«Левине серце»

Пошта принесла авторові листа від Андрія Пилипея з Ровенщини. Є там такі рядки: «Писане у полі, на лузі, корови пасучи, на коліні, на долоні, не одного дня. Під шугання вітру, під краплями дощу, під спів жайворонка і гуркіт трактора, що тут зелений конвейєр продовжує. Корови хоча й попутані, але луг малий, треба добре пасти, бо тут викомішанка, а там картопля. Я вам, Павле, майже ровесник, учасник війни, кавалер ордена Слави III ступеня. З своєї прадідівської землі шлю вітання за письменницькі столи…»

«На коліні, на долоні, не одного дня…» Гай-гай, цілого життя не досить…

Чи ж усе написано за письменницьким столом, чи все сказано про поле й луг, про шугання вітру, краплі дощу, спів жайворонка і гуркіт трактора?

У цій книжці сімдесят сім розділів нумерованих і два розділи без номера. Відверто кажучи, авторові кортіло написати книжку на дев’яносто дев’ять розділів, бо до числа «дев’ять» він має якусь нез’ясовану схильність. Але на 99 розділів духу не вистачило, доведеться обмежитися 77. Та ще два «довіски». У другому з них розповідається, як можна доїхати до Веселоярська. Про це, щоправда, можна б довідатися й з «Атласа автомобильных дорог», але автор навмисне ввів цей розділ, щоб дати найвищим літературним суддям матеріал для звинувачень його (автора) в багатослів'ї.

Словом промовляють до тебе народ, історія, культура, честь, гідність, майбуття. Скористайся ж з цього слова, влови й передай поезію думки, перегук абстрактних понять, гнучкість і ніжність визначень, мальовничість найменувань, енергію дієслівних многочленів, високу свободу розкутого сміху, іронії, дотепу, жарту.

Сміх родив споконвіку в цих степах так само щедро й рясно, як пшениця й вишні. Він жив тут вільно й незалежно, вперто заперечуючи панування суворої логіки й здорового глузду. Він перетривав усе, щоб сьогодні загриміти на всю силу, остерігаючись лиш найбільшої загрози для себе — одноманітності добробуту.

Сміх завжди вважався категорією безкордонною і безрелігійною. Будь-яка святість виключала сміх. Христос не сміявся ніколи. Сміхотворство й сміх до сліз вважалися гріхом. «О горе лживим і смішливим!» — вигукували з усіх амвонів проповідники. «Біда вам, які сміються!» — застерігав католицький філософ Боссюе.