«Давно, знебулий раб, замислив я втекти...»

522

Описание

отсутствует



1 страница из 28
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Давно, знебулий раб, замислив я втекти... (fb2) - Давно, знебулий раб, замислив я втекти... (пер. Олена Шарговская) (Де батько твій, Адаме? - 6) 359K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Генри Лайон ОлдиГенрі Лайон ОЛДІДАВНО, ЗНЕБУЛИЙ РАБ, ЗАМИСЛИВ Я ВТЕКТИ…Оповідання

У натовпі легко бути самотнім.

Жетон метро — ключ до просвітлення.

Сходжу вниз.

Ніру Бобовай* * *

— Отже, ви сподіваєтесь повернутися назад? Додому?

— Так.

— Коли ж, якщо не секрет?

— Скоро.

— А яким чином ви збираєтеся це зробити?

— Ніяк. Просто повернуся. Разом з іншими, хто спав. Я не вмію — разом. Не люблю. Не хочу. Але тут все навпаки. Тут інакше не вийде. Баба мене вже знайшла. Тепер — скоро.

— Але якщо у вас дома так добре, може, ви б хотіли забрати з собою й інших людей? Щоб їм теж було добре?

— Усім?!

— Аякже. Адже це чудово, коли всім добре.

— Всіх забрати?!

— Не треба нервуватися. Припустімо, не всіх. Наприклад, тих, хто тут. У пансіонаті. Як ви вважаєте, у вас удома їм буде краще?

— Ні-і. Їм не потрібно, щоб краще. Було б потрібно, давно б пішли. Самі. Але вони залишаються. Значить, не хочуть. Якщо вдома стане багато людей, вийде дурня. Як тут. Вдома кожен — сам. А тут — разом. Не люблю, коли разом. Коли в місці, в одному місці, штовханина. Ви, лікарю, теж — сам. Вам тут погано. Підете зі мною?

— Спасибі за запрошення. Я подумаю.

— Думати не треба. Треба йти. Або не йти. Якщо ви підете — буде легше. Дійти.

— Добре. Скажіть мені, коли зберетеся додому.

— Я скажу, лікарю. Скоро скажу. Тільки не треба вагатися. Будь ласка…

* * *

Час змінити окуляри, зрозумів лікар.

Окулярів у нього було дві пари. Дуже подібних: тонка, невагома оправа і крупні, трохи витягнуті донизу скельця з дуже поважними діоптріями, що надавали обличчю дещо втомленого вигляду. Стиль «Верблюд, король бабок,» — так висловлювалася перша дружина лікаря, вона ж остання, бо після розлучення, справи давньої і майже забутої, щасливчик зовсім не квапився поринати в чергове безумство. Але повернімося до окулярів. Ніякого тонування, затемнення лінз. Простота й солідність. Хіба що метал першої оправи відблискував сталлю, а другої — бронзою. Ніхто, власне, й не помічав, що лікар приблизно раз на три місяці змінює окуляри. А й помітили б, так не надали значення.

Лікар посміхнувся, витягуючи запасний футляр.

Значення процес мав тільки для нього.

Комментарии к книге «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...», Генри Лайон Олди

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!