«Прекрасної Японії син» — приблизно так можна перекласти лекцію Ясунарі Кавабати (1899–1972), виголошену з нагоди вручення Нобелівської премії, присудженої йому 1968 року за «письменницьку майстерність, що з надзвичайною яскравістю виражає суть японського способу мислення». З неї чітко видно, що письменник пов’язував свою творчість з японською естетичною традицією — передусім з поезією середньовічних дзен-буддійських монахів, чайною церемонією, мистецтвом каліграфії, аранжуванням квітів (ікебаною), пейзажним садівництвом, живописом тушшю, мистецтвом кераміки й, нарешті, духовною спадщиною дзен-буддизму, набутою в XI–XIII століттях, а також поетичними образами вишневого цвіту, багряного листя, осіннього місяця і зимового снігу, запозиченими з релігії сінто й класичної літератури попередніх віків. Поетизація найпростіших людських почуттів, оспівування краси природи, зображення якої тісно пов’язане з порухами душі персонажів, підкреслене захоплення старовиною, витончена й лаконічна художня форма, щирість інтонації — ось характерні риси більшості його творів.
Комментарии к книге «Країна снігу (збірка)», Ясунари Кавабата
Всего 0 комментариев