26 липня 1864 року вздовж Північної протоки[1] на повних парах мчала прекрасна яхта. Дув потужний північно-східний вітер. На вістрі бізань-щогли майорів англійський прапор, а на блакитному вимпелі грот-щогли виднілися розшиті золотом, увінчані герцогською короною ініціали «Е. Г.». Яхта називалась «Дункан» і належала лордові Едуарду Гленарвану, одному з шістнадцяти шотландських перів, які засідають у палаті лордів, почесному членові відомого в усьому Сполученому Королівстві[2] Темзинського яхт-клубу.
На облавку «Дункана» перебували: Гленарван, його молода дружина леді Гелена і кузен – майор Мак-Наббс.
Випробовування новісінької яхти добігало кінця за декілька миль[3] од затоки річки Клайд. Судно поверталося до Глазго.
На видноколі вже замрів острів Аран, як раптом вахтовий матрос доповів про величезну рибу, що пливе за кормою «Дункана». Капітан Джон Манглс наказав негайно повідомити про це лордові Едуарду, і той у супроводі майора Мак-Наббса не забарився піднятися на ют.[4]
– Що за риба? – запитав лорд капітана.
– Я вважаю, сер, що це велика акула, – відповів Джон Манглс.
– Акула в місцевих водах! – недовірливо вигукнув Гленарван.
– Не дивина, – відповів капітан, – це риба-молот, вид акул, що трапляється в усіх морях і на всіх широтах. Здається, ми маємо справу з однією із цих підлих тварюк. Якщо ваша воля та якщо леді Гленарван забажає бути присутньою на цьому захопливому полюванні, то ми швидко визначимо вид хижака.
– Мак-Наббсе, як ви вважаєте, – запитав Гленарван майора, – чи варто нам починати полювання?
– Наперед згоден із вашим рішенням, – флегматично відповів майор.
Комментарии к книге «Діти капітана Гранта», Жюль Верн
Всего 0 комментариев