«Ми, горобчики»

ЛЮБІ УКРАЇНСЬКІ ЧИТАЧІ!

Я щасливий, що кільком болгарським горобчикам удалося перелетіти за тридев'ять земель і досягти вашої казкової країни. Я буду дуже радий, якщо вони сподобаються вам і ви станете друзями. Вони приязні, цікаві, часом гамірливі, часом тихі, але не надокучливі, як може бути надокучливою людина, наприклад, або муха. Про таких людей у народі кажуть: «Надокучливий, як муха», проте ніколи не кажуть: «Надокучливий, як горобець». Ці горобчики їдять крихти, які дарує їм природа. Ви ніколи не побачите, щоб вони сідали на столі й жадібно накидалися на їжу, вони можуть тільки сором’язливо ходити навколо столу, старанно визбируючи крихти. Якщо ви не будете ганяти горобчиків і ціляти в них камінням, вони відчують до вас безмежну вдячність і ви станете добрими друзями. Вони постараються розважати вас своїми піснями. Правда, горобчики не такі великі співці, як, наприклад, солов’ї, зате вони співають від усієї душі й щирого серця. Що вдієш, не всім бути голосистими співцями!.. Читаючи цю книжку, мої маленькі друзі, не забувайте, що й ви теж такі маленькі, як горобчики, і всі люди на землі були колись маленькими.

Софія                 ЙОРДАН РАДИЧКОВ

Кожен з’являється на світ по-своєму. Трава спершу витикає носика з землі, пнеться вгору та так і залишається — з самим зеленим носом; ні вух у неї, ні ніг, ні дзьоба, лише отой зелений ніс. Дерево теж проростає, як і трава, тільки воно набагато більше і вкривається зеленим пір’ям. Восени пір’я з дерева опадає, і воно, голе-голісіньке, цілу зиму тремтить від холоду. Ми, горобчики, радимо йому не скидати пір’я, щоб не мерзнути на холоді, та хіба дереву втовкмачиш щось! Дерево залишиться деревом, хай хоч і сто років учиться в школі,— все одно нічого не візьме в свою дерев’яну голову, а воно ж і до школи не ходить. Зате дерево — добрий сусіда, і якщо в ньому звити гніздо, воно сховає його в своєму зеленому пір’ї і оберігатиме від злих очей поганих дітей та кішок.

Я вже казав, що кожен на світ з’являється по-своєму. Я, перш ніж вискочити, довго жив у яйці. Нікому не побажаю жити в яйці! Всередині темно, немає ні вікон, ні дверей, і так тісно, що ніяк не повернутися. Сидиш там і не знаєш, що надворі — день чи ніч, світить сонце чи темні хмари похмуро пливуть по сірому небу.