«Феномен фантастики»

Феномен фантастики (Знання та праця 1990 01)

ДОСЬЄ «ФФ» Атомна бомба, ФБР і… фантастика

Після публікації в березні 1944 р. в американському журналі «Естаундінг сайенс фінкш» науково-фантастичного оповідання «Мертвий коридор», автором — Клівом Картміллом — зацікавилася військова розвідка США та агенти ФБР. У чому ж справа? Нині відомо, що саме на той час в умовах надзвичайної таємності американці завершували так званий «Манхеттенський проект» — створення атомної бомби. І раптом якийсь Картмілл зі сторінок журналу розповідає про винахід зброї нечуваної потужності — бомби, вибух якої вивільнює енергію атома, — детально пише про сліпучий спалах, ударну хвилю, радіаційну небезпеку, температуру вибуху! Як сталося, що така таємна інформація потрапила до рук письменника?!

Однак Клів Картмілл коректно довів, що користувався лише відкритими джерелами, зокрема висловленими Нільсоном Бором думками про ланцюгову реакцію, що може спричинити сильний вибух. Інтерв'ю з геніальним фізиком надрукувала ще 1934 р. газета «Нью-Йорк тайме». Все решта в оповіданні — плід роздумів самого письменника.

Історія з Картміллом — ще один вияв феномена фантастики: письменник прогнозує майбутній розвиток наукових ідей або технічних винаходів, а згодом вони стають реальністю. Але цей випадок цікавий ще й тим, що фантаст діяв майже синхронно з науковцями Манхеттенського проекту.

IНФОРМАЦIЯ «ФФ»

НОВИЙ РОМАН РОБЕРА МЕРЛЯ

Радянський читач знайомий із фантастичним романом французького фантаста Робера Мерля «Розумна тварина», в якому розповідається про дивовижні інтелектуальні властивості дельфінів.

Нещодавно у Франції опубліковано новий роман письменника — «Людська якість».

Мерль розповідає про шимпанзе Хлою, яку від народження родина Дейлів виховувала як власну дитину. Хлоя не тільки вивчила мову глухонімих, а й сама придумувала нові слова. З часом у мавпи розвинувся комплекс роздвоєння особи — вона стала відчувати себе іноді як мавпа, іноді як людина.

«НЕОХРОН»

Під такою назвою в болгарському місті Пловдиві наприкінці листопада минулого року відбувся національний фестиваль шанувальників фантастики. Його організатори — пловдивський КЛФ «XXI століття» — запросили на це свято і представників України. Гостями «Неохрону» були наші письменники-фантасти: Володимир Савченко, Ігор Росоховатський, Володимир Заєць, Борис Штерн, редактор республіканського НФ — щотижневика «Велике кільце» Євген Шкляревський.

СТО КНИЖОК ОДНІЄЇ СЕРІЇ

Цього року виповнюється чверть столiття вiдтодi, коли видавництво «Мир» започаткувало книжкову серію «Зарубіжна фантастика». Нині це — своєрідна бібліотека, яка налічує понад сто випусків. Серед них читач може знайти твори досить відомих у нашій країні А. Азімова, Р. Бредбері, Р. Шеклі, К. Саймака, С. Лема, А. Клерка, Ч. Олівера, а також менш знаних — К. Абе, С. Комацу, І. Кальвіно, Д. Буццаті й багатьох інших фантастів з різних континентів.

Серед рекордсменів серії — польський фантаст, вчений-футуролог Станіслав Лем (4 книжки), американські фантасти Кліффорд Саймак (4 книжки), Айзек Азімов, Рей Бредбері та англієць Артур Кларк (по 3 книжки).

До сотого випуску серії «Зарубіжна фантастика» — збірника «Ніч, яка вмирає» — увійшли твори, написані в жанрі фантастичного детективу.

Літопис «ФФ» ЛЮДИНА ВУЛКАНІЧНОЇ ЕНЕРГІЇ

Що може тяжко хвора людина? Бєляєв довів — немало.

Хлопчина розкрив парасольку, підійшов до самісінького краєчку даху… й стрибнув.

Хотів відчути, що таке політ, але натомість боляче забився, аж у спині щось хруснуло. Через якийсь час ця пригода далася взнаки. Шість довгих років лежав прикутий до ліжка. Потім недуга відступила. Піднявся, але вже до самої смерті (6 січня 1942 р.) хвороба раз по раз грізно нагадувала про себе. Та він не склав рук у зневірі.

Перше своє оповідання — «Голова професора Доуеля» — Олександр Романович Бєляєв надрукував 1925 р. і одразу ж зажив неабиякої популярності. Всі наступні його книжки миттю розкуповувалися. Та й тепер, завважимо, придбати їх не так просто.

Народився О. Р. Бєляєв 16 березня 1884 р. у Смоленську. 1901 р. закінчив духовну семінарію, 1906 р. — Демидовський юридичний ліцей у Ярославлі. Одночасно вчився у консерваторії. Зароблені адвокатською практикою гроші витрачав на зарубіжні подорожі. З 1914 р. — редактор газети «Смоленский вестник». Енциклопедичні знання й щедра фантазія дали йому змогу надзвичайно плідно попрацювати на літературу. Сам Бєляєв зізнавався, що ніколи не відчував труднощів із пошуком теми.

Він пише про використання енергії вітру («Повітряний змій», 1931), про освоєння багатств світового океану («Підводні землероби», 1930), про міста майбутнього («Зелена симфонія», 1930), про освоєння космосу («Стрибок у ніщо», 1933; «Повітряний корабель», 1934; «Зірка КЕЦ», 1935), про інші оригінальні технічні рішення майбутнього.

А до однієї теми письменник звертався постійно: недосконалість людини й здолан-ня її недосконалості наукою. Він прагне поділитися з читачем мрією про безмежні можливості людини майбутнього. Так з'являються у творах фантаста хлопець-птах («Арієль»), юнак-риба («Людина-амфібія»), слон із вживленим йому мозком людини («Хойті-Тойті»). А ще — людина-генератор, людина-термо, людина, яка не спить, людина, котра одночасно обома руками пише різні твори…

Восьмитомне видання творів О. Р. Бєляєва шістдесятих років не повне. Хоча й воно упорядковувалося поступово (наприклад, повість «Чудесне око» російською переклали з української, бо не знайшлося жодного примірника, надрукованого мовою оригіналу). Дуже мало збереглося фотографій із зображенням письменника. Перед війною в Одесі загубився кіносценарій фантастичного фільму «Коли погасне світло». Про творчість Бєляєва опублікована лише одна праця.

Попри все, багато поколінь радянських людей із вдячністю згадуватимуть людину, яка все життя носила в собі вулкан фантастичних ідей і яка зуміла енергією цього вулкана наснажити свої книжки.

Оглавление