«Маленька паризька книгарня»

326

Описание

Жан Одинак – власник книжкової баржі «Літературна аптека» – точно знає, як вилікувати почуття, що не вважаються захворюваннями й не діагностуються лікарями. Адже він – читач душ, тож кожному покупцеві добирає книги, які якнайкраще впораються із завданням вилікувати людський смуток, тугу чи зневіру. Єдиний, кого Жан не може зцілити, − це він сам. Душевні терзання від спогадів про Манон, котра покинула месьє Одинака двадцять один рік тому, розбили йому серце і досі тривожать душевні рани. Усе, що вона залишила, − лист, який Жан ніяк не наважується прочитати.

1 страница из 212
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Маленька паризька книгарня (fb2) - Маленька паризька книгарня (пер. Ольга Захарченко) 1373K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Нина ГеоргеНіна ДжорджМаленька паризька книгарня

Я присвячую цю книгу моєму татові,

Йоахіму Альберту Вольфгангу Джорджу, відомому як Широкий Джо.

20 березня 1938 року (Саваде/Айхвальд) — 4 квітня 2011 року

(Хамельн).

Тато, ти був єдиною людиною,

хто читав усе, що я коли-небудь творила відтоді,

як навчилася писати. Завжди сумуватиму за тобою.

Я бачу тебе в кожному промені вечірнього світла

і у всякій хвилі будь-якого моря.

Ти пішов на півслові.

НІНА ДЖОРДЖ, січень 2013

Присвячується тим, хто пішов.

І тим, хто продовжує їх любити.

І як це я дав утягти себе в цю історію?

Дві «генеральші» будинку номер 27 на вулиці Монтаньяр — власниця мадам Бернар та консьєржка мадам Розалет — перейняли месьє Одинака й затисли його, як у лещатах, між своїми квартирами на нижньому поверсі.

— Той Ле П. безбожно повівся зі своєю дружиною.

— Жахливо. Наче міль із весільною фатою.

— Звичайно, якщо поглянути на деяких жінок, то їхніх чоловіків можна зрозуміти. Якісь холодильники в сукнях від Шанель… Але ж чоловіки? Справжні чудовиська, геть усі.

— Шановні пані, щось я не збагну…

— Ні-ні, ви не такий, месьє Одинак. Ви просто пухнастий кашмір порівняно з грубим шпагатом, з якого й плетуть чоловіків.

— Хай там як, а маємо ще одну квартирантку. На четвертому поверсі. На вашому, месьє.

— Річ у тім, що в мадам нічого не залишилося. Зовсім нічого, крім розбитих ілюзій. Їй потрібно все. Тобто абсолютно все, з нуля.

— Так, звичайно. Може, яка гарна книга…

— Чесно кажучи, ми сподівалися на щось практичніше. Стіл, наприклад. У мадам немає зовсім…

— Нічого. Я зрозумів.

Книгар не міг навіть уявити, що існує щось практичніше від книги, та все ж пообіцяв принести новій квартирантці стіл. У нього був зайвий.

Месьє Одинак застромив краватку між верхніми ґудзиками білої ідеально випрасуваної сорочки та почав акуратно закочувати рукава. Досередини, оберт за обертом, аж до ліктя. Він дивився, затамувавши подих, на стелаж із книгами в коридорі. За полицями ховалася кімната, до якої він не потикався двадцять один рік.

Двадцять один рік, двадцять одне літо і двадцять один новорічний ранок.

Та стіл був саме в цій кімнаті.