Закінчивши забивати, він гойднувся вперед на табуреті і добряче штовхнув її в спину підошвами своїх високих шнурованих черевиків. Вона гучно гепнулась головою об масивну заводську батарею, біля якої лежала, і прийшла до тями.
— Чуєш, дримбо, давай покуримо, — по-товариськи запропонував він, слинячи кінчик косяка.
Вона незграбно завовтузилася на слизьких, холодних і мокрих кахлях, врешті зіп’ялася на коліна, хвилину постояла так, припершись чолом до шершавої стіни, намагаючись подолати нудоту й запаморочення, а тоді розвернулась і важко ляпнулася на дупу, притиснувши зв’язані за спиною занімілі руки.
— Ой бля, — захрипіла від болю і так-сяк звільнила закоцюрблені руки з-під заду. Тоді сперлася плечима до стіни і безсило відкинула голову. — Давай, чуєш.
Вона була худа і довгонога, чимось схожа на коника-стрибунця. Волосся позлипалось від крові і моторошно блищало, мов вимащене смолою, у тьмяному світлі єдиної на весь цех вцілілої лампи.
Знайшовши її тут, у найдальшому, найтемнішому закутку гігантського цеху, заповненого заіржавілими уламками загадкових, схожих на кістяки доісторичних монстрів, станків, він здивувався. Зазвичай роботу йому залишали в крихітних тісних кімнатках на найвищому поверсі цього напівзруйнованого закинутого заводу на околиці міста — але сьогодні, зупинивши машину на безпечній відстані, крізь густу темряву глупої ночі він одразу помітив каламутно освітлене широке вікно першого поверху і сприйняв це за підказку. Вона справдилася — клієнт виявився там. Точніше, клієнтка.
— Ти не проти паровоза? — запитав він, розглядаючи її побите лице, розсічену брову і розбиту нижню губу, кров, що запеклась на чолі, щоці й над верхньою губою, і темну припухлість під правим оком.
Вона мовчки покрутила головою, заплющивши очі від раптового приступу нудоти.
— Так економніше, — пояснив він перед тим, як глибоко затягнутись.
Комментарии к книге «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років», Анатолий Днистровый
Всего 0 комментариев