Більшість читачів знають мене як романіста. Але крім романів, яких набралося вже півтора десятка, я все свідоме життя писав і так звану малу, або коротку прозу. З юності, ще зі шкільних років — етюди, новели, з дев’яностих років минулого століття — есеї. Писав їх тому, що… писалося, бо не міг не писати, це становило основу мого життя. Це були й мої просто роздуми, вправи у слові, але здебільшого реакція на щось, що схвилювало, як то кажуть, зачепило, на якийсь життєвий епізод, свідком якого я став, серйозні або іронічні, інколи з гіркою іронією, роздуми з приводу чогось, що відбулося, побаченого і почутого, важливого іноді тільки для мене самого, реакція на чиюсь творчість, на природу і її дива, сам плин життя, а з часом — і роздуми про його сенс та людське призначення.
Частину цієї прози час від часу друкували в газетах, журналах, альманахах, збірниках, ще більше таких моїх творінь не друкували ніде, хоч і були завершені. А ще є новели й есеї, які з різних причин не дописав, лишилися і начерки та маленькі ескізи до тих же новел і есеїв, спонтанні записи.
Усі ці малі речі я писав здебільшого для себе, але не так давно, переглянувши з метою очищення пару папок, у яких вони зберігалися, подумав: може, усе-таки варто їх надрукувати? Раптом вони будуть цікаві й іншим, а комусь навіть знадобляться… Тим більше, що там немає творів нещирих, навмисних, є не тільки мої погляди, думки, фантазії, а й моя душа. Отож, я вирішив їх видати, привівши до пуття. Дещо давнє, слабке, забракував. Частину лишив таким, як було, частину доробив і дописав, щось переробив, бо досвід збагатив мої погляди, а часом наповнив їх новим змістом. Написав трохи нових есеїв як роздуми щодо теперішніх подій і явищ, бо знову ж таки — не міг промовчати.
Комментарии к книге «Місяць, обмитий дощем», Владимир Лис
Всего 0 комментариев