Джорджеві
Я відчуваю, що десь усередині тебе є хтось, про кого ніхто не знає.
«Тінь сумніву»[1] (1943) Неділя, 24 жовтня 1Її чоловік от-от повернеться додому. Цього разу він її спіймає.
Вікна будинку 212 не прикривають ніякі штори, жодної стрічки жалюзі — у цьому іржаво-червоному таун-гаусі[2] колись жили молода пара Мотт, донедавна, доки не перестали бути парою. Я не знайома з жодним із Мотт, та час від часу навідуюсь до них у мережі: перевіряю його профіль у «ЛінкдІні», її сторінку у «Фейсбуку». Їхній список бажаних подарунків на весілля досі лежить на сайті «Мейсіз»[3]. Я ще навіть можу купити їм столовий посуд.
Як я вже говорила, ні вікна, ні підвіконня нічим не прикрашені. Тому багровий голий будинок 212 тупо вирячився на вулицю, а я дивлюсь просто на нього, спостерігаю, як господиня маєтку заводить свого підрядника до спальні для гостей. Що такого в цьому будинку? Туди приходить помирати любов.
Вона вродлива, натуральне руде волосся й зелені, наче трава, очі, а її спину вкриває архіпелаг дрібненьких родимок. Набагато красивіша, ніж її чоловік, доктор Джон Міллер, психотерапевт — так, він проводить консультації для пар, — один із 436 тисяч Джонів Міллерів у мережі. Конкретно цей працює біля парку «Ґремерсі»
Комментарии к книге «Жінка у вікні», А. Дж. Финн
Всего 0 комментариев