«Переродження»

Вона ненавиділа чоловіків, і то найщирішою, найсправедливішою зненавистю в світі, бо її відштовхнуто. Спершу ненавиділа тільки одного чоловіка, але на грішній нашій землі завше одне тягне за собою інше, тож поступово її почуття поширилося на весь чоловічий рід. З часом, як вона та однолітки її входили в роки і підростало нове покоління, воно теж перебирало на себе її зненависть, але й старші не мали підстави почувати себе скривдженими, — всім від неї доволі перепадало.

Кохання часом буває однобічне, але зненависть — тільки взаємна. Хлопчаки інстинктивно її не любили, мовби знали, що прийде і їхня черга, як вони підростуть, тож наперед домагалися того, що їм мало належати. Жінки цуралися її задля своїх чоловіків і синів, а дівчата, бачивши її, боялися, щоб і їх не спіткала така доля. Так одного чудового дня вона переконалася, що ворогує з цілим містечком.

Тоді вона завела собі собаку.

— Натурально! — казали чоловіки.

— Зрозуміло! — вторували їм жінки і, пересміхаючись, кивали головами, як вона йшла повз них із своєю Перлиною.

Ох, вона повидирала б їм очі, тим покидькам, тій мерзоті! Нема на них потопу, нема страшного суду? нема… Та ще й, крім того, називали її дівкою, коли вона приступала до рибалок купити свіжої риби, наче в її батька не було вітрильника з саджавкою і він не тримав їх усіх у кишені. Може, обуритись? Ні, дякую, їй і так усе це сидить уже в печінках!

Я вам не дівка! — з притиском заявила вона одного разу; та рибалки позирнули на неї так двозначно, так гидко, ще й переморгнулися, плюгавці!

Вона вже не годна була витримувати такого життя. Тупою ножакою шматувала їй серце зненависть, себто любов, що обернулася на лиху потвору, палила й нищила її, — вона стала тонка та довга, груди їй спласли, ніс загострився, а шкіра навколо нього почервоніла — чиста тобі стара дівка.