Хазяїн ресторану подав таперові знак, і танго урвалося на половині такту. Пара танцюристів зупинилася посеред естради.
— Ну як, пане директоре? — запитала щупла білява жінка, звільняючись з обіймів партнера і підходячи до столика, на якому напівсидів гладкий, мокрий від поту чоловік.
Хазяїн здвигнув плечима.
— Що, не годиться? — прощебетала білявка.
— Певно, що ні. У нього ж немає ні дригу, ні шику. Хоча б уже доладний був…
Підійшов танцюра.
Жінка уважно глянула на його благенький костюм, ріденьке, трохи кучеряве волосся кольору волоського горіха, розділене проділом посеред голови, на тонкі губи і дуже розвинену нижню щелепу.
— А раніше ви десь танцювали?
— Ні. Тобто, танцював, тільки серед своїх. Казали навіть, що добре.
— А де саме? — байдуже спитав хазяїн.
Кандидат на ресторанного танцюриста сумним поглядом обвів порожню залу.
— В своїх краях, у Лискові.
Товстун розсміявся:
— Варшава, голубе, не Лисков. Тут, любий пане, треба елегантно, з шиком, з фасоном. Скажу щиро: ви нам не підходите. Пошукайте собі іншої роботи.
Він повернувся на підборах і пішов до буфету. Білявка подалася до гардероба.
Тапер закрив рояль.
Невдаха-танцюрист ліниво перекинув через плече плащ, насунув капелюха і рушив до дверей. Його обігнав хлопчик-офіціант, несучи тацю з тартинками, і в ніс ударили пахощі їжі.
Вулиці заливало гаряче море сонця. Надходив полудень. Людей було мало. Танцюрист почвалав до Лазенок[1]. На розі став, засунув пальці в кишеню жилетки і дістав нікельову монетку.
«Остання», — майнула думка.
Підійшов до будки з цигарками.
— Дві «Гран-прі».
Полічив здачу і безтямно причвалав до трамвайної зупинки. Якийсь дідок, спираючись на палицю, глипнув на нього затуманеними очима. Елегантна пані, тримаючи в руках із десяток пакунків, раз по раз виглядала, чи не йде трамвай.
Поряд нетерпеливився хлопець із книжкою під пахвою. Власне, то була не книжка, а тека в сірій полотняній оправі. Коли хлопчак повертався боком, там видніла пачка листів і ріжки багатьох карток, на яких звичайно розписуються про одержання кореспонденції.
Комментарии к книге «Кар’єра Никодима Дизми», Тадеуш Доленга-Мостович
Всего 0 комментариев