«Green Card»

© В. Кошелюк, текст, 2017

© «Фабула», макет, 2017

© Видавництво «Ранок», 2017

Скажу відразу: я не люблю сучасної української прози.

Може, тому що твориться вона переважно випускниками філологічних факультетів, які не мають достатнього життєвого досвіду, або представниками старшого покоління, що назавжди застрягли у болоті соцреалізму і заяложених літературних штампів. На столі в мене валяється чимало книжок, які я ледве дочитав до половини, – несила було стежити за кволим і передбачуваним сюжетом та млявими діалогами. Тим-то роман учителя географії з Корсуня Володимира Кошелюка став для мене справжнісіньким відкриттям: він геть ні на що не схожий, і, відкривши текст у своєму комп'ютері, я вже не зміг від нього відірватися.

Що ж це за роман? Розповідається в ньому про речі, що геть незнайомі для українського читача, – про службу морських піхотинців у США, про участь у бойових діях і ще багато про що… Втім, щоб не переказувати сюжет, зупинюся на кількох дуже важливих рисах цього неординарного твору.

З першого погляду впадає в око лаконічність і виразність оповіді. В Кошелюка відчувається гемінґвеївська школа, якої так не люблять українські прозаїки: він обходиться скупими, стриманими деталями, воліючи найголовніше лишати поза текстом. Короткі речення, влучні й дуже рельєфні шрихи, мальовничі пейзажі, створені кількома словами, – все це не відволікає уваги і не викликає роздратування, як це трапляється, коли читаєш молодих, а часто й маститих авторів. У цьому романі майже немає води! Кошелюк володіє тим, що має знати і вміти будь-який прозаїк: він вправно творить діалог, його описи доречні, а фраза пругка, добре збита і наповнена змістом.

Ще одна перевага цього роману – цікаві і добре виписані характери. Звісно, майже кожному прозаїкові вдається головний герой, адже пише він його переважно з себе. Проте і другорядні, навіть епізодичні герої в цьому романі зроблені добре, їх майже бачиш, як у кінофільмі, вони живі й діють за логікою своїх характерів. Декотрі з-поміж них будуть знайомі читачеві, інші, надто ж ті, що трапляються у другій частині роману, певне, стануть відкриттям і викличуть неабиякий інтерес.