«Фелікс Австрія»

Ця книжка з’явилась завдяки Андрієві і Мар’яні, які поруч у всі миті,

моїм батькам, які назавжди зарядили мене підтримкою,

Ренаті Середницькій, яка прихистила і зігріла у своєму затишному домі,

Жанні Комар, яка підказала стежку до основного джерела,

Дані Винницькій, музика якої напуває силами і натхненням,

Богдані Матіяш, яка подарувала хрестик,

а також всім іншим людям та обставинам, мені подарованим.

Дякую стипендіальній програмі Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща Gaudę Polonia та літературній програмі Фонду «Розвиток України» за можливість працювати над романом.

Нема спокою в цьому домі.

Особливо на зимові свята. Карнавал на карнавалі: бал техніків у театральній залі, перший «вовняний» вечір[1] в Музичному товаристві ім. Монюшка, у казино — академічна вечірка, костюмований раут, який організував місцевий «Сокіл», і так на два місяці наперед. На Сильвестра в міському казино першу кадриль танцювало всього 28 пар. Зате багато гостей було в «Зірці» і в Міщанському товаристві. Весело бавились, кажуть, наші євреї у своєму клубі. Як завжди, королевою балу обрали пані докторову Естер Функельштайн — і справедливо: коли висока пані докторова проходить вулицею, немає жодної людини, яка б не обернулась, не зупинилась, не задивилася вслід; а потім вона все крутиться в думках, як сумна мелодія.

Аделя любить товариські розваги, ще й мене за собою тягає. Я б не ходила, бо добре знаю, як панюньці в зефірних сукнях перешіптуються за Аделиною спиною: «Адель Анґер ходить на карнавали з домашньою службою, а шлюб взяла з руським трунарем», — але Петро ніколи її не супроводжує, як би я могла відпускати її саму.

Петро не трунар. Він робить статуї на могили і гробівці. І всі ці панюсі ридають гіркими потоками, аж їм синіють носи, коли бачать на кладовищі Петрових скорботних янголів чи мармурових дів із розвіяними косами, що похололи навіки.

Петро працює в майстерні у Казимира Бембновича, на Сапіжинській, навпроти стрімкої німецької кірхи