«Робот замість чоловіка»

Робот замість чоловіка

Марія Федорівна замість чоловіка мала робота.

— Така стара модель, — жалілася вона тітці Ганні на базарі.

— Як ото, знаєш, у мене є швейна машинка із ручкою. Вже там усе добре ніби зроблено, але давно, ще у старі часи. Тому вона то шпульку зажує, то ролик відскочить. Але добре хоч не як радіола стара — її лише пальцем крутити. Вчора у нього випали зуби, так поки я вставляла, випала ще й щелепа, стала прикручувати щелепу — голова набік звернулася!

— Жінко! — раптом почулося з кошика. Тітка Ганна здригнулася від несподіванки.

— Це хто? Це де? — спитала вона.

— Жінко! Купи мені цигарок!

— Та заспокойся, куплю! — відповіла Марія Федорівна у кошик, а потім пояснила Ганні Петрівні. — Це ж голова мого чоловіка. Я її з собою на базар узяла, а потім зайду до майстерні, хай вони її поладнають.

— Нічого не розумію, — здивувалася тітка Ганна. — То це голова твого чоловіка, чи сам чоловік?

— Та ні-і-і! Який сам! Голова, звичайно!

— А чого тоді вона курити просе? Чим вона курити буде? В неї нема нічого!

— Жінко! — настирливо пролунало з кошику знов. — Цигарок купи!

Тітка Ганна зазирнула туди та довго роздивлялась із цікавістю.

— Ти ба яке! Ич! Шо качан капусти! Лежить собі, губами ворушить. Це як кіно по телевізору колись було, «Голова професора Доуеля». Бачила?

— Так це в нас така книжка є. У вісімдесят четвертому році, ще коли на старій квартирі жили, пішли, здали 20 кілограм макулатури та взяли на талони. То ж дефіцит був страшний!

— Але ж цікаво, якщо це лише його голова, то чого вона тоді тебе жінкою називає? Ти що — жінка голови?

— Та якого там голови! Він як був слюсарем так і на пенсію пішов! Але ж воно своє, рідне, кохане.