнення в 424 р. до н. е., вважаючи це поганими прикметами для Клеона.

603. Егідодержавна — Афіна, як і Зевс, носила егіду, тобто шкіряний щит з головою Горгони.

612. В Афінах вулиці не освітлювалися, через те громадяни в темну ніч освітлювали собі дорогу факелами. Під час повні місяця такі факели були зайві.

616-620. У 424 р. до н. е. в Афінах було проведено реформу календаря, в результаті якої зміщено цілий ряд свят.

624. Гіпербол був обраний делегатом на якесь загальногрецьке свято, на якому як посол Афін виступав з вінком на голові. Яка неприємність там його спіткала — невідомо.

638 і далі. Пародіювання досліджень софістів у галузі метрики і ритміки.

642. Сократ має на увазі музичні лади й віршові розміри (дактилі, анапести, ямби тощо), а Стрепсіад — метричну систему мір. Гра слів в оригіналі полягає в тому, що слово «дактилос» у грецькій мові має подвійне значення: «палець» і «віршовий розмір» («дактиль»).

659-693. Пародія на граматичні дослідження софістів, зокрема Протагора, який серед науковців вважається першим мовознавцем у Європі.

664. В оригіналі йдеться не про фазанів, а про півня й курку, які в давньогрецькій мові мають одну назву, але артикль вирішує, про яку стать йде мова.

691. Жарт з ім'ям Амінія полягає в тому, що воно у грецькій мові належить до першої відміни, куди входять головним чином іменники жіночого роду (порівн. укр. Микола, Микита, Олекса тощо).

710. Корінфяни у Пелопоннеській війні боролись проти Афін, тож їх і порівняно з блощицями.

758. Талант — грошова одиниця (дорівн. 60 мінам) і міра ваги (26,2 кг).

768 і далі. Запалювальне скло, яке тут згадується, було в той час рідкістю.

772. Афіни писали в той час на воскових табличках.

830. З острова Мелоса походив не Сократ, а філософ Діагор, якому за безбожництво винесено в Афінах смертний вирок, але він втік у Корінф. Називаючи Сократа уродженцем Мелоса, Аріс-тофан приписує йому атеїзм.

836. Мазати тіло оливковою олією в античній Греції було загальноприйнятим елементом туалету.

859. Стаття про «належні витрати», тобто на секретні цілі (розвідку, підкуп впливових осіб в інших державах тощо), була внесена в державний бюджет Періклом.

863. Йдеться про три оболи — щоденну плату афінських гелі-астів, тобто суддів присяжних.

869. Каламбур із словом «крематра» полягає в тому, що воно в давньогрецькій мові означає не тільки «кошик, колиска», а й «мотузка». Фідіппід, який зрозумів його в другому значенні, гостро зреагував на репліку Сократа.

902 і далі. Пародіювання вчення софістів про відносність істини і моралі.

968. Цитата з гімну до Афіни, який склав поет Фрініх, один з найдавніших представників аттичної трагедії.

984. Звичай носити у волоссі золоті шпильки у формі цикад в часи Арістофана був уже не модним.

989. Під час Панафінеїв — свята на честь богині Афіни — відбувалися військово-спортивні танці і вправи ефебів (юнаків). Поет картає розніженість тогочасної молоді, яка не квапилась до того роду змагань.

997. Яблуко було присвячене Афродіті, а метати в когось яблуком вважалось ознакою любові.

1041. Статер — афінська монета, яка дорівнювала 4 драхмам.

1051. «Геракловими купелями» називали теплі джерела неподалік Фермопіл. За міфом, відкрив їх і купався в них Геракл. Неправий використовує це повір'я для того, щоб довести недоцільність гартувати тіло холодною водою. Арістофан наводить цей приклад як зразок софістичної аргументації.

1063. За міфом, Пелей одержав від богів чудодійний меч, який приносив йому перемоги. Неправий тлумачить цей міф у пародійному дусі.

1083. Мова йде про давньогрецький звичай карати в такий оригінальний спосіб перелюбника, спійманого на гарячому. Осіб, яких піддавали таким «заходам», називали «товстозадими».

1103. «…візьміть у мене плащ…» — Здати плащ — визнати свою поразку.

1130. В Єгипті скніти. — На думку одних коментаторів, йдеться про муки від нестерпної спеки, властивої цій країні, на думку інших, мова йде про крилату фразу, яка виникла після того, як в 454 р. до н. е. перси завдали в Єгипті афінянам дошкульної поразки.

1134. «Старий і молодий то день». — У стародавніх греків був звичай лічити дні другої половини місяця від кінця. Через те останній день місяця був одночасно «старим» щодо місяця, який минав, і «молодим» по відношенню до наступного. У цей день боржники повинні були сплатити свої борги, в противному випадку на них можна було подати в суд скаргу вже наступного дня.

1176. Мати вигляд справжнього аттика — мати зухвалий вигляд, зухвало себе поводити.

1198. Жрець-випробувач — жрець, який перевіряв жертовну тварину перед жертвоприношенням.

1266. Пародійна цитата з трагедії Ксенокла, сина Каркіна, «Тлеполем». У ній мова була про Тлеполема, сина Геракла, який ненароком убив свого друга Лікімнія.

1273. Упасти з осла — приказка, значення якої відповідає українській «впасти з місяця».

1356. Як «барана» обстригли — гра слів з ім'ям славнозвісного атлета Крія з Егіни, якого звеличував ліричний поет Сімонід з Кеоса, і словом «кріос» — «баран».

1360. Античні греки думали, що цикади живляться росою і постійно співають.

1364. Учта стародавніх греків не обходилась без співу й музики. Хто закінчив співати, передавав міртову гілку, неначе естафету, іншому, щоб той співав далі.

1371–1372. Йдеться про трагедію Евріпіда «Еол», зміст якої становила трагічна любов брата й сестри Макарея і Канаки, дітей Еола — бога вітрів.

1396. За шкуру старіших — тобто прихильників давнини.

1417. «Старі — подвійно діти» — давньогрецьке прислів'я. Вжите тут у гумористичному значенні.

ОСИ

«Оси» були поставлені разом з іншою комедією Арістофана — «Попереднє змагання» на Ленеях 422 р. до н. е. під ім'ям Філоніда. З них першу премію здобула комедія «Оси», другу «Попереднє змагання», третє місце було присуджено поетові Левкону за комедію «Посли». Комедія «Оси» являє собою гостру сатиру на афінське судочинство.

35. Кит усежерущий — Клеон, проти якого Арістофан спрямував своє сатиричне вістря ще в 426 р. в комедії «Вавилоняни».

38. «…шкурою гнилою засмердів…» — Клеон був власником шкіряної майстерні.

93. Водяні годинники або клепсидри — відмірювали час виступу в суді.

94. В афінському суді голосували за допомогою білих або чорних металевих плиток, черепків чи камінців з відповідними написами.

98. В Афінах молоді люди залюбки писали на стінах будинків імена своїх коханих.

106. Довга риска на воскових табличках означала високий штраф.

119. Корибанти — жерці богині Кібели — учасники оргіастичних обрядів, їхні екстатичні танці мали нібито властивість виліковувати від хвороб.

124. Решітка — вірніше, перила відділяли суддів від публіки.

145. Дим з фіги названий найгіркішим тому, що слово «сикон», яке у грецькій мові означає «фіга», увійшло в склад іменника «сикофант» — «донощик» (досл. «викажчик фіг»). Так спочатку називали того, хто виявив контрабандиста фігами, потім взагалі донощика.

181 — 185. Пародія на епізод з «Одіссеї» Гомера (пісня IX, р. 413–446), де Одіссей і його супутники після осліплення циклопа Поліфема рятувалися від його помсти втечею під животами баранів. «Ніхто» — так назвав себе Одіссей, коли Поліфем запитав його ім'я.

220. Фрініхо-сідонські співанки — йдеться про ліричні частини трагедії раннього аттичного трагіка Фрініха «Фінікіянки», де хор жінок з фінікійського міста Сідона оплакував чоловіків, загиблих у битві при острові Саламіні.

236. Мова йде про облогу міста Візантія в 478 р. до н. е.

280. «Варити камінь» — прислів'я, означає займатися нереальною справою.

283. Йдеться про намагання о. Самоса вийти з Морського союзу, керованого Афінами.

288. «Перекинчиками фракійськими» названі міста на фракійському побережжі (нині Болгарія), які під час Пелопоннеської війни перейшли на бік Спарти.

351. В «Одіссеї» Гомера Одіссей, цар Ітаки, повертається додому у вигляді жебрака, щоб його не впізнали.

355. Старі афіняни згадують облогу о. Наксоса, який заявив про свій вихід з Морського союзу в 473 р. до н. е.

477. Носити вовняні сорочки і довгі бороди — тобто симпатизувати спартанцям.

480. «Ще до рути та селери не дійшло» — давньогрецька приказка, зміст якої такий: «хоч рута і селера — не найкращі квіти, але все ж квіти».

490. З тиранією було покінчено в Афінах у 510 р. до н. е. 578. Йдеться про огляд юнаків — військовозобов'язаних, який належав до компетенції Ради п'ятисот, а не геліастів — присяжних суддів.

584-585. Воскові печаті прикривалися мушлями. 609. Афінські бідняки часто тримали дрібну монету в роті.

616. «Ведмідь» (в оригіналі «Осел») — форма посуду для вина.

654. Втратити право участі в громадських жертвоприношеннях означає взагалі втратити громадянську правоздатність.

707. «Тисяча міст» — тут перебільшення, бо до Морського союзу входило близько 200 міст-держав.

716. В голодні роки Пелопоннеської війни в Афінах практикувалася безплатна роздача хліба бідноті. Медімн дорівнює 52, 53 літра.

750-757. Цей монолог являє собою пародію на сентиментальні речитативи деяких трагедій Евріпіда, наприклад, розпач Федри в п'єсі «Іполіт».

836 і далі. Зображений у цих рядках «собачий процес» — ексонського пса Лабета й кідафінського пса є пародією на судову справу афінського полководця Лахета, якого позвав до суду за казнокрадство Клеон. Лахетові відповідає Лабет (досл. «хапун»), а Клеонові — кідафінський пес, бо вождь радикальної партії походив з дему Кідафінеї, а Лахет з ексонського дему.

844. Замість перил, які відгороджували суддів від публіки, Філоклеон поставив огорожу від вівтаря Гестії, богині домашнього вогнища. Цю огорожу він і називає «поросятником».

846. «Починати з Гестії» — приказка, яка дорівнює нашій «танцювати від печі».

896. Каламбур з сицилійським сиром — натяк на невдалий похід на Сицилію.

926. Хлібною м'якушкою заліплювали щілини в глиняному посуді.

959. «На кіфарі він не учений» — тобто не здобув повної освіти.

990. Йдеться про дві урни: в одну з них судді кидали черепки на виправдання підсудного, в другу — на засудження.

1219. Учти в Стародавній Греції супроводжувались обов'язково музикою.

1223. Жителі Діакрії — гористої частини Аттики — славились музикальністю і добрим голосом.

1225. Пародіювання давньогрецького звичаю розважатися під час бенкету застольними піснями («сколіями»).

1232. Пародія на поезію лірика VI ст. до н. е. Алкея.

1259. Сибарітські байки — побутові анекдоти, які одержали назву від давньогрецької колонії у Південній Італії — міста Сибаріса (від нього пішло слово «сибаріт» — бездіяльна, розпещена людина).

1284. Натяк на скаргу, яку подав на Арістофана до суду Клеон з приводу постановки «Вавилонян» у 426 р.

1291. «Одурив лозу кілок» — грецьке прислів'я.

1297–1298. Гра слів, яка полягає в тому, що «хлопцем» (по-грецьки «пайс») називали не тільки хлопців, а й рабів незалежно від віку.

1446. Легенда про смерть Езопа в Дельфах. Підступні жерці підкинули в його речі золотий келих бога Аполлона і обвинуватили байкаря в крадіжці. Засудженого на смерть скинули зі скелі в безодню.

1449. Про жука, який піднявся на Олімп, йдется в комедії «Мир».

1501. Каламбур з ім'ям Каркіна, грецького трагіка, який мав чотирьох синів. По-грецьки «каркінос» — «рак», звідси гра слів. Один з синів Ксенокл був трагічним поетом, три інші — Ксенотім, Ксенарх і Датід — актори.

МИР

Цю комедію Арістофан поставив на Великих Діонісіях 421 року і здобув другу нагороду. Перша нагорода була присуджена поетові Евполіду за комедію «Лестуни», друга — Левкону за п'єсу «Земляки». В «Мирі», як і в «Ахарнянах», знайшла відображення боротьба, яку Арістофан вів проти мілітаризму свого часу, на захист простих людей і трудівників — селян. Комедія являє собою пародію на міф і трагедію Евріпіда про героя Бел-лерофонта, який марно намагався вибратись на крилатому коні

Пегасі на Олімп. У п'єсі Арістофана аттичний селянин-виноградар Трігей піднімається туди на жуку-гнойовику і, скликавши селян Греції, визволяє замкнену Полемоеші (уособлення війни) в глибокій печері богиню Миру.

