«Я, Мілена»

1911

Описание

Глумливий сюрреалізм у прітчи про Міленене відчуження робом телекартинки. І взагалі урбанне безглуздя. Трагедія, потрапивши на асфальт, завжди ризикує там стати фарсом. І вона таки ним, тією "Міленою" стає.



1 страница из 21
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Оксана Забужко Я, Мілена

Соломії Павличко

Зовні все було начебто гаразд. Тобто, все і справді було гаразд — так запевняла себе Мілена, кваплячись темними зимовими вечорами з телестудії додому (обличчя все ще малорухоме під незнятим гримом, і слабкий, на гадку про мужа — а я тут жду, жду, — усміх ніжности, що самовільно віддимав губи поцілунковою трубочкою — ах ти, котуся моя, — пробивався крізь грим, мов крізь оті понамерзляні коржі на асфальті, на які потемки ввесь час треба вважати — навіть якщо їх там нема). Сторожко дрібцяючи по невидимих ковзанках, вона наближалася до будинку і, перш ніж звернути у двір, заходила часом під каштани, що відділяли будинок від вулиці, — задерши голову, відшукати поглядом свої вікна й по тому, котре з них освітлене, дізнатися, що зараз, не підозрюючи про радість її наближення, робить лапчик (мурчик, хвостик-пухтик). Найчастіше світилося в спальні — розмитою синцюватою плямою знизу на портьєрах: пухтик дивився телевізор. Як він звичайно жартував — нарощував хвостика: перед екраном у нього чомусь починалась ерекція. І ще він казав, що видивляє Мілюнчика.

Комментарии к книге «Я, Мілена», Оксана Стефановна Забужко

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства