Невже здійсниться, збудеться, станеться? Якихось кільканадцять годин цим просторим сяйливим автобусом — і Софійка побачить море!..
Дівчинка захоплено вбирає очима простору асфальтівку, яка стрімко намотується на автобусні колеса, жадібно роздивляється небачені мінливі зелені краєвиди.
Як добре, що їхня невтомна Діда Василівна, вкотре залучивши вчителя фізкультури й декого з кураторів інших класів, розробила й організувала цей загальношкільний канікулярний маршрут! Бо Софійчині батьки, заклопотані виплатою кредиту на куплену рік тому квартиру, навряд чи вибрались би поморитись усією родиною!..
Це ж скільки днів тепер Софійка не бачитиме Пустельника? Сумно, але й сум цей — такий же красивий, як її безнадійна любов… Та нещасна любов на тлі цього блискучого автобуса, на тлі цих безмежних просторів — ще зворушливіша, іще міцніша! «Розлука для кохання — що вітер для кострища: слабке він гасить, а сильне — роздмухує», — пригадується прочитане чи то в мудрих книжках, чи то в дівчачих анкетах.
До поїздки залучили усіх охочих, насамперед із їхнього сьомого «В», який тепер, на початку червня, є уже цілком восьмим: і сусіда по парті Дмитра Іваненка, і найкращу подружку Лесю Радзивіл, і противну кокетку Ірку Завадчук. Ба, навіть самозакоханий мажор Вадим Кулаківський (Софійка, молоде — дурне, ще кілька місяців тому була тяжко закохана в цього красунчика) — і той пожертвував гарячими Мальдівами заради збірної поїздки до Криму. Чи не в повному складі вирушив і їхній одвічний суперник з навчання й дисципліни — сьомий «А». Серед ашників і їхній найцікавіший хлопець — Альбабарін. Їде ще кілька душ і зі старших класів.
А сині ж квіти які оно, ціле поле!.. Невже волошки?
— Льон! — уточнює Віта.
Льон? Ось він який! Точнісінько як у дитячому віршику, де ото комбайн комбайнові гука: «Та що ж косить? Воно ж все синє: де льон, де небо, де ріка?» Або в улюбленого маминого поета: «У цьому полі, синьому, як льон»… Ах!..
— Ми вдо’ завжди лляну грядочку сіємо: і людей, і худобу рятує, — додає Віта.
Віта, або, як іменують її з легкої Софійчиної руки, Віку-ку, для швидкості часом трохи скорочує слова.
Комментарии к книге «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія», Марина Степановна Павленко
Всего 0 комментариев