Бабу прикінчили під вечір.
У темному закутку поряд із кролячими клітками.
— І шо то ми, куме, з нею так довго вошкалися?.. — спитав Петро Реп’ях, кремезний здоровань років сорока без особливих прикмет: якби не наївні очі й соляра під нігтями, і не згадаєш, із ким здоровкався.
Кум Микола Галаган Реп’яхові по сиську. Та кістка важка, гонор під кадиком.
— Ніж у тебе тупий!
Потягся до напівпорожньої пляшки і тільки-но намірився набульбенити, аж за вікном – хрусь.
Куми враз протверезіли. Реп’ях шию гусаком.
— А я казав… Треба було бабу за потічок тягти. І там уже…
— Атас! — Миколу хрустом із пантелику не зіб’єш. У сіно за кролячими клітками впав.
Петро до нього накарачках.
— Куме… Боронитимемося чи одразу здамося?
Галаган усміхнувся дияволом, ухопив вила, що вони із сіна стирчали, учепився очима в розхитані двері: мовляв, і що то за зараза біля моїх кролів шастає?!
Двері собі – рип. Микола напружився, на щоках жага битви, аж пашать. Яке “здаватися”?! боронитиметься, поки не лусне!
Очі примружив.
— Тьху ти! — розігнувся, вила кинув. — Полкане! А ти тут якого біса вештаєшся?!
Дільничний міліціонер Віктор Палич Полукан (з давніх-давен прилипло “Полкан”, хоч трісни!) — грубий дядько з гарбузячим пузом, на якому жодна одежина не застібалася, — переступив поріг кролятника, насупив брови. Дістав із кишені новенький алкотестер.
— Так, хлопці! — кумам. — Починаємо допит на місці злочину. Ходи, Миколо. Дмухатимеш мені в цю штуку.
— Якого?!
— Ускладнимо ваше становище обтяжливими обставинами. П’яним більше по сраці дають. — І алкотестер йому. — Дмухай!
Галаган вдихнув та як дмухне в пластикову трубочку, що вона негармонійно стирчала з файного приладу. Алкотестер смикнувся й показав абсолютну відсутність алкоголю.
Полкан очам не повірив. Принюхався.
— Горілка ж?.. Горілка! Ану, ще дмухни.
— Давай я, — зацікавився Реп’ях, виліз із сіна. Обережно прийняв до рук блискучий пристрій. — Новісінький…
— А то! — похвалився дільничний. Реп’яха в бік. — Ну!
Петро обережно приклав вуста до пластикової трубочки. Ху! Що? Нема…
Комментарии к книге «На запах м’яса», Люко Дашвар
Всего 0 комментариев