«Мальвіль»

У нас у вчительському інституті був викладач, закоханий у прустівську мадлену [1 Мадлена (франц.) - вид бісквітного тістечка. Тут ідеться про уривок з роману французькогописьменника Марселя Пруста (1871-1922) “У бік Сванна”, де автор наводитьприклад випадкового, мимовільного спогаду. Пруст розповідає, що якось у Парижі,повернувшись з морозу, він покуштував умочений у чай шматочок бісквітноготістечка - мадлени. Оповідач пізнав смак мадлени, якою в Камбре щонеділічастувала його тітка Леонія. В уяві виникли образи минулого - картини щасливогодитинства, старий сірий будинок, маленька альтанка й квіти в саду, обивателімістечка й увесь Камбре з околицями. Завдяки смаковій асоціації передоповідачем постала “на ледь відчутній краплині велетенська споруда спогаду”. (Примітка перекладача).]. З його волі я захоплено завчив цей славнозвісний текст. Та збігло вже чималочасу, й тепер мені здається надто літературним оте тістечко. О, я добре знаю,що саме вже тільки смакове відчуття або милозвучність тексту вельми жваво наякусь мить викликають у вас спогад. Але то триває лише хвильку. Короткийспалах, потім завіса знову опускається, й гнітюча теперішність перед вами. Булоб чудово, коли це правда, уявити все минуле, ласуючи розмоченим у наливцісолодким пирогом.Мені спадає на думку прустівське тістечко, бо якось на дні однієї шухлядинатрапив на старезну пачку сірого тютюну, яка, очевидно, належала дядькові. Явіддав її Коленові. Не тямлячись од радості, що після тривалого часу йомупоталанило роздобути улюблену отруту, він натоптує тютюном люльку й запалює її.Я дивлюся, як він курить, і з першими клубами диму, що їх вдихаю, в моїй уявізнову постають дядько й “попередній світ”. Мені перехоплює подих. Однак, як ясказав, це триває зовсім недовго.А Колен занедужав. Він був надто чутливий до отрути або тютюн був дуже старий.Я заздрю Прустові. Щоб згадати своє минуле, він спирався на міцний грунт:надійне теперішнє, безсумнівне майбутнє. А для нас минуле - це двічі минуле,подвійно втрачений час, бо ж разом з ним ми втратили той світ, в якому вінпротікав. Відбувся злам. Плин століть уперед обірвався. Ми не знаємо більше, деопинилися й чи є взагалі якесь майбутнє.Само собою зрозуміло, ми силкуємося приховати від себе свою немічність задопомогою слів. Щоб повести мову про злам, ми вдаємося до перифраз. Спершу