«Місто уповільненої дії»

У цьому світі страждає він і в іншому — страждає, в обох світах злочинець страждає. «Зло здійснене мною», — страждає він. Ще більше страждає він, опинившись у біді.

— Життя завжди сповзає вниз, — вимовив я, силкуючись захищатися. — Необхідні зусилля, щоб цього не допустити.

Важкі сутінки осідають на занедбаний парк, в якому ледве видно стовбури дерев, що потопають у суцільній мряці, у невиразній синьо-чорно-зеленій пелені із сивими пасмами; вологі важкі сутінки осідають на туманну річку, другий берег якої губиться у сизій безвісті. Я думаю про непоправне. Нелегко признатися собі, що ми перейшли межу… Досвідчені люди кажуть, що це легко, — важко тільки на перших порах, коли у свідомості, наче бруньки, з'являються різні мульки, від яких свербить совість. Не знаю. Все це не схоже на ту муру, яку показують у кіно. Все це надто довго триває і, здається, кінця йому немає.

Шєт! Ці десять хвилин не скінчаться ніколи.

Тріщать кущі. Всі перешіптуються. Хтось зашпортується — здається Бідон — за невелику колоду і матюкається. На нього одразу сичить Вася Булавка. Обережно йду за ними, озираюся, чи ніхто бува за нами не стежить.

Мене хапає за руку спантеличена Мишка і я відчуваю, як дівчина тремтить, а її серце збуджено калатає. Дивлячись на неї, в її сполохані й розгублені очі, усвідомлюю, що ми зробили страшну помилку, захопивши з собою цих сцикух, краще було б їм сидіти вдома, дивитися телевізор чи слухати магнітофон, в'язати або вишивати, допомагати своїм матерям пекти пиріжки, а не крутитися нам під ногами.

Шєт! І ще в такий непідходящий час! Вони ж рано чи пізно почнуть триндіти. А що буде потім?

— Дауни! Та підіймайте ж його, а не волочіть, — чути сердитий голос Тюлі. Він стоїть трохи осторонь, спостерігає, як вони вовтузяться біля тіла блондина.

— А ми що робимо, ображається Бідон і, зціпивши зуби, лається, але на нього ніхто не звертає уваги. Його масивна, зігнута над ношею постать дурнувато-кумедна. Він тримає мертвого за руки і йде задом, постійно оглядаючись, чи ще далеко до річки. Циркуль і Вася Булавка тягнуть труп за ноги і, певно, поспішають, бо Бідон благає їх йти повільніше. Циркуль дратується: то кидає ногу мертвого на землю, то знову підіймає.

— Сунеш, як черепаха! — гаркає він на Бідона.

Придурки вузьколобі! — лаюся про себе.