— Цікавий екземпляр. 16 сторіччя, Західна Європа. Німецькою мовою. Книга Влади.
Богдана, студентка магістратури Львівського національного університету, задумливо дивилася на великий старий фоліант, який вона тримала в руках. Вона вже місяць вивчала у запаснику різні раритети, але такий екземпляр їй ще не траплявся. Дівчина відкинула з плечей за спину довге лискуче каштанове волосся і відірвала від книги великі світло-карі очі. Раптом вона здригнулась і ледь не впустила фоліант додолу.
— Обережно!
Хлопець, що стояв поряд, швидко підхопив його, але Богдана вчепилася у книгу.
— Що з тобою? — він занепокоєно розглядав її обличчя.
— Не знаю, щось у голові запаморочилось.
Василь забрав у Богдани фоліант.
— Давай потримаю.
— Добре. — Богдана неохоче віддала книгу. — Я, мабуть, уже піду. Сьогодні ще стрибаю з парашутом. Ти не будеш?
— Ні, сьогодні не зможу. Є ще деякі справи. Я тебе проведу.
Василь обережно поклав фоліант на полицю до інших раритетних видань і повернувся до Богдани. Вона уважно слідкувала за його рухами, проводжаючи книгу задумливим поглядом. Василь був аспірантом, писав дисертацію і працював у запасниках з різними раритетними виданнями. Вони познайомилися цього року, коли Богдана почала працювати у запаснику. Крім захоплення історією їх поєднувало спільне хобі — парашутний спорт.
Василь і Богдана разом вийшли із запасника і неспішно покрокували через дальню залу. Богдана в котрий раз розглядала експонати, намагаючись уявити їх колишніх хазяїв, та придумуючи, як і чому всі ці предмети опинилися в музеї. У залі біля дзеркала стояв її улюблений експонат — крісло Сатани — зроблене з чорного дерева, прикрашене дивними фігурами та різьбленням. Але найголовніше — це його форма. Такого вона ніде не бачила. Голова, крила, хвіст. Дракон неначе зібрався злетіти… Богдана застигла перед кріслом.
— Це останнє. Скоро всі вони будуть разом. І тоді ніщо вже нас не врятує!
Богдана здригнулася від несподіванки. Вона швидко оглянулася. Біля крісла стояв дивний чоловік у чорному костюмі, тримаючи руки над головою дракона.
— Пробачте, ви про що? — не втрималася Богдана.
— А ви хто? — запитав чоловік. Його слова різко застукотіли по паркетній підлозі.
Комментарии к книге «Тримай мене міцно», Богдан Рута
Всего 0 комментариев