Михайло Базар
Кувати долю, а не лихо
Пролог
Із щастя та горя скувалася доля.
Народна мудрість
Галя прокинулась вранці – і до вікна. До неї сміялось сонце. Відкрила квартирку у вікні і відчула як неї дихнуло весною. Здивувалась, що нікого уже в кімнаті нема. «О, як довго я спала, – подумала. – Отак і прогайнувати можна такий чудовий ранок через свої сонні мари».
Останнім часом мала приємні сни, але чомусь, проснувшись відразу їх забувала. Одне знала, що і цього разу снилось щось незвичне, цікаве. Вона почала поспіхом готувати собі сніданок, щоб не спізнитися на заняття в кулінарному училищі. Ще два місяці – і вона дипломований кухар. Вийшла надвір. Відчула ароматний запах перших весняних квітів, і побачила як бджоли збирають пергу. Дивується – не вперше ходить цією вулицею до училища, а сьогодні відчуває в душі щось особливе, приємне, радісне. Від приємного настрою її очі аж променіли. Очима багато чого можна сказати, інколи більше, аніж словами. Вдивлятися око в око, зір в зір, усміхнувшись – і стає все ясно. Кажуть, що існує в світі якась надприродна сила, якій хоче чи не хоче, а підкоряється людина.
Часто людина підкоряється долі або просто покладається на неї, замість того, щоб творити майбутнє своїми руками, розумом – кувати долю, а не біду, бо вже надто досить цих бід назбиралося сьогодні.
Найперше, що стимулює людину жити і працювати – це кохання, чисте, щире, пристрасне. Воно має в людини постійно палати, а не тліти, бо якщо воно поволі згасає, то від нього залишаються лише спогади.
Комментарии к книге «Кувати долю, а не лихо», Михаил Николаевич Базар
Всего 0 комментариев