«Вождь червоношкірих: Оповідання»

© україномовна пригодницька література

дин долар вісімдесят сім центів. І це все. З них шістдесят центів монетками в цент. За кожну з цих монеток треба було торгуватися з бакалійником, продавцем овочів, м'ясником так, що аж вуха горіли від мовчазного засудження, яке викликала ця заощадливість. Делла перелічила тричі. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.

Єдине, що можна було тут вдіяти, так це впасти на стареньку тахту й розревітися. Саме так Делла і робила. Звідси напрошується філософський висновок, що життя складається зі сліз, зітхань та усмішок, причому зітхання переважають.

Поки господиня проходить усі ці стадії, розгляньмо дім. Умебльована квартирка за вісім доларів на тиждень. В обстановці не те щоб кричуща убогість, а швидше промовиста, але мовчазна бідність. Унизу, на парадних дверях, скринька для листів, у щілину якої не проткнувся б жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якого жодному смертному не вдалося б витиснути ані звуку. До цього додавався напис «М-р Джеймс Діллінґем Юнг». Слово «Діллінґем» розгорнулося на всю довжину в недавній період благополуччя, коли носій зазначеного імені отримував тридцять доларів на тиждень. Нині, після того як цей прибуток знизився до двадцяти доларів, букви в слові потьмяніли, ніби не на жарт призадумалися: а чи не скоротитися їм у скромне й непримітне «Д»? Проте коли містер Джеймс Діллінґем Юнг приходив додому і піднімався до себе на верхній поверх, його незмінно зустрічав вигук: «Джиме!» і ніжні обійми місіс Джеймс Діллінґем Юнг, уже представленої вам Делли. А це, погодьтеся, дуже мило.