47. Клеон загинув у 422 р. до н. е. на полі бою при Амфіполі, отже, це посмертний виступ проти нього.

55. «Кумедно божеволіє» — натяк на сутяжництво афінян.

76. Порівняння жука-гнойовика з крилатим конем Пегасом, який носив на собі міфічного героя Беллерофонта.

80. Трігей піднімався вгору, на сценічний дах, за допомогою підйомного прилаштування.

130. Езопівська байка про Жука такого змісту: Заєць, переслідуваний Орлом, шукав порятунку у свого друга Жука-гнойовика. Жук прийняв його до себе і, коли надлетів Орел, просив його не кривдити Зайця, якого охороняє право гостинності, але хижий птах на очах Жука розшматував каплоухого. Жук дав обітницю помститись за друга: він знайшов орлине гніздо і поскидав його яйця вниз. Навіть коли Орел побудував гніздо на недоступній скелі, Жук добрався й туди і знищив орлині яйця. Нарешті Орел звив собі гніздо на Олімпі — на колінах самого Зевса. Але Жук-гнойовик піднявся до оселі богів і війнув смородом на Зевса. Коли бог піднявся, щоб струсити жуків послід, орлині яйця попадали й побилися.

143. На о. Наксосі був особливий вид човнів, які називалися «жуками».

170. Мова про непосильні податки, що їх афінський уряд накладав на своїх союзників, зокрема на жителів о. Хіоса.

215. Близнятам — тобто Кастору й Полідевку, синам Зевса й Леди, якими божилися спартанці.

219. Коли афінське військо під проводом Клеона захопило Пілос у 425 р. до н. е., спартанці тричі пропонували афінянам перемир'я.

242. У грецькому оригіналі гра слів: Подемос кидає в ступу лаконське прибережне місто Прасії, назва якого співзвучна із словом «прасон» — «часник».

248. Мегара славилась високоякісним сортом цибулі.

250. Сицилія продукувала неперевершені сорти сиру.

252. Гордість Аттики становив мед.

269-270. Йдеться про Клеона, керівника радикальної партії.

277. Самофракійські таїнства — містерії на о. Самофракії на честь кабірів — демонів родючості й захисників від бур.

282. Мова йде про Брасіда, спартанського полководця, що разом з Клеоном загинув у битві при Амфіполі.

406. Культ Селени й Геліоса, тобто Місяця і Сонця, властивий східним народам.

449. Ячмінь — була звичайна їжа рабів і полонених.

466. Твердолобі беотійці противилися укладенню мирного договору Спарти з Афінами.

475. Аргосці, зацікавлені в ослабленні і Спарти, і Афін, були за продовження війни.

481. Мегарці висловлювали незадоволення з мирного договору, тому що за Афінами залишився порт Нісея, їхнє «вікно у світ».

606. Арістофан вважає Перікла винуватцем війни, тому що з його ініціативи був ухвалений закон про економічну блокаду Мегари у 432 р. до н. е.

668-669. «…був наш ум тоді На шкіряному ринку…» — тобто афіняни довіряли Клеону, який агітував за війну до переможного кінця.

676. До різних закидів на адресу Клеона приєднується ще обвинувачення у незаконному привласненні прав афінського громадянства.

690. «…він ліхтарник…» — мова йде про Гіпербола, виробника ламп, спадкоємця Клеона на посту керівника радикальної партії в Афінах.

697. Софокл, про якого Арістофан відгукується з неприхованою симпатією, у цьому місці характеризується негативно. Не на користь Софокла порівняння з Сімонідом, який писав за гроші. Античний коментатор гадає, що Арістофан засуджує Софокла за те, що він як стратег брав участь у каральній експедиції проти о. Самоса.

712. Полинний напій був засобом проти шлункових болів.

744 і далі. Арістофан згадує персонажі балаганної комедії, зокрема ненажерливого Геракла та блазенських рабів, протиставляючи їм політичну спрямованість своїх творів, особливо боротьбу з гострозубим драконом, тобто Клеоном.

783 і далі. Глузування з трагічного поета Каркіна і його синів, акторів за професією, яких Арістофан висміює за низький зріст і примітивну танцювальну техніку. Насміхання з їх батька полягає в тому, що його комедію «Миші» спіткала невдача, тобто її «схрумав кіт».

804. Випад проти сучасних Арістофану драматургів Морсіма і Меланфія, родичів Есхіла.

829 і далі. Кепкування з високопарного стилю і дешевого ліризму поетів-дифірамбістів.

948. Жертовну тварину перед зарізом обсипали ячменем, а роги оповивали стрічками.

968. Традиційна формула, яку виголошував жрець перед жертвоприношенням.

990. «Літ тринадцять підряд». — Початком Пелопоннеської війни вважається 431 р. до н. е., тобто від її початку до постановки «Миру» минуло 10, а не 13 років. Арістофан, очевидно, датує її початок роком 434 до н. е. — подіями на о. Коркірі, які стали однією з причин війни.

1014. Пародійна цитата з трагедії Меланфія «Медея».

1060. Згідно з ритуалом, язик жертовної тварини вирізували окремо і присвячували його Гераклу.

1066. Мавпами віщун Гієрокл називає спартанців, яким афіняни закидали підступність і лицемірство.

1093–1097. Рядки, складені з гомерівських фраз.

1174. Таксіарх — начальник піхотного ополчення філи.

1176. Пурпурові тканини з міста Сарди в Малій Азії цінилися високо в Греції.

1179. Чи то півень, чи то кінь — фантастичне зображення, яке зустрічалося на щитах і шоломах.

1185. Списки ополченців, призваних на військову службу, оголошувалися на дошці біля статуй героїв — покровителів філ, у даному випадку при зображенні Пандіона, опікуна філи Пандоніади.

1230. «…три цеглини». — У Стародавній Греції користувалися гладкими камінцями як туалетним папером. У зв'язку з цим виникла приказка: «Для сідниці досить трьох камінців».

1234. Панцир мав чотири отвори, по одному зверху і внизу і два (для рук) по боках. Ці отвори Трігей порівнює з пазами для весел на кораблях.

1253. За твердженням історика Геродота, єгиптяни раз на місяць рвотними засобами прочищали собі шлунок.

1268 і далі. На бенкетах залюбки слухали спів хлопчиків. Тут один хлопець, син полководця Ламаха, співає гімн на честь війни, а син боягуза Клеоніма виголошує вірш Архілона про те, як поет, рятуючи життя, покинув щит.

ЛІСІСТРАТА

Ця комедія була поставлена на Ленеях 411 р. до н. е. під ім'ям Каллістрата. Як в «Ахарнянах» і «Мирі», Арістофан відстоює в «Лісістраті» ідею миру, вкрай необхідного афінянам після катастрофічного розгрому сицилійської експедиції в 413 р. до н. е. Тема миру подається тут у буфонно-комічній формі — «страйку» жінок, які відмовляють чоловікам у послуху і пестощах, щоб змусити їх припинити братовбивчу війну. Назва твору походить від головної дійової особи Лісістрати (досл. «та, що розбороняє війська» або «та, що припиняє походи»), яка піднімає жінок усієї Греції на боротьбу за мир. У композиційному відношенні «Лісістрата» — одна з найбільш досконалих комедій Арістофана.

44. «У жовтожарих платтях…» — Шафраново-жовтий колір був улюбленим кольором грецьких модниць.

45. Кіммерійський хітон — жіночий одяг з прозорого матеріалу.

81. У грецькому оригіналі спартанка Лампіто розмовляє на лаконському (дорійському) діалекті, який український перекладач передає деякими діалектно-стилістичними особливостями української мови.

83. У Стародавній Спарті звертали увагу не тільки на фізичне виховання чоловіків, а й жінок.

88-89. Мова йде про косметичні заходи беотянок.

139. «…Посейдон з човном його». — Мається на увазі міф про Посейдона і дочку царя Салмонея Тіро, яка, зійшовшись із богом морів у човні, народила двох синів.

173. Трієра — корабель з трьома ярусами весел.

184. Міська варта в Афінах складалася переважно з рабів скіфського походження, через те жінки доручають обов'язки по охороні порядку скіф'янці.

488. Пародіювання обряду військової присяги.

192. Жертву з нутрощів коня приносили Посейдонові; античний коментатор гадає, що жінки-змовниці наслідують приклад амазонок, які практикували присягу на нутрощах білого коня.

196. Фасійське вино — вино з острова Фасоса — вважалося одним з найкращих сортів вин.

202. Під жертовним кабаном мається на увазі жбан з вином.

262. Йдеться про статую Афіни, яку створив славетний Фідій.

270. Жінка Лікона — якась Родія, жінка великої краси, але поганої репутації. Нападали на неї й інші комедіографи, зокрема Евполід.

301. Лемнійський вогонь — вулкан на о. Лемносі (нині погаслий), в якому, за міфом, були розташовані кузні бога вогню Ге-феста.

315. Самоських полководців — стратегів, які взимку 412–411 р. до н. е. встановили на острові Самосі демократичну владу.

407 і далі. Радник вказує на те, що обговорення питання про експедицію на Сицилію супроводилось лиховісними прикметами: воно відбувалося під час свят Адоніса і Сабазія, культ яких був особливо поширений серед жінок.

417. Жовч Холозіга. — Демострат, який агітував за фатальний похід на Сицилію, походив з роду Бузігів. Арістофан перекручує його родове ім'я на Холозіг (ніби «Жовчний») для гри слів; грецьк. слово «холос» — «жовч», «злоба».

541. «А війна — чоловіча турбота» — крилата фраза, яка належить Гектору, герою Троянської війни («Іліада», VI. 492).

585. Терей (див. Словник імен і назв) став синонімом дикості і жорстокості.

602. Далекозорий Арістофан радить надати політичні права метекам і союзникам, щоб згуртувати їх довкола Афін.

623 і далі. Медяник, пов'язка і вінок — атрибути похоронного обряду в античних греків. Медяник повинен був задобрити потворного пса Кербера, що пильнував вхід до підземного царства, вінок символізував завершеиия життєвого шляху людини.

655 і далі. Пародія на улюблену в Афінах застольну пісню про Гармодія і Арістогітона, які з метою вбити тиранів Гіппія і Гіпарха принесли мечі на всенародне свято, заховавши їх під віття мірту.

665 і далі. Перелік свят, в яких брали участь афінські дівчата. Семирічні дівчатка допомагали старшим жінкам ткати для Афіни шерстяний пеплос — розкішне вбрання (через те вони називалися арефори — «вовноносильниці»). Дівчата, яким сповнилося десять років під час свят на честь Артеміди в Бравроні, одягнені в яскраво-золотисті хітони, зображали ведмедиць і молилися богині, щоб вона не гнівалась за те, що колись вбито її улюблену ведмедицю. Нарешті дівчата (т. зв. «канефори» — «кошиконосильниці») на врочистій процесії під час Панафінеїв несли на головах кошики. Саме вони увічнені на фризі Парфенону в Афінах.

677. Мідійський скарб предків — безсмертна слава, яку здобули греки в мідійських, тобто персидських війнах.

681. Котурни — взуття з товстою підошвою, яке носили трагічні актори античної Греції, щоб видаватися вищими на зріст.

712. Езопова байка про Жука. Див. «Мир», прим, до р. 130.

737. Печера Пана знаходилась на схилі Акрополя, недалеко від Пропілеїв.

745. Мілетська шерсть високо цінувалася в торгівлі.

758. Жінка звертається до опікунки породіль Іліфії з проханням затримати розродження; пологи на священному місці (тут — на Акрополі) вважалися оскверненням місць, присвячених богам.

767. Шолом священний — шолом богині Афіни.

774. За повір'ям, на Акрополі гніздилася священна змія Афіни, охоронниці міста. Побачити змію наяву чи уві сні означало, що людину спіткає лихо.

776. Сов (сичів) в Афінах було безліч; тому-то там виникла приказка: «Сову в Афіни нести» — тобто робити щось зайве.

786 і далі. Приклад одного з пророцтв, які поширювалися в роки Пелопоннеської війни.

850. Храм богині Деметри — Хлої стояв на південному схилі Акрополя.

928. Клепсідра — джерело в гроті Пана, яке тече ще й тепер.

955. Мається на увазі ароматична олія для косметичних цілей.

1006. Лаконське берло — рід шифрованого листа в Спарті (т. зв. скітала); лист писався на спірально обмотаному довкола палиці ремені або пергаменті, а адресат прочитував його, відмотавши одержаний ремінь на палицю такої ж величини й товщини.

1114. Герми — погруддя бога Гермеса, які стояли на перехрестях вулиць в Афінах. За декілька днів до відплиття афінських військових кораблів на Сицилію у 415 р. невідомі люди вночі порозбивали їх. Одним з винуватців цього святотатства вважали Алківіада.

