«Ukrainian dream «Последний заговор»»

Я давно присматриваюсь к этой стране и знаю, чего мне опасаться.

«Ви думаете, що живете в країні, яка іде шляхом ринкових реформ і втілює принципи демократії? Даремно ви так думаєте. Ви живете в країні, яка за тринадцять років незалежності скоротила втричі державний бюджет, ви живете в країні, народонаселення якої за тринадцять років незалежності зменшилося на чотири мільйони чоловік, ви живете в країні, найкращі та найприбутковіші об'єкти приватизації в якій віддано у власність злочинного капіталу, ви живете в країні, в якій до цього часу вирішується питання, чи надавати чужій мові статусу офіційної, ви живете в країні, в якій залишаються жити або слабаки, або герої».

— Вимкни, чуєш? — він повернувся до вікна і зручніше вмостився у великому шкіряному кріслі.

— Програма ще не закінчилась.

— Вимкни, чуєш? — невдоволено глянув з-під брів.

— Нема питань, — підійшов, натиснув кнопку, звук зник.

— Як цього хлопця звуть?

— Марк Лютий, він веде програму «Я і моя країна».

— Ти його бачив?

— Ні.

— Я хочу, щоби ти на нього подивився, — устав, пройшовся кімнатою, став біля столу, мовчав, — цікаво, він у це дійсно вірить? Ні, ну мені цікаво, він просто так говорить чи він вірить.

— У що? — витягнув руки з кишень.

— У те, що, слухаючи його правду, люди таки прозріють і захочуть щось змінити.

— Не знаю.

— У людей уже є правда, і їм не треба іншої, їм добре живеться з тією, яка в них є.

— Напевно, хм. Ви про що?

— Я чув нещодавно, чи то читав в опозиційній газеті, — підійшов до бару, — не важливо. Так от, — узяв пляшку лікеру, налив у чарку. — Історія така дурна. В місті українському, в Красному Лучі чи що, люди такі бідні, хм, — випив лікеру, поставив рюмку на стійку бару, — їдять собачатину запивають слізьми голодних дітей. Ти уявляєш? — подивився на нього, — Юро, ти уявляєш, я тебе питаю?

— Слабо.