«Горохове чудо»

Жив на світі письменник Борис Харчук. Я часто зустрічався з ним то в книгарнях, то на вулицях Києва, чи в Будинку творчості в Ірпені. Борис Микитович був людиною стриманою і трохи мовчкуватою. Він любив тишу, самотність, які дозволяли йому зберігати постійну зосередженість на своїх думках. Це необхідний стан для кожної творчої людини, бо тільки він дає змогу серйозно працювати.

Тепер, коли Бориса Харчука немає на світі (він помер три роки тому від тяжкої хвороби серця), я часто згадую його, бо мені, як і всім друзям письменника, так не вистачає Харчукового доброго слова, приязного усміху, зрештою, навіть отого мовчання, яке в мудрої і делікатної людини завжди є золотим. Присутність таких людей серед нас не завжди примітна, але їхня відсутність особливо відчутна. Це ми добре збагнули після того, як Бориса Харчука не стало.

Кожен справжній письменник — загадка. Читаючи його книги, не раз задумуєшся: «Де він такий узявся? Хто надарував хистом бачити в світі те, чого не дано побачити іншим? Як народилися в уяві картини і люди, що про них він розповів у своїх книгах!» — і ще багато-багато таких запитань народжує кожна зустріч із талановитою книгою. І тоді ми намагаємося взнати про автора якомога більше. Вчитуємося в його біографію, шукаємо спогади про нього, статті критиків і літературознавців.

Про Бориса Харчука на сьогодні написано вже багато. Є серйозні огляди його творчості, численні відгуки й рецензії на окремі книги прозаїка, в газетах і журналах публікувалися спогади друзів і близьких Бориса Микитовича. Можливо, незабаром вони вийдуть в окремій збірці у видавництві «Веселка». Мені довелося читати рукопис тієї майбутньої книги. Кожен з авторів не тільки цікаво розповідає про свої зустрічі й стосунки з Борисом Харчуком, а й так чи інак заводить мову про народження в людині письменника.

І в цьому розумінні важливе значення має все, що відбувається з людиною, бо все формує її духовний досвід і те знання світу, з якого й народиться мудрість майбутніх книг.