1150–1152. Лісістрата вказує на місцевості, які мають загально-грецьке патріотичне значення: Дельфи (Піфо) зі славнозвісним храмом і оракулом Апполона, Фермопіли (Піли) — міжгір'я, уславлене героїчною смертю загону спартанців з Леонідом на чолі, і Олімпія, де відбувалися Олімпійські ігри.

1161–1165. Арістофан устами Лісістрати наводить приклади дружби афінян і спартанців. Згадується про відправлення з Афін загону гоплітів під керівництвом Кімона для придушення антиспартанського повстання в Мессенії в 464–462 рр. до н. е. і про допомогу спартанців афінянам у скиненні тиранії Гіппія в 510 р. до н. е.

1278–1284. Згадуються спільні ратні подвиги афінян і спартанців у війні з персами, зокрема морська битва біля миса Артемісій на Евбеї і героїчна оборона Фермопіл у 480 р. до н. е.

1308. Іей — епітет Аполлона.

1325. Владичиця в мідному храмі — Афіна.

1336. Вродлива донька Леди — Єлена Прекрасна, через яку виникла Троянська війна.

1340. Вчені припускають, що кінець комедії не зберігся. Після виступу хору лакедемонян слід було чекати відповіді хору афінян або об'єднаного заключного хору.

ЖАБИ

Ця комедія була поставлена Арістофаном під ім'ям Філоніда на Ленеях 405 р. до н. е. і удостоїлась першої нагороди. Друга нагорода дісталася комедіографу Фрініху за п'єсу «Музи», третя — Платону за комедію «Клеофонт». Успіх «Жаб» був настільки великий, що п'єса була незабаром поставлена вдруге, очевидно, на Великих Діонісіях цього ж року. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Свою назву комедія дістала за хором жаб, які під час переправи Діоніса в пекло на човні Харона співають свої пісні з рефреном «брекекекекс, коакс, коакс».

22. Син глеків — гумористично замість син Зевса, Діоніс.

46. Гротескне поєднання жіночого вбрання Діоніса з левиною шкурою — атрибутом Геракла.

67. Евріпід помер у 406 р. до н. е.

76. Софокл помер у 406 р. до н. е.

100-102. Пародійні цитати з Евріпіда.

111. Мова йде про те, що Геракл вирушив у підземне царство, щоб забрати звідти страхітливого пса Кербера.

124. Цикута — отруйна рослина, напій з якої подавали засудженим на смерть. Від неї загинув філософ Сократ у 399 р. до н. е.

140. Міфічний перевізник у царстві мертвих Харон переправляв душі за один обол, який покійникові вкладали за щоку. Називаючи суму в два оболи, Арістофан переносить на підземне царство афінські стосунки, тому що в часи Перікла держава виплачувала бідним афінським громадянам два оболи на відвідування театру.

159. Приказка про осла, що ніс поклажу людей на містерії, але участі у веселощах не брав, стосувалася людей, які працювали, тоді як інші насолоджувались дозвіллям.

187. Йти до вороння, тобто в їжу воронам — грецький лайливий вислів, що відповідає українському «йти до біса».

191. В скрутні роки Пелопоннеської війни афінський уряд змушений був призвати на військову службу рабів, обіцяючи їм в нагороду волю.

219. Свято глеків — третій день свята Антестеріїв (досл. «свято квітів»), присвячений душам небіжчиків, яких запрошували до столів з глеками, повними їжі.

297. Жрецю бога Діоніса було відведено в театрі почесне місце в першому ряді.

303-304. Гегелох, актор, який виступав у трагедії Евріпіда «Орест», переплутав слова, викликаючи сміх глядачів. Український перекладач намагається передати каламбур, який звідси виник, замінивши в реченні «знов бачу в хвилях після бурі ласку сонця» останні два слова словом «ласиця».

336. Міст — людина, посвячена в містерії.

338. На містеріях — святах хліборобських богів Деметри і Кори традиційною жертвою було порося.

357. Арістофан називає Кратіна, видатного представника давньоаттичної комедії, «бикоядцем» з уваги на буйну фантазію й силу творчого таланту.

363-364. Під час Пелопоннеської війни афінський уряд встановив для імпортних і експортних товарів мито в розмірі однієї двадцятої їхньої вартості. Якийсь Форікіон, збирач податків і мит, зловживав своїм становищем і сам займався контрабандою, посилаючи товар в Епідавр на Пелопоннесі.

367-368. Прихована полеміка з тими афінськими політичними діячами, які вимагали скорочення державних премій для комедіографів і акторів (з такою пропозицією виступив у кінці V ст. до н. е. Агірій).

378. Богиня-рятівниця — тобто Персефона.

393. «Здобуть вінки звитяги!» ~ Здобути перше місце на конкурсі комедій.

400 і далі. Складовою частиною Елевсінського свята була процесія з Афін в Елевсін, під час якої виконувались уїдливі пісні — насмішки і танці.

475. Тартесська мурена — риба, яка одержала назву від міста Тартесса в Іспанії, улюблена для афінських ласунів.

477. Тітраські Торгони — Горгони, жахливі чудовиська, названі Арістофаном тітраськими від афінського рибальського передмістя Тітри, яке постачало Афінам рибу.

479. «Призивай богів» — стандартна формула під час узливань на честь богів.

543. Мідетські килими славились узорами і м'якістю.

577-578. Клеона і Гіпербола навіть після їх смерті поет не щадить: називає їх опікунами торговців і шинкарів.

616 і далі. В античні часи раби давали показання на суді під тортурами.

651. У Діомеях, передмісті Афін, відзначалось гучне і веселе свято на честь Геракла. Під час війни проводилось нерегулярно.

659. Вірш цей належить не Гіппонакту, а його сучаснику — поету Ананію.

664-665. Цитата з трагедії Софокла «Лаокоон», яка не дійшла до наших днів.

679. Клеофонту, одному з лідерів радикальної партії, комедіографи закидали іноземне (фракійське) походження, через те в його устах «ластівка скиглить фракійська варварську пісню свою».

688 і далі. Хор пропонує ухвалити амністію прихильникам стратега Фрініха, який входив до складу олігархічного уряду «чотирьохсот» у 411 р.

694. Платейцям — жителям міста Платеї, вірним союзникам Афін, після зруйнування міста в 428 р. спартанцями було надане право афінського громадянства.

713. Кімолійський вапняк — пемза, вживана як мило, яку добували на о. Кімолі.

737. Афінська народна приказка (досл. «На добрім дереві і повіситись не жаль»).

764. Харчування в Пританеї. — Арістофан переносить до підземного царства афінські звичаї: заслужені громадяни обідали за рахунок держави в Пританеї — громадському будинку в центрі міста.

797 і далі. Глузування з раціоналізму, властивого трагедіям Евріпіда.

807. Натяк на непорозуміння з афінянами, внаслідок яких Есхіл виїхав з Афін на Сицилію.

814-829. Порівняльна характеристика двох різних поетичних стилів: «громоносного» Есхіла і «балакливого» Евріпіда.

840. «Богині плід городньої…» — глузування з походження Евріпіда: його матір Кліто комедіографи називали торговкою городиною.

847-848. Підземним богам у жертву приносились тварини чорної масті.

849. Критські співомовки — пісенно-танцювальні пантоміми, до яких Евріпід вдавався у деяких своїх трагедіях, як «Орест», «Фінікіянки» та інші.

850. Кровозмісні шлюби — мотив, який Евріпід поклав в основу деяких трагедій, як «Еол» (кохання між сестрою і братом), «Фед-ра» (любов мачухи до пасинка).

863-864. Згадані тут трагедії Евріпіда «Еол», «Пелей», «Ме-леагр», «Телеф» не збереглися.

883 і далі. Молитви Есхіла і Евріпіда характерні для їх світогляду: Есхіл, який народився в Елевсіні, звертається до хліборобської Деметри, на честь якої відбувалися елевсінські містерії; Евріпід, вихованець софістів, молиться богам — абстрактним поняттям (Ефір).

910. У трагедіях Фрініха, попередника Есхіла, переважала роль хору над дією, виступав тільки один актор.

927 і далі. Евріпід глузує з врочисто-піднесеного стилю творів Есхіла і його схильності до дивовижних метафор, зачерпнутих з міфології і військової справи.

931. Пародія на 375 рядок з трагедії Евріпіда «Іполіт».

938. Арістофан указує на зв'язок Есхіла з мистецтвом Сходу, зокрема Персії.

949-950. Евріпід наводить цілу низку реалістичних побутових персонажів, які замінили високопоставлених героїв Есхіла — царів і вождів.

953. Натяк на непорозуміння між Евріпідом і радикальною партією, внаслідок чого він під кінець життя переселився в Македонію.

966. Евріпід характеризує прихильників творчості Есхіла як людей простакуватих.

992. Цитата з трагедії Есхіла «Мірмідонці», в якій хор звертався цими словами до Ахілла, що мовчки спостерігав втрати грецького війська.

1021–1023. Трагедія Есхіла «Семеро проти Фів» звеличує патріотичний дух оборонців Фів проти сімох пелопоннеських царів.

1027. Змістом трагедії Есхіла «Перси», поставленої в 479 р. до н. е., є прославлення перемоги греків над персами у морській битві при Саламіні.

1046–1048. Комедіографи намагалися пояснити образи «злих жінок» у трагедіях Евріпіда відсутністю злагоди в його власному родинному житті.

1079–1082. Есхіл дає перелік образів і сюжетів творчості Евріпіда.

1094. Керамейські ворота — ворота в кварталі Керамік.

1126–1128. Цитата з «Хоефор», другої частини трилогії Есхіла «Орестея». Слова ці виголосив Орест на могилі свого батька Ага-мемнона.

1182. Початок трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.

1206–1208. Пролог з трагедії Евріпіда «Архелай», в основу якої був покладений міф про дочок Даная, які втекли з Єгипту в Грецію, щоб не вступати в кровозмісний шлюб з двоюрідними братами — синами царя Єгипту.

1211–1213. Пролог з трагедії Евріпіда «Гіпсіпіла», яка не збереглася.

1217–1219. Пролог з незбереженої трагедії «Сфенебея».

1225. Пролог з трагедії Евріпіда «Фрікс», яка не збереглася. Кадм із Сідона у Фінікії після даремних пошуків викраденої Зев-сом сестри Європи заснував фортецю Кадмею, довкола якої згодом виникло місто Фіви.

1232. Пролог з трагедії Евріпіда «Іфігенія в Тавриді», яка дійшла до наших днів.

1240. Цитата з трагедії Евріпіда «Мелеагр», яка не збереглася.

1244. Пролог з трагедії Евріпіда «Мудра Меланіппа».

1264–1277. Наведено тут уривки з ліричних частин трагедій Есхіла, об'єднаних для комічного ефекту приспівом «Ой, втома».

1282. Ном — вид музичного твору.

1285–1287. Пародіювання віршів, висмиканих з різних трагедій з безглуздим приспівом.

1308. На думку Арістофана, знижена за своїм змістом і стилем трагедія Евріпіда не має нічого спільного з високою поезією Алкея і Сапфо, уродженців о. Лесбоса.

1309–1322. Ще одна пародійна добірка справжніх або спотворених віршів Евріпіда, не об'єднаних ні тематично, ні ідейно.

1330. Монодія — сольна пісня. Одноголосі арії запровадив у своїх трагедіях Евріпід. Сенс пародії полягає в контрасті трагедійної патетики (звертання до богів, лиховісний сон) і низького побутового змісту.

1382. Цитата з «Медеї» Евріпіда — твору, який зберігся.

1383. Рядок з трагедії Есхіла «Філоктет», яка не дійшла до нас.

1391. Вірш з трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.

1392. Вірш з трагедії Есхіла «Ніоба», яка не дійшла до наших днів.

1402–1403. Евріпід цитує з трагедії «Мелеагр», а Есхіл — із своєї п'єси «Главк», які не збереглися.

1409. В Евріпіда була велика бібліотека.

1464–1466. Дехто вважає, що Есхіл повторює заповітну директиву Перікла: незважаючи на спустошення Аттики спартанцями, слід продовжувати плюндрувати Пелопоннес, тому що для Спарти основне — земля, а джерелом багатства Афін є море.

1472. «Язик мій клявся» — вислів з «Медеї» Евріпіда.

1478–1479. Пародіювання віршів Евріпіда.

СЛОВНИК ІМЕН І НАЗВ

А

Агафон — афінський трагічний поет кінця V ст. до н. е. Хорові партії трагедії він перетворив на вокальні інтермедії, не пов’язані зі змістом твору — свого роду музичний дивертисмент між окремими актами драми. Намагався звільнити трагедію від зв’язку з міфологією, пишучи п’єси на вигадані сюжети з вигаданими особами («Жаби», 83).

Агенор — фінікійський цар Сідону, батько Кадма й Європи («Жаби», 1225).

Агійєй (досл. вуличний) — епітет Аполлона як охоронця будинків удень. Його статуї стояли при вході до будинку («Оси», 874).

