У Дніпропетровську дев’яностих років XX століття ширилася приказка, яку, як кажуть, вигадав популярний на той час місцевий шоумен — Микола Півненко: «Дніпропетровськ — це, звісно, не перше місто в Україні, але й не друге». Цей парадоксальний вислів вдало схоплював популярне уявлення містян про себе. Мешканці ще зовсім недавно «закритого» Дніпропетровська тепер вважали себе володарями України. Нашими земляками були президент Леонід Кучма, прем’єр-міністр Павло Лазаренко, висхідна зірка політики Юлія Тимошенко і великі бізнесмени. Звісно, більшість дніпропетровців не мала жодного зиску від них, але гордість ще радянського штибу за земляків гріла душі, змушувала вважати себе значимими.
Якщо описати Дніпропетровськ дев’яностих років кількома словами, то це буде «кузня кадрів». Властиво, за мету я поставив собі розповісти історію міста в той бурхливий період передусім через приватні історії людей. Парадоксально, але під час роботи над текстом виявилося, що мої численні консультанти практично не можуть пригадати якихось визначних подій з означеного десятиліття. Зате кожен викликав у пам’яті ті чи інші персоналії, які відіграли значну роль у житті Дніпропетровська та України. Тому людський фактор багато в чому визначив структуру книги.
Комментарии к книге «Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ», Максим Беспалов
Всего 0 комментариев