«Все, що я хотіла сьогодні…»

1632

Описание

Страх паралізує волю, бажання, прагнення. Саме через страх багато хто не наважується кинути ненависну роботу, чоловіка-деспота, висловити своє обурення хамові в метро. Перше питання; звідки цей страх береться? Швидше за все, від невпевненості в собі. Друге питання; як від нього позбавитися? Тільки за допомогою іншого страху, який набагато сильніше за колишній. Так власне і сталося з героїнею роману: довгий час вона терпіла тиранію від власного чоловіка. Але замислилася про те, щоб щось змінити лише тоді, коли дізналася, що смертельно хвора, і злякалася, що її останній день може стати таким же сумовитим і повним принижень, як і усі останні роки її життя.



1 страница из 72
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Ірен РоздобудькоВсе, що я хотіла сьогодні…

В мені немає нічого видатного. Нічого з того, через що на мене можна було б звернути увагу в натовпі. На цьому варто зауважити перед тим, як я розповім про цей день.

Моє ім'я нічого не скаже тому, хто потім шукатиме аналогів, скажімо, в мережі Інтернет. Хоча моїх тезок в цих анналах — безліч. Я — лише одна з них. Мене звуть Мирослава, Славка. Прізвище — Малько. Тобто — М. М.

І оце М. М. з'явилося на світ двадцять сім років тому, у двадцять два — вийшло заміж, оселилося в одному з районів столиці й почало функціонувати в житті, як тисячі або мільйони схожих на М. М. до тієї миті, як теплим осіннім днем вийшло на поріг обласної лікарні. Власне, це трапилося сьогодні…

8 годин 00 хвилин

…я вийшла на поріг обласної лікарні й поглянула в небо.

Воно було рівне і гладеньке, мов полотно, — без жодної хмаринки, і рваними клаптями лежало в калюжах, як штукатурка, що осипалася зі стелі.

Відверто кажучи, я ніколи не вживала таких метафор, і сама здивувалася тому, що подумала саме так. А ще подумала, що там, нагорі, за цією рівною білою стелею, є ще один поверх, на якому мешкають бешкетні малі янголи — вони танцюють, і з неба сиплеться блакитна штукатурка.

Потім я подумала, що сьогодні надто тепло як для початку осені — такої осені я не пам'ятаю за все своє життя. Так було хіба що в дитинстві, коли тепла осінь тривала до кінця жовтня і ми ходили по килиму жовтого листя, шукаючи найбільші — з рожевими судинами та коричневими перетинками, — і фантазували, що це — листи, які нам пишуть дерева. І читали їх, мов хіроманти долоню, вгадуючи свою долю за цими переплетіннями судин.

Я завжди бачила на таких листках свої незвичайні пригоди, мандри, далекі країни. Зберігала ці послання в книжках і дуже шкодувала, коли згодом вони розсипалися в моїх руках, перетворюючись на порох.

Потім я подумала, що… ця осінь… що ця осінь…

І не хотіла домірковувати до кінця, бо продовжувати цю думку було нестерпно.

Я витягла з кишені довідку, яку отримала у віконці реєстратури, і подумала, що Вадим (це мій чоловік) сварив би мене за таку недбалість: хіба можна ось так розвернутись і піти?! Треба було сісти в чергу і все з'ясувати. Але я ненавиджу сидіти в чергах. Тим більше коли маєш такий папірець, на якому все написано.

Певно, він розпитуватиме, чому я цього не зробила, як можна бути такою недбалою…

Комментарии к книге «Все, що я хотіла сьогодні…», Ирен Витальевна Роздобудько

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!