«Пірат»

332

Описание

Гарольд Роббінс (1916 — 1998) — сучасний американський письменник. Самостійне життя розпочав, коли йому минуло п'ятнадцять років. Зайнявся комерцією і в двадцять років став мільйонером, але скоро прогорів, спекулюючи на цукрі. Зацікавився літературною творчістю і, користуючись знанням життя вулиці, високих фінансових сфер і Голлівуду, створив низку пригодницьких романів, які, завдяки своїм захоплюючим сюжетам, чи не поспіль стали бестселерами. Серед них «Не закохуйся у незнайомця» (1948), «Діамант для Денні Фішера» (1952), «Пролази» (1961). Роман «Пірат» написано 1974 р. "Пірат", безперечно, один з найбільш знаменитих романів Гарольда Роббінса, який вийшов чи не на всіх мовах світу і приніс своєму творцеві гучну славу. Неповторну своєрідність роману надає химерне поєднання авантюрного сюжету і глибокого проникнення в психологію героїв, екзотики Сходу і по-європейськи динамічного розвитку подій, показу всіх потаємних пружин великого бізнесу і пряної еротики.

1 страница из 274
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Пірат (fb2) - Пірат (пер. Иван Яндола) 1342K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Гарольд РоббинсГарольд РоббінсПірат

Моїм донькам

Каріні та Аріадні...

Хай їх життя наповниться

взаєморозумінням, любов'ю

та миром.

В ім'я Аллаха всемилостивого, всемилосердного.

Зваблює вас жага до примноження,

Доки ви зійдете до могили.

Ні ж бо, ви скоро взнаєте!

Ні ж бо, ви таки скоро взнаєте!

Ні ж бо, якби ви знали знанням достовірності!

Ви безпремінно узрієте пекло.

Святий КоранІз сури 102«Жага до примноження» Пролог — 1933 рік

То був восьмий день піщаної бурі. Такої бурі, як ця, ніхто не пам'ятав. Навіть Мустафа, старий погонич верблюдів, який сам був такий старий, що в порівнянні з ним усі інші в каравані здавалися хлопчаками, теж такого не пам'ятав.

Прикриваючи обличчя гутрою, він насилу брів до намету Фуада — ватажка каравану, щомиті зупиняючись, щоб зиркнути крізь вузьку щілину між складками матерії і впевнитися, що не збився з напрямку і не подався з крихітного притулку оази у пекучий вир піску відкритої пустелі. Щоразу, коли він зупинявся, зернятка піску впивалися в його обличчя, мов шротинки з рушниці. Перед тим як зайти до невеликого намету, він похаркав, намагаючись відплюватися і прочистити горло. Та слини не було, на зубах потріскував лиш пісок.

Фуад сидів на стільці, що стояв біля маленького столика, на якому блимав каганець, лише кидаючи темні тіні. Він зиркнув на погонича верблюдів, але не проронив ні слова. Здоровенний дядько рідко коли подавав свій голос. Мустафа випростався на весь зріст — трохи менше п'яти футів, як це він завжди робив, коли говорив з ватажком каравану.

— Пісок запорошив очі Господу,— сказав він.— Всевишній осліп і втратив нас зі свого поля зору.

Фуад крякнув. Нараз у нього знайшлися слова.

— Ти, віслюче,— гаркнув він.— Тепер, коли ми сходили на прощу до Мекки, ти вважаєш, що на шляху додому Він може втратити нас із поля зору?

— В повітрі витає смерть,— вперто продовжував Мустафа.— Навіть верблюди відчувають її. Вперше вони так розхвильовані.

— Накинь їм на голови ковдри,— сказав Фуад.— Якщо їм не буде видно, то вони будуть спати і їм будуть снитися верблюжі сни.

— Я вже так робив,— сказав Мустафа.— Та вони поскидали ковдри геть. Вже дві ковдри загубилися в піску.