Адімант — син Левколофа, знатний афінянин, однодумець Алківіада, прихильник олігархічної форми правління. («Жаби», 1513).

Адмет — володар міста Фер у Фессалії, один з аргонавтів, чоловік Алкестіди, яка погодилась умерти замість нього. Геракл, який прибув у гості до Адмета, зумів відняти Алкестіду в демона смерті і повернути її своєму другу («Оси», 1237).

Адонії, або Адонісії — свято на честь Адоніса («Мир», 420; «Лісістрата», 409).

Адоніс — вродливий юнак, якого покохала Афродіта, загинув від ікл вепра, насланого ревнивим Аресом («Лісістрата», 413).

Аїд (Ад) — інакше Плутон, володар підземного царства, і саме підземне царство («Оси», 762; «Жаби», 69. 118. 172. 774. 1333).

Академія — мальовничий гай на північно-західній околиці Афін, де були майданчики для гімнастичних занять, алеї, статуї, названий ім’ям міфічного героя Академа. Пізніше тут містилась філософська школа Платона, яка одержала назву Академія («Хмари», 1006).

Акестор — трагічний поет, якого комедіографи обвинувачували в іноземному походженні («Оси», 1221).

Акрополь — пагорб у центрі Афін 156 м заввишки, спочатку фортеця, потім релігійний і культурно-громадський центр міста, де знаходились чудові пам’ятки античної архітектури, як Парфенон, Ерехтейон, Пропілеї, храм богині Перемоги («Лісістрата», 174).

Алківіад (близько 451–404 pp. до н. е.) — політичний діяч і стратег Афін, із знатного аристократичного роду, відзначався безпринципністю та політичною нестійкістю («Оси», 44; «Жаби», 1422).

Алкмена — мати Геракла («Жаби», 583).

Амазонки — міфічне войовниче плем’я жінок, яке жило десь на південному узбережжі Чорного моря і на пониззі Дону («Лісістрата», 699).

Аміклейський — епітет бога Аполлона від славнозвісного храму в Аміклах у Пелопоннесі («Лісістрата», 1324).

Аміній — син Пронапа, розніжений афінський чепурун («Оси, 74. 466. 1267); позикодавець, дійова особа в «Хмарах».

Аміпсій — сучасний Арістофану комедіограф, твори якого не збереглися («Жаби», 14).

Амфітей (досл. божественний з обох боків, тобто по батькові і по матері) — віщун-шарлатан, представник маси обманців, які розвелися в Афінах у скрутні роки Пелопоннеської війни («Ахарняни», 45).

Андрокл — афінський політичний діяч демократичного табору («Оси», 1187).

Андромеда — дочка ефіопського царя Кефея і Кассіопеї, яка образила морські німфи. В покару Посейдон послав морське чудовисько, яке повинно було пожерти Андромеду. Врятував її Персей («Жаби», 53).

Анкіліон — прізвище одного афінянина («Оси», 1397).

Антімах — другорядний афінський поет, названий він сином слюнтяя від імені батька Псакаса, що по-грецьки значить «той, що любить плювати», запідозрюваний у гомосексуалізмі («Ахарняни», 1149; «Хмари», 1023).

Антіфонт — афінянин; оратор такого ш імені того часу («Оси», 1270. 1301).

Аполлон, інакше Феб — син Зевса і Латони, бог світла і віщування, покровитель музики і поезії («Хмари», 372. 388. 732; «Мир», 17; «Лісістрата», 485. 932; «Жаби», 231. 659. 754 та інші).

Арго — міфічний корабель, на якому прибув у Колхіду цвіт грецьких героїв під проводом Ясона, щоб забрати звідти золоте руно («Жаби», 1382).

Аргос — головне місто Арголіди, області Пелопоннесу («Жаби», 1208); аргосці — жителі Аргосу («Мир», 475).

Аре с (Арей) — бог війни («Мир», 457).

Арістогітон — друг тирановбивці Гармодія («Лісістрата», 656).

Аріфрад — музикант-кіфарист, людина аморальної поведінки («Оси», 1280; «Мир», 883).

Артеміда — дочка Зевса і Латони, сестра Аполлона, богиня полювання і Місяця, охоронниця дівочої незайманості («Лісістрата», 455. 937. 964. 1290. 1307).

Артемісій — мис на північному узбережжі о. Евбеї, уславлений морською битвою між греками і персами в 480 р. до н. е. («Лісістрата», 1279).

А ртемісія — цариця Галікарнасу в Малій Азії, брала участь в Саламінській. битві на боці персів («Лісістрата», 696).

Артемон — узагальнена назва людини-кар’єриста («Ахарняни», 850).

Архедем — один з проводирів радикальної партії в Афінах, якому комедіографи закидали неафінське походження, з прізвиськом «Гноєточиве око» («Жаби», 417, 588).

Археном — афінянин («Жаби», 1507).

Асклепій — бог медицини («Оси», 123).

Асконд — сучасний Арістофану атлет, переможений Ефундіоном у панкратіоні, тобто п’ятиборстві («Оси», 1191.1383).

Аспасія — афінська гетера, стала дружиною Перікла, славилась високою культурою і красою («Ахарняни», 527).

Атрей — син Пелопса, внук Тантала, батько Агамемнона і Менелая («Жаби», 1271).

Аттіка — область Греції з головним містом Афінами («Хмари», 209); аттік — житель Аттіки.

Адамант — міфічний цар мініїв у Беотії, батько Фрікса і Гелли, які, рятуючись від переслідувань мачухи Іно, втікали на золотому барані в Колхіду («Хмари», 257).

Афіна-Паллада — дочка Зевса, богиня мудрості, ремесла і науки, оборонної війни, опікунка Афін («Хмари», 602).

Афмонія — аттічний дем (адміністративний округ) в 9 км на північ від Афін («Мир», 190. 919).

Афродіта — дочка Зевса і океаніди Діони, богиня краси і любові («Мир», 40; «Лісістрата», 208. 578. —847. 873. 913).

Ахарняни — жителі сільського дему Ахарн, від їхнього хору одержала назву комедія «Ахарняни».

Ахейці — давньогрецьке плем’я, яке вело Троянську війну («Жаби», 1270).

Ахелой — річка в середній Греції, одна з найбільших рік Греції, вливається в Іонійське море; узагальнено — вода («Лісістрата», 398).

Ахеропт — міфічна підземна річка, інколи синонім країни мертвих («Жаби», 471).

Ахілл (Ахіллес) — син Пелея і Фетіди, найхоробріший герой Троянської війни («Жаби», 911. 991. 1264. 1400).

Аякс (Еант) — син саламінського царя Теламона, найхоробріший після Ахілла герой у грецькому війську під Троєю («Жаби», 1293).

Б

Бакід — легендарний віщун-ясновидець, «пророцтва» якого поширювались у часи Пелопоннеської війни. З них нещадно глузує Арістофан («Мир», 1072–1073:1121).

Беллерофонт — міфічний герой, який переміг за допомогою крилатого коня Пегаса почвару Хімеру («Ахарняни», 426; «Жаби», 1052).

Беотія — область середньої Греції з головним містом Фівами. У Пелопоннеській війні беоти (беотійці) були союзниками Спарти («Ахарняни», 160; «Мир», 1004).

Борей — північний або північно-східний вітер («Оси», 1124; «Ахарняни», 923).

Браврон — місцевість в Аттіці на північ від Афін, уславлена хліборобськими святами на честь Артеміди Бравронської, супроводжуваними веселим гулянням і пиятикою («Мир», — 873; «Лісістрата», 668).

Брасід — спартанський полководець, завдав афінянам декілька дошкульних поразок під час Пелопоннеської війни, загинув у битві при Амфіполі в 422 р. до н. е. («Оси», 476; «Мир», 640).

Бромій — культове ім’я бога Діоніса («Хмари», 311).

Бупал — скульптор і архітектор VI ст. до н. е., за традицією він разом з братом вирізьбив у карикатурній формі постать поета-ямбографа Гіппонакта, за що цей відплатив йому уїдливими віршами («Лісістрата», 378).

Буфонії — древнє хліборобське свято, в ритуал якого входило принесення в жертву бика («Хмари», 985).

В

Вакханалії — розгульне свято на честь Діоніса — Вакха («Лісістрата», І).

Візантій — місто на західному березі Босфору, засноване Мілетом 326 р. до н. е., перейменоване на Константинополь. Після знищення влади Риму в V ст. н. е. став центром Візантійської імперії («Хмари», 249; «Оси», 236).

Г

Ганімед — син дарданського царя Троя, вродливий юнак, якого викрав на небо орел Зевса. Там він став виночерпієм богів («Мир», 724).

Гармодій — афінський молодий аристократ, що вбив Гіппарха, брата тирана Гіппія, у 514 р. до н. е.; його і Арістогітона афіняни звеличували як фанатичних республіканців, хоч вони й діяли з особистих мотивів («Ахарняни», 980; «Оси», 1224).

Гарпії — міфічні крилаті страховиська, богині всезмітаючої бурі (Аелло, Келайна, Окіпета); стародавні греки уявляли їх у вигляді потворних птахів з жіночими головами і грудьми, з залізними пазурами («Мир», 812).

Гегелох — афінський актор («Жаби», 303).

Геката — трилика малоазійська богиня місяця і чаклунства. У сінях будинків їй ставили статуї як охоронниці будинку в нічну пору («Оси», 803; «Лісістрата», 718; «Жаби», 366. 1362).

Гела — місто на острові Сіцілія («Ахарняни», 606).

Геліос — син Гіперіона і Тейї, бог сонця («Мир», 406).

Гелла — дочка Афаманта і Нефели, сестра Фрікса, рятуючись від знущань мачухи, втікала разом з братом на золотому барані, по дорозі впала в протоку й затонула в ній. Від неї ця протока була названа Геллеспонтом, тобто морем Гелли («Оси», 309).

Геракл — син Зевса і Алкмени, грецький міфічний, силач, виконавець багатьох богатирських подвигів («Хмари», 1050; «Оси», 60. 420. 1030; «Мир», 181; «Лісістрата», 943); дійова особа в комедії «Жаби».

Геріон — міфічний потворний велетень з трьома головами, що жив десь на крайньому Заході. Переміг його Геракл («Ахарняни», 1083).

Гермес — син Зевса і німфи Майї, бог торгівлі і прибутку, вісник богів, покровитель гімнастичних змагань, супровідник душ померлих під час їх мандрівки в підземне царство («Ахарняни», 743; «Хмари», 1233. 1277; «Жаби», 1138. 1142. 1145); дійова особа в комедії «Мир».

Герміпп — комедіограф другої половини V ст. до н. е., автор «Торговки», в якій висміяв матір поета Евріпіда («Хмари», 557).

Гесіод — давньогрецький поет VIII–VII ст. до н. е., автор дидактичної поеми «Труди і дні», яка оспівує працю хлібороба, та поеми «Теогонія», де викладена генеалогія богів («Жаби», 1034).

Гестія — дочка Крона і Реї, богиня-охоронниця домашнього вогнища («Оси», 844).

Гі є рокл — віщун з Евбеї, висміяний Арістофаном у комедії «Мир» як шарлатан («Мир», 1046 і далі).

Гієронім — сучасний Арістофану ліричний і драматичний поет, з якого комедіограф кепкує з приводу надмірно довгої чуприни й розпутного життя («Ахарняни», 388).

Гіменей (Гімен) — син Аполлона і музи Калліопи, бог шлюбів, до якого зверталися у весільних піснях (гіменеях). («Мир», 1332. 1335 і далі).

Гімнасій — спортивна школа в Стародавній Греції, де діти заможних громадян не тільки займалися фізичними вправами, а й вивчали філософію, поезію, політику.

Гіпербол — один з лідерів радикальної партії в Афінах, після смерті Клеона її керівник, власник майстерні, яка виготовляла лампи, загинув у 411 р. до н. е. під час кривавого терору афінської олігархії («Ахарняни», 846; «Хмари», 551. 558. 624. 877. 1065; «Оси», 1007; «Мир», 681. 922. 1319; «Жаби», 570).

Гіппій — син Пісістрата, був тираном Афін до 510 р. до н. е. Став символом жорстокого володаря («Лісістрата», 641. 1173; «Оси», 502).

Гіппіл — афінянин («Оси», 1302).

Гіппонакт — грецький поет VI ст. до н. е., який у своїх віршах сатиричного змісту відображав життя простих людей, глузував із скульптора Бупала («Лісістрата», 378; «Жаби», 661).

Гіппократ — син Аріфрона, племінник Перікла, афінський стратег у 426–424 pp. до н. е.; сини його, за Арістофаном, відзначалися неймовірною тупістю («Хмари», 1002).

Гліка — Ім’я якоїсь злодійки («Жаби», 1343. 1363).

Главкет — сучасник Арістофана, предмет його насмішки («Мир», 1009).

