А тоді промовив до учня: «Ось мати твоя!»
Євангеліє від Івана 19—27Любіть життя, навіть якщо воно вас не любить. Полюбить і воно вас.
Олександр Довженко Частина першаБіда і радість 1За неповні сім років до основних подій, які будуть описані тут, у луцькій квартирі, де жили тоді Олеся з мамою Вітою, вранці пролунав дзвінок у двері.
— Олесю, відчини, — гукнула мама з ванної. — Чуєш, Олесько?
«Олесько» означало, що мама гнівається. Це було трохи дивно, бо вранці мама майже ніколи не гнівалася. Навіть коли Олеся, розбуджена деренчанням будильника (його заводили нечасто, частіше вставали самі), вдавала, що спить, чи й справді поринала у солодку вранішню дрімоту. Мама в таких випадках жартома била подушкою або лоскотала доньку за вухом чи за п’ятку.
«Олесько?» — подумала зараз Олеся. І все ж сказала, відчуваючи, що їй хочеться заперечити мамі:
— Я ще зовсім роздягнута.
— А я під душем, — відповіла мама. — То, напевне, Ліда з п’ятого поверху. Вона вчора фен позичила, бо її перегорів.
Фен — це було серйозно. Він міг мамі знадобитися, та й самій Олесі теж, хоч вона феном рідко користувалася. Волосся, її розкішна пшенична грива, мало вільно цілувати плечі.
— Добре, я зараз.
Олеся накинула на голе тіло халатика. Встигла подумати, що прикривати вже є що. І пішла відчиняти, готова скептично зирнути на Ліду з п’ятого поверху.
Та Ліди за дверима не було. Лише стара жінка з валізою стояла біля ліфта.
— Ви до нас дзвонили? — спитала Олеся.
— Так, — сказала жінка. — Вибачте, якщо розбудила. Але я гадала, що…
Олеся зрозуміла: була вже дев’ята година. Але ж сьогодні субота…
— Ви… Хочете зайти? До мами?
— Ти Олеся? — вимовила жінка з питально-ствердною інтонацією.
— Так.
— А я твоя бабуся. Дозволиш зайти?
Бабуся? То було як грім з ясного неба серед сонячного весняного ранку. Бабуся? Певно, якась родичка… Хоча звідки їй узятися?
«У мене нема бабусі, моя мама сирота», — хотіла сказати Олеся, але не сказала. Зрештою, і в сиріт бувають мами, які кидають дітей чи як там…
«Впасти і не встати. Тричі ха-ха», — подумала Олеся. Натомість сказала:
— Заходьте.
І зробила майже кніксен, який мав пригасити її збентеження. Мама дратувалася, бо чекала цю жінку?
Комментарии к книге «Країна гіркої ніжності», Владимир Лис
Всего 0 комментариев