Даніелю
Частина 1. Ласкаво просимо 1ЛАСКАВО ПРОСИМО до прекрасної родини Синклерів.
Серед нас немає жодного злочинця.
Жодного наркомана.
Жодного невдахи.
Синклери спортивні, високі, вродливі.
Ми — споконвічно багаті демократи. Наші посмішки широкі, підборіддя — квадратні, тенісні подачі — агресивні.
Розлучення розривають наші сердечні м’язи так, що вони заледве вичавлюють кожен наступний удар, ну то й що. Гроші у трастових фондах закінчуються, ну то й що. Неоплачені кредитні рахунки вкриваються пилом на кухонних стільницях, ну то й що. Тумбочка біля ліжка заставлена пляшечками ліків, ну то й що.
Ну то й що, коли хтось із нас відчайдушно, відчайдушно закоханий. Такий закоханий, що слід вжити настільки ж відчайдушних заходів.
Ми — Синклери.
Жоден з нас не бідує. Жоден не помиляється.
Ми живемо, принаймні влітку, на власному острові поблизу берегів Массачусетсу. Можливо, це все, що вам потрібно про нас знати.
2МОЄ ПОВНЕ ІМ’Я — Кейденс Синклер-Істмен.
Я живу в Бурлінґтоні, штат Вермонт, з мамою і трьома собаками. Мені майже вісімнадцять.
У мене є потертий читацький квиток, оце майже і все, хоча — ніде правди діти — я мешкаю у великому будинку, повному дорогих непотрібних речей.
Колись я була блондинкою, але тепер моє волосся чорне.
Колись я була сильною, але тепер слабка.
Колись я була гарненькою, але тепер маю вигляд хворобливий.
Я справді потерпаю від мігреней відтоді, як зі мною стався нещасний випадок.
Я справді терпіти не можу дурнів.
Мені подобається гра слів. Бачите? Потерпати від мігреней. Не терпіти дурнів. Слова мають спільний корінь, але різні значення.
Потерпати. Терпіти.
Можна сказати, це означає «витримувати», але це не зовсім так.
МОЯ ІСТОРІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ до нещасного випадку. У червні того року, коли мені виповнилося п’ятнадцять, мій тато втік із якоюсь жінкою, яку він любив більше, ніж нас.
Комментарии к книге «Ми були брехунами», Эмили Локхарт
Всего 0 комментариев