Гомер — великий давньогрецький поет-епік (IX–VIII ст. до н. е.), автор «Іліади» й «Одіссеї» («Хмари», 1056; «Мир», 1092, 1099; «Жаби», 1035. 1041).

Горгони — три міфічні сестри-потвори: Стено, Евріала і Медуза; їх жахливі обличчя обертали в камінь кожного, хто на них дивився («Ахарняни», 583; «Мир», 561. 809; «Лісістрата», 582; «Жаби», 477).

Грифони — міфічні дивовижні істоти — крилаті леви з орлиною головою («Жаби», 929).

Д

Датід — ім’я лідійського раба («Мир», 289).

Дарданіда — флейтистка («Оси», 1371).

Дарій — персидський цар з 521 по 486 pp. до н. е. («Жаби», 1029).

Дексітей — афінський музикант («Ахарняни», 13).

Делос — острів на Егейському морі, місце народження Аполлона і Артеміди («Хмари», 595; «Жаби», 659).

Дельфи — місто у Греції біля підгір’я Парнасу з храмом Аполлона, де жриця Піфія виголошувала віщування бога («Оси», 158; «Жаби», 659).

Деметра — сестра Зевса, мати Персефони, богиня землеробства і родючості землі («Ахарняни», 47 та інші).

Деметрія — жіноче грецьке ім’я («Хмари», 684).

Демос — син Перілампа, афінський красень часів Арістофана («Оси», 98).

Демострат — афінський політик, який енергійно ратував за похід на Сіцілію («Лісістрата», 411).

Деркет — селянин з Філи, місцевості на кордоні Аттіки і Беотії («Ахарняни», 1028).

Деркіл — афінський політик («Оси», 78).

Діагор — з Мелоса, філософ-матеріаліст, засуджений до страти за атеїзм, втік з Афін у Корінф («Жаби», 320).

Діасії — свято на честь Зевса («Хмари», 408. 864).

Дікеополь (досл. справедливий громадянин) — головний герой комедії Арістофана «Ахарняни».

Діктінна — епітет богині Артеміди («Оси», 368).

Діомеї — передмістя Афін («Жаби», 651).

Діонії — свято на честь Зевса («Мир», 420).

Діоніс або Вакх — син Зевса і Семели, бог вина, виноградарства і, веселощів («Хмари», 91. 519. 603. 1000), один з головних персонажів комедії «Жаби».

Діонісії (великі і малі або сільські) — свято на честь бога Діоніса («Ахарняни», 202).

Діопейт — афінський віщун і прихильник старих порядків («Оси», 380).

Діполії — свято на честь Зевса, захисника полів від граду, з жертвоприношенням бика («Хмари», 984).

Діоскури — див. Кастор і Полідевк.

Дітіл — «варварське» (негрецьке) чоловіче ім’я («Жаби», 608).

Дракет — чоловіче ім’я («Лісістрата», 254).

Дракоптід — реакційний афінський політик («Оси», 157).

Е

Еагр — афінський трагічний актор, за свідченням античних схоліастів (коментаторів), особливо вдалася йому роль у трагедії Софокла «Ніоба» («Оси», 579).

Еак — суддя в царстві мертвих; у Арістофана для гумористичного ефекту — воротар Плутона («Жаби», 464 і далі).

Еватл — син Кефісодема, модний афінський оратор, вихованець софістів («Ахарняни», 710; «Оси», 592).

Евбея — великий острів в Егейському морі на схід від Аттіки («Хмари», 211; «Оси», 715).

Евергід — грецьке чоловіче ім’я («Оси», 234).

Евполід — афінський комедіограф V ст. до н. е., разом з Кратіном і Арістофаном належить до трійці класичних представників староаттічної комедії («Хмари», 553).

Евріклей — афінський оратор і ритор часів Пелопоннеської війни («Оси», 1019).

Евріпід (бл. 484–406 pp. до н. е.) — великий давньогрецький драматург. З 90 п’єс Евріпіда збереглося 19, з яких найбільш відомі: «Медея», «Іпполіт», «Алкестіда», «Іфігенія в Тавріді», «Електра», «Орест» та інші. Евріпід знижує врочисто піднесений стиль трагедії, вводить в неї інтригу, елементи комізму, виводить на сцену звичайних людей з їх пристрастями і вадами, своєрідно інтерпретує міфи, з яких черпав сюжети для своїх трагедій («Ахарняни», 894; «Хмари», 1371. 1377; «Мир», 148; «Лісістрата», 283. 385), один з головних персонажів комедії «Жаби».

Еврот — річка в Лаконії, на її берегах стояла Спарта («Лісістрата», 1327. 1331).

Евтімен — афінський архонт у 437 р. до н. е. («Ахарняни», 66).

Евфемій — афінський політик демократичного табору («Оси», 599).

Евхарід — торговець городиною («Оси», 680).

Егейські скелі —скелі Егейського моря («Жаби», 667).

Егіна — острів у Саронській затоці, між Аттікою і Пелопоннесом, предмет суперечки між Афінами і Спартою, база контрабандистів під час Пелопоннеської війни («Ахарняни», 653; «Оси», 122; «Жаби», 363).

Едіп — син Лая та Іокасти, фіванський цар, який ненароком убив свого батька, не знаючи, хто він такий, та одружився із своєю матір’ю. Коли виявилося, що він батьковбивця і кровозмісник, Едіп осліпив себе і пішов з Фів на добровільне вигнання («Жаби», 1182).

Езоп — славетний напівлегендарний грецький байкар VI ст. до н. є. («Оси», 566. 1259. 1401. 1446; «Мир», 130).

Екбатана (Екбатани) — столиця Мідії, літня резиденція персидських царів («Оси», 1143).

Ексони або Ексонський дем — аттічний дем, з якого походив Лахет («Оси», 895).

Електра — дочка Агамемнона і Клітемнестри, сестра Ореста («Хмари», 534).

Елімній — місто на Евбеї («Мир», 1128).

Еллада — назва Стародавньої Греції («Лісістрата», 546. 576; «Мир», 93. 270. 611; «Жаби», 724, 1284).

Емпуса — міфічне страховище, Баба Яга давньогрецьких казок («Жаби», 293. 305).

Еол — бог вітрів, однойменна трагедія Евріпіда («Жаби», 863).

Епідавр — місто у північно-східній частині Пелепоннесу з храмом Асклепія («Жаби», 364).

Ерас о нід — один з афінських стратегів, після блискучої перемоги афінського флоту над спартанським при Аргінузьких островах у 406 р. до н. е. страчений разом з іншими за те, що нібито не рятував афінських моряків, кораблі яких були потоплені («Жаби», 1196).

Ергасіон — ім’я хлібороба, досл. «трудяга» (Оси», 1201).

Ерікс — син поета Філоксена («Жаби», 934).

Еріннії або Евменіди — богині помсти («Лісістрата», 825).

Ерот — син Ареса і Афродіти, бог кохання («Ахарняни», 991; «Лісістрата», 573).

Есхіл (525–456 pp. до н. е.) — великий давньогрецький драматург, «батько трагедії» (Енгельс); з 90 його п’єс до нас дійшли у повному вигляді 7: «Благальниці», «Перси», «Семеро проти Фів», «Прометей закутий» та трилогія «Орестея», яка складається з трагедій: «Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди». Твори Есхіла відзначаються глибиною думки і гостротою проблематики, врочистим стилем і монументальністю образів, з яких особливо популярним став образ Прометея («Ахарняни», 10; «Хмари», 1365–1366). Есхіл виведений Арістофаном як один з головних персонажів комедії «Жаби».

Есхін — син Селла, чванливий афінянин («Оси», 326. 459. 1220. 1243).

Есхінад — грецьке чоловіче ім’я («Мир», 1154).

Ефес — багатолюдне торгове місто на західному узбережжі Малої Азії, славне храмом богині Артеміди, є одним із семи чудес світу («Хмари», 598).

Ефудіон — грецький атлет, який, хоч і літня людина, переміг Асконда («Оси», 1190. 1383).

Ехі н ська бухта — бухта міста Ехінунта у Фессалії, недалеко від Фермопіл («Лісістрата», 1189).

Є

Євкрат — афінський стратег у часи Пелопоннеської війни, запідозрюваний у зраді («Лісістрата», 103).

Єлена — дочка Леди і Зевса, дружина спартанського царя Менелая; через неї розгорілася Троянська війна («Лісістрата», 156).

Єхидна — міфічна потвора, напівжінка, напівзмія, яка породила різні дивовижні страховища — Кербера, Хімеру, Лернейську гідру, Скіллу та інші («Жаби», 473).

Ж

Жукова гавань (по-грецьки «Канфарос») — одна з трьох гаваней порту Пірей («Мир», 145).

З

Закінф — острів в Іонійському морі біля західного побережжя Пелопоннесу («Лісістрата», 414).

Зевс (Зевес) — грецький верховний бог, цар богів і людей, бог неба і метеорологічних явищ, його ім’ям греки божилися (згадується у кожній комедії Арістофана).

І

Іакх — божество, яке входило до складу елевсінської трійці богів: Деметра — Кора — Іакх («Жаби», 316. 325–326. 342).

І да — гора на о. Кріті, що вважалася місцем народження Зевса («Жаби», 1356).

Іей — епітет Аполлона («Лісістрата», 1308).

Іолай — фіванський міфічний герой, друг і помічник Геракла («Ахарняни», 867).

Іно — дочка Кадма і Гармонії, дружина Афаманта, яка, рятуючись від розлюченого чоловіка, кинулась у море і стала морським божеством — Левкотеєю. Про її трагічну долю написав славнозвісну п’єсу Евріпід («Ахарняни», 434; «Оси», 1414).

Іон — драматург і ліричний поет V ст. до н. е. з острова Хіоса, особливо популярний був його дифірамб «Ранкова зірка», («Мир», 835).

Іонійці — одне з грецьких племен. Іонійцями перси узагальнено називали всіх греків («Ахарняни», 104; «Мир», 46).

Іофонт — син Софокла, драматург, який писав трагедії з допомогою батька («Жаби», 73. 78).

Ісменій — ім’я беотійця («Ахарняни», 954).

Ісменія — жіноче ім’я, поширене у Фівах («Лісістрата», 714).

1стм — корінфський перешийок між середньою Грецією та Пелопоннесом. На ньому відбувалися Істмійські ігри на честь бога морів Посейдона («Мир», 880).

Ітака — острів в Іонійському морі, батьківщина Одіссея («Оси», 185).

К

Кадм — син фінікійського царя Агенора, міфічний засновник Фів («Жаби», 1225).

Каістрій — річка в Малій Азії («Ахарняни», 68).

Каллій — представник афінської «золотої молоді». Арістофан для насмішки називає його сином Гіппоблуда замість Гіппократа («Жаби», 428).

Каліппід — чоловіче ім’я («Хмари», 64).

Калоніка — грецьке жіноче ім’я («Лісістрата», 6).

Камарина — місто на південному узбережжі Сіцілії («Ахарняни», 606).

Кардопіон — чоловіче ім’я («Оси», 1178).

Каріст — місто на о. Евбеї («Лісістрата», 1075).

Карія — країна на південно-західному узбережжі Малої Азії («Жаби», 1302).

Каркін — давньогрецький драматург V ст. до н. е., його сини були акторами і трагічними поетами («Хмари», 1261; «Оси», 1502. 1512; «Мир», 783. 863).

Кастор і Полідевк, інакше Діоскури (або Тіндаріди) — сини Зевса і Леди, з яких перший був смертний, а другий безсмертний. Після смерті Кастора Зевс дозволив, щоб брати проводили один день на небі, другий — у підземному царстві. Їх культ особливо був популярний у Спарті («Мир», 215; «Лісістрата», 206).

Кекроп — міфічний засновник Афін, нижня частина його тіла була зміїна. Кекропове місто — Афіни («Хмари», 302; «Оси», 438).

Келей — міфічний цар міста Елевсіна, уславленого Елевсінськими містеріями («Ахарняни», 55).

Кентаври — в давньогрецькій міфології дивовижні істоти — напівлюди, напівконі, які заселяли підгір’я Фессалії. Переможені міфічним племенем лапіфів були вщент перебиті («Хмари», 346; «Жаби», 39).

Керамік — передмістя Афін, гончарський квартал («Жаби», 129. 1094).

Кербер (Цербер) — жахливий триголовий пес з гадюками на шиї, що охороняв вхід у підземне царство («Мир», 344; «Жаби», 111. 187. 467).

Кесіра — афінська багата і претензійна дама, узагальнено — людина, яка звикла жити в розкоші («Хмари», 47.800).

Кесірій — син Кесіри («Ахарняни», 614).

Кефісофонт — друг і помічник Евріпіда в музичному оформленні («Жаби», 944, 1408. 1453).

Кікід — ліричний поет, автор дифірамбів — гімнів на честь Діоніса («Хмари», 985).

Кікінна — аттічний дем («Хмари», 134. 210).

Кіклобор (досл. «той, що пожирав все») — бурхливий струмок в Аттіці («Ахарняни», 381).

Кікн — міфічний герой, учасник Троянської війни, загинув від руки Ахілла («Жаби», 963).

Каліка — жіноче ім’я («Лісістрата», 329).

Кіллікон — синонім зрадника. Він, як мовила традиція, видав на поталу ворогам своє рідне місто Пріену («Мир», 361)..

Кімон (бл. 510–449 pp. до н. е.) — видатний афінський політичний діяч консервативної партії і полководець V ст. до н. е. («Лісістрата», 1164).

Кіналоп (досл. «собаколис») — прізвисько якогось Філострата, що утримував публічний дім («Лісістрата», 972).

Кінесій — 1) ліричний поет, якому закидали брак поваги до вівтарів Гекати («Оси», 803; «Жаби», 152,366.1438). 2) дійова особа в «Лісістраті».

Кінфська стромовина — гора на о. Делосі, місце народження Аполлона й Артеміди («Хмари», 596).

Кінна — афінська гетера («Оси», 1032; «Мир», 755).

Кіпр — великий острів у Середземному морі, центр культу Афродіти («Лісістрата», 848).

Кіпріда — інакше Афродіта («Лісістрата», 252. 573. 765. 954. 1316).

Кірена — афінська гетера («Жаби», 1327).

Кіфера — острів на південь від Пелопоннесу, один з осередків культу Афродіти («Лісістрата», 848).

Клеомен — спартанський цар, який, очолюючи загін спартанців, висланий на допомогу афінській аристократії, захопив у 508 р. до н. е. Акрополь, але через два дні змушений був залишити його («Лісістрата», 273).

Кл е он — керівник радикальної рабовласницької демократії в Афінах, противник політики Перікла, власник шкіряної майстерні, прихильник наступальних дій під час Пелопоннеської війни. Він став об’єктом нещадної критики з боку Арістофана, особливо в комедіях «Ахарняни» і «Вершники». Загинув у 422 р. де в. е. в битві при Амфіполі.

Клеонім — афінський політик часів Пелопоннеської війни, зображений Арістофаном як ненажера і боягуз («Ахарняни», 89. 844; «Хмари», 353, 673–675; «Оси», 19; «Мир», 446. 673. 1295).

Клеоніма — жіноче ім’я («Хмари», 680).

Клеофонт — один з лідерів афінської радикальної партії, загинув як жертва кривавого терору тридцяти тиранів у 404 р. до н. е. («Жаби», 679. 684. 1504. 1532).

Клепсідра — джерело в гроті Пана в Афінах («Лісістрата», 928).

Клептонім — перекручене ім’я Клеоніма («Оси», 592).

Кліген — афінський політик демократичного напрямку («Жаби», 709).

Клідемід — афінський актор, який грав у п’єсах Софокла («Жаби», 791).

Клісфен — 1) афінський політичний діяч кінця VI ст. до н. е., реформатор державного ладу в демократичному дусі («Хмари», 355.); 2) розніжений і розпутний афінянин, представник аристократичної молоді («Ахарняни», 116; «Оси», 1187; «Лісістрата», 644; «Жаби», 48. 57. 423).

Клітагора — 1) жіноче ім’я («Хмари», 684); 2) за одним античним свідченням, спартанська, за іншими — фессалійська поетеса («Оси», 1246; «Лісістрата», 1264).

Клітофон — афінський політичний діяч («Жаби», 967).

Кокіт — одна з річок у підземному царстві («Жаби», 472).

Коліада — мис в Аттіці, на якому був побудований храм Афродіти, що також звався Коліадою («Хмари», 52; «Лісістрата», 1).

Комій — грецьке чоловіче ім’я («Оси», 230).

Конн — афінський музикант, який на старість спився і жив у нужді, предмет кепкування комедіографів («Оси», 675).

Копаїда, або Копайське озеро в Беотії, яке славилось смачними вуграми («Ахарняни», 880. 962; «Мир», 1006).

Кора (інакше Персефона) — дочка Деметри, дружина Аїда, володарка підземного царства («Оси», 1438).

Кранаї — давня назва афінян, яка походить від слова «кранаос» — «твердий», «кам’янистий» («Лісістрата», 501).

Кратін — видатний представник староаттічної комедії, автор 21 твору, які збереглися в уривках. («Ахарняни», 849; «Мир» 700; «Жаби», 357).

Критілла — жіноче ім’я («Лісістрата», 329).

Кронід — син Крона, Зевс («Оси», 652).

Ксантій (досл. «Рудий») — часте ім’я афінських рабів («Ахарняни», 243); слуга Діоніса, дійова особа в «Жабах».

Ксантіпп — чоловіче ім’я («Хмари», 64).

Ксенокл — син Каркіна, трагічний поет, автор «Тлеполема» («Жаби», 86).

Ксенофант — батько Гієроніма, ліричного поета («Хмари», 349).

Ктесій — якийсь донощик («Ахарняни», 839).

Ктесіфонт — афінський черевань, ненажера («Ахарняни», 1002).

Л

Лабет — ім’я собаки («Оси», 836. 894. 937).

Лакедемон (інакше Спарта) — місто в Лаконіці на Пелопоннесі («Хмари», 214; «Лісістрата», 1010. 1094).

Лакедемоняни — жителі Лакедемона («Лісістрата», 1250).

Лаконці (або лаконяни) — жителі Лаконіки, області, в якій була Спарта («Мир», 245; «Лісістрата», 643. 1120. 1158).

Лакратід — афінський архонт (499–497 pp. до н. е.), узагальнено — людина похилого віку («Ахарняни», 220).

Ламах — афінський полководець часів Пелопоннеської війни, брав участь у поході на Сіцілію, де загинув у 414 р. до н. е. Зображений в комедіях Арістофана карикатурно, є уособленням бездумної вояччини і хвальковитості, прототипом воїна-самохвала у світовій літературі («Ахарняни», 270; «Мир», 304. 1290; «Жаби», 1040).

Ламія — потвора, якою няньки лякали дітей («Мир», 758; «Оси»; 1035. 1177).

Лампіто — жіноче ім’я, розповсюджене в Спарті («Лісістра— ja», 77 і далі), дійова особа в «Лісістраті».

Л ас із Герміони в Арголіді, музикант і дифірамбічний поет кінця VI — початку V ст. до н. е. («Оси», 1410).

Л ахет — 1) афінський стратег у 425 р. до н. е. обвинувачений Клеоном у казнокрадстві («Оси», 240); 2) ім’я старика («Лісістрата», 306).

Левколоф — батько Адіманта («Жаби», 1513).

Л еда — мати Єлени Прекрасної та синів Кастора і Полідевка («Лісістрата», 1336).

Л емнос — острів в Егейському морі, на якому, за міфом, були кузні бога вогню Гефеста («Мир», 1163).

Лже-Артаб — гумористичне персидське прізвище, дослівно «фальшива міра» («Ахарияни», 91).

Ленейське свято (або Ленеї) — свято на честь бога Діоніса, яке давні греки відзначали 8-11 січня («Ахарняни», 504).

А е о г о р — афінський багатій, що привіз в Афіни фазанів зі Сходу — новинку в Афінах («Хмари», 109; «Оси», 1269).

Леонід — спартанський цар, який захищав у 480 р. до н. е. Фермопіли від навали персів («Лісістрата», 1282).

Лесбос — острів в Егейському морі, батьківщина ліриків Алкея і Сапфо («Жаби», 1308).

Лета — річка в підземному царстві, з якої тіні померлих пили воду забуття («Жаби», 186).

Лік — міфічна постать, опікун судочинства, його статуя стояла при вході до афінського суду («Оси», 389).

Лікабет — гора на північний схід від Афін («Жаби», 1057).

Лікей — гай на околиці Афін, в якому містився гімнасій. Так називалась школа, заснована філософом Арістотелем у другій половині IV ст. до н. е. («Мир», 355).

Л ікій — сучасний Арістофаиу поет («Жаби», 14).

Л ікін — батько Амфітея («Ахарняни», 50).

Л ікон — афінський оратор і ритор, один з обвинувачів на процесі Сократа («Оси» 1301; «Лісістрата», 270).

Ліпсідрій — укріплене селище в Аттіці під горою Парнет, куди втекли в 513 р. до н. е. політичні противники тирана Гіппія («Лісістрата», 688).

Лісілла — жіноче ім’я («Хмари», 684).

Лісімахи (досл. «ті, що припиняють війну») — назва жінок, які борються проти війни («Лісістрата», 576).

Лісістрат — з аттічного дема Холарга на прізвисько «Качка» вічно голодний дармоїд і жартівливий підлабузник («Ахарняни», 855; «Оси», 787. 1301. 1308).

Лісістрата (досл. «та, що розборонюе воюючих») — головна дійова особа в комедії «Лісістрата».

М

Манес — ім’я раба («Лісістрата», 923, 1238; «Жаби», 965; «Мир», 1146).

Манія — ім’я рабині («Жаби», 1345).

Марафон — місто на сході Аттіки, уславлене перемогою греків під командуванням Мільтіада над військом перського царя Дарія в 490 р. до н. е. («Ахарняни», 697).

Марілад — один з ахарнян («Ахарняни», 609).

Марпсій — невідомий оратор і політик («Ахарняни», 702).

Масінтій — ім’я раба («Оси», 433).

Мегакл — ім’я, яке часто зустрічалося в роді Алкмеонідів, одному з найзнатніших в Афінах («Хмари», 47. 815).

Мегара (або Мегари) — головне місто Мегариди, сусідньої з Аттікою області («Ахарняни», 524; «Оси», 57; «Лісістрата», 1190; «Мир», 246. 248).

Мегарці — жителі Мегари.

Мегенет — афінянин («Жаби», 965).

Медея — дочка Колхідського царя Еета. Допомогла ватажкові аргонавтів Ясонові здобути золоте руно. Покинута ним, вбила синів, народжених від Ясона. Доля Медеї послужила основою для трагедій («Мир», 1013).

Меланіон — міфічний соромливий юнак, який уникав товариства жінок («Лісістрата», 799. 810. 822).

Меланфій — трагічний поет («Мир», 804. 1011).

Мелеагр — син калідонського царя Ойнея і Алтеї, учасник походу аргонавтів, організатор полювання на калідонського вепра. Після полювання у суперечці він убив улюбленого брата своєї матері, за що вона прокляла сина («Жаби», 864).

Мелесій — грецьке чоловіче ім’я («Хмари», 686).

Мелет — афінський трагічний поет, один з обвинувачів Сократа в 399 р. («Жаби», 1302).

Мелійський мис — мис на півдні Фессалії, неподалік від Фермопіл («Лісістрата», 1189).

Меліта — село неподалік Афін, славне храмом Геракла («Жаби», 501).

Мелос — острів в Егейському морі («Хмари», 830).

Мемнон — син богині ранкової зорі Еос, ефіопський цар, що прибув на допомогу Трої і загинув від руки Ахілла («Хмари», 622; «Жаби», 963).

Менади (інакше вакханки) — несамовиті учасниці свята Вакха («Лісістрата», 1310).

Менелай — міфічний цар Спарти, брат Агамемнона, чоловік Єлени Прекрасної. За переказом, він, коли Троя вже була взята греками, ввірвався з оголеним мечем у хороми, які займала Єлена, з наміром убити її, але, вражений її неземною красою, помилував її («Лісістрата» 155).

Мессена — південно-західна область на Пелопоннесі («Лісістрата», 1161).

Метеки — (досл. «переселенці») — особисто вільні, але в політичному відношенні безправні іноземці, які постійно проживали в Аттіці, займалися головним чином торгівлею і ремеслом («Ахарняни», 508).

Мідас — ім’я раба («Оси», 433).

Мідієць — інакше перс («Оси», 11).

Мікон — давньогрецький живописець V ст. до н. е. («Лісістрата», 700).

Мілет — багате торгове місто на західному узбережжі Малої Азії («Лісістрата», 108).

Мімант — гірське пасмо в Малій Азії («Хмари», 274).

Міронід — афінський полководець часів грецько-персидських війн («Лісістрата», 815).

Мірріна — грецьке жіноче ім’я, дійова особа в «Лісістраті».

Міртія — ім’я торговки, дочка Анкіліона і Сострати («Оси», 1397).

Мнемосіна — богиня пам’яті і мати 9 муз, народжена від Зевса («Лісістрата», 1275).

Мойри — богині долі («Жаби», 452).

Молон — актор-протагоніст, тобто виконавець головних ролей у трагедіях Евріпіда, високий на зріст («Жаби», 55; «Мир», 804).

Моріх — якийсь розніжений ласун, предмет насмішок Арістофана («Ахарняни», 887; «Оси», 506. 1142; «Мир», 1009).

Морсім — трагічний поет-нездара («Жаби», 153).

Мосх — посередній кіфаред («Ахарняни», 13).

Музи — богині, покровительки поезії, мистецтва, науки. («Хмари», 972; «Мир», 775; «Жаби», 874, 879. 1308, 1493).

Мусей — легендарний співець і музикант, учень Орфея («Жаби», 1034).

Н

Наксос — острів в Егейському морі («Оси», 355; «Мир», 143).

Нестор — цар Ійлосу на Пелопоннесі, учасник Троянського походу, славився розсудливістю і красномовством («Хмари», 1057).

Нікарх — ім’я донощика («Ахарняни», 910).

Ніка — жіноче ім’я («Лісістрата», 327).

Ніком а х — видатний діяч демократичної партії в Афінах, який брав участь у реформі державного ладу після ліквідації олігархічного засилля чотирьохсот («Жаби» 1506).

Нікострат — син Скамбона, афінський політичний діяч («Оси», 81. 83).

Нільське устя — устя ріки Ніл («Хмари», 273).

Німфи — жіночі божества, що, за уявленнями стародавніх греків, жили в лісах, горах, річках, джерелах, морях, океанах, долинах, луках і відповідно називалися: дріади, ореади, океаніди, нереїди, наяди, напеї, лімоніади тощо; втілення різноманітних сил природи («Жаби», 1344).

Ніс і йський — епітет бога Діоніса від міфічної гори Ніси, де він провів своє дитинство («Лісістрата» 1309; «Жаби» 216).

Ніоба — дружина фіванського царя Амфіона, мати дванадцяти дітей; за образу Латони Аполлон і Артеміда повбивали її дітей. Ніоба з туги перетворилася в кам’яну постать. Однойменну трагедію написав Есхіл («Оси», 580; «Жаби», 911. 920).

О

Одеон — державний будинок для музичних вистав в Афінах, який служив і для судових засідань та народних зборів (<«Оси» 1109).

Одіссей — міфічний цар острова Ітаки, герой «Іліади» і «Одіссеї» («Оси», 181. 351).

Одоманти — фракійське плем’я, яке проживало між річками Стримоном і Нестом («Ахарняни», 156).

Ойней — герой однойменної трагедії Евріпіда, міфічний володар Калідону, античний король Лір: позбавлений трону дітьми свого брата, він довгі роки томився у в’язниці. Визволений завдяки поверненню з Троянської війни онука Діомеда, відомстив своїм катам і панував далі («Ахарняни», 420; «Жаби», 1238. 1240).

Океан — за уявленнями стародавніх греків (Гомер), величезна ріка, яка обмиває всю землю, і одночасно батько всіх водних божеств, в тому числі і річкових німф («Хмари», 271. 278).

Олімп — гора в Північній Греції (2. 911 м), за давньогрецькою міфологією — оселя головних богів-олімпійців («Хмари», 270).

Олімпія — рівнина в Еліді на Пелопоннесі, де через 4 роки проходили Олімпійські ігри і де був храм Зевса зі статуєю бога, роботи Фідія («Лісістрата», 1151; «Оси», 1382. 1387).

Орест — син Агамемнона і Клітемнестри, вбив свою матір і її коханця Егісфа, відомстивши їм за смерть батька («Ахарняни», 1167; «Жаби», 1139. 1137).

Ори — богині пір року, які піклувалися про землеробські роботи («Мир», 456).

Орсілох — за свідченням античних коментаторів, розпутник і звідник («Лісістрата», 740).

Орфей — син музи Калліопи і річкового бога Еагра, міфічний співець і музикант. Своєю грою і співом зачаровував навіть диких звірів. Спустився в царство тіней, прагнучи повернути до життя свою померлу дружину Еврідіку. Там Аїд і Персефона дозволили йому забрати з собою Еврідіку з умовою, що він не оглянеться, але Орфей не витримав і оглянувся, внаслідок чого вона вернулася в країну мертвих («Жаби», 1033).

Ослині шкури — неіснуюча місцевість («Жаби», 186).

П

Павсон — афінський живописець другої половини V ст. до н. е. Арістотель згадує його як митця з нахилом до сатиричного і карикатурного зображення дійсності («Ахарняни», 854).

Паламед — евбейський герой, вважався винахідником цифр, азбуки, грошей, учасник Троянської війни, конкурував щодо спритності з Одіссеєм. За викриття обману Одіссея потім був ним несправедливо обвинувачений у зраді і побитий камінням, узагальнено — хитра і винахідлива людина («Жаби», 1452).

Паллада — див. Афіна.

Пан — рогатий і козлоногий бог лісів і гаїв, опікун стад і пастухів («Лісістрата», 2. 1013; «Жаби», 230).

Панафінеї — найбільш врочисте афінське свято на честь Афіші з процесією до її храму Парфенон на Акрополі та спортивними й музичними змаганнями. Великі Панафінеї відбувалися кожних чотири роки, а малі (без процесії) — щороку («Хмари», Ш. 988; «Жаби», 1090).

Панделет — афінський софіст («Хмари», 924).

Пандіон — опікун аттічної філи Пандоніади, один з перших легендарних царів Афін («Мир», 1185).

П андроса — афінська богиня роси, дочка легендарного царя Афін Кекропа («Лісістрата», 459).

Пантаклей — сучасний Арістофану поет («Жаби», 1037).

Пардок — «варварське» (негрецьке) ім’я («Жаби», 608).

Парнас — гірське пасмо в середній Греції, присвячене Аполлонові, Діонісу та Музам («Хмари», 604; «Жаби», 1058. 1213).

П арнет — гірський кряж на півночі Аттіки («Хмари», 323).

Парос — острів в Егейському морі, славний своїм високоякісним мармуром («Оси», 1188).

Пасій — позикодавець, дійова особа в комедії «Хмари» («Хмари», 1213 і далі).

Патрокл — грецький герой, друг Ахілла, вбитий Гектором під Троєю («Жаби», 1042).

Пафійська (Пафоська) — епітет богині Афродіти («Лісістрата», 578).

Пафос — місто на о. Кіпрі зі славнозвісним храмом Афродіти («Лісістрата», 848).

Пеан — епітет Аполлона як бога медицини, а також хоровий гімн на його честь («Ахарняни», 1212).

Пегас — крилатий кінь, з допомогою якого Беллерофонт переміг Хімеру («Мир», 154)..

Пелей — фессалійський герой, батько Ахілла, головного героя «Іліади», чоловік морської богині Фетіди. Йому присвятив свою трагедію Евріпід («Хмари», 1067; «Жаби», 863).

Пелоп — міфічний володар Піси і Олімпії («Жаби», 1232).

Пеон, точніше Пеоніди — один з аттічних демів («Лісістрата», 867).

Перікл (прибл. 490–429 pp. до н. е.) — вождь афінської рабовласницької демократії в період її розквіту («Хмари», 213. 859; «Лісістрата», 1158).

IIіли (те ж, що й Фермопіли) — межигір’я, уславлене героїчною обороною греків від навали персів («Лісістрата», 1151).

Пілос — портове місто в Мессені, важливий стратегічний пункт, захоплене в 425 р. до н. е. афінянами («Мир», 219. 669; «Лісістрата», 104; «Хмари», 186).

Пірей — порт міста Афін («Мир», 145. 164).

Піса — місто в Еліді (Пелопоннес), близько Олімпії («Жаби», 1232).

Пісандр — афінський політик, якого аттічні комедіографи картали за користолюбство і боягузтво («Мир», 396; «Літістрата», 511).

Піттал — славний афінський лікар («Ахарняни», 1032. 1221; «Оси», 1432).

Піто — інакше Дельфи («Лісістрата», 1151).

Піфо — богиня переконання й мудрої поради («Лісістрата», 203).

Піфо (або Піфія) — жриця, яка виголошувала в екстазі віщування бога Аполлона в Дельфах («Жаби», 1391).

Платана — ім’я шинкарки в комедії «Жаби» (549 і далі).

Платеї — місто в Беотії, вірний союзник Афін («Жаби», 694).

Плутон (або Аїд) — володар підземного царства мертвих, брат Зевса, чоловік Персефони, дійова особа в «Жабах».

Пнікс — пагорб в Афінах, на якому відбувалися народні збори («Оси», 31; «Ахарняни», 19).

Полемос (по-грецьки «війна») — уособлення війни («Мир», 223).

Полинна — так Борис Тен передав по-українськи назву аттічного дему Анагір («Лісістрата», 67).

Поліб — міфічний цар Корінфу, який виховав у себе Едіпа («Жаби», 1192).

Полідевк — див. Кастор.

Понт — нинішнє Чорне море, а також країна на його південному березі («Оси», 700).

Посейдон — бог морів, брат Зевса і Плутона, покровитель конярства; його ім’ям греки божилися, часто згадується в Арістофана.

Примор’я (по-грецьки «Паралія») — прибережна частина Аттіки («Лісістрата», 58).

Пританей — громадський будинок в Афінах, де засідала колегія в 50 пританів, які протягом 1/10 року головували в Раді і на народних зборах; тут харчувалися притани, іноземні посли і заслужені громадяни («Ахарняни», 124; «Жаби», 764).

Продік — видатний грецький софіст другої половини V ст. до н. е., відомий своїми дослідженнями в ділянці синоніміки («Хмари», 361).

Проксенід — хвалькуватий афінянин («Оси», 325).

Р

Рада — (по-гроцьки — «буле») — Рада п’ятисот в Афінах, рішення якої затверджували народні збори («Лісістрата», 631. 1026).

Родіппа — жіноче ім’я («Лісістрата», 387).

С

Са б азій — фрігійський бог вина, його оргіастичний культ був занесений в Афіни рабами малоазійського походження. Пізніше злився з культом Діоніса («Оси», 9; «Лісістрата», 408).

Саламін — острів у Саронській затоці біля Аттіки, місце славного морського бою греків з персами в 480 р. до н. е. («Лісістрата», 431; «Жаби», 206).

Саламінянки — жительки цього острова («Лісістрата», 59).

Самофракія — острів в Егейському морі поблизу Фракії, відомий містеріями на честь божеств кабірів — охоронців від бур — та матері богів Кібели («Мир», 277).

Сарди — багатолюдне місто в Малій Азії, столиця Лідії; після завоювання Малої Азії персами — місце перебування персидського сатрапа («Оси», 1139; «Мир», 1176).

Сарпедон — володар Лікії, країни в Малій Азії, союзник троянців, убитий під Троєю Пазроклом, другом Ахілла («Хмари», 622).

Світлоносна (по-грецьки «Фосфора») — епітет богині Артеміди, богині місяця («Лісістрата», 754).

Себін — якийсь грек з Анафлітського дему («Жаби», 427).

Сел е на — богиня місяця («Хмари», 584. 608. 1507; «Мир», 406).

Серіфці — жителі невеличкого острова Серіфа, розташованого на південний схід від Аттіки («Ахарняни», 542).

Сібертій — учитель гімнастики в Афінах, який славився суворим ставленням до вихованців («Ахарняни», 118).

Сівілли — міфічні пророчиці («Мир», 1098, 1118).

Сідон — місто у Фінікії («Жаби», 1226).

Сізіф — міфічний герой, син Еола. За лукавство і підступність був засуджений вічно викочувати камінь угору, який, досягнувши вершини, скочувався вниз («Ахарняни», 391).

Сімефа — ім’я якоїсь гетери («Ахарняни», 525).

Сімон — афінський політичний діяч з заплямованою репутацією («Хмари», 351. 399).

Сімонід з Кеоса (559–461 pp. до н. е.) — видатний давньогрецький лірик, який прославляв героїзм греків, виявлений під час війни з персами («Хмари», 1356; «Оси», 1410; «Мир», 697).

Сіталк — цар фракійського племені одрисів, який сприяв Афінам під час Пелопоннеської війни («Ахарняни», 134).

Скамандр — річка поблизу Трої («Жаби», 928).

Скеблій — «варварське» (іноземне) ім’я («Жаби», 608).

Скіона — місто на Халкідському півострові, яке під час Пелопоннеської війни перейшло на бік Спарти («Оси», 210).

Скорботний камінь — місце в підземному царстві померлих («Жаби», 194).

Сміктіон — грецьке чоловіче ім’я («Оси», 402).

Сократ (469–399 pp. до н. е.) — грецький філософ. Як дійова особа в «Хмарах» зображений Арістофаном помилково як софіст, насправді ж Сократ був непримиренним ворогом софістів.

Солон (630–559 pp. до н. е.) — афінський поет і законодавець, його закони з 594 р. до н. е. мали демократичний характер «Хмари», 1187).

Сосій — ім’я раба, дійова особа в «Осах».

Сосікл — афінський політичний діяч («Оси», 78).

Сострата — жіноче ім’я («Хмари», 678; «Оси», 1397).

Софокл (496–406 pp. до н. е.) — великий грецький драматург, один із творців античної трагедії в її класичній формі. Із 120 його трагедій і сатиричних драм до нас дійшло 7 трагедій: «Антігона», «Цар Едіп», «Електра», «Еант», «Трахінянки», «Філоктет», «Едіп в Колоні». Крім того, зберігся фрагмент драми «Слідопити» («Мир», 532. 695; «Жаби», 79. 787).

Спарта — див. Лакедемон (неодноразово згадувана в комедіях Арістофана).

Сперхей — річка у Фессалії («Жаби», 1383).

Стікс — річка у підземному царстві («Жаби», 470).

Стілбід — афінський віщун («Мир», 1032).

Стратілліда — провідниця хору жінок у «Лісістраті».

Стратон — розбещений афінський юнак, приятель Клісфена («Ахарняни», 122).

Стрімодор — ім’я старика («Лісістрата», 258).

Суній — мис у південно-східній частині Аттіки з славнозвісним храмом Посейдона («Хмари», 401).

Сфенебея — дружина аргоського царя Прета, яка даремно намагалася спокусити свого гостя Беллерофонта («Жаби», 1044. 1050).

Сфенел — трагічний поет, який розтратив усе майно, накінець продав свої театральні пожитки («Оси», 1313).

Сфінкс — крилате страховище з жіночими грудьми, жіночою головою, а з тулубом лева та зміїним хвостом, породжене Піфоном і Єхидною («Жаби», 1287).

Т

Тавропола (досл. «везена биком») — епітет богині Артеміди («Лісістрата», 467).

Тайгет — гірський хребет на півдні Пелопоннесу, неподалік Спарти («Лісістрата», 117, 1323).

Тантал — син Зевса, цар Фрігії. За злочини проти богів засуджений у підземному царстві на вічний голод і спрагу («Жаба», 1232).

Тартар у ширшому розумінні — підземне царство мертвих, у вузькому — місце вічних мук у цій країні («Хмари», 192).

Тевкр — грецький герой Троянської війни («Жаби», 1042).

Теламон — міфічний цар о. Саламіна («Лісістрата», 1263).

Телей — сучасник Арістофана, висміяний як ненажера і марнотрат («Мир», 1009).

Телеф — син Геракла, володар Місії в Малій Азії. Поранений списом Ахілла, був потім вилікуваний іржею з цього списа. У мелодраматичній п’єсі Евріпіда Телеф виступав у лахмітті з жебрачок) торбою («Ахарняни», 430;' «Жаби», 855. 864; «Хмари», 922).

Тенарський мис — мис на півдні Пелопоннесу, тут, згідно з уявленнями стародавніх греків, був вхід у підземне царство. Тут був і славнозвісний храм Посейдона («Ахарняни», 510; «Жаби», 187).

Теофраст — ближче не відомий афінянин («Оси», 1302).

Терей — міфічний фракійський цар, одружений з Прокною. За зганьблення сестри дружини Прокни був перетворений в одуда, а Філомела і Прокна, які замордували сина царя Ітіса і засмажене тіло подали йому як їжу, перетворились у солов’я і жайворонка («Лісістрата», 585).

Тесей — аттічний герой, уславлений багатьма подвигами, засновник афінської держави, спускався з другом Піріфоєм в Аїд, щоб викрасти Персефону («Жаби», 142).

Тімон — людиноненависник («Лісістрата», 823, 826).

Т ін даріди — див. Кастор і Полідевк.

Тісіад — якийсь афінянин («Оси», 402).

Тіфон — коханий богині Еос. Вона випросила в Зевса для нього безсмертя, але забула попросити вічну молодість. Коли Тіфон став дряхлим стариком, Еос розлюбила його й перетворила в цикаду («Ахарняни», 688).

Трикоріфські драговини (або Трикоріф) — болотиста місцевість в Аттіці («Лісістрата», 1047).

Трігей (досл. «виноградар») — головний персонаж комедії «Мир», який, відгодувавши жука-гнойовика, піднімається на ньому на Олімп, щоб домогтися в богів миру для людей.

Тлеполем — легендарний грецький герой, син Геракла («Хмари», 1266).

Тріто (або Трітогенея) — культове ім’я Афіни («Хмари», 989; «Лісістрата», 364).

Тріптолем — легендарний аттічний царевич, вихованець богині Деметри («Ахарняни», 48. 55)..

Трофоній — культовий епітет Зевса. Печера Трофонія — оракул у Беотії, про який ходили неймовірні чутки як про місце жаху («Хмари», 508).

Ф

Фаілл — славний скороход, учасник Саламінської битви («Ахарняни», 213; «Оси», 1206).

Фалерон — порт на узбережжі Аттіки («Ахарняни», 901).

Фалес — божество продуктивних сил природи, уособлення фала («Ахарняни», 263).

Фалес із Мілета — давньогрецький філософ, основоположник натурфілософії («Хмари», 180).

Фан — довірена особа Клеона («Оси», 1220).

Фарсал — місто у Фессалії («Оси», 1271).

Фасос — острів в Егейському морі («Лісістрата», 196).

Феб — досл. «світлий, сяючий». Назва бога Аполлона як бога сонця в Арістофана часто зустрічається.

Федра — дружина афінського царя Тесея, що повісилася від неподіленої любові до свого пасинка Іпполіта. Міф про неї став сюжетом трагедій Евріпіда, Сенеки та інших драматургів («Жаби», 1044. 1053).

Федрій — ім’я одного із стариків. у «Лісістраті» (р. 373).

Фенікс — вихователь і супутник Ахілла в Троянській війні («Ахарняни», 421).

Феоген (досл. «богонароджений») — розповсюджене чоловіче Ім’я («Мир», 929; «Лісістрата», 63; «Оси», 1184).

Феогнід (Теогнід) — другорядний грецький трагік, сучасник Арістофана, прихильник олігархічної форми правління, пізніше один з 30 тиранів. Як драматург славився важким стилем і холодними образами, за що одержав прізвисько «Лід» («Ахарняни», 11).

Феор (Теор) — один з діячів радикальної партії в Афінах, однодумець Клеона, висміюваний в комедії як брехун і користолюбець («Ахарняни», 134; «Хмари», 400; «Оси», 42).

Ферамен — афінський політик і полководець останніх років Пелопоннеської війни, лідер консервативної партії, прозваний за лавірування «котурном», страчений крайніми олігархами в 403 р. до н. е. («Жаби», 541. 967–968).

Фередейпн — грецьке чоловіче ім’я («Оси», 402).

Ферекрат — комедіограф, старший сучасник Арістофана («Лісістрата», 158).

Ферсефота — інакше Персефона («Жаби», 670).

Феспід — перший афінський трагічний поет («Оси», 1479).

Фетіда — морська богиня, жінка Пелея, мати Ахілла («Хмари», 1067).

Фідій — великий давньогрецький скульптор і архітектор (бл. 500–431 pp. до н. е.), творець великої статуї Зевса Олімпійського (в Олімпії) та Афіни-Паллади (в Афінах), несправедливо обвинувачений у кражі частини золота, призначеного на прикрашення статуї Афіни («Мир», 605).

Фідіппід — син Стрепсіада, один з головних персонажів комедії «Хмари».

Фієст — син Пелопса і Гіпподамії, міфічний володар Аргоса, брат Атрея, заплямований страхітливими злочинами («Ахарняви», 433).

Філа — село, прикордонна кріпость на межі Аттіки 1 Беотії («Ахарняни», 1023).

Фідон — батько Стрепсіада, головного персонажа «Хмар» (р. 134).

Філіпп — оратор, учень софіста Горгія («Оси», 421).

Філоксєн — ліричний поет, відомий як марнотратник і чепурун («Оси», 84; «Хмари», 686; «Жаби», 934).

Філоктемон — (досл. «майнолюб») — за свідченням схоліаста — п’яниця й розпусник («Оси», 1250).

Філоктет — друг Геракла, якому легендарний силач подарував несхибний лук. По дорозі під Трою його вкусила змія, і він десять років страждав від невигойної рани. Вилікував його Махаон. Міф про Філоктета знайшов відображення в трагедіях Есхіла, Софокла та Евріпіда, з яких дійшов, до нас Софоклів «Філоктет» («Ахарняни», 424).

Філокл — трагічний поет, племінник Есхіла, наслідувач його стилю («Оси», 462).

Філург — чоловіче ім’я («Лісістрата», 267).

Флія — аттічний дем («Оси», 234).

Форміон — афінський адмірал часів Пелопоннеської війни, людина надзвичайно суворого способу життя («Мир», 348; «Лісістрата», 819).

Фосфора — що означав «світлоносна» — епітет Артеміди, богині місяця («Лісістрата», 463).

Форікіон — збирач податків, який допускався зловживань («Жаби», 363, 381).

Фракія — північно-східна частина Балканського півострова, омивана Егейським, Мармуровим і Чорним морями, яка приблизно відповідає сьогоднішній Болгарії («Ахарняни», 136. 138. 603; «Мир», 283; «Лісістрата», 102).

Фратта — ім’я фракійської рабині («Оси», 828).

Фріг — ім’я раба з Фрігії («Оси», 433).

Фрінід з Мітілени — сучасний Арістофану кіфарист («Хмари», 971).

Фрініх — сучасний Арістофану комедіограф, який залюбки травестував міфологічні сюжети («Хмари», 556; «Оси», 220. 270. 1302. 1490. 1524; «Жаби», 13. 689. 910. 1299).

Фукідід — один з лідерів консервативної партії в Афінах (не славетний історик!), противник політики Перікла, вигнаний з Афін у 443 р. до н. е., на старості літ вернувся до рідного міста («Ахарняни», 703; «Оси», 947).

X

Xабет — грецьке чоловіче ім’я («Оси», 234).

Хаонія — область в Епірі (Північна Греція. ««Ахарняни», 604).

Хаос — простір, який існував до створення світу («Хмари», 424).

Xарет — чоловіче ім’я («Ахарняни», 604).

Харінад — чоловіче ім’я («Оси», 232; «Мир», 1155).

Xаріти — три богині краси, принад і радощів («Ахарняни», 989; «Мир», 41; «Хмари», 773).

Харон — старий перевізник душ померлих через ріки підземного царства («Лісістрата», 628; «Жаби», 183–184).

Херей — якийсь афінянин, обвинувачений комедіографами у присвоєнні прав афінського громадянства («Оси», 687).

Херефонт із дема Сфета близько Афін, вірний учень філософа Сократа, людина слабкого здоров’я, висміяний Арістофаном у «Хмарах» і «Осах».

Xерід — сучасний Арістофану флейтист і кіфаред, об’єкт насмішки в боку комедіографів («Ахарняни», 16; «Мир», 952).

Хлоя (досл. «зеленіюча») — епітет Деметри («Лісістрата», 850).

Xолліди — селище біля Афін («Ахарняни», 406).

Xолозіг — вигадане прізвисько Демострата, ніби «Жовчник» («Лісістрата»).

Xремон — якийсь афінянин («Оси», 402).

Ц

Цареве око — «око» і «вухо» царя — персидські двірські чиновники, члени таємного контролю («Ахарняни», 92).

Ч

Чотириграддя — об’єднання чотирьох селищ в Аттіці, з яких найбільш відомим був Марафон («Лісістрата», 285).

Я

Япет — один із титанів, син Урана і Геї, батько Прометея, узагальнено — сива давнина («Хмари», 998).

ЗМІСТ

Неповторний Арістофан. Вступна стаття Олександра Білецького

Ахарняни. Переклад Андрія Содомори

Хмари. Переклад Бориса Тена

Оси. Переклад Володимира Свідзінського за редакцією Андрія Содомори

Мир. Переклад Андрія Содомори

Лісітрата. Переклад Бориса Тена

Жаби. Переклад Бориса Тена

Примітки Йосипа Кобова

Словник імен і назв Йосипа Кобова

Примітки

1

Переклад Миколи Лукаша.

(обратно)

2

Переклад Максима Рильського.

(обратно)

3

В ніч перед Іваном Купалом (свято Івана Предтечі), 24 червня за старим стилем, стрибали через вогонь, влаштовували ігри, співали пісні.

(обратно)

4

Переклад Бориса Тена.

(обратно)

5

Цит. за хрестоматією «Антична література», 1938, с. 70..

(обратно)

6

Див.: А. Белецкий. Старинный театр. Зачатки театра в народном быту и школьном обиходе Руси-Украиньї, М., 1923, с. 18.

(обратно)

7

Фукидид. История, кн. II, глава 35.

(обратно)

8

І. Франко, наприклад, гадав, що основа діалога «Бенкет» реальна. Див.: Платон. Симпозіон (Бенкет). Переклад і передмова Івана Франка. «Універсальна бібліотека», Львів, 1912.

(обратно)

9

Мова йде, зрозуміло, про мануфактурну промисловість, де широко використовується рабська праця.

(обратно)

10

«Круглий год», 1 августа.

(обратно)

11

Див. далі, с. 135–136.

(обратно)

12

Переклад Миколи Лукаша.

(обратно)

Оглавление

Арістофан КОМЕДІЇ

НЕПОВТОРНИЙ АРІСТОФАН

АХАРНЯНИ

ХМАРИ

ОСИ

МИР

ЛІСІСТРАТА

ЖАБИ

ПРИМІТКИ

СЛОВНИК ІМЕН І НАЗВ

ЗМІСТ Fueled